Володимир Путін. Фото: AFP

• Обама готовий почати військову операцію в Сирії без санкції ООН
• Папа Римський призначив нового держсекретаря Ватикану
• Янукович і Коморовський частіше бачитимуться напередодні асоціації з ЄС

Росія шантажує своїх сусідів

Стівен Бленк, старший експерт у справах Росії в Американській раді з питань зовнішньої політики, консервативного неурядового аналітичного центру, у статті в The New York Times вважає, що нещодавняторговельна війна Кремля з Україною вписується у загальний курс Росії на залякування та шантаж своїх сусідів.

"Причина, чому Москва завдала удару по Україні, є очевидною: Київ чинить опір спробам Москви втягнути його у Євразійський економічний союз, головний елемент планів Володимира Путіна щодо реінтеграції колишніх радянських республік (без балтійських держав) під своїм керівництвом. Україна, натомість, хоче підписати у Вільнюсі у листопаді цього року Угоду про асоціацію з ЄС, що передбачає створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі. Вона мала б дати шанс Україні зберегти незалежність, замість того, щоб економічно та політично підпорядкуватися Росії".

Українські цукерки стали інструментом торгової війни. Фото: Військова панорама

Тож тепер Москва намагається покарати Київ. Цікаво, що Україна не є єдиною країною Східної Європи, на яку Москва чинить економічний тиск. Влітку цього року Росія підняла ціни на енергоресурси для Вірменії, продемонструвавши їй цим своє невдоволенням наміром Єревена укласти угоду про вільну торгівлю з ЄС, і продала зброї на $4 млрд. Азербайджану, супернику Вірменії у регіоні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія і Євросоюз починають битву за Україну

Подібний економічний примус багато що говорить про геополітичний світогляд Росії. "Кремль відкрито ігнорує незалежність своїх сусідів, їхню територіальну цілісність та суверенітет", - вважає Бленк. Водночас він критикує адміністрацію США за відсутність критики на адресу Росії під час торговельної війни останньої з Україною.

"Неспроможність Вашингтона та ЄС виробити послідовну політику щодо Східної Європи, зокрема України, країн Південного Кавказу, а також Центральної Азії, у Москві тлумачать як мовчазне визнання російської сфери впливу на території колишнього СРСР – і дозволу Москві відновити на ній свою гегемонію", - б’є тривогу американський експерт.

Фото: okean.name

"Хоча й Україна, Азербайджан, Вірменія, Грузія та решта не є взірцями ліберальної демократії, їхня незалежність та безпека повинні бути національним інтересом США та їхніх союзників у Європі, - вважає Бленк. – Оскільки це малоймовірно, що сусіди Росії змиряться з поверненням до минулого, що нагадує СРСР, політика Росії може у кінцевому рахунку означати конфлікти та довгострокову політичну нестабільність".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Митна війна: то переможемо?

Захід, на думку американського політолога, ні в якому разі не повинен створювати в Путіна підстави для впевненості у тому, що він може відновити СРСР, адже "це було б справжньою катастрофою".

Вільнюс: переломний момент у Східному Партнерстві?

Грант Костанян, молодший науковий співробітник Центру європейських політичних досліджень (Брюссель) та дослідник Центру досліджень ЄС кафедри політології Ґентського університету у статті, опублікованій інтернет-виданням EUobserver, замислюється над тим, що чекає на Східне Партнерство після саміту у Вільнюсі у листопаді.

Росія виступає проти європейської інтеграції своїх сусідів та пропонує їм власний амбітний проект – Євразійський Союз, альтернативу Східному Партнерству.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тиск Росії принесе Україні користь

За останні місяці Росія використовує свій економічний, дипломатичний та військовий вплив, щоб спробувати поставити під сумнів результати саміту у Вільнюсі. Йдеться про короткий торговельний конфлікт з Україною та інші погрози на її адресу, а також попередження колишнього посла Росії у Вірменії про небезпеки європейської інтеграції для цієї країни.

Віктор Янукович, Герман ван Ромпей, Жозе Мануель Баррозу. Фото: DAPD

Але російський тиск, на думку Костаняна, є поки що контрпродуктивним та саміт у Вільнюсі невдовзі вже стане важливим переломним моментом. Серед шести країн Східного Партнерства відбудеться серйозна диференціація на ядро, до якого увійдуть Вірменія, Грузія, Молдова, і можливо, Україна, та периферію, у якій опиняться Азербайджан та Білорусь.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Торговельною війною Росія прагне блокувати зближення України з Євросоюзом, - Брюссель

ЄС, схоже, упевнений в успіху саміту у Вільнюсі, на якому буде парафовано угоди про асоціацію з Молдовою, Грузією та Вірменією, і, можливо, підписано – з Україною. Яке б велике політичне значення не мала ця подія, вона стане лише початком нового етапу. Справжні вигоди цих угод випливатимуть з їх імплементації, яка, зважаючи на їхній всеосяжний характер, триватиме довго тадорого коштуватиме для політиків з обох сторін.

Акти права ЄС, що їх беруть зобов’язання на себе імплементувати у національне законодавство Вірменія, Грузія, Молдова та Україна, становлять більшу частину договорів, директив, регламентів, декларацій, резолюцій, а також рішень Суду ЄС. На практиці це означає, що парламентам країн Східного Партнерства доведеться працювати за жорстким графіком, щоб прийняти необхідні закони. У цьому процесі відігравати велику роль зможе громадянське суспільство – правозахисні організації, а також об’єднання споживачів, виробників та профспілки. Європейській Комісії доведеться витрачати більше людських ресурсів на підтримку цього процесу зі свого боку, попри інші пріоритети відносин ЄС зі "стратегічними партнерами" - США або країнами Близького Сходу.

