25 грудня - святого Спиридона, єпископа Тримитунського

Кіпрський острів був батьківщиною цього дивного Спиридона, що від препростих батьків народився і сам препростий був вдачею, — смиренний же серцем і благий життям. З дитинства свого був пастухом овець, віку ж дійшовши, поєднався законним шлюбом і батьком для дітей був. Жив же чесно і богоугодно, наслідуючи Давида в ласкавости, Якова у простоті сердечній, Авраама в гостелюбстві. Не за багато ж років, коли померла жінка його, він вільніше і старанніше працював для Бога добрими ділами, маєток свій на спочинок подорожнім і прогодування убогим витрачав. І стільки у світі благоугодив Богові, що також і дару чудотворення від Нього сподобився: Господньою силою і благодаттю всілякі невиліковні хвороби зцілював і бісів з людей виганяв словом, через що поставлений був єпископом Тримитійського граду за царювання Великого Константина і Констація, сина його, і робив дивні чуда і преславні.

Було тоді бездощів'я на острові тому, і посуха велика, і йшов за ними голод, за голодом же — моровиця, і багато людей загинуло з голоду. Треба було, щоб замкнуте небо Ілля чи хтось подібний йому відкрив молитвою. І ось таким виявився Спиридон святий, який, таку біду людей бачивши і над виснаженими голодом по-батьківськи змилосердившись, помолився як належить до преблагого Бога, а Той зразу наповнив небо хмарами, зібравши їх з кінця землі, і пролив дощ великий. І не переставав литися дощ великий на землю досить днів, аж поки знову святий не помолився, — і настала погода. Напоїлася земля щедро і дала свої плоди, і зародили ниви, плодоносили сади і вертогради, і настав по голоді тому достаток великий молитвами угодника Божого Спиридона. Але і знову по кількох роках з Божого допусту через гріхи людські був голод у тому краї, і раділи багаті продавці збіжжя через дороговизну, маючи за багато років надбане зерно, і відкрили житниці свої, почали продавати дорого. Був же у граді Тримитійському один зернопродавець, який мав сріблолюбства гортань ненаситну й утробу лакомства бездонну. Він, звідусіль скуповуючи, багато зерна придбав і, кораблями в град привізши, не хотів продавати за такою ціною, яку застав у граді. Але насипав у житниці до того часу, поки більший голод настане, щоби дорожче йому продати і придбати багато маєтків. Голод же великий налягав і з дня у день збільшувався — почав багатій цей продавати збіжжя своє дуже дорого. Прийшов же до нього убогий, просячи і молячи, зі сльозами припадаючи, щоб змилувався над ним і подав йому трохи зерна, щоб не вмерти з голоду з жінкою і дітьми. Той же, немилосердям і бажанням золота одержимий, не схотів помилувати убогого, але казав йому: "Іди, принеси ціну і будеш мати, що купиш". Убогий же, знемагаючи від голоду, прийшов до святого Спиридона, про свою убогість, багатого ж немилосердя йому з плачем повідаючи. Святий же говорить йому: "Не плач, але йди в дім свій: так-бо говорить Дух Святий, що завтра наповниться хата твоя зерном, багатого ж побачиш, що просить тебе і дає тобі зерно без плати". Убогий же пішов, зітхаючи, до дому свого. І коли настали перші сутінки ночі, велінням Божим пролився дощ великий на землю, і через повінь велику впали житниці багатого того немилостивого сріблолюбця, і рознесла вода все. Немилостивий же той продавець збіжжя біг зі своїми по цілому граді, кличучи і просячи всіх, щоб подали йому допомогу, щоб з багатства раптом убогим не став. Убогі ж люди, бачивши рознесене зерно по дорозі, почали його збирати і наповнили хатини свої. Також і вбогий той, що просив учора, зібрав собі зерна досить. Його ж бачивши, багатий почав просити, щоб без плати взяв собі, скільки хоче. Так Бог немилосердя багатого покарав, убогість і голод бідного утішив — за пророцтвом святого.

Ратай один, знайомий святого, у той же голодний час до того ж немилосердного багатого, що мав ще инші житниці, наповнені зерном, прийшов просити, щоб дав йому у борг зерна прогодуватися, обіцяючи віддати йому з лихвою під час жнив. Він же першою втратою зерна не навчився і в скупості своїй не змінився і не виправився, замкнув і перед цим убогим серце своє немилосердям і навіть слухати не хотів великого того прохання, але сказав йому: ''Не візьмеш у мене без золота ані однієї зернинки". Те почувши, пішов убогий ратай, плачучи, до святителя Божого Спиридона, розповідаючи йому про свою журбу. Святитель же, утішивши його словами, відпустив додому. Зранку ж сам до ратая прийшов, несучи злиток золота немалий. А звідки золото те взяв, пізніше явить слово. Золото те убогому в руки поклавши, каже: "Неси, брате, до багатого того продавця збіжжя і дай йому це золото в заставу, щоб позичив тобі зерна, скільки тобі потрібно. Коли ж прийдуть жнива і матимеш вдосталь хліба, тоді, заставу цю викупивши, мені знову принесеш". І взяв убогий золото те з рук святителя, пішов з поспіхом до багатого. Той же, коли золото побачив, радий був, золотолюбець цей, зразу дав убогому в борг, скільки потребував. Після цього голодний час минув, зародило все і жнива настали, ратай той віддав з лихвою зерно багатому і, заставу викупивши, до святого Спиридона з вдячністю приніс. Святий же, взявши золото, до вертограду свого пішов і ратая зі собою взяв, говорячи: "Іди за мною, брате, віддаймо це разом Тому, Хто в борг дав нам співчутливо". У вертоград-бо з ратаєм увійшовши і золото при загороді поклавши, підніс догори очі свої, мовлячи". "Господи мій, Ісусе Христе, Ти що самою волею все створюєш і перетворюєш, як колись палицю Мойсееву, коли цар Єгипетський подивився, перетворив на змію, Сам і це золото, як же спочатку з тварини перетворив в оцю подобу, так і нині звели, щоб перетворилося в ту подобу, в якій було спочатку, щоб і цей [чоловік] довідався, як Ти дбаєш за нас, і на цьому прикладі навчився того, що в Божественному є Писанні: що, коли хоче, Бог робить все". Так і тепер, коли молився, зразу золото живу прийняло силу, зарухалося, і було видно, як змія поверталася і повзала. І так, як спершу доторком руки святого змія стала золотом, знову з золота чудесно зробилася змією. Бачивши те, ратай затремтів від страху і, впавши на землю, недостойним себе такого чудесного благодіяння називав. Змія-бо та в нору свою ввійшла, а ратай з вдячністю додому повернувся, лякаючись перед величністю Божого чуда, що сталося молитвами святого.

Приятель один блаженного добродійний через заздрість злих людей був обмовлений перед суддею градським і посаджений до в'язниці, тоді й на смерть засуджений неповинно. Про те довідавшись, Спиридон Блаженний пішов вибавити друга свого від неповинної смерти. Був же тоді час повені, і потік, що був на шляху, наводнився вельми, виливаючись із берегів своїх, і неможливо було нікому перейти його. Чудотворець же, згадуючи про Ісуса Навина, як з Ковчегом Завіту перейшов по сухому Йордан у час повені його, вірував же, що й нині також буде від Всесильного Бога, говорячи до потоку, ніби слузі наказуючи: "Зупинись, — каже, — спільний Владика велить тобі, хай я перейду, щоб врятувався муж, заради якого поспішаю". Коли це сказав, тут же зупинився потік, завернувши бистрини водні, і дав суху дорогу святому. Не лише ж йому, але й иншим, що з ним ішли, що поспішили до судді, сповіщаючи про прихід святого і про чудо, що зробив по дорозі. Суддя ж. чувши те, зразу звільнив засудженого і дарував його святому здоровим. Бачив же преподобний ясновидними очима таємні гріхи людські. Одного разу відпочивав він з дороги в одного гостеприємця, тоді жінка якась, тілесною любов'ю заполонена і пристрастю зневолена, що таємно з кимось грішила, захотіла ноги святому обмити. Він же, бачивши її діла, каже до неї: "Не торкайся до мене, жінко". Це сказав не тому, що грішною гидував і відкидав її, ніби грішними гидувати хотів учень цей Господа, Який з митарями і грішниками їв і пив, але так вчинив з нею, щоб нагадати їй прогрішення і посоромити через нечисті її помисли і діяння. Коли ж та жінка знову наполягала і намагалася доторкнутися до ніг святого, щоб омити їх, тоді святий, не хочучи загибелі її, людинолюбно і лагідно викрив її, нагадуючи їй гріхи її і до покаяння наставляючи. Вона ж дивувалася, разом з тим же і злякалася, що невідоме і таємне її не є утаєне перед ясновидними очима чоловіка Божого. Сорому ж сповнившись, наповнила смиренням серце своє, впала в ноги святого, не водою вже, але сльозами їх омиваючи, і викрила свої діла, своїми сповідаючи устами. Вона-бо робила, як колись євангельська блудниця. Він же, як Господь, милостиво їй провістив: "Дерзай, дочко, відпущені тобі гріхи твої". І знову "Ось здорова ти, не гріши більше". І з того часу жінка та виправила життя своє на добре і була иншим корисна.

