Слава Ісусу Христу!Вітаю Вас усіх з Наступаючим Новим 2014 Роком!хочу побажати Вам насамперед здоров’я,віри,наснаги ,
терпіння та любові!Хай цей Новий рік стане кращим за попередній,хай всі турботи і тривоги відійдуть убік а в душі засяє сонце.

Свята Катерина Лябуре і чудотворний медальйон

Народилася 2.05.1806 р. в Fain-les Mouetiers в Bourgogue (область Saoene, сх. Франція); була дев'ятим дитям з 17 дітей простих селян. Вона була спочатку служницею і в 1830 р. стала милосердною сестрою св. Вікентія де Поля.

Під час її послушництва в Парижі їй багато разів з'являлася Богоматір в домашній каплиці головного дому ордену. Це стало приводом для виготовлення і поширення так званою "чудодійного медальйона".

Як викентка вона присвятила себе з 1831 р. з найбільшим самопожертвуванням і вірністю статуту ордена догляду за людьми похилого віку в Паризькому госпіталі d'Enghian до самої смерті 31.12.1876 р. Її нетлінне тіло покоїться в церкві викенток в Парижі (Рю-де-бак). Зарахована до лику блаженних 28.05.1933 р., до сонму святих - 27.07.1947р.

Теплим квітневим днем 1830 року на прямокутному дворі недалеко від будинку № 132 на Рю-дю-Бак у Парижі зупинився візок, на якому поруч зі своїм багажем сиділа дівчина, супроводжувана літньою черницею. Мандрівка була нелегкою для дівчини і дуже довгою - більше трьохсот кілометрів, що відокремлюють Париж від її рідного дому в Бургундії. 24-літня Зоя Лябуре прибула сюди, щоб стати послушницею Конгрегації Дочок Милосердя св. Вікентія де Поля під іменем сестри Катрін. Божий заклик

Щоб піти за Божим покликанням, рішуче налаштована Зоя пішла проти волі свого брата, який хотів, щоб вона допомагала в його ресторані. Був проти цього рішення і батько дівчини: він також потребував допомоги, керуючи сімейною фермою. Тим паче, що одна з його дочок уже була черницею. Хіба цього не достатньо?

Якось Зої Лябуре приснився сон. Старий священик підкликав її і сказав: «Дочко моя, найкраще допомагати хворим і старим... Одного разу тобі пощастить прийти до мене. У Бога є для тебе Свій задум. Пам'ятай про це!» Духовний наставник Зої припустив, що цим старим священиком міг бути святий Вікентій де Поль. Незабаром це припущення підтвердилося, коли Зоя відвідала монастир Сестер Милосердя і була надзвичайно здивована, побачивши на стіні портрет старого священика зі свого сну.

Одна за другою зникали перешкоди, що вставали перед Зоєю на шляху до монастиря. Рідні змирилися з її покликанням і навіть приготували необхідне придане. У Парижі її прийняли добре. Ігуменя оцінила нову послушницю так: «Сильна. Середньої статури... Нічого видатного в інтелекті та проникливості. Благочестива». Іншими словами, нічого особливого.

Місія

Проте, в Парижі сестрі Катрін знову снилися дивні сни і були видіння. Деякі з них, здавалося, попереджали про заворушення і падіння монархії; інші говорили про єдність, любов і відродження в її чернечій спільноті. Більшість снів були вкрай символічні і породжували в Катрін сильний емоційний відгук. її сповідник, нена­багато старший за неї, закликав Катрін відкласти ці «сни і мрії» та спокійно і смиренно виконувати свої обов'язки.

Уночі 1 липня 1830 року сестрі Катрін з'явилася Богородиця і сказала, що Бог хоче доручити їй особливу місію. Потім, 27 листопада, під час тихої молитви разом з іншими сестрами у внутрішній каплиці монастиря, сестра Катрін побачила зображення Діви Марії, одягненої в біле плаття, сріблисто-блакитну мантію і покрив «кольору ранкової зорі», її руки були розведені, аз долонь струменіли промені світла. «Ці промені - символ милостей, які Діва Марія просить для людей», - почула Катрін. Це зображення було обрамлене словами: «О Маріє, без гріха зачата, молися за нас, що до Тебе прибігаємо». Потім зображення повернулося, і на зворотному боці Катрін побачила хрест над буквою «М», а під ним Пресвяті Серця Ісуса і Марії. Нарешті сестра Катрін почула: «Потрібно викарбувати відповідно до цього зразка медальйон. Той, хто буде носити його і набожно прочитає цю коротку молитву, пізнає особливу турботу Божої Матері».

«Це просто ілюзії!» - вигукнув сповідник, коли Катрін розповіла йому про видіння. Він суворо наказав їй ніколи більше не говорити про це: «Якщо ти хочеш вшанувати Пресвяту Діву, наслідуй її чесноти і остерігайся фантазій!» Через місяць сестра Катрін побачила те саме зображення Діви Марії, і Богородиця сказала: «Ти більше не будеш мене бачити, але будеш чути Мій голос у своїх молитвах». Сестра Катрін опинилася в скрутному становищі: як вона могла одночасно коритися своєму сповідникові і виконати місію, про яку просила її Божа Матір?

Керована Святим Духом, черниця обрала покору своєму земному наставнику. Зрештою, Діва Марія не просила її безапеляційно, в той час як сповідник наполягав на мовчанні. Впокорившись і заспокоївшись, сестра Катрін виконувала свої обов'язки, як і будь-яка інша черниця, ніколи не згадуючи про те, що переживала якісь видіння. Бог наділив її достатньою мудрістю, вірою і самовладанням, щоб витримати це випробування.

Чудотворний медальйон

Зрештою, поведінка сестри Катрін переконала її сповідника, що вона не є екзальтованою, легковажною або брехливою. Священик розповів про медальйон архієпископу Паризькому, котрий сказав, що він відповідає віровченню Церкви, і висловив думку про те, що такий медальйон може навіть надихнути людей більше вшановувати Бога. Архієпископ заявив, що хоче бути першим, хто отримає такий медальйон! Так, через два роки після того, як Катрін вперше удостоїлася видіння медальйона, було виготовлено півтори тисячі штук. Але крім трьох чоловік, ніхто не знав історії медальйона.

Сестра Катрін отримала один з медальйонів і сказала, що вона буде носити його «із благоговінням», але нагадала про те, що важливо поширювати і заклик Богородиці набожно молитися зазначеною Нею молитвою. Для Франції, яка все ще заліковувала рани від наслідків революції, це послання було особливо необхідним. Настала епоха Просвітництва, що звеличувала розум, здоровий глузд та індивідуалізм, при цьому ставлячи під сумнів - і навіть заперечуючи - християнські цінності, мораль, Церкву і Самого Бога. Один уряд змінювався іншим, породжуючи в людях пристосовництво, сум'яття і відчуття нестабільності. Епідемія холери забрала життя більше ніж двадцяти тисяч парижан. Страждання народу досягли свого апогею.

На тлі цих подій не дивно, що протягом двох років по всій Європі розійшлося шість мільйонів медальйонів. Незабаром почали з'являтися історії про зцілення, навернення і духовні перетворення, пов'язані з носінням медальйона. В цих історіях засвідчувалися зцілення навіть від таких захворювань, як божевілля, проказа, туберкульоз, параліч, переломи, епілепсія, пухлини. З медальйоном були пов'язані численні одужання і підчас епідемії холери. Зцілення від недуг спонукали безліч людей, що відійшли від Бога, повернутися до святих таїнств. Були й такі, котрі пережили навернення вперше вжитті.