Саміт у Вільнюсі стане вирішальним для країн Східного партнерства. Фото: kirilitza.files.wordpress.com

Костатян бачить також три сценарії розвитку Східного Партнерства після саміту у Вільнюсі. Перший: асоційовані країни поступово приймають стандарти та норми права ЄС і користуються "перевагами внутрішнього ринку ЄС", і, за допомогою ЄС, реструктуризують свої економіки та реформують політичні системи. Другий сценарій передбачає на додаток до першого ще й зближення України, Вірменії, Грузії та Молдови разом зі створенням спільної, "східноєвропейської" зони вільної торгівлі. Третім, максималістським сценарієм, буде надання їм перспективи членства у ЄС. З точки зору права, для цього немає перешкод. Проте, лише 10 країн-членів ЄС готові піти на це. Невелика група великих країн (Франція, Іспанія та Португалія) до цього не готова. Решта країн-членів не визначилися у цій справі. Зрештою, табір опонентів з часом може змінити думки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яка користь від членства в Євросоюзі: досвід Литви

Який би сценарій не було реалізовано, лідери країн-членів ЄС та керівники його інституцій матимуть багато роботи після саміту у Вільнюсі.Малоймовірно, що Росія послабить свій тиск на країни Східного Партнерства. Він може навіть посилитися. ЄС доведеться замислитися над тим, як збудувати конструктивні відносини з Росією на цьому просторі. Йому також доведеться пильніше моніторити діяльність урядів країн-партнерів, що у минулому лише імітували виконання вимог ЄС.

Тим часом весь проект Східного Партнерства має похмурі перспективи, якщо політичні еліти, як у столицях країн-членів, такі країн-партнерів, не здобудуть для його реалізації підтримку населення країн Східного партнерства, людей, що відчують на собі вплив змін, яким би він не був: добрим чи поганим. Для того, щоб проект Східного Партнерства досяг успіху, треба робити набагато більше, щоб пояснити людям, якими є його справжні переваги та недоліки.

Москва, Росія. Фото: mirservisa.by

• Від того, яку якість освіти отримають діти, залежить їхнє майбутнє життя, - Янукович
• Ремонт доріг по-донецьки: креативні інсталяції і сміливі експерименти (фото)
• 1 вересня влада перекриє головні "артерії" Києва

То есть белорусы и русские настолько разные, что после многовековой пропаганды о "родственной крови белорусов и русских" поверить в это сложно, но, похоже, нужно. Ибо результаты исследования говорят сами за себя: генетически русские – вовсе не "восточные славяне", а финны. И генетические белорусы тоже не "восточные славяне", а... западные, причем генетически белорусы практически не отличаются от поляков, то есть не с русскими, а с поляками белорусы на генетическом уровне являются "близнецами-братьями". Более того, группа "восточных славян" была придумана российскими пропагандистами царских времен, дабы оправдать порабощение соседних народов - украинцы, как и русские тоже, оказывается, не имеют никакого отношения ни к "восточным славянам", ни к славянам вообще! 

«Российские ученые завершили и готовят к публикации первое масштабное исследование генофонда русского народа. Обнародование результатов может иметь непредсказуемые последствия для России и мирового порядка» – так сенсационно начинается публикация на эту тему в российском издании «Власть». А сенсация действительно получилась невероятная – оказались ложными многие мифы о русской национальности. В том числе выяснилось, что генетически русские – вовсе не «восточные славяне», а финны.

Антропологи сумели за несколько десятков лет напряженных исследований выявить облик типичного русского человека. Это среднего телосложения и среднего роста светлые шатены со светлыми глазами – серыми или голубыми. Кстати, в ходе исследований также был получен и словесный портрет типичного украинца. Отличается эталонный украинец от русского цветом кожи, волос и глаз – он смуглый брюнет с правильными чертами лица и карими глазами.

Впрочем, антропологические измерения пропорций человеческого тела – даже не прошлый, а позапрошлый век науки, уже давно получившей в свое распоряжение самые точные методы молекулярной биологии, которые позволяют прочесть все человеческие гены. А самыми передовыми методами ДНК-анализа сегодня считаются секвенирование (прочтение по буквам генетического кода) митохондриальной ДНК и ДНК Y-хромосомы человека. Митохондриальная ДНК передается по женской линии из поколения в поколение практически неизменной с тех времен, когда прародительница человечества Ева слезла с дерева в Восточной Африке. А Y-хромосома имеется только у мужчин и поэтому тоже практически без изменений передается мужскому потомству, тогда как все остальные хромосомы при передаче от отца и матери их детям тасуются природой, как колода карт перед раздачей.

Таким образом, в отличие от косвенных признаков (внешний вид, пропорции тела), секвенирование митохондриальной ДНК и ДНК Y-хромосомы бесспорно и прямо свидетельствуют о степени родства людей, пишет журнал “Власть”.

На Западе популяционные генетики человека уже два десятилетия с успехом пользуются этими методами. В России они были применены лишь однажды, в середине 1990-х, – при идентификации царских останков. Перелом в ситуации с применением самых современных методов для изучения титульной нации России произошел только в 2000 году. Российский фонд фундаментальных исследований выделил грант ученым из лаборатории популяционной генетики человека Медико-генетического центра Российской академии медицинских наук.

Ученые впервые в истории России смогли на несколько лет полностью сосредоточиться на изучении генофонда русского народа. Они дополнили свои молекулярно-генетические исследования анализом частотного распределения русских фамилий в стране. Такой метод был очень дешевым, но его информативность превзошла все ожидания: сравнение географии фамилий с географией генетических ДНК-маркеров показало практически полное их совпадение.

Молекулярно-генетические результаты первого в России исследования генофонда титульной национальности сейчас готовятся к публикации в виде монографии “Русский генофонд”, которая выйдет в конце года в издательстве “Луч”. Журнал «Власть» приводит некоторые данные исследований.

Так, оказалось, что русские – это никакие не «восточные славяне», а финны.Кстати, эти исследования в пух и прах разгромили пресловутый миф о «восточных славянах» – о том, что якобы белорусы, украинцы и русские «составляют группу восточных славян». Единственными славянами из этих трех народов оказались только белорусы, но при этом выяснилось, что белорусы – это вовсе не «восточные славяне», а западные – ибо они генетически практически не отличаются от поляков. Так что миф о «родственной крови белорусов и русских» оказался полностью разрушен: белорусы оказались фактически идентичны полякам, белорусы генетически очень далеки от русских, но зато очень близки чехам и словакам.

А вот финны Финляндии оказались для русских куда генетически ближе, чем белорусы. Так, по Y-хромосоме генетическое расстояние между русскими и финнами Финляндии составляет всего 30 условных единиц (близкое родство). А генетическое расстояние между русским человеком и так называемыми финно-угорскими народностями (марийцами, вепсами, мордвой и пр.), проживающими на территории РФ, равно 2-3 единицам. Проще говоря, генетически они ИДЕНТИЧНЫ. В этой связи журнал «Власть» замечает: «И жесткое заявление министра иностранных дел Эстонии 1 сентября на Совете ЕС в Брюсселе (после денонсации российской стороной договора о государственной границе с Эстонией) о дискриминации якобы родственных финнам финно-угорских народов в РФ теряет содержательный смысл. Но из-за моратория западных ученых российский МИД не смог аргументировано обвинить Эстонию во вмешательстве в наши внутренние, можно даже сказать близкородственные, дела». Эта филиппика – лишь одна грань массы возникших противоречий.