Але тому що з чудес лише життя святого пізнається, належить же пізнати і ревність його у благочестивій вірі. Наступне-бо слово її хай відкриє. Коли царював Великий Константан, перший християнський цар, у шістсот тридцять шостий рік від царювання Олександра, Филипового сина, тоді в Нікеї зібрався преславний святих отців собор, щоб безбожного Арія повалити, який називав неблагочестиво Сина Божого творінням, а не Творцем. Законоположили ж сповідувати, що Син Божий єдиний єством з Богом Отцем. Були ж єпископи, які допомагали Арієвому богохульству, імена їх: Євсевій Никомидійський, Марис Халкедонський, Теогній Нікейський. Вони пішли за аріянським безум'ям, всезлісні люди злословили, що Син Божий і Бог — творіння. Поборники благочестя, начальники, життям і вченням прикрашені, були ці: великий серед святих Олександр, що був ще пресвітером, у той же час тримав місце святого Митрофана, патріярха Царгородського, який не був там тому, що на одрі хвороби лежав, і славний той Атанасій, що не був пресвітерським прикрашений саном, але дияконське в церкві олександрійській ніс служіння. через що не менше на неї було обурення від заздрісних, що не була ще єпископською вшанована честю, — вони у розумінні віри инших перевершували. Був же з ними і цей Великий Спиридон, його ж житіє і благодать, що в ньому жила, корисніші і сильніші були до переконання, ніж инших язики, неминучі силогізмів пута і хитросплетіння красномовні. Ще на тому ж соборі, царевою волею, були й еллінські філософи, що говорили перипатетики. Серед них же був один наймудріший, що Арієві помагав, і, ніби мечем двосічним, язиком софістичним сік і гордував, намагаючись посміятися з учення благочестивих. З ним блаженний Спиридон, муж препростий, що єдиного лише знав Христа, і цього Розп'ятого, змагатися просив. Святі ж отці, що знали невченість його, що анітрохи не знав еллінського учення, заборонили святому, щоб не дерзнув із хитрословесним тим змагатися софістою. Але він знав, що може Небесна Премудрість, які неміцні людської премудрости сили, приступив до мужа, кажучи: "Во ім'я Ісуса Христа, о філософе, сприйми мене і послухай, що хочу тобі казати". Філософ же сказав до нього: "Кажи і слухати:: тебе". Почав говорити святий: "Один є Бог, що Небо і землю створив, і людину з землі створив, і инше все. видиме і невидиме, Словом і Духом Своїм влаштував. Його Слово, віруємо, Сина Божого і Бога є, що над нашим блудом змилосердився, від Діви народжений, з людьми поживши, постраждав і помер нашого ради спасіння і знову воскрес і воскресив тим рід людський. Його ж сподіваємося, що прийде судити всіх праведно і віддати кожному по заслугах. Віруємо ж, що Він з Отцем одної природи, сидить поруч і рівночесний. Це так ісповідуємо без всілякого цікавського перевіряння, ані ти, яка суть того, досліджувати не пробуй, бо перевищує твій розум і пізнання всіляке далеко перевищує". І, трохи помовчавши, каже: "Чи не так тобі це видається, о філософе?" Філософ же, ніби ніколи не вмів змагатися, мовчав, не вміючи уст відкрити проти слів святого, в них же божественна якась діяла сила, ніби сповнювалося написане: "Не в слові Царство Боже, але в силі". Тоді філософ каже: "І я думаю, що так є те, що кажеш". Тоді старець: "І я думаю, що так є, як ти кажеш". Тоді старець: "Иди-бо і прийми знамення святої віри". Філософ же звернувся до приятелів і учнів своїх: "Чуєте мене, — каже, — поки словами було зі мною змагання, слова проти слів поклав і мудрістю суперечливою заперечував викладене. Щойно ж замість слів сила якась з уст цього страця вийшла, нічого иншого не можуть слова проти сили, не може-бо людина стати проти Бога. Якщо-бо і з вас хтось може так розуміти, як я, хай вірує в Христа, і зі мною за старцем цим хай іде, його ж устами Бог говорить". Так філософ той християнську прийняв віру, радів, що переможений був старим старцем для користи своєї, тішилися ж і всі благочестиві, злочестиві ж вельми посоромлені були.

Коли відбувся ж великий той святих отців Собор, Арій же переможений і скинений був, і кожний повертався до себе, повернувся і святий Спиридон до свого дому. Тим часом померла донька його Ірина, яка молодістю життя свого цвіла, в чистому дівстві його провадила, щоб бути їй достойною Небесної Оселі. Прийшла ж одна жінка до святого, плачучи і повідаючи, що дала доньці його Ірині прикрасу якусь золоту на зберігання, а тому, що в скорім часі переставилася, залишилася схованка нікому не відома. Спиридон же, пошукавши в хаті всюди, схованих прикрас не знайшов. Бачивши ж плачучої жінки сльози та ридання і змилосердившись над нею, прийшов до гробу доньки своєї з домашніми, які були з ним, і возвав до мертвої, як колись Христос до Лазаря", як до живої, кажучи: "Донько Ірино, де прикраса золота, тобі довірена на збереження?" Вона ж, як із твердого збудившись сну, відповіла: "Господи мій, в тому місці дому [назвала те місце] сховала її". І каже знову до неї святий: "Спи далі, донько, поки Господь у спільне Воскресіння розбудить тебе". І був страх на всіх, що там були, дивувалися і жахалися через преславне чудо те. Святий же знайшов у названому місці сховане, віддав жінці тій. Після цього помер великий Константин, і сини його царство розділили, прийняв Схід найстарший син Констанцій. Коли він був у великому граді Келисирійському в Антіохії, впав у хворобу велику, яку ж лікарі не могли вилікувати. Залишивши-бо лікарів, хворий цар звернувся молитвою до Бога, що може зцілювати душі і тіла, і від Нього просив ревно зцілення своєї хвороби. І бачив у нічному видінні ангела, який показував йому лик багатьох святих єпископів, серед них же показав двох найвидатніших, які виглядали як вожді і начальники инших. Вони єдині можуть бути цілителями хвороби його, повідав. Збудився ж цар зі сну і роздумував над побаченим, не впізнавав, хто були ті побачені. Як-бо їх впізнати міг, їх же імен і батьківщини не знав. А тим паче, що один з них не був насправді єпископом, але ніби мав єпископом стати, а вже у тому був показаний сані. Розгублений-бо перебував цар довго, тоді раду благу прийняв: зібрав до себе єпископів із навколишніх міст і впізнавав між ними бачених у видінні двох єпископів, але не знайшов. І знову ще більше прикликав з дальших країв, але і серед тих не знайшов побачених. Після цього послав по всіх усюдах, щоб зі всіх країв землі його всі єпископи до нього зібралися. Дійшло ж те цареве веління, чи радше моління, і на Кіпрський острів до блаженного Спиридона, єпископа Тримитійського. йому ж все про царя від Бога видінням відкрите було. Ставши-бо, Спиридон пішов до царя, взявши зі собою учня свого Трифилія — з ним же цареві у видінні явлений був. Трифилій тоді [як же мовиться] не був ще єпископом, отож, дійшовши Антіохії, зайшли в царське.