Сповідник сестри Катрін почав вести підрахунок таких випадків, нарахувавши вісімдесят з лишнім тільки у вересні 1834 року. Через чотири-п'ять місяців їхнє число збільшилося до двохсот двадцяти! Бачачи, як могутньо діє Бог, люди почали називати цей медальйон чудотворним.

Церковна влада вже не могла ігнорувати те, що відбувається. У 1836 році почалося офіційне розслідування виникнення медальйона і видінь, які надихнули його створення. Сестра Катрін відмовилася брати участь у ньому, наполягаючи на тому, що Діва Марія дозволила їй говорити про це тільки своєму сповідникові. Зрештою, не було знайдено підтверджень того, що ця історія замішана на неправді або вигадці, на підставі чого було зроблено висновок, що культ медальйона «гідний довіри».

Роки важкої праці і рутини

Прагнучи зберегти в таємниці свій зв'язок з чудотворним медальйоном, Катрін провела залишок свого життя - наступні сорок шість років у Рейї, працюючи в притулку для старих. її обов'язки були прості: годувати своїх підопічних і стежити за тим, щоб вони були чисті й одягнені згідно з погодою, щоб у них в кисеті завжди був тютюн, а при собі, коли вони виходили за межі будинку, - кишенькові гроші. Сестра Катрін піклувалася про старих і доглядала за ними, коли вони були хворі.

Це було одноманітне життя, сповнене рутини. Робота, проста на перший погляд, була по-своєму тяжка. Старі часто були надокучливими і буркотливими. Іноді Катрін доводилося сварити їх і залагоджувати їхні чвари. Проте черниця не тільки піклувалася про матеріальні потреби своїх підопічних, але також дарувала їм любов і відчуття власної потрібності, не дозволяючи відчувати себе самотніми. Вона переконувала їх молитися і піклувалася про те, щоб вони прийняли останні таїнства. Одного разу в день святої Катерини Олександрійської, 25 листопада 1871 року, сестра Катрін Лябуре отримала в подарунок вірш, присвячений їй:

Якщо в небесах прославляють сьогодні Господню святу,

То й на землі вшановують всі сестру дорогу...

Сестру Катрін також зворушили слова, вимовлені від імені всіх одним із старих: «Сестро, Ви добрі до кожного, і за столом завжди запитуєте: "Чи вам вистачає?"».

Смиренна черниця, без сумніву, воліла б, щоб її запам'ятали тільки завдяки цьому запитанню. Але майже відразу після її смерті 31 грудня 1876 року якимось чином стало відомо, що вона і була тією сестрою, якій Діва Марія відкрила таємницю про чудотворний медальйон.

Юрби людей поспішили до каплиці, де спочивало тіло черниці, люди йшли і йшли до її смертного одра впродовж двох днів. Потім, несучи труну на плечах, тіло сестри Катрін перенесли з притулку, де вона жила і працювала, до генерального будинку Сестер Милосердя. Ескорт складався із сотень сестер, багатьох священиків і величезної юрби чоловіків, жінок і дітей з прилеглих околиць. Усі вони співали, начебто це було якесь свято, особливо часто повторюючи молитву, написану на медальйоні: «О Маріє, без гріха зачата, молися за нас, що до тебе прибігаємо».

Через 56 років після смерті Катрін Лябуре її тіло під час ексгумації у зв'язку з процесом канонізації знайшли нетлінним. Воно покоїться праворуч від вівтаря в каплиці одкровень на Рю-де-Бак, 140. Катрін Лябуре була проголошена блаженною 28 травня 1933 року папою ПіємХІ, а святою - 27 липня 1947 року папою Пієм XII. День її пам'яті Католицька церква відзначає 28 листопада.

«Вам вистачає?»

Це питання святої Катерини Лябуре Господь адресує протягом століть усім людям. І сьогодні наш люблячий Бог приходить у наш стражденний світ і запитує кожного з нас: «Вам вистачає?» Господь запрошує нас із довірою звернутися до Нього і дозволити Йому надолужити нестачу з надлишком.

А чи ти достатньо отримав у своєму житті найголовнішого? Чи вистачає тобі любові, віри, сил і терпіння, щоб жити так, як закликає Бог? Якщо ні, йди до Нього! У цьому суть послання чудотворного медальйона і свідчення життя святої Катерини Лябуре. Бог ніколи не розчарує тебе.

Святий мученик Севастіан

 Народився в місті Нарбоне ( Галлія ), а освіту здобув в Медіолані.

  При імператорах - співправителя Діоклітіане і Максиміані (284-305) він обіймав посаду начальника палацової варти. Святий Севастіан користувався авторитетом і любов'ю у воїнів і придворних, бо був людиною хоробрим, виконаним премудрості, правдивим в словах, справедливим в суді, завбачливим в раді, вірним на службі і у всіх дорученнях. Будучи сам таємним християнином, святий багато допомагав братам по вірі.

 Заточені в темницю брати- християни Маркеллін і Марк, спочатку твердо сповідували істинну віру, під впливом слізних умовлянь своїх батьків -язичників (батька Транквілліна і матері марка), дружин і дітей похитнулися у своєму намірі постраждати за Христа. Святий Севастіан прийшов до царського доморядник в будинку якого містилися у висновку Маркеллін і Марк, і виголосив натхненну проповідь. "Доблесні воїни Христові! Не кидайте прапора ваших перемог заради жіночих сліз і не давайте ослаблення позбавленому влади під ваші ноги ворогові, щоб він, отримавши знову силу, не почав з вами боротьбу. Збудуй ж над земними пристрастями славну корогва вашого подвигу. Якби ті, кого ви бачите плачучими, знали, що є інше життя - безсмертна і безболісна, в якій царює безперестанних радість, то неодмінно побажали б увійти в неї з вами і, зневажаючи тимчасове життя, намагалися б отримати вічне. Хто не хоче бути служителем вічного життя, той і цю тимчасову життя погубить даремно ".

 Святий Севастіан переконав братів йти на мученицький подвиг. Мова його потрясла всіх присутніх. Вони побачили, що обличчя святого сяє, як у ангела, що з'явилися сім Ангелів зодягли його в світлий одяг, а Прекрасний Юнак благословив проповідника і сказав: "Ти завжди будеш зі Мною ". Дружина царського доморядник Никострата, Зоя, 6 років тому втратила дар мови, припала до ніг святого Севастіана і знаками просила зцілити її. Святий осінив жінку хресним знаменням, - вона негайно ж заговорила і прославила Господа Ісуса Христа і сказала, що бачила Ангела з розкритою книгою, за якою святий Севастіян читав свою проповідь. Тоді всі присутні увірували в Спасителя світу. Нікострат зняв кайдани з Маркелліна і Марка і запропонував їм сховатися, але брати відмовилися.

 Марк сказав: "Нехай терзають наші тіла будь-якими муками; вони можуть вбити тіло, але душу, войовничу за віру, перемогти не в силах". Нікострат і його дружина просили Водохреща. Святий Севастіан порадив Никострата влаштувати так, щоб Хрещення здійснилося над максимальною числом людей. Тоді Нікострат попросив начальника в'язниць Рима, Клавдія, прислати до нього в будинок всіх ув'язнених. Розмовляючи з в'язнями, Севастіан переконався, що всі вони гідні Хрещення, і закликав пресвітера Полікарпа, який приготував їх до таїнства огласительні словом, наказав їм постити, призначивши здійснення таїнства на вечір.

 У цей час Клавдій сповістив Никострата, що його викликає римський єпарх Агресті Хромат для пояснення, з якої причини в його будинку зібрані в'язні. Нікострат розповів Клавдію про зцілення своєї дружини, і той привів до святого Севастіана своїх хворих синів, Сімфоріана і Фелікса. Увечері священик Полікарп хрестив Транквілліна, його рідних і друзів, Никострата і його сім'ю, Клавдія і його синів, а також 16 засуджених в'язнів. Всього новохрещених було 64 людини.

