Вид:
короткий
повний

Просвіта

Одурманюючий

  • 02.05.08, 18:24
Геть з українських сіл і міст горілку і тютюн, бо кожний сотик, виданий на це, збагачує фонди окупантів, які вживають їх для знищення України!
                                                                                    Степан Бандера.
Викрадач розуму - так іменують алкоголь з давніх часів. Чистий спирт почали одержувати в VI-VII століттях араби і назвали його "аль коголь", що означає "одурманюючий".
Першу пляшку горілки виготовив араб Рагез у 860 році. Переробка вина для одержання спирту різко збільшила пияцтво. Не виключено, що саме через це Мухаммед, засновник мусульманської релігії (ісламу), заборонив вживання спиртних напоїв. Ця заборона ввійшла згодом у звід мусульманських законів - Коран ( VIIcт.). З того часу протягом 12 сторіч у мусульманських країнах алкоголь не вживали, а порушників цього закону жорстоко карали.
Правитель Спарти - легендарний Лікург заборонив вживати вино вищій знаті держави, але заохочував споювання рабів, щоб тримати їх в покорі. Древньоримський історик Пліній Старший писав про те, що перси та мідяни були переможені греками під керівництвом Олександра Македонського тому, що в них процвітало пияцтво.
У древній Русі алкоголь не вживали взагалі. Лише на окремі свята варили медовуху, брагу або пиво, міцність яких не перевищувала 5-7 градусів. Чарка пускалась по колу, кожен робив декілька ковтків. У будні жодні спиртні напої не вживались, пияцтво вважалось найбільшою ганьбою і гріхом.
Відомі точні дані про те, коли з’явилась горілка на Русі. У 1428 році горілку завезли з Генуї. Правда, як тільки познайомилися з її дією, ввезення горілки був одразу ж заборонили.
Зрідка нею користувалися з лікувальною метою, причому дози, які призначали тодішні лікарі, ніколи не перевищували півложки.
Ось що писав Гійом Левассер де Боплан у своєму відомому "Описі України":
"… цей люд дуже стриманий, а коли знайдеться між ними в поході якийсь пияк, отаман одразу ж наказує викинути його в море. Їм забороняється брати в морський похід чи на бойові операції горілку: вони дотримуються цього дуже строго".
А першим гетьманським наказом Самійла Кішки було:
"… від сьогодні горілки не пити… Наказую зруйнувати всі корчми довкола Січі… Підемо в ті турецькі городи, де найбільше накопичено скарбів. Але знайте - скарби нам потрібні не для того, аби їх пропивати. Є в мене задума - як здобути Україні волю".
З XVI сторіччя почалось масове завезення з інших країн горілки і вина. При Івані Грозному і Борисі Годунові засновувались "цареві шинки", що давали значні надходження грошей у казну. Втім, грізний цар швидко спохватився і суворо заборонив пити горілку усім, за винятком своїх опричників. Лише при Петрі І горілка почала надходити до Росії у відкритий продаж. Так що історія поширення у нас горілки ненабагато перевищує два з половиною століття.
Дія алкоголю на організм руйнуюча. Він знищує на органи травлення і кровообігу, на головний мозок та нервову систему. У процесі прийняття алкоголю кровоносні судини людини розширюються, відчувається приплив тепла, а через деякий час починається уповільнення мови, порушення координації рухів, подвоєння в очах, тремтіння рук, порушення свідомості і, як наслідок, втрата контролю над своїми вчинками. Людина "без гальм" стає неприродно збудженою, розв’язною, невитриманою. У неї з’являється обманне відчуття легкості рухів і мислення, швидко міняється уявлення про ризикованість вчинків і слів.
Проте точно встановлено, що навіть після найменших доз алкоголю працездатність падає і особливо різко знижується точність рухів, послаблюються увага, реакція, зростає кількість помилок у найпросіших тестах.
Алкоголь не лише затьмарює розум, але й убиває: тисячі людей щорічно помирають виключно через алкогольне отруєння. Помиляється той, хто вважає, що для смерті людини потрібна досить велика кількість алкоголю, цілком достатньо дози, яку не витримає серце, або з якою не впорається печінка.
Ступінь сп’яніння залежить від ваги людини, кількості алкоголю та швидкості його вживання, його міцності та стану здоров’я конкретного організму на даний момент. Відомі випадки білої гарячки у дітей, що їли цукерки з ромовою начинкою; описано чимало трагедій, причиною яких були випивки вагітних і матерів-годувальниць. Є чимало наукових досліджень, що підтверджують давно відому істину: дитина, яка зачата батьками підхмелем, частіше за все народжується неповноцінною. Якщо її обмине якесь невиліковне вроджене захворювання або каліцтво, то вона виявиться схильною до різних нервових або психічних захворювань, алкоголізму. Це правило не знає винятків. Ось одна з причин постійного збільшення хворих від народження дітей!
Людина, яка регулярно виконує фізичні вправи, не може поєднувати їх з випивкою, бо алкоголь (навіть випитий за день до тренування) різко погіршує фізичний стан того, хтотренується, знижує ефект занять і може привести до спазматичних явищ.

Україна займає шосте місце в списку ворогів Росії (2007)

  • 01.05.08, 22:34
За даними опитування, яке проводив серед росіян «Левада-Центр» 11–14 травня, Україна займає почесне шосте місце в списку ворогів Росії. Місця у «першій десятці» розподілилися так (у % опитуваних, які вказали цю країну, як «найбільш недружньо, ворожо налаштовану».

Эстонія 60
Грузія 46
Латвія 36
США 35
Литва 32
Україна 23
Польща 20
Афганістан 11
Ірак 8
Іран 7

Таким чином, на думку росіян, Україна випередила в цьому розумінні навіть Польщу. Ну а «ворог №1», звісно ж, Естонія.

