Не перестаю дивуватись асортименту вермішелей і локшин швидкого приготування, які можна знайти на полицях магазинів. Коли думаєш, що перепробував всі доступні різновиди, нізвідки з'являються нові. З одного боку це приємно — завжди знайдеться, що продегустувати. А з іншого — приїдається. Хочеться якогось різноманіття.

Атаки шахедів та імітаторів стають більш масовими. Нещодавно їх було під 500, а минулої ночі ця кількість перевалила за психологічну відмітку в пів тисячі. Якщо не помиляюсь, нас атакували аж 539 беспілотниками. При цьому, масований наліт поєднувався з обстрілом балістикою (але обійшлось без ракет з ТУшок). Ну а оскільки цілили по Києву та Василькову, то вночі було гучно. І влігся спати лише після того, як залишились залишки беспілотників. Надворі вже світало (бо світловий день довгий). Мама покликала, щоб подивився у вікно: зі сторони Києва, на фоні світанку і ясного неба, стелились сизо-чорні хмари. Русня, звичайно, радіє. Ми, нажаль, не можемо дати рівноцінну відповідь. Ще й на фоні припинення військової допомоги від США. Звичайно, помаленьку "розмотуємо" військові заводи та склади зайвохромосомних. І країна у лаптів побільше — тож навіть при їхній військовій спроможності ППО на всі нафтобази, НПЗ та заводи не вистачить. Але ми по цивільній інфраструктурі не гатимо. Навіть більше — не вистачає на ворожу воєнку. Тож, повна зневіра і смуток. Складається враження, що нас навмисно схиляють до капітуляції.