Сегодня, в 06:16

Середа, 26 серпня 2015 05:20

Газета по-українськи Коментарі

Автор: Олеся ДУБОВИК

Всеволод Стеблюк, полковник милиции, профессор кафедры криминалистики и судебной медицины академии МВД, помощник Министра обороны Украины.С первых дней на Майдане. Организовал первый медпункт, первый начал оказывать медицинскую помощь. В медслужбе Майдана работал весь период. В медслужбе Штаба Национального Сопротивления, отвечал за судебно-медицинскую экспертизу.

(Об этом говорится на странице "Киборги-2015" в Фейсбуке.)



Все, что было в медслужбе Майдана - пошло в АТО. Фактически с нуля обеспечили Национальную Гвардию, у которой на то время не было своих ресурсов.
В мае А. Аваков издал приказ о формировании батальона "Миротворец" из ветеранов миротворческих операций в системе МВД и добровольцев. Базой подготовки был учебный центр академии МВД. Всеволод вызвался готовить медицину батальона. Когда пришел в батальон, понял, что от них уже не уйдет, настолько классные ребята были. С батальоном уехал в Славянск. Первое боевое крещение, знакомство с Градами, минометами прошел в Попасной.
После Славянска, был небольшой, 10 дней отпуск. За этот отпуск, по призыву в Фейсбуке, народ сбросился на транспортер переднего края - ЛУАЗ. Понял - в боевой обстановке нужна именно такая машина. Купили с друзьями, назвали ласково "Жужа", освятили в Михайловском Златоверхом. На этой машине поехал в Дзержинск, куда к тому времени перебазировался батальон. После Дзержинска был Иловайск. Были десятки спасенных жизней. О событиях в Иловайске - ниже.

4 июня 2015 г. Всеволод Стеблюк удостоен звания "Народный Герой Украины" и награжден первой негосударственной наградой - орденом "Народный Герой Украины".

Иловайский котел

Итак, накануне Дня Независимости наш батальон "Миротворец" приехал на место дислокации в Иловайск. Перед самым отъездом, кстати, 52 человека написали рапорта. Что ж, избавились от балласта. Поехали самые надежные ребята, самые лучшие. Разместились в пионерском лагере, где-то в 40 км от Иловайска. В тот же вечер наведались СБУ-шники и предупредили: "Имеется достоверная информация, что зашли две российские батальонно-тактические группы, около 40 единиц техники".

- Что делать будем? - спрашиваю у комбата, Андрея Тетерука.
- Будем умирать героями, - пошутил Андрей. Как в воду глядел.
На этом немножко успокоились. Приехал генерал, довел задачу: "Нужно будет провести зачистку после штурма Иловайска. Сначала пройдет армия, Нацгвардия. Вы затем зачистите. До вечера. Вечером вернетесь. Все будет в порядке!".
С ребятами из "Донбасса", под прикрытием нашей артиллерии, зашли в Иловайск. Остановились в расположении "Донбасса". Тут еще оказалось, что задачу нам скорректировали. Теперь наша цель - еще и железнодорожное депо, которое находится фактически на линии разграничения, железная дорога делит Иловайск на две части. Депо - как раз тот форпост, который сдерживал проход сепаров на нашу территорию. В депо было человек 20 батальона "Херсон".
Зашли в депо, разместились, в аккурат на День Независимости. Первый день был более-менее спокойным, а потом началось. Для меня первой цитаделью на этой войне стало это депо. Было нас там - до ста человек. Обстреливали постоянно, подходили непосредственно к забору. 5 дней, с ограниченным боекомплектом, без еды, вода - из гидроаккумулятора. Было очень страшно. Лупили так, что … Отбомбятся - идет пехота, начинаем отбиваться - начинают бомбить. Но и наши лохматили сепаров достойно. У нас были только легко раненные.

Медпункт был под тепловозом, в яме. Спали тоже там. Надежная такая яма. Пару раз осознавал, что придется стрелять. С собой было только 2 магазина, много не брал, понимал, что при моих навыках больше чем на 2 магазина меня не хватит.
Потом был "Зеленый коридор". От Многополья выстроилась колонна на несколько километров. Народ понимал, что могут обстреливать. Технику готовили, кто как: цепляли какие-то листы, чем-то бронировали. Моя Жужа - корыто открытое. У меня в подчинении 2 гражданских медика, одно слово - гражданские. Ехать со мной не захотели - попросил взять их в броневик. Ехать одному, без огневого прикрытия - это безумие. Решил: Жужу сожгу, чтоб врагу не досталась, а сам - в автобусе. Но потом пулеметчик, позывной "Грек", говорит: "Мы своих не бросаем, я с тобой поеду". "Грек" с помощником Мишей Крыловым сели и двинулись мы на Жуже в колонне.
Только вышли из Многополья - начался расстрел. Начали из коровников, со стрелкового оружия. Ощущение такое, что там собрались все сепары Донецкой области. Огонь плотный настолько, что казалось: это не визг пуль - это звенит воздух. При этом у нас в флаге несколько дырок от пуль, а Жужу пули облетали стороной. Крепко освящена она была. На Спаса батюшка в Михайловском постарался.

