Вид:
короткий
повний

Просвіта

Жах, або повний ...

  • 09.04.08, 20:51
Наступну статтю відомого українського аналітика, опубліковану в московській газеті, ми вирішили подати мовою оригіналу. По-перше, для нової української еліти російськомовні тексти не становлять і не будуть становити жодних проблем. По-друге, ми у такий спосіб хочемо нагадати, що це мова, якою на теренах Євразії спілкується, за даними російської ФСБ, понад 50 млн вихідців з України — людей, які є етнічними українцями, або мають українські прізвища, або мають родичів в Україні. Здебільшого, це люди нашої породи — носії творчого мислення, високого організаційного начала і нестримного прагнення до розвитку. Активна співпраця між Україною та її діаспорою — завдання для нової української держави. А про те, якою “розбудовою” займається нинішня “українська держава” — читайте у статті...

КАК НИ ПАРАДОКСАЛЬНО, но спустя 11 лет после распада СССР и его "несокрушимой и легендарной" Советской Армии ни одному из государств СНГ не удалось создать национальную армию. Некоторым исключением может служить Россия. Украина, приватизировав одну из крупнейших группировок в Европе, пошла по пути адаптации этой махины к реалиям украинской государственности.

Численность личного состава вооруженных формирований на Украине в 2000 г. составила: вооруженные силы — 270-310 тыс., пограничные войска — 35-40 тыс., внутренние войска — 30-35 тыс., войска ГО — 10-15 тыс., войска правительственной связи СБУ — 3-5 тыс. Почему такой разброс? Да потому, что точными данными о численности личного состава не владеют даже парламентские комиссии, а не только независимые аналитики, а тем более налогоплательщики. Одной из причин такой секретности называют закрытость информации от иностранных разведок. Истинная причина скорее всего проще — в преимуществе неучтенных душ. Можно скачать дополнительные деньги из бюджета или использовать солдат в качестве бесплатной рабочей силы, в том числе и для нужд командования.

Экономическая несостоятельность государства сказывается на военных расходах. В 2000 г. в расчете на 1 военнослужащего в долларовом эквиваленте было истрачено: в ВС — 1550 долл., ПВ — 1250, ВВ МВД — 758, ГО МЧС — 1600. Войскам ГО МЧС бюджетные средства выделяются в размере 30% от потребностей, что чревато тяжелыми последствиями, так как в условиях повышенной техногенной опасности в стране эти войска не в состоянии эффективно выполнить свои задачи. Еще сложнее ситуация в погранвойсках. Практически все технические средства, транспорт, авиация и корабли, унаследованные ими от СССР, за одиннадцать лет пришли в состояние, которое не обеспечивает выполнения поставленных задач. Кроме того, на ПВ возложены задачи по охране северо-восточных рубежей, а это 46 тыс. км дорог на границе с Россией и Беларусью, что требует дополнительных транспортных средств для контроля.

Вызывают озабоченность и приоритеты финансирования силовых структур. Так, оперуполномоченный СБУ (майор) имеет должностной оклад на уровне командира дивизии ВС, старший оперуполномоченный СБУ (подполковник) имеет оклад командира корпуса, а начальник отдела СБУ — на уровне министра обороны. Отсюда происходит в том числе и разница в пенсиях, которые в СБУ в 2-3 раза выше, чем в ВС. Подобное уже можно расценивать как дискриминацию. Согласно сложившейся мировой практике в странах развитой демократии сотрудники спецслужб не являются военнослужащими, а имеют статус государственных служащих.

Оборонные затраты в расчете на одного военнослужащего — объективный критерий отношения государства к своей армии: США — 190 100 долл., Англия — 170 650, Германия — 94 000, Франция — 90 500, Польша — 18 350, Венгрия — 14 750, Турция — 12 700, Россия — 3750, Украина — 1550. Даже при таком мизерном финансировании в украинском бюджете средства выделяются в размере 50% от реальных потребностей. Сегодня Украина выделяет столько денег на содержание всех ВС, сколько Запад выделяет на содержание только одной дивизии согласно стандартам НАТО. Это достаточно наглядно характеризует уровень боеготовности украинской армии. На одном из заседаний военной коллегии МО президент Украины Леонид Кучма дал следующую оценку состоянию боеготовности ВС Украины: "Из 191 механизированного и танкового батальона не боеготов ни один... Только три летные части признаны условно годными, 25 — ограниченно годными, 17 — не готовыми к выполнению возложенных задач..." Боевая готовность становится все более условной, учения проводятся на компьютерах, картах, в классах. Суммарный налет летчиков ВВС примерно равен годовому налету одного полка Харьковского военного училища в советское время. Имея более 900 самолетов, Украина вряд ли сможет выставить 10-15 летчиков, способных выполнять боевые задачи на уровне стандартов НАТО.

Неудовлетворительным является и состояние вооружений и военной техники. Из 543 вертолетов армейской авиации в воздух можно поднять всего 35 машин. Сейчас в частях исправных самолетов менее 40%, а через пару лет их останется 15-25%. В войсках ПВО более 50% ЗРК и 75% РЛС устарели технически и морально. Практически все корабли ВМС требуют заводского ремонта. В сухопутных войсках 80% автомобилей не укомплектованы аккумуляторами. В войсках правительственной связи и ВВ МВД 60-80% радиостанций выработали свой ресурс.