Був же Спиридон у бідний одяг вбраний, мав у руці палицю фінікову, і митру на голові, і посудину глиняну, що на грудях висіла, — як же був звичай у тих, хто жив у святому граді Єрусалимі, що звикли носити єлей від Хреста Святого. Коли він так входив, хтось зі світлих слуг, що були в палаті царській, бачивши його як одного з убогих, насміхалися з нього і загородили вхід, вдарили його у щоку. Він же, незлостивий цей, за словом Господнім, повернув до нього і другу. Але той, зрозумівши, що це єпископ, і своє прогрішення бачивши, прощення смиренно просив, що й отримав. Коли ж ввійшов святий перед царя, зразу пізнав його цар: у такому-бо образі уві сні явленого бачив його. І, ставши з місця свого, приступив і поклонився Божому Рабу, просячи його зі сльозами, щоб помолився за нього до Бога і полікував хворобу його. Тільки-но святий же Спиридон торкнувся до голови царської, зразу став цар здоровим і радів зі зцілення свого, молитвами святого отриманого. Вшанував його цар вельми і весь той день з ним веселився, пригощаючи доброго лікаря свого. Трифилій же дивувався вельми всій славі царській, красі палат, вельможам, що стояли при цареві, який сидів, і всій чудовій і золотовидній споруді, і службі слуг світловбраних. Спиридон же говорить йому: "Чого дивуєшся, брате? Хіба гордовитість і слава царська роблять царя праведнішим за инших? Хіба не так само цар, як і кожен з убогих, помирає і його ховають? Хіба не так само на Страшному Суді стоятиме? Нащо швидкоплинне, якщо незмінне шануєш? І коли щось є нічим, чому йому дивуєшся, якщо випадає більше шукати того, що є нематеріяльним та вічним, і любити негинучу небесну славу". Повчив же і царя досить, щоб пам'ятав благодіяння Боже і щоби сам був добрим до тих, хто під його рукою, до грішників милосердний, до прохачів прихильний, благоподатливий потребуючим, і всім щоб був як батько, добрим серцем до кожного прихилявся і щедро руку простягав. Бо хто царствує не так, швидше катом, а не царем має називатися. На завершення наказав йому, щоб міцно тримався і беріг те, що належить до благочестя, нітрохи не приймаючи того, що вороже Божій Церкві. Хотів же цар віддячити святому за своє зцілення його молитвами, давав йому багато золота, але той не хотів прийняти, говорячи: "Не пасує так, о царю, віддавати ненависть за любов. Те, що зробив я для тебе, любов'ю є: дім залишити, таку безодню морську переплисти, холод же і вітрів велику перетерпіти лютість — чи це не любов? І за те все чи прийму як винагороду золото, що є причиною всього зла і легко всіляку правду губить?" Так святий говорив, нічого не хочучи прийняти, проте сильним проханням царевим переконаний був лише прийняти, а не тримати, бо зразу прийняте роздасть потребуючим. Цього святого настановою цар Констанцій дав свободу священикам, і дияконам, і всім клирикам, і слугам церковним: вирішив, що непристойним є, щоб ті, які служать Цареві Безсмертному, давали данину смертному цареві.

Коли пішов святий від царя і до себе повертався, прийнятий був у дім одним христолюбцем. І прийшла до нього жінка одна з варварів, по-грецьки говорити не вміла, принесла на руці свого мертвого сина, його ж поклала в ногах святого, плакала дуже. Ніхто ж не знав її мови, самими сльозами розповідала, що за мертвого сина свого просить святого, щоб воскресив його. Він же марної боявся слави, відмовлявся від такого діла. Проте милосердний цей, переможений гірким риданням плачучої, спитав диякона свого Артемідота: "Що зробимо, брате?" А той відповів: "Нащо питаєш мене, отче? Що иншого маєш робити — лише призвати Христа Життєдавця, Який безліч молитов твоїх послухав: якщо-бо царя зцілив, чи бідних та вбогих маєш зневажити?" Святитель же такою доброю радою більше до милосердя схилився, просльозився і, коліна схиливши, помолився гаряче до Господа. Він же, що Єлисеєм та Іллею сарептянки синові і шунамітянки хлопцеві життя дарував, послухав і Спиридона і повернув дух життя в дитин варварську, що, зразу оживши, почала плакати. Мати ж коли побачила дитину свою живою, враз від сильної радости впала мертва. Не лише-бо велика хвороба і печаль сердечна умертвлює людину, але часом і радість надмірна таке робить. Жінка-бо та від радости померла, а ті, що бачили те, по раптовій через воскресіння хлопцеве веселості раптом несподівану печаль мали і сльози. І знову каже святий до диякона: "Що зробимо?" Той знову перше радив, і знову святий до молитви звернувся, очі до небес возвівши і розум до Бога вознісши, молився до Того, Хто вдихає мертвим дух і однією волею все перетворює. Тоді до мертвої, що на землі лежала, каже: "Воскресни і встань на ноги свої". Вона ж, ніби зі сну збудившись, воскресла, і сина прийняла на руки живого. Заборонив же святий жінці і всім, що там були, комусь повідати те, що сталося. Але диякон Артемідот після переставлення святого зробив те відомим для вірних, не замовчував Божої величі і сили, що була з великим угодником Божим Спиридоном.

Коли святий повернувся додому, прийшов до нього хтось, хотівши купити зі стада його сто кіз. Звелів же йому святий, щоб спершу встановлену ціну відклав, тоді куплене взяв. Він же, відклавши ціну за дев'ятдесят дев'ять кіз, утаїв за одну, думаючи, що не стане те відоме святому, його ж сердечній простоті чужа була сильна турбота житейська. Коли вже були обоє в загороді з худобою, велів святий купцеві взяти кіз стільки, за скількох ціну відклав. Він же, відібравши сто кіз, вигнав із загороди. Одна ж з тих, як розумна і добра раба, пізнавши, що вона не є продана своїм господарем, скоро вернулася і втекла знову в загороду. Той же, знову взявши її, тягнув за собою, але вона, знову вирвавшись, до загороди бігла. Було так двічі і тричі: вона із рук його виривалася і до загороди бігла, той же насилу відтягував її. По тому ж взяв її на плечі свої і ніс до себе, вона ж вельми кричала і рогами своїми в голову його била, кидалася і виривалася, що дивно було всім, хто бачив. Спиридон же святий, розуміючи причину і не хотівши перед всіма викрити купця лукавого, казав йому тихо: "Бачиш, дитино, що не марно худобина ця так робить, не хоче бути відведеною у дім твій, тому що не відклав належної за неї плати, і через те виривається із рук твоїх і в загороду втікає". Той же, посоромившись, визнав гріх свій і прощення просив, тоді віддав ціну, взяв козу, і йшла вона сама покірно і мирно в дім того, хто купив її, випереджаючи нового господаря свого.

На острові тому було село одне, що називалося Єритра, недалеко митрополії Константійської, на віддалі не більше тридцяти стадій. Там великий Спиридон, заради якоїсь потреби прийшовши, зайшов до церкви і попросив одного з дияконів, що там були, сотворити одну коротку святу молитву, — втомився-бо святий довгою дорогою, тим паче що час був жнив і спека стояла велика. Диякон же той повільно робив те, що попросили, і навмисне розтягав молитву, гордовито виголошуючи, і співаючи, і марнославствуючи своїм голосом. Гнівно-бо поглянув на нього блаженний, хоч і природою добрий був, і докорив йому, кажучи: "Замовкни". І зразу зв'язався йому язик, не лише голос, але і мову втратив, і стояв німий, ніби без'язикий. Був же страх на всіх, що там були, і довідались про те зразу в цілому селі, і зійшлися всі на чудо те і вжахнулися. Той же диякон впав до ніг святого, мовчанням молився, щоб розрішився язик його. Молили за нього й инші приятелі його та родичі, і ледве впрошений був: суворий-бо був святий до гордовитих і марнославних. Пробачив йому і, язик розрішивши, говорити йому подав. Проте слід покарання залишив, не повністю язик його уяснивши, бо невиразність, важкість і затинання в мові залишив йому. щоб не гордував більше через голос свій, ані не марнославився гарною мовою своєю.