Герць

  • 29.04.08, 14:36
...Розпорошені ряди запорізької кінноти повільно підіймались на пагорб. Копита коней грузли у в"язкому мокрому чорноземі. Дощ лив усю ніч. Козаки стиха лаялись, клянучи і дощ, і болото, й наказ сотника забратись на гору і звідти атакувати турецькі шанці. Киреї, папахи і чорні кудлаті бурки просякли вологою -- там, з-за гори, ліниво, немов через тяжку дрімоту, хлопали залпи артилерії. Деінде спалахувало передсмертне "ура" московської піхоти, яку дорізували на редуті у контратаці яничари. Пагорб був крутий, порослий рідкими деревами. Вперед вирвався рій козаків новодерев"янківського куреня, які мали свіжих коней. Перший січовик -- молодий ройовий на вороному коні -- вже вискочив на пологий схил. Раптом він зупинив коня, натягнувши повіддя. Рука його тіпнулась до тяжкого пістоля біля сидельного кобура. Невдовзі позаду нього з"явився перший десяток козаків. Вони, подібно до ройового, зупиняли коней і мовчки дивились на те, що відбувалось на віршечку пагорба. Невдовзі вже вся комонна сотня застигла під дощем, оточивши широким півколом пагорб. Там, на слизькій, замішаній з кров"ю, землею йшла несамовита різанина. Окрай, біля самих дерев, лежало три вбитих запорожці. Два з них впали, розкинувши руки, горілиць -- на грудях їх розпливались широкі плями крові -- в очах, які заливав дощ, застигло здивування. Третій лежав, втопивши голову у калюжі. Одна рука його була підвернута під груди, немов мертвий затискував рану (у калюжі масно блимала чорна кров), інша рука, відкинута на зламі, стискувала білими пальцями домаху. Поблизу їх стогнав, вмираючи, зарубаний яничар -- його напіврозкручена чалма з білою тканиною валялась поруч, просякаючи чорним багном. Плече яничара страшним ударом було розрубано навпіл і біла кістка ключиці неприродно чисто білила серед розпанаханого м'яса. Між вбитими, по литки у розкислому ґрунті, перемазані глиною і багнюкою, дико хрипучи, тяжко тупцювали у заклятому герці троє. Один -- вкрай захеканий запорожець -- люто відмахувався шаблею від двох напосідаючих яничарів. Як і вороги, він був з ніг до голови перемазаний грязюкою, і тільки мокрий оселедець на голові доводив його належність до січового братства. Було зрозуміло, що козаки напоролись на засідку, двох яничари застрелили відразу, а на інших кинулись із ятаганами. Тепер закінчення бою не важко було передбачити, але щось заважало січовикам кинутись на допомогу братчику. Можливо, небачена навіть ветеранами лють, з якою рубалися вороги. Від чорних, вкритих товстим шаром бруду облич, випромінювалась гостра ненависть. Залиті кров"ю зіниці дико крутились у білих орбітах, із зірваних горлянок виривалось звіряче харчання. Ворохи іскор сипались з розпечених клинків. Вони бились, не звертаючи увагу на козацьку сотню. Втім, з"явись тут вся незчисленна султанська армія чи всі армії світу, вони продовжували б цей бій на витолоченій землі. Яничари, які давно вже загубили свої чалми, люто насідали. Здавалось -- запорожцю залишилось жити лічені секунди. Клинок шаблі козака хлопнув і розломився навпіл. Хтось із молодиків нахилив спис, але так і застиг, зачарований моторошним видовищем нелюдської ненависті. Запорожець ухилився від удару, впав на коліна і, тримаючи переламану шаблю, обома руками знизу вгору розпоров, немов на бійні, живіт яничара. Той відразу, немов підкошений, повалився на мокру землю, відразу підскочив, однією рукою розмахуючи ятаганом, а другою пхаючи кишки назад, у розпороте черево, але захитався і впав. Втім, супротивники вже забули про нього. Їх лють досягла такого рівня, що, здавалось оточуючим, небеса спопелять обох. Ятаган яничара і уламок шаблі вже були відкинуті, і вороги борсались у калюжах, рвучи один одного на шмаття голіруч. На мить зверху опинився яничар, потім запорожець і знов яничар. Яничар відхилився, шукаючи позаду ятаган і козак зміг вчепитись йому в горло. З-під зчеплених пальців по шиї турка потекли струмки крові, він відкинув голову, марно намагаючись розірвати мертву хватку запорожця. Почувся хруст зламаної горлянки, але ще декілька секунд тривало яничарське життя... Козак відкинув мертве тіло і, хитаючись, спробував підвестися на ноги, це йому не вдалось і він поповз до уламка своєї шаблі. Козаки застигли. Запорожець підтягнув до себе мертве тіло і почав рубати йому шию. Уламок із чавканням вгрузав у горло, рвучи м"язи і ламаючи кістки. Дощ почав хлистати сильніше -- тяжкі краплі змили багнюку з обличчя запорожця. Той закінчив свою жахливу роботу і взяв відрубану голову яничара в руки. Раптом, із несподіваним жалем, він провів тремтячою рукою по гострому обличчю мертвого. І тут козаки побачили дивну схожість живого і мертвого, хіба що у яничара, на відміну від кароокого січовика, були яскраво сині очі.
Запорожець підвівся і стягнув із себе залишки пошматованої скривавленої сорочки, на якій ще проступало затерте мереживо. Дощові потоки із шипінням вдарили по його зліпленим з волячих м"язів плечах. Він обережно, майже ніжно, загорнув голову у сорочку і повільно побрів прямо на козаків, понуро загрібаючи ногами червоно-чорну землю... Козацька лава повільно розступилась, пропускаючи дивного переможця, який ішов у відкритий степ, притискуючи до груди свій страшний трофей... Було тихо, і молодий поранений яничар вже перестав стогнати...


Українські вірування і традиції

Великдень – „Великий день”. Кажуть, що і сонце на дощах у той день не заходить, тому цей день такий великий. Все радуються і на небі, і на землі.

Воскресіння Христове святкуємо в Світлу неділю Пасхи. Це одне з найдавніших і найсвітліших християнських свят. Воно святкується урочисте з часів апостольських.

Пасха – це свято радості для всіх: і для дітей, ідля дорослих, і для живих, і для мертвих. Бо коли Христос воскрес, то цим Він переміг смерть та диявола, і ми тепер впевнені, що всі люди силою Його воскресіння воскреснуть. Воскресіння Христове утверджує нас у вірі, що життя людське не обривається, як нитка, що воно сповнене глибокого змісту і значення.

Для християн це найрадісніше й найурочистіше свято, бо воно дає надію, що через віру в воскреслого Ісуса Христа і ми воскреснемо й одержимо вічне життя.

До цього свята віруючі дуже старанно готуються.

Велика П'ятниця, день смерті Христової, це майже святковий день.

У страстну п'ятницю віруючі нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на

середину церкви. Повернувшись з церкви, родина сідає обідати. Обід пісний, навіть риби не можна їсти. Майже нічого не дозволяється робити. Дозволяється пекти паску і садити розсаду капусти.

Поки паска не посв'ячена, їсти її не можна – гріх! Гріх і співати в Страсну п'ятницю. В суботу відвідують Божий Гріб, а пополудні вже і святять свячене.

Свячене. Крашанки та писанки

Свячене – це один із найважливіших знаків воскреслої радості. Особливе значення мають яйця, великодне печиво, обов”язково гірки зела (хрін) на згадку про гіркість Христових страстей. Хрест – це головна прикраса свяченого.

