Зорепадною літньою нічкою

І зорею досвітньою ранньою,

Невгасаючою диво-свічкою,

Серця мрією полум’Яною,

Поцілунком палким нестрИманим,

Позолотою неба вечірнього,

ВеселкОвими перелИвами,

Срібноцвітом кохання вірного,

Різнобарвного літа краплинкою

Я у морі очей твоїх розчинЮсь.

Перламутровою перлинкою

У намисті твоєї душі залишУсь.

                                 Грустно…

И что его так к ней тянуло, Пороки, страсть или любовь? Он до сих пор не понимает, Какая в жизни ее роль… Ее хотел, не понимая И свое сердце закрывал. Себе признаться не желая, Он страсть пороком дополнял. Себя возможно презирая, Себе открыться запрещал. Он знал, ему нужна такая, Он в ней себя ведь замечал. Он понимал -  она земная… Но в жизни, где ее причал? Он жил, ответ не получая… Но так о ней в душе мечтал.

Усі ми мріємо про різне:

Хтось хоче мати мерседес,

У когось в мріях зовсім інше,

Яке отримать неможливо без чудес.

Це може дім, або квартира,

А може дача, гори, сад,

І навіть хочуть мати крила,

Щоб літаком туди й назад.

Можливо мрієм про роботу

Начальником, директором хоча б,

Або таку, щоб без турботи

Платили гарні гроші й без повчань.

Або хтось мріє про курорти,

Про відпочинок, море, острови,

Де би одів легенькі шорти

Та думкою понісся навкруги.

А хтось тут мріє про весілля,

Дівча про хлопця, хлопці про дівчат:

Любов, родина, діти, власненька будівля,

І щоб лише фанфарам все життя звучать.

Ой… мрій у нас багато, не спинить,

Лише дай час поміркувати,

І думка в нас швиденько полетить,

Лише встигай все це надрукувати.

А хто з нас мріє про Христа?

Хто мріє за людей віддать життя?

Хто мріє бідного вдягнути?

Хто хоче з проповіддю Землю обігнути?

Хто мріє все що є віддати?

Хто хоче з плачучим ридати?

Хто мріє все своє забути

І тільки з Богом вічно бути?

Давайте, друзі, про високе мріять,

Бо ми приходьки, що нам тут чекати?

Нам в небі Спас дає надію,

Щоб там могли ми всі свої скарби зібрати.

То ж лишь одна хай буде мрія в нас:

Зустрітись в небі в той святковий час,

І щоб лишь жити із Христом

І бути разом всім гуртом.

В двух шагах от мечты…В трёх минутах от счастья…

У заветной черты…За порогом ненастья… 

Перекрёсток путей за границей желаний.

Средь бессонных ночей и часов ожиданий.

Разбивая стенУ из обид и печали,

Беспредельность одну две душИ ощущали. 

В двух шагах от любви… Без боязни обжечься…

Вдруг забилось в груди на двоих одно сердце.

Скажут люди ей не красавица, Но она тебе очень нравится, Ты плевал на их мысли, мнение У тебя свое к ней влечение. На нее смотри как на звездочку, Для тебя она в горле косточка, Не красавица, но любимая, От того она и счастливая. Подари ты ей жизнь красивую, Страстью напои, сделай милою, И она себя не заставит ждать, Лишь с тобой одним будет жизнь венчать.

Я по краю пропасти пройду.

Не сломаюсь и не упаду.

В царстве света снова правит тьма.

И терпенья чаша выпита до дна.

Пусть песок и пыль летят в глаза.

Пусть бушует беззакония гроза.

Стоя у черты, на краешке обрыва,

Ощущается волна душевного прилива.

Нет больше времени молчать,

Пришла пора подняться.

Страх и сомненья отогнать,

С иллюзией расстаться.

По краю пропасти пройти –

Нелёгкая, увы,  задача.

Но нет обратного пути,

Только вперёд, с надеждой на удачу!