Раз ближайшей родней для русских являются финно-угры и эстонцы(фактически это тот же самый народ, ибо различие в 2-3 единицы присуще только одному народу), то странны анекдоты русских о «заторможенных эстонцах», когда русские сами этими эстонцами и являются. Огромная проблема возникает для России и в самоидентификации себя как якобы «славян», ибо генетически русский народ к славянам никакого отношения не имеет. В мифе о «славянских корнях русских» учеными России поставлена жирная точка: ничего от славян в русских нет. Есть только околославянский русский язык, но и в нем 60-70% неславянской лексики, поэтому русский человек не способен понимать языки славян, хотя настоящий славянин понимает из-за схожести славянский языков – любой (кроме русского).

Результаты анализа митохондриальной ДНК показали, что еще одна ближайшая родня русских, кроме финнов Финляндии, – это татары: русские от татар находятся на том же генетическом расстоянии в 30 условных единиц, которые отделяют их от финнов.

Не менее сенсационным оказались и данные по Украине. Оказалось, что генетически население Восточной Украины – это финно-угры: восточные украинцы практически ничем не отличаются от русских, коми, мордвы, марийцев. Это один финский народ, некогда имевший и свой общий финский язык. А вот с украинцами Западной Украины все оказалось еще неожиданнее. Это вовсе не славяне, как и не «руссофинны» России и Восточной Украины, а совершенно иной этнос: между украинцами из Львова и татарами генетическое расстояние составляет всего 10 единиц.

Такое ближайшее родство западных украинцев с татарами, возможно, объясняется сарматскими корнями древних жителей Киевской Руси.Конечно, определенная славянская составная в крови западных украинцев есть (они более генетически близки славянам, чем русские), но это все равно не славяне, а сарматы. Антропологически им присущи широкие скулы, темные волосы и карие глаза, темные (а не розовые, как у европеоидов) соски.

Журнал пишет: «Можно как угодно реагировать на эти строго научные факты, показывающие природную сущность эталонных электоратов Виктора Ющенко и Виктора Януковича. Но обвинить российских ученых в фальсификации этих данных не удастся: тогда обвинение автоматически распространится и на их западных коллег, которые уже больше года медлят с публикацией этих результатов, каждый раз продлевая срок моратория». Журнал прав: эти данные ясно объясняют глубокий и постоянный раскол в украинском обществе, где под названием «украинцы» живут на самом деле два совершенно разных этноса. Причем, российский империализм возьмет эти научные данные себе на вооружение – как еще один (уже весомый и научный) довод «прирастить» территорию России Восточной Украиной.

Но как быть при этом с мифом про «славян-русских»?

Признавая эти данные и пытаясь их использовать, российские стратеги тут встречаются с тем, что в народе называют «палкой о двух концах»: в таком случае придется пересматривать всю национальную самоидентификацию русского народа как «славянского» и отказаться от концепции «родства» с белорусами и всем Славянским Миром – уже не на уровне научных исследований, а на политическом уровне.

Журнал также публикует карту с указанием ареала, на котором еще сохраняются «истинно русские гены» (то есть финские). Географически эта территория «совпадает с Русью времен Иоанна Грозного» и «со всей очевидностью показывает условность некоторых государственных границ», так пишет журнал. А именно: население Брянска, Курска и Смоленска является вовсе не русским населением (то есть финским), а белорусско-польским – идентично генам белорусов и поляков. Интересен сам факт того, что в средние века граница между ВКЛ и Московией – была именно этнической границей между славянами и финнами (по ней, кстати, тогда и проходила восточная граница Европы). Дальнейший империализм Московии-России, присоединявший соседние территории, выходил за рамки этнических московитов и захватывал уже чужие этносы.

Что есть Русь?

Эти новые открытия ученых России позволяют по-новому взглянуть и на всю политику средневековой Московии, в том числе на ее концепцию «Руси». Оказывается, что «перетягивание русского одеяла на себя» Москвой объясняется чисто этнически, генетически. Так называемая «Святая Русь» в концепции РПЦ Москвы и российских историков сложилась по факту возвышения Москвы в Орде, и, как писал, например, Лев Гумилев в книге «От Руси до России», по этому же факту украинцы и белорусы перестали быть русинами, перестали быть Русью.

Ясно, что было две совершенно разные Руси. Одна, Западная, жила своей жизнью славян, объединилась в Великое княжество Литовское и Русское. Другая Русь – Восточная Русь (точнее Московия – ибо ее тогда и Русью не считали) – вошла на 300 лет в этнически близкую ей Орду, в которой затем захватила власть и сделала ее «Россией» еще до завоевания в Орду-Россию Новгорода и Пскова. Вот эту вторую Русь – Русь финского этноса – и называют РПЦ Москвы и российские историки «Святой Русью», лишая при этом права Западной Руси на что-то «русское» (заставив даже весь народ Киевской Руси называть себя не русинами, а «окраинцами»). Смысл понятен: сие финское русское – мало чего общего имело с исконным славянским русским.

Само многовековое противоборство ВКЛ и Московии (имевших вроде бы нечто общее в Руси Рюриковичей и в Киевской вере, а князья ВКЛ Витовт-Юрий и Ягайло-Яков с рождения были православными, были Рюриковичами и Великими князьями Русскими, никакого другого языка, кроме русского, не знали) – это противоборство стран разных этносов: ВКЛ собрало славян, а Московия – финнов. В итоге многие века друг другу противостояли две Руси – славянская ВКЛ и финская Московии.

Это объясняет и тот вопиющий факт, что Московия НИКОГДА за время пребывания в Орде не изъявила желания вернуться в Русь, обрести свободу от татар, войти в состав ВКЛ. А ее захват Новгорода был вызван именно переговорами Новгорода о вхождении в состав ВКЛ. Эта русофобия Москвы и ее «мазохизм» («ордынское иго лучше ВКЛ») могут объясняться только этническими различиями с исконной Русью и этнической близостью к народам Орды.

