http://www.ex.ua/96258656?r=82470,80934 дивитись онлайн

Холодна Гора (2003) від режисера Ентоні Мінгелла (1954-2008)

москалі його майже скрізь заблокували і встигли обісрати авторів...

Про ЩО попереджав ФОКУС у подібний спосіб?? http://focus.ua

Взагалі, потрібно всім затямити, що українське кіно - це не лише поетичний кінематограф, не лише надута шароварщина, навіть у Іллєнка Юрія були такі фільми, як "Мріяти і жити" й інші, був чудовий режисер Константин Єршов, є режисер Р. Балаян, є режисери Лесь Янчук, Олег Бійма, які знімали і знімають українське кіно й на українську тематику, згадайте фільми Наталі Мотузки за мотивами творів Шевчука. знайдіть її, доручать зняти їй кіно, вона дуже талановита людина, є фільми Кіри Муратової, Олександра Муратова. наприклад "Санаторійна зона"... я не буду зараз перераховувати всі фІЛЬМИ, ЯКІ МОЖНА ДЕМОНСТРУВАТИ, напевне ті, хто вчили історію кіно в інституті, так само, як і я, знають це.

Крім того. хочу нагадати про українськІ студІЇ "КиївНАУКФІЛЬМ" (яка, до речі, була найкращою в союзі!) та про студію "Укркінохроніка",. Покажіть фільми класиків документального і наукового кіно, це, звичайно, не фільми, які пропагували гарне совєтське життя, були й інші фільми, й інші режисери - наприклад Р.Нахманович, Анатолій Сирих, О. Коваль, В. Шевченко, Ролан Сенргієнко, Ігор Грабовський, Павло Фаренюк, Віктор Олендер, Фелікс Соболев. Знову ж таки не повторюватиму імена , які має знати кожен кінематографіст!!! 

Ой, ще забула нагадати режисера Володимира Денисанка, котрому нещодавно виповнилось 85 років, а жоден канал навіть не згадав про це!

Заявка на мультсеріал для дітей

(Заявка на сценарій)

Її звати Світланою. І треба сказати, це ім’я надзвичайно личить дівчинці, адже Бог наділив її здатністю заражати усіх світлом і радістю. Навіть дорослі люди, зустрічаючи її кожного ранку на доріжці, якою вона йде до школи, мимовільно посміхаються, їхній настрій одразу ж покращується і їм щастить упродовж цілого дня. Деякі з них навіть помітили цю прикмету і завжди радіють щойно побачать її. Дівчинка немов випромінює сонячне проміння, вона надається до любові, бо її зсередини осяває любов. Дивлячись на неї, кожен хоче жити, творити, любити. Таку здатність розпалювати любов Світланки Розуменко у серцях людей ще з народження підмітила її бабця Варвара Олександрівна. Тільки-но вона побачила дитину, то відчула енергію світла і добра, а про себе подумала – ця дівчинка врятує світ від жорстокості та насильства, вона принесе у світ добро та злагоду, це видно навіть неозброєним оком!

© Риженко Тетяна,2014 

Читать полностью: http://h.ua/story/413071/#ixzz3MzQs2iDw

Усе своє життя Джералд Малколм Даррел присвятив вивченню природи та боровся за її збереження. Він невтомно працював у царині зоології, щоб зберегти прийдешнім поколінням все те, що дарує людству навколишній світ. Його доля  є чудовим відображенням цих шляхетних поглядів.

Ще з дитинства Джералд Малколм Даррелл мріяв присвятити своє життя вивченню тваринного світу, алевимушений був займатися літературною творчістю. І як не дивно, саме літературна праця згодом прислужилося йому для того, щоб впродовж всього життя боротися за збереження живої природи.

З-під його пера вийшли друком багато книг, присвячених природі та звірям. Зокрема книги “Моя сім’я та інші звірі”,“Переповнений ковчег”,"звірі в моєму мішку" тощо

Окрім літературної діяльності, Джералд Даррелл займався зйомками

фільмів, яких він створив біля сорока. Спершу це були лекції, що супроводжувалися зображенням найцікавіших тварин. Згодом вийшов повнометражний телефільм про зоопарк на острові Джерсі, в якому Даррелл виступав як ведучий. Вдалий дебют став причиною запрошення Даррелла брати участь у зйомках тринадцятисерійного телефільму про живу природу різних куточків нашої планети. Історія створення цієї картина стала приводом для написання книги “Натураліст під прицілом”.

Пам’ятник Д. Дарреллу у Джерсійському зоопарку

Зйомки фільму супровождувалися багатьма труднощами. Так, за короткі строки доводилося бувати одночасно в дуже віддалених один від одного куточках світу – на півночі Європи, Шетландських островах, Африці, Північній Америці тощо. Цей фільм демонструвався і в нашій країні, і Даррелл мав тут багато своїх шанувальників.