 Поставши перед єпархом Хромат, Нікострат розповів йому, як святий Севастіян звернув їх у християнську віру і багатьох зцілив від хвороб. Слова Никострата переконали єпарха. Він закликав до себе святого Севастіана і пресвітера Полікарпа, просвітився від них і увірував в Христа. Разом з Хромат прийняли святе Хрещення його син Тивуртій і всі домочадці. Кількість новопросвічених зросла до 1400 осіб.

 За порадою християн Хромат залишив посаду єпарха. У цей час єпископом Риму був святий Гай (згодом папа Римський, з 283 по 296 рік; пам'ять його 11 серпня). Святитель благословив Хромат, щоб він виїхав в свої маєтки на півдні Італії разом з пресвітером Полікарпом. Християни, які були не в силах йти на мучеництво, поїхали з ними. Священик Полікарп був посланий для затвердження новонавернених у вірі та здійснення таїнств.

 Син Хромат, Тивуртій, бажав прийняти мучеництво і залишився в Римі при святому Севастіаном. Залишилися також присвячений святителем Гаіем в сан пресвітера Транквіллін, Маркеллін і Марк, присвячені в диякони, Нікострат, дружина його Зоя і брат Кастор, Клавдій, син його Сімфоріан і брат Вікторин. Вони збиралися в палаці імператора у таємного християнина, сановника Кастула, але незабаром для них настав час постраждати за віру.

 Першою язичники схопили святу Зою, молівшуюся біля гробниці апостола Петра. На суді вона мужньо сповідала віру в Христа і почила, повішена за волосся над гниючими покидьками; тіло її було кинуто в річку Тибр. З'явившись в об'явленні Севастіану, вона повідомила про свою смерть.

 Після неї постраждав пресвітер Транквіллін: його язичники побили камінням біля гробниці святого апостола Петра, а тіло його також кинули в Тибр. Святих Никострата, Касторія, Клавдія, Вікторина і Сімфоріана схопили на березі річки, коли вони відшукували тіла мучеників. Їх привели до єпарха, і святі відмовилися виконати його веління - принести жертву ідолам. Тоді святим мученикам прив'язали камені на шиї і втопили в морі.

 Святого Тівуртія зрадив лжехрістіанін Торкват. Не добившись зречення від Христа, суддя велів поставити юного Тівуртія на розпечене вугілля, але Господь зберіг його: Тивуртій ходив по палаючим вугіллям, що не відчуваючи спека. Мучителі обезголовили святого Тівуртія. Невідомий християнин поховав святого.

 Торкват видав також святих дияконів Маркелліна і Марка і сановника Кастула. Після катувань Кастула кинули в рів і живого засипали землею, а Маркелліну і Марку прибили ноги до пня. Вони простояли всю ніч на молитві, а вранці їх прокололи списами.

 Останнім був узятий на муки святий Севастіян. Його допитував особисто імператор Діоклетіан і, переконавшись у непохитності святого мученика, наказав відвести його за місто, прив'язати до дерева і пронизати стрілами.

 Дружина сановника Кастула, Ірина, прийшла вночі, щоб поховати святого Севастіана, але знайшла його живим і принесла в свій будинок. Святий Севастіан незабаром вилікувався від ран. Християни вмовляли його із Риму, але він відмовився. Підійшовши до язичницького храму, святий побачив прямували туди імператорів і публічно викрив їх у лукавстві. Діоклетіан наказав відвести святого мученика на іподром і стратити. Святого Севастіана вбили, а тіло його кинули в сміттєвий рів. Святий мученик в сонному видінні з'явився християнці Лукін і повелів їй взяти тіло і поховати в катакомбах. Благочестива християнка з честю поховала тіло святого.

Пророк Даниил и святые три отрока Анания, Азария и Мисаил

За 600 лет до Р. X. Иерусалим был завоеван царем вавилонским; храм, воздвигнутый Соломоном, был разрушен, а множество народа израильского отведено в плен. Среди пленников находились знатные юноши Даниил, Анания, Азария и Мисаил. Царь Вавилона Навуходоносор распорядился обучить их халдейской премудрости, воспитать в роскоши, при своем дворе. Но они, храня заповеди своей веры, отказывались от излишеств и вели строгий образ жизни; питались они только овощами и водой. Господь даровал им мудрость, а святому Даниилу - дар прозорливости и истолкования снов. Святой пророк Даниил, свято храня веру в Единого Бога и уповая на Его всесильную помощь, мудростью своей превзошел всех халдейских звездочетов и волхвов и был приближен к царю Навуходоносору. Однажды Навуходоносор увидел странный сон, поразивший его, но, проснувшись, он забыл виденное. Вавилонские мудрецы оказались бессильны узнать, что приснилось царю. Тогда святой пророк Даниил прославил перед всеми силу истинного Бога, открывшего ему не только содержание сна, но и его пророческое значение. После этого Даниил был возведен царем в сан начальника Вавилона. Вскоре царь Навуходоносор повелел воздвигнуть свое изображение - огромную статую, которой надлежало воздавать божеские почести. За отказ сделать это три отрока - Анания, Азария и Мисаил - были ввергнуты в пылающую печь. Пламя поднималось над печью на 49 локтей, опаляя стоящих рядом халдеев, а святые отроки ходили посреди пламени, вознося молитву Господу и воспевая Его (Дан. 3, 26 - 90). Ангел Господень, явившись, охладил пламя, и отроки остались невредимы. Царь, увидев это, повелел им выйти и обратился к Богу истинному. При царе Валтасаре святой Даниил истолковал таинственную надпись ("Мене, Такел, Фарес"), появившуюся на стене дворца во время пира, предвещавшую падение Вавилонского царства. При персидском царе Дарии святой Даниил, по наветам своих врагов, был брошен в ров с голодными львами, но они не тронули его, и он остался невредим. Царь Дарий возрадовался о Данииле и повелел во всем своем царстве поклоняться Богу Даниилову, "потому что Он есть Бог Живый и Присносущий, и царство Его несокрушимо, и владычество Его бесконечно". Святой пророк Даниил глубоко скорбел о своем народе, претерпевающем справедливую кару за множество грехов и беззаконий, за преступление заповедей Божиих - тяжкий плен вавилонский и разорение Иерусалима: "Приклони, Боже мой, ухо Твое и услыши, открой очи Твои и воззри на опустошения наши и на город, на котором наречено Имя Твое; ибо мы повергаем моления наши пред Тобою, уповая не на праведность нашу, но на Твое великое милосердие" (Дан. 9, 18). Святому пророку, праведной жизнью и молитвой искупавшему беззакония своего народа, была открыта судьба народа Израиля и судьбы всего мира.

При истолковании сна царя Навуходоносора пророк Даниил возвестил о сменяющих друг друга царствах и величии последнего Царства - Царства Господа нашего Иисуса Христа (Дан. 2, 44). Пророческое видение о семидесяти седминах (Дан. 9, 24 - 27) поведало миру знамения Первого и Второго пришествий Господа Иисуса Христа и связанных с ними событий (Дан. 12, 1 - 12). Святой Даниил ходатайствовал за свой народ перед преемником Дария - царем Киром, который весьма его ценил, и объявил пленникам свободу. Сам же Даниил и друзья его Анания, Азария и Мисаил дожили до глубокой старости и скончались в плену. Согласно же свидетельству святителя Кирилла АлександрийскогоЖитие.. Святитель Кирилл АлександрийскийИкона. Святитель Кирилл АлександрийскийМолитвыХрам святителей Афанасия и Кирилла (Воскресения Словущего) на Сивцевом Вражке святые Анания, Азария и Мисаил были обезглавлены по повелению персидского царя Камбиза.