Сегодня для модернизации ВС Украины необходимо ежегодно закупать 45 самолетов, 10 кораблей, сотни танков и БМП, тысячи автомобилей. На это необходимо 2-3 млрд. долл. в год, а согласно стандартам НАТО — 5,5-7,5 млрд. долл. — почти весь государственный бюджет Украины.

Украина достигла той черты, за которой начался обвальный процесс падения уровня готовности основных видов вооружения и техники. Продолжающийся развал ВПК привел к тому, что Украина так и не смогла обеспечить замкнутый цикл производства основных видов оборонной продукции. Сегодня объем производства ВПК на Украине составляет 4-5% от уровня 1990 г., и тенденция падения уровня производства сохраняется. В стране приостановлена подготовка резервистов. С 1992 г. не проводились учебные сборы офицеров запаса. 70-80% резервистов утратили практические навыки. Происходит дальнейшее сокращение военных кафедр в вузах. За годы независимости выросло целое поколение специалистов, не имеющих никакого понятия о военном деле. После неудачного эксперимента с созданием Национальной гвардии, на которую были возложены эфемерные функции "защиты конституционного строя", в стране не осталось структуры, которая смогла бы развернуть подготовку резервистов и организовать территориальную оборону. Развал ВС Украины проявляется и в том, что в них ежегодно проводится 2,5-3 тыс. организационно-штатных мероприятий (изменение структуры, должностных обязанностей, штатов и т. д.).

Вооруженные силы продолжают оставаться крупнейшим собственником недвижимости в стране. Из-за невозможности эффективно распорядиться этой собственностью она превратилась в обузу как для армии, так и для бюджета. Уже сейчас необходимо передать в коммунальную собственность 50 тыс. строений, 20 тыс. инженерных сооружений, 1600 котельных, 70 военных городков. Полностью изжила себя и система рекрутирования призывников. Сегодня от призыва уклоняются 18 тыс. юношей. Для сравнения: в период вьетнамской войны от службы в армии США уклонились 50 тыс. человек (при общей численности ВС США в 1,7 млн.). 90% призывников не подлежат призыву по состоянию здоровья или ввиду отсрочек. Всего 72 тыс. юношей имеют законные основания не подлежать призыву в армию. Неуклонно падает общеобразовательный уровень призывного контингента.

Элита армии — офицерский корпус оценивает службу в армии в целом отрицательно. По данным психологов, 57% офицеров и прапорщиков пребывают в состоянии депрессии и апатии. Причинами такого состояния они называют: материальное положение; отношение общества к людям в погонах; социальную незащищенность; утрату моральных ценностей; ошибки и просчеты военного руководства. Удовлетворены службой не более 20% военнослужащих, в основном прапорщики, как правило, те, кто не имеет личного состава или находится на тыловых должностях. 60% офицеров не видят перспектив службы, 66% не верят в позитивные перемены в будущем. В вооруженных формированиях насчитывается более ста тысяч бесквартирных офицеров и прапорщиков, ежегодно к ним присоединяются 4,5 тыс. молодых офицеров — выпускников вузов.

Самое опасное заключается в том, что 70% офицеров с недоверием относятся к деятельности высших органов государственной власти и должностных лиц, в том числе и Минобороны. Низкий уровень социальной защиты способствует росту преступности, в частности коррупции среди старших и высших офицеров.

В силовых ведомствах сложилась диспропорция между количеством офицеров и личного состава. Число офицеров в ВС Украины (28%) значительно превышает оптимальный показатель (10%) для армий, комплектуемых по призыву (Франция, Германия, КНР, Россия). Число солдат и сержантов срочной службы в ВС Украины равно числу генералов, офицеров и прапорщиков! На каждого солдата по одному офицеру. Такая армия не может быть боеспособной.

В ВС Украины проходят службу 28 тыс. сверхсрочников (прапорщиков). Из них только 5% занимают командные и технические должности, 95% — тыловые. Имеет место значительная текучесть офицерских кадров. Сегодня 40% офицеров состоят в должности менее двух лет. 50% командиров частей и бригад не соответствуют своим должностям ни по возрасту, ни по уровню подготовки. Ежегодно армию покидают 1700-2000 молодых офицеров в возрасте до 30 лет. Вакантными остаются более 3000 первичных офицерских должностей. Базовая подготовка лейтенанта в сухопутных войсках на 90% совпадает с базовой подготовкой лейтенанта в ПВ и ВВ МВД, однако каждое воинское формирование содержит свои вузы, и содержит их неэффективно из-за ограниченного количества курсантов и неразвитой материально-технической базы.

Фактически Украина содержит два флота: ВМС и морские силы погранвойск. Оба действуют в одной акватории, имея в составе по тысяче кораблей. В результате оба не имеют средств на их содержание.

В руководящем звене ВС Украины — Министерстве обороны и Генеральном штабе насчитывается более ста офицеров, занимающих ответственные руководящие посты и не имеющих при этом соответственного образования. Национальная академия ВС с ее классическим военным образованием — 2 года (для сравнения: в учебных заведениях такого уровня в США и ФРГ 9-10 месяцев) готовит скорее военных теоретиков прошлого, а не военных руководителей будущего. Из вышеизложенного напрашиваются следующие выводы: военная организация Украины находится в состоянии глубокого кризиса и представляет угрозу национальной безопасности страны.