У Великодну суботу готують крашанки.

Здебільшого фарбують яйця у червоний, жовтий, синій, зелений  і золотистий кольори. Шкарлупу з свячених яєць зберігать і використовують для обкурювання людей і худоби проти пропасниці. Крім крашанок, в окремих сім”ях розмальовують писанки.

Звичай виготовляти писанки та крашанки виник в Україні дуже давно,ще з дохристиянських часів. Це підтверджує випадково збереженний експонат, котрий датується ІХ століттям. Мова йде про писанку з назвою „Берегиня”. За свідченням фахівців, українське писанкарство – за художнім рівнем, багатющістю кольорів, довершеністю малюнків і сюжетністю – прирівнюється до знаменитих китайських та японських мініатюр. Наші давні предки поклонялися сонцю. В ньому вони бачили і відродження природи, і життя. В яйці теж таїться зародок нового життя, а за формою воно - нагадує сонце. Отож і стало яйце символом відродження весняного сонця. Його і почали розписувати магічними знаками. Так з'явилася писанка.

Писанкарство на Україні було поширене в усіх без винятку регіонах.  Кожна майстриня мала свої рецепти приготування рослинних барвників і оздоблення  сюжетних малюнків. Це було нелегке заняття, що вимагало неабиякого хисту та  уміння. За допомогою бджолиного воску і писала на яйцях виводилися вигадливі сюжети різнокольоровими барвами.

Виготовляли писанки переважно дівчата. У давнину був звичай приходити до високопоставленної особи з якимось  дарунком. Марія Магдалина, проповідуючи Христову науку, якось зайшла до двору римського кесаря Тиверія, подала йому червону крашанку зі словами: „Христос восрес!”, після чого почала свою проповідь. За її прикладом й інші християни в день Пасхи почали обдаровувати один одного крашанками чи писанками. Писанка і крашанка — це не одне й те ж. Крашанка з'явилася набагато пізніше від писанки. Крашанки їдять, діти граються ними у великодні ігри. Писанки ж ніколи не варять, щоб не вбивати живу силу зародка, їх не їдять, а дарують і зберігають як священний талісман.

Як із мертвої шкарлупи яйця з”являється нове життя, так і Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя. Червона крашанка є символом нашого спасіння через пролиту на хресті кров Ісуса Христа.

Українські вірування:

Щоб писанки довго зберігалися, їх треба варити в Чистий четвер.

Товчене на порошок лушпиння крашанки підсипають до кормів курям – „щоб краще неслися”.

Символи, які зображують на писанках:

Спіраль - символ вічності S. Його зображали і у вигляді ластовиних хвостиків, а також на орнаменті з гарною весняною назвою Проліски.

Ламаний хрест - це древній символ сонця і вогню. Таку писанку дарували на вдачу та щастя.

Риба – символ Ісуса Христа. Це символ здоров'я. Ружа - символ сонця. Таку писанку дарують на щастя. Хрест - символ чотирьох стихій світу - вогня, води, повітря і землі. Зараз, це символом християнства. Листя дуба - символ чоловічої сили, гідності і довголіття. Мак - символ нев'янучої молодості та дівочої чарівності. Яйце з трикутником дарують на знак побажань достатку в оселі. Яйце, на якому зображена польова квітка, дарують молодій жінці, що готується стати матір'ю.

Страстна субота

Особливо клопітно жінкам у страстну суботу. Адже потрібно напекти пасок, нафарбувати

яєць і посвятити їх у церкві.

У ніч на під Великдень парубки зазвичай розпалювали вогонь на найвищому пагорбі, або на майдані біля церкви. Вогнище робили великим, щоб його можна було побачити в сусідних селах.

Діти і старі, які залишалися вдома, спати не лягали. У хаті світло не гасили, воно горіло всю ніч, щоб його було видно ангелам, які літають над оселями.

За віруваннями, якщо в ніч під Великдень на могилі з”явиться палаюча свічка, то це знак, що душа покійника потрапила до раю.

Як тільки опівночі задзвонять дзвони, з усіх кінців села або міста народ поспішав до церкви на Божу службу.

Загалом Великдень – родинне свято, а тому в гості майже не ходили. Лише молодь збиралася в центрі села, дівчата водили хороводи, а підлітки, набравши крашанок, грали в „навбитки”.

Свято Воскресіння Христового відбувається навесні, коли оновлюється природа і земля вкривається зеленню, квітами. Радість свята пронизує усіх рідних і близьких, навіть ворогів, бо й про них Церква співає: „Один одного обіймемо і назвімо братами і тих, хто ненавидить нас, простімо всім заради Воскресіння”.

Отже, згадаємо на Пасху, що людина повинна любити всіх і все: живу і мертву природу – людей, тварин, рослин, гори, річки й моря, бо все це – дар Божий для людини.

Дружба ситуативна, чи всі вони однакові?

Вчорашній візит до Донецька Президента України Віктора Ющенка був, як завжди, неординарним. Перш за все, до самого кінця була не відома головна мета цієї робочої поїздки. З програми роботи Президента в столиці Донбасу, анонсованою Донецькою обласною державною адміністрацією, витікало, що основний упор буде зроблений на Всеукраїнську нараду «З любов'ю і турботою до дітей: Рік національного усиновлення.

Але президентська прес-служба, у свою чергу, заявила, що «головною метою поїздки Президента є ознайомлення з ходом будівництва стадіону «Шахтар», який буде однією з арен проведення Євро-2012». Планувалося, що під час відвідування стадіону, що будується, Глава держави наочно обговорить з відповідними посадовими особами план дій щодо розвитку всієї інфраструктури міста (аеропорту, готелів, авто- і електротранспорту, автостоянок і тому подібне) згідно з вимогами УЄФА.

Разом з Ющенком до Донецька прибув міністр у справах сім'ї, молоді і спорту Юрій Павленко, гуманітарний віце-прем'єр Іван Васюник, а також секретар РНБО Раїса Богатирьова і міністр МВС Юрій Луценко.

Поки Президент проводив нараду, на будівельному майданчику нового стадіону ФК «Шахтар» його чекали народні депутати України Рінат Ахметов і Борис Колесников.

Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко несподівано з'явився на стадіоні в захисній касці. Спершу, міністр обнявся і поцілувався з Ахметовим, а після цього відбулося рукостискання з Борисом Колесниковим, - повідомляє «Острів».

 
 
Нагадаємо, раніше Борис Колесников неодноразово звинувачував Юрія Луценка в організації фальсифікації кримінальної справи, через яку нинішній народний депутат три місяці просидів у київському СІЗО.
 
