Ви бажаєте повернення у Радянський союз? Ні? Але вас не питають. Вас просто примушують рухатись у цьому напрямку. Маски на обличчях перехожих – це необхідний запобіжний захід, чи символ лояльності до влади, як такої, як ірраціональної субстанції, як певного абсолюту?  Ковід-паспорти з відмітками про щеплення – також символ лояльності владі. Обмеження у громадянських правах, відсторонення від роботи, ускладнення пересування країною, перевірки, патрулі, штрафи. І все це лише на початковому етапі процесу. Якого процесу? На мою думку - процесу створення світового концтабору, омріяного лівою інтелігенцією – лівими фашистами* і потужними інтернаціональними фінансовими колами за їх спиною. Для позначення цього феномену можна використати і сучасніший термін – матриця. Згадайте знамениту трилогію: «Матриця».

            Що таке класичний капіталізм? Це світ конкуренції, світ змагання, у науці, мистецтві, промисловості, сільському господарстві тощо. Всі сучасні досягнення людства зумовлені саме цією змагальністю між членами суспільства. Хто перемагає у цьому глобальному змаганні? Такі генії як Ньютон, Гайзенберг, Гаус, Лейбніц і ще сотні видатних науковці з сотень тисяч, що представляють світ науки. Це такі генії як Форд, Круп, Маск, Джобс і ще сотні видатних промисловців з мільйонів, що представляють світ промисловості. Цей перелік геніїв людства у різних царинах діяльності можна продовжувати дуже довго. Цим людям концтабір не потрібен. Вони чесно перемогли у конкурентній боротьбі. Саме завдяки цим людям світ став таким досконалим і зручним, яким він є тепер. Завдяки їм людство вийшло з печер на простори всесвіту.

            У зазначеному сенсі капіталізм був завжди. Конкурентна боротьба за соціальний статус у племені, конкурентна боротьба різних племен за обмежені ресурси. І навіть феодалізм – це той самий капіталізм у суспільстві, де основним ресурсом була земля. А як з комунізмом? Він також був завжди. Там, де людей вдавалося перетворити на отару з одним чабаном на чолі – це і був комунізм з рівністю між вівцями, але не з чабаном, і справедливістю у найпримітивнішому її розумінні.

            До речі, супутником комунізму завжди був інститут рабства, тому що завжди була робота, яку вільна людина не бажала виконувати за малу винагороду або і без такої. Рабство було атрибутом багатьох відомих цивілізацій, зокрема комуністичного Радянського союзу. Правда називалися ці раби в’язнями концтаборів і колоній, де вони активно використовувались на будовах комунізму. Цих великих і середніх будов було у передвоєнні роки понад 9 тисяч, а рабів – декілька мільйонів. За царя їх було приблизно у сто разів менше. Але і більшість населення Радянського союзу за життя Сталіна – селяни були майже такими ж рабами. Робота в колгоспі була примусовою, без вихідних і за неї нічого не платили. У селян не було паспортів і вони не мали права залишати без особливого дозволу місця проживання навіть на добу. Тобто комуністичний Радянський союз слід порівнювати не з пізньою Російською імперією, а з класичними рабовласницькими країнами з тією різницею, що в останніх раби ніколи не становили більшості населення.

            Кому психологічно потрібний концтабір? Тим хто програє у конкурентній боротьбі, а таких незрівнянно більше, ніж переможців. У концтаборі їм також житиметься погано, якщо не вдасться пробитись у число його охоронців. Але відчуття того, що всім розумникам житиметься не краще, а можливо і гірше, ніж їм, забезпечує їм душевну рівновагу. Ці маси посередностей не є не тільки небезпечними для людства,  а й корисними. Вони забезпечують стабільність суспільства і є необхідним середовищем для виявлення серед них через конкуренцію справжніх талантів. З наукової точки зору – чим масштабніша система, тим ймовірніша поява в ній великих флуктуацій - справді непересічних особистостей. Правда, це так, якщо за посередностями не стоїть потужна фінансова підтримка хазяїв грошей**. Серед останніх особливу категорію становлять люди, які зробили швидкі і великі гроші. Найбільше шансів на такі швидкі гроші дає віртуальний світ фінансів і інформації. Гроші вони зробили, але існуюча еліта не поспішає прийняти їх до своїх лав і ділитись владою. Тобто гроші не обов’язково означають високий соціальний статус. За нього потрібно боротись окремо.

            Більшість світових катаклізмів є проявом боротьби старих еліт суспільства з новими. Всі європейські так звані буржуазні революції  19 сторіччя були зумовлені боротьбою за владу між старою землевласницькою і новою промисловою елітами. Світові війни 20 сторіччя були зумовлені боротьбою за владу між старою промисловою елітою і новою фінансовою. Сталін і Гітлер були лише пішаками у цій війні. На Гітлера ставили промисловці, вони програли і Гітлер покінчив життя самогубством. На Сталіна ставили фінансисти і він виграв. Виграв особисто ще 12 років життя, поки його нарешті не отруїли. Якби програв у 1941 році, то життя закінчилось би саме тоді. Правда Радянський союз поніс просто жахливі і безпрецедентні у світовій історії втрати, але кому цікаве життя десятків мільйонів малоосвічених, погано вихованих, агресивних і злиденних людей. Кількість офіційно визнаних втрат Радянського союзу спочатку визначалась у 6 мільйонів і досягла натепер 27 млн. осіб. Проте у цих оцінках слід покладатись не стільки на удосконалення методик розрахунків і новітні архівні дані, скільки на фізичну нестачу населення по закінчені війни. Останнє число також точно невідоме, але легше піддається оцінці і вона дає 40 – 50 млн. осіб (для України – 14 млн.). Це була плата радянського народу за додаткові 12 років життя свого вождя.

            Перш, ніж почалась Друга світова війна, як військовий конфлікт, відбулась світова фінансова криза, яка нанесла надзвичайно потужний удар по промисловій еліті світу. Військові дії лише переможно довершили почате у 1929 році під час чорної п’ятниці на біржі Нью-Йорка.

            Нині влада у нашому світі належить грошам, велика влада – великим грошам. Проте гроші – це доволі ефемерний символ влади. Фактично великі гроші – це код у пам’яті комп’ютера. Якби раптом всі комп’ютери світу вийшли з ладу, то люди володіли б лише світом речей, а не комп’ютерними кодами. У простих громадян залишилась би їх нерухомість, у промисловців – їх заводи, у письменників – їх книжки, у художників – їх картини. А що залишилось би у фінансистів, крім ноутбуків? Можливість конвертувати владу грошей у владу прямого примусу реально лише в умовах концтабору. Тому фінансові кола психологічно налаштовані на такий світовий концтабір-матрицю, де вони могли б обміняти комп’ютерні коди з їх грошима на почесні місця серед керівництва концтабору.

            21 сторіччя вивело на світову арену нову еліту – інформаційну. Інформація не лише коштує грошей, інформація сама є грошима. Інформація не лише впливає на владу, інформація сама є владою. Зверніть увагу, яку активну участь олігархи від інформації беруть у роздмухуванні КОВІДНОЇ істерії. Але справжньою владою вона стає лише у разі монопольного становища в інформаційному полі. За гроші можна купити людину і примусити її виконувати твою волю. Якщо внутрішньо людина з цим не згодна, то може зрадити. Інформація ж може примусити людино до виконання певних дій при внутрішньому переконанні людини у правильності цих дій.

            Перші кроки до найвищої сходинки влади інформаційна еліта зробила ще в двадцятому сторіччі. Підвладні великим грошам засоби масової інформації Західної Європи переконали суспільство у тому, що наш національний провідник Симон Петлюра – «клятий антисеміт», що абсолютно не відповідало дійсності, і за одностайним рішенням присяжних його вбивця був звільнений з під охорони пряму у залі суду в Парижі. Дещо пізніше засоби масової інформації Західної Європи переконали суспільство у тому, що ніякого голодомору в Україні не було, і ніхто на урядовому рівні не висловив Москві навіть найменшої стурбованості з приводу смерті 10.5 млн. українців. Хіба що Гебельс у своїй промові на партійному з’їзді націонал-соціалістичної партії відкрито звинуватив більшовицький уряд у геноциді українського народу. Навіть католицька церква яка була обізнана з усіма деталями геноциду, не насмілилась заявити про цей найбільший у двадцятому сторіччі злочин проти людяності.

            Якщо люди 90% часу дивляться телевізійні канали, де підтримується кандидат А, а 10% часу телеканали, де підтримується кандидат В, то 90% цих людей на виборах проголосують за кандидата А. Така незборима сила навіювання. Ми це добре відчули на власних виборах. Але ця незборима сила ідеально працює лише в умовах монопольного становища, а ці умови найкраще реалізуються знову ж таки в умовах концтабору. Згадайте засоби масової інформації Радянського союзу: одна партія, один лідер, одна точка зору на все і для всіх. І більшість людей це щиро підтримувала. Отже фінансисти і представники інформаційного бізнесу неочікувано отримали подарунок долі у своїй боротьбі за панівне становище у суспільстві або збереження такого у вигляді китайського вірусу.

            Ліві погляди - лівий фашизм, є реальним ідеологічним підґрунтям для створення світового концтабору. Тому численний прошарок лівої гуманітарної інтелігенції Західного світу при фінансовій підтримки різноманітних фондів просто заполонив культурну сферу цього світу, зокрема його університети. Зверніть увагу на рівень обмежень у країнах, керованих лівими і умовно правими урядами, тому що дійсно правих урядів у сучасному світі немає. Насправді одним з найважливіших підсумків Другої світової війни була перемога лівих сил над правими в масштабах всієї планети. Західний світ змінив напрямок еволюції в бік комунізму і зараз ми спостерігаємо плоди цих змін. Так в Італії, де у влади цілком лівий уряд, КОВІДНІ обмеження мають тотальний характер і КОВІД-істерія набрала найвищих у Європі обертів. Більшою вона є лише у Китаї, де завдяки КОРОНО-вірусу комуністи зуміли відвернути увагу населення від провалів економічної політика. А у Швеції, де у влади поміркований правий уряд, а країна є конституційною монархією, суттєвих обмежень на внутрішнє життя країни не вводили. Конституційними монархіями з правими урядами є і Велика Британія, та Данія, де суттєві обмеження на життя країн під тиском лівої опозиції спочатку ввели, а потім майже повністю відмінили, навіть носіння масок у багатолюдних місцях. Решта країн Європи десь між цими полюсами. Те саме у Сполучених штатах. У тих штатах, де у владі республіканці, КОВІДНІ обмеження мінімальні. Там, де у владі демократи, – максимальні. Випадковість? Не думаю.  

            Всі світові революції задумувались невеликими купками людей і вимагали порівняно невеликого фінансування. За цих умов вони були б неможливими, якби не колосальна армія дурнів, які заради пустих обіцянок готові були реально ризикувати власним життям. Перед 1917 роком у Російській імперії селянам належало 80% орної землі, а панам – 20%. Ще років 10 і більшість панів продали б селянам і цю землю. Але ж завжди хочеться все і негайно. Гасло більшовиків: «Земля селянам», тобто ці 20%, повело за ними десятки мільйонів селян. У висліді селяни спочатку отримали ніби на халяву ці 20%, а за кілька років втратили всі 100% землі разом із правом бути вільними людьми.

            КОВІД-істерія повернула багатьом людям у формальній владі відчуття справжньої реальної влади. Якщо ти кажеш людині: «Чини на власний розсуд», то яка у тебе щодо неї влада? Якщо ти кажеш людині категорично: «НІ» і людина перед цим «НІ» абсолютно беззахисна, то у тебе над нею максимальна влада. Приємна тепла хвиля підступає до серця такої людини у владі. Вона вже думала, що Радянський союз помер назавжди. Ні, він нагадав про себе і зародив у серце надію на своє повернення.

             У КОВІДНОЇ істерії є передісторія і обов’язково має бути продовження. Згадайте свинячий грип, пташиний грип, СПІД. Ще у ті не такі далекі часи почалось розгойдування людської психіки з метою вироблення правил керування людиною через страх. Страх паралізує волю і розум людини, такі необхідні для неї властивості у протидії зовнішньому примусу, але категорії шкідливі у в’язнів світового концтабору. Страх збільшує владу тих, хто цим страхом керує. Згадайте постановочні кадри щодо початку так званої «пандемії», зроблені у Китаї і Італії. Чи вдасться зараз хазяям грошей на підґрунті даної «пандемії» створити сучасний цифровий концтабір-матрицю, залежатиме від поведінки більшості людей. Якщо цього разу не вдасться, то чекайте наступних спроб і нових «пандемій». І кожна наступна спроба з урахуванням набутого досвіду буде тіснішою удавкою на горлі Людства, ніж попередня.