Мова москвина

  • 03.04.08, 13:52
Аж до ХІХ ст. москвини не мали граматики своєї мови.
М. Трубєцькой

Балачки про рівновартність московської літератури з європейською є лише пихатою маячнею.
В. Бєлінський

Запозичивши дещо з китайської культури, татари перебрали також і толерантність китайського релігійного світогляду. Татари тоді щойно перейшли з поганства на магометанство, але його запеклість (фанатизм) ще не опанувала татарську душу. Старий, ще не забутий поганський світогляд велів їм боятися помсти чужих богів. І татарська влада взяла християнську церкву в Московщині під свою охорону. Монастирі та церкви разом з людьми, що до них належали, ніякої данини не платили. За кривди священикам або ченцям татарська влада карала. Вона не перешкоджала навертати на християнство навіть і татар. Серед татарської аристократії в Сараї було чимало християн. В татарському війську служило багато москвинів-християн. У свою чергу московські єпископи наказували своїм священикам молитися за хана Золотої Орди. Така пільга (привілей) церкви дала їй силу врятувати тодішню українську мову не лише в Церкві, а й у державному урядуванні. Тоді в Московщині єпископами, священиками, ченцями були українці, що їх прислав з Києва митрополит і якому вони підлягали. Самозрозуміло, вони готували священиків з місцевих людей та вчили дітей місцевої провідної верстви мовою староукраїнською. Але та провідна верства була дуже тоненька, а в ній ще тоншою була плівочка нащадків колишніх українських цивілізаторів з Києва. Переважна ж більшість уже була угро-фінно-татарською. Держава зростала і владно вимагала і розвою культури, якщо не освічених, то бодай письменних урядовців, дипломатів. Культурний розвиток неможливий без виробленої власної мови. Відокремлені від усього культурного світу угро-фінни не могли розвинути у своєму пралісі мову, вищу за життя того пралісу. Татарська мова була значно багатшою за угро-фінську, але й вона в Московщині занепадала. „Нарешті московські правителі зрозуміли, що для „книжного дела" треба мати справжніх учених. Своїх не було, отже почали закликати їх з Києва. Так у ХVI–XVII століттях освіта й література Києва цілковито опанували московську"21. „Українці обсадили в Московщині всі керівні посади. Вони – митрополити, єпископи, вихователі царських дітей, учителі шкіл (що їх вони ж заснували), міністри, науковці, вищі державні урядовці. Все підпадало їхнім впливам та реформам. Вони виправляли церковні книжки, реформували церковні та державні установи, писали книжки, укладали граматику та правопис, складали програми навчання, навіть накидали нам свою вимову" (К. Безсонов). „Від остаточного потатарщення московської мови врятували сильні впливи Києва. Аж до М. Ломоносова (1711–1765) всі москвини вчилися з української граматики Мелетія Смотрицького" (М. Трубєцькой). „Аж до XVIII ст. Московщина жила чужим літературним добром: Києва, Львова, Вільна. Власних же московських письменників майже не було. Київ зробив величезну послугу Московщині, ознайомивши її з культурним надбанням Європи. Граматика М. Смотрицького дуже вплинула на московську мову XVII ст. Спроба М. Ломоносова її змінити не вдалася"22. Так у XV–XVII і почасти XVIII ст. розпочалася і тривала українізація московської мови.

Ніщо не може рости без ґрунту. Він бо дає поживу всьому, що на ньому росте. І національна мова та література може зростати лише тоді, коли має корені в рідному, а не чужому ґрунті. Латинська мова була власним витвором європейців, була споріднена з їхніми народними мовами. Тому латина могла запліднити їх і тим започаткувати розвиток національних літератур європейських народів. Щиро слов'янська, українська мова була цілковито чужою московській народній (фінно-татарській). Так українська мова в Московщині опинилася без ґрунту і не могла запліднити московську народну, як це зробила латинська в Західній Європі. Але багатюща, сильна старо-українська мова, що нею писали вже в ХІ і дальших століттях науково-філософські твори, змогла запанувати в церкві, школі, літературі й уряді Московщини. Іншими словами, обернулася на мову державну для всієї імперії, мову провідної верстви. А від цього – лише один крок до гегемонії українців в імперії, два кроки до перенесення імперської столиці до Києва, три кроки до повернення Московщини до старого стану з ХІ ст.– колонії. Рятуючись від такої можливості, москвини радше інстинктивно, ніж свідомо, стали на протилежний шлях, що підривав, віддалював московську мову від української. А що самим зробити те було несила, то закликали собі на допомогу німців.

Розбудовуючи військову потужність Московщини, Петро І запрошував сотнями німецьких фахівців на державну службу. По загарбанні Прибалтики балтійські німці самі посунули туди хмарами. І в XVIII–XIX cт. (та значно й пізніше) все культурне і політичне життя Московщини опинилося в німецьких руках. Чистокровними німцями були Катерина ІІ, Петро ІІ, міністри К. Мініх, А. Остерман, А. Бірон, С. Вітте, В. Плеве, П. Струве, О. Бенкендорф, Л. Дубельт, Е. Нольде, Нессельроде, Таубе, Фредерікс, Штюрмер, Саблер, Корф та інші, професори Б. Брант, М. Вольф, Б. Кафенгауз, О. Рігельман та сотні, коли не тисячі інших. Вони реорганізували московське військо, флот, державну адміністрацію, грошове господарство, розбудували промисловість, керували дипломатією і т. п. Проф. В. Даль уклав словник московської мови. Проф. А. Гільфердінг зібрав московські етнографічні матеріали. Брокгауз та Ефрон видали московську енциклопедію. Проф. Г. Баєр вигадав московську теорію варязького походження Руси.

