Які людські покидьки заважають встановленню демократії у Києві?

1. Чесно кажучи, йшов на мітинг біля Київ ради без особливої надії на підйом киян проти узурпації влади Януковичем та Поповим. Не влада сильна – київська спільнота недостатньо активна. Тому і негаразди, навіть нещастя, які випадають та ще випадуть на їх долю – нехай шукають у власному дзеркалі – там причини їх проблем…

2. Щоб казати, що «нами керує «окупаційний режим» - потрібно бути чесними перед самими собою: режиму Януковича немає потреби бути особливо жорстокими, як справжні окупанти – досить лише арештувати одного чи іншого активіста – і дехто з мнимих прибічників опозиції почне судити про провини та погані моральні якості арештованих та засуджених.

3.  До речі, перед Київською Радою ми позбулися розчарування – є в Києві люди, які ладні не миритися з узурпацією влади та пограбуванням столиці ставлениками Януковича. Були розтрощені металеві огорожі перед шеренгою беркутівців та міліціонерів. Намагання міліції перешкодити цьому призвела до бійок між міліцією та мітингувальниками «Батьківщини», «Свободи» та «Спільної Справи». І декого з «УДАРу».

4. Міліція застосувала сльозогінний газ, і це дійсно правда, бо особисто відчув його сморід.  

     Юрій Одарченко, голова київської організації «Батьківщина», ще позавчора сказав, що мають намір на 2 жовтня збирати представників київської громади міста у кількості не менше 1 тисячі чоловік провести збори у Актовому залі Київради. Зрозуміло, ніхто із влади не звернув уваги на ці звернення місцевої громади – і довелося її проводити біля будівлі Київради. Коли не було ні дозволу, ні можливості ввійти – почали прориватися усередину – але невдало.

І на сьогодні – це головне. Усі символічні дії ми вичерпали, вони вже не мають ніякого значення.

5. Проте: протестувальники почали застосовувати нові прийоми боротьби з охороною режиму: здирали шоломи, щось там розстібали та виривали їх оснащення на «сувеніри», почали вихоплювати одного за одним міліціонерів та «беркутівців», намагаючись їх не бити, а просто виштовхувати убік через натовп. Але деяким служителям диктатора все ж дісталося – бачили одного закривавленого міліціонера.

6. Звичайно до засідання нелегітимної Київради не пустили не тільки народних депутатів від опозиції – але і депутатів від опозиції від цієї нелегітимної влади. Про журналістів не було і мови. Влада Януковича при цьому пильно приглядається – «проковтне» чи «не проковтне» київська громада таке беззаконня?

7. Ті, що стояли під Київрадою – з цим не змирилися, але кияни в цілому – з цим змирилися. Але зручніше було з домашніх компів лаяти опозицію за недолугість, слабкість, нерішучість, навіть боягузтво(!). Цим відзначився професор Соскін, який звинуватив Арсенія Яценюка у боягузтві. Мабуть тому, що цього разу, захищаючи в другий раз Тетяну Чорновол, не розбив свої окуляри. Самого Соскіна ми біля Київ ради не бачили.

Тетяна Ніколаєнко, в кращих традиціях «Української правди» - не приймала участі в штурмі Київради – але потім, як ведуча журналістка «Української правди», проголосила про поразку опозиції під Київрадою. Чекаємо інших дописувачів від цього видання.

8. Шкода, але і шановний Олександр Данилюк також долучився до справи Тетяни Ніколаєнко: заявив, що краще бити не міліціонерів, які невинні, а колег-депутатів від партії регіонів, щоб ті проголосували за призначення виборів у місті Києві. Я так зрозумів, що невинних міліціонерів бити не потрібно до побиття колег-регіоналів. Цікава думка…

9. Опозиція провела учбовий бій за демократію в Україні, не тільки в Києві. Як тренувальний, він пройшов доволі успішно. Тут важливий не безпосередній результат, а сама по собі організація самозахисту громадянського суспільства. Герега забезпечить опозиції привід позмагатися за долю демократії в Україні. Вона вже проголосила, що призначить наступну сесію (нелегітимної) Київради.

10. Кияни вже відзначилися обороною меж свого існування на своїх вулицях та у подвір’ях. Але у свідомості киян ще погано узгоджуються питання місць безпосереднього проживання та питання державного устрою в Києві, дерибану земель серед близьких до диктатора чиновників. Це ще для киян доволі абстрактно.

«Конкретність» відбувається, коли вже пізно щось зробити.

Як колись у покріпачених селян…

11. Юрій Одарченко нагадав, що події під Київрадою – репетиція 2015 року. Не буде київських виборів – не буде і президентських. Проте кияни продовжують думати: «Не буде, і не треба!». Коли тітушки за підтримки міліції та СБУ увірвуться до квартир та підприємств киян – дійсно, вже буде пізно. Але ж цього ще немає – «може, якось обійдеться?»…

12. Повернемося до громадських активістів. Вони обрали своєю спеціальністю докоряти парламентській опозиції, що «вона недолуга, вона слабка, вона нерішуча, вона боягузлива»… і багато чого. Одночасно ці самі громадські активісти жаліються, що опозиція не хоче до них приєднуватися – і саме тому ці громадські активісти не можуть зібрати людей.

13. Але ми жодного разу не чули, щоб опозиція докоряла у тому самому цих самих громадських активістів. І взагалі, опозиція не переймається тим, щоб захищати власне добре ім’я не тільки від громадських активістів, але і від так званих «чесних, об’єктивних» журналістів типу Найєма, Ніколаєнко, Вікторія Сюмар та інші.

14. Адже сьогодні головна проблема саме в громадянському суспільстві, а не в громадських організаціях чи опозиційних політичних партіях. Багато, хто з рядових киян боїться чи лінується – але перелічені діячі тихо нашіптують їм, що і не варто протестувати – «адже всі вони однакові, усі покидьки»…

15. Тільки не питайте після цього – чому наші сусіди із заходу живуть набагато краще від нас. Там, напевно, менше «покидьків»? 

Станіслав Овчаренко
SiT