-------------------------------------------
Спитався я в Долі - Чи сонце зітхає,
Чи плачуть зірки уночі?
Чи є той щасливий, що волі немає?
Чи є хто живий без душі?..
Доля, сумно всміхнувшись, відповідає:
І сонце зітхає, і плачуть зірки...
Тому що щасливих без волі немає,
Немає живих без душі...
---
...22.05.2001
... то з моєї писанини, що колись друкували в газеті "Віче", до того часу поки кучмізм не дістав до тої степені, що написав до редакції все що з цього приводу думаю і оголосив неоголошений страйк - перестав з того часу писати до газет
*** *** ***
Вирішила Совість світу побачити...
Чоловіку каже "Нудно в тебе жити!"
Коли ж нагулялась, коли надокучило...
Вернулась. Та як не просилась впустити,
Він не схотів їй дверей відчинити...
Що ж це таке?!. Все попереднє життя писав прозу, а попав на "i.ua" і на тобі - з-під пера одні вірші з легкої руки тої ж творчої музи.
І що за МУЗА власне? Видно є тут на сайті якась своя - i.ua-вська...
Ви часом неї не помічали?..)
*** *** ***
Її приємний ніжний голос
Зриває вічності пелюстки.
Кохання зріє не від чогось,
Проміння щастя сповнить пустку
---
Прийде, зігріє трепет серця,
Оновить душу ангел світла
І на незримих нитках терцій
Нас вже чекає смуга злітна
---
Ще крок, ще мить і шлях угору,
Туди, де небо хмари живить.
Вогонь очей приємний зору
Любов ніщо, ніде не спинить
---
Готовність все на шляху стріти
І перейти всі перепони...
Нехай кохання завжди світить,
Вино сердець до краю повне...
>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>
Смак гіркий полинової долі
Десь в забутті занімілої волі.
Вітер стрімкий листя зриває,
Осінь на дворі зиму шукає
---
Тихо... пташки лиш співають
Швидко... дні проминають
Літо... вже в спогадах лине
Квітка... пелюстки відкине
---
Але то буде завтра!..
Прийдуть сніги і морози...
Бабине ж літо спочатку,
Осінні ще будуть грози!
---
Небо потроху сивіє,
Скоро лід все покриє...
А зараз скрізь золото спіє!
Сонце ще душу пригріє...
---
Не бачу, не хочу знати,
Що будуть сніги замітати.
Лиш в осені маю спитати
Чи довго їй зиму шукати?..
...
>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>
Прочитані книжки
За шторами років.
Рядковані зразки
Написаних життів...
Минуле, дане й потім вже,
Охоплені часи,
Повишивані жанрами
Сюжетної краси.
Ідемо зачаровані
По авторських ключах,
Герої нам влаштовують
Спектаклі на очах.
Живемо тим же задумом,
Що й автори жили,
І довго ми їх згадуєм...
Прочитані книжки...
... 
^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^
>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>
кажуть осінь - чудова пора... кожному своє, як мовиться, але літо і зима видаються кращими. Крім сонячних відтінків на листках, що опали і лежать під оголеними деревами, ніяких асоціацій, пов`язаних з осінню не з`являється... 
хоча ні... згадав один невеличкий випадок у дитинстві, такий собі... розкажу, все одно робити поки нічого... 
... якщо ви вирішили читати далі (а ви читаєте 
), то можете підключити уяву (вона у вас точно є і в хорошому стані 
), не надто вживайте потім поганих слів і т. п. 
, це специфічна невеличка історія, на любителя 
...
Отже сталося коли мені десь... н-да, років сім стукнуло. Наче зараз пам`ятаю...
Невеличка сільська школа початкових класів, одна вчителька на... м-м-м... так, шість учнів - одним словом ідилія...
... трава вже трошки прижовкла, небо все більше часу насувалося хмарами, ніби готуючи з них собі теплу пухнасту перину для зимової пори. Дерева ж навпаки - почали скидати з себе теплих кольорів начиння і воно в незліченній кількості форм і відтінків наситило, вже сонливу землю.
Ти ходиш по цих осінніх візерунках, наче по казкових сюжетах, листаєш тендітні, золотаві сторінки у що раз новий свій невеличкий твір цього незбагненно затаєного, мрійливого СВІТУ ОСЕНІ...