поч. ДЕВ’ЯТНИЦЯ ДО РІЗВА ХРИСТОВОГО

Про о. Піо з Італії у нас, в Україні, уже знають немало. І про те, де він народився, коли вперше відчув поклик до монашого життя, коли вперше отримав стигми, про його аскетичне життя, сповнене любові, терпіння, поневіряння, смирення, переслідування...
Знаємо також про великі чуда Божі, здійснені в житті багатьох людей з різних куточків цілого світу за посередництвом о. Піо. Однак, чи відомий нам о. Піо як духовний провідник, як автор багатьох листів до своїх духовних синів і дочок? Вважаємо, що ні.
Таємниця Втілення, Народження Месії привертала пильну увагу багатьох відомих містиків Церкви. Отець Пі о також надавав великого значення глибоким розважанням над цими подіями у духовному становленні кожного віруючого. Своїм духовним дітям він постійно радив заглиблюватися у ці таємниці, проникати в них серцем, жити ними і впроваджувати їх у своє життя.
Ця "Дев'ятниця до Різдва Христово" на основі думок, розважань з листів цього великого святого, яка відповідала Його бажанням. Надіємось, що разом з о. Піо кожний читач зможе увійти в цю таємницю народження Спасителя через любов і молитву.

День перший
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
Нехай Дитятко Ісус буде Господом твого серця, нехай постійно супроводжує тебе Своєю ласкою і нехай підтримує тебе, перемінює на краще твоє серце, а вкінці нехай учинить, аби воно було лише для Нього.
Наближається свято Божого Народження. Появляється нагода, щоб винагородити потребі серця і висловити найкращі побажання в солодкому і повному доброти Ісусі. Що скажу, як висловлю побажання перед яслами Дитятка Ісус?
Мій брате, прагну ті побажання висловити у молитві: щоб завершилося навернення серця до Ісуса, щоб відбувся зріст у святості та щоб Господь наповнив тебе духовною радістю.

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День другий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
Нехай ласка Божого Дитятка наповнить і перемінить твоє серце аж до пізнання небесної любові. Нехай це Боже Дитя наблизить день миру, якого так прагнуть усі серця. Нехай розпалить їх любов'ю і приоздобить найпрекраснішими чеснотами.
Оце Дитятко Ісус дає тобі ще одну прекрасну можливість для вдосконалення у цій чесноті любові.
Дитятко Ісус, яке невдовзі має народитися, нехай прийме мої вбогі молитви, котрі напередодні цих свят адресую Йому з живою вірою за всіх священиків і за цілий світ.

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День третій
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
Посеред ночі, в найнеприємнішій порі, в холодній гроті, котра була більш придатною для сховища звірят, ніж для людського створіння, наступила повнота часу, засяяло світло, обіцяний Месія - Ісус Христос, Спаситель людей.
Навколо Нього не панував галас: віл та ослик зігрівали новонароджене Дитя. Покірна Діва та вбогий чоловік віддавали Йому честь. Вони не переймалися тим, що Боже Дитя квилить і плаче, бо саме квиління і плач були першим відкупом задля нашого поєднання.
Його очікували уже понад сорок віків; старозавітні пророки прикликали Його прихід, а святі письменники задовго до того заповідали місце і час Його народження. Проте все звершилося таємно і здавалося, що ніхто не знає про цю велику подію. Лише трохи пізніше Його відвідали пастушки...
О, християни, яка ж наука випливає з вифлеємської гроти? О, якою ж любов'ю повинно запалати наше серце до Того, хто виявив там до нас цілу Свою доброту! О, як повинно в нас палати це прагнення, щоб запровадити до цієї вбогої та покірної гроти цілий світ, котра стала троном і оселею Бога, місцем сховку для Царя царів, найбільшого з-поміж людських володарів! Благаймо це Боже Дитятко, щоби нас приоділо в покору, бо лише завдяки цій чесноті можемо пізнати цю таємницю, повну Божественної розкоші.

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День четвертий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
Це Небесне Дитя, повне лагідності та солодкості, хоче Своїм прикладом перелити в наші серця ці важливі чесноти, щоб у світі, пораненому та стривоженому, наступила ера миру і любові. Він уже від дня Свого народження вказує нам на наше посланництво, яке полягає в погорді тим, що любить і чого шукає світ.
Упадімо на коліна перед яслами і разом з великим святим Єронімом, розпаленим любов'ю до Дитятка Ісус, жертвуймо Йому цілковито і без жодних застережень ціле наше серце. Обіцяймо Йому, що сповнюватимемо поради, котрі запровадять нас до вифлеємської гроти і говорять нам, що все на цій землі є марнотою над марнотами і ще раз марнотою.

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День п'ятий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
О Святий Духу, зворуш моє серце, аби воно могло величати і любити; осяй світлом мою свідомість, аби я міг розважати в глибині свого серця про велику таємницю любові Бога, який став дитятком; розпали вогонь моєї волі, аби я міг зігріти ним Того, хто, тремтячи від холоду, лежить на сіні задля мене.
Матінко моя, Маріє, запровадь мене до вифлеємської ґроти і вчини, щоби я заглибився в контемпляцію (розважання) над цією великою і піднесеною подією, котра звершилася у мовчанні цієї найдовшої та найпрекраснішої ночі, про котру світ досі нічого не знав.
Душе моя, розваж, як твоя Небесна Матір разом зі Своїм Обручником Йосифом була послушна і підпорядкована наказам імператора Августа, й одночасно застановися над планом Бога, Який це вчинив для сповнення пророцтва...
Через перепис у Вифлеємі Святої Родини було підтверджене їхнє царське походження з роду Давида, нащадок якого мав стати Спасителем світу і Царем сердець.

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, (повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День шостий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
Ось Він уже в дорозі, наступає час Його приходу: земля має прийняти Свого Спасителя, хоча світ не пізнає Його. Вифлеєм відкине свого Бога, бо пожертвує Йому лише вбогий притулок, у котрому (очікуваний Відкупитель) зможе відкрити Свої очі, щоб побачити денне світло; Вифлеєм пожертвує тільки печеру для Матері Спасителя та її Улюбленого.
О, який великий сором відчуває моя душа, коли про все це розважає й усвідомлює, що стільки разів замикала брами свого серця перед надхненням Святого Духа...
Скільки ж разів, піддаючись найганебнішим слаб костям, я відкидав Того, хто стукав у моє серце, щоб запанувати у ньому як Цар Любові?