Ехали, на ходу подхватывали раненных ребят, где могли дотянуться. А дотянуться могли не везде. До сих пор перед Витей Ещенко, перед его родными… Я его видел метрах в 70-100, под зеленкой, был тяжело ранен, а подойти абсолютно невозможно. Уже мины пошли.

Насобирал 8 человек раненных. Влад Ковалев был, классный доктор, настоящий герой, из "Херсона". Он мне "тяжелого" Лешу Маркина бросил в машину. Говорю: "Давай в машину запрыгивай". Он мне: "Не-е, там тяжелые..". И побежал к зеленке. Нарвался на мину.. Не стало Влада… Золотой был парень.
Так и ехали. Старался ехать за какой-то броней. За танк, за БМП спрятаться. Уходим за Бэху, едем в метре от брони. На броне едут ребята. В Бэху ПТУРС попадает. На нас сыпятся остатки ребят, шлепаются туловища, руки, непонятно что. И башня пролетает. Время замедляется. Еду и вижу как, медленно переворачиваясь, летит башня БМП. Мысль одна: сейчас эта башня на нас упадет и вкатает в землю. Но башня падает невдалеке. Все заляпано, все в крови... Техника идет по полю. То ли подсолнух, то ли кукуруза. Смотрю, мины все ложатся в колею. Пристрелялись. Еду в сторонке, метров в 30 от этой колонны, по этим подсолнухам. Чтоб видеть только. Как у Жужи выдержал движок … Надежная наша техника!
Поле заканчивается, вылетаю. Сзади, из этих подсолнухов выезжает танк. Я впереди, танк за мной. Понимаю что я в его слепой зоне. Делаю вираж, из Жужи вылетает Игорь, командир роты. Андрей Торчевский вылетел, его потеряли. Виражи, взрывы. Игоря потом подобрали, его "Грек" из-под гусениц выхватил.

Вырвались в Новокатериновку. Русские на 3 высотах стоят. Бьют очень прицельно. ПТУРС-ами - попадание практически 100-процентное. Все взрывается, все горит. Пустота… Понтонник один остался. Я - за понтонник. В этот момент в понтонник - из ПТУРСа. Я по тормозам. И тут мина под нами… Вылетаю через руль … Темнота…

Смутно помню, как двойка наших штурмовики заходит. Стреляют. Выпустили ракеты, не попали. Начали отстреливать ловушки. В один из них попадает ракета ПЗРК. Задымился, уходит в сторону Старобешево. Второй разворачивается, идет на вторую атаку, выпускает ракеты, попадает во что-то с боекомплектом, потому что взрыв очень сильный. Уходит. Радуемся...
Очнулся окончательно, сбросил жене СМС-ку. Где-то в 13-30. А разбили нас в 10. То есть с 10 до полвторого - провал в памяти.

Ребята лежат раненные. На мне ни царапины, только несколько ушибов, когда через руль вылетал.
Видел зеленых человечков на холмах. Потом они начали ходить по полю, достреливать раненых: одиночные - двойные выстрелы с определенным интервалом.

Потом была российская БМД-шка с белым флагом. Обрадовался, думаю: "Раненных отдам". А они ехали и БМД-шкой этой давили ребят на земле. Один кричал - БМД по нему, еще и на месте крутанулась. Кто-то закричал в поле. Из люка БМД вылезла сволочь, из гранатомета в ту сторону... Когда увидели - прикинулись мертвыми. Краз рядом горел, в дыму нас не заметили.

Через какое-то время появились русские. Увидел среди них офицера. Майор. Позже выяснилось - десантник, комбат. У меня с собой была жилетка Красного Креста, флаг Красного Креста, с Майдана еще, в машине лежали. Еще удостоверение, что курсы оказания первой помощи прошел. Формальность, когда в Крым готовились ехать с миссией Красного Креста. Тогда поехать не удалось, а удостоверения остались. Говорю: "Ребята, я пошел, а вы смотрите: расстреляют - ну тогда всем гаплык". Снимаю бронежилет, каску, надеваю эту жилетку, беру флаг, иду к русским.
Метрах в пятидесяти меня увидели. Несколько охренели: все горит, а тут появляется такой с флагом Красного Креста и в медицинской жилетке.