І от ми - учні першого класу, семирічні дітлахи (а на той момент ми вийшли удвох - я і моя сусідка, з нас і складався перший клас)), разом із нашою першою учителькою (тільки гарні і хороші про неї спогади )), неспішно мандрували тією казкою, збираючи опале листя аби потім виклеїти у альбомі якийсь малюнок. Чудово навкруги, краса довкола, та ще й коли дивишся на світ ще дійсно очима дитячими.
... отак збираємо, перебираємо ті листочки і раптом...
ДУМКА!..
якось так, сама собою...
це ж ми зараз діти (глянув на однокласницю). От виростем... Вона стане жінкою, я чоловіком. А що далі? Це ж треба буде ОДРУЖИТИСЬ !!!... 
Я мало не впав...
Ну, нічого собі, думаю, - думки у 7 років... Я ж дитина і маю думати ЯК ДИТИНА ! По тому взяв себе в руки, дозбирали ми ті листочки і далі йшло все як і до цього. На такому "серйозному" рівні про це так більш і не задумувався.
Та це просто... історія до слова, як ведеться... Ця пора року таки має свої принади. І найбільш прикрашає її опадаюче листя... То ніби салют самої природи перед довгим зимовим спочинком... справжній САЛЮТ ОСЕНІ...
P.S.
... і наостанок про... такою уявляється осінь...
...
-----------------------------------------------------------
*** *** ***
Заховані скарби пережитих думок.
Один лиш тільки крок до них,
Один лиш крок...
На шляху до мети ще безлічі тривог,
Стрічаю тільки рок, його не обійти,
Стрічаю рок...
Тримаючи меча я розтинаю простір,
Шматуючи тіла, пускаючи під обстріл.
Схвильована свіча згоряє на вітру.
Вся в тріщинах стіна, здається що помру
Ця битва не пройшла, попереду мотив...
Зоря наче зійшла, не та що хтось хотів.
Висоти розітнуть, заковані вершини
І хмари упадуть, схиливши свої спини.
Заховані скарби пережитих думок,
Стрічаю тільки рок, його не обійти.
На шляху до мети ще безлічі тривог,
Один лиш тільки крок до них...
Лиш крок...
----------------------------------------------------------------------------------------------------
*** *** ***
Серед принишклого неба, покритого такими ж мовчазними зорями, майнув слід... Лишився він після того як Есе призупинився перед атмосферним лицем планети. Вона... і далі по орієнтирах.
Це сталося не сьогодні... до цього... тому що ангели днями, роками й століттями час не вимірюють. Вони існують лише в просторі... питання чи нашому?.. можуть, і в наших матеріях
недавно знову слід, вже перед самою поверхнею... питання контакту + питання матерії... матеріалізувався, не фізично...
Тому що пора. Він перший.
Полилася... енергія, кострубатими лапами-блискавками розійшовся по землі і, впившись у неї міцно, полинув униз... світ інший
Проникнення... не побачив там яскравого світла, якісь жовтуваті відтінки. Від того кольору також темно-жовтувата тьмяна постать.
Згорблена спина. Це той. Він тут.
Пройшов мимо і крізь пустовину дістався центру, по якому лабіринтами почав пробиратись до середини.
Чим далі тим швидше. Спіраль. На фініші немає завершення - чорна дірка, невелика. Для того той.
Лапи-блискавки...
Пройшов... тут тільки тіні. Покликав... її... не схоже , щоб вона, але тут вони всі однакові, з однаковим майбуттям, чи схожим
Питання... Розмова... інформації... КЛЮЧ а ключа нема! браму тре відкривати...
залишився останній орієнтир для кінця світу
____-____-____-____-____-____-____
...
Сьогодні в магазині
Купив домашньої сметани...
Згадую й нині
Присмак її духмяний
Без етикеток, без хімії навіть
З-під корови сметана...
Натуральний продукт здоров`я поправить,
Ніколи не пізно і не зарано
А крохмалем в сметані уже дістали,
Туалетним папером ковбаси напхані.
Тож давайте на захист справжності станем
І підтримаєм нашу вітчизняну сметану!
Та чи тільки сметана у нас кохана?
А сало й картопля - не тільки для пана!
Козацькі продукти предки вживали,
Здорові були і ста літ доживали!
Тож хвала сметані й картоплі хвала!
І салу, і м`ясу, і хліб - голова!
І щоб без паперу й китайських добавок,
І тост за природу, й русалок, і мавок...
Та й власне про оду не забуваємо...
Окремо, ще раз за сметану згадаємо...
Хвала сметані!.. українській духмяній,
Природою створеній, натуральній!
-----
------