            Я не виступаю ні за вакцинацію, ні проти неї***. Я виступаю за право кожної людини самостійно вирішувати всі питання, що стосуються її життя. Якщо вона не має права керувати власним життя, то що залишається від її свободи? Попереду важка боротьба за свободу кожної людини. Вона завжди супроводжуватиме сучасну людину і її нащадків. Відсидітись не вдасться. Ті, хто не підтримав Українську народну республіку у 1918-1920 роках і сподівався відсидітись за чужий рахунок, мільйонами вмирали від голодомору і непосильної праці у концтаборах.

            Ситуація з коронавірусом гірша, ніж можна було б собі уявити. Той ентузіазм, з яким КОВІДО-істерія була підтримана майже всіма політичними режимами, схильними до тоталітаризму, свідчить або про збіг інтересів хазяїв грошей і авторитарних режимів, або про глобальність влади хазяїв грошей вже на нинішньому етапі розвитку людства. Нові великі гроші перекочували з Заходу в обмін на нафту і газ до російських олігархів – гаманців Путіна. Путін практично безконтрольно може їх використовувати на просування своїх поглядів, свого порядку денного, своїх економічних і політичних інтересів, скуповуючи Західні засоби масової інформації, профспілкових і партійних діячів від крайніх лівих до крайніх правих. Тому такою кволою є реакція Європи на військовий напад Російської федерації на Україну. Тому такою потужною є п’ята колона в Україні. До класичних хазяїв грошей долучились створені ними нувориші з Московії. А як свідчить історія, нові великі гроші небезпечніші за старі. Старі гроші грають проти людства у гру під назвою КОВІД, нові – у відкриту агресію. Ковід і війна – це різні форми боротьби за тотальну владу. І першою жертвою цієї агресії стала Україна. Решта кроків можливі лише після успішного першого.

            Я переконаний у перемозі на всіх фронтах. Вірмо у себе, працюймо для України.

            *Фашизм є цілком нейтральним словом і означає консолідацію нації в ім’я досягнення певної мети. Зловісний відтінок надали цьому слову світові засоби масової інформації, асоціюючи його з «вселенським злом» у вигляді Німеччини в часи канцлерства Гітлера. Консолідація нації – фашизм можливий на основі різних прошарків населення країни і на основі різних ідей. Найнебезпечнішу форму він набуває тоді, коли консолідація відбувається на основі черні і її інстинктів. Таким він був у часи сталінізму в Радянському союзі, хоча формально тоді його називали інакше.

            **Що мова йде саме про хазяїв грошей видно, з того, що у США на фінансування всіх аспектів КОВІД-проекту були виділені декілька трильйонів доларів – точніше просто надруковані Федеральною резервною системою.

            ***За твердженням багатьох медиків, вірус, від якого нині помирають люди, на момент створення вакцин ще не був виділений у чистому вигляді. У цьому разі створення повноцінної вакцини неможливе. А чим же тоді вакцинують людей?

КОВІД і війна – що спільного?

            Ви бажаєте повернення у Радянський союз? Ні? Але вас не питають. Вас просто примушують рухатись у цьому напрямку. Маски на обличчях перехожих – це необхідний запобіжний захід, чи символ лояльності до влади, як такої, як ірраціональної субстанції, як певного абсолюту?  Ковід-паспорти з відмітками про щеплення – також символ лояльності владі. Обмеження у громадянських правах, відсторонення від роботи, ускладнення пересування країною, перевірки, патрулі, штрафи. І все це лише на початковому етапі процесу. Якого процесу? На мою думку - процесу створення світового концтабору, омріяного лівою інтелігенцією – лівими фашистами* і потужними інтернаціональними фінансовими колами за їх спиною. Для позначення цього феномену можна використати і сучасніший термін – матриця. Згадайте знамениту трилогію: «Матриця».

            Що таке класичний капіталізм? Це світ конкуренції, світ змагання, у науці, мистецтві, промисловості, сільському господарстві тощо. Всі сучасні досягнення людства зумовлені саме цією змагальністю між членами суспільства. Хто перемагає у цьому глобальному змаганні? Такі генії як Ньютон, Гайзенберг, Гаус, Лейбніц і ще сотні видатних науковці з сотень тисяч, що представляють світ науки. Це такі генії як Форд, Круп, Маск, Джобс і ще сотні видатних промисловців з мільйонів, що представляють світ промисловості. Цей перелік геніїв людства у різних царинах діяльності можна продовжувати дуже довго. Цим людям концтабір не потрібен. Вони чесно перемогли у конкурентній боротьбі. Саме завдяки цим людям світ став таким досконалим і зручним, яким він є тепер. Завдяки їм людство вийшло з печер на простори всесвіту.

            У зазначеному сенсі капіталізм був завжди. Конкурентна боротьба за соціальний статус у племені, конкурентна боротьба різних племен за обмежені ресурси. І навіть феодалізм – це той самий капіталізм у суспільстві, де основним ресурсом була земля. А як з комунізмом? Він також був завжди. Там, де людей вдавалося перетворити на отару з одним чабаном на чолі – це і був комунізм з рівністю між вівцями, але не з чабаном, і справедливістю у найпримітивнішому її розумінні.

            До речі, супутником комунізму завжди був інститут рабства, тому що завжди була робота, яку вільна людина не бажала виконувати за малу винагороду або і без такої. Рабство було атрибутом багатьох відомих цивілізацій, зокрема комуністичного Радянського союзу. Правда називалися ці раби в’язнями концтаборів і колоній, де вони активно використовувались на будовах комунізму. Цих великих і середніх будов було у передвоєнні роки понад 9 тисяч, а рабів – декілька мільйонів. За царя їх було приблизно у сто разів менше. Але і більшість населення Радянського союзу за життя Сталіна – селяни були майже такими ж рабами. Робота в колгоспі була примусовою, без вихідних і за неї нічого не платили. У селян не було паспортів і вони не мали права залишати без особливого дозволу місця проживання навіть на добу. Тобто комуністичний Радянський союз слід порівнювати не з пізньою Російською імперією, а з класичними рабовласницькими країнами з тією різницею, що в останніх раби ніколи не становили більшості населення.

            Кому психологічно потрібний концтабір? Тим хто програє у конкурентній боротьбі, а таких незрівнянно більше, ніж переможців. У концтаборі їм також житиметься погано, якщо не вдасться пробитись у число його охоронців. Але відчуття того, що всім розумникам житиметься не краще, а можливо і гірше, ніж їм, забезпечує їм душевну рівновагу. Ці маси посередностей не є не тільки небезпечними для людства,  а й корисними. Вони забезпечують стабільність суспільства і є необхідним середовищем для виявлення серед них через конкуренцію справжніх талантів. З наукової точки зору – чим масштабніша система, тим ймовірніша поява в ній великих флуктуацій - справді непересічних особистостей. Правда, це так, якщо за посередностями не стоїть потужна фінансова підтримка хазяїв грошей**. Серед останніх особливу категорію становлять люди, які зробили швидкі і великі гроші. Найбільше шансів на такі швидкі гроші дає віртуальний світ фінансів і інформації. Гроші вони зробили, але існуюча еліта не поспішає прийняти їх до своїх лав і ділитись владою. Тобто гроші не обов’язково означають високий соціальний статус. За нього потрібно боротись окремо.

            Більшість світових катаклізмів є проявом боротьби старих еліт суспільства з новими. Всі європейські так звані буржуазні революції  19 сторіччя були зумовлені боротьбою за владу між старою землевласницькою і новою промисловою елітами. Світові війни 20 сторіччя були зумовлені боротьбою за владу між старою промисловою елітою і новою фінансовою. Сталін і Гітлер були лише пішаками у цій війні. На Гітлера ставили промисловці, вони програли і Гітлер покінчив життя самогубством. На Сталіна ставили фінансисти і він виграв. Виграв особисто ще 12 років життя, поки його нарешті не отруїли. Якби програв у 1941 році, то життя закінчилось би саме тоді. Правда Радянський союз поніс просто жахливі і безпрецедентні у світовій історії втрати, але кому цікаве життя десятків мільйонів малоосвічених, погано вихованих, агресивних і злиденних людей. Кількість офіційно визнаних втрат Радянського союзу спочатку визначалась у 6 мільйонів і досягла натепер 27 млн. осіб. Проте у цих оцінках слід покладатись не стільки на удосконалення методик розрахунків і новітні архівні дані, скільки на фізичну нестачу населення по закінчені війни. Останнє число також точно невідоме, але легше піддається оцінці і вона дає 40 – 50 млн. осіб (для України – 14 млн.). Це була плата радянського народу за додаткові 12 років життя свого вождя.

            Перш, ніж почалась Друга світова війна, як військовий конфлікт, відбулась світова фінансова криза, яка нанесла надзвичайно потужний удар по промисловій еліті світу. Військові дії лише переможно довершили почате у 1929 році під час чорної п’ятниці на біржі Нью-Йорка.

            Нині влада у нашому світі належить грошам, велика влада – великим грошам. Проте гроші – це доволі ефемерний символ влади. Фактично великі гроші – це код у пам’яті комп’ютера. Якби раптом всі комп’ютери світу вийшли з ладу, то люди володіли б лише світом речей, а не комп’ютерними кодами. У простих громадян залишилась би їх нерухомість, у промисловців – їх заводи, у письменників – їх книжки, у художників – їх картини. А що залишилось би у фінансистів, крім ноутбуків? Можливість конвертувати владу грошей у владу прямого примусу реально лише в умовах концтабору. Тому фінансові кола психологічно налаштовані на такий світовий концтабір-матрицю, де вони могли б обміняти комп’ютерні коди з їх грошима на почесні місця серед керівництва концтабору.

            21 сторіччя вивело на світову арену нову еліту – інформаційну. Інформація не лише коштує грошей, інформація сама є грошима. Інформація не лише впливає на владу, інформація сама є владою. Зверніть увагу, яку активну участь олігархи від інформації беруть у роздмухуванні КОВІДНОЇ істерії. Але справжньою владою вона стає лише у разі монопольного становища в інформаційному полі. За гроші можна купити людину і примусити її виконувати твою волю. Якщо внутрішньо людина з цим не згодна, то може зрадити. Інформація ж може примусити людино до виконання певних дій при внутрішньому переконанні людини у правильності цих дій.

            Перші кроки до найвищої сходинки влади інформаційна еліта зробила ще в двадцятому сторіччі. Підвладні великим грошам засоби масової інформації Західної Європи переконали суспільство у тому, що наш національний провідник Симон Петлюра – «клятий антисеміт», що абсолютно не відповідало дійсності, і за одностайним рішенням присяжних його вбивця був звільнений з під охорони пряму у залі суду в Парижі. Дещо пізніше засоби масової інформації Західної Європи переконали суспільство у тому, що ніякого голодомору в Україні не було, і ніхто на урядовому рівні не висловив Москві навіть найменшої стурбованості з приводу смерті 10.5 млн. українців. Хіба що Гебельс у своїй промові на партійному з’їзді націонал-соціалістичної партії відкрито звинуватив більшовицький уряд у геноциді українського народу. Навіть католицька церква яка була обізнана з усіма деталями геноциду, не насмілилась заявити про цей найбільший у двадцятому сторіччі злочин проти людяності.

            Якщо люди 90% часу дивляться телевізійні канали, де підтримується кандидат А, а 10% часу телеканали, де підтримується кандидат В, то 90% цих людей на виборах проголосують за кандидата А. Така незборима сила навіювання. Ми це добре відчули на власних виборах. Але ця незборима сила ідеально працює лише в умовах монопольного становища, а ці умови найкраще реалізуються знову ж таки в умовах концтабору. Згадайте засоби масової інформації Радянського союзу: одна партія, один лідер, одна точка зору на все і для всіх. І більшість людей це щиро підтримувала. Отже фінансисти і представники інформаційного бізнесу неочікувано отримали подарунок долі у своїй боротьбі за панівне становище у суспільстві або збереження такого у вигляді китайського вірусу.