- Стой! Оружие! - орут.
- Какое, нах… оружие! Я врач, международный Красный Крест!
Подошел, показал. Удостоверение на английском: Красный Крест.
- Как ты тут оказался, что тут делаешь?
- Я не при делах, ехал раненных собирать, в Иловайск, от Красного Креста, - объясняю, - а вы начали, это все…
С собой у меня футляр был, в нем фотография деда. Дед прошел две войны: Финскую и Отечественную. Взяли у меня этот футляр, нашли фотографию. Русский этот задумался.
-Мой тоже воевал, - говорит.
- Может они вместе воевали, - отвечаю.
- А мы с тобой что творим…
- Я Родину защищаю!
- Какую Родину! Вы фашисты! Вы детей едите! Мирное население убиваете!
- Господин офицер. Я вижу, Вы солдат бывалый, Вы в Чеченскую воевали? - спрашиваю.
- Во вторую.
- С кем Вы воевали?
- Мы с бандитами, которые на Россию, на государство…
- У нас та же ситуация. Я воюю с бандитами, которые на целостность государства моего посягают.
- Все это херня!
- Мне нужно раненых вывезти, - перевожу разговор.
- Чем вывезешь?
- У меня есть транспортер, не знаю, правда, заведется ли…
- Давай, грузи тяжелых. Вот тут тяжелый, тут… Легкие пусть бросают оружие…
- У нас оружия нет… Только раненные.

Побежал. Жужа завелась. Положили тяжелых.
- Под 200-сотыми что-то шевелится. Посмотри, - говорит мне майор.
А там Урал задранный носом вверх стоит, куча ребят рядом, кусков тел… Страшная картина. Страшно подойти. Как судебный медик знаю: нужно настроится, так, как будто это осмотр места происшествия. Эмоции выключаешь, смотришь. Рука, трупные пятна, значит смерть часа три… Этого, с трупными пятнами - в сторону. Другая рука… Там… Ага, вот рука без пятен. Я за эту руку - она одернулась. Сашка Хрестиченко лежал… Пацан, 19 лет. В голове дырка, обломки, мозг, извилины… Вытащили Сашку, положили в Жужу, и уже не вынимали.

Поехали в расположение российского майора, в единственное безопасное место.
Приехали. Там уже сидели 2 или 3 наших раненных бойца, типа в плену. И тут такая делегация, полная машина раненых, легкие шкандыбают, держатся за Жужу. Идет и майор:
- Б…дь, мама говорила "Хохлы - братья, хохлы - братья…". Какие мы нах…. братья… что мы делаем... кому это надо…
Тут я понял, что нужно его "давить", больше брать наглостью. Тем более, контуженный, мне все можно. Приехали, ребят рассадил.
- Комбат, - говорю.
- Сергей.
- Хорошо, Всеволод.
- Будешь "Док".
- Хорошо, я и есть "Док". Мы пять дней без жратвы. Нужно людей покормить. Вон, в перевернутом Урале тушенка…
- Там же мины, куда ты полезешь?
- Полезу, я аккуратно. Это же противотанковые.
- Ну ты е…нутый, видно хорошо по башке получил.

Полез в эту машину, за минами ящик тушенки вытащил.
А пацаны русские, зеленые еще совсем. Кричат: "Вы бандеры! Детей едите! Куда вы поперли! Вы на Россию напали!", - затворами щелкают. Они были уверены, что мы вторглись в Ростовскую область. У них такая установка была, что они на учениях в Ростовской области, и что фашисты будут нападать на Россию. Такая вот информация изначально была у рядового состава. Телефоны у них отобрали. Они реально не знали, что находятся в Украине.
Потом русский комбат дал своих людей, носилки. Прошелся по окрестностям. К вечеру у меня было 17 человек. Двое тяжелых до утра не дожили. Человек пять легкораненых. Не было воды, это было самое страшное, еще было жутко холодно.
До утра занимался ранеными. В это время "Грек" проводил "политработу" с русскими. Возле командирской БМД-шки, сидел с ними. Нашлись общие знакомые по спецназу. Рассказывал про Майдан.

Ночью пришла команда нас расстреливать. Приехал какой-то чечен их в форме войсковой, может осетин, позывной "Сокол" у него был. Забрал двух полковников из ЗСУ. На нас посмотрел, типа "это уже не жильцы". О чем-то с комбатом переговорил. Мы все поняли.