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День сьомий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
Оце, душе моя, всі відкинули Марію та Йосифа у Вифлеємі, бо не було там для Них місця, не було для Них співчуття: люди не зважали на те, в якому стані перебуває шляхетна назаретянська Діва, яка невдовзі приведе на світ Сина Божого, котрий, ще перебуваючи в лоні Бога Отця, вже притягує Своєю ласкою. Однак серце створіння не зворушується тим і відкидає Його.
Покірна Діва вбачає в цьому Божі вироки, співчуває, страждає і молиться за цей люд, який так нікчемно відкидає свого Бога і Спасителя. Свята Родина покидає мешканців Вифлеєма і йде за місто. її погляд зупиняється на вбогій і холодній печері, котра дійсно є гідна прийняти Того, хто смиренням Свого народження хоче дати нам приклад, а через Своє приниження виявити безмежну любов, якою нас обдаровує. Він сходить з вершин Неба в найпокірніше місце на землі, до вбогої печери, і перебуває поміж худобою.
Матінка Божа входить до того сховища з почуттям шани і величання Божих намірів та разом зі Своїм Обручником Йосифом сідає в кутку гроти, вони занурюються в глибоку молитву, перебувають у найвищій контемпляції.
Любов Того, Кого носить у Своєму лоні, розпалює в Ній прагнення оглядати Його, обнімати Своїми руками, пригортати до Своїх грудей...
Наближається година! О мешканці Неба, зійдіть, прибудьте, щоб прийняти на землі Того, Котрий наповнює Вас щастям у Небі. Прилиньте, щоб віддати Йому честь в адорації, яку Йому складаєте у Небі. Прилиньте і наповніть землю радістю і співом ваших ангельських пісень. Прилиньте, щоб своїм світлом просвітити темряву цієї благословенної ночі. Прилиньте щоб об'явити нашим душам любов втіленого Бога. Прилиньте Двори Небесні, щоб товаришити вашому Цареві, утаєнному в покірній людській постаті.
Утішайся, о земле, втішайся і радій, хоча твої мешканці Його відкидають, бо саме Він іде! Керований Любов'ю, прискорює Свій прихід, як гігант, за мить долає дорогу, розпалений жаром Свого Божественного Серця. Любов усе забуває, усе прощає, дає все без застережень. Оце і привід, задля якого так поспішає - приходить лише тому, що прагне терпіти і збагачувати нас Своїми дарами.
Виходить з лона Своєї Матері, як промінь сонця, який проникає через кришталь і не змінює його. Самі Ангели вкладають Його в рамена Матері!

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День восьмий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
О Маріє, розкажи нам, яким було поєднання Ваших Сердець? ... Хто в змозі проникнути і пізнати велич жару того вогнища любові? Оце Вона пригортає Його до Серця й адорує в Ньому Свого Бога, Свого Сотворителя, Своє Усе... Любов здобувається почитанням. Вона бачить Бога, приодягненого з любові у тіло. Бачить Його як безсильного, який потребує допомоги, а величає, почитає як Всемогутнього. Бачить Його як убогого, а величає Його як нескінченно багатого. Здивована розважає про це приниження і пізнає Його піднесеність, Божественність... Оглядає Його як приодітого в смертне тіло і визнає Його як безсмертного через усі віки. Оглядає Його як народженого і визнає, що є несотворений, існує від часів вічних, народжений "перед усіма віками" у хвалі святості, в лоні Отця.
Марія величає і любить нас за Того, який з любові одного дня став дитятком, піддався терпінню, смерті... А Небесне Дитятко... Воно квилить і терпить, а досконало пізнаючи все, жертвує вічній справедливості Свої сльози і Своє величання, а Бог Отець отримує від цієї землі через діло Творця - Створіння, досконалу любов і належну Йому від людини хвалу.
О Боже, яку подяку ми повинні принести за все це?
Якою любов'ю повинно палати наше серце!... О, який повинен бути вогонь любові, щоб розігрів Його слабке тіло... Твоя доброта, о Ісусе, повинна заволодіти моїм серцем, аби мене цілковито огорнула Твоя любов. О Небесне Дитятко! Дозволь, щоб через цей зв'язок з Твоїм жаром, душа моя розтопилася в любові, щоб цей вогонь мене спалив, винищив, спопелив біля Твоїх стіп, щоб розплився у Твоїй любові та величав Твою доброту і любов.

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все   бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День дев'ятий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
З'єднайся зі мною і зблизься до Ісуса, щоб Його прийняти, щоб прийняти Його поцілунок, жест любові, котрий нас освячує і спасає.
Ніколи не переставаймо цілувати цього Божого Сина, бо коли обдаруємо Його такими поцілунками, то Він, згідно зі Своєю обітницею, повною милосердя і любові, Сам прийде, аби взяти нас у Свої обійми й обдарувати поцілунком миру. Через цей поцілунок миру подолаєш усі марнотні страхи світу, спокуси сатани і тіла, не втратиш навіть окрушинки спокою і отримаєш цілковиту перемогу. Прошу тебе, дитино, аби ти постійно просила Ісуса про цей поцілунок миру...
Нехай Дитятко Ісус завжди мешкає у твоєму серці, нехай постійно зміцнює в тобі Своє царювання!
Будь завжди якнайближче до ясел цього премилого Дитятка під час цих святих днів Його народження!

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День памяти пророка Аггея

День памяти пророка Аггея День памяти пророка Аггея 29 декабря Святой пророк Аггей — десятый из 12 малых пророков. Он был из колена Левиина и пророчествовал при персидском царе Дарии Гистаспе (за 500 лет до Рождества Христова). Пророк Аггей Пророк Аггей По возвращении иудеев из Вавилонского плена он убеждал народ достроить второй Иерусалимский храм и возвещал, что в этом храме надлежит «Слову Безначальному в последних временах явитися». Он указал на религиозное равнодушие, в котором кроется главная причина всех бед. Все послушались гласа Господа, «пришли и стали производить работы в доме Господа Саваофа, Бога своего». По кончине своей, святой Аггей с честью был погребен близ священнических гробов, ибо происходил из священнического рода. Был он мужем, совершенным в добродетели, и, как славный и великий пророк, был любим и чтим всеми. Имя его в переложении с еврейского языка на русский значит — праздник или празднующий. Изображается святой Аггей старцем с благообразным лицом, обрамленным круглою бородою.

Неділя праотців

неділя після П'ятдесятниці, називається ще неділєю святих праотців, є підготовчою неділею до свята Різдва Христового.

Про шанування старозавітних праотців в християнській Церкві засвідчено принаймні з другої половини IV століття і, скоріш за все, походить від практики юдейохристиянських громад перших століть християнства і в своїх витоках пов'язується насамперед з Єрусалимською церквою. Перед Різдвом Христовим встановлені особливі святкування старозавітним святим - неділя праотців і отців (спочатку, за деякими свідченнями, цього дня святкувалася пам'ять лише Авраама, Ісака та Якова).

Старозавітні святі згадуються в чині літургії в молитві після Євхаристії: «щоб знайшли ми милість і благодать з усіма святими, що від віку Тобі вгодили: праотцями, отцями, патріархами, пророками ...» (Літургія свт. Василія Великого). Таке поминання засвідчено вже в тайновводних словах святого Кирила Єрусалимського († 386 році), який писав: «Потім поминаємо раніше спочилих Патріархів, Пророків, Апостолів, Мучеників, щоб Господь прийняв цю жертву за їхніми молитвам і їхнім заступництвом».

Святі праотці:

    Адам,
    Сиф,
    Енос,
    Кенан,
    Малелеїл ,
    Яред,
    Енох,
    Мафусаїл,
    Ламех,
    Ной.

Також в сонмі праотців шануються:

    Праведний Авель, син Адама
    Праведний Сим, син Ноя
    Праведний Яфет, син Ноя
    Праведний Арфаксад, син Сима
    Праведний Каїнан, син Арфаксада
    Праведний Сала, син Каїнана
    Праведний Евер, син Сали
    Праведний Фалек, син Евера
    Праведний Рагав, син Фалека
    Праведний Серух, син Рагава
    Праведний Нахор, син Серуха
    Праведний Фарра, син Нахора

В епоху після потопу і до дарування Мойсеєві Закону серед патріархів були Авраам, Ісаак, Яків і Йосиф, на останньому й завершується патріархальний період біблійної історії.

Християнська традиція вбачає в діяннях цих патріархів промислительне значення, старозавітнє передбачення новозавітньої історії: так, принесення Авраамом в жертву Ісаака прообразує, згідно патристичних тлумачень, хресну смерть і воскресіння Христа. Таке прообразне тлумачення відобразилося в християнській гімнографії (спогад старозавітніх патріархів в службах Господніх і Богородичних свят) та іконографії.

