Творить добро - удел для мудрых духом, А не безумных в мыслях наглецов... Услышав об искусстве краем уха, Они несут поток ненужных слов... Им чужды ощущения разумных, Неведом так же перед Богом страх... Побольше бы собрать "оваций" шумных - Отсутствие ума в слепых глазах. Уймитесь вы уже в своем забвении, С собой боритесь и с реальным злом... Желаньем глупым изменить мгновение, Возможно наломать немало дров...

Так затишно, відверто і спокійно - Чудовий ранок... усмішка... "Привіт!" - Прокинутись лише в твоїх обіймах, Від поцілунку на вустах легенький слід... А за вікном глибоке синє небо - Спокусливо-мрійлива височінь... Мала хвилинка, більшого не треба - Лишається від сну приємна тінь... Духмяний аромат міцної кави, Два бісики смішні в твоїх очах... І зашарілося мовчання між словами... І стільки пристрасті в розкиданих речах... Запам'яталося... хотілося навмисно - В житті нестримнім виру не спинить, Рахую дні, вплітаючи в намисто Приємних спогадів ... як неповторну мить...

               О несбыточном помню всегда...

               Не угасло в душе это пламя,

               Что из шутки возникло тогда.

               Я лишь только прошу - не касайся

               Этих струн, что устали и спят,

               Наигрались они! Не пытайся

               Вновь звучанье найти наугад...

               Не смогу я молчать как и прежде,

               Ты же знаешь и в этом итог,

               Не давай лишний повод надежде -

               Безысходности новый виток...

        Ти її відпусти, не тримай...         Не зважай на слова, бо не варто!         Захопити спокусі не дай         Відповісти образливим "жартом"...         Хай іде, повертає завжди         Добрим вчинком на дурника зверхність,         Ти ж бо знаєш - в брудної води         Непривабливий вигляд поверхні!         Прислухайся до інших та знай,         Що у світі багато лихого...         А образи в собі не тримай!         Посміхнись! Бо живемо для цього...