Подошел к комбату, говорю:
- По-мужски, все понимаю, когда будете расстреливать, скажи. Я человек верующий, подготовиться - бы. Пацанам не скажу.
- С чего ты взял, что я тебя должен расстреливать? - спрашивает.
- По логике военных событий. Знаю что ты кадровый российский военный, видел твои позиции, знаю твое вооружение. Да и визит этого товарища - ценное забрал, а мы - мусор, расходный материал.
- Знаешь Док, если ты на своей Жуже в этом п…зе выжил, значит тебя бог в лоб поцеловал. И не мое право лишать тебя жизни.
"Грек", который с ними сидел, говорит: часа в три ночи приходит команда: "решай своих". Комбат отвечает: "не могу, у меня врач Красного Креста, они уже дали свои координаты. Засветились, за ними завтра приедут. Не могу расстреливать". С той стороны обматерили майора.

Утро, рассвело. Говорю:
- Комбат, я поеду за водой в село. Помрут все. Обезвоживание у раненых. Твои тоже без воды. Нашел бидон возле разбитой машины. Поехал.
Приезжаю в село. Зашел в первую хату.
- О русские! Тут были эти, националисты! Они тут такое…
- Немножко не по адресу. Читайте: Украинский Красный Крест, - показываю корочку.
- Ой сыночек, прости… Такая беда… У нас тут мальчик раненный есть, мы спрятали во дворе.
- Я наберу воды, потом приеду.
Доезжаю до хаты, возле которой колодец. Народ уже со всего села сошелся. Обсуждают… Говорят: "Там двое лежат, а в том дворе - один лежит…".
Первый раз поехал без воды - пацанов полную машину насобирал. Вместо воды привез кучу раненых. Второй ходкой забрал воду. Информация по селу мигом разлетелась: ездит доктор, собирает раненых. Возле каждого двора стояли и махали: "У меня". Село украинское было. Половина на украинском языке разговаривала.

Там нашел Игоря (сейчас он командир "Свитязя"). Целый, но контуженный. Говорю: "Переодевайся в гражданку. Представлю тебя как своего гражданского фельдшера". Привез, комбату сказал, что нашел своего фельдшера. Говорю: "Мы поехали, много раненных". Так и возили. В этот день только в этом селе около 35 пацанов нашли. "Там еще точка есть - местные говорят. - Там тоже раненые есть". Поехали на ту точку. Начали оттуда забирать. Так стаскивали.

После обеда россияне Красному Кресту дали 40 минут, чтоб забрать раненых. Когда те появились, комбат побежал навстречу: чуть ниже были ополченцы - "новоросы", чтоб не расстреляли. Мою машину уже все знали. Брал по три машины Красного Креста, развозил по точкам. Ребят позагружал, сам взял двоих тяжелых. Так вот и выехали.
По данным госпиталя вроде 87 человек собрал. Но были такие, которые не в полевой госпиталь, а сразу на Днепропетровск улетели. Много… много… Вез одного замкомбата ЗСУ и одного бойца "Донбасса". Сейчас с ними друзья. Многие потом нашлись. Многие не нашлись. Больше не нашлось…

Приехали на аэродром - нашел командный пункт. Полковник какой-то. Подхожу, говорю: "Объехал все позиции русских, давайте нарисую, покажу, расскажу где какая техника, какие силы, вооружение". В ответ: "Вон ящик водки под столом стоит. Возьми, набухайся и спи".
С утра, вместе с 200-ми, 56 тел, которых за те 40 минут успели забрать в одной Катериновке, на пятачке, не считая сгоревших, (обугленных не брали), поехал на мобильный госпиталь.
Там уже все знали, пацаны рассказали. Встречали, достойно так… Приятно. Накормили, переодели и я поехал. Запорожье, потом в Киев.
Так повоевал…



Всеволод Стеблюк, "Киборги-2015"Источник:http://censor.net.ua/r348548

51-річний сержант Тарас Костанчук має напрочуд миролюбне обличчя й розмовляє чистою літературною мовою, формулюючи свої думки яскраво й лаконічно водночас. На шевроні в нього - орел і латинський напис " Aquila non captat muscas" ("Орел не ловить мух"). Це - гасло української контррозвідки. Якщо придивитись до шеврона уважніше, можна помітити, що орел ловить таки не мух: у правій лапі птаха - двоголова потвора, і її двоголовість натякає відомо на що.