Серед праотців шануються такі нащадки Якова, сина Ісаака:

    праотець Веніамин
    Патріарх Рувим
    Патріарх Симеон
    Патріарх Левій
    Патріарх Юда
    Патріарх Завулон
    Патріарх Іссахар
    Патріарх Дан
    Патріарх Гад
    Патріарх Асир
    Патріарх Неффалим
    Патріарх Йосиф
    Патріарх Веніамін
    праведний Зара
    Праведний Фарес, син Юди
    Праведний Есром, син Фареса
    Праведний Арам, син Есрома
    Праведний Амінадав, син Арама
    Праведний Наассон, син Амінадава
    Праведний Салмон, син Наасона
    Праведний Вооз, син Салмона
    Праведний Овид , син Вооза від Рути
    Праведний Єссей, син Овида
    Цар-пророк Давид, син Єссея
    Цар-пророк Соломон, син Давида
    Цар Ровоам, син Соломона
    Цар Авія, син Ровоама
    Цар Аса, син Ави
    Цар Йосафат, син Аси
    Цар Йорам, син Йосафата
    Цар Узія, син Йорама
    Цар Йотам, син Озії
    Цар Ахаз, син Йотама
    Цар Єзекія, син Ахаза
    Цар Манасія, син Єзекії
    Цар Аммон, син Манасії
    Цар Йосія, син Аммона
    Цар Єхонія, син Осії
    Праведний Салафиїл, син Єхонії
    Праведний Зоровавель, син Салафиїла
    Праведний Авіуд, син Зоровавеля
    Праведний Еліаким, син Авіуда
    Праведний Азор, син Еліякима
    Праведний Садок, син Азора
    Праведний Ахим, син Садока
    Праведний Еліуда, син Ахима
    Праведний Єлеазар, син Еліуда
    Праведний Матфан, син Єлеазара
    Праведний Яків, син Матфана

До праотців відносяться також праведні Богоотці Йоаким та Анна, батьки Богородиці, і праведний Йосип, обручник Богородиці. Ці найближчі родичі Христа по плоті, а також апостол Яків Праведний і цар Давид, іменуються також Богоотцями.

Katolyts'kyj Visnyk

Отже... Для чого існує нічна молитовна варта (тобто щогодини молитви, розважання) на Майдані? Які плоди вона дасть? Відповіді респондентів Не з усіма ми на 100% погоджуємося, але це не найголовніше. Після багатьох ночей, натомість, видно, що саме досвід молитви, крім всього іншого, змінює та виправляє мислення людей. А, отже, змінює світ.

Молитва - СИЛА - яка мури кам'яні руйнує! Не сумнівайтеся! Молитва ВЕЛИКА СИЛА! Марія

Регулярна молитва - це як душа Майдану. Це запрошення Бога в нашу реальність. Це співпраця з Богом задля осягнення якоїсь ласки над якою працюємо і трудимось. Якщо би цієї молитви не було, це було б чисто людським діянням і це спричиняло би багато більше помилок. Майдан би перетворився на такий собі нон-стоп Концерт.
А оскільки вона відбувається регулярно, то вже сам Майдан є свідоцтвом Божої дії. Бо різні люди знаходять спільну мову, боряться не за гроші чи платню, терплять невигоди і це все приманює людей щоб брати в цьому участь, а не відчужує їх від цього. Хіба ж це не є Божим чудом, яке є плодом регулярних молитов??? о. Андрій

Молитва - то зброя християнина! Людмила

Без молитви уся історія Майдану - лише одна велика маніпуляція та небезпечний балаган, що замулює очі. о. Константин

Для мене нічна молитовна варта є образом присутності Бога серед людей, які відстоюють правду. Їх, цих людей, ініціатива молитися разом із священиками щогодини протягом усієї ночі є свідченням їх глибокої віри у неможливість досягти перемоги без Бога. Цього не розуміє лише той, хто там не молився. Молитва на Майдані - доказ існування Бога для тих, хто у своїй гордості забув про Нього і вважає, що може керувати світом власними силами. Шкода, що перестали молитись літургії у наметі (вже знов служать), а ще більше шкода, що на Різдво відмовились молитись "пастирку" на Майдані. Це фактори присутності страху і недовіри до Бога. Сподіваюсь, ситуація внормується. Інакше це буде зрада вірних, які відстоюють між іншим також свободу віровизнання! о. Василь

На владу немає надії. На оппо - також. Без церкви залишиться анархія і первісний лад. Наталія

1. Захист від злих сил. 2. Духовна підтримка людей. 3. Чудовий спосіб Церкві бути з народом і підкреслити християнське коріння України (від якого відмовляється ЄС). Тарас

Молитва це одна потужна сила якій не може протистояти влада, це єдиний захист людей які відстоюють свої права на майдані. Молитвою люди доказують що їм не страшно бо з ними Господь Бог...!!! Катерина

Це Христос між нами! Надія

Всі зміни, які зараз є і ще можуть бути у нашому суспільстві повинні закорінюватись на глибокій вірі у Бога. Якщо Його ставити як основу і фундамент, - все новозбудоване буде не на піску. а на міцній опорі. Тому молитва (а це і є Божа присутність) є свідченням того, що Господь з нами є зараз і, не дай Боже, нам про неї забути... Плоди будуть, і то великі. Але які саме - це поки що знає тільки Господь! Бажаю всім нам витривалості і глибокої віри!! З нами Бог!!! Євгенія

Молитовна варта дає є свідченням того, що Бог любить Україну, дає ще нам Таких молільників! Пенітенціарне Душпастирство УГКЦ

Молитовна варта стишує тривогу в душах. І після ночі штурму проти 11 грудня можу з певністю сказати, що вона береже від лиха. Віра

У ніч на вівторок я стояв на барикадах. Щогодинний гімн і молитви реально допомагають! Іван

Каплиця-палатка на Майдані

28 грудня - священомученика Єлевтерія та його матері, преподобного Павла Латрійського

священомученик Єлевтерій

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті священомученика Єлевтерія та його матері.

Коли Єлій Адріян царював у Римі, бісам в ідолах служив старанно, у той час дивний Єлевтерій пізнався, як зоря ясна. Його батьківщиною був великий град Рим, батьки його були знатні, багатством і славою розкошували. Батько-бо його трикратно антипатом був, мати ж великої чести і слави удостоїлася, бо увірувала у Христа, святим апостолом Павлом навчена, і прийняла від нього святе хрещення, ім'я ж її було Євантія. Вона народила цього святого, Єлевтерієм його нарекла і виховала його добре в благочесті. Коли доходив же віку, віддала його Богові руками архиєпископа римського Анікити — дар, воістину Бога достойний. Архиєпископ же, бачивши хлопця добрих звичаїв, до чину клириків прилучив його і в п'ятнадцятий віку його рік зробив його дияконом, у вісімнадцятий же — пресвітером його хіротонізував, а в двадцятий рік єпископом Ілиріка його поставив. Так свіча на свічнику стояла, світлом же світилася Божого Слова і просвітлювала багатьох помисли до пізнання єдиного Бога. Не зміг терпіти заздрісний диявол, але люто повстав на нього, тяжко убивством дихаючи на благочестя. Намовив-бо і озброїв злочестивого царя Адріяна повстати проти істини і гонити християн, першого ж з них взяти Єлевтерія, намагаючись найталановитіших вчителів благочестя знищити і ніби найкращі колоски з Христової ниви вирвати.

