Щоденник нового життя

Привіт, мої лисі друзі... не всі з вас звісно лисі, але в нашій з вами породі допускається деяка наявність шерсті. Почну з того, що напишу, як мене занесло до цієї святої, гарної жінки з янгольским характером і надзвичайно зручною для спання статурою.

Мої старі господарі захотіли виїхати за кордон і мене вирішили віддати, хоча всі свої 5 років я дарував їм прекраснх кошенят, яких вони продавали різним людям. Не те щоб я був ображений на них, але отак в п'ять котячих років кардинально міняти життя... За мною приїхало ціле стадо людоподібних істот різного віку. Стадо складалося з одних самців, але ватажком у них була самка. Для котів це не притаманне, але у людей іноді зустрічається. Саме самка дала наказ грузити мене в переноску. Що таке переноска я добре знав і тому не дуже злякався, але коли в переноску поклали мій старий светрик я почав підозрювати неладне. Потім у мене з'явиться багато гарних светриків, але про це я ще не знав.

Ми прихали в дивний будинок. В приміщенні пахло людською їжею і трішки іншим котом.

- Гітлер! Іди бігом знайомитись з новим членом родини.

"Гітлер?" подумав я. Я добре знав, хто такий Гітлер, бо годинами дивився телек і іноді почитував залишені на тумбочці газети. Я уявив, що зараз в кімнату зайде невеликого зросту нервовий мужик з вусами і буде пхати мене в духовку. Та в кімнату тихо заплив жирний пухнастий кіт і почав мене обнюхувати під хвостом. Від такого нахабства я зашипів, за що отримав від фашиста першого і останнього ляща. Було боляче, та людська самка обробила рани і довго носила у себе за пазухою та чухала за вушком. А за пазухою, я вам скажу, є на чому полежати.

Мені видали велику корзину з подушкою, де я проспав перші дві доби. Потім мій страх трохи відступив і я відчув голод. Мені поклали окрему миску, але волохатий примудрявся зжерти спочатку своє, а потім пхав свою наглу пику до мене. Шипіти я вже не став, бо я вища істота і проаналізував, що це примітивне створіння знову проявить агресію. Десь через тиждень ми нарешті порозумілися і поділили їжу і підвіконя.

Раніше, коли я дивився з вікна, все було дуже далеке і маленьке, а тепер мене наче посадили перед великим телевізором. За вікном часто бігало ще одне створіння. Зовні це був гибрид корови і собаки. Але я його не боявся, бо жив він в окремому будинку і наші шляхи не перетиналися.

Тепер трохи про людську зграю, в яку я попав. Про лідера я вже писав. Тепер про інших...

Після ватажка в родині головним є мужик з борідкою і лисиною. Про лисину він ще не здогадується, бо всі шанують його ніжну нервову систему. Мужик мені звичайно заважає, бо спить з моєю жінкою, але ми мусимо його терпіти, бо він заробляє нам гроші. Після мужика йде мала скажена дитина, яка весь час намагається витягнути мене з-під кроваті за задні лапи. Ще в зграї є хлопчик 11 років, він у них самий спокійний і адекватний... мабуть вчасно зробили щеплення від сказу. Ну і головне. Спеціально для мене в родині є ветеринар. Через пару днів після переїзду, мене віднесли в лікарню і там почистили зуби і зробили УЗІ. Зуби чистили під наркозом. Позбувшись зубного каменю, я став набагато спокійнишим. Єдине чого я не зрозумів, чому разом з каменем зникли мої шикарні бубенці. Та зараз мені пофіг... з Гітлера все одно хренова коханка.

А тепер що я вмію:

- Я відкриваю двері, плигаючи на ручку.

- Я вмію рівно в 5 ранку будити лапкою.

- Я добре гуляю на повідку.

- Я пісяю і какаю в різні лотки.

- Я люблю сидіти на плечі.

- Я сплю під одіялком і грію спинку.

- Ну і головне! Я какаю трояндочкою. Бо я творча натура.

Тут ми з малим дивимось в віконце