Попри "невисоке" військове звання, пан Тарас напевне дасть фору в знанні військової справи абсолютній більшості вітчизняних генералів: один із перших добровольців батальйону "Донбас", він тренував там молодь, командував Штурмовою групою, успішно виконував бойові задачі і двічі з боєм заходив в Іловайськ ще тоді, коли звільнення цього міста видавалося, за його словами, цілком реальним. Що цьому передувало і як це було - в розповіді справжнього бійця для Цензор.НЕТ.



Я ВЗЯВ КАРАБІН І ПОЇХАВ

До війни я займався юридичною практикою, вісім років був юристом, надавав консультації. В батальйон поїхав у травні 2014-го, коли вони "засвітились" як з'єднання, яке давало відсіч так званим "ополченцям". Тоді вони були відомі як "чорні чоловічки". Я вийшов на них, узяв свій зареєстрований мисливський карабін і поїхав.

Так я потрапив в ОЗУ "Донбас". ОЗУ - тобто організоване злочинне угруповання. Я це з гумором кажу. Бо й на Майдані все було протизаконно з точки зору державної системи, яка існувала на той момент (сміється). Потім ми пішли в партизани, і, якщо ставити крапки над "і", тоді ми теж були злочинцями. Але люди це робили, роблять і будуть робити, повірте мені.

Попервах це мало смішний вигляд. У хлопців були муляжі, макети автоматів, з якими вони заходили в райвідділки міліції, де зрадники вже познімали державні прапори й попіднімали прапори всіляких "Новоросій". Міліціянтів роззброювали, піднімали український прапор - і таким чином заодно здобували зброю.

Потім ми дочекалися президентських виборів (25 травня 2014 року.- Авт.), і в кількох районах Донеччини таки дали людям можливість проголосувати без страху. А вже за тиждень переїхали на тренувальну базу в Новопетрівці, під Київ. І я вже гадав, що все закінчиться. Я так думав: потреную хлопців, які в житті зброї в руках не тримали, й усе.

Та за три тижні занять я зрозумів, що і в так званій АТО не все добре, і хлопці не так багато навчилися. Мені стало не по собі їх самих туди відправляти. Я вирушив із ними, в першій штурмовій роті. Нас першими відправили, сто чоловік. В Артемівськ ми вже прибули як військовослужбовці Національної Гвардії.

Тоді вже почалися серйозні речі. В Артемівську нас розмістили в гуртожитку якогось училища, і в першу ж ніч нас обстріляли з РПГ. Хтось на небесах оберігав нас, бо постраждав лише один боєць, і то лише від поранень скалками скла. Протитанкова граната не влучила у вікно, і хоча вибухова хвиля пішла коридором, де він курив, усе могло би бути значно гірше, якби граната прилетіла у вікно. В яке, напевне, й цілились.

Тут необстріляні хлопці зрозуміли, що мирне життя лишилося в Новопетрівцях. Були терміново виставлені секрети, блокпости, зроблені окопи, поставлене освітлення. І через день нас знову обстріляли, а через день - іще раз. Це були диверсійні групи, які там знаходились повсюди. Одного разу нас навіть удень обстріляли. Це вже була війна.

А ми робили зачистки: виявляли збройні склади, захоплювали колаборантів. В Артемівську був тоді голова адміністрації, він зараз депутат - то ми мали з ним співпрацю. Ми ловили колаборантів і передавали СБУ. І ставили блокпости, щоб супротивник не пішов на Артемівськ. Ще заходили на телекомпанії, їх там було три, які продовжували транслювати російські телеканали. Ми це припинили.

Ми стикнулися з ворожістю всіх, крім рядових громадян. Ті не хотіли ніякої "ДНР". Але міліція, чиновники, інші "держиморди" - всі були проти нас.

КОЖНОГО РАЗУ Я ХЛОПЦЯМ КАЗАВ: ГОЛОВНА ВАША ЗАДАЧА - ПОВЕРНУТИСЯ

Ще не було розуміння, що звільняти нашу територію буде дуже складно. Коли ми визволили Попасну, став зрозумілий алгоритм: витискати супротивника загрозою атаки чи оточення. Тоді було цілком очевидно, що "ополченці" воювати не вміють. Якісь кримінальні елементи, якісь наркомани… Ну - це були десь три з чотирьох.