Як українська, так і німецька мова не мала нічого спільного з московською азійською народною мовою. Як українські цивілізатори, так і німецькі не знайшли в московській народній мові основи, матеріалу, щоб з них творити московську літературну мову. Отже, німці змушені були робити те, що перед ними робили українці. Тобто запроваджувати до московської мови німецькі слова, як раніше запроваджувалися українські. А що німці вважали себе вищою за москвинів расою і з погордою дивилися на все московське, то вони навіть не надавали московської форми запозиченим словам. Наприклад, залишили зайвий у московській мові німецький суфікс „ир" (комментировать). Кожна мова позичає слова з інших, але розвинені мови запозичують лише нові наукові та вузькотехнічні слова. А бідна московська мусила позичати звичайні, щоденні, що їх кожний більш-менш культурний народ має свої власні. Московська взяла в німецької, наприклад: абрикос (жерделя), бархат (оксамит), брандмейстер (пожежник), брюки (штани), брухт (покидьки), бунт (повстання), бурт (купа), вакса (мастило), вал (окіп), ванна (купіль), вахта (варта), гауптвахта (вартівня), горн (ріжок), гастроль (виступ), глетчер (льодовик), глазурь (полива), камердинер (покойовий), кант (облямівка), краги (холявки), кран (затичка), лозунг (гасло), лакей (прислужник), маклер (посередник), мундштук (цибух), орден (відзнака), офицер (старшина), обер-, унтер-офицер (над-, підстаршина), пакгауз (комора), парта (лавка), патронтаж (ладунка), пилигрим (прочанин), пушка (гармата), ранец (наплечник), траур (жалоба), фальшивый (підроблений), флюс (пухлина), флаг (прапор), флагшток (щогла), фон (тло), форпост (передова варта), фрахт (перевізне), футляр (коробка), шанцы (окопи), шахта (копальня), швейцар (двірник), шельма (крутій), шина (обруч), шкатулка (коробочка), штемпель (тавро), штиблеты (черевики), штука (одиниця), штурм (наступ), штурман (стерновий), шулер (шахрай) і десятки тисяч подібних.

За часів війни з Наполеоном москвини загналися були аж до Франції. Культурний блиск Парижа так приголомшив їх, що вони відчули свою неповноцінність, яка зродила в них страх перед силою Європи. Щоб якось приглушити той страх, москвини кинулися надолужувати свою відсталість: вивчати французьку мову та мавпувати французькі звичаї. Тоді в Московщині залишилося багато полонених французів. Їх москвини наймали вихователями своїх дітей. Ті французи заклали т. зв. пансіони, де навчали московську молодь французької мови та французьких „изящных манер". Московські школи світили порожнечею, а французькі пансіони були переповнені, хоч платня за навчання в них була дуже висока23. Годі й казати, що те мавпування було лише поверховим. „На людях у французькому фраці, а вдома таргани і блощиці в ласці",– глузували українці з тих офранцужених москвинів. Проте ця мода залишила в московській мові десятки тисяч французьких слів, і знову-таки звичайного, щоденного вжитку: азарт (запал), аккомпанемент (супровід), амплуа (роль), ангажемент (запрошення), анонс (оповістка), антракт (перерва), аплодисменты (оплески), апломб (самовпевненість), армія (військо), артиллерист (гармаш), артист (митець), ассортимент (набір), атака (напад), афиша (оголошення), балюстрада (поруччя), баланс (рівновага), бандаж (перев'язь), барьер (перепона), бассейн (сточище, водойма), бивуак (табір), блондин (русявий), бокал (келих), бонна (нянька), бордюр (окрайка), ботфорты (чоботи), брошюра (книжечка), брюнет (смаглявий), бульйон (юшка), бутылка (пляшка), бюджет (кошторис), бюст (погруддя), визит (відвідини), вуаль (серпанок), галиматья (нісенітниця), гарантия (запорука), гардина (завіса), гарнизон (залога), гувернантка (вихователька), девиз (гасло), декаданс (занепад), департамент (відділ), деталь (подробиця, частина), диссонанс (розлад), эксплуататор (визискувач), экспорт (вивіз), элегантный (чепурний), этажерка (полиця), этикетка (наліпка), жетон (значок), интерес (зацікавлення), интимный (близький), кавалерия (кіннота), канделябр (світильник), каприз (примха, вередування), карьер (каменище), квартира (помешкання), квитанция (посвідка), колонист (поселенець), команда (наказ), коммерсант (торговець), компания (товариство), комплот (змова), компот (узвар), компрометация (знеславлення), коммуникат (повідомлення), констатировать (стверджувати), контур (обрис), конфеты (цукерки), костюм (убрання), кошмар (жах), кулинар (кухар), кулисы (лаштунки), курьер (посланець), магазин (крамниця, склад), манеры (поведінка), манкировать (ухилятися), манто (накидка), марш (похід), маршрут (розклад подорожі), медаль (відзнака), мемуары (спогади), модистка (швачка), мотив (спонука), оранжерея (теплиця), ордер (наказ), пансион (бурса), портмоне (гаманець), пейзаж (краєвид), персона (особа), пьедестал (підніжжя), поза (постава), престиж (повага), приз (нагорода), район (округа), рапорт (звіт), режим (лад), резонанс (луна), результат (наслідок), реноме (слава, розголос), репрезентабельный (показний), репрессия (утиск), ресторан (харчевня), ресурсы (засоби, запас), секрет (таємниця), серьезный (поважний), сигнал (знак), спектакль (вистава), стаж (досвід), табуретка (стілець), тираж (наклад), трактир (корчма), фаворитка (улюблениця), фамильярность (панібратство), фетр (повсть), флірт (залицяння), флакон (пляшечка), флаг (крило), фонд (запас), формат (розмір), шалопай (гульвіса), шеф (начальник), шофер (водій) і т. п.24.