Именно этой генетической разницей со славянами объясняется неприятие Московией европейского образа жизни, ненависть к ВКЛ и полякам (то есть вообще к славянам), огромная любовь к Востоку и азиатским традициям. Данные исследования российских ученых обязательно должны отразиться и в пересмотре историками своих концепций. В том числе давно нужно внести в историческую науку тот факт, что была не одна Русь, а две совершенно разных: Русь славянская – и Русь финская. Это уточнение позволяет понять и объяснить многие процессы нашей средневековой истории, которые в нынешней трактовке пока кажутся лишенными какого-либо смысла.

О белорусах

Особая тема в этом исследовании – это генетическая идентичность белорусов и поляков. Это не стало предметом внимания российских ученых, ибо вне России. Но зато очень интересно для нас.

Сам факт генетической идентичности поляков и белорусов – не является неожиданным. Сама история наших стран есть ему подтверждение – главной частью этноса белорусов и поляков являются не славяне, а славянизированные западные балты, но их генетический «паспорт» настолько близок славянскому, что в генах практически трудно было бы найти отличия между славянами и пруссами, мазурами, дайнова, ятвягами и др. Именно это объединяет поляков и белорусов, потомков славянизированных западных балтов.

Эта этническая общность объясняет и создание Союзного государства Речи Посполитой. Знаменитый белорусский историк В.У. Ластовский в «Краткой истории Беларуси» (Вильно, 1910) пишет, что десять раз начинались переговоры о создании Союзного государства белорусов и поляков: в 1401, 1413, 1438, 1451, 1499, 1501, 1563, 1564, 1566, 1567 гг. – и завершились на одиннадцатый раз созданием Союза в 1569 году. Откуда же такая настойчивость? Очевидно – только из осознания этнической общности, ибо этнос поляков и белорусов был создан на растворении в себе западных балтов.

А вот чехи и словаки, тоже входившие в состав первого в истории Славянского Союза народов Речи Посполитой, уже не ощущали этой степени близости, ибо «балтийской составной» в себе не имели. А еще больше отчуждения было у украинцев, которые видели в этом мало этнического родства и со временем вошли в полную конфронтацию с поляками.

Исследования российских генетиков позволяют вообще иначе взглянуть на всю нашу историю, ибо многие политические события и политические предпочтения народов Европы во многом объясняются именно генетикой их этноса – что до сих пор оставалось сокрытым от историков. Именно генетика и генетическое родство этносов были важнейшими силами в политических процессах средневековой Европы. Генетическая карта народов, созданная российскими учеными, позволяет совершенно под другим углом взглянуть на войны и союзы средневековья.

Выводы

Результаты исследований российских ученых о генофонде русского народа еще долго будут усваиваться в обществе, ибо они полностью опровергают все существующие у нас представления, сводя их к уровню ненаучных мифов. Эти новые знания надо не столько понять, сколько к ним надо привыкнуть. Теперь абсолютно ненаучной стала концепция о «восточных славянах», ненаучными являются съезды славян в Минске, где собираются вовсе не славяне из России, а русскоязычные финны из России, которые генетически славянами не являются и к славянам никакого отношения не имеют. Сам статус этих «съездов славян» полностью дискредитирован российскими учеными. Русский народ назван по результатам этих исследований учеными России не славянами, а финнами. Финнами названо и население Восточной Украины, а население Западной Украины генетически сарматы. То есть, украинский народ – тоже не славяне.

Единственными славянами из «восточных славян» генетически названы белорусы, но они генетически идентичны полякам – а значит, являются вовсе не «восточными славянами», а генетически западными славянами.Фактически это означает геополитический крах Славянского Треугольника «восточных славян», ибо белорусы оказались генетически поляками, русские – финнами, а украинцы – финнами и сарматами.

Конечно, пропаганда будет пытаться и дальше этот факт утаивать от населения, но шила в мешке не утаишь. Как и не закрыть рот ученым, не спрятать их новейшие генетические исследования. Научный прогресс остановить невозможно. Поэтому открытия российских ученых – это не просто научная сенсация, а БОМБА, способная подорвать все ныне существующие устои в представлениях народов. Вот почему российский журнал «Власть» и дал этому факту крайне обеспокоенную оценку: «Российские ученые завершили и готовят к публикации первое масштабное исследование генофонда русского народа. Обнародование результатов может иметь непредсказуемые последствия для России и мирового порядка». Журнал не преувеличил.

Тарас Чорновіл: Через неявку свідків до суду справа почала буксувати

(Андрей Товстыженко, ZN.UA)

Колишній депутат Верховної Ради Тарас Чорновіл заявив, що свідки у справі про загибель його батька, лідера Народного руху В'ячеслава Чорновола, саботують суд і не з'являються на засідання.

"Зараз справа зупинилася на допиті близько 39 свідків, яких подала потерпіла сторона. Частину з них вже допитано, а інші свідки, серед яких ключові зокрема слідчі, які раніше вели справу батька , а також люди, пов'язані з так званою касетою Марчука - вже півроку не з'являються до суду. А без їхнього допиту неможливо завершити справу. Почалося щось на зразок "тихого саботажу", - сказав Чорновіл у коментарі виданню"Тиждень" за підсумками спареного засідання Бориспільського районного суду, яке відбулося 29-30 серпня.

За словами Чорновола, хоча суддя направляє перед кожним засіданням повістки всім свідкам, однак на засідання вже традиційно з'являється один свідок із 17-ти.

"Більшості цих свідків було передано вимогу суду про приведення їх у примусовому порядку міліцією. Однак міліція, як ми бачимо, не зацікавлена у подальшому розслідуванні цієї справи: вона тупо-примітивно блокує подальше засідання і не виконує вимоги судді про примусовий привід свідків. За весь час примусово привели лише одного свідка, і він був відсутній попередні рази з технічних причин", - зазначив він.

За його словами, на останньому засіданні суд виніс три рішення. Перше - доручив щодо всіх відсутніх свідків "встановити місцезнаходження та забезпечити примусовий привід силами міліції, а покласти виконання цього судового припису на міністра внутрішніх справ і голову СБУ".

"Тобто це вперше досить серйозно і жорстко покладено пряму відповідальність за примусовий привід свідків до суду на перших осіб", - зазначив Чорновіл.

Другим рішенням суд зобов'язав прокуратуру проконтролювати виконання цього доручення.

Третє рішення щодо адміністративної відповідальності свідків за невиконання рішення суду, а прокуратурі доручено розглянути питання про можливу кримінальну відповідальність свідків.

"Можливо, тоді з'являться якісь свідки, і ми продовжимо, тому що зараз справа почала буксувати" , - зазначив Чорновіл.

Наступне засідання суду призначено на 24-24 вересня.

