Сьогодні виповнюється 4 роки без подружки. І мабуть, тепер можна сказати, що змирився зі втратою. Хоча, навіть після того, як не стало Мері, вона була в моїх фантазіях. Це соромно, але ж такої подружки не було і, напевно, вже не буде. Та й кого ще уявляти в своїх фантазіях?
Нажаль, так і не знайшов щоденник, в якому записував переживання і розширені спогади після того, як вона померла. Ну а може це так спеціально вийшло, щоб навмисно не травмував і без того розхитану психіку?
Важко уявити, як би дружили й далі в умовах самоізоляції, коментантської години та шпигуноманії. По заброшкам все одно навряд чи б лазили. Однак спілкування не вистачає. Тим паче, що багато друзів "відпали" від початку повномасштабки (правда, один друг навпаки, повернувся).
Щодо асоціацій з місцями, які відвідували разом, то їх я теж малоймовірно буду відвідувати найближчим часом. Тому особливо перейматись цим не треба. В будь-якому разі, новий період життя, який розпочався з втратою подружки та повномасштабною війною, вимагатиме нових улюблених локацій. Та й час теж лікує. Як мінімум, притупляє спогади.