Так творилися в Московщині дві мови: мова простолюду – народна, і мова інтелігенції – літературна. Обидві існували відокремлено одна від одної аж до О. Пушкіна. Московський поет-народник М. Нєкрасов написав сатиру „Разговор барина с мужиком". В ній ані мужик „барина" (інтелігента), ані „барин" мужика не розуміли, хоч обидва говорили „на русском языке". І причина не в темноті „мужика", бо ж розмовляли про „мужицькі" справи.

П. Штепа "Московство"

Герої не забуті!

Під цією назвою розпочинаємо цикл публікацій про українців, які залишили свій слід в історії України. У роковини національних героїв ми окреслюватимемо хоча б основні віхи з їхнього життя.
Отже,

БУДИТЕЛЬ ДУХУ НАЦІЇ

"Те, що бракує українській ідеї,
це
“цілком новий дух”.
Наша мандрівка по пустелі ще не
скінчилася тому, що були в нас
тисячі воль замість однієї,
і сотки туманних, замість однієї, яскравої
думки, що лучила б усіх в одну цілість.
Бо що є нація, коли не скупчення мільйонів
воль довкола образу спільного ідеалу?
Ідеалу панування певної етнічної групи
над територією, яку вона одержала
в спадщині по батьках і
яку хоче залишити своїм дітям...
...України, якої прагнемо, ще нема,
але ми можемо створити її в
нашій душі."
Д.Донцов "Націоналізм"


Дмитро Донцов  народився 29 серпня 1883р. у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Вступивши до Петербурзького університету, навчається до 1907р. на правничому факультеті, але після двох арештів за революційну діяльність емігрує за кордон, закінчує у Відні студії і одержує ступінь доктора права. З того часу і починається його активна теоретично-публіцистична діяльність. Виходять твори “Модерне москвофільство”, “Мазепа і мазепинство”, “Підстави нашої політики” та ін.

Розуміючи крайню необхідність вироблення нової української ідеології   - Великої Української Ідеї, “яскравої, виключної, всеобіймаючої” доктор   Донцов   повністю присвячує себе надважливій справі; засновує газету “Заграва”, а з 1922 року у Львові за редакцією Д.Донцова виходить “Літературно-Науковий Вісник” (“ЛНВ”), з 1931р. – “Вісник”, навколо якого згуртовуються молоді націоналістичні сили. Поетів, письменників та науковців, котрі були   постійними авторами та дописувачами часопису назвали “вістниківцями” До них відносимо Олену Телігу, Юрія Липу, Євгена Маланюка, Юрія Клена, Олега Ольжича та багатьох інших.

Основна праця Донцова – “Націоналізм” (1926) стала певною мірою євангелієм для молодого покоління українських патріотів. Саме з ідей “Націоналізму” зродились легендарні чини лицарів УВО, ОУН, УПА та їх послідовників. Донцов є тим, чиє Слово родить Чин, Слово – “твердая криця”, “кличний дзвін”.

Неперевершений Майстер слова, блискучий публіцист, Д.Донцов дав нам твори, значення яких переоцінити неможливо. Його слово гостре, стиль пристрасний, мова лаконічна, означення влучні і чіткі, аргументи переконливі і незаперечні. І цим він страшний для ворогів України. Його вони панічно бояться і ненавидять і зараз.

Серед інших праць варто виділити “Дух нашої давнини”, “Хрестом і Мечем”, “Росія чи Європа”, “Московська отрута”, “Дві літератури нашої доби”, “Туга за героїчним”, “За яку революцію”, “Правда прадідів великих”. “Клич доби”...

Помер д- р Донцов 30 березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на кладовищі Бавнд-Брук. Ми ще не спромоглися перевезти прах Донцова на рідну землю, але нині Донцов повертається в Україну в своїх безсмертних творах і він, “невтомний сурмач волі” і сьогодні у боротьбі. У перших лавах.

Москвини про московство

  • 28.03.08, 12:19
Московский народ,
Игом рабства клейменный,
Безбожной лжи тлетворной,
И лени мертвой и позорной,
И всякой мерзости полный.
А. Хомяков

Московщина – це потвора, що нею навіть пекло гидилося і виригнуло на землю.
В. Розанов

Якщо б Московщина крізь землю провалилася б, то у світі нічогісінько б не захиталося.
І. Тургєнєв

Московія:
Має „дати світові нові ідеали людства, нову культуру" (К. Лєонтьєв).
Має „дати світові нову релігію" (О. Хомяков).
Має „рятувати світ від хаосу" (П. Чаадаєв).
Має „визволити робітництво всього світу від визиску, лиха, злиднів, нещасть" (В. Ленін).
Має „керувати поступом нової культури нового суспільства" (М. Бухарін).
„Москва-ІІІ Рим, а четвертому не бывать" (Філофей).
„Москва всему свету голова" (Аввакум).
„Москва – столиця світового пролетаріату" (С. Єсєнін).
„Геній московського народу оберне вічні льодовики на тропічні сади з пальм та квітів, заселить Місяць" (М. Хрущов).