І зразу цар з грізним посланням Філікса, воєводу одного, послав привести насильно Єлевтерія на суд царський. Він же, Ілиріка досягнувши, потрапив на той момент, коли добрий пастир словесних своїх овець в храмі Господньому пашею божественних слів підгодовував, повчання творячи до народу. Обійшовши й оточивши церкву воїнством, сам всередину зайшов, люттю дихаючи і гнівно поглядаючи, і самим поглядом показуючи лють того, хто послав його. Бачачи ж Єлевтерія, який солодке джерело з уст своїх виливав і добровісно учив слухачів благочестя, став і сам уважно слухав, і дивувався силі Христовій, що проповідувалася. І зразу лють на лагідність змінив [мав-бо сердечну ниву, придатну до прийняття зерен Божого Слова], стала з вовка вівця, із гонителя — учень, і, попереднє ніби забувши, із розбійника зробився рабом Христа, Якого ж гонив, благим і вірним. Забувши-бо наказ царський, припав до ніг єпископа святого і з того часу не відступав від учителя свого, його словами просвічуючись і в благочесті утверджуючись. Так Філікс із нечестя на благочестя змінився, не думаючи вже до того, хто послав його, повертатися. Святий же Єлевтерій, бажаючи серцем за святу в Христа віру стати до крови, поспішав у путь. Ішов же з ним і Філікс — не як воєвода в'язня вів, але як ягня за пастирем ступав. Коли в дорозі до води дійшли, став Філікс другим Кандаком, і, як від апостола Пилипа, від божественного Єлевтерія хрестився, і скинув ідолобісся пітьми, ніби якийсь гнилий одяг.

Коли прийшли вони до Риму, пізнали вірні у Римі, що Філікс до Христової приєднався Церкви, і розповів їм детально все про Єлевтерія. Єлевтерія ж цар наказав перед своїм судищем поставити. Встав-бо Єлевтерій великодушно і без боязні, ніби не на суд, але на свято закликаний. На нього ж цар подивився: юного ж його тілом, і лицем вродливого, і очима ясного, і всіма природними дарами наділеного побачивши, мовив: "Нащо, — каже, — о Єлевтерію, батьківську покинувши віру і богів шанування ні за що не маючи, нового якогось шануєш Бога, що не лише помер, але смертю помер найгіршою?" Єлевтерій тому, що таке безумство йому говорив, ані відповідати не хотів, наслідуючи Христа в стражданні, що мовчав перед Пилатом, і перед Іродом, що нічого не відповідав. Знову каже цар: "Відповідай, нащо таким безумним став, до християнської тої віри безрозсудно приєднався? Скорися мені і богам непереможним принеси жертву. І якщо, нарозумившись, навернешся, великими тебе вшаную почестями. Якщо ж ні, то тяжких тобі завдам мук". Єлевтерій же призвав Господа, що казав: "Не турбуйтеся, як і що скажете, дасться-бо вам премудрість, якій ніхто не зможе противитися". Його прикликавши, сказав: "Як маю таким богам служити чи підкорятися тим, що їм служать, чи не швидше вам радив би відступити від них? Але тому, що слухати не хочете, треба плакати через ваше безумство, бо, розумом від Бога вшановані, стаєте гірші дерева і каменя настільки, що їх вважаєте собі за богів, покинувши істинного Бога, що створив премудрістю вселенну. Бо небо і земля є ділом рук Його, ми ж є з того, що він створив, ділом найкраснішим і найчеснішим, хоч і помиляємося в невіданні, як вночі, ходимо і, не відаючи, що є приязне, а що неприязне, воздвигаємо боротьбу проти Бога нашого, а не проти тих, що справді є ворогами нашими і супостатами, — о безумство! Вважати панами і богами, почестями ж возносити їх і жертвами! Я-бо до Господа свого привертаюся і завжди з Ним єднатися буду, і Христові моєму послужу. Ваші ж хоч почесті, хоч безчестя і муки дитячими чи іграшковими вважаю. Подумай-бо, як же учитель мій говорить Павло: "Весь світ розп'явся і я світові"— і померти за Христа насолода для мене і весілля". На це цар сповнився гніву, звелів принести ліжко мідне і багато розжареного вугілля постелити, зверху ж протягнути нагого мученика і безперестанно підпалювати — поки не згине. Швидко поставили ж те ліжко, зійшов на нього мученик і всі тілом простягнувся. Люд же, що зібрався на видовище те, докоряв цареві за катування, кажучи: "Чому муж цей чесний, благородством і премудрістю знаменитий, погано гине, як один зі злодіїв?" Бог же зверху полегшив біль мученикові: той, ніби росою охолоджуваний, на м'яких трояндах спочиваючи, втішався. Цар же після катування такого лють свою трохи вгамувавши, звелів тіло мученикове з одра зняти, думаючи, що той вже мертвий. Мученик же встав з одра живий і здоровий, нітрохи вогнем не пошкоджений, але веселий і радісний, співаючи: "Величатиму тебе, Боже мій, Царю мій, і благословлю Ім'я твоє навіки. Прославлю Бога, що веселить юність мою, як рід і рід прославлять діла Твої, Господи, і силу Твою возвістять, і чуда Твої пізнають". Так звеличивши Бога, сміливіше після цього став перед катом. "Дивися, — казав, — о царю, на мене, якого ж, як ти думав, вогонь пожер, і пізнай Христа Бога, Якого я проповідую, дізнайся ж і про твоїх богів неміч". Те дерзновення і вільні мученикові слова цар взяв собі за безчестя і переможеним себе вважав — отож думав про більші муки. Знову-бо насередину була винесена драбина залізна, її зісподу вогнем дуже розжарювали, зверху ж єлеєм поливали, і полум'я сильно горіло. Але й тут не зоставила Господня благодать мученика. Коли поклали його на тій драбині, зразу вогонь загас, і вугілля, яке горіло, остудилось, і драбина залізна ніби не єлеєм, а радше водою зверху була полита — була холодна і мученика зберегла неушкодженим. І що ж? Чи загасла з цим і лють царева? Аж ніяк. Той, що раз на лють рушиться, далі кращим не буде. Як сліпий, те саме маючи перед собою, щоби, мучивши святого, благосподобитися богам своїм, що зовсім були бісами-людиновбивцями.