Нагадаємо, лідер Народного руху В'ячеслав Чорновіл загинув у результаті автокатастрофи на трасі Бориспіль - Золотоноша 25 березня 1999 року. Автомобіль Toyota , в якому їхав політик, врізався у вантажівку КамАЗ. Соратники Чорновола та його син Тарас Чорновіл вважають його загибель політичним убивством. Тиждень

За підсумками восьми місяців 2013 року недобір податкових надходжень до бюджету може скласти від 8 до 12 млрд грн, порівняно з бюджетним розписом на цей період, повідомляють обізнані джерела DT.UA.

Як зазначається, крім чинників низької макроекономічної динаміки, на серпень припали затримки чи заборони поставок української продукції на російській митниці та в ряді інших країн СНД, що може виявитися додатковим фактором зниження бюджетних надходжень.

Згідно з повідомленням Міністерства фінансів, дефіцит держбюджету в січні-липні 2013 року склав 30,27 млрд грн, що в 1,79 рази більше дефіциту за підсумками аналогічного періоду минулого року в 16,94 млрд грн.

За інформацією Адміністрації президента, доходи загального фонду держбюджету за підсумками 7-ми місяців поточного року були на 354,9 млн. грн., або на 0,2% меншими від запланованого на цей період показника. При цьому обсяг податкових надходжень виявився меншим запланованого на 3,2 млрд. грн.

Основними причинами зафіксованих недонадходжень (в чинній редакції закону про держбюджет передбачено збільшення доходів на 5,3% за підсумками року) є явне відставання поточної макродинамики від закладених у бюджетні розрахунки прогнозів індикативних показників.

Так, при очікуваному зростанні реального ВВП на рівні 3,4% за підсумками року фактично за підсумками першого півріччя було зафіксовано зниження на 1,1%. Падіння обсягів промисловості за підсумками 7-ми місяців склало 5,3% до аналогічного торішнього періоду.

При закладеному в розрахунках бюджетних надходжень збільшення фонду оплати праці на 10,9%, реальний приріст поки що більш ніж в два рази менше - 4,8%.

Не виправдовує бюджетних очікувань і динаміка зовнішньої торгівлі. При очікуванні зростання експорту в цілому за рік на 6,4%, фактичне падіння за підсумками січня-липня п.р. становить 7,2%. По імпорту при планових темпах збільшення на 6,9%, реальний показник знизився на 12,8%.

Подробиці читайте в статті Юрія Сколотяного "Недитяча задача" у свіжому номері "Дзеркала тижня. Україна". За матеріалами: DT.UA

Неожиданное интервью, которое дал Янукович представителям СМИ в лице Ларисы Губиной, Савика Шустера, Александра Ткаченко и Андрея Куликова,  должно остудить пыл горячих шапкозакидательских голов из оппозиции о скорой и неминуемой победе и свержении Режима на предстоящих выборах.

Неадекватное восприятие реальности, недооценка противника - наиболее частые причины поражений. Тот, кто после сегодняшнего эфира продолжает верить в лёгкую победу любого оппозиционного кандидата над Януковичем, просто горлопан и близорукий популист. Нет, это не убогое постановочное шоу «Діалог з країною» образца Весна-2013. Янукович сегодня доказал, что, несмотря на свои весьма бедные интеллектуальные исходные данные, он таки продолжает прогрессировать. И это не благодаря микронаушнику, как сказали бы веселящиеся фейсбук-революционеры.  Он битых два часа довольно бегло не закрывал рот.

Да, он слишком часто «съезжал с базара», уводя в сторону мысль от прямых вопросов. Да, он слишком злоупотреблял банальным потреблядским популизмом «взагалі», при этом не забывая умело критиковать парламентскую оппозицию за эти же прегрешения. Да, он продолжал «включать дурака» когда ему задавали вполне конкретные вопросы по Врадиевке, милиции, Мельнике, Тимошенко и умело «переводил стрелки». Но сегодня Овощ доказал, что он озабочен не только переписью Межигорья с подставных австрийских аферистов на верных братьев Клюевых и обогащением талантливого сынульки-стоматолога. Он показал нашей оппозиционной троице лидеров как нужно убивать одним выстрелом сразу четырёх зайцев.

Первой жертвой стали сами журналисты. Ткаченко вообще сидел как кролик, загипнотизированный удавом, и даже изредка подвякивал модератору встречи «Точно!», «Є таке!» и т.п. Антагонистом «удаву» смог по-настоящему выступить лишь Куликов, задававший самые неудобные вопросы. Иногда ему вторила Губина. Хотя необходимо признать, что Лариса привыкла делать интервью скорее в жанре «около политической и между светской» жизни, и не показала себя жёстким собеседником. Шустер традиционно млел и растекался перед им же самим нарисованной иконой Вождя и даже его «неожиданно дерзкие включения» о судьбе Тимошенко и взаимоотношениях Януковича с олигархами выглядели слишком дешёвыми трюками.

Вторым адресатом шоу стали бюрократы из ЕС . И если они не полные идиоты, то должны, наконец-то, задуматься над партнёрством с Режимом Януковича. Сегодня стало как никогда очевидно, что Витя просто решил банально «развести» еврокомиссаров как котят. Ассоциация Украина-ЕС и непонятный Януковичу «мировозренческий выбор», о котором так наивно вопрошала Губина, нужны  ему не более чем мощный козырь в рукаве, предмет торга, с помощью которого он дальше собирается вести торговлю с Россией. Если простодушный пэрэсичный украинец верит, что вероятностное подписание «ассоциации» осенью 2013 в Вильнюсе чуть ли не откроет экономике Украины второе дыхание и усмирит недодиктаторские замашки межигорского фюрера, то он сам вполне чётко дал понять, что по сути - «ассоциация» лишь рычаг давления на Путина. Никаких дальнейших шагов в сторону ЕС (читай - построения демократического, правового государства) не будет. Помешает этому референдум, «срок проведения которого нам не известен» ((с) Янукович). На этом фоне списанная им в утиль судьба политзаключённой Тимошенко вообще уже выглядит в его устах третьеразрядным вопросом. Но беда в том, что Европе уже некуда отступать! «Мы не должны потерять Украину» ((с) К. Эштон). ЕС вынужденно освятит и легализует  осенью Режим.