            Ліві погляди - лівий фашизм, є реальним ідеологічним підґрунтям для створення світового концтабору. Тому численний прошарок лівої гуманітарної інтелігенції Західного світу при фінансовій підтримки різноманітних фондів просто заполонив культурну сферу цього світу, зокрема його університети. Зверніть увагу на рівень обмежень у країнах, керованих лівими і умовно правими урядами, тому що дійсно правих урядів у сучасному світі немає. Насправді одним з найважливіших підсумків Другої світової війни була перемога лівих сил над правими в масштабах всієї планети. Західний світ змінив напрямок еволюції в бік комунізму і зараз ми спостерігаємо плоди цих змін. Так в Італії, де у влади цілком лівий уряд, КОВІДНІ обмеження мають тотальний характер і КОВІД-істерія набрала найвищих у Європі обертів. Більшою вона є лише у Китаї, де завдяки КОРОНО-вірусу комуністи зуміли відвернути увагу населення від провалів економічної політика. А у Швеції, де у влади поміркований правий уряд, а країна є конституційною монархією, суттєвих обмежень на внутрішнє життя країни не вводили. Конституційними монархіями з правими урядами є і Велика Британія, та Данія, де суттєві обмеження на життя країн під тиском лівої опозиції спочатку ввели, а потім майже повністю відмінили, навіть носіння масок у багатолюдних місцях. Решта країн Європи десь між цими полюсами. Те саме у Сполучених штатах. У тих штатах, де у владі республіканці, КОВІДНІ обмеження мінімальні. Там, де у владі демократи, – максимальні. Випадковість? Не думаю.  

            Всі світові революції задумувались невеликими купками людей і вимагали порівняно невеликого фінансування. За цих умов вони були б неможливими, якби не колосальна армія дурнів, які заради пустих обіцянок готові були реально ризикувати власним життям. Перед 1917 роком у Російській імперії селянам належало 80% орної землі, а панам – 20%. Ще років 10 і більшість панів продали б селянам і цю землю. Але ж завжди хочеться все і негайно. Гасло більшовиків: «Земля селянам», тобто ці 20%, повело за ними десятки мільйонів селян. У висліді селяни спочатку отримали ніби на халяву ці 20%, а за кілька років втратили всі 100% землі разом із правом бути вільними людьми.

            КОВІД-істерія повернула багатьом людям у формальній владі відчуття справжньої реальної влади. Якщо ти кажеш людині: «Чини на власний розсуд», то яка у тебе щодо неї влада? Якщо ти кажеш людині категорично: «НІ» і людина перед цим «НІ» абсолютно беззахисна, то у тебе над нею максимальна влада. Приємна тепла хвиля підступає до серця такої людини у владі. Вона вже думала, що Радянський союз помер назавжди. Ні, він нагадав про себе і зародив у серце надію на своє повернення.

             У КОВІДНОЇ істерії є передісторія і обов’язково має бути продовження. Згадайте свинячий грип, пташиний грип, СПІД. Ще у ті не такі далекі часи почалось розгойдування людської психіки з метою вироблення правил керування людиною через страх. Страх паралізує волю і розум людини, такі необхідні для неї властивості у протидії зовнішньому примусу, але категорії шкідливі у в’язнів світового концтабору. Страх збільшує владу тих, хто цим страхом керує. Згадайте постановочні кадри щодо початку так званої «пандемії», зроблені у Китаї і Італії. Чи вдасться зараз хазяям грошей на підґрунті даної «пандемії» створити сучасний цифровий концтабір-матрицю, залежатиме від поведінки більшості людей. Якщо цього разу не вдасться, то чекайте наступних спроб і нових «пандемій». І кожна наступна спроба з урахуванням набутого досвіду буде тіснішою удавкою на горлі Людства, ніж попередня.

            Я не виступаю ні за вакцинацію, ні проти неї***. Я виступаю за право кожної людини самостійно вирішувати всі питання, що стосуються її життя. Якщо вона не має права керувати власним життя, то що залишається від її свободи? Попереду важка боротьба за свободу кожної людини. Вона завжди супроводжуватиме сучасну людину і її нащадків. Відсидітись не вдасться. Ті, хто не підтримав Українську народну республіку у 1918-1920 роках і сподівався відсидітись за чужий рахунок, мільйонами вмирали від голодомору і непосильної праці у концтаборах.

            Ситуація з коронавірусом гірша, ніж можна було б собі уявити. Той ентузіазм, з яким КОВІДО-істерія була підтримана майже всіма політичними режимами, схильними до тоталітаризму, свідчить або про збіг інтересів хазяїв грошей і авторитарних режимів, або про глобальність влади хазяїв грошей вже на нинішньому етапі розвитку людства. Нові великі гроші перекочували з Заходу в обмін на нафту і газ до російських олігархів – гаманців Путіна. Путін практично безконтрольно може їх використовувати на просування своїх поглядів, свого порядку денного, своїх економічних і політичних інтересів, скуповуючи Західні засоби масової інформації, профспілкових і партійних діячів від крайніх лівих до крайніх правих. Тому такою кволою є реакція Європи на військовий напад Російської федерації на Україну. Тому такою потужною є п’ята колона в Україні. До класичних хазяїв грошей долучились створені ними нувориші з Московії. А як свідчить історія, нові великі гроші небезпечніші за старі. Старі гроші грають проти людства у гру під назвою КОВІД, нові – у відкриту агресію. Ковід і війна – це різні форми боротьби за тотальну владу. І першою жертвою цієї агресії стала Україна. Решта кроків можливі лише після успішного першого.

            Я переконаний у перемозі на всіх фронтах. Вірмо у себе, працюймо для України.

            *Фашизм є цілком нейтральним словом і означає консолідацію нації в ім’я досягнення певної мети. Зловісний відтінок надали цьому слову світові засоби масової інформації, асоціюючи його з «вселенським злом» у вигляді Німеччини в часи канцлерства Гітлера. Консолідація нації – фашизм можливий на основі різних прошарків населення країни і на основі різних ідей. Найнебезпечнішу форму він набуває тоді, коли консолідація відбувається на основі черні і її інстинктів. Таким він був у часи сталінізму в Радянському союзі, хоча формально тоді його називали інакше.

            **Що мова йде саме про хазяїв грошей видно, з того, що у США на фінансування всіх аспектів КОВІД-проекту були виділені декілька трильйонів доларів – точніше просто надруковані Федеральною резервною системою.

            ***За твердженням багатьох медиків, вірус, від якого нині помирають люди, на момент створення вакцин ще не був виділений у чистому вигляді. У цьому разі створення повноцінної вакцини неможливе. А чим же тоді вакцинують людей?

 (продовження)

   У наступній табличці наведені дані щодо причин смерті в Україні. Видно, що КОВІД займає доволі почесне місце серед цих причин, зрозуміло, якщо довіряти правильності встановлення причин смерті людей. На мою думку, вона завищена у декілька разів. Ці дані свідчать, що в перерахунку на рік в Україні помирає від хвороб, що пов’язують з КОРОНАВІРУСОМ приблизно одна особа на кожну тисячу. Без відповіді залишається питання, а як би виглядали наведені нами результати, якби медиків матеріально не стимулювали завищувати у звітах смертність від КОВІДУ?

            Чи є вакцинація шкідливою для здоров’я? Безумовно є. Тому дітей у малому віці  щеплять мінімальною кількістю класичних добре апробованих вакцин, ефективність яких не викликає жодних сумнівів. При доволі поширених аутоімунних захворюваннях стимулюють не підвищення імунітету, а його зниження через застосування доволі небезпечних імунодепресантів. Життя таких людей – це балансування на рівні мінімально необхідного для підтримання подальшого життя імунітету і воно часто закінчується смертю, наприклад, від онкологічних захворювань, спровокованих низьким імунітетом. Якщо імунітет  підвищити, то вони вмирають від основного діагнозу. Дивно, що навіть цю категорію людей, наприклад з пересадженою ниркою, також не звільняють від щеплень.

            Як сказав один з класиків медицини, що стояв у витоків вакцинації: «Щеплення - це постріл у темряву». Тому перед таким пострілом слід добре все зважити і дозволити людині самій приймати відповідне рішення.

            Щеплення завжди скорочують середню тривалість життя людської популяції. Але її скорочує і небезпечна хвороба. Масове щеплення доцільне тоді, коли ймовірність смерті від вакцинації значно менша від ймовірності смерті від даної небезпечної хвороби. Приклад: нехай середня тривалість життя 70 років, а вакцинація скорочує життя у середньому на 1 рік. Ймовірність смерті від щеплення тоді 1/70. Це означає, що при великій загальній кількості людей річна смертність зросте на 1.4%.

            Смертність від КОВІДУ в Україні поки що становить річно 0.13%, а від вакцинації? Відповіді немає. Але люди у владі, далекі від медицини, приймають доленосні для людей рішення на користь, чи на шкоду людям? У більшості випадків вони і самі цього достеменно не знають, хоча часто думають, що на користь. Я пригадую резолюцію першого секретаря комуністичної парті України Щербицького на першому повідомленні про Чорнобильську трагедію і колосальний витік радіації у навколишній простір після вибуху одного з реакторів: «Радіація, а що це таке?». Нині влада стала ніби демократичною, але рівень її компетентності десь такий же. Можливо – це властивість будь-якої влади – її некомпетентність у всьому, що не стосується правил гри у саму владу.

            Чи були виправданими локдауни і інші каральні заходи нашої влади проти власного населення? Чи був виправданим потужний удар по середньому і дрібному бізнесу, по системі середньої і вищої освіти? Думаю - ні. Хто відповість за колосальні матеріальні і моральні збитки? Некомпетентна влада? У мене щодо цього сумніви.

            У знаменитому фільмі Георгія Данелія Кін-дза-дза пацаки на планеті Кін-дза-дза носили дзвіночок, причеплений до носа. Він візуально і за допомогою звуку визначав їх низькій соціальний стан. При зустрічі з чтетланами вони мали присідати і казати «КУ». Можливо саме це чекає і нас, після того, як ми спочатку звикнемо до пов’язок на лиці, які жодного позитивного медичного сенсу у боротьбі з вірусом на мою думку не мають.

            Права людини і свобода особистості мають залишитись головним прапором сучасного світу. Особливо це стосується України і українців. Всі люди, незалежно від того вакциновані вони чи ні, в однаковій мірі можуть бути носіями вірусу і становити небезпеку один для одного, так само і як і буд-які неживі предмети. Для українців особиста свобода – це найвища цінність життя і не слід намагатись її знищити. Це небезпечно для будь-якої влади. Життя людини належить лише самій людині, а не бюрократичному апарату, що намагається перебрати на себе цю відповідальність. Наше суспільство має залишити і оберігати за кожною людиною право вибору у всіх загрозливих ситуаціях щодо її власного життя. Так стверджую я – людина, яка вже четвертий місяць не отримує платню через відмову від вакцинації.

1.Мінфін. Коронавірус: статистика по країнах. index.minfin.com.ua/ua/reference/coronavirus/geography/

Швець В. Т.          

  «Рушниця породжує владу» - у свій час сказав «великий кормчий Китаю» - Мао Цзе Дун. Я б узагальнив цю фразу: «Страх породжує владу», а рушниця лише частинний випадок того страху у найбрутальнішій формі, характерній для тоталітарної системи. Страх породжує владу тих, хто керує цим страхом. Детальніше про це у наступній статті, а в цій безпосередньо про КОВІД.

            На думку більшості дослідників – це продукт таємної дослідної лабораторії у китайському місті Ухані, який вийшов за межі лабораторії. Символічно, але не дивно, що батьківщиною цього вірусу стала саме ультракомуністична країна. Є дані, що лабораторія мала фінансування не лише від китайського уряду. Можливо цим пояснюється той факт, що проти Китаю з боку світового співтовариства не висунуто жодних офіційних обвинувачень. Кого найбільше вражає цей вірус – людей похилого віку. Оскільки КОВІД-19  - штучний вірус, створений рекомбінацією вже відомих природних штамів, то так він очевидно і задумувався. А для чого у майбутньому світовому концтаборі, про який мріють ортодоксальні комуністи, ця категорія людей? Витрат на підтримку їх здоров’я необхідно більше, ніж на підтримку здоров’я працездатних людей, а користі від них жодної. Проте смерть літніх людей має налякати і всіх інших і тут ми повертаємось до першого абзацу  статті.