Якось же, коли цей божественний муж в граді своїм в церкву на вечірню увійшов, трапилося ж, що не було тоді в церкві людей, лише прислужники церковні були. Звелів же багато запалити свічок і лампад і сам стояв напроти вівтаря, веселий духом. Коли ж за звичаєм виголосив: "Мир всім", — не було ж людей, щоб на поданий святителя мир відповідь створити звичну. Раптом почувся зверху голос великої кількости промовляючих: "І з духом твоїм". Був же голос той солодкий, і багатоголосий, і співзвучний, перевищував всілякий солодкий спів людський. Диякон же, творячи єктенію, був у страсі, чуючи після кожної єктенії згори спів якийсь божественний, що співав: "Киріє єлейсон". Почувся ж той голос тим, хто далеко від церкви був, і поспішили з поспіхом до церкви на пресолодкий і предивний той голос. Коли наближалися до дверей, великий дивний той спів вуха їм наповнював і серце насолоджував, але коли увійшли до церкви, не бачили більше нікого ж, лише святителя з небагатьма слугами церковними, і співу того небесного не була більше їм чути, і дивувалися вельми. В инший час святий стояв на вечірньому співі у церкві, не вистачило у світильнику оливи, і вже загас, бо не знайшлося тоді анітрошки оливи в церкві. Журився-бо святий через те, бо якщо згасне світильник, вечірній перерветься спів і не закінчиться звичне церковне правило. Але Бог, що чинить волю тих, хто боїться Його, зробив так, що світильник переповнився єлеєм, як колись посудина вдовина у дні Єлисеєві. Слуги ж, що принесли посудини, підставили їх, бо виливався єлей зі світильника, і наповнили їх єлеєм тим. Не менше ж речовинного того в світильнику єлею, ще більше сам наповнений був благодаті Божої, що з нього виливався щедро. Є град на Кіпрі, який називається Киріна, не той, що в Ливії, але инший з тою ж назвою, — до нього через якусь потребу пішов святий із Тримитунта. Ішов же з ним і Трифилій, учень його, вже тоді єпископ Левкусії Кипрської. Коли переходили вони гору, що називається Пентадактил, і були на місці, що називалося Паримна [це місце добре і щедре і багатьох славних речей сповнене], Трифилій, цим місцем утішений, захотів і сам бути господарем якогось поля в Паримні, і придбати його для своєї церкви хотів, і думав про те довго в серці своїм. Не втаїлася ж та думка Трифилієва перед ясновидними очима Спиридоновими, її ж великий отець, духом розумівши, казав: "Нащо, о Трифилію, про суєтне весь час думаєш, поля хочеш і виноградників, вони насправді не мають ніякої ціни, лише здається, що мають, думкою серця людського до себе бажанням кличуть. Маємо надбання на небесах, що ніхто не відніме, маємо дім нерукотворний — їх шукай, ними і завчасу [богомислієм] насолоджуйся, які не можуть переходити від одного до иншого, але той, хто став їхнім господарем, має спадок, що ніколи не пропаде". Те чуючи, Трифилій взяв з того користь велику і після того таке показав житіє, що бути йому посудиною вибраною Христовою, як же колись Павлові, і незчисленних дарів божественних сподобився. Так великий Спиридон, сам вельми добродійний, й инших до добродіиности наставляв, сприяли-бо його вмовляння і наказування тим, хто сприймав це, для тих, що відкидали, — мали вислід недобрий, — як же наступне явить слово.

Кораблеплавець один, того ж Тримитунтського граду мешканець, відпливши в одну країну, торгуючи, затримався там дванадцять місяців. Тим часом вдома перелюбодіяла жінка його, зачала в лоні і завагітніла. Повернувшись же додому і бачивши жінку свою вагітною, купець пізнав, що перелюбодіяла без нього. І сповнився люті і гніву, бив її і не хотів з нею жити, виганяв її з дому свого. Тоді пішов і розповів усе архиєреєві Божому Спиридону, і корисної ради шукав від нього. Він же душею поболів через гріх тої і через велику скорботу мужа, прикликав жінку і не питав її, чи чинила гріх: свідченням-бо правдивим була вагітність і плід, що носила від беззаконного зачаття. Але сказав їй: "Нащо осквернила ложе мужа свого і навела безчестя на дім?" Жона ж, сором згубивши, насмілилися обманювати відкрито, що не від когось иншого зачала, але від самого мужа свого. Ті, що чули, гнівалися на неї за брехню більше, аніж за перелюбство, і говорили: "Дванадцять місяців муж твій не був удома, і кажеш, що від мужа зачала? Чи може зачатий плід місяців дванадцять і більше в лоні затримуватися? Вона ж, стверджуючи, говорила, що чекало зачате у череві на повернення батька, щоб тоді, коли він з далекої сторони додому прийде, з лона ти. Та і багато вигадувала, і все заперечувала, почала кричати і галасувати, ніби її напастували й ображали. Лагідний же муж святий Спиридон, приводячи її до покаяння, казав: "Тому що, о жоно, у великий гріх впала, належиться тобі і покаяння велике: залишена-бо тобі надія на спасіння, бо нема гріха, який би не перемагало Боже милосердя. Але бачу, що перелюбством відчай, зідчаєм безсоромність породила, справедливо було б, щоб прийняла ти достойну відплату за ділами своїми, скору кару понесеш, проте, даючи тобі місце і час для покаяння, це відкрито наперед кажемо тобі: "Цей плід не вийде з черева твого, поки сама правду не розповіси, не покриваючи брехнею те, що і сліпий, я:; кажуть, бачити може". Ті слова святого швидко здійснилися: час родити наближався, але найшла на жону ту хвороба люта і мучила утробу її сильно, утримуючи плід у череві. Проте твердосерда не зволила сповідати гріха свого і тому лютою смертю померла, не мігши розродитися. Про це дізнавшись, архиєрей Божий просльозився і каявся, що таким її судив судом, і казав: "Не маю більше суду чинити серед людей, якщо вимовлене моє слово так швидко в них самих збувається ділом".. Це про жону злу, що веління святого відкидала і вмовляння корисного не послухала, говорили — хай скажеться і про добру.

Жінка одна на ім'я Софронія, добра вдачею і благочестива, мала мужа невірного, що язичеського нечестя тримався. Звернулася жінка та до святителя Божого Спиридона, просячи його вельми, щоб спробував навернути мужа її до святої віри. Мав же чоловік той зі святим по-сусідськи дружні стосунки, і шанував блаженного, часом же і бували вдома один в одного, як же є звичай між сусідами. Одного разу сиділо за столом багато сусідів зі святим Спиридоном і о тим невірним. Каже блаженний одному з прислуга, щоб'всі почули: "Це стоїть у воротах вісник від раба, що пасе череду мою, присланий сповістити, що вся худоба, поки раб спав, загинула, в горах заблукавши. Йди-бо скажи йому, що той раб мій, який послав його, вже знайде все цілим в одній печері, і жодна худобина не загине зі стада". І пішов слуга той, сказав слова Спиридонові посланцеві. Після цього мало часу минуло, і ще від трапези не встали, як инший вісник від раба прийшов, сповіщаючи, що віднайдено все стадо цілим. Те чуючи, невірний дивувався понад міру, що святий Спиридон все далеке бачить, як близьке. І думаючи, що він якийсь бог, хотів зробити те, що колись Лікаоніти Варнаві та Павлові, тобто: теля привести, і принести вінець, і сотворити жертву. Каже до нього святий: "Я не бог, але слуга Божий, подібний до тебе. А те, що знаю, що відбувається далеко, — дарує мені те Бог мій, в Нього ж якщо і ти почнеш вірити, довідаєшся, яка всемогутня Його міць і сила". Тоді христолюбна та жінка Софронія, вибравши час, вмовила чоловіка свого багатьма словами, щоб відмовився від язичеського нечестя і пізнав єдиного істинного Бога і вірував у Нього. І був благодаттю Христовою навернений той невірний до святої віри і просвітлений святим хрещенням, і спасся муж невірний через жону вірну, як же божественне говорить Писання.