Третьей жертвой Удава стали оппозиционные лидеры . Пусть многочисленные политтехнологи, аналитики и прочие писаки, которые уже затёрли до дыр интернеты, опережая друг друга в прогнозах о том, как «Ахметов поставит на Вилкула в президентских выборах» и мол, «готовится операция «Преемник» , быстренько заткнутся и используют свои политтехнологические дипломы вместо туалетной бумаги. Никакие вилкулы и прочие выпуклы там даже близко не стоят! Янукович жёстко держит руку на пульсе событий и на предстоящих выборах, в которых он будет единственным реальным кандидатов власти, пойдёт на всё, до конца, чтобы остаться у руля. Тот, кто ближе знаком со стилем его работы под словами «пойдёт на всё» должны воспринимать любые незаконные действия. Впрочем, он этого особо и не скрывал, ухмыляясь сказав: «Подход будет творческим». Никакого фактического раскола в ПР не будет. Это словоблудие пиарастов. Да, многие регионалы боятся и даже не любят Удава, но в нужный момент засунут языки в зад и сцепив зубы потянут кровавыми мозолями его баржу к требуемому результату. Оппозиционным лидерам пора понять, если они не форсируют работу с массами, не пойдут в народ, то команда Януковича благополучно дотянет до выборов. Расчёта на самоликвидацию Режима под руинами экономического краха может оказаться недостаточно.

Удав показал себя сегодня в превосходной форме. Если учесть, что перед возможными выборами вся Система напряжётся, помогая ему сохранить власть, не брезгуя никакими условностями в виде соблюдения законов и прочей конституционной мишуры, тем более, имея в руках бумажку от ЕС об «ассоциации», то судьба страны не кажется такой уж очевидной, как её сейчас подают неоправданные оптимисты, предрекая революцию, свержение фюрера и чуть ли не бунт, исходящий из недр ПР. Сам собою удав не сдохнет. Его придётся душить. Подписывая соглашение с ЕС мы должны заставить власть сделать это таким образом, чтобы не осталось щелей для возврата в Мутный Союз. Подписывая соглашение с ЕС мы должны заставить власть декларировать перед европейским сообществом неотвратимость проведения честных выборов (столичного мэра, президента, ВРУ).
Подписывая соглашение с ЕС мы должны заставить власть освободить Тимошенко. Судьба одного человека не может стать препятствием на пути самоопределения целой нации. Но всё слишком похоже на то, что уже в ближайшем будущем нация будет нуждаться если не в доброй могильщице Режима, то, как минимум, в хорошей дрессировщице для самодовольного удава.  Похоже, что только ОНА смогла бы достойно выступить в такой роли.

Саме так - сьогодні, 28 серпня 2013 року, виповнюється рівно 14 (чотирнадцять!!!) років, як один з моїх підзахисних знаходиться за ґратами БЕЗ ВИРОКУ.       

Ви запитаєте — як же ж так може бути в державі, яка несеться в Євросоюз так швидко, що аж тапки злітають?

А запросто!

Маріянчук Василь Петрович, якого журналісти називають Вася Чеченський або Вася Бухгалтер, обвинувачується в бандитизмі, умисних вбивств та інших злочинах. Разом з ним проходять по справі за аналогічні й інші злочини багато інших осіб.

До притягнення до кримінальної відповідальності по даній справі Маріянчук раніше звинувачувався за скоєння аналогічних злочинів, скоєних  групою осіб. У ході досудового слідства у цій справі він був оголошений в міжнародний розшук, затриманий в Угорській республіці 28 серпня 1999 року та етапований в Україну, де йому було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під вартою за ст. 69 КК України. Однак 28 лютого 2000 року, після екстрадиції і взяття під варту, кримінальну справу за вищевказаними статтями щодо нього було закрито слідчим прокуратури Одеської області на підставі п. 2 ст. 213 КПК України (недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злчину).

Але того ж дня, 28 лютого 2000 року, Маріянчука було затримано в якості підозрюваного, а 2 березня 2000 року - взято під варту за санкцією прокурора м. Одеси. Надалі йому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні бандитизму, умисних вбивств, інших злочинів, і справу для розгляду по суті направлено до Апеляційного суду Одеської області. 23 травня 2005 року Апеляційним судом Одеської області кримінальну справу за обвинуваченням Маріянчука, з виділенням в окреме провадження, направлено на додаткове розслідування, а запобіжний захід з утримання під вартою змінено на підписку про невиїзд.

В ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2005 року зазначалося, що Маріянчук В.П. був притягнутий до кримінальної відповідальності з порушенням норм міжнародного права, у зв'язку з чим весь термін його утримання під вартою з 28 лютого 2000 р., тобто з моменту припинення кримінальної справи, за якою він був виданий  Україні Угорської стороною, був незаконним: «... з матеріалів справи вбачається, що всі вказані злочини, у вчиненні яких в даний час звинувачується Маріянчук В.П., були вчинені до його затримання і видачі Угорської стороною в Україну. Таким чином, притягнення Маріянчука В.П. до кримінальної відповідальності, пред'явлення йому обвинувачення у повному обсязі, а також проведення досудового слідства у справі суперечить ч. 1 ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 року), яка передбачає, що видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке воно було видано. Винятком із зазначеного положення згідно з п. п. а), б) ч. 1 ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 року), є наступні умови:

а) якщо сторона, яка його видала, на це згодна;

б) якщо ця особа, маючи можливість залишити територію сторони, якій вона була видана, не зробила цього протягом 45 діб після його остаточного звільнення, або, залишивши цю територію, знову туди повернулася.»

Як неважко здогадатись, в матеріалах справи відсутня згода Угорської сторони на притягнення Маріянчука до кримінальної відповідальності. Також не була дотримана органами слідства і друга умова, оскільки після затримання Маріянчука в Угорщині 28 серпня 1999 і його передачі  Україні - він з під варти практично не звільнявся, і йому не надавалася встановлена Конвенцією можливість залишити територію України.

Що ж відбувалося далі?

Замість того, аби звільнити Маріянчука, його 23 травня 2005 року було затримано слідчим Генеральної прокуратури України Гожеловим С.Г. як підозрюваного в порядку ст. 115 КПК України, а 25 травня 2005 року до Печерського районного суду міста Києва було внесено подання про обрання  Маріянчуку запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою у кримінальній справі № 051200400053, по якій він раніше до кримінальної відповідальності, звісно ж, не притягувався. Ще раз повторюю: йому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину в 1999 році, ДО його видачі Угорської стороною в Україну, без згоди Угорської сторони на його затримання, арешт і пред'явлення звинувачення. Надалі, 26 травня 2005 року, суддя Печерського районного суду продовжила  термін затримання до десяти діб, з мотивуванням - «для вивчення даних про особу». У призначений час слідчий Гожелов С.Г. до суду не з'явився, провадження у справі про взяття його під варту судом припинено.