            Наскільки небезпечним є цей вірус? Небезпечний, але наскільки сказати важко. Коли людина хворіє грипом, а помирає від інфаркту, то причиною смерті вважають інфаркт. Якщо людина хворіє КОВІДОМ, а помирає від інфаркту, то причиною смерті за нинішньою медичною практикою вважають КОВІД. Оскільки інших даних у нас немає, то візьмемо за основу саме такі дані [1].  Результати обробки деяких з них наведені нижче в таблиці Вони відповідають 8 лютому 2022 року. Насправді ми провели розрахунки для 125 країн світу. У більшості країн світу смертність складає соті відсотка від населення за весь період поширення хвороби, а рівень щепленого населення у більшості таких країн менший, ніж в Україні (в більшості африканських країн він становить лише декілька відсотків). Смертність становить у Пакистані, Кенії, Сомалі – 0.01%, Венесуелі – 0.02%, … . Розглянемо детальніше європейські країни, де рівень щеплення перевищує рівень щеплення в Україні. Країни з рівнем смертності вищим за рівень смертності в Україні це: Бельгія, Латвія, Румунія, Польща, Словенія, Литва, Молдова, Словаччина, Чехія, Боснія, Македонія, Угорщина, Болгарія. В Болгарії він найвищий - 0.49%. У цьому переліку найбідніші країни Європи, крім Бельгії. У решти європейських країн, а це якраз найбагатші країни Європи, рівень смертності нижчий, інколи набагато нижчий. Так у Швеції, знаменитій тим, що вона не практикувала локдауни, не вводила суворих обмежень на життя і працю громадян, рівень смертності склав 0.16%. У Білорусі, де так звана пандемія була повністю проігнорована відсоток летальних наслідків є лише 0.07%.

            Наведені дані свідчать про те, що прямого зв’язку між рівнем щеплення населення і його смертністю немає. Швидше навпаки. Я далекий від думки вважати, що у так званих щеплень існує мета, далека від турботи про здоров’я людей, хоча і не виключаю таку можливість. Після масових щеплень пройшло надто мало часу, щоб робити такі песимістичні висновки. Якщо за кілька років смертність у країнах з високим рівнем щеплення суттєво зросте, то конспірологи матимуть рацію. Правда насторожує той факт, що існує декілька видів так званих вакцин з різними малозрозумілими революційними механізмами дії і та швидкість, з якою ці вакцини з’явились, що абсолютно не характерно для цієї галузі медицини. Таке враження, а саме так вважають конспірологи, що подібні вакцини існували ще до появи знаменитого вірусу і зараз іде їх випробовування на безпрецедентно високій кількості людей. Звичайно, таким людям платять за право експериментувати з їх здоров’ям, але тут все відбувається на безоплатній добровільній або і примусовій основі. Існують сумніви і щодо того, чи те, чим щеплять людей, взагалі є вакциною з огляду на її неефективність.

            Проте певну закономірність серед європейських країн можна спостерігати. У країнах з високим рівнем життя і відповідно якістю медичного обслуговування відносна смертність значно нижча, ніж у решти країн Європи. Так що магістральний шлях подолання цієї і майбутніх епідемій не у примусовій вакцинації, як це практикує наша влада, а у радикальному покращенні медичного обслуговування людей.

            Один з варіантів біологічної ідентифікації людей – це ідентифікація їх за групами крові. Розглянемо найпопулярнішу систему ідентифікації груп крові за антигенами А і В та резус-фактором. Для першої групи крові характерна відсутність обох антигенів. Для другої характерна наявність на поверхні еритроцита антигену А, третьої – В, четвертої – обох антигенів А і В. З урахуванням наявності або відсутності у кожної групи крові резус-фактора маємо вісім груп крові. Частоти - частки населення з даною групою крові у відсотках, з якими зустрічаються різні групи крові у різних народів, різні. Для споріднених народів ці частки ближчі. Для неспоріднених народів вони відрізняються більше. За цим показником можна з’ясувати ступінь спорідненості різних народів. Але нас цікавитиме образ абстрактного європейського народу з усередненими значеннями частот різних груп крові. В якості такого середнього не можна брати середнє арифметичне для кожної з груп крові. Європейські країни суттєво відрізняються за чисельністю, а середнє арифметичне не враховує цю відмінність. Теорія ймовірностей пропонує вирішення проблеми знаходження такого середнього за допомогою формули повної ймовірності, де кожна країна дає внесок, пропорційний долі її населення в населенні цілої Європи.

            Дані щодо частот груп крові серед населення різних країн ми взяли з англійського варіанту Вікіпедії [1]. Від українського варіанту Вікіпедії [2] ці дані відрізняються більшою кількістю країн (125 проти 105). Зокрема в них присутня Білорусь, відсутня в українському варіанті. Для переважної більшості країн наявні в обох статтях дані щодо частот груп крові збігаються. Для невеликої частини є невеликі відмінності, пов’язані з дещо різною часовою прив’язкою цих даних. Лише для однієї країни ці відмінності суттєві – для Російської федерації. До квітня 2021 року вони також були ідентичними в обох статтях. Далі в англійському варіанті Вікіпедії вони суттєво змінились, тому ми використовуємо їх старі значення, ідентичні українському варіанту Вікіпедії. На жаль, іншими мовами аналогів цих статей автору знайти не вдалося.

            Є ще одна обставина, взята автором до уваги. Переважна більшість європейських країн – це мононаціональні країни, хоча приплив емігрантів в останні роки почав цю ситуацію в деяких країнах  дещо змінювати. Проте суттєва неоднорідність етнічного складу спостерігається лише у двох великих європейських країнах – це Російська федерація і Україна. Тому для цих двох країн ми провели розрахунки у двох варіантах. Перший варіант – взяли до уваги все населення країн. Другий варіант – взяли населення України без росіян, що складають 20% населення України, і населення Російської федерації без українців. Останні за нашими оцінками складаю до 15% населення Російської федерації. Мовна ідентифікація в тут ролі не грає.

            Використання формули повної ймовірності дає нам наступні результати для груп крові середньостатистичної європейської країни – другий рядок таблиці. Такі ж розрахунки, виконані для 125 країн світу містяться у третьому рядку таблиці. Для зручності ми наводимо результати у відсотках. Із порівняння цих даних видно, що для європейців характерне при позитивному резус-факторі суттєве перевищення долі другої групи крові порівняно з світовим рівнем, суттєво менша частка першої групи крові та майже удвічі менша частки третьої групи. Ще однією характерною рисою європейців є у рази більша частка різних груп крові з негативним резус-фактором.

            У четвертому рядку таблиці міститься інформація щодо українців. Частки різних груп крові для них мало відрізняються від відповідних часток для середньостатистичної європейської країни. Можна звернути увагу хіба що на помітно більшу частку другої групи крові з позитивним резус-фактором.

            Значний інтерес становить з’ясування питання: наскільки суттєві відмінності у значеннях часток різних груп крові для різних європейських країн відносно середньоєвропейських даних.

            Математика дозволяє безпосередньо порівнювати між собою лише дійсні числа. Які дійсні числа – по одному для кожної країни слід взяти до уваги для такого порівняння? Ми пропонуємо розглядати частки, що відповідають восьми групам крові для конкретної країни, в якості координат точки у восьмивимірному просторі. Тоді кожній країні відповідає одна така точка. Ступінь близькості країн або народів за групами крові тоді можна виміряти як відстань між відповідними точками. Якщо частки груп крові однієї з країн замінити на середньоєвропейські значення цих часток, то ми отримаємо відстань відповідної країни від середньоєвропейського рівня.  Розрахунки виконані для всіх європейських країн наведені у наступній таблиці. Одиниці вимірювання відстані можна обрати довільно. Проте, оскільки координатами точки є частки груп крові, виміряні у відсотках, то ми залишили саме це мірило відстані.

            З таблиці видно, що середньоєвропейські значення часток груп крові не відповідають жодній з 41 європейської країни, що цілком очікувано для невеликої сукупності порівнюваних об’єктів. Проте ступінь близькості часток їх груп крові до зазначених середніх даних часто відрізняється у рази. На першому місті за близькістю до середньоєвропейських стандартів виявились українці. Це не протирічить поширеній ще в 19 сторіччі гіпотезою про те, що колискою індоєвропейських народів була територія України між Дніпром і Доном. На сьогодні так вважає більшість дослідників. Далі йдуть серби, словени  і литовці. Зазначимо, що близькість до певного стандарту означає і взаємну близькість. Найдалі від середньоєвропейських значень часток знаходяться Російська федерація (без українців), Велика Британія, Ісландія і Ірландія. Проте однакова віддаленість від середніх значень не означає взаємну близькість (всі точки сфери знаходяться на однаковій відстані від її центру, проте відстань між ними змінюється в широких межах). У даному разі причинами віддаленості перерахованих країн різні. Мешканці Британських островів найменше зазнали змішування з народами Азії, що сотнями років хвилями накочувались на Європу. Російська федерація такі впливи зазначала у найбільшій мірі через своє відкрите з боку Азії географічне положення. Кількісний аналіз фактора змішування вимагає окремого дослідження на основі аналізу такої фізичної характеристики як ентропія.

            Другий варіант наших розрахунків стосувався населення Україні, а не лише українців, так само як і всього населення Російської федерації. Тут Україна відразу віддалилась від початку таблиці на 5 позицій, а Російська федерація віддалилась від кінця таблиці на 9 позицій. На першу позицію таблиці вийшла Сербія. Проти і у цьому разі Україна залишається серед лідерів близькості до середньоєвропейських значень часток груп крові.

            До кола європейських народів ми долучили також і Туреччину. З таблиць видно, що вона за формулою крові є типовим європейським народом. Основа цієї єдності, очевидно, була закладена ще у часи Римської імперії.

Висновки:

1.Наші розрахунки підтверджують гіпотезу про прабатьківщину індоєвропейських народів, локалізовану на території України.

2.Українці і на тепер у Європі найбільше відповідають середньоєвропейським показникам формули крові.

3.Населення України і на тепер у Європі є одним з найближчих до середньоєвропейських показників формули крові.

4.Наш шлях до політичної, економічної і військової інтеграції до Європи є поверненням в родину братніх нам народів.

Література:

1.Wikipedia: Blood type distribution by country https://en.wikipedia.org/wiki/Blood_type_distribution_by_country.

2.Wikipedia:Розподіл популяції за групами крові за країною https://uk.wikipedia.org/wiki

Швець В. Т.  

 Кожна велика війна починається за десятки років до першого пострілу.

            «Ми склали документ, що гарантує початок війни через 20 років. … Коли висуваєш умови, які народ (Німеччини) не здатен виконати, то примушуєш протилежну сторону або порушити домовленість, або почати війну». Цей прогноз надалі здійснився з точністю до одного року, але локомотивом нової Великої війни стала не Німеччина.

            Наведене висловлювання належить одному з авторів Версальського договору Ллойду Джорджу. Це один з видатних політиків Великої Британії всіх часів, - це прем’єр-міністр країни у часи підписання Версальського мирного договору. Цей договір не відповідав його переконання, але не він грав першу скрипку серед тих, хто вирішували долю Німеччини. Велика Британія була переможцем у Першій світовій війні чисто формально. Вона зіграла внічию, залишивши недоторканою свою імперію, але суттєво виснаживши ресурси. Справжнім переможцем були Сполучені штати. Вони теж формальноніби нічого не виграли, але вперше відчули свій вирішальний вплив на світові події і ніби провели генеральну репетицію перед остаточним захопленням верхньої сходинки світової піраміди влади.

            Сполучені штати вступили у війну приблизно за рік до її завершення на боці Антанти. Жодним чином вони не були ініціаторами війни. Але саме їх промисловий і фінансовий потенціал відіграв вирішальну роль у перемозі Антанти. Розуміючи, що війна неминуча, ще у 1913 році у Сполучених штатах для максимальної консолідації всіх фінансових ресурсів країни був створений центральний банк – Федеральна резервна система. Саме цей банк надалі здійснював емісію доларів у країні. Його унікальність серед центральних банків інших провідних країн світу була у тому, що він був приватним. Контрольним пакетом у момент створення володіла найбільша фінансова сила тодішнього світу – Ротшильди (нині цей контрольний пакет належитьРокфеллерам).