І все це зробить народ, який водночас „не дав світові нічогісінько, жодної ідеї до скарбниці людських ідей, нічого не зробив задля добра людства; нічим не допоміг поступові людства" (П. Чаадаєв).
„Народ дикунів та виродків людських" (О. Герцен).
„Не народ, а пекельна потвора" (В. Розанов).
„Народ, який блукає по Європі і шукає, що можна зруйнувати, знищити лише заради розваги" (Ф. Достоєвський).
„Народ, який, якби й провалився скрізь землю, то нічогісінько у світі, ні найменшого цвяшка не захиталося б" (І. Тургенєв).
Народ, що „Игом рабства клейменный, безбожной лести, лжи тлетворной и лени мертвой и позорной, и всякой мерзости полный" (О. Хомяков).
Народ „байдужий до найменшого обов'язку, до найменшої справедливості, до найменшої правди, народ, що цілковито не визнає звичайнісінької людської гідності, що цілковито не визнає ні вільної людини, ні вільної думки" (О. Пушкін).
„Народ волоцюг і злодіїв" (С. Рождественський).
„Сатанинський народ" (З. Гіппіус).
„Найбездарніший народ, без натяку на творчість" (Г. Успенський).
„Не народ, а худоба, хам, дика орда душегубів, злодіїв" (М. Булгаков).
Народ, що „ненавидить волю, обожнює рабство, любить ланцюги на своїх руках і ногах, любить своїх кривавих деспотів, не відчуває ніякої краси, брудний фізично і морально, століттями живе у темряві, „мракобесии" і пальцем не поворухнув до чогось людського, але готовий повсякчас поневолювати, гнобити всіх і все, весь світ. Це не народ, а історичне прокляття людства" (В. Шмельов).

Народ, що „досі не показав, що він може жити по-людськи, отже, не має права жити серед цивілізованих народів" (С. Волконський).

ЦЕ НЕ Я ВИДУМАВ, ТІЛЬКИ ЦИТАТИ!!!

***

  • 27.03.08, 12:04
Інший москвин дивиться ширше і глибше: „Є дві Русі. Перша – Київська має свої коріння у світовій, а щонайменше в європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів їх увесь західний світ. А є ще друга Русь – Московська. Це – Русь Тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість. Ця московська Русь з давніх давен була, є і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим ворогом Європи"647.

Яка ж з них будувала московську імперію? Вся історія Московщини – це суцільне закликання „варягів". Сплячу будівничу силу московського народу збуджувала і запліднювала завжди сила, що прийшла з-поза Московщини. Основні початки державної дисципліни і соціальної ієрархії та субординації і разом з тим творчі імпульси ми, москвини, завжди одержували ззовні. Без тих – чужих московській духовності – сил Московщина ніколи не виросла би на імперію. І вся московська історія – це боротьба тих чужих творчих первнів: ідей, установ, культури з московськими національними, руйнівними, дикими первнями. Почалася та боротьба варязькими впливами і продовжувалася київсько-візантійськими, а від XVIII ст. ще й німецькими та французькими"648.

Чи не першим про це саме сказав П. Чаадаєв: „Де наші московські мудреці, мислителі? В усьому світі лише ми, москвини, не дали культурному світові нічогісінько вартісного, нічого доброго його не навчили. Ми, москвини, не дали жодної творчої ідеї до скарбниці світової культури, нічим не допомогли поступові людської культури. Жодна понад середню вартість ідея не зродилася у нас у Московщині, в московській голові. Щогірше – все, що ми одержували від культурного світу, ми спотворювали, переймали лише зовнішні форми, відкидаючи, або спотворюючи до невпізнання сам зміст"649.

Голос ще одного авторитета, запеклого московського націоналіста: „Коли європейці питають нас, москвинів: які духовні, культурні вартості дали ми, москвини, світовій культурі, яким добром обдарували ми, москвини, людство, то ми або мовчимо, або виголошуємо порожню, без жодного доказу балаканину"650. Подібне говорили і Ф. Достоєвський, О. Герцен, Д. Мережковський, О. Салтиков. Хоч вони не були чистокровними москвинами, зате щирими московськими патріотами. „Ми, москвини, споїли киргизів, черемисів, бурятів та інших, пограбували Вірменію та Грузію, заборонили навіть Богослужбу грузинською мовою, ожебрачили багатющу Україну. Європі ж ми дали анархістів: П. Кропоткіна, М. Бакуніна, апостолів руїни і катівства С. Нєчаєва, В. Леніна і т. п. моральний бруд"651.

„А зізнаймося щиро: 1) ми, москвини, є народ небезпечний, бо маючи азійську кров, ми жорстокі від природи; 2) виховані на великих обширах і надзвичайно витривалі, ми, москвини, є кочовиками, загарбниками і галапасами на тілі наших сусідів; 3) ми, москвини – є пихаті, заздрі, хитрі, напівцивілізовані, але зарозумілі, хворі на манію своєї нібито вищості. Ми, москвини, всіх ненавидимо і нічого не шануємо. В історії вічним нагадуванням цього залишиться наша рідна ЧЕКА"652.