Були й нормальні хлопці, молодь. Їх було шкода. Вони тупо не розуміли, що роблять. Їм було по 20 років, умовно кажучи, і їм просто задурили мозок оці Шуфричі, Єфремови та інші. Їм промивали мізки про "хунту", про те, що їх змусять їсти одне одного й розмовляти українською (сміється). Після розмов із ними було ясно, що вони справді в це вірять. І їх було шкода за те, що з ними зробили. У мене діти майже такого віку…

Проте, саме заходячи на Попасну, ми захопили й інших кілька полонених. Я йшов із контрдиверсійною групою, щоб викрити секрети, які могли обстріляти бронетехніку з флангів. Ми захопили трьох. Двоє, за сорок років, усі в наколках, казали, що "нам всьо равно, Україна тут ілі нєт". Вони показали, що тренувалися в Ростовській області. А командир у них узагалі був росіянин, офіцер. Вони мали добре оснащення. Просто пощастило їх зненацька взяти. І от таких шкода не було. Втім, ми їх теж передали СБУ.

В той період, вважаю, була правильна стратегія. Як ми визволяли Попасну? Три хвилі було! Артпідготовка на блокпости, обстріляємо з кількох боків, заходимо - й відходимо. Наступного дня - те саме. А третього дня вони просто побігли. Ми йшли трьома колонами, з трьох сторін - і вони просто повтікали.

Те саме було в Лисичанську, в інших містах. Ідея була - все зробити з найменшими втратами. Кожного разу, ставлячи задачу хлопцям, я їм казав: головна ваша задача - повернутися живими й здоровими. Не принципово, візьмемо ми це місто сьогодні чи післязавтра. Головне - не треба втрат. Воно того не варте. І все робили таким чином. Хоча певна безшабашність молоді… Вона була. Я багато разів їм не дозволяв робити певні речі. Вони ж, бач, пройшли Майдан, і "давай-давай…". Ні, кажу. Все робитимемо за правилами.

Тим паче, ми хоч і знали вже, що там є росіяни, але ми й знали, що росіяни перші ж і тікають. Із опитувань полонених ми розуміли картину. Росіяни завжди казали: нам у полон не можна, тому ми відійдемо, а ви тримайте оборону. Ці росіяни називались "інструкторами", "добровольцями", ще якось.

І так тривало аж до Іловайська.

"БОЄКОМПЛЕКТ НЕ ЕКОНОМИТИ"

По Іловайську нам поставили першу задачу 10 серпня. Ми говорили з Хомчаком (комсектора генерал-лейтенант Хомчак.- Авт.). І він каже: ми відправляли дві розвідгрупи, але не можемо промацати, яка там оборона. Він відверто казав: точних даних немає. Начебто там, в Іловайську, до ста чоловік. Але дві розвідгрупи ЗСУ, сказав він, наштовхнулись на щільний вогонь і відійшли. Ну, там по 2 - 3 людини в тих групах були.

Хочете, каже - спробуйте самі. Ми вирішили діяти, як раніше: підходити дуже обережно. Мацати "зеленку" під захистом броні й захищаючи броню. Накривати вогнем і боєкомплект не економити. Так ми й пішли.

Ми пройшли перший ворожий блокпост. Там було десь 5 "деенерівців", з гранатометником і кулеметником. Ми їх усіх знищили на місці. Пішли далі - другий блокпост. Він вільний виявився. Вони там уже втекли. Але я вже потім зрозумів, що нас так заманювали в пастку. Бо третій блокпост був за рогом, його нічим накрити не можна було. І там ворогів було дуже багато.

Крім того, по флангах була "зеленка", а далі - висотки Іловайська. Снайперів вони розмістили у висотках, а в "зеленці" залягли стрільці під маскувальною сіткою, і їх здалеку видно не було. Це вже стало ясно дещо згодом.

І ось мені повідомляють: заступник командира батальйону поїхав у "хвіст" до Хомчака взяти боєкомплекти. Вони їхали через віадук, який ми вже пройшли - й нарвались на диверсійну групу, яка вже мінувала віадук. Я надіслав підкріплення, підлетіла "тачанка" з кулеметом… Але вже смертю хоробрих загинули водій і двоє офіцерів, які поїхали по боєкомплект.

Проте ворог утік. І ми виявили кілограмів 50 вибухівки під опорою віадука та електричні шнури запалу. І тут я став думати: якщо вони збирались підірвати віадук, тобто перекрити відхід нашій техніці - то, значить, мали достатньо сил для блокування і знищення нашої групи. Для мене це було сигналом.

Я послав розвідку лівим флангом. Вони побачили, що щось ворушиться - і з гранатомета туди. І тут відкрилась уся "зеленка". Розвідники ледь утекли. Кажуть: їх там стільки! А тим часом починається шквальний вогонь і з блокпоста. Причому для мене було очевидно: вицілюють саме мене, оснащені добре, і позиції виставили чудово. Тут я вже дав команду відійти.