            Ротшильди були провідною фінансовою силою у багатьох країнах Європи – найбільше у Великій Британії. Ефективне функціонування Британської колоніальної імперії в значній мірі завдячувалось саме Ротшильдам. На початку двадцятого сторіччя британський фунт-стерлінгів був засобом міжнародних платежів. Який сенс Ротшильдам був ініціювати створення конкуруючого фінансового центру у Сполучених штатах і, відповідно, підсилювати конкуруючу валюту? Сенс був. Фунт стерлінгів друкувався казначейством Великої Британії і обслуговував інтереси цієї країни. Долар з моменту створення Федеральної резервної системи друкувався приватним банком.

            Фактично із створенням на території Сполучених штатів Федеральної резервної системи на світовій арені з’явився новий самостійний інтернаціональний гравець, не тотожній Сполученим штатам, хоча саме він відповідав за емісію національних грошей  країни. Головним інтересом цього гравця було зробити долар засобом міжнародних платежів. Це дозволило б певній групі банкірів впливати на економічні процеси у всьому світі.

            Наскільки це вигідно? Припустимо ви монопольно забезпечуєте світ грошима. Припустимо далі, що товарообіг країнсвіту зріс на 10%. Для забезпечення міжнародної торгівлі за стабільними цінами потрібно приблизно на 10% збільшити грошову масу. Ви створюєте ці гроші і впроваджуєте їх у міжнародний обіг. Як впроваджуєте? Видаєте іншим державам кредити на цю суму, або купуєте товари за кордоном. У будь-якому разі ви обмінюєте універсальний еквівалент вартості на саму вартість – на реальні ресурси.

            Наскільки це вигідно країні, від імені якої друкуються ці гроші? На перший погляд ніби вигідно, але вивозячи за межі держави гроші ви завозите у державу товари на цю ж суму. Тим самим ви знищуєте власну промисловість. Звідси спад виробництва, безробіття, соціальна напруга і маса інших проблем. Отже експорт грошей вигідний банкірам, але не вигідний промисловцям. Коли міжнародні гроші друкує держава, то вона шукає компромісу між всіма силами, задіяними в економіці країни. Коли гроші друкують приватні банкіри, то в першу чергу беруться до уваги їхінтереси.

            Також до вершин світової влади прагнула Німеччина. Величезні досягнення у всіх сферах людської діяльності: культура, наука, технології робили її лідером у всіх цих царинах. Проте вона пізно консолідувалась в окрему державу, коли весь світ вже був поділений між старшими за віком державами.

            Ще одним гравцем на міжнародній арені був сіонізм. Єврейський народ, розкиданий у всьому світ, прагнув створити власну державу. У тодішньому світі потужних імперій це було неможливо. Як висловився один з авторитетних діячів сіонізму: «У єврейської держави є шанси постати лише у разі, якщо провідні світові країни будуть послаблені взаємною війною». Подібні надії мали і багато інших народів включно з українцями, що входили до складу, наприклад, Австро-Угорської абоМосковської імперій.

            Перевага євреїв перед іншими недержавними народами полягала в тому, що за ними стояв колосальний фінансовий капітал, зосереджений у руках єврейських банкірів. Це десятки відомих прізвищ: Ротшильди, Опенгеймери Шифи тощо. Найдивовижнішою особою цього довгого списку я вважаю Бернарда Баруха. Почавши свою фінансову кар’єру з нульовим капіталом, він залишив після себе (1965 р.) трильйон доларів. Значно багатшими були Ротшильди, але їх багатство створювалось багатьма поколіннями і належало декільком гілкам їх великої родини. Так само багатшими були і Рокфеллери – німці за походженням, але тут та сама історія. Не кожні гроші є владою, але їх можна конвертувати у владу. Бернарду Баруху це вдалося. У 1912 році своїми грошима (50 тисяч доларів) він підтримав Вудро Вільсона на президентських виборах у Сполучених штатах.  У подяку за це Вільсон під час Першої світової війни призначив його головою Військово-промисловоко комітету, через який йшло фінансування військових витрат країни. Після закінчення війни Барух став економічним радником Вудро Вільсона, а також наступних американських президентів – Воррена Гардінга, Герберта Гувера, Франкліна Рузвельта, Гаррі Трумена. 

            Вразливим місцем сіонізму було те, що у світі не було території з компактним проживанням євреїв, на яку вони могли б спиратись, як на свою історичну батьківщину. У всіх інших недержавних народів такі території були.

            Незмінним борцем за світове панування завжди була Московська імперія. Не маючи фінансової, промислової або культурної потуги,рівної з можливостями інших провідних країн світу, Московія прагнула до світового панування через безмежне розширення своїх кордонів. Починаючи з свого статусу улусу Золотої орди, вона спочатку заволоділа всією спадщиною імперії Чингізхана, далі спадком Давньої Русі (України), далі була Річ Посполита. На початку двадцятого сторіччя черга дійшла до спадку Візантійської імперії – проливів Босфору і Дарданеллів разом із Константинополем (Стамбулом). Московія завжди починала загарбницьку війну при першій-ліпшій нагоді і такою залишається і дотепер. Зазвичай такою нагодою для війни ставала суттєва військова перевага Московії над потенційними жертвами агресії.

            Об’єктивні передумови для Великої війни склались на початку двадцятого сторіччя і війна почалась. Постріл у Сараєво, що обірвав життя спадкоємця престолу Австро-Угорської імперії був не більше, ніж привід. Якби не ця подія, то була б якась інша.

            Кривавою була Перша світова війна. Приблизно 10 млн життів коштувала вона світу. Європа захлинулася кров’ю своїх громадян. Через військову поразку від німецької армії,  прискорену революцією в Московії, остання вибула з війни. Через рік революція в Німеччині унеможливила її перемогу на Західному фронті. Після цього війна швидко закінчилась поразкою Німеччини – поразкою, яка не була результатом військової поразки, а лише результатом дії політичних чинників. Дивним чином вся відповідальність за цю війну була покладена на Німеччину. Умови мирного договору були несумісні з можливістю навіть біологічногоіснування німецького народу. Післявоєнні роки у Німеччині добре описані у романах Еріх Марії Ремарка.

            Зауважимо, що серед наслідків Великої війни були і позитивні. Незалежність отримали цілий ряд країн: Фінляндія, Литва, Естонія, Латвія, Польща, Угорщина, Чехословаччина. Іншим недержавним народам, включно з українцями, слід було чекати наступної Великої війни для нової спроби реалізації своєї державності.

            Після завершення світової війни жодна країна Європи, крім однієї, не хотіла нової війни. Цією однією країною була Московія. Після 1918 року Європа поволі поверталась до мирного життя. Продовжувала воювати лише одна країна – Московія. За відсутністю зовнішнього ворога вона воювала сама з собою. Це була так звана громадянська війна. Кількість жертв цієї внутрішньої війни врешті перевищила загальну кількість загиблих у Першій світовій війні. До 1920 року освічена частина Московської імперії була або винищена, або витіснена за кордон. Війна мала б припинитись, але не припинилась. Гасло «Даєш світову революцію», тобто даєш нову світову війну, спрямувало не вгамовану попередньою різаниною чернь до зовнішньої експансії. Тільки мужність і героїзм поляків, які розбили більшовицькі орди на підступах до Варшави, зупинили на деякий час цю експансію до Європи. Воювати все ще хотілось, але не було чим. Потрібна була зброя, багато сучасної зброї, але перш за все, потрібні були заводи для її виготовлення – заводи, яких імперія не мала.Зате імперія мала нафту. До половини тодішнього світового видобутку нафти (приблизно 10 млн. тон) добувалось у Баку.

            Московія на певний час відклала війну і почала індустріалізацію. Рокфеллери – головні гравці на світовому нафтовому ринкустали першими потужними інвесторами цієї індустріалізації. Їх інтерес полягав у Бакинській нафті. Вони отримали право її продажу на світовому ринку. Експортний нафтовий потік з Московії стрімко наростав – відкривались і освоювались все нові і нові нафтові родовища у різних кінцях імперії. У Московії була мета і були засоби для її досягнення. Конкретний постачальник економічних послуг тут грав другорядну роль. Прості оцінки показують, що прибутки Радянського союзу від продажу нафти у десятки разів перевищували прибутки від продажу зерна. Так у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон був проданий лише 1 млн. тон зерна. Українці помирали мільйонами не тому, що помилково вивезли за кордон цей мільйон тон зерна, а цей мільйон тон вивезлиспеціально для того, щоб мільйони українців померли з голоду. У голодомора в Україні і Казахстані було інше, позаекономічне призначення.

            Не обійшлось тут і без Федеральної резервної системи. Від початку двадцятих років остання стрімко збільшувала обсяг грошової маси у країні, видаючи багато дешевих кредитів. І раптом грошова маса в країни різко зменшилась через стрімке подорожчання кредитів. Який економічний процес запускає таке подорожчання? Розглянемо це на прикладі будівельної компанії. Стрімке подорожчання кредитів різко зменшує продаж збудованих квартир, оскільки значна їх частка купувалась у кредит. Зменшення продажу призводить до зниження цін. Зниження цін призводить до зменшення прибутку компанії.Але перед цим у часи дешевих кредитів компанія у кредит закупила обладнання і будівельні матеріали. Ці кредити потрібно повертати, а отриманого прибутку недостатньо. Компанія змушена брати новий вже дорогий кредит. Так запускається механізм банкрутства. І лавина банкрутств розпочалась. 28 жовтня 1929 на другому році першої п’ятирічки у Радянському союзі стався крах головної біржі Сполучених штатів на Волл-стріт. Куди ділись гроші з внутрішнього обігу? Хоча платіжний баланс Радянського союзу тих років ще і досі засекречений, смію припустити, що саме у кінці двадцятих років були надані колосальні кредити Радянському союзу. Стрімке падіння цін на обладнання і банкрутство цілого ряду промислових підприємств внаслідок економічної кризи у Сполучених штатах дозволило за безцінь скуповувати це обладнання. Безробіття серед технічного персоналу дозволило за безцінь наймати американськихінженерів для проектування і будівництва більше як 9 тисяч середніх і великих підприємств на території Радянського союзу. Вважаю, що Велика депресія у Сполучених штатах і індустріалізація Радянського союзу тісно пов’язані між собою. Про те, що Федеральна резервна система була ініціатором цієї кризи свідчить і той факт, що жодний її акціонер не постраждав. Більше того, Бернард Барух, щоб показати могутність системи, запросив майбутнього прем’єр-міністра Великої Британії  Вінстона Черчилля на біржу Нью-Йорка саме в день біржового краху, про який він, очевидно, знав наперед.

            На мою думку, Велика депресія у Сполучених штатах була революцією групи банкірів, з метою захоплення влади у Сполучених штатах. Велика депресія дозволила досягти наступні цілі:

            1.Банкрутство більшості незалежних дрібних і середніх банків, тобто консолідації фінансових ресурсів країни у руках небагатьох банкірів.

            2.Витіснення з ключових позицій в економіці країни представників промислового капіталу. Навіть знаменитий підприємець Генріх Форд мало не збанкрутував під час цієї кризи. Зауважимо, що дев`ятнадцяте сторіччя у Сполучених штатах булосторіччям промисловців.

            3.На фоні економічної і політичної нестабільності в країні привести до влади "свого" президента. Ним став Франклін Рузвельт. Його фізична слабкість – паралізовані ноги лише збільшувала його керованість. Саме керованість Франкліна Рузвельта з боку фінансового олігархату дозволила йому всупереч американській конституції займати посаду президента чотири рази підряд.

            4.Нова економічна політика, проголошена Франкліном Рузвельтом, означала великі державні інвестиції в економіку країни. Кінцевою пунктом призначення цих капіталовкладень був переважно військово-промисловий комплекс. Тобто Сполучені штати хотіли повторити сценарій Першої світової війни, краще підготувавшись до нього у військовому плані.

            5.У найтрагічнішому для українців 1933 році уряд Франкліна Рузвельта визнав Радянський союз, що потрібно було для ефективнішого забезпечення економічної співпраці з ним. Засоби масової інформації країни, а також інших країн, де їх можна було контролювати, придушували всі намагання чесних людей донести до міжнародної громадськості правду про геноцид українців і казахів.

            6.Провідні банки країни отримали колосальні прибутки за рахунок величезних кредитів Радянському союзу.