Розповідається про смирення Блаженного: такий святитель і чудотворець не гордував пасти овець безсловесних, сам для них трудячись. Одного разу злодії вночі найшли на загороду худоби, вкрали дещо з худобі: відійти хотіли. Бог же, люблячи угодника Свого і убогий його маєток пильнуючи, зв'язав тих злодіїв невидимими путами міцно, що не могли вийти із загороди. І так тримав їх до ранку. Настав же день, прийшов святий до овець і побачив злодіїв, силою Божою зв'язаних, назад руки мали і ноги нерухомі. Молитвою розрішиї і багато говорив їм, щоб не бажали чужого, але з праці рук своїх годувалися. Тоді одну вівцю дав їм, кажучи: "Прийміть її, щоб не була даремною праця ваша і всеношне неспання". І відпустив їх з миром.

Купець один з того ж граду звик брати золото у святого в позику для купівлі. І коли повертався з купівлі приносив йому позичене, і велів йому святий, щоб сам поклав у ковчег те, що від нього взяв: так не дбав про тимчасове надбання, не перевіряв з цікавосте, чи чесно віддає позичене. Робив те купець багато разів, сам брав з ковчега золото за благословенням святого і сам знову, принісши, клав. І благословлялася його купівля. Одного ж разу полонений був грошолюбством — не поклав принесеного золота в ковчег, собі утаїв те, перед святим же збрехав, що поклав. І сталось так, що в скорому часі зубожів купець той, бо утаєне золото не лише йому не дало прибутку, але і справжнє від його купівлі втратив, і ніби вогонь його маєток таємно з'їв. Зубожівши, купець той знову прийшов до святого, просячи подати йому в позику золото. Святий же відіслав його в скарбницю свою до ковчега, щоб сам узяв, говорячи: "Іди й візьми, якщо поклав". Той же, пішовши і золота не знайшовши, повернувся до святого без нічого. Святий же говорив йому: "Справді, брате, окрім твоєї руки до цього часу не було в ковчезі иншої, якщо б поклав тоді золото, нині знову прийняв би його". Той же, сорому сповнившись, впав скоро в ноги його, прощення просячи. Святий же скорше пробачив його, надалі ж наказав, щоб чужого не бажав ані щоб не оскверняв совісти своєї підступністю і брехнею, так-бо неправедно надбаний прибуток не є прибутком, але марнотою очевидною.

Було якось зібрання єпископів в Олександрії. Патріярх-бо Олександрійський, скликавши тих, що під ним, єпископів, хотів поганських ідолів спільно молитвою скинути і знищити. Було-бо тоді багато ідолів там. Відбувалося багато ревних соборних і осібних до Бога молитов, падали всі ідоли у всьому граді і в околиці, лише один ідол знаменитий залишався цілим на своєму місці. Багато ж патріярх і про того ідола зруйнування молився зі скорботою і вночі на молитві стояв. Явилося йому одне божественне видіння, яке казало йому не сумувати через непоборність ідола, але послати скоро до Кіпру і прикликати Спиридона, єпископа Тримитунтського, бо йому залишений той ідол — його молитвою сокрушиться.

Патріярх же, зразу написавши до блаженного Спиридона послання з мольбою, в Олександрію його прикликаючи, причину ж прикликання і саме видіння сповіщаючи, послав скоро на Кіпр. Святий же, послання те прийнявши і прочитавши, сів на корабель і відплив до Олександрії. Пристав же кораблем в Неаполі [таким іменем називається знаменита пристань в Олександрії], і коли святий з корабля сходив, зразу ідол той в Олександрії з багатьма капищами впав, розсипався, через що відомо стало олександрійцям про прихід Спиридонів. Коли-бо патріярхові сказали, як впав ідол, зразу патріярх виголосив до инших єпископів: "О друзі, Спиридон Тримитунтський наближається". Вони, приготувавшись, вийшли назустріч йому і, прийнявши його чесно, раділи приходу до них такого великого чудотворця і світильника світу.

Про цього святого і великого отця Спиридона історики церковні Никифор і Созомен згадують і таке, що був він вельми ретельний у дотриманні церковного чину і в дотриманні непорушного Божественного Писання: не змінював жодного слова з написаного у святих непорочних книгах. Одного разу трапилося таке. Був на Кіпрі собор єпископів того острова щодо церковних потреб. Серед них же був святий Спиридон і вищезгаданий Трифилій-єпископ, вправний у премудрості книжній, багато-бо часу в молодих своїх літах провів у Вируті, навчаючись писання і премудрости. Його просили отці, щоб сказав з уст повчальне слово в церкві до народу. І коли він повчав, трапилося згадати слова Христові, до розслабленого сказані, у святого євангелиста Марка написане це: "Встань і візьми одр свій". Трифілій не сказав "одр", але замість одра сказав "ложе", кажучи: "Встань і візьми ложе своє". Те почувши, святий Спиридон встав з місця свого, не мігши чути перемінення слів Христових, і каже до Трифилія: "Хіба ти кращий від Того, Хто казав "одр", що слів Його соромишся? Те сказавши, вийшов з церкви перед усіма. І незле це зробив: хоч сам і препростий був ученням, Трифилія-бо, що хизувався красою риторства свого, трохи посоромивши, смиренномудрія і покори навчив. Дуже-бо чесний був Спиридон блаженний — як старший літами і життям славніший, і найперший з єпископів і чудотворець видатний, через те лиця і слів його кожен міг посоромитися.

Така божественна благодать і милість були на тому преподобному, що в час жнив, у найбільшу сонця спеку голова його свята виявилася повною роси холодної, що зверху сходить, як було останнього року життя його. Вийшов-бо він з женцями на жнива [смиренний-бо був і працював своїми руками, не гордуючи через висоту сану свого] і жав ниву свою — раптом у дуже спекотну годину оросилася голова його, як колись руно Гедеонове, — всі, що там були, бачили і дивувалися. Після цього раптом волосся голови його змінилося: одне було жовте, инше ж чорне, а инше біле — один Бог відав, чому так сталося і що передзнаменувалося. Святий же, голову свою правицею взявши, розповідав тим, що там були, що час його розлучення з тілом наближається, і повчав всіх добрим ділом, а найбільше любов'ю до Бога і ближнього. Після того небагато днів минуло, святу і праведну свою душу, молячись, передав у руки Господа свого, Йому ж в преподобності і правді послужив увесь час життя свого, і похований був славно у церкві святих Апостолів, що були в Тримитунді, де ж встановлено і пам'ять його у всі роки вшановувати. Багато співдіяло при гробі чудес на славу дивного Бога, що в святих Своїх прославляється, Отця, і Сина, і Святого Духа. Йому ж і від нас слава, вдячність, честь і поклоніння буде навіки. Амінь.

Знаходимо в повістях про святого Спиридона два Божих чуда оці:

1. Коли йшов святий Спиридон на святий Вселенський перший Собор, десь в притулку заночував. Ненависники аріяни вночі двом коням його, їх же мав зі собою в дорозі, голови таємно відрізали. І коли слуга святого побачив, яку зробили єретики злість, повідомив святому Спиридонові. Він же, на Господа уповаючи, звелів слузі, щоб відрізані голови конячі до трупів їхніх прикласти. А слуга, скоро роблячи наказане, приклав голову білого коня до вороного, вороного ж голову приклав до білого. І зразу коні ожили, і стали на ногах своїх. Поїхав ними святий Спиридон в дорогу свою, і дивувалися люди, на те дивлячись, бо вороний кінь мав білу, білий же мав ворону голову. А єретики осоромилися.

