Обрію ранкового сонечко торкнулося,
Лагідно і весело людям посміхнулося.
Енергетичний імпульс на землю послало,
Настрою нам гарного трішечки додало.
Квіти орхідеї у душі цвітуть,
Адже ось ефірчик сестрички ведуть.

Освідчитись в коханні кожен намагається,
Любити єдину їй же присягається,
Елегантним бути хлопці намагаються,
Незавжди вдається, та вони старають.
Коштів, подарунків їй не надсилають,
А дійде до діла, то миттю зникають,

Настрою чудового вам же побажаю,
Адже ви весела я це відчуваю.
Добро і кохання Бог хай посилає,
Юною лишайтесь, душа хай співає.
Хмар над головою щоби небуло,
А життя мов ружа щоденно цвіло.

Сьогодні знову я зайшов до вас,
Вітання найщиріші надсилаю.
І у очах тих темних вже тону,
Тепло в душі приємне відчуваю.
Ласкаве сонце світить хай завжди,
А вітерець красиву пісню заспіває.
Нехай щасливо стелиться ваш шлях,
А Божа матір дім охороняє,

-Чому ти така сумна?
Лиця геть немає! -
У Анжели при зустрічі
Наталка питає.
-Та, з Петром же, чоловіком
Сталася біда,
А виною всьому цьому,
У ставку вода.
Дуже я його благала,
Щоб не ліз у воду.
Та мене він не послухав,
Має ж таку моду.
Змити всі гріхи хотів,
Лунав гучний сміх,
Тож, Наташо, відморозив...
Головний свій гріх.

Настрій завжди вона піднімає,
Адже удачу веселую має.
День дощовий, та на це не зважаю.
Юною бути їй щиро бажаю,
Шани від друзів і від рідні,
А очі небудуть ніколи сумні.

Дві сусідки посідали
На межі городу.
Розмовляють про життя,
Й звісно ж про погоду.
Закортіло особистим
Ліді поділитись,
Тож замріяно ось так
Почала хвалитись :
-Потрясаюча я жінка! -
Гордо промовляє.
-А чому ти так вважаєш? -
Світлана питає.
-Бо коли на чоловіка
Стану я кричати,
То його, ти уявляєш,
Почне... теліпати!!!

Не хочу я писати про сумне,
Та радості в душі моїй немає.
Бо Україна тоне у крові,
На перемогу кожен з нас чекає.

Не хочу я писати про сумне,
Та і не можу, друзі, я мовчати,
Коли безчинство творять русаки,
Що ніби то прийшли нас визволяти.

Не хочу я писати про сумне,
Та біль все більше серце огортає,
Коли побачу, як хоронять юнаків,
А матері свідомість геть втрачають.


Не хочу я писати про сумне,
Адже я є веселої натури,
Та не до сміху, людоньки мені,
Коли проводять зайди над дітьми тортури.

Не хочу я писати про сумне,
Але я вірю в нашу перемогу.
І в Україні запанує мир,
Ми не почуємо повітряну тривогу.

Прийшла весна, та радості немає,
Бо в Україні точиться війна.
Багато люду відійшли у вічність,
Вірніше, знищив Путін - сатана.

Прийшла весна, та сонечко не гріє
І у садочку птаство не співа.
Повітряна тривога дуже часто,
Звуками в нас тишу розрива.

Прийшла весна, та на полях не сіють,
Бо небезпечний у землі метал.
Невже помилку визнати не взмозі?
Рашистська рать і президент - шакал.

Мине весна, а літечко прибуде,
І перемогу Україні принесе.
Рашисти - зайди прокляті всі нами,
Покарані ще будуть, впевнений, за все.