Крім того, 1984-1985 роках Даррел відвідав Радянський Союз і зміг зняти документальний тринадцатисерійний фільм «Даррелл в Росії» («Durrell in Russia»). Створювався серіал під час двох подорожей знімальної групи в СРСР. Впродовж цих візитів кінематографісти побували у різних районах Радянського Союзу, відвідали кілька найбільших і найвідоміших заповідників, ареал яких сягає від арктичної тундри і до середньоазіатської пустелі. Так, Джеральду Малколму вдалося зняти порятунок диких тварин від повені в Приоксько-Терасному заповіднику, величезні колонії птахів і різних тварин Астраханського заповідника, байкальських нерп і соболів Баргузинського заповідника, Чаткальський заповідник у горах Тянь-Шаню і давнє місто Самарканд, прогулянку на верблюдах Каракумами і Репетекським заповідником, розплідник сайгаків і джейранів поблизу Бухари, поїздку Кавказом в пошуках зубрів, весняний шлюбний ритуал глухарів в Дарвінському заповіднику, стадо вівцебиків у арктичній тундрі на Таймирі, заповідник Асканія-Нова в українському степу та багато іншого. Цей фільм демонструвався першим каналом телебачення СРСР у 1986–1988 роках. Згодом, у 1986 році, про свою подорож у СРСР Даррел написав книгу «Даррелл в Росії». Цікаво, що до сьогодні ця книга офіційно не  перекладена російською.

  Даррел усіма можливими способами намагався пропагувати охорону природиу всьому світі, він знімав багато телепередач про необхідність охорони навколишнього середовища, про збереження зникаючих видів тварин. Ці передачі – це крики відчаю, мольби, прохання, що звернені до всього людства загалом, з метою врятувати гинучих тварин.

Я зараз працюю над статтею про книги братів Стругацьких, що вийшли у нашому видавництві, тому перечитала "Пікнік на узбіччі". Ну, і звичайно, мимоволі порівнюю повість і фільм А.Тарковського "Сталкер", що вийшов за її мотивами у 1979 році.
Це взагалі, дивовижно, як Андрій Тарковський потрактував матеріал першоджерела. З його подачі повість була перетворена на притчу, в межах якої Тарковський як режисер отримав свободу для творення матерії кіно!!!!!!!!!!!!!!
Фільм "Сталкер" - це вже не звичайна екранізація "Пікніка", це навіть - не фільм за мотивами... Це кіно, те, що можна відчути, просмакувати, побачити... і не в перетворенні самого сюжету зовсім суть, а мабуть, у тому, що Тарковському майже вдалося оматерілізувати і передати мовою кіно вітчуженість людини від світу, пошуки власного єства, неясний ледь відчутний дотик до першородності, до божественного. У фільмі  певною мірою просліджується пошук шляху людини (людей) до духовного відродження, шляху до первинного, того що дає життя, народжує бажання, спонукає до пізнання.
Сам Тарковський казав, що у цьому фільмі він вперше "легально торкнувся трансцидентального", а отже,  високою мірою духовного, божественного, непізнаного з точки зору звичайної людини.


А.Тарковський, А. Солоніцин, М. Гринько на зйомках фільму "Сталкер"

http://webteleradio.com/movies/archives/3227



http://www.bohdan-books.com/catalog/book_409_3327/

Давно-давно, коли я закінчувала 5 курс кінознавчого відділення інституту імені Карпенка-Карого, я написала диплом "Герой і час у фільмах Марлена Хуциєва". Як казали мої майстри: назва "надто оригінальна", але, як не дивно, вона відтворює суть творчості режисера.

та зрештою, давно це було, і не правда...

Хоча єдине, що є достоту правдою, що режисер Марлен Хуциев - єдиний у своєму роді митець у світовому кіно, фільми котрого важко порівняти з фільмами будь-кого іншого. Не хочу виглядати велемовною, та Марлен Хуциев не схожий ні на кого із своїх сучасників, та й послідовників, не кажучи вже про попередників...

Так, нещодавно я знову подивилася свій улюблений фільм "Июльский дождь", що пройшов свого часу другим екраном, і залишився лише в спогадах естетів.

Але такого фільму, як Июльский дождь, не зняв у світі жоден режисер. Тільки Марлен Хуциєв може так майстерно ввести героя ігрового фільму в документальну реальність... Наситити ігровий кадр реальними атрибутами, внести тонку ігрову ліричність (попри внутрішню жорстскість і конфліктність буденності) у документальні, по суті, зйомки. Щось подібне творив Дзига Вертов у документальному кіно. Там було все навпаки: постановочні кадри у документальній розповіді.

Хуциєв - це режисер, що стоїть за межами звичайного кіно, але його фільми напрочуд кінематографічні.