Не хочу я писати про сумне,
Та радості в душі моїй немає.
Бо Україна тоне у крові,
На перемогу кожен з нас чекає.

Не хочу я писати про сумне,
Та і не можу, друзі, я мовчати,
Коли безчинство творять русаки,
Що ніби то прийшли нас визволяти.

Не хочу я писати про сумне,
Та біль все більше серце огортає,
Коли побачу, як хоронять юнаків,
А матері свідомість геть втрачають.


Не хочу я писати про сумне,
Адже я є веселої натури,
Та не до сміху, людоньки мені,
Коли проводять зайди над дітьми тортури.

Не хочу я писати про сумне,
Але я вірю в нашу перемогу.
І в Україні запанує мир,
Ми не почуємо повітряну тривогу.

Прийшла весна, та радості немає,
Бо в Україні точиться війна.
Багато люду відійшли у вічність,
Вірніше, знищив Путін - сатана.

Прийшла весна, та сонечко не гріє
І у садочку птаство не співа.
Повітряна тривога дуже часто,
Звуками в нас тишу розрива.

Прийшла весна, та на полях не сіють,
Бо небезпечний у землі метал.
Невже помилку визнати не взмозі?
Рашистська рать і президент - шакал.

Мине весна, а літечко прибуде,
І перемогу Україні принесе.
Рашисти - зайди прокляті всі нами,
Покарані ще будуть, впевнений, за все.

Я гордий тим, що звуть мене, хохол!
І у душі образи геть немає,
Адже в перекладі із тюрської воно
Значення прекрасне, друзі, має.

Я гордий тим, що звемось ми хохли!
Що нас синами неба називають.
Тому із зайдами московської орди
Боротися Святі допомогають.

Отож, рашисти, в пеклі вам горіть,
І для людей залишитесь кацапи,
Адже на тюрській, звісно ж-різники!
Від крові не відмиєте ви лапи.

Ой, зомбований скажу вам,
Російський народ.
Чи гіпнозом володіє
Путін той урод?
Зомбоящик там щоденно
Для людей вєщає:
Україна ненаситна,
Людей поїдає.
Ну, і вірить в ці казки
Жіночка Тамара,
Що Бандера, є реально,
Не якась примара.
Тож і слізно його просить,
Добровільно здатись,
А не десь у таємничім
Місцечку ховатись.
І сама готова навіть
Путіна прохати,
Щоб сурово все ж
Степана таки не карати.
Тож як бачимо, шановні,
Зомбовання діють,
Й переконувать людей
Скабаєві вміють.

Ходять кадировці,
Ходять, шукають.
Бандеру якогось,
Який він? Не знають.
Не знають же навіть
Який в нього вік,
Мов кістка у горлі
Став їм чоловік.
Чи він ворожбит?
Чи карпатський мольфар?
Що грізно тримає
Рашистський удар.
Людей дуже швидко
Зумів згуртувати,
Що Київ-столицю
Невзмозі, бач, взяти.
Гроші готові тому заплатить,
Хто видасть Бандеру,
Щоби його вбить.
Бо їхні невдачі,
Гадають, від нього,
Адже перемоги
Були лиш до цього.
А українці їм
Опір вчинили,
Банкою жінка
Дрон навіть он збила.
Ні, це чаклунсиво!!! -
Кадиров вважає,
Тому його зброд
І Бандеру шукає.
А я їм пораджу,
Час не втрачати,
Скоріше в домівки
Свої повертати.
Бо як відправлять
Вас в інші світи,
То може Бандера
До вас підійти,
Відчуєте руку
Його на плечі,
І він вам помститься,
За нас, палачі!
Подумайте, варто
Ось так воювати,
Щоб після смерті
Спокою немати?

Можливо ви самі накликали біду,
І через вас невинні потерпіли.
Адже кричали, що російські ваші є міста.
Й свою помилку визнать не хотіли.

Можливо ви самі накликали біду,
Й прийшли ці бузувіри вас ось визволяти,
Але чому маленькі діточки,
Від куль в пологовім, повинні помирати.

Можливо ви самі накликали біду,
Адже Дніпро, російським називали.
Й на заперечення цих ваших слів
Ви співрозмовника придурком обзивали.

Я знаю, ви накликали біду,
І кожен день є свіжії могили,
Але чи совість мучить зараз вас,
Й свою провину визнати є сили?

Знову край мій сьогодні в зажурі,
І на цвинтарі люди стоять,
Бо доводиться знову Героя,
Молодого хлопчину ховать.

Він прожив на цім світі так мало,
І не встиг ще доволі кохать,
Але мав дуже чуйнеє серце,
Тож Вітчизну пішов захищать.

Не судилось живим повернутись,
В домовині додому вернувсь,
І від звістки такої сумної
Кожен з нас мимовільно здригнувсь.

Плачуть друзі і плаче родина,
Проводжаючи в інші світи,
Та клянуться, що пам'ять про нього,
В своїм серці довіку нести.

Кожен день Україна втрачає,
Гинуть дочки її і сини.
Тож ординцям російським бажаю,
Щоб убиті приходили в сни.

Українці - винахідливий народ,
Без зброї з ворогом він може воювати.
Із прапорами, бачили ж усі,
Змогли чотири танки ворога здолати.

Українці - це нескорений народ,
Ні перед ким не звикли прогинатись,
Для оборони рідної землі,
Вони хутенько можуть об'єднатись.

Українці - дружелюбний це народ,
Вони завжди лиш миру всім бажають,
Але за вбитих діточок своїх,
Нікому вже повік не пробачають.

Запам'ятайте, путінська орда,
На вус собі швиденько намотайте,
Щоби додому повернуть живим,
Складайте зброю, й в рашу утікайте.

Третій тиждень точиться війна,
Міста горять, країна у тривозі.
А той же кат, московський маразмат,
Свою провину визнати невзмозі.

Третій тиждень точиться війна,
І гинуть безневинні люди.
Такого вже повік нам не забуть,
І палачам пощади геть небуде.

Третій тиждень точиться війна,
Сирени виють, спокою немає.
Невже отой проклятий супостат,
Про Божу кару зовсім же не знає.

Третій тиждень точиться війна,
Що розв'язав онук того солдата,
Який колись Європу визволяв,
І українця мав собі за брата.

Третій тиждень точиться війна,
Та перемогу Україна все ж здобуде,
А над катами, що так сіють смерть,
Божий і Гагазький суд все ж буде.