... А потом я куплю собі плюшевий халат в бєшених розах ультрафіолетового кольору. І буду шантажувать Надєжду.
От вона така каже "Мама, у нас там паті планується, я піду. Буду пізно, пяна грязна й не сама". І тут я така відкриваю шафу дістаю той халат, і кажу "Харашо, доця, іди, я тебе вийду отак встрічать" і міряю той халат.
І доця бац у 8 вечора дома, твереза і незаймана.
Або от вона каже , "Мама я тут Максіма запросила познайомитись", а максім же ж той, єстєствєнно, а як же ж інакше, якийсь прищавий нелюдь який зазаіхає на мою квіточку. І я така мигом вдіваю той халат і кажу драматично так і виразітєльно кажу - "Веди! Я готова". Кароче максім пролітає.
А колись же ж вона поїде десь із друзями на відпочинок, і я тишком візьму і дістану з чемодана усе красіве й сексуальне і покладу той халат, ну може ще записку, "Доця, хай цей халатік нагадує тобі про мою безгранічну любов до тебе. Развлікайся".
Або от скаже "Мама,я піду поступать на культпрацівника. І я не буду орать "Токо через мой труп. Рома скажи їй" я не буду демонстрірувать давлєніє. Я канєшно ж удіну той халат і скажу "Пішли, дєтка! Де та приймальна комісія?".
А раптом вона скаже "Мама, ось мій Ваня, я вихажу замуж", то не почує звук падающого тіла, а тільки льогкий "вжик" халатного замка і мій голос "Доця, у мене готовий свадєбний наряд".