            Стрімке наростання військового потенціалу на фоні агресивної зовнішньої і антилюдської внутрішньої політики Радянського союзу створювало реальну небезпеку існуванню всіх без виключення європейських держав. Попри своє небажання, вона мали також розпочати реалізацію програми озброєння. Але цього було замало.

            Радянський союз створив міжнародну терористичну організацію під назвою Комінтерн. У кожній європейській країні існувала гілка цієї організації. Метою організації було силове захоплення політичної влади у відповідних країнах. Ідеї більшовизму, що оволоділи черню Московії, швидко поширювались серед черні європейських країн. На відміну від Радянського союзу, де чернь досягла своєї критичної маси, потрібної для насильницького захоплення політичної владив країнах Європи такої критичної маси ще не було, але Велика депресія сприяла пролетаризації населення Європи і було лише питанням часу.

            Ідеям більшовизму можна було протиставити лише співмірні за силою ідеї. Суть більшовизму у тому, щоб відібрати і поділити, чого цілком достатньо для черні. Захід Європи відрізнявся від її Сходу наявністю значного прошарку представників середнього класу. Ідеї черні його не надихали, а от ідеї національної гідності, честі, цілком відповідали його менталітету. Тому практично в усіх європейських країнах: Іспанії, Португалії, Італії, Великій Британії, Німеччині, Австрії, Румунії, Угорщині, Хорватії, Словаччини  тощо пожвавились націоналістичні рухи. І саме на ці рухи зробили ставку тверезі ділові кола Європи і світу. Націоналісти країн Європи отримали необхідну їм матеріальну підтримку. Рокфеллери  завжди пам`ятали про своє німецьке походження. Хоча у Німеччини не було нафти, яка могла б їх зацікавити, вони надали колосальну допомогу відновленню економіки Німеччини.

            Найуспішнішими у справі національної консолідації були Італія і Німеччина.У Німеччини, крім страху перед воєнною експансією Радянського союзу, потужним чинником її зовнішньої політики було національне приниження за наслідками Першої світової війни. Більшовицький ідеологічний наступ на Європу був зупинений, але військова загроза з боку Радянського союзу наростала. І почалось військове переозброєння більшості країн Європи. Гонка обзроєнь – це найчастіше предтеча війни. Війна звичайно починається тоді, коли найбільш агресивний учасник цієї гонки досягає піку своєї готовності. Такого піку першим досяг Радянський союз, оскільки першим почав переозброєння. У червні 1941 року ще не пролунав жодний постріл, але вся країна прийшла у рух. З усіх куточків Радянського союзу у бік західного кордону потягнулись ешелони з військами. Назад вони вже не повернулись. Ще не пролунав жодний постріл, а нова Велика війна фактично почалась. Чий буде цей перший постріл не мало вже жодного значення. І ми повертаємось до цитованого вище висловлювання Ллойда Джорджа. Чому двадцять років? Стільки років потрібно для переозброєння головного агресора і втягування у гонку озброєнь інших потенційних учасників війни.

Швець В. Т.  

 Кожна велика війна починається за десятки років до першого пострілу.

            «Ми склали документ, що гарантує початок війни через 20 років. … Коли висуваєш умови, які народ (Німеччини) не здатен виконати, то примушуєш протилежну сторону або порушити домовленість, або почати війну». Цей прогноз надалі здійснився з точністю до одного року, але локомотивом нової Великої війни стала не Німеччина.

            Наведене висловлювання належить одному з авторів Версальського договору Ллойду Джорджу. Це один з видатних політиків Великої Британії всіх часів, - це прем’єр-міністр країни у часи підписання Версальського мирного договору. Цей договір не відповідав його переконання, але не він грав першу скрипку серед тих, хто вирішували долю Німеччини. Велика Британія була переможцем у Першій світовій війні чисто формально. Вона зіграла внічию, залишивши недоторканою свою імперію, але суттєво виснаживши ресурси. Справжнім переможцем були Сполучені штати. Вони теж формальноніби нічого не виграли, але вперше відчули свій вирішальний вплив на світові події і ніби провели генеральну репетицію перед остаточним захопленням верхньої сходинки світової піраміди влади.

            Сполучені штати вступили у війну приблизно за рік до її завершення на боці Антанти. Жодним чином вони не були ініціаторами війни. Але саме їх промисловий і фінансовий потенціал відіграв вирішальну роль у перемозі Антанти. Розуміючи, що війна неминуча, ще у 1913 році у Сполучених штатах для максимальної консолідації всіх фінансових ресурсів країни був створений центральний банк – Федеральна резервна система. Саме цей банк надалі здійснював емісію доларів у країні. Його унікальність серед центральних банків інших провідних країн світу була у тому, що він був приватним. Контрольним пакетом у момент створення володіла найбільша фінансова сила тодішнього світу – Ротшильди (нині цей контрольний пакет належитьРокфеллерам).

            Ротшильди були провідною фінансовою силою у багатьох країнах Європи – найбільше у Великій Британії. Ефективне функціонування Британської колоніальної імперії в значній мірі завдячувалось саме Ротшильдам. На початку двадцятого сторіччя британський фунт-стерлінгів був засобом міжнародних платежів. Який сенс Ротшильдам був ініціювати створення конкуруючого фінансового центру у Сполучених штатах і, відповідно, підсилювати конкуруючу валюту? Сенс був. Фунт стерлінгів друкувався казначейством Великої Британії і обслуговував інтереси цієї країни. Долар з моменту створення Федеральної резервної системи друкувався приватним банком.

            Фактично із створенням на території Сполучених штатів Федеральної резервної системи на світовій арені з’явився новий самостійний інтернаціональний гравець, не тотожній Сполученим штатам, хоча саме він відповідав за емісію національних грошей  країни. Головним інтересом цього гравця було зробити долар засобом міжнародних платежів. Це дозволило б певній групі банкірів впливати на економічні процеси у всьому світі.

            Наскільки це вигідно? Припустимо ви монопольно забезпечуєте світ грошима. Припустимо далі, що товарообіг країнсвіту зріс на 10%. Для забезпечення міжнародної торгівлі за стабільними цінами потрібно приблизно на 10% збільшити грошову масу. Ви створюєте ці гроші і впроваджуєте їх у міжнародний обіг. Як впроваджуєте? Видаєте іншим державам кредити на цю суму, або купуєте товари за кордоном. У будь-якому разі ви обмінюєте універсальний еквівалент вартості на саму вартість – на реальні ресурси.

            Наскільки це вигідно країні, від імені якої друкуються ці гроші? На перший погляд ніби вигідно, але вивозячи за межі держави гроші ви завозите у державу товари на цю ж суму. Тим самим ви знищуєте власну промисловість. Звідси спад виробництва, безробіття, соціальна напруга і маса інших проблем. Отже експорт грошей вигідний банкірам, але не вигідний промисловцям. Коли міжнародні гроші друкує держава, то вона шукає компромісу між всіма силами, задіяними в економіці країни. Коли гроші друкують приватні банкіри, то в першу чергу беруться до уваги їхінтереси.

            Також до вершин світової влади прагнула Німеччина. Величезні досягнення у всіх сферах людської діяльності: культура, наука, технології робили її лідером у всіх цих царинах. Проте вона пізно консолідувалась в окрему державу, коли весь світ вже був поділений між старшими за віком державами.

            Ще одним гравцем на міжнародній арені був сіонізм. Єврейський народ, розкиданий у всьому світ, прагнув створити власну державу. У тодішньому світі потужних імперій це було неможливо. Як висловився один з авторитетних діячів сіонізму: «У єврейської держави є шанси постати лише у разі, якщо провідні світові країни будуть послаблені взаємною війною». Подібні надії мали і багато інших народів включно з українцями, що входили до складу, наприклад, Австро-Угорської абоМосковської імперій.

            Перевага євреїв перед іншими недержавними народами полягала в тому, що за ними стояв колосальний фінансовий капітал, зосереджений у руках єврейських банкірів. Це десятки відомих прізвищ: Ротшильди, Опенгеймери Шифи тощо. Найдивовижнішою особою цього довгого списку я вважаю Бернарда Баруха. Почавши свою фінансову кар’єру з нульовим капіталом, він залишив після себе (1965 р.) трильйон доларів. Значно багатшими були Ротшильди, але їх багатство створювалось багатьма поколіннями і належало декільком гілкам їх великої родини. Так само багатшими були і Рокфеллери – німці за походженням, але тут та сама історія. Не кожні гроші є владою, але їх можна конвертувати у владу. Бернарду Баруху це вдалося. У 1912 році своїми грошима (50 тисяч доларів) він підтримав Вудро Вільсона на президентських виборах у Сполучених штатах.  У подяку за це Вільсон під час Першої світової війни призначив його головою Військово-промисловоко комітету, через який йшло фінансування військових витрат країни. Після закінчення війни Барух став економічним радником Вудро Вільсона, а також наступних американських президентів – Воррена Гардінга, Герберта Гувера, Франкліна Рузвельта, Гаррі Трумена. 

            Вразливим місцем сіонізму було те, що у світі не було території з компактним проживанням євреїв, на яку вони могли б спиратись, як на свою історичну батьківщину. У всіх інших недержавних народів такі території були.

            Незмінним борцем за світове панування завжди була Московська імперія. Не маючи фінансової, промислової або культурної потуги,рівної з можливостями інших провідних країн світу, Московія прагнула до світового панування через безмежне розширення своїх кордонів. Починаючи з свого статусу улусу Золотої орди, вона спочатку заволоділа всією спадщиною імперії Чингізхана, далі спадком Давньої Русі (України), далі була Річ Посполита. На початку двадцятого сторіччя черга дійшла до спадку Візантійської імперії – проливів Босфору і Дарданеллів разом із Константинополем (Стамбулом). Московія завжди починала загарбницьку війну при першій-ліпшій нагоді і такою залишається і дотепер. Зазвичай такою нагодою для війни ставала суттєва військова перевага Московії над потенційними жертвами агресії.

            Об’єктивні передумови для Великої війни склались на початку двадцятого сторіччя і війна почалась. Постріл у Сараєво, що обірвав життя спадкоємця престолу Австро-Угорської імперії був не більше, ніж привід. Якби не ця подія, то була б якась інша.

            Кривавою була Перша світова війна. Приблизно 10 млн життів коштувала вона світу. Європа захлинулася кров’ю своїх громадян. Через військову поразку від німецької армії,  прискорену революцією в Московії, остання вибула з війни. Через рік революція в Німеччині унеможливила її перемогу на Західному фронті. Після цього війна швидко закінчилась поразкою Німеччини – поразкою, яка не була результатом військової поразки, а лише результатом дії політичних чинників. Дивним чином вся відповідальність за цю війну була покладена на Німеччину. Умови мирного договору були несумісні з можливістю навіть біологічногоіснування німецького народу. Післявоєнні роки у Німеччині добре описані у романах Еріх Марії Ремарка.

            Зауважимо, що серед наслідків Великої війни були і позитивні. Незалежність отримали цілий ряд країн: Фінляндія, Литва, Естонія, Латвія, Польща, Угорщина, Чехословаччина. Іншим недержавним народам, включно з українцями, слід було чекати наступної Великої війни для нової спроби реалізації своєї державності.

            Після завершення світової війни жодна країна Європи, крім однієї, не хотіла нової війни. Цією однією країною була Московія. Після 1918 року Європа поволі поверталась до мирного життя. Продовжувала воювати лише одна країна – Московія. За відсутністю зовнішнього ворога вона воювала сама з собою. Це була так звана громадянська війна. Кількість жертв цієї внутрішньої війни врешті перевищила загальну кількість загиблих у Першій світовій війні. До 1920 року освічена частина Московської імперії була або винищена, або витіснена за кордон. Війна мала б припинитись, але не припинилась. Гасло «Даєш світову революцію», тобто даєш нову світову війну, спрямувало не вгамовану попередньою різаниною чернь до зовнішньої експансії. Тільки мужність і героїзм поляків, які розбили більшовицькі орди на підступах до Варшави, зупинили на деякий час цю експансію до Європи. Воювати все ще хотілось, але не було чим. Потрібна була зброя, багато сучасної зброї, але перш за все, потрібні були заводи для її виготовлення – заводи, яких імперія не мала.Зате імперія мала нафту. До половини тодішнього світового видобутку нафти (приблизно 10 млн. тон) добувалось у Баку.

