Дівчинка з сірниками Казка Г.-Х. Андерсена

Як зимно було в цей вечір! Йшов сніг і сутеніло. А вечір був останній у році - на передодні Різдва. У цю холодну і темну пору по вулицях блукала маленька убога дівчинка з непокритою головою і боса. Щоправда з будинку вона вийшла взута, але  чи багато було пуття у величезних старих туфлях? Туфлі ці колись носила її покійна мама - ото які вони були великі, - і дівчинка втратила їх сьогодні, коли кинулася бігти через дорогу, злякавшись двох карет, що мчали щодуху. Одну з туфель вона так і не знайшла, іншу потяг якийсь хлопчисько - він заявив, що з неї вийде чудовий кораблик-вітрильник.
От дівчинка і блукала тепер босоніж, і ніжки її почервоніли та посиніли від холоду. У кишені її пошарпаного фартушка лежало кілька пачок сірників, ще одну пачку вона тримала в руці. За весь цей день вона не продала ні одного сірника і не заробила ні гроша. Вона блукала голодна і змерзла, і так змучилася, небога!
Сніжинки сідали на її довгі біляві локони, що гарно розсипалися по плечах, але вона право ж і не зважала на те, які вони красиві. З усіх вікон сяяло світло, на вулиці смачно пахло смаженим гусаком - адже був вечір перед Різдвом. От про що вона думала!
Нарешті дівчинка знайшла прикритий куточок за виступом будинку. Отут вона присіла і скулилася, підібгав під себе ніжки. Але від сидіння їй стало ще холодніше, а повернутися додому вона не сміла:  адже їй не вдалося продати ні одного сірника, вона не заробила ні гроша, а дівчинка знала, що за це батько поб'є її; до того ж, думала вона, у їх будинку так само холодно: вони живуть на горищі, де гуляє вітер, хоча найбільші  щілини в стінах і заткнуті соломою й ганчірками.
Рученяти її зовсім закоцюбнули. Ах, як би їх зігрів вогник маленького сірника! Якби  тільки вона посмітила витягти сірник, чиркнути ним об стіну і погріти пальці! Дівчинка обережно витягнула один сірник і... чирк! Ах, як сірник спалахнув, як яскраво він зайнявся і засяяв! Дівчинка прихистила його рукою і сірник став горіти рівним світлим полум'ям, як крихітна свічечка.
Дивна свічка! Дівчинці видалось, начебто вона сидить перед великою залізною піччю з блискучими мідними кульками і заслінками. Як славно палає в ній вогонь, яким теплом від нього віє! Але що це? Дівчинка простягнула ноги до вогню, щоб погріти їх, - і раптом... полум'я згасло, грубка зникла, а в руці в дівчинки залишився обгорілий сірник.
Вона чиркнула ще одним сірником, сірник зайнявся, засвітився, а коли його відблиск упав на стіну, стіна стала прозорою, як серпанок. Дівчинка побачила перед собою кімнату, а в ній стіл, покритий білосніжною скатертиною і заставлений дорогою порцеляною; на столі, поширюючи чудесний аромат, стояло блюдо зі смаженим гусаком, начиненим чорносливом і яблуками! І всього чарівніше було те, що гусак раптом зістрибнув зі столу і, як був, з вилкою і ножем у спині, поволі зашкутильгав по хаті. Він йшов прямо до бідної дівчинки, але... сірник згас і перед бідолахою знову встала непроникна, холодна, сира стіна.
Дівчинка запалила ще один сірник. Тепер вона сиділа перед розкішною різдвяною ялинкою. Ця ялинка була набагато вище й ошатніша тієї, котру дівчинка побачила у святвечір, коли підійшла до будинку одного багатого купця і заглянула у вікно. Тепер не кількадесят, а тисячі свічок горіли на  зелених гілках ялинки, а різнобарвні малюнки, якими прикрашають вітрини магазинів, дивилися на дівчинку. Крихітка простягнула до них руки, але... сірник згас. Вогники стали йти усе вище і вище аж незабаром перетворилися в ясні зірочки на небі. Одна з них покотилася по небу, залишивши за собою довгий вогненний слід.
"Хтось вмер", - подумала дівчинка, тому що її недавно померла стара бабуся, що одна в усім світі любила її, не раз говорила: "Коли упаде зірочка, чиясь душа відлітає до Бога".
Дівчинка знову чиркнула об стіну сірником і, коли все навколо освітилося, побачила в цьому сяйві свою стареньку бабусю, таку тиху і прояснену, так добру і ласкаву.
- Бабуся, - зойкнула дівчинка, - візьми, візьми мене до себе! Я знаю, що ти підеш, коли згасне сірник, зникнеш, як тепла грубка, як смачний смажений гусак і чудесна велика ялинка!
І вона квапливо чиркнула всіма сірниками, що залишилися в пачці, - от як їй хотілося утримати бабусю! І сірника спалахнули так сліпуче, що стало світліше, ніж удень. Бабуся при житті ніколи не була такою красивою, такою величною. Вона взяла дівчинку на руки, і, осяяні світлом і радістю, обидві вони піднеслися високо - туди, де немає ні голоду, ні холоду, ні страху, - вони піднеслися до Бога.
Морозним ранком за виступом будинку знайшли дівчинку: на щічках її вигравав дивний рум'янець, на її губах - сяяла посмішка, але вона була мертва; вона замерзла в останній вечір перед Різдвом. Веселе різдвяне сонечко освітило мертве тільце дівчинки із сірниками; вона спалила усю пачку таких дорогих для неї сірників.
- Дівчинка хотіла погрітися, - говорили люди. І ніхто не знав, які чудеса вона бачила, серед якої краси вона разом з бабусею зустріли Різдвяне Щастя.

Коректура Богдана Гордасевича