 
«Все не можу Вам віддати найціннішу нагороду. Не знав, що Ви будете на стадіоні. Але вона Вас чекає в Києві. Там я обов'язково її вручу Вам», - сказав міністр Колесникову.

Потім приїхав Президент, і журналісти не змогли уточнити, що ж за нагороду таку приготував Луценко для Колесникова.

 
 
У свою чергу, Ющенко не проявив до стадіону, що будується, особливої уваги. Огляд спортивної арени зайняв не більше 10 хвилин.
 
 
Глава держави відмовився надягати ні помаранчеву, ні білу захисну каску, а під час нетривалої екскурсії довго розмовляв по мобільному телефону. Потім довгожданий гість поїхав. На цьому офіційна частина візиту Глави держави України до Донецька завершилася. Чого не можна сказати про частину, так би мовити, неофіційну – покидаючи стадіон, Віктор Ющенко традиційно сам сів за кермо, а як пасажир до нього в «Мерседес» підсів Рінат Леонідович Ахметов.

 
Із стадіону Президент з Ахметовим виїхали близько 18.00. З Донецька Віктор Ющенко відлетів близько 21.00. Де знаходився Глава держави близько трьох годин після закінчення офіційної програми візиту до Донецька?

За інформацією джерел «Острова», цей час Віктор Андрійович провів у гостях вдома у Ріната Леонідовича.

Джерело:«ForUm»

***

  • 15.04.08, 19:27
Дозволимо собі навести розлогу цитату: “Існує думка, що в змішаних шлюбах народжуються здоровіші, крупніші й талановитіші діти. Почасти це так. Коли йдеться про дуже різних за расово-етнічним поход¬женням чоловіка та жінку, то й справді, їхні діти можуть бути і крупнішими, і життєздатнішими. Однак ця особливість є харак¬тер¬ною лише для першого поко¬ління. До того ж якщо генетичні лінії подружжя надто далеко “відбігли” одна від одної, то через наявність у дитини батькових генів у неї може виникнути внутрішньоутробний конфлікт із матір’ю. У такому випадку діти не лише не будуть крупнішими та життєспро¬можнішими, а й можливі всі негативні наслідки у розвитку плоду — аж до хвороб нервової системи і розумової відсталості.
Добре відомо, що шлюби між родичами є неспри¬ятливими для нащадків, однак те ж саме можна сказати і про генетично віддалених людей. Це показали спеціальні дослід¬ження в селищах Америки, де спільно проживають корінні індіанці й нинішні мешканці континенту — афроамериканці та білі переселенці. Діти тут мають велике число спадкових захворювань і в 1,5 рази частіше відстають у розвитку, ніж їхні однолітки в інших регіонах.
Завідувач кафедри педіатрії Московської медичної акаде¬мії ім. І. М. Сєченова, доктор медичних наук, професор O. K. Бот¬віньєв пояснює цей феномен тим, що в змішаних шлюбах усталений комплекс генів руйнується, а новий комплекс виявляється біологічно слабшим, — адже він не пройшов тисячолітню “обкатку”. Як наслідок — зростають захворюваність, дитяча смертність, зменшується тривалість життя... Причому чим більше відмін між расами, чим далі одна від одної розташовуються їхні історичні території — тим більші ускладнення принесуть шлюби між їхніми представниками. Чорні й білі — найвибухонебезпечніша суміш різних хвороб...
З огляду на сказане найсприятливішими шлюбами є ті, в яких чоловік і дружина належать до близькородинних народів. Що ж до начебто вищих розумових здібностей або талано¬витості дітей у змішаних шлюбах, то це просто вигадки. У генетиці невідомі будь-які гени, які б шляхом змішування давали ефект особистісного характеру” (кінець цитати) .
Про небезпечність міжрасових змішувань вчені знали вже давно. Наприклад, видатний російський антрополог Анато¬лій Петрович Богданов у своїй книзі “Физиологические наблю¬дения” (Москва, 1865) писав: “Народонаселення, що складаєть¬ся з метисів, має більшу частку ідіотів, божевільних, сліпона¬род¬жених, заїк та інших порівняно з місцевостями, де ці дві раси живуть окремо. Так, у Нікарагуа і Перу замбоси (метиси негрів та індіанців), хоча і є групою достатньо нечисленною, проте становлять чотири п’ятих населення тюрем” .
Поряд з пропагандою міжрасових змішувань у масову свідомість просувається “культура вільного кохання” як ознака сучасного, прогресивного способу життя. Це ще одна «інформаційна закладка» — міна уповільненої дії, зброя третього рівня ефективності, яку ми позначаємо терміном «прихований геноцид». Виявляється, діти будь-якої жінки обов’язково успадковують якості її першого мужчини, навіть якщо народжуватиме їх вона зовсім від іншого і значно пізніше. Не майбутній біологічний батько, а саме чоловік, який відбирає цноту у дівчини, закладає генофонд і стає ніби генетичним отцем усього її наступного потомства.
4.1.2. Телегонія — заборонена наука
Ця історія з таємничого розділу науки про фізіологію людини почалася ще 150 років тому, коли основною тягловою силою у господарстві був звичайний кінь. Саме ця тварина і прислужилася до вияснення деяких загадок людського роду...
Селекціонери-заводчики активно працювали тоді над поліпшенням робочих якостей кінських порід. «А що, як схрестити свійського коня із витривалою й могутньою дикою зеброю? — поміркували якось вони. — Цікава вимальовується перспектива!» І робота закипіла. Як матерів майбутніх зеброконей дібрали найкращих породистих кобил, а отців — зебр-жеребців. Пробували, звісно, і навпаки. Досліди із схрещування повторювали знов і знов, але жодного зачаття в усіх згаданих комбінаціях батьків так і не сталося. Воно, власне, і не дивно, адже тодішній науковий світ ще не знав про хромосоми та їхню несумісність у різних тваринних видів...
Невдачі відбили у заводчиків охоту до цієї безперспективної справи. Досліди були припинені, і ніхто про них і не згадував... Аж ось через кілька років трапилося незбагненне: у свійських кобилиць, котрі свого часу без усяких, як то кажуть, наслідків побували під самцями-зебрами, раптом почали народжуватися... смугасті лошата! Чому, з якого дива?! Батько — породистий жеребець, мати — теж чистокровка, а їхнє дитя — «напівдикий» смугастик! Неймовірно! Та очевидні факти заперечити було неможливо...
Науковий світ був приголомшений. Незвичайне явище дістало назву телегонія (від грец. tle — вдалину, в далечінь, далеко та gon, gonos — народження, породження; отже — «віддалене народження»). Досліди поновилися — з іншими тваринами. Феномен підтвердився! Але його наукового пояснення і досі немає. Причина? Згідно з чиїмось рішенням пошуки в цьому напрямку були знову припинені, а їхні результати — засекречені (див. про це далі). Ми можемо назвати лише двох дослідників телегонії: це сучасник Ч. Дарвіна професор Флінт і Фелікс Ледантек. Останній написав книгу «Індивід, еволюція, спадковість і неодарвіністи» (Москва, 1899).
Відкриттям «телегоністів» не здивувалися лише собаків¬ники — фахівці-заводчики та аматори. Адже їм здавна було відомо, що коли породиста сука бодай раз пов’яжеться з безпородним псом-дворнягою, то, якщо навіть цього разу цуценят у неї не буде, у майбутньому чистокровного потомства від неї чекати марно, хоч би з якими елітними «нареченими» її зводитимуть...
З огляду на всі ці дані поставало вельми слушне запитання: «А чи не поширюється ефект телегонії і на людей?» У другій половині XIX століття було проведено інтенсивні фізіологічні, антропологічні, соціологічні, статистичні дослідження (а за можливості — й досліди), які дали можливість зробити твердий висновок: «Так, ефект телегонії поширюється і на людей, причому навіть у чіткішій формі, ніж у тварин».
Ось тут-то і запнулася завіса секретності!
Та нема такої таємниці, яка б рано чи пізно не вияснилася. Широкий загал довго навіть не підозрював про існування телегонії, але у другій половині XX століття вона сама заявила про себе. У цей період (зокрема, унаслідок розвитку комунікацій, послаблення політичних перешкод тощо) можливості спілкування людей різних рас набагато зросли. Результати, як то кажуть, не забарилися. Наприклад, після великих міжнародних заходів (молодіжних фестивалів, спортив¬них олімпіад тощо) у Москві поширювалися випадки народ¬ження негроїдів. І не тільки одразу після цих заходів, а й через доволі тривалий час. Від деяких жінок можна було почути визнання, що вони спарювалися (без наслідків) з неграми ще кілька років тому, а народжували від своїх теперішніх білих чоловіків. Цілком несподівано для батьків виходило щось «ні в матір, ні в отця, а в чорного молодця»... Окрім того, траплялося, що за гріхи такої матері розплачувалася її цілком нормальна, білошкіра дочка, яка — знов-таки несподівано для всіх — народжувала мулата, хоч до цього ніколи взагалі не бачила на власні очі живого негра (тобто тут наслідки злягання з представниками інших рас виявлялися уже через покоління).
Отже, ми розповіли про передання нащадкам зовнішніх ознак «генетичного батька» у тварин і людей (смугасті зеброконі, брунатні мулати). А чи передаються приховані, внутрішні ознаки? Так, передаються. І це в телегонії — найнебезпечніше. Бо ж випадає так, що для жінки та її майбутнього потомства далеко не байдуже, хто був її першим статевим партнером. Саме через такий висновок на цю науку і було накладено табу — аж до знищення друкованих результатів досліджень!
Ось поміркуймо над запитаннячком: а що, як «заїжджий молодець» (і не тільки ж бо заїжджий, а і свій, вітчизняний) — наркоман, алкоголік, психічно хворий? Саме такі «молодці» найбільше схильні до безладних і безвідповідальних зв’язків. Їх треба усіляко остерігатися, але такого годі навіть чекати: православний спосіб життя у нас ще тільки відроджується, і нічим не скута «демократична» мораль мало не цілком ґрунтується на розпусті та легковажності. Ось і трапляється, що зовні, здавалося б, нормальні і здорові батьки у своїх дітях раптом бачать не себе, а давній «привіт» від якогось фізично-морального виродка...