            Московія на певний час відклала війну і почала індустріалізацію. Рокфеллери – головні гравці на світовому нафтовому ринкустали першими потужними інвесторами цієї індустріалізації. Їх інтерес полягав у Бакинській нафті. Вони отримали право її продажу на світовому ринку. Експортний нафтовий потік з Московії стрімко наростав – відкривались і освоювались все нові і нові нафтові родовища у різних кінцях імперії. У Московії була мета і були засоби для її досягнення. Конкретний постачальник економічних послуг тут грав другорядну роль. Прості оцінки показують, що прибутки Радянського союзу від продажу нафти у десятки разів перевищували прибутки від продажу зерна. Так у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон був проданий лише 1 млн. тон зерна. Українці помирали мільйонами не тому, що помилково вивезли за кордон цей мільйон тон зерна, а цей мільйон тон вивезлиспеціально для того, щоб мільйони українців померли з голоду. У голодомора в Україні і Казахстані було інше, позаекономічне призначення.

            Не обійшлось тут і без Федеральної резервної системи. Від початку двадцятих років остання стрімко збільшувала обсяг грошової маси у країні, видаючи багато дешевих кредитів. І раптом грошова маса в країни різко зменшилась через стрімке подорожчання кредитів. Який економічний процес запускає таке подорожчання? Розглянемо це на прикладі будівельної компанії. Стрімке подорожчання кредитів різко зменшує продаж збудованих квартир, оскільки значна їх частка купувалась у кредит. Зменшення продажу призводить до зниження цін. Зниження цін призводить до зменшення прибутку компанії.Але перед цим у часи дешевих кредитів компанія у кредит закупила обладнання і будівельні матеріали. Ці кредити потрібно повертати, а отриманого прибутку недостатньо. Компанія змушена брати новий вже дорогий кредит. Так запускається механізм банкрутства. І лавина банкрутств розпочалась. 28 жовтня 1929 на другому році першої п’ятирічки у Радянському союзі стався крах головної біржі Сполучених штатів на Волл-стріт. Куди ділись гроші з внутрішнього обігу? Хоча платіжний баланс Радянського союзу тих років ще і досі засекречений, смію припустити, що саме у кінці двадцятих років були надані колосальні кредити Радянському союзу. Стрімке падіння цін на обладнання і банкрутство цілого ряду промислових підприємств внаслідок економічної кризи у Сполучених штатах дозволило за безцінь скуповувати це обладнання. Безробіття серед технічного персоналу дозволило за безцінь наймати американськихінженерів для проектування і будівництва більше як 9 тисяч середніх і великих підприємств на території Радянського союзу. Вважаю, що Велика депресія у Сполучених штатах і індустріалізація Радянського союзу тісно пов’язані між собою. Про те, що Федеральна резервна система була ініціатором цієї кризи свідчить і той факт, що жодний її акціонер не постраждав. Більше того, Бернард Барух, щоб показати могутність системи, запросив майбутнього прем’єр-міністра Великої Британії  Вінстона Черчилля на біржу Нью-Йорка саме в день біржового краху, про який він, очевидно, знав наперед.

            На мою думку, Велика депресія у Сполучених штатах була революцією групи банкірів, з метою захоплення влади у Сполучених штатах. Велика депресія дозволила досягти наступні цілі:

            1.Банкрутство більшості незалежних дрібних і середніх банків, тобто консолідації фінансових ресурсів країни у руках небагатьох банкірів.

            2.Витіснення з ключових позицій в економіці країни представників промислового капіталу. Навіть знаменитий підприємець Генріх Форд мало не збанкрутував під час цієї кризи. Зауважимо, що дев`ятнадцяте сторіччя у Сполучених штатах булосторіччям промисловців.

            3.На фоні економічної і політичної нестабільності в країні привести до влади "свого" президента. Ним став Франклін Рузвельт. Його фізична слабкість – паралізовані ноги лише збільшувала його керованість. Саме керованість Франкліна Рузвельта з боку фінансового олігархату дозволила йому всупереч американській конституції займати посаду президента чотири рази підряд.

            4.Нова економічна політика, проголошена Франкліном Рузвельтом, означала великі державні інвестиції в економіку країни. Кінцевою пунктом призначення цих капіталовкладень був переважно військово-промисловий комплекс. Тобто Сполучені штати хотіли повторити сценарій Першої світової війни, краще підготувавшись до нього у військовому плані.

            5.У найтрагічнішому для українців 1933 році уряд Франкліна Рузвельта визнав Радянський союз, що потрібно було для ефективнішого забезпечення економічної співпраці з ним. Засоби масової інформації країни, а також інших країн, де їх можна було контролювати, придушували всі намагання чесних людей донести до міжнародної громадськості правду про геноцид українців і казахів.

            6.Провідні банки країни отримали колосальні прибутки за рахунок величезних кредитів Радянському союзу.

            Стрімке наростання військового потенціалу на фоні агресивної зовнішньої і антилюдської внутрішньої політики Радянського союзу створювало реальну небезпеку існуванню всіх без виключення європейських держав. Попри своє небажання, вона мали також розпочати реалізацію програми озброєння. Але цього було замало.

            Радянський союз створив міжнародну терористичну організацію під назвою Комінтерн. У кожній європейській країні існувала гілка цієї організації. Метою організації було силове захоплення політичної влади у відповідних країнах. Ідеї більшовизму, що оволоділи черню Московії, швидко поширювались серед черні європейських країн. На відміну від Радянського союзу, де чернь досягла своєї критичної маси, потрібної для насильницького захоплення політичної владив країнах Європи такої критичної маси ще не було, але Велика депресія сприяла пролетаризації населення Європи і було лише питанням часу.

            Ідеям більшовизму можна було протиставити лише співмірні за силою ідеї. Суть більшовизму у тому, щоб відібрати і поділити, чого цілком достатньо для черні. Захід Європи відрізнявся від її Сходу наявністю значного прошарку представників середнього класу. Ідеї черні його не надихали, а от ідеї національної гідності, честі, цілком відповідали його менталітету. Тому практично в усіх європейських країнах: Іспанії, Португалії, Італії, Великій Британії, Німеччині, Австрії, Румунії, Угорщині, Хорватії, Словаччини  тощо пожвавились націоналістичні рухи. І саме на ці рухи зробили ставку тверезі ділові кола Європи і світу. Націоналісти країн Європи отримали необхідну їм матеріальну підтримку. Рокфеллери  завжди пам`ятали про своє німецьке походження. Хоча у Німеччини не було нафти, яка могла б їх зацікавити, вони надали колосальну допомогу відновленню економіки Німеччини.

            Найуспішнішими у справі національної консолідації були Італія і Німеччина.У Німеччини, крім страху перед воєнною експансією Радянського союзу, потужним чинником її зовнішньої політики було національне приниження за наслідками Першої світової війни. Більшовицький ідеологічний наступ на Європу був зупинений, але військова загроза з боку Радянського союзу наростала. І почалось військове переозброєння більшості країн Європи. Гонка обзроєнь – це найчастіше предтеча війни. Війна звичайно починається тоді, коли найбільш агресивний учасник цієї гонки досягає піку своєї готовності. Такого піку першим досяг Радянський союз, оскільки першим почав переозброєння. У червні 1941 року ще не пролунав жодний постріл, але вся країна прийшла у рух. З усіх куточків Радянського союзу у бік західного кордону потягнулись ешелони з військами. Назад вони вже не повернулись. Ще не пролунав жодний постріл, а нова Велика війна фактично почалась. Чий буде цей перший постріл не мало вже жодного значення. І ми повертаємось до цитованого вище висловлювання Ллойда Джорджа. Чому двадцять років? Стільки років потрібно для переозброєння головного агресора і втягування у гонку озброєнь інших потенційних учасників війни.

Швець В. Т.  

 Кожна велика війна починається за десятки років до першого пострілу.

            «Ми склали документ, що гарантує початок війни через 20 років. … Коли висуваєш умови, які народ (Німеччини) не здатен виконати, то примушуєш протилежну сторону або порушити домовленість, або почати війну». Цей прогноз надалі здійснився з точністю до одного року, але локомотивом нової Великої війни стала не Німеччина.

            Наведене висловлювання належить одному з авторів Версальського договору Ллойду Джорджу. Це один з видатних політиків Великої Британії всіх часів, - це прем’єр-міністр країни у часи підписання Версальського мирного договору. Цей договір не відповідав його переконання, але не він грав першу скрипку серед тих, хто вирішували долю Німеччини. Велика Британія була переможцем у Першій світовій війні чисто формально. Вона зіграла внічию, залишивши недоторканою свою імперію, але суттєво виснаживши ресурси. Справжнім переможцем були Сполучені штати. Вони теж формальноніби нічого не виграли, але вперше відчули свій вирішальний вплив на світові події і ніби провели генеральну репетицію перед остаточним захопленням верхньої сходинки світової піраміди влади.

            Сполучені штати вступили у війну приблизно за рік до її завершення на боці Антанти. Жодним чином вони не були ініціаторами війни. Але саме їх промисловий і фінансовий потенціал відіграв вирішальну роль у перемозі Антанти. Розуміючи, що війна неминуча, ще у 1913 році у Сполучених штатах для максимальної консолідації всіх фінансових ресурсів країни був створений центральний банк – Федеральна резервна система. Саме цей банк надалі здійснював емісію доларів у країні. Його унікальність серед центральних банків інших провідних країн світу була у тому, що він був приватним. Контрольним пакетом у момент створення володіла найбільша фінансова сила тодішнього світу – Ротшильди (нині цей контрольний пакет належитьРокфеллерам).

            Ротшильди були провідною фінансовою силою у багатьох країнах Європи – найбільше у Великій Британії. Ефективне функціонування Британської колоніальної імперії в значній мірі завдячувалось саме Ротшильдам. На початку двадцятого сторіччя британський фунт-стерлінгів був засобом міжнародних платежів. Який сенс Ротшильдам був ініціювати створення конкуруючого фінансового центру у Сполучених штатах і, відповідно, підсилювати конкуруючу валюту? Сенс був. Фунт стерлінгів друкувався казначейством Великої Британії і обслуговував інтереси цієї країни. Долар з моменту створення Федеральної резервної системи друкувався приватним банком.

            Фактично із створенням на території Сполучених штатів Федеральної резервної системи на світовій арені з’явився новий самостійний інтернаціональний гравець, не тотожній Сполученим штатам, хоча саме він відповідав за емісію національних грошей  країни. Головним інтересом цього гравця було зробити долар засобом міжнародних платежів. Це дозволило б певній групі банкірів впливати на економічні процеси у всьому світі.

            Наскільки це вигідно? Припустимо ви монопольно забезпечуєте світ грошима. Припустимо далі, що товарообіг країнсвіту зріс на 10%. Для забезпечення міжнародної торгівлі за стабільними цінами потрібно приблизно на 10% збільшити грошову масу. Ви створюєте ці гроші і впроваджуєте їх у міжнародний обіг. Як впроваджуєте? Видаєте іншим державам кредити на цю суму, або купуєте товари за кордоном. У будь-якому разі ви обмінюєте універсальний еквівалент вартості на саму вартість – на реальні ресурси.

            Наскільки це вигідно країні, від імені якої друкуються ці гроші? На перший погляд ніби вигідно, але вивозячи за межі держави гроші ви завозите у державу товари на цю ж суму. Тим самим ви знищуєте власну промисловість. Звідси спад виробництва, безробіття, соціальна напруга і маса інших проблем. Отже експорт грошей вигідний банкірам, але не вигідний промисловцям. Коли міжнародні гроші друкує держава, то вона шукає компромісу між всіма силами, задіяними в економіці країни. Коли гроші друкують приватні банкіри, то в першу чергу беруться до уваги їхінтереси.

            Також до вершин світової влади прагнула Німеччина. Величезні досягнення у всіх сферах людської діяльності: культура, наука, технології робили її лідером у всіх цих царинах. Проте вона пізно консолідувалась в окрему державу, коли весь світ вже був поділений між старшими за віком державами.

            Ще одним гравцем на міжнародній арені був сіонізм. Єврейський народ, розкиданий у всьому світ, прагнув створити власну державу. У тодішньому світі потужних імперій це було неможливо. Як висловився один з авторитетних діячів сіонізму: «У єврейської держави є шанси постати лише у разі, якщо провідні світові країни будуть послаблені взаємною війною». Подібні надії мали і багато інших народів включно з українцями, що входили до складу, наприклад, Австро-Угорської абоМосковської імперій.