Але Маріянчука слідчим Генеральної прокуратури України з ізолятора тимчасового тримання м. Києва звільнено не було. Натомість,  02 червня 2005 року його було формально затримано в якості підозрюваного, а 10 червня 2005 року, за поданням слідчого Генеральної прокуратури України, за скоєння злочину, передбаченого ст. 69 старого КК України (бандитизм) , вчиненого у період перебування в слідчому ізоляторі - взято під варту за постановою Печерського районного суду м. Києва.  Більше ніяких процесуальних рухів щодо звільнення/незвільнення Маріянчука з-під варти не відбувалося. Наразі він перебуває в Миколаївському СІЗО.

Таким чином, по справі, яка наразі слухається Миколаївським обласним судом,  кримінальне переслідування Маріянчука, затримання, обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, пред'явлення всіх звинувачень, складання обвинувального висновку -  проведені з порушенням процедури притягнення особи до кримінальної відповідальності, встановленої нормами Міжнародного права.

Про це навіть зазначено  в постанові слідчого Генеральної прокуратури України Силіна В.В. від 28 липня 2008 року, яка набрала законної сили і є обов'язковою для виконання на всій території України. Цією постановою припинено за реабілітуючими підставами кримінальну справу № 59990036 за обвинуваченням Маріянчука В.П. у вчиненні ним у період 1994-1999 років бандитизму, умисних вбивств на замовлення та інших особливо тяжких злочинів. Зокрема, в цій постанові зазначено про безперервне кримінальне переслідування Маріянчука в період з його затримання в республіці Угорщина в 1999 році, утримання його під вартою в порушення вимог п. б) ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників.

Під час розгляду касаційного подання прокурора на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2005 р. Верховним Судом України прокурор відділу Генеральної прокуратури України Слободенюк Б.В. частково підтримав касаційне подання, вважаючи за необхідне залишити в ухвалі Апеляційного суду вказівку про необхідність усунення органами досудового слідства порушень вимог ч. 1 ст. 14 Європейської конвенції «Про видачу правопорушників» та ст. 5 КПК України.

Апеляційний суд Одеської області, а потім і Верховний Суд України  в ухвалі від 14 березня 2006 року, частково задовольняючи касаційне подання прокурора, прямо вказали на порушення обов'язкових для виконання органом слідства вимог Європейської конвенції про видачу правопорушників. У зв'язку з цим органу слідства необхідно було виконати вимоги положень п. b) ст. 14 зазначеної конвенції («якщо особа, маючи можливість залишити територію сторони, якій вона була передана, не зробила цього протягом 45 днів після свого остаточного звільнення або повернулася на цю територію після того, як покинула її».

Тобто, орган слідства зобов'язаний був скасувати  Маріянчуку запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, і жодним чином не обмежувати його особисту свободу протягом 45 днів після звільнення (у тому числі видати Маріянчуку громадянський та закордонний паспорти, оскільки їх відсутність розцінюється як пряме обмеженням особистої свободи). Відповідно до п. 2 ст. 14 цієї ж Конвенції орган слідства, скасувавши запобіжний захід Маріянчуку, може вжити будь-які заходи, необхідні для видворення його за межі своєї території, або будь-які заходи, необхідні згідно з її законодавством, включаючи кримінальне переслідування за відсутності обвинуваченого, для запобігання будь-яких юридичних наслідків закінчення терміну давності.

Як вказувалося вище, орган слідства неодноразово порушував вимоги ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників; це порушення триває і в даний час, оскільки Генеральній прокуратурі України, незважаючи на неодноразові відчайдушні спроби, так і не вдпалося отримати від Угорської сторони згоду на притягнення Маріянчука до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені до його видачі в Україну. «Немає доказів, до побачення».

Хоча навіть якщо б Україні і вдалося б якимось чином видушити з Угорщини ту згоду, це мало на що вплинуло б, оскільки не змогло б усунути порушення, раніше допущені органом слідства, а саме - незаконне утримання Маріянчука під вартою.

Слід також зазначити, що ретельно ознайомитсь з матеріалами поточної справи за обвинуваченням Маріянчука та інших (більше 200 томів) — багатьом захисникам так і не вдалося, бо суд категорично та неодноразово відмовляв у дозволі на застосування науково-технічних засобів при ознайомленні з матеріалами справи - особистого ксерокса і цифрового фотоапарата в порядку п. 5 ст. 48 КПК України та ст. 6 Закону України «Про адвокатуру». Зрозуміло, що це є з боку Генеральної прокуратури України, а також суду при розгляді справи — грубе порушення права на захист, яке не може бути усунуто в судовому засіданні, але кого хвилюють такі дрібнички в нашій «правовій» державі?

Статтею 5 кримінально-процесуального кодексу України (у редакції Закону України 1960 р.) встановлено «Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом».

Конституцією України, статтею 29, гарантовано, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 9 Конституції встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому ч. 2 ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. № 1906-1V "Про міжнародні договори України" визнано, що в разі, якщо міжнародним договором України, який набрав законної чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж передбачені у відповідному акті законодавства України , то застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, констатуємо: утримання Маріянчука під вартою, прийняте в порушення ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників, є недобросовісним виконанням Україною міжнародних зобов'язань - статті 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої 17 липня 1997 Верховною Радою України:

Підемо далі.

По справі, яка наразі розглядається Апеляційним судом Миколаївської області,  Маріянчук був відданий до суду в серпні 2008 року, і в даному випадку в зв'язку з тривалістю розгляду справи більше чотирьох років має місце ще одне  порушення вимог Європейської конвенції з прав людини, ратифікованої Україною, яка є частиною національного законодавства України. В якості прикладу можна навести витяги з рішення Європейського Суду з прав людини, прийнятого за скаргою Тимошенко Ю.В., колишнього прем'єр-міністра України:

«Стаття 5 § 1

Щодо скарги Тимошенко на незаконність і свавілля застосування щодо неї запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, Суд зазначив, що цей захід на етапі судового розгляду застосовувалася на невизначений термін, що саме по собі суперечить вимогам статті 5. Суд постановив у ряді інших справ проти України, що ця проблема виникає знову і знову через прогалини в законодавстві.