Україна

  • 15.04.08, 19:17
1. Україна — це не ім’я держави, а назва землі, на якій протягом 30-ти тисяч років відбувається динамічний розвиток українського геосоціального організму. Ім’я “Україна” (У-країна, 4-крайна) перекладається як “країна-тетрагон”, “виокремлена з 4-х сторін земля”, “свята земля”. Число 4 (чотири) традиційно позначає повноту мудрості, а букві “У” слов’янського алфавіту відповідає стократна четвірка (400), тому ім’я “Україна” ще перекладається як “країна мудрості”, що є синонімом “святої землі” (давньоукраїнське “ук” означає “учений”, звідси “наука”, “укий” — вчений, “неук”, “неукий” — невчений),
Державні утворення на території України завжди мали власні назви — Козацька держава, Русь, Антський союз, Сарматія, Скіфія, Кіммерія, Арта—Аратта—Артанія. Наш край починали називати “Україною”, тобто за назвою землі, лише тоді, коли на цій території в черговий раз руйнувалася державність. Останні два літературно зафіксовані моменти “вири¬нан¬ня на поверхню” назви “Україна” збігаються з часом занепаду Козацької держави (після гетьмана Мазепи) і Київської Русі (1183 р.) — після варварського руйнування Києва у 1169 р. суздальським князем Андрієм Боголюбським. Нинішня назва держави “Україна” підтверджує висновок про те, що насправді вона є тимчасовою адміністрацією, яка загострює внутрішню кризу і таким чином створює умови для переходу до повноцінної української державності, яка, згідно з багатотисячо¬літнім звичаєм, матиме власне ім’я.
2. Українці — це назва не сучасного етносу, а всього українського геосоціального організму (народу), який багато тисячоліть проживає на території України, вкорінений у цю землю і любить її. Приблизно кожні 532 роки українці самоорганізовуються в нові етноси, які мають власні назви: козаки (воїни, від слова “кес” — меч, звідси “кесар” — мечник, “косак” — великий ніж), руси (світлі), анти (богатирі), сармати (воїни), самари—сумери—кімери (воїни), арії (сонячні)