2. На святому Вселенському першому Соборі була велика про Бога святих отців з аріянами суперечка. Святий Спиридон єдність Пресвятої Тройці показав так: взяв цеглину в руку, і зразу вийшов вогонь з цеглини вгору, вода ж потекла додолу, а глина залишилася в руці. І сказав святий: "Це три стихії, а одна цеглина. Так і у Пресвятій Тройці: три особи, а один Бог".

Проте цих двох Господніх чуд у Метафраста не знаходимо. Ще ж про гостелюбство його, і про розрішення посту заради подорожнього бажаючі хай читають у Никифора їсторіоґрафа, в Книзі 8, у Главі 42. Також і в Созомена в Книзі 1, у Главі 11.

У той же день пам'ять святого священномученика Олександра, єпископа Єрусалимського, що спершу в Кападокії єпископству вав. Коли він прийшов до Єрусалиму, щоб побачити святі місця, затриманий був за божественним откровенням. І замість святого Нарциса, що вельми вже зістарівся, на Престол у святому граді був возведений.

Після того в царстві Аецієвому було велике гоніння на християн, взятий був, і зв'язаний, і в Кесарію заведений, де, великі муки за Христа перетерпівши, на поїдання звірами засуджений і відданий був, не ушкоджений ж звірами у в'язницю вкинений. І там дух свій передав у Руки Божі, архиєреям архиєрей і мученикам веселість.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).

"Вітаємо всіх Римо-Католиків і всіх хто святкує, з наступаючим Різдвом Христовим"

Десь падає сніжок тихенько,
Плеяда зірочок засяяла маленьких.
В грубці потріскують полінця,
Ангелики враз стали на колінця.
Ісусика вони вітають,
І чемно рученьки складають.
І ми спішімо привітати,
І найцінніші дари дати,
І віру, і любов свої
Даруємо Дитяточко тобі
Христос Рождається!

http://vk.com/zarvanycia?w=wall174147137_1901%2Fall

Сьогодні День пам'яті преподобного Даніїла Стовпника

Різдвяний піст приписує їсти сьогодні страви із рослинним маслом.

Преподобний Даніїл Стовпник народився в селі Віфара , поблизу міста Самосад в Месопотамії. Мати його Марфа довго була безплідною і в молитвах дала обітницю , якщо народиться дитина , присвятити її Господу. Молитва була почута , і Марфа незабаром народила сина , який до 5 років ріс без імені. Батьки хлопчика хотіли , щоб народжений за вподобанням Бога також від Бога отримав би і ім'я. Вони привели сина у монастир і звернулися до ігумена . Ігумен звелів подати одну з Богослужбових книг , і навмання розгорнувши її , знайшов у ній слова пророка Даніїла. Так отрок отримав ім'я.

Батьки просили , щоб хлопчик залишився в монастирі , але ігумен не прийняв його , так як той був ще дуже малий. У 12 років , нікому не кажучи , отрок пішов з дому в монастир. Батьки зраділи , коли дізналися , де знаходиться син , і прийшли в монастир. Побачивши , що він ще ходить у мирському одязі , вони ублагали ігумена постригти його в Ангельський чин . У недільний день ігумен виконав їх прохання, але заборонив їм часто відвідувати сина. Братія обителі дивувалася подвигам ченця. Одного разу разом з ігуменом монастиря Данило відвідав святого Симеона Стовпника, який передрік юному ченцеві , що і він понесе подвиг столпничества.

Преподобний Даниїл продовжив подвижницьке життя в затворі . Коли у видінні йому було вказано місце нового подвигу , він пішов у Фракійську пустелю разом з двома учнями , де вони побудували стовп , на якому преподобний Даниїл провів 33 роки. До стовпу стікалися люди , нещасні і хворі , і всі отримували від преподобного Данила допомогу та зцілення . Молитов святого подвижника просили візантійські імператори.

З численних пророкувань преподобного найбільш значним було пророцтво про сильну пожежу в Константинополі. Преподобний Даніїл володів ще й даром благодатного слова . Він наставляв багатьох на шлях виправлення життя.

Преподобний преставився у 80 років.

Мученики Мина, Ермоген и Евграф Александрийские

Святые мученики Мина, Ермоген и Евграф пострадали за веру во Христа при императоре Максимине (305 - 313).

Святой Мина был послан императором из Афин в Александрию для подавления смут, возникших между христианами и язычниками. Обладая даром красноречия, Мина открыто стал проповедовать христианскую веру и обратил ко Христу многих язычников. Узнав об этом, Максимин направил в Александрию епарха Ермогена для суда над святым, а также приказал очистить город от христиан. Ермоген, хотя и был язычником, но отличался благочестием. Пораженный долготерпением святого Мины при истязаниях и его чудесным исцелением после страшных пыток, он сам уверовал в Истинного Бога. Тогда Максимин сам прибыл в Александрию. Но ни поразительная стойкость при истязаниях, которым были подвергнуты святые Мина и Ермоген, ни чудеса, явленные Богом в те дни в городе, не смягчили императора, но еще более ожесточили его. Император собственноручно изрубил святого Евграфа, секретаря святого Мины, а святым мученикам Мине и Ермогену приказал отрубить головы.

Мощи святых мучеников, брошенные в железном ящике в море, были впоследствии обретены (17 февраля) и перенесены в Константинополь. Император Юстиниан построил храм во имя святого мученика Мины Александрийского. Святой Иосиф ПеснописецЖитие.. Преподобный Иосиф ПеснописецИкона. Преподобный Иосиф ПеснописецХрам иконы Божией Матери (память 4 апреля) составил канон в честь святых мучеников

Вифлеємський Вогонь

До України прибув Вифлеємський Вогонь

Символічне значення Вогню

Вифлеємський Вогонь Миру як світло тепла, миру, злагоди і сподівання мандрує світом, долаючи кордони і єднаючи християн у переддень Різдва Христового. Ідея Вогню і його простий символізм — мир, радість і братерство — прихильно сприйнялися українською громадою продовж останніх років, становлячи для багатьох з нас доповнення під час святкування Різдва.

Вифлеємський Вогонь Миру постійно горить у Вифлеємі, на місці народження Ісуса Христа. Не слід плутати його з Єрусалимським вогнем, що запалюється на Великдень. Цей вогонь є спомином про прихід на землю Ісуса Христа, котрий є символом любові та миру, визволенням від гріхів. Він визволяє людей з розпачу і дає силу, сподівання та надію.

В скаутському поясненні палаючий вогник символізує очікування в період посту та повну жертовність. Світло є символом випромінювання добра, душевного спокою, любові до людей і до світу. Рівночасно, цей промінчик — це солідарність зі всіма, хто є далеко. Солідарність з убогими, поєднання з Христом, котрий народився в убогості. У XII столітті один учасник Хрестових походів привіз це світло з Вифлеєму як дар для своєї родини і близьких, як символ найбільшого добра. І через століття саме з рук в руки, від одного скаутського осередку до іншого, творячи «скаутську естафету» та єднаючи скаутів світу, Вифлеємський Вогонь долає безліч кордонів і потрапляє до всіх, хто чекає на світло тепла, спокою та віри.

Вогнем з Вифлеєму люди можуть запалити свічки вдома на Святу Вечерю. Крім того, Вогонь заносять до сиротинців, лікарень, щоб ті, котрі перебувають далеко від своїх родин, могли відчути тепло Вифлеємської зірки. Традиційно Вогонь зберігається в церкві до Йордану — до 19 січня. Потім його можна погасити. Люди можуть брати Вогонь на кожну Святу Вечерю або гасити раз запалену від Вогню свічку — за твердженням священиків, від цього святість Вогню не втрачається.

ГОДИНА ЛАСК ДО МАТЕРІ БОЖОЇ

За задосить учинених Матері Божій зневаг, за униження її єретиками, на прибільшення її слави, любови і подяки, за її сльози і всі ласки, що зливає на людство, в Своїм імені і цілого світу. Для упрошення ласк для себе і цілого людства, її Всемогучої опіки і благословення Божого, що Матері Божій є дуже милою ця Годинна молитва, то подаємо тут приклад: «У 1892 р. в монастирі Св. Йосифа одна монахиня відправляла це набоженство. Коли часом була дуже перемучена, клалася на відпочинок, якась невидима сила її розбуджувала і змушувала до відмовлення цих молитов (11-12 год.). Найсвятіша Діва її нагородила надзвичайними ласками.