Крім того, як Суд уже зазначав у своїх рішеннях по інших справах проти України, українське законодавство не передбачало процедури оцінки законності триваючого утримання під вартою з завершення досудового слідства, яка б відповідала вимогам статті 5 § 4. Тому мало місце порушення статті 5 § 4. »

В рамках тривалого розгляду «справи Маріянчука» сталася ще одна дика та ганебна історія.

По цій справі проходить більше двадцяти осіб, і в тому числі - покійний адвокат Мельник Іван Миколайович, інвалід, 1951 року народження, за ст. ст. 257 і 121 ч. 2 КК України. В період з 2002 по 2005 року  Мельник І.М. цілком кваліфіковано здійснював захист Маріянчука  в Апеляційному суді Одеської області, і де уримінальну справу стосовно нього було остаточно припинено 28 липня 2008 слідчим Генеральної прокуратури України Силіним В.В. з підстав, передбачених ст. ст. 5, 130, ч. 2 ст. 213, 214 КПК України, п. 1 ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р., тобто за реабілітуючими підставами.

Але постановою слідчого Генеральної прокуратури України вiд 2 червня 2005 р. А. Мельник І.М. за надуманими  підставами був відсторонений від  захисту Маріянчука, а згодом - притягнутий до кримінальної відповідальності за вказаними вище статтями кримінального кодексу України. У зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності Мельник І.М. на досудовому слідстві утримувався під вартою протягом одного року і шести місяців, після чого запобіжний захід йому органами слідства було змінено на підписку про невиїзд.

У ході слухання справи апеляційним судом Миколаївської області Мельник І.М., перебуваючи на підписці про невиїзд, 26 квітня 2010 року було поміщений на стаціонарне лікування в лікарню у зв'язку важким захворюванням (інсульт), що безумовно перешкоджало його участі у розгляді справи. 13 травня 2010 Мельника І.М. було виписано з лікарні на амбулаторне лікування, із суворим постільним режимом.

Всі відповідні документи про захворювання Мельника І.М. були своєчасно надані до Миколаївського апеляційного суду. Крім того, 12 травня 2010 року головуючий в судовому засіданні суддя Гулий В.П. у телефонній розмові з Мельник Ольгою Миколаївною, сестрою Мельника І.М., був повідомлений про неможливість участі підсудного Мельника І.В. у розгляді справи із зазначених вище причин, а також про його перебування в лікарні, де його неодноразово відвідували співробітники міліції за дорученням суду. Як випливає з пояснень Мельник О.М., суддя Гулий В.П. незаконно наполягав на участі Мельника І.М. у розгляді справи наступного дня, 13 травня 2010 року, не маючи на це законних правових підстав.

14 травня 2010, за клопотанням прокурора, який підтримує державне обвинувачення в суді, Мельнику І.М. судом в порядку ст. 288 КПК України 14 травня 2010 року було змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на утримання під варту, з оголошенням його в розшук. Підставою для цього, на думку суду, стало те, що «...Мельник І.М. без поважних причин не з'явився на розгляд справи до суду, перешкоджає розгляду справи та порушив умови обраного йому запобіжного заходу на період розгляду справи в суді - підписки про невиїзд».

Дізнавшись про це бєзпрєдєльне рішення суду від 14 травня 2010 року, яке завдавало йому психічні страждання і створювало нестерпні умови для подальшого життя (фактично могло призвести до смерті з урахуванням тяжкості захворювання), Мельник І.М., в цей же день покінчив життя самогубством — застрелився з мисливської рушниці. Адвокат Мельник І.М. обрав миттєву та практично безболісну смерть — в порівнянні з повільним та болісним вмиранням в СІЗО.

3вичайно ж, ніхто не покарає прокурорів та суддів-бєзпрєдєльщиків  за смерть адвоката Мельника —  ніхто,крім, хіба що, якихось Вищих Сил, якщо вони, звісно, існують.

Тому що органи прокуратури відповіли відмовою на численні заяви Маріянчука та інших щодо порушення кримінальної справи за фактом доведення до самогубства Мельника І.М.  Дослідчу перевірку було проведено поверхнево і не всебічно- навіть не  були проведені судово-медична і судово-психологічна експертизи.

Тобто, державні органи, в даному випадку суд і прокуратура ефективного розслідування не провели і не надали переконливих пояснень, які зняли б з них відповідальність за смерть людини, яка перебувала в повній їх владі.

Оскільки Маріянчук активно протестував проти бєзпрєдєла щодо Мельника та доведення його до самогубства, доблесний суд провернув операцію «позбудься Маріянчука». Так, 14 березня 2012 року Маріянчука не доставили з СІЗО за станом здоров’я, про що було надано суду відповідний акт, але суд... виніс ухвалу про видалення його з зали засідання на весь час розгляду справи. З того часу на судові засіданн Маріянчука не доставляють і справу слухають без нього.

Справа розглядається і досі; наступне засідання призначене на 09 вересня 2013 року. Оскільки Маріянчук більше не має змоги заважати суду займатись бєзпрєдєлом, суд вирішив спростити собі життя та не дивитись в судовому засіданні численні відеокасети, які долучені до матеріалів справи та є її невід’ємною частиною.

Як то кажуть — чого ридати по волоссю, якщо голову правосуддю і так вже зрублено під самий корінець? Прокуратурі та суддям по цій справі все одно вже нічого втрачати, а за рішення Європейського Суду проти України все одно у нас нікого не карають — то чи варто заморочуватись дотриманням якоїсь там законності хоча б по мінімуму?

Я розумію, що багато хто з тих, хто читатиме цю статтю, висловиться таким чином: «Так йому і треба, цьому Васі Чеченському!»

А я раджу подумати над тим, що чекає в наших правоохоронних органах та судах всіх тих простих смертних, про яких не пишуть в пресі, справи яких абсолютно не є хоч скільки-небудь «гучними»; яких не видавали з Угорщини, а просто спіймали на вулиці заради покращення статистики або з метою навішати на них злочини інших — тих, хто відкупився чи застосував для відмазування свої зв’язки?

За 22 роки незалежності Україна банально не навчилася слухати справи, по яких проходить по 15-20 і більше обвинувачених — для цього банально немає правової та технічної інфраструктури, а діюче законодавство є настільки недосконалим, що 14 років — це далеко не межа, а так - «проміжний фініш».

Так що вперед, Україно — до нових рекордів в утриманні громадян під вартою без вироку!

Наша наступна мета — 15 років без вироку!

infoporn