Масква і масквічі

  • 15.04.08, 19:07
Понад три століття Україна перебувала і далі перебуває в тенетах імперської Москви. Протягом останніх 10 років цей пострадянський мегаполіс остаточно перетворився на струк¬туру, яка паразитує на тілі Російської Федерації. У Москві скон¬цен¬тровано понад 85% фінансових і понад 95% інформаційних ресурсів, рівень життя москвичів принаймні уп’ятеро вищий порівняно з середнім показником по Росії. На сьогодні у 10,5-мільйонній Москві проживає 1,5 млн азербайджанців (з 1989 року їхня кількість зросла в 75 разів, в їхніх руках майже вся міська ринкова торгівля), 900 тис. татар, 600 тис. вірменів, 500 тис. євреїв, 350 тис. грузинів, 300 тис. циган, понад 250 тис. чеченців, 240 тис. в’єтнамців, 200 тис. китайців, 200 тис. таджиків і так далі. Етнічних русскіх в Москві на сьогодні приблизно 3,3 млн, тобто 31%, і з кожним роком їх стає дедалі менше. Частка міжетнічних шлюбів у місті вже становить 22%.
Московська риторика про захист інтересів русскіх — це не більше ніж демагогія на експорт. Насправді русскіє для Москви — це всього лише “гарматне м’ясо”. Тому вимирання етнічних русскіх і слов’янського населення у “глибинці” Росії Москву не хвилює — на підході дешева робоча сила з Азії, зокрема Китаю. “Империя повёрнута против нас, мы в этой империи завоёванный народ”, — кажуть русскіє. За останні три роки кількість дітей у Росії скоротилася на 4 млн, дитяча смерт¬ність у півтора рази вища, аніж у середньому у світі, кількість абортів досягнула 7 млн на рік, а маса безпритульних дітей зро¬сла до 4 млн (значно більше, ніж після громадянської і другої світової війн). Вимирання зачепило передусім слов’ян, оскільки кількість неслов’янського населення продовжує зростати. Харак¬терно, що серед найбагатших людей Росії майже немає русскіх.
Усе більша відірваність Москви від російських регіонів дозволяє нарешті відповісти на запитання, який народ в імперії СРСР насправді був метропольним (панівним). Річ у тім, що метрополія, як правило, користується вищим рівнем життя порівняно з периферією. Парадокс СРСР полягав у тому, що русскіє як група в ньому не мали такої переваги. Це давало підстави ідеологам “єдіной і нєдєлімой” говорити про “жертовність русскіх заради інших народів” і заперечувати імперський характер СРСР, оскільки рівень життя мешканців національних окраїн, передусім європейських, перевищував рівень життя русскіх.
Насправді ж ніякого парадоксу не було і немає: метропольне становище посідають не русскіє, а москвичі. Усвідомлення цього факту все ставить на свої місця. Рівень життя у Москві порівняно з іншими містами був незрівнянно вищим як у колишньому СРСР (“вся країна” їздила в Москву на закупки продуктів і промислових товарів), так і в нинішній Росії. Більше того, сформувалася особлива московська ментальність (зокрема, доволі поширена пихатість, а нерідко й агресивність стосовно не-москвичів, у тому числі й росіян), яка увиразнюється особливим “масковським діалектом”.
Сприйняття Москви як велетенського паразита на тілі Росії, котрий висмоктує всі соки із провінції, захопило більшість населення РФ, про що кажуть результати соціологічних досліджень. Отож Москва реально перетворилася на неслов’янський мегаполіс з доволі агресивною ментальністю, що протистоїть решті Росії. Тому політологи добре знають, що президентом Росії ніколи не стане корінний москвич.
Століття тому 10-мільйонна Англія успішно керувала понад 100-мільйонною Британською імперією. Завдяки сучас¬ному розвитку транспорту і телекомунікацій 10-мільйонній Москві ще легше керувати Російською Федерацією і тримати під своїм впливом інші пострадянські території.
Для розширення своєї експансії Москва активно просуває в Україні російську мову під гаслом: “Территория России (читай: власть Москвы) — там, где говорят по-русски”, а українців російського походження намагається перетворити на “п’яту колону”, інструмент дестабілізації України з наступним її розчленуванням на “запчастини” для контрольованої Моск¬вою економіки. Активне циркулювання в Україні російської мови робить українців беззахисними проти московського інфор¬маційно-психологічного зомбування і прозорими для інфор¬маційного сканування Москвою, яка монополізувала в Росії майже весь інформаційно-аналітичний потенціал.

Козак

  • 15.04.08, 18:57
Слово “козак” (давнє — “косак”), як і арійське “кшатрій”, походить від прадавнього кореня «кес» (кс, кш), що позначав загострення, спрямування (як, скажімо, слово “коса”, — це і сільськогосподарський інструмент, і зібране волосся, і вузька смуга землі). Воно ж позначало і холодну зброю, меч. Звідси “кесар” (“мечник”) — князь, імператор, “касарня” — приміщення для воїнів, “кіш” — військовий табір, “косак” — великий ніж (словник Б. Грінченка). Інша поширена на той час зовнішня назва українців — черкаси — означає “священні воїни”: від “чер”, “щер”, “щир”, “чар”— священний, чарівний, божественний, належний до святої Трійці (буква Щ в давнину писалася як тризуб) і “кес” — меч; детальніше див. у згаданій вище книзі Олексія Братка-Кутинського “Феномен України”, с. 68.

Щоб побудувати державу щасливих людей, її треба творити весело

  • 09.04.08, 21:01
Щоб побудувати державу щасливих людей, її треба творити весело

                              
--------------------------------------------------------------------------------
Сонячний стрілець Мамай - шукач українського Грааля

У традиції кельтів-галлів є багато легенд про шляхетних лицарів, які здійснювали славні героїчні вчинки в «пошуках чаші Грааля». Найбільшою загадкою був власне цей Грааль. Що ж це таке?

ГРА, ТОБТО РАДІСНИЙ РОЗВИТОК-САМОРОЗКРИТТЯ

Дослідники констатують, що походження слова «Грааль» невідоме. Якщо ж зробити буквальний переклад, то це «дух гри». В арійських (індоєвропейських) мовах слово «ель, аль, ліль, лель, иль» означає дух, наприклад, Михаїл — «дух могутності», Гавриїл — «дух говоріння, мовлення», шумерське Енліль — «небесний дух», українське Полель — «палаючий, сонячний дух».

А що таке гра? В первинному сенсі це звичаєва дія, спрямована на розвиток, вдосконалення, саморозкриття через подолання перешкод. Фундаментальною умовою гри є стан радісного збудження, яке підносить «до сонячного Ра». Під час гри людина радіє—яріє, тому що в ній діє Ра-Сонце, він же Ярило — «сонячний дух». До слова «гра» дуже подібне слово «гора», яка також «тягнеться до Ра», тобто до Сонця, вгору. Давньоукраїнське слово «ярий» означає сонячний, радісний, сповнений життєвої сили: «Ярій, душе. Ярій, а не ридай» — писав поет Василь Стус. Від слова «ярій» походить гелленське вітання «хайре!» і санскритське «харі!» — радій, радуйся. Слова відомої молитви «Богородице Діво, радуйся!» вказують на ту ж саму сонячну, арійську традицію.

У традиційній символіці чаша означає «серце», «серцевину», «центр» людини — божественне ядро, присутнє в кожній людській душі. На малюнках чаша й серце навіть зображуються подібно — у формі близькій до трикутника. Тому вважається, що Грааль відкривається найбільш гідним, наділеним чистотою серця. Якщо підсумувати, то пошуки чаші Грааля — це радісна, напружена й відповідальна звичаєва Гра-творення задля розкриття свого боголюдського потенціалу шляхом подолання життєвих перешкод та героїчного впорядкування-одухотворення фізичного світу.