Це диво, що в той момент у нас утрат більше не було. Хоча на правому фланзі загинув один розвідник… Позивний Самальот. Біг вперед батька в пекло… А дуже ж хороший хлопець був. Один був поранений, того забрали, а його - ні. Хоча намагались.

До речі, з військової точки зору це дуже неправильно. Але хлопці сказали: без тіла Самальота не підем… Я взяв 6 чоловік, РПГ ми взяли, пару кулеметів… А місця там небезпечні, колії, вагони стоять, ворогу легко сховатися… Коротше, ми вступили у вогневий контакт, прорвалися до місця його загибелі, а тіла вже нема. Вже його перетягнули. І ми відступили. Не змогли забрати…

А потім була загальна команда на відхід. З правого флангу нас підтримували, здається, "Шахтарськ" і "Азов". Чоловік Тетяни Чорновол саме там і загинув… У них двоє "двохсотих" було. І вони мені пізніше кажуть: ми йшли полем, нарвались на щільний вогонь, і відійшли.

Але попервах ми ще цього не знали. І просунулись в Іловайськ майже на кілометр, і ледве не залізли в пастку.

МИ ЧУЛИ КРИКИ "АЛЛАХ АКБАР"

Коли ми повернулися, стали міркувати з тим же Хомчаком: та там міцний укріпрайон! До того ж, ясно було, що це не "ополченці". Це хтось, хто вміє воювати. І ми не помилилися. Вже потім ми дізналися, що це були "кадирівці". Хоча ще й тоді, коли намагалися забрати Самальота, чули крики "Аллах акбар!"

І от ми стали планувати цілу операцію зі взяття Іловайська. Я був від батальйону на цьому плануванні, і тоді сам Хомчак казав: "Мені вже дірку "зверху" в голові прокрутили - візьміть Іловайськ". Так що коли кажуть, що нібито батальйони самі вирішили штурмувати Іловайськ… Ну - це неймовірна дурниця.

Хомчак командував всіма підрозділами. У нього, як він казав, були й танки, й артилерія, й міномети, й БМП, які передавали на підтримку нам. І план був - взяти Іловайськ. Це був стратегічний пункт.

Мені важко судити, чи прорахувалось командування, і в чому саме. Можу зі своєї точки зору сказати, що головних проблем було дві. Менша - з важким озброєнням. Ця проблема була, але це не найгірше. Найгіршою була проблема зв'язку. Ми не раз про це говорили, я не раз про це говорив. Мені відповідали: да-да-да, проблема вирішується.

Фактично ж ми не знали, що робиться сусідніми підрозділами. За кілометр або два треба було посилати посильного! На чому його посилати? На автомобілі, на коні, на віслюку? А рації тупо не працювали. Навіть у колоні. Я, віддаючи команду, наказував: "Передати команду по колоні!" Бо ці рації не працювали на чотириста метрів! І, звісно, ми не чули команд від Хомчака чи когось.

Це була велика проблема. Ми були просто сліпі.

18 серпня була поставлена задача. Перед тим дуже добре попрацювали армійці, зачистили селище Графське по лівому флангу, через яке ми мали заходити. Ми спланували наступ через лівий фланг, де, як ми знали, не було бетонних огорож і потужних блокпостів. По центру ж ми збиралися зробити вигляд, що атакуємо. Там мали діяти "Шахтарськ" і ще деякі невеликі підрозділи. Ми їх просили не атакувати, а влаштувати задимлення й обстріл, щоб та сторона стягнула туди сили. В той же час "Дніпро - 1" і ще хтось, точно не пригадую, мали йти правим флангом. Нарешті, певні підрозділи мали заходити з півночі.

Все було сплановано: заходимо з двох сторін, імітуючи атаку по центру. Крім того, в чотирьох місцях навколо Іловайська на блокпостах стояли танки. На північ від міста було дві групи по два танки, і Хомчак вважав, що вони зможуть перерізати можливі шляхи надходження підкріплень до сепаратистів з Харцизька та з Донецька. Ще два танки і посилений взвод мали брати участь в імітації атаки з півночі. А ми мали зайти з флангів.

Зранку ми пішли в атаку - і все відбулось! Ми пройшли їхні засідки, невеликі секрети по пару чоловік, вони повтікали. Ми збоку зайшли до блокпостів, обстріляли їх. Нам ЗСУ надали чотири БМП, вони відпрацювали на всі сто. В підсумку ми захопили всю ліву частину Іловайська.