В. Ленін писав перед 1917 роком: „Такої дикої, такої темної країни, як наша Московщина, вже давно немає в Європі"653. Варварами були не лише мужики, а й аристократи та й славні письменники, як, наприклад, Л. Толстой. Заперечуючи вартість науки, Л. Толстой мавпував азбуку лише найпримітивніших течій філософії раціоналістичного еволюціонізму: від квітучої складності, через спрощений нуль до трупного гниття. Все вчення Л. Толстого і є властиво той нуль, що через нього має пройти вся культура, щоб розпастися на від'ємну народницьку спрощеність і складний соціалістичний хаос. Л. Толстому завошивіла людина миліша за фізично чисту. Він казав, що навіть християнство мусить бути духовно завошивіле. Так трактують його самі москвини, зокрема П. Сазанович.

Московський народознавець І. Родінов поназбирував (до 1917 р.) по московських селах багато фактів звірячого дикунства, жорстокості, аморальності, безбожництва, що московські критики його книжки654 оголосили його божевільним, а уряд посадив до божевільні. Інший пише: „Якщо би ми оцінювали моральні ідеали нашого народу за піснями, що їх він створив, то ... жах! Прочитайте велику збірку „Великорусских народных песен"655. Це стосується не лише фольклору. Московський письменник Бальмонт пише: „Ф. Достоєвський пише нібито романи. Ні, це не романи, а жахливий, пророчий, чаклунський літопис. І сам Ф. Достоєвський називає свій роман „Бєси" майже історичним нарисом. Вустами героя того роману – Верховенського-батька Ф. Достоєвський визнав, що ті „бєси", тобто моральна гнилизна, моральний бруд накопичувалися в Московщині століттями". Інший дослідник підтверджує: „Ф. Достоєвський оповідає, що заможний московський селянин убив ножем у спину свого приятеля, щоб забрати в нього годинника. А вбиваючи, молився: „Благослови Боже і прости". Інші змагалися з Богом тим, що прилаштовували причастя в рушницю і вистрілювали ним. І Ф. Достоєвський підкреслює, що подібні дії були не випадковими, не окремими лише вибриками божевільних. Він говорить, що ці дії досконало віддзеркалюють духовність усієї московської нації"656.

„братерство велико-мало-бєло-русів"

  • 20.03.08, 10:38
Походження, вдача, світогляд, родинні, громадські, державні ідеали та лад українського і московського народів є не лише протиставні, але й непримиренно ВОРОЖІ, бо взаємно себе заперечують. Як не може бути компромісу між Божеським і диявольським, між вогнем і водою, так між українським та московським народами. Це довела історія обох народів. Від Переяслава й по сьогодні Московщина московщить Україну всією величезною силою своєї імперської машини. Переконавшись, що ні „кнутом", ні „пряником" не змосковщити, ВСЕ московське суспільство (насамперед освічене) кинулося доводити малоросам „братерство велико-мало-бєло-русів". А ті „брати" воювали між собою 1148, 1155, 1169, 1240, 1514, 1618, 1659, 1660, 1676, 1709, 1712, 1775, 1855, 1905–1907, 1917–1922, 1941–1955 рр., не кажучи про щоденну запеклу боротьбу-війну від Переяслава й досьогодні. Слід визнати, що й московська і українська інтелігенція щиро повірила у те „братерство". Обидва народи не повірили тій вигаданій теорії, бо щоденне життя доводило її облудність. Кожний вияв боротьби українського народу за державну незалежність москвини виставляють як бунт окремих осіб чи малих груп „мазепинцев, петлюровцев, бандеровцев, сепаратистов", але не українців. Мовляв, ці групи зрадили не лише Московщину, а й свій власний український народ, бо продалися ворогові обидвох народів: московського і українського. Мазепинці – Швеції, петлюрівці – Франції, Англії, бандерівці – Німеччині. Можна зауважити, що москвини справді вірять, що продалися.

Та вибух 1917 р. української національної стихії, одностайні ухвали селянських з'їздів (кожний з кількох тисяч делегатів), що вимагали негайно виганяти з України москвинів і проголосити державну незалежність України, і нарешті кількарічна (1917–1923) кривава збройна війна українського селянства з московськими зайдами довели аж надто наочно, що отих „сепаратистов" було 35 мільйонів. Москвини змушені „доводити", що своїм національним відродженням Україна завдячує ... Московщині, що українську державу (УРСР) українці могли створити лише тому, що їм допомогла її творити ... Московщина і т. п. На цю тему видали тисячі книжок разом з „науковими" історіями України. „Ловкость рук и никакого мошенничества". Так і поразку великого гетьмана та мазепинців „пояснюють" московські історики (а за ними й наші підголоски) тим, що мовляв, український народ не підтримав І. Мазепу, бо він гнобив народ і сприяв шляхетському гнобленню.
Наші „мудрі по шкоді" демократи (що програли 1917 р. боротьбу з Московщиною) закидають Б. Хмельницькому та І. Мазепі (людям XVII ст.) брак демократизму (в XVII ст. не було демократії в усьому цивілізованому світі, Європа почала доростати до неї щойно у ХІХ ст.). Ніхто з українських науковців не дослідив ще заходів Б. Хмельницького та І. Мазепи щодо поліпшення добробуту народу, захисту його від шляхетської сваволі. Обидва були великими державними мужами і розуміли вагу кожного стану у державному житті. Не може бути сумніву, що вони обидва дбали про всю націю, про всі стани, отже, і про селянський та ремісничий. Той же І. Мазепа видав 1691 р. універсал, яким затверджував права козаків та селян на землі, що їх вони одержали за Б. Хмельницького, і забороняв старшині силувати селян та козаків до праці. Наказував полковникам повідомляти його про всілякі утиски селян, міщан і козаків.