КОРОЛЬ ЯР-ТУР І ЗАПОРІЗЬКИЙ ХАРАКТЕРНИК МЕРЛИН

Кельтська і українська традиції мають спільні арійські корені, тому в них багато подібного. Легендарний король Артур — це сонячний, святий воїн Яр-тур. Згадайте «Слово о полку Ігоревім»: «Яр-туре Всеволоде! Стоїш ти в обороні, прищеш ти на воїв стрілами, гримиш ти об шоломи мечами харалужними». Про древність цієї традиції свідчить сумерійська пісня «Коли я, володарка, сяяла на небесах». У ній володарка Інанна називає свого співрозмовника «Яр туром» — за три тисячоліття до лицарів «круглого столу». До речі, у короля Артура був учитель і радник, друїд Мерлин. Легенди кельтів-галлів приписують цьому магу-характернику походження зі скіфських племен, які мешкали поблизу Дніпровських порогів.

Згідно з цими ж легендами, Грааль відкрився лише святому лицарю Галахаду — найчистішому зі шляхетних лицарів короля Артура. Отже, для оволодіння Граалем треба бути водночас святим і лицарем, брахманом і кшатрієм, священиком і воїном. Ця істина масово і відверто представлена в українській традиції. Картина з образом святого лицаря, що невтомно шукає внутрішнє божественне «Я», була чи не в кожній українській хаті. Здогадуєтеся, хто це? Так, це він…

КОЗАК МАМАЙ — СОНЯЧНИЙ СТРІЛЕЦЬ

Пригляньмось уважніше до традиційного образу козака Мамая. Він сидить під деревом у позі напівлотос — подібно як Будда, тобто Пробуджений. Слово «дре-во» буквально перекладається як «дитина сили» (дре-дра-дру — сила, во-бо-ба — дитина). Звідси «друїди-друвіди» — «знавці сили». Потужні тисячолітні дерева є головними індикаторами «місць сили», тобто ділянок з цілющою енергетикою. За переказами великий Будда отримав просвітлення—пробудження під деревом Бо. До речі, подібно до Мерлина, він також походив з запорізьких степів — належав до арійського племені Саків, на що вказує його родове ім’я Сак’ямуні, тобто сак’я-людина. «Сак’я» — це самоназва (сак-я), подібно до «ар’я» (сонце-я або бог-я). З племенем Саків пов’язують назву міста Саки на заході Кримського півострова. Українське походження Будди підтвердив тибетський лама Оле Нідал, коли давав у Києві прес-конференцію у вересні 2000 року. Це офіційна інформація, яку дав великий лама Тибету 17-й Кармапа Тхае Дордже. На території Індії дотепер проживають світлошкірі, високі та блакитноокі індійці, нащадки того самого роду Сакьямуні. Саме такими, за переказами, і були перші зображення Великого Будди, — сказав Оле Нідал.

Важливим атрибутом козака Мамая є митра — коштовний головний убір, що його зазвичай носять єпископи та інші високі духовні особи. Митра в Мамая прикрашена пір’ям, що додатково вказує на зв’язок з небесними силами. Поряд — золота чаша, призначена для ритуального споживання вина. В арійській традиції вино символізує натхнення Святого Духа, який дає людині душевну гармонію, «веселіє серця». Мамай грає на кобзі, на його обличчі спокій, очі дивляться у вічність. За спиною Мамая встромлений у землю спис, до якого прив’язаний кінь — символ Сонця.

Сукупність переліченої символіки вказує на те, що Мамай — духовна особа, носій сонячної традиції, знавець Сили (друїд, характерник). Водночас він є воїном — на це прямо вказують спис, шабля, рушниця. В одній особі гармонійно поєднані святий і лицар, священик і воїн. Мамай — це Яр-тур, святий сонячний воїн, арійський стрілець, що перебуває в пошуках Грааля.

Ім’я Мамай означає «ніхто». Це захисне ім’я, яким називалися при зустрічі з випадковими, непевними людьми в Дикому Полі. Той, хто знає твоє справжнє ім’я, має доступ до тебе, зокрема, може на тебе впливати через магічні дії. Тому незнайомим людям казали те, що найлегше було вимовити — «ма-май», подібно як першим словом немовляти найчастіше є «ма-ма». Водночас, окрім «ніхто», ім’я Мамай означає «будь хто». Сенс у тому, що пошук власного божественного «Я» відкритий для всіх.

ХОЧЕШ ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМУ? ПОЧИНАЙ ГРУ!

Стан радості — це індикатор того, що людина займається своєю справою і діє згідно з природними законами Творця Всесвіту. Цю тему гарно висвітлив Григорій Сковорода у славетному трактаті «Розмова, названа алфавіт, або буквар миру» (1775). Найкраще виходять ті справи, які робляться з радістю і любов’ю. Гра — це ідеальний варіант роботи, це свята праця. Вона не виснажує людину, а розвиває її, робить сильнішою й досконалішою.

Ця істина була добре відома нашим предкам. Згідно зі Звичаєм, українці все намагалися робити весело, граючись — і обробляти землю, і плекати дітей, і будувати хати, і воювати. «Що вони роблять?!» — запитували здивовані чужинці. «Співають і танцюють!» — так характеризували мандрівники і прадавніх скіфів-гіперборіїв, і їхніх нащадків — народ козаків. Яскравим прикладом є звичаєва українська толока, коли за один день всією громадою будували хату для нової сім’ї. Це було суцільне свято праці з піснями, музиками, застіллям і веселими танцями. Люди поспішали взяти участь в толоці, бо це була надзвичайно цікава і повчальна звичаєва Гра! Взагалі, ритуальні дійства-ініціації супроводжували давніх українців від народження й до самої смерті. Все їхнє життя було радісною і водночас відповідальною Грою. Навіть війна сприймалася як Гра, тому й досі, не задумуючись, говоримо «виграти війну».

В сучасному світі гра сприймається як щось несерйозне, безвідповідальне, хаотичне. Це не що інше, як перевертання понять з ніг на голову. Гра — це вільний впорядкований простір. До неї не можна примусити, інакше це не Гра: люди добровільно погоджуються дотримуватися чітких правил і слідкують за їх виконанням. Гра — це змагальність на межі можливостей, проте з доброзичливістю і повагою до всіх її учасників. Гра — це ясна погоджена мета (напр., забити найбільше голів) та чіткі кількісні індикатори наближення до неї (бали, очки, метри, кілограми тощо).