Нас чоловік двісті було, і ми всіх їх прогнали. Знищили кількох снайперів і кулеметників, захопили їхні "тачанки" - машини, переобладнані під кулеметні й гранатометні установки. Наче все нормально, ми свою справу зробили. Закріпилися в школі, виставили секрети, почали робити зачистку - тобто шукати мобільні групи супротивника... І вирішили ми зробити диверсійний вихід на допомогу тим, хто атакує по правому флангу.

Але техніка не могла переїхати залізничні колії й платформи. Там їх широченне поле, Іловайськ - великий залізничний вузол, і цими коліями він розділений на дві частини. Ми вирішили перейти пішохідним містком великою групою легкої піхоти і вдарити з тилу. І не вийшло!

19 СЕРПНЯ 2014 РОКУ Я НАРОДИВСЯ ВДРУГЕ

Ми вели бій понад три години і на четверту годину побачили, що з Харцизька прибуває ворогу допомога. Це я точно знаю: відрізати їх не вдалося. Прибули БТРи, прибули КамАЗи, напхані й "деенерівцями", й "кадирівцями". Останні пройшли не одну війну. Це одразу було помітно. Один снайпер нас тримав, поки його з РПГ не накрили. Це були професіонали. А в нас закінчувався боєкомплект. І я дав команду відійти…

В тому бою загинули "старожили" батальйону. Комвзводу Шульц, мій друг, 51 рік, який воював ще з травня. Комвзводу розвідки Скіф, кавалер ордену Червоної Зірки ще з Афганістану, який попри травму - він кульгав - командував розвідниками. І мене важко поранило. Тож 19 серпня 2014 року я народився вдруге.

Мене поранило в голову, і я знепритомнів. У центрі Іловайська. А вийшов звідти тільки через три тижні.

Якщо стисло, то, коли я прийшов до тями, ми вибралися ще з одним бійцем, він був поранений в ногу. І нас переховували місцеві. Коли нас підгодували, вони знайшли можливість дати нам подзвонити і зв 'язатися з "агентурою" в Донецьку. Це не була агентура в повному сенсі слова. Це були наші патріоти, які там діяли підпільно. Такі є й зараз. Спершу вдалося вивезти того бійця, а потім вивезли й мене.

Зараз я працюю з контррозвідкою СБУ, в тому числі ми також займаємось визволенням наших полонених і тих, хто опинився в такому становищі, як я тоді. Але про це ще не час розповідати докладно…

А ще я керую об'єднанням учасників АТО "Справедливість". Ми, зокрема, допомагаємо активістам антикорупційного руху. Влада повинна зрозуміти: не буде так, як вони хочуть. Буде так, як має бути.

P. S. 22 серпня 2015 року Тарас Костанчук отримав відзнаку від голови МВС Арсена Авакова - нагородну зброю. "Це Форт-12", - розповів боєць Цензор.НЕТ. - "Разом зі мною нагороджували й інших, вони отримали "макарови", але я заздалегідь попередив, що "макаров" не візьму. Цей "Форт", щоправда, з позолотою, з якимись фінтіфлюшками - ну, це вже Аваков так вирішив"Источник:http://censor.net.ua/r348837

Об этом говорится в отчете американской частной разведывательно-аналитической компании Stratfor, который есть в распоряжении издания Апостроф, передает Цензор.НЕТ.

По данным разведки, Россия опасается возможной активизации роли США в урегулировании кризиса на территории Украины.

"Москва очень чувствительна, если не параноидально настроена к событиям будущего. Особенно после того, как ей не удалось предугадать последнюю революцию в Украине, в результате которой было свергнуто пророссийски настроенное руководство страны. У Кремля нет никакой уверенности в том, что ему удастся предугадать или адекватно отреагировать на дальнейшие шаги США", - отмечается в документе.

Читайте также: Обама пока не планирует встречаться с Путиным, - Белый дом

Также среди страхов Москвы в отношении дальнейших шагов США представители частной разведки назвали возможность вооружения украинских военных, а также ужесточение санкций в отношении России.

"Сейчас Россия и так борется со многими проблемами, связанными с экономической рецессией, возрастающим уровнем недовольства среди населения страны, а также политическими распрями в Кремле. Россия обратилась за помощью к Китаю, однако Пекин не в силах оказать её в полной мере, поскольку сам переживает сложную финансовую ситуацию. Если США предпримут что-то против РФ, это фактически лишит Кремль возможности борьбы на многих фронтах", - добавили в Stratfor.

Читайте также: Состояние путинской экономики может быть гораздо хуже, чем предполагалось, - The Business InsiderИсточник:http://censor.net.ua/n348436Источник:http://censor.net.ua/n348436

Новости Украины ›