-Ти Петра свого
Котом вченим називаєш,
Чи і дійсно вже розумним
Занадто вважаєш?
-Ні, він розуму як всі,
А то й менше має,
Та наліво дуже часто
Все ж та походжає.
Та щоб гріх свій приховати
Від мене таки,
То цікаві придумує
Для мене казки.

Із роботи чоловіка
Ліда зустрічає.
І щасливо ось до нього
Таке промовляє:
—До лікарні я сьогодні,
Петрику, ходила,
Й тепер вірю, що молитви
Чує Божа сила.
Дві полоски я нарешті,
Коханий, вже маю!
Чоловічок посміхнувся :
—Я тебе вітаю!
Ти сержанта молодшого
Маєш вже таки...
Та до чого тут лікарня???
Мені невтямки

-Як вдається тобі, Катю,
Шикарно так жити?
Що зуміла вже авто,
Й квартиру купити.
-Я праюю, Свєто, замом! -
Та відповідає.
-А кого ти заміняєш? -
Світлана питає.
Й задоволений почула
Катін голосок:
—Що тобі незрозуміло?
Втомлених жінок!!!

В холодильник чоловік
Ранком зазирає,
І здивовано дружину
Такеє питає:
-Позавчора коньяку
Пляшка тут стояла,
А це бачу, що немає,
Ти її не брала?
-Ну, звичайно, що взяла,
Заливала рану!!!
-Це ж яку? Скажи мені. -
Цікаво Івану.
І пояснення почув
Іван від Сніжани:
-Що тобі не зрозуміло?
Душевнії рани!!!

В переддень весілля мати
Донечку повчає,
І напутнії слова
Такі промовляє:
—Чоловіка ти свого,
Люба,не пиляй,
Бо назавжди таке, рідна,
Ти запам'ятай,
Від пиляння багатенько
Тирси будеш мати,
Це сміття, а з ним
Життя усе проживати.

-Ти так вдало одружився,
Заздрю тобі, брате!
—Нареченна ж не з'явилась,
Образливо, Гнате.
-То про те я й говорю,
Тобі повезло,
Адже долею від неї
Тебе ж відвело!

-Чому вигляд, Петре, маєш,
Ніби вижатий лимон? -
Запитує свого друга
Ось Микола Саливон.
-Бо цієї ночі, брате,
І хвилиночки не спав.
-Це ж чому? - дивує Колю-
Мабуть з дівкою гуляв?
-Та, які вже там дівчата,
З'їв з Херсону кавуна,
І відкрилася для мене,
Друже, істина одна
-А яка? ти поділися! -
Коля не вгаває.
-Зрозумів, чому це місто...
Назву таку має!

-Гришо, в армії служив? -
Клим друга питає.
-Ну звичайно, що служив. -
Той відповідає.
-А доводилось людей
Тобі убивати?
-Звідки, Климе, про таке
Я можу та знати!?
-Ти ще, Гришо, молодий,
Й склерозом страждаєш?
-Та-а-а, я ж кухарем служив,
Хіба ти не знаєш???

Юною бути завжди вам бажаю,
Ласку й турботу я відчуваю.
Іскрою ніжною світяться очі,
Які загадкові ці чари жіночі.

Різнобарвне листя в вальсі закружляло,
Вже до педагогів свято завітало.
Професійне свято вони зустрічають,
Тому і вітання звідусіль лунають.
Адже педагоги, це чудові люди,
Працю їх невтомну бачимо повсюди.
В дитсадку малечу вони зустрічають,
Шлях у світ цікавий діткам відкривають.
По шкільній стежині з нами теж крокують,
Знання і частинку серденька дарують.
В технікумах, вишах нас вони навчають,
Мудро, професійно завжди наставляють.
Тож хотів би щиро я їм побажати,
Горя і нещастя ніколи не знати.
Хай Господь оберігає їхнюю родину,
А благословіння шле на кожну днину.