Блаженніший Любомир Гузар

Євген Сверстюк - один з когорти тих небагатьох українських інтелектуалів та громадських діячів, кого українці вважають і вважатимуть, навіть і після смерті, моральними авторитетами суспільства. Слово про нього - від ще одного з таких авторитетів, яких ми звемо совістю нації, борцями за Україну і її незалежність, соратника Євгена Олександровича по Ініціативній групі "Першого грудня" кардинала Любомира Гузара.

"Для нашого суспільства те, що Євген Свертюк від нас відійшов, по-людськи кажучи, велика страта, - сказав кореспонденту Укрінформу блаженніший Любомир Гузар, - людей такого не тільки літературного таланту, а такої духовної якості ми нечасто зустрічаємо. На мою думку, це була направду надзвичайна людина.

Я не можу сказати, що мав нагоду багато з ним спілкуватися, хіба останніми, може, роками, коли ми частіше бачилися, і я мав можливість більше до нього приглядатися і прислухатися до того, що він каже. І не маю найменшого сумніву, що це був справжній патріот, який дуже багато задля України зробив і через Україну потерпів. Але який приймав це мужньо, як справжній виклик.

І його патріотизм, я можу сказати, прислухуючись до того, що він говорив, це був справжній християнський патріотизм. Сверстюк думав категоріями людини віруючої, справді, дуже-дуже віруючої. І, мені здається, те, що він зробив впродовж багатьох років, десятиліть, ті його терпіння особисті, які він переніс, і також його праця, особливо на літературному полі, заслуговують на велику вдячність зі сторони нашої спільноти. Цю людину, яка від нас відійшла, ми повинні вшановувати з почуттям глибокої вдячності і за те, що вона зробила, і за те, як вона це зробила. Бо, справді, це подиву гідна людина. Дай Боже, щоб ми таких мали більше.

Сверстюк є взірцем борця, прикладом для молодого покоління українців, християн. Знаю, що він часто зустрічався з молоддю. Навіть в останній нашій розмові з ним кілька тижнів тому, - він уже був хворий, і ми  говорили по телефону, - він оповідав мені про свою зустріч з молодими людьми. Немає ніякого сумніву, що він хотів отой дух, який у ньому горів, передати молоді. І я думаю, що ми повинні вивчати не тільки написане ним, а і його життя як таке, вчитися, як бути таким справді віруючим українцем.

Він, я думаю, заслужив собі у Господа на велику-велику нагороду за все, що зробив для народу нашого своєю жертвою, своєю працею... Він у Божих руках."

Як повідомляв Укрінформ, Євген Сверстюк - відомий український філософ, письменник-шістдесятник, дисидент - помер у понеділок, 1 грудня, на 85-му році життя.

Євген Сверстюк закінчив Львівський університет ім. І. Франка. У 1959, 1960, 1961, 1965 рр. за виступи проти дискримінації української культури його звільняли з роботи. До арешту в 1972 р. він працював відповідальним секретарем редакції "Українського ботанічного журналу", активно писав для самвидаву. В березні 1973 р. був засуджений за статтею "антирадянська агітація" до семи років таборів суворого режиму та п'яти років заслання.

Після проголошення незалежності України був активним ідеологом дерадянізації країни. У 1993 р.Сверстюка обрали президентом українського ПЕН-клубу. Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка. Редактор газети "Наша віра". Учасник Ініціативної групи "Першого грудня" та член Громадського комітету з вшанування пам'яті жертв Голодомору.

Автор книг, численних статей з літературознавства, психології і релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов на українську. Низка літературно-критичних есеїв Сверстюка об'єднані ідеєю боротьби за суверенність української культури, це зокрема есе про М. Зерова "Гострої розпуки гострий біль", "Котляревський сміється", про Тараса Шевченка "Остання сльоза", "В. Симоненко - ідея", "Слідами казки про Іванову молодість". Окремою книгою у "Самвидаві" вийшов есей "Собор у риштованні" (1970) - про роман "Собор" Олеся Гончара.