            Перевага євреїв перед іншими недержавними народами полягала в тому, що за ними стояв колосальний фінансовий капітал, зосереджений у руках єврейських банкірів. Це десятки відомих прізвищ: Ротшильди, Опенгеймери Шифи тощо. Найдивовижнішою особою цього довгого списку я вважаю Бернарда Баруха. Почавши свою фінансову кар’єру з нульовим капіталом, він залишив після себе (1965 р.) трильйон доларів. Значно багатшими були Ротшильди, але їх багатство створювалось багатьма поколіннями і належало декільком гілкам їх великої родини. Так само багатшими були і Рокфеллери – німці за походженням, але тут та сама історія. Не кожні гроші є владою, але їх можна конвертувати у владу. Бернарду Баруху це вдалося. У 1912 році своїми грошима (50 тисяч доларів) він підтримав Вудро Вільсона на президентських виборах у Сполучених штатах.  У подяку за це Вільсон під час Першої світової війни призначив його головою Військово-промисловоко комітету, через який йшло фінансування військових витрат країни. Після закінчення війни Барух став економічним радником Вудро Вільсона, а також наступних американських президентів – Воррена Гардінга, Герберта Гувера, Франкліна Рузвельта, Гаррі Трумена. 

            Вразливим місцем сіонізму було те, що у світі не було території з компактним проживанням євреїв, на яку вони могли б спиратись, як на свою історичну батьківщину. У всіх інших недержавних народів такі території були.

            Незмінним борцем за світове панування завжди була Московська імперія. Не маючи фінансової, промислової або культурної потуги,рівної з можливостями інших провідних країн світу, Московія прагнула до світового панування через безмежне розширення своїх кордонів. Починаючи з свого статусу улусу Золотої орди, вона спочатку заволоділа всією спадщиною імперії Чингізхана, далі спадком Давньої Русі (України), далі була Річ Посполита. На початку двадцятого сторіччя черга дійшла до спадку Візантійської імперії – проливів Босфору і Дарданеллів разом із Константинополем (Стамбулом). Московія завжди починала загарбницьку війну при першій-ліпшій нагоді і такою залишається і дотепер. Зазвичай такою нагодою для війни ставала суттєва військова перевага Московії над потенційними жертвами агресії.

            Об’єктивні передумови для Великої війни склались на початку двадцятого сторіччя і війна почалась. Постріл у Сараєво, що обірвав життя спадкоємця престолу Австро-Угорської імперії був не більше, ніж привід. Якби не ця подія, то була б якась інша.

            Кривавою була Перша світова війна. Приблизно 10 млн життів коштувала вона світу. Європа захлинулася кров’ю своїх громадян. Через військову поразку від німецької армії,  прискорену революцією в Московії, остання вибула з війни. Через рік революція в Німеччині унеможливила її перемогу на Західному фронті. Після цього війна швидко закінчилась поразкою Німеччини – поразкою, яка не була результатом військової поразки, а лише результатом дії політичних чинників. Дивним чином вся відповідальність за цю війну була покладена на Німеччину. Умови мирного договору були несумісні з можливістю навіть біологічногоіснування німецького народу. Післявоєнні роки у Німеччині добре описані у романах Еріх Марії Ремарка.

            Зауважимо, що серед наслідків Великої війни були і позитивні. Незалежність отримали цілий ряд країн: Фінляндія, Литва, Естонія, Латвія, Польща, Угорщина, Чехословаччина. Іншим недержавним народам, включно з українцями, слід було чекати наступної Великої війни для нової спроби реалізації своєї державності.

            Після завершення світової війни жодна країна Європи, крім однієї, не хотіла нової війни. Цією однією країною була Московія. Після 1918 року Європа поволі поверталась до мирного життя. Продовжувала воювати лише одна країна – Московія. За відсутністю зовнішнього ворога вона воювала сама з собою. Це була так звана громадянська війна. Кількість жертв цієї внутрішньої війни врешті перевищила загальну кількість загиблих у Першій світовій війні. До 1920 року освічена частина Московської імперії була або винищена, або витіснена за кордон. Війна мала б припинитись, але не припинилась. Гасло «Даєш світову революцію», тобто даєш нову світову війну, спрямувало не вгамовану попередньою різаниною чернь до зовнішньої експансії. Тільки мужність і героїзм поляків, які розбили більшовицькі орди на підступах до Варшави, зупинили на деякий час цю експансію до Європи. Воювати все ще хотілось, але не було чим. Потрібна була зброя, багато сучасної зброї, але перш за все, потрібні були заводи для її виготовлення – заводи, яких імперія не мала.Зате імперія мала нафту. До половини тодішнього світового видобутку нафти (приблизно 10 млн. тон) добувалось у Баку.

            Московія на певний час відклала війну і почала індустріалізацію. Рокфеллери – головні гравці на світовому нафтовому ринкустали першими потужними інвесторами цієї індустріалізації. Їх інтерес полягав у Бакинській нафті. Вони отримали право її продажу на світовому ринку. Експортний нафтовий потік з Московії стрімко наростав – відкривались і освоювались все нові і нові нафтові родовища у різних кінцях імперії. У Московії була мета і були засоби для її досягнення. Конкретний постачальник економічних послуг тут грав другорядну роль. Прості оцінки показують, що прибутки Радянського союзу від продажу нафти у десятки разів перевищували прибутки від продажу зерна. Так у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон був проданий лише 1 млн. тон зерна. Українці помирали мільйонами не тому, що помилково вивезли за кордон цей мільйон тон зерна, а цей мільйон тон вивезлиспеціально для того, щоб мільйони українців померли з голоду. У голодомора в Україні і Казахстані було інше, позаекономічне призначення.

            Не обійшлось тут і без Федеральної резервної системи. Від початку двадцятих років остання стрімко збільшувала обсяг грошової маси у країні, видаючи багато дешевих кредитів. І раптом грошова маса в країни різко зменшилась через стрімке подорожчання кредитів. Який економічний процес запускає таке подорожчання? Розглянемо це на прикладі будівельної компанії. Стрімке подорожчання кредитів різко зменшує продаж збудованих квартир, оскільки значна їх частка купувалась у кредит. Зменшення продажу призводить до зниження цін. Зниження цін призводить до зменшення прибутку компанії.Але перед цим у часи дешевих кредитів компанія у кредит закупила обладнання і будівельні матеріали. Ці кредити потрібно повертати, а отриманого прибутку недостатньо. Компанія змушена брати новий вже дорогий кредит. Так запускається механізм банкрутства. І лавина банкрутств розпочалась. 28 жовтня 1929 на другому році першої п’ятирічки у Радянському союзі стався крах головної біржі Сполучених штатів на Волл-стріт. Куди ділись гроші з внутрішнього обігу? Хоча платіжний баланс Радянського союзу тих років ще і досі засекречений, смію припустити, що саме у кінці двадцятих років були надані колосальні кредити Радянському союзу. Стрімке падіння цін на обладнання і банкрутство цілого ряду промислових підприємств внаслідок економічної кризи у Сполучених штатах дозволило за безцінь скуповувати це обладнання. Безробіття серед технічного персоналу дозволило за безцінь наймати американськихінженерів для проектування і будівництва більше як 9 тисяч середніх і великих підприємств на території Радянського союзу. Вважаю, що Велика депресія у Сполучених штатах і індустріалізація Радянського союзу тісно пов’язані між собою. Про те, що Федеральна резервна система була ініціатором цієї кризи свідчить і той факт, що жодний її акціонер не постраждав. Більше того, Бернард Барух, щоб показати могутність системи, запросив майбутнього прем’єр-міністра Великої Британії  Вінстона Черчилля на біржу Нью-Йорка саме в день біржового краху, про який він, очевидно, знав наперед.

            На мою думку, Велика депресія у Сполучених штатах була революцією групи банкірів, з метою захоплення влади у Сполучених штатах. Велика депресія дозволила досягти наступні цілі:

            1.Банкрутство більшості незалежних дрібних і середніх банків, тобто консолідації фінансових ресурсів країни у руках небагатьох банкірів.

            2.Витіснення з ключових позицій в економіці країни представників промислового капіталу. Навіть знаменитий підприємець Генріх Форд мало не збанкрутував під час цієї кризи. Зауважимо, що дев`ятнадцяте сторіччя у Сполучених штатах булосторіччям промисловців.

            3.На фоні економічної і політичної нестабільності в країні привести до влади "свого" президента. Ним став Франклін Рузвельт. Його фізична слабкість – паралізовані ноги лише збільшувала його керованість. Саме керованість Франкліна Рузвельта з боку фінансового олігархату дозволила йому всупереч американській конституції займати посаду президента чотири рази підряд.

            4.Нова економічна політика, проголошена Франкліном Рузвельтом, означала великі державні інвестиції в економіку країни. Кінцевою пунктом призначення цих капіталовкладень був переважно військово-промисловий комплекс. Тобто Сполучені штати хотіли повторити сценарій Першої світової війни, краще підготувавшись до нього у військовому плані.

            5.У найтрагічнішому для українців 1933 році уряд Франкліна Рузвельта визнав Радянський союз, що потрібно було для ефективнішого забезпечення економічної співпраці з ним. Засоби масової інформації країни, а також інших країн, де їх можна було контролювати, придушували всі намагання чесних людей донести до міжнародної громадськості правду про геноцид українців і казахів.

            6.Провідні банки країни отримали колосальні прибутки за рахунок величезних кредитів Радянському союзу.

            Стрімке наростання військового потенціалу на фоні агресивної зовнішньої і антилюдської внутрішньої політики Радянського союзу створювало реальну небезпеку існуванню всіх без виключення європейських держав. Попри своє небажання, вона мали також розпочати реалізацію програми озброєння. Але цього було замало.

            Радянський союз створив міжнародну терористичну організацію під назвою Комінтерн. У кожній європейській країні існувала гілка цієї організації. Метою організації було силове захоплення політичної влади у відповідних країнах. Ідеї більшовизму, що оволоділи черню Московії, швидко поширювались серед черні європейських країн. На відміну від Радянського союзу, де чернь досягла своєї критичної маси, потрібної для насильницького захоплення політичної владив країнах Європи такої критичної маси ще не було, але Велика депресія сприяла пролетаризації населення Європи і було лише питанням часу.

            Ідеям більшовизму можна було протиставити лише співмірні за силою ідеї. Суть більшовизму у тому, щоб відібрати і поділити, чого цілком достатньо для черні. Захід Європи відрізнявся від її Сходу наявністю значного прошарку представників середнього класу. Ідеї черні його не надихали, а от ідеї національної гідності, честі, цілком відповідали його менталітету. Тому практично в усіх європейських країнах: Іспанії, Португалії, Італії, Великій Британії, Німеччині, Австрії, Румунії, Угорщині, Хорватії, Словаччини  тощо пожвавились націоналістичні рухи. І саме на ці рухи зробили ставку тверезі ділові кола Європи і світу. Націоналісти країн Європи отримали необхідну їм матеріальну підтримку. Рокфеллери  завжди пам`ятали про своє німецьке походження. Хоча у Німеччини не було нафти, яка могла б їх зацікавити, вони надали колосальну допомогу відновленню економіки Німеччини.

            Найуспішнішими у справі національної консолідації були Італія і Німеччина.У Німеччини, крім страху перед воєнною експансією Радянського союзу, потужним чинником її зовнішньої політики було національне приниження за наслідками Першої світової війни. Більшовицький ідеологічний наступ на Європу був зупинений, але військова загроза з боку Радянського союзу наростала. І почалось військове переозброєння більшості країн Європи. Гонка обзроєнь – це найчастіше предтеча війни. Війна звичайно починається тоді, коли найбільш агресивний учасник цієї гонки досягає піку своєї готовності. Такого піку першим досяг Радянський союз, оскільки першим почав переозброєння. У червні 1941 року ще не пролунав жодний постріл, але вся країна прийшла у рух. З усіх куточків Радянського союзу у бік західного кордону потягнулись ешелони з військами. Назад вони вже не повернулись. Ще не пролунав жодний постріл, а нова Велика війна фактично почалась. Чий буде цей перший постріл не мало вже жодного значення. І ми повертаємось до цитованого вище висловлювання Ллойда Джорджа. Чому двадцять років? Стільки років потрібно для переозброєння головного агресора і втягування у гонку озброєнь інших потенційних учасників війни.