Товаришу Путіну

(відкритий лист)

Товариш Путін, ви мене простіть,
Що пхаюся в політику високу,
Та не витримую, що жити мене вчить
Людина, як то мовиться, з «заскоком».

Що вам зробилося, який туман засів,
Що ви вриваєтесь без стуку в мою хату?
Я допомоги точно не просив –
Наразі сам умію ґаздувати.

Хоч не розкішно, може, я живу
Та я живу, пардон, у себе вдома
І до сусідів «глотку я не рву»,
Бо мова мені їхня невідома!

Не пхаю носа я ні на Кавказ,
Ні в Придністров’я – щоб сто років жили.
Так що ж за мухи покусали вас,
Що ви на мене око положили?

Я міг би зрозуміти Люксембург,
Де місця – дрібка, а людей – нівроку.
Та озирніться: де ваш Петербург,
І скільки миль аж до Владивостока!

Та вам ту землю пішки обійти,
То треба цілих два життя прожити!
А тих народів різних «до біди» -
Невже вам вдома нічого робити?!

Невже у вас, звичайно, крім Москви,
Вже все блищить, як ті котячі …пальці?
Чомусь же не додумалися ви
Далекий Схід презентувать … китайцям!

То що ж ви так вчепилися у Крим? –
Його ж і так вам віддали задурно.
І флот ваш там, побив би його грім,
Давно здійснив «експансію культурну».

А з тими, що не хочуть в «есесер»,
Що ви, скажіть, надумали робити?
Чи, може, їх поставити тепер
Попід стіну й холоднокровно вбити?..

Я можу зрозуміти майже все –
Депресія, покинула дружина…
Та чом покуту не свою несе
Цілком спокійна і нейтральна Україна?

Коли причинне місце вам болить
Й похилий вік вже не дає кохати,
До лікаря пристойного сходіть
І …вийдіть, на фіг, геть з моєї хати!

17.03.14