Сучасний світ руйнується через те, що в ньому зникають «правила гри», а також такі обов’язкові складові традиційної Гри як спрямованість на розвиток, взаємоповага, чесна змагальність, радісне напруження всіх сил, прагнення честі й слави. Але ж без Гри людство не може розвиватися. Загальновідомо, що найкращі результати в будь-якій сфері діяльності досягаються саме у формі Гри. Тож коли треба вирішити найскладнішу технічну, екологічну, гуманітарну чи іншу проблему, то оголошують конкурси, — а це не що інше, як Гра.

ГРААЛЬ НАЦІЇ КОЗАКІВ

В умовах глобальної кризи українці поставлені перед необхідністю творення нової цивілізації, яка забезпечить їм виживання і подальший розвиток. Це надзвичайно складна колективна діяльність, яка потребує інтелектуальних і організаційних надзусиль, емоційно-вольової концентрації, нестандартних рішень. Яка форма діяльності є найкращою для такої енергійної творчості? Звісно яка — Гра!

Україна має фундаментальний досвід гри-націотворення. Всі знають, що чергове оновлення-перенародження українського народу прямо пов’язане з Запорізькою Січчю. Перші письмові згадки про неї сягають 1480 року. За історично короткий час січову козацьку школу в більшій чи меншій мірі пройшли сотні тисяч представників найактивнішої частини населення. Внаслідок цього Україна майже цілковито «покозачилась» — народилась Нація Козаків.

Яка чарівна сила тягнула українську молодь на Січ? Передусім — радісний дух Гри! Військово-чернечий орден січовиків пропонував людині пошук Грааля — сповнений ризику й пригод шлях саморозкриття та самоосвячення. Польський історик XVI століття Папроцький свідчив: «багато БЕЗДОГАННИХ молодих людей з Польщі їдуть до України... повчитися лицарських діл — порядків і чуйностей лицарських». Січ трималась на Звичаї — системі ясних і твердих «правил гри». То була усна традиція, що не потребувала письмової фіксації, — подібно до сучасної гри у футбол, коли кожен знає правила, жодного разу не бачивши їх записаними. Неписані правила найсильніші, бо закарбовані в самому серці людини.

У ПОШУКАХ ВИШНЬОЇ БОРІЇ

Ідея державотворення в формі звичаєвої гри довго обговорювалася, і ось — час настав! В перший день звичаєвого Нового року — на весняне рівнодення 22 березня 2008 року — шоста науково-практична конференція «Буття українців» оголосила старт гри-стратегії «Вишня Борія». Сенс гри — пошук українського Грааля: індивідуальна і національна самореалізація українців, критерієм якої є внутрішнє щастя і зовнішня ефективність-конкурентоспроможність.

Метою гри є творення нового українського світу — цивілізації «Вишня Борія». Назва гри вказує на те, що нова цивілізація буде продовженням двох попередніх українських цивілізацій: кроманьйонської Борії (25 тис. до н. е., Мізинська археологічна культура) і арійської Гіперборії (55 ст. до н. е., Трипільська археологічна культура). Ці цивілізації були українськими, тому що народжені землею України. Так само українцями були арії-орії, галли-кімерійці, скіфи-сколоти, сармати, анти, руси, козаки. Суцільна генетична і культурна лінія українського геосоціального організму налічує щонайменше 27 тисячоліть.

ГРА МАЄ ТРИ РІВНІ

Символом першого рівня гри є Козак Мамай — святий воїн, Яр-тур, сонячний стрілець. Тому цей рівень називається «Арійська Стрілецька Асоціація», скорочено — АРСА. Завдання учасників: формування світогляду вільної людини, самооздоровлення, самопізнання, формування навколо себе здорового соціального оточення — громади однодумців.

Другий рівень гри називається «Гродери Аріана». Мета: перетворення громад на самодостатні «гродери» — своєрідні «громади-держави» з власним інформаційним простором, самоврядуванням та економічною базою.

Третій рівень називається «Третій Гетьманат». Мета: об’єднання українських гродерів усього світу в глобальну українську державу-громаду. Зовнішня назва цієї держави-корпорації — Аріан, внутрішня — Оріяна. Подвійна назва символізує гармонійне поєднання чоловічого і жіночого начала, атаки та оборони, зовнішньої та внутрішньої активності.

ЯК СТАТИ УЧАСНИКОМ ГРИ

Правила дуже прості. По-перше, треба усвідомити й прийняти Арійський вольовий імператив, подарований людству на зорі Трипільської цивілізації — 7,5 тисячоліть тому — в «Законах Ману» (Законах Боголюдини):

«Все, що робиться з чужої волі — зло.
Все, що робиться з власної волі — добро.
Треба знати це коротке визначення добра і зла».

Це вихідна точка мислення вільної людини, що усвідомлює себе творцем своєї долі, паном-господарем, відповідальним за всі свої вчинки.

По-друге, учасник Гри має твердий намір дотримуватися «Трьох золотих правил»:

1) ОЗДОРОВЛЮЙСЯ! Розвивайся духовно, психічно й фізично, вдосконалюйся, пізнавай себе. Ключовий момент — очищення психіки. Для початку треба обмежити потік інформаційного бруду. Наприклад, 40 днів не дивитися телевізор. Оздоровчий ефект просто вражаючий! А найкращий спосіб активного очищення — читання просвітлюючих текстів технології самозцілення Живе Слово. Результат: посилення інтелекту, життєрадісний світогляд, поступове позбавлення хронічних хвороб, покращення долі за принципом «чисте притягується до чистого». Інший важливий чинник здоров’я — слідування природним ритмам: вставати на світанні, йти до сну з настанням сутінок.

2) РОБИ ТЕ, ЩО ЛЮБИШ! Займайся тим, що відповідає твоїй природі, будь самим собою.

3) ТРИМАЙСЯ ЗА СВОЇХ! Підтримуй інших учасників Гри, налагоджуй з ними контакти, збільшуй кількість подібних до тебе, просвічуй їх знанням, виховуй дітей.

Нарешті, по-третє, для практичного входження в Гру учасник здійснює символічне «хрещення водою» — занурення у воду з наміром поєднання з Всесвітом. Це прадавній ритуал налагодження гармонійної взаємодії з навколишнім світом, входження під його захист. «Хрещення водою» можна здійснити в морі, річці, озері, ставку, навіть у власній ванні з холодною водою, тобто водою природної температури.

ЯК ЗНАЙТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ ГРИ

Відповідь — в Євангелії: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчинять». Пошук чаші Грааля починається з пошуку однодумців. Такі правила Гри.


Першоджерело: "Народний оглядач"