Янику – капут!

  • 20.03.08, 10:28
У третє сходження Віктора Януковича на прем’єрський престол мало хто вірить. Ще менше тих, хто вірить, що Янукович, а не Тимошенко, вийде в другий тур наступних президентських виборів. Є ще одна категорія «ворогів Федоровича» – та, яка навіть думки не допускає, що лідер Партії регіонів є кандидатом на наступних президентських виборах, на якого зроблять серйозну ставку.

http://www.glavred.info/archive/2008/01/21/103035-3.html

Клоуни-інтернаціоналісити

  • 20.03.08, 10:18
Щоденник євроатлантиста. Росія звітує про НАТО
Альона Гетьманчук, «Главред»

За що можна любити нинішню російську владу – так це за її відвертість. То Владімір Владімірович щиро розповість, як Росія (теоретично звісно ж!) буде реагувати на членство України в НАТО своїми ракетами, то російський МЗС видає звіти про свою діяльність за минулий рік, де публічно розповідає, як він «вибудовував на прагматичній основі» відносини з Україною та активно взаємодіяв з НАТО.
Так, в огляді російського Міністерства закордонних справ під назвою «Внешнеполитическая и дипломатическая деятельность Российской Федерации в 2007 году», з яким кожен бажаючий може ознайомитись на сайті російського зовнішньополітичного відомства , є два цікаві для України в контексті її євроатлантичних прагнень моменти. По-перше, у ньому російське міністерство закордонних справ (зауважте, не Інститут Затуліна чи Фонд Глєба Павловського) визнає, що в минулому році «Россия предпринимала политико-дипломатические шаги, направленные против реализации планов вступления Украины в НАТО, вытеснения русского языка из образовательной сферы Украины, реабилитации официальными кругами Украины националистических формирований, попыток политизации украинской стороной нашей общей истории». Навіть пояснюється для чого це робилось – «с целью сохранения всеобъемлющего характера (мається на увазі відносин між Україною та Росією –Авт.) и создания предпосылок для укрепления российского вектора во внутренней и внешней политике Украины»

http://glavred.info/archive/2008/03/19/162918-0.html

„Хто не бреше і не краде – той не москвин"

  • 18.03.08, 21:23
Крадіжку громадських та державних („казьонних") грошей москвин навіть не вважає за крадіжку. Крадуть усі: від царя (тепер диктатора) до жебрака. І всі це знають. І ніхто не кине каменем у злодія, бо ж кожний „возьмет, что плохо лежит". Спритного злодія, який безкарно багато накрав, уважають за мудру людину, його шанують, йому заздрять. За Катерини ІІ урядовці крали 43 % державних грошей45. В СРСР крадуть значно більше. Всі чужинці, які мали нещастя жити в Московщині від XVI до XX ст., свідчать про неймовірне злодійство, крадіжки, брехливість, ошуканство москвинів від міністрів до вуличних дітей46. Олександр І казав: „Хто не бреше і не краде – той не москвин". Навіть усі московські державно-національні клейноди – крадені. У державному гімні „Боже, царя храни" слова англійського гімну в перекладі В. Жуковського, а музика – старовинна європейська „О, Санктисімо" композитора В. Гена, що її московський композитор А. Львов пристосував до московського перекладу. Державний герб – двоглавого орла – Московщина вкрала у Візантії. Барви національного прапора – у Голландії. Назву своєї імперії (навіть і народу) вкрала в України. Назву своєї столиці (Москва) – у фіннів. Навіть свою мову склала з запозичень у фіннів, татар, українців, німців, французів. Ніякі найжорстокіші кари, ніякий найлютіший деспот не зможуть знищити те злодійство, брехню, ошуканство. Бо плекане століттями входить у кров, стає спадковим і стійким. Так злодійство, брехня, ошуканство, волоцюзтво, безвласництво, безбожництво, загарбництво стали національними рисами москвина47.

Іван Драч: «Не треба забувати про «імперські» потуги Росії»

  • 11.03.08, 18:50
У Росії вступила в дію державна програма сприяння добровільному переселенню на її територію тих, хто вважає себе росіянами – «співвітчизників, які живуть поза межами батьківщини - Росії». Очевидно, що розрахунок, в першу чергу, на громадян колишніх республік СРСР, в тому числі й України.

Як слід розцінювати такий поворот міграційної політики нашого північного сусіди? Як соціально-економічний, культурний чинник, спрямований на російськомовних громадян, чи частину державної ідеології, ядром якої є «велика Росія»?

Про це «Главред» говорив із головою Товариства «Україна-Світ» поетом Іваном Драчем.

Повністю: http://ua.glavred.info/archive/2008/03/11/122552-6.html