Після цього сковороду принести звелів, воском же, і смолою, і жиром її наповнити і вогнем великим підпалити, щоби в неї знову покласти святого. Коли це було, і сковорода розпалилася та кипіла, став мученик, маючи ту піднести муку. Сказав же до нього цар: "Не відкладай, о Єлевтерію, стоячи поміж смертю і життям, вибрати собі корисне. Бо я турбуюся про тебе вельми, щоб не зле загинув, і люблю тебе, як рідного мені сина. Ані я не хочу, так і мої боги, щоб муж, настільки благородний, і дуже добрий, і солодкомовний, і вродливий, себе самого безрозсудно ввергав у згубу не заради чого иншого, а лише заради одної впертої непокори, суєтної і некорисної". Мученик же, напроти стоячи і говорячи мужньо, належне осоромлення віддавав йому за оманливу ласку, називаючи його вовком аравійським, що засідає на овець Христових. Тоді додав і таке: "Що б ти не робив, не переконаєш мене, щоб залишив своє в благочесті стояння!" Тут Адріян розгнівався, покинув слова, і кинувся до діла, і звелів його на сковороді простягнути. Коли це сталося, знову було те ж, що спершу: вогонь перетворився на росу, дух же якийсь холодний міцного мужа прохолоджував. Адріян же, не відаючи, що робити, бачив, що все діється всупереч йому, — сидів засмучений. Був же у той час єпарх градський на ім'я Корив, муж вибраний, не зовсім був необізнаний з догмами християнськими, що і про Філікса-воєводу, як християнином став, довідався, і християнської віри вже початки, як якісь зерна, в серці прийняв, проте йшов ще за поганським нечестям, вельми догоджаючи цареві. Він бачив, що цар дуже засмучений і не розуміє, що робити мученикові, отож радив цареві, щоб піч мідну, гострим залізом затикану, розпалити звелів, — і хай у неї Єлевтерій буде вкинений. Коли розжарена була піч сильно, мученик очі тілесні і душевні вгору возвів і, весь розум в Небо спрямувавши, радости ж богонатхненної сповнився: "Дякую Тобі, — казав, — Господи, Ісусе Христе, Боже мій, що таких благ сподобив мене, що рукою міцною припоясав мене силою, що за Ім'я Твоє святе стільки постраждати укріпив мене. І нині поглянь з Небес і побач, що врадили на мене ті, що ненавидять мене, і вибав душу мою від стремення їхнього, і від мужів крови, як благий, охорони мене, хай знають всі Тебе, єдиного Бога у всіх кінцях землі". Тоді за тих, що мучили його, як же і святий первомученик Стефан за тих, хто камінням його бив, молився, кажучи: "Доторкнися серця їхнього, о Владико великого милосердя, і Твоє святе Ім'я пізнати їм дай, і виведи їх до Твоєї святої волі, хай пізнають Тебе, єдиного істинного Бога, і покинуть згубне поклоніння ідольське, бо благословенний Ти вовіки. Амінь". Поки мученик молився, Корив уважно дослухався до мовлених в молитві слів його, і зразу зігрілося в ньому серце його, початком благочестя всередину прийнятим, що розпалилося, як вугілля. І змінився доброю зміною: ніби не той, що спершу на мученика вигадував муки, приступив до царя, кажучи: "Нащо невинного Єлевтерія на такі муки, ніби за якийсь злочин, віддаєш? Через яку причину на таку люту смерть засуджений?" Цар же, несподівані ті слова Коривові чуючи, подвигся серцем сильно, люто на нього поглянувши, сказав: "Чи ти той Корив, якого ми знаємо? Що з тобою робиться? Невже спокусився золотом, що взяв від його матері, і те тебе несподівано перемінило? Не досить тобі моїх дарів, і багатства, і слави, чести ж, і маєтків, якими ж зробив тебе у цілому Римі знаменитим? Якщо ж і більш чого від мене хочеш, не заборонено тобі є — всі мої скарби перед тобою відкриті, обома загрібай руками, якщо хочеш собі, а від жінки за мало золота таємно не купуйся". Корив же сповнився весь духа благого і, через мученикові молитви розум маючи просвітлений, возвав, кажучи: "Золото твоє з тобою хай буде на погибель, бо твоє золото — розжарювання вогню вічного. Нащо ж добровільно засліплюєшся і намагаєшся похитнути непохитне? Це ж достеменно дізнався, що ні один із твоїх богів не може жодного з тих, що стоять у вогні, зберегти цілим. А той Бог, якого шанує Єлевтерій, зробив його міцнішим від вогню і від всіляких инших мук вищим". Через ті слова рушився кат на невимовну лють. Звик-бо справді велику дружбу породжувати подібно і ворожнечі великі. Звелів-бо єпарха в ту ж піч вкинути, яку він сам на Єлевтерія приготувати радив. І коли близько був до печі Корив, возвав до мученика Єлевтерія: "Молись за мене і озброй мене тою ж зброєю Христовою, якою озброїв воєводу Філікса". Знаменований-бо був Корив від мученика знаменням хресним, вкинувся в піч і був у ній неушкоджений, і за годину вийшов здоровий. Адріян же знеміг від катування свого — звелів Кориву відсікти голову, і так прийняв Корив мучеництва свого кінець, і в малім часі скарб, бажаний багатьма від віку, здобув. Після цього і Єлевтерій в ту ж піч був вкинений і гострим в ній залізом колений. Але вогонь знову, як же і спершу, згас, і піч охолола, і залізо гостре зламалося, ніби шануючи мученикове тіло, відкриваючи ж душевну сліпоту ката, і притягуючи тих, що стояли обабіч, до пізнання Бога, що робить ці чуда преславні. І воззивали ті, що там стояли: "Великий Бог християнський, якого Єлевтерій проповідує!" Став же знову кат в сум'ятті великому і звелів мученика вкинути в темницю; сам же, зібравши радників своїх, весь день радився, як би Єлевтерія згубити.

Був же святий мученик Єлевтерій у темниці морений голодом багато днів, але Той, хто колись Даниїлові через Авакума, Ілії ж через ворона посилав їжу, Той і про Єлевтерія не забув, що морився голодом, і годував його ангельською їжею — через голуба її посилав до в'язниці. Після цього кат звелів привести диких коней і до них його прив'язати, щоб, волочений і розшматований, помер. І коли це мало статися, ангел Господній, з Небес зійшовши, звільнив святого: із рук катів його вихопив, возвів на гору, що була недалеко града, на місце пустельне, де звірів було поселення. Там святий мученик Єлевтерій, похвалу Богові возсилаючи, жив зі звірами, як з вівцями: обходили-бо його леви і ведмеді, лащилися, ніби знаючи голос його, і, як раби, ходили за паном своїм, слугували йому і стерегли його. Минуло немало часу, стало відомо про Єлевтерія від тих, що ходили на лови і гонили звірів по пустелі. Дійшла ж про те вістка і до царя Адріяна, який тут же воїнів послав взяти Єлевтерія. Коли знайшли воїни святого, кинулися на них звірі, як на ворогів пана їхнього, і ледь не розшматували їх, якби не заборонив їм святий і не відіслав їх до пустелі. Сам же ішов з воїнами радіючи, ніби на бенкет кликаний, і бесідуючи з ними по дорозі про Царство Боже і про геєну вогненну, для ідолопоклонників приготовану. Увірив їх, і охрестив, і з ними ще инших — аж до п'ятисот у Христа увірували. Прийшовши ж до Риму до царя, засуджений був на поїдання звірам. І завели його на арену, випустили на нього спершу левицю, тоді лева — але вони, як вівці, лагідними були, ноги йому лизали. Як-бо могли пошкодити того, кому ж, як панові своєму, Божим велінням служило в пустелі більше звірів? Бачачи ж, що відбувається, люди кричали: "Великий Бог Єлевтерієвий!" Инші поганили, називаючи Єлевтерія волхвом і чарівником, але тих раптом постигла кара Божа, бо дехто з тих опоганювачів онімів, зв'язалися безголоссям їхні язики. Не знаючи ж, що ще робити, кат звелів мечем відсікти йому голову. І коли це сталося, мати святого, блаженна Євантія, яка дивилася з радістю на подвиг сина свого, мертве тіло його обнявши, цілувала, тішачись духом, і дякуючи, що від неї прийнята кров за Христа пролилася. Тоді і сама над сином впала мертва, мечем від невірних вбита. Вірні ж, що були з Ілірика, і ті, що з Риму, взяли святі тіла їхні, поховали чесно, хвалили Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

преподобний Павло Латрійський

Преподобний Павло Латрійскій був уродженцем міста Елен у Пергамі. Рано втративши батька, він виховувався в обителі святого Стефана у Фрігії, а після смерті матері цілком присвятив себе чернечим подвигам в монастирі на горі Латр, поблизу Мілета.

Бажаючи досягти ще більш високої досконалості, він зачинився у печері. Своїми подвигами він здобував дар прозріння і чудотворення. Імператор Костянтин Багрянородний (912-959) часто писав преподобному, просячи його молитов і порад.

Двічі преподобний Павло віддалявся на острів Самос, де заснував лавру і відновив три монастирі, розорені агарянами.

Передбачивши свою кончину, старець преставився до Бога в 955 році