1. Свята смерть в присутності Матері Божої.

2. По смерті така була гарна, як за дівицтва і молодості, крім цього одержала невисказану вічну нагороду.

Відправляти цю годину можна з перервами, якщо хтось має великі перешкоди, перед вівтарем або образом Матері Божої в церкві чи вдома, зачинаючи вервицю до Полум'я Любови Непорочного Серця Марії, щоб завжди осліплювала сатану.

АКТ ВІДДАННЯ СЕБЕ МАТЕРІ БОЖІЙ
Мати Божа, Непорочна Маріє. Тобі посвячую тіло і душу мою, всі молитви і працю, радість і терпіння, все чим я є і що посідаю. Щирим, охотним Серцем, віддаюся Тобі в неволю любови. Оставляю Тобі повну свободу послуговуватись нами для спасення людства і помочі Святій Соборній Апостольській Католицькій Церкві, якої Ти є Матір'ю. Бажаю зараз все робити з Тобою через Тебе і для Тебе. Знаю, що власною силою, нічого не зроблю. Ти все можеш, що є волею Твойого Сина і завсігди побідиш. Вчини, Спомагателько вірних, щоби я, моя родина, батьківщина (і цілий світ) були Царством Твого Сина і Твоїм. Амінь.

Молитва
Будь прославлена і вивищена від всього сотворіння Царице і Владичице наша. Виблагай нам мужність, спокій і любов в житті, ласки повного навернення і остаточну ласку спасення для мене, моєї родини, кревних, знайомих і для конаючих в тій хвилині доби (і до кінця віків). Очікую з рук Твоїх тріумфуючої слави, я й ціла Соборна Апостольська Католицька Церква Свята. Дай щоби ми всі Тобі вірно служили і прославляли, а ревним відмовлянням цих прославлень одержали всі ласки і привілеї, обіцяні через Тебе вірним Твоїм почитателям. Скільки букв викажу в молитвах до Тебе, і з них сплітаю корону для Тебе, скільки разів жертвую Тобі, Найдорожча Мати, молитву, славу, возвеличення, любови, подяки, терпіння і жертви всіх Святих, що зложили, живучи на землі, всіх душ на цій долині сліз).

Всі заслуги Твого Сина, Твої і Св. Йосифа, весь скарб Церкви святої, - те все жертвую Тобі, найдорожча Мати, враз з цею годиною через Заслуги Господа нашого Ісуса Христа на помноження Твоєї слави, радости і почести у всіх намірах і прошеннях, уміщених в цих молитвах прославлення Твого.

Година ласк (з 12 по 13 год.)

1. Прославляємо, Маріє, Твій перший привілей — Непорочне Зачаття.

Через цей привілей благаємо Тебе, Мати: очисти наше серце, тіло і душу і зволь нам виєднати дар Святого Духа — любов до Бога і до ближнього.

Свята Маріє, Мати Божа і Мати наша, молися за нами грішними тепер і в годині нашої смерти.
Амінь.

2. Прославляємо Твій другий привілей — що Ти від моменту Свого Зачаття була повна Божої благодати.

Через цей привілей, о Мати, виєднай нам Божі дари і ласки, які Твоє Материнське Серце визнає за найпотрібніші для нас, а також дар Святого Духа — радість у Дусі Божому.

Свята Маріє...

3. Прославляємо Твій третій привілей — Твою мудрість.

Через цей привілей вчини, о Маріє, щоб Божа мудрість керувала кожною моєю думкою, словом і ділом. Виблагай мені дар Святого Духа — мир і спокій душі.

Свята Маріє...

4. Прославляємо Твій четвертий привілей — Твоє дівицтво.

Ще з дитячих літ Ти зрозуміла неоціненну вартість дівицтва і посвятила Себе цілковито Богу. О Пречиста Діво, дай, щоб я завжди сповняв обіти, складені мною перед Богом на Св. Хрещенні. Зволь виблагати мені дар Святого Духа — терпеливість.

Свята Маріє...

5. Прославляємо Твій п'ятий привілей — збереження дівицтва.

Бо ставши Матір'ю Ти не втратила дівичої чистоти. Через цей привілей зволь нам випросити дар Святого Духа — правдиву побожність.

Свята Маріє...

6. Прославляємо Твій шостий привілей — що Ти стала Матір'ю Спасителя світу.

Від втілення Божого Слова аж до Його народження Ти носила під Своїм Серцем Спасителя світу. Через цей привілей зволь, о Ласкава Мати, випросити для нас ласку завжди гідно приймати Св. Тайни і одержати дар Святого Духа — доброту.

Свята Маріє...

7. Прославляємо Твій сьомий привілей — примноження Божої благодати.

В тій хвилі, як Слово Боже сталося тілом, Ти ще тісніше з'єдналася зі Своїм Господом. Через цей привілей, о Маріє, зволь нам виблагати примноження Божих ласк з кожним днем і дар Святого Духа — ласкавість.

Свята Маріє...

8. Прославляємо Твій восьмий привілей — що Ти стала сосудом Божих ласк .

Через Тебе Господь Бог зливає ласки на всіх людей. О Мати, зволь випросити нам поступ у чеснотах, щоб таким чином ми могли спричинитися до освячення наших ближніх. Випроси нам дар Святого Духа — тихість.

Свята Маріє...

9. Прославляємо Твій дев'ятий привілей — захоронення від первородного гріха.

Зволь, о Пречиста Мати, виблагати нам, щоб Господь Бог назавжди захоронив нас і наших ближніх від найменшого добровільного гріха, випроси нам дар Святого Духа — живу і непохитну віру.

Свята Маріє...

10. Прославляємо Твій десятий привілей — що Ти стала Співвідкупителькою людського роду.

Ти Своїм життям і терпінням заслужила ласку бути Співвідкупителькою людського роду. Випроси нам вірність Господу Богу і співділання з Божою ласкою, щоб ми помогли Христу спасти якнайбільше душ і принесли стократний овоч з талантів, які ми отримали. Виблагай нам дар Святого Духа — скромність.

Свята Маріє...

11. Прославляємо Твій одинадцятий привілей — Святе Успення.

Бувши вільною від терпінь смерти, Ти уснула в Божій любові. О Мати! Благаємо Тебе, не покидай нас в годину нашої смерти і захорони від диявольських спокус. Випроси для нас дар Святого Духа — повздержливість у всьому.

Свята Маріє...

12. Прославляємо Твій дванадцятий привілей — Святе Внебовзяття.

Ти була з тілом і душею взята до неба. Тож випроси нам, Милосердна Мати, щоб ми удостоїлися стати по правиці Божій і царювати з Тобою на віки в небі, а тут на землі виблагай нам дар Святого Духа — чистоту душі і тіла .

Свята Маріє...

13. Прославляємо Твій тринадцятий привілей — те, що Ти здобула перемогу над пеклом.

Витай, прекрасна Зірко Рання, Маріє! Ти принесла світу радість, небу — розвеселення, пеклу — страх. Прославляємо Твоє народження і Твої дитячі роки. Будь завжди при нас. Випроси нам у Бога серце чисте, наново сотворене і відновлене в Святому Дусі і в правді Божій, щоб Бог простив нам усі наші гріхи, невірності, недосконалості, хиби, помилки, спомагав нашу душу ласками так, щоби ми стали милим помешканням Божим.

Свята Маріє...

14. Прославляємо Тебе, Маріє, і відновлюємо у Твоєму Серці радість, що наповнила Твою душу в часі Благовіщення, коли Ти сказала: "Ото Я, слуга Господня, хай буде Мені по слову Твоєму" і з довір'ям здалася на волю Божу. Через цю радість благаємо Тебе: вчини, щоб ми були вірні всім натхненням Святого Духа і завжди виконували волю Божу з повним відданням Господу Богу. Дай, щоб ми завжди приносили радість Пресвятій Тройці і Тобі, наша Мати.

Відмовляємо Богородице Діво (1 раз). Свята Маріє...

15. Прославляємо і відновлюємо у Твоєму Серці радість при відвідуванні св. Єлисавети.

Через цю радість благаємо Тебе: випроси нам перемогу над ворогом наших душ.

Свята Маріє...

16. Прославляємо і відновлюємо у Твоєму Серці радість, яку Ти відчула під час народження Ісуса.

Благаємо Тебе: зволь разом із Твоїм Сином благословити нас і замешкати назавжди в наших серцях. Просимо Тебе про осіб, нам дорогих, і тих, що поручилися нашим молитвам.

Свята Маріє...

17. Прославляємо і відновлюємо у Твоєму Серці радість, що її Ти відчула з приходом трьох царів до Вифлеєму, які зложили поклін і дари Божому Дитятку.

Через цю радість благаємо Тебе, Маріє: зволь нас взяти під Твою опіку. Дай, щоб ми у кожній хвилині життя примножували Богу славу, Тобі радість, а собі — заслужили примноження щастя і слави у небі.

Свята Маріє...

18. Прославляємо і відновлюємо у Твоєму Серці радість, яку Ти відчула з віднайденням Твого Сина в Єрусалимській Святині.

Через цю радість просимо Тебе про ласку досконалого жалю за гріхи, сердечної скрухи при кожній Св. Сповіді, а особливо в годині смерти, а тепер ласку совершенної поправи нашого життя.

Свята Маріє...

19. Прославляємо і відновлюємо у Твоєму Серці радість, яку Ти відчула в день Воскресіння Господа Ісуса Христа.

Через цю радість випроси нам і всім дорогим нашому серцю особам постійно перебувати у ласці Божій, щоб ми йшли дорогою до спасіння, пам'ятаючи про останні речі: Смерть, Суд, Небо, Пекло.

Свята Маріє...

20. Прославляємо і відновлюємо у Твоєму Серці радість, що наповнила Твою душу в день Твого преславного Внебовзяття.

Через цю радість просимо Тебе, Мати: виблагай нам відірвання наших сердець від земних і марних речей. Дай, щоб Господь Бог був нашою любов'ю і нагородою, а кожна наша думка, слово і діло були злучені з Богом так, щоб Бог став нашим єдиним скарбом, нині і присно і во віки віков. Амінь.

Свята Маріє...

21. Прославлена Царице Ангелів! Щоб винагородити Тобі за всі зневаги, богохульства, що їх Ти зазнаєш від людей, жертвуємо Тобі любов, честь, подяку, жертви і весь скарб Святої Церкви, який всі Святі, Ангельські хори і праведні на землі дотепер зложили.

Свята Маріє...

22. Від себе і від усього світу складаємо Тобі, о Маріє Діво, поклін, честь і любов, подяку за ласки, що сплили через Твої молитви на св. Йосифа; за вибір Його на Свого Обручника, котрого Ти по Божій волі на землі найчистішою, невинною любов'ю найбільше любила.

Свята Маріє...

23. Найсвятіша Діво Маріє, прибіжище грішників!

Ти своїми молитвами вирвала з пекла найбільше душ. Захорони нас і наших ближніх від розпуки, до якої сатана і його слуги насильно нас довести хочуть. Рятуй бідних грішників, що через свої гріхи заслуговують на прокляття. Спасай їх Своїм милосердям, заступися за ними у хвилині Божого суду. Спомагай нас, грішних, і зволь нам і всім побожним душам виблагати ласку витривання в доброму аж до смерти.

Свята Маріє...

24. Просимо Тебе, о Милосердна Мати, рятуй нас у годині смерти.

Тобі поручаємо себе і всіх конаючих грішників.

Покрий нас Твоїм покровом, очисти Кров'ю Спасителя, випроси совершенний жаль за гріхи, скруху серця і прощення на Божому суді. Приодінь нас Своїми заслугами, наповни Твоїми чеснотами і сама зволь нас представити Пресвятій Тройці, щоб ми могли оглядати і прославляти Бога в небі зі святими во віки віков. Амінь.

Свята Маріє...

25. "О Мати Неустанної Помочі, борони нас, спомагай у кожній хвилині нашого життя".

Не опускай нас ні на секунду і не залиши на власні сили. Тобі поручаємо все своє життя і хвилину смерти. Коли наша душа буде розлучатися з тілом, зволь, найдорожча Мати, виблагати нам привернення первісної невинности. Обмий нас у Крові Спасителя. Приодінь нас Його заслугами і Твоїми чеснотами, візьми нас до неба. Про ці самі ласки просимо Тебе, Мати наша, для дорогих нам осіб і для всіх членів Святої Церкви.

Свята Маріє...

26. Мати Милосердя, згадай, що Тебе Бог вивищив і полюбив понад усі сотворіння.

У покорі припадаємо до Твоїх стіп, зі сльозами благаємо спасіння. Віддаємося у Твої Материнські руки навіки. Змилосердися над усіма конаючими грішниками. Віддаємо себе і всіх людей через Твоє Непорочне Серце Ісусовому Серцю. Мати Милосердя, виблагай для нас Божого Милосердя.

Свята Маріє...

27. Заступися перед Богом за душі священиків і монахів, дай, щоб у них процвітали послух і дисципліна, щоб вони зростали в чеснотах любови і згоди. А всі їх чесноти щоб стали причиною радости Ісусового Серця. Покрий Своїм Покровом всі душі, посвячені Богу. Захорони їх могутньою опікою від всіх ворожих нападів, безнастанно заступайся за ними та випроси їм ласки освячення і спасіння.

Свята Маріє...

28. О Мати наша, Ти на Землі вибрала багато місць Своїх об'явлень. Твоя слава шириться по всьому світу. Твоє милосердя і могутність безнастанно спомагають всіх, що Тебе просять. Ти даєш нам докази Своєї любови, обсипаєш Своїми ласками, засвідчуєш Материнську любов нашому народові і всьому світові. Хай буде Тобі за це по всі віки нескінченна подяка. Ми, Твої діти, пригнічені терпіннями і горем, прибігаємо до Твоїх стіп, складаємо Тобі честь, славу, подяку, відданість і любов. Прагнемо слухати Тебе завжди, виконувати волю Твого Сина, жити згідно з Заповідями Божими. Допоможи нам це виконувати, наша улюблена єдина Мати. О Владичице наша, благаємо Тебе: пробач нам остиглість і великі невірности в службі Тобі. Оточи народ Божий Своєю могутньою опікою. Скріпи нас, щоб ми повстали з наших упадків. Розжени хмари зла, темноти наших сердець і розуму. Дай світло, просвіти і оздорови всі людські серця і розум кожного, примножуй у нас чесноти, прикраси всі душі Божою ласкою. Дай, щоб усі душі прийшли до Твого Материнського Серця і служили Тобі навіки. Владичице наша, дай, щоб усі стали Твоїми улюбленими дітьми. Благослови всіх, провадь, виєднай нам освячення і спасення і дай, щоб ми, наша родина, Батьківщина і цілий світ під Твоїм проводом з'єдналися в одне Христове стадо. Амінь.

Свята Маріє...

29. Витай, Богородице Маріє, Непорочна Діво!

Прославляємо і почитаємо щирим серцем найвищу Твою гідність — Боже Материнство.

Свята Маріє...

30. Згадай, всемилостива Діво Маріє, що від віків не чувано, щоби Ти залишила того, хто під Твою опіку прибігав, у Тебе помочі благав, Твоєго заступництва просив. Оживлений таким довір'ям, приходжу до Тебе і припадаю як грішник і, каючись з моїх гріхів, прошу Тебе: о Мати Предвічного Слова, не погорди моїми словами, але послухай їх ласкаво і вислухай. Амінь.

Умилосердися, Найліпша Мати, над тими, що відпали від Святої Католицької Церкви, і виєднай їм ласку навернення.

Амінь.

(300 днів відпусту. Св. Папа Пій X).

Свята Маріє...

31. О Діво наша, о Мати наша! Тобі жертвуємося, щоб засвідчити нашу побожність до Тебе. Посвячуємо Тобі сьогодні наші очі, наші уста, наші серця і нас усіх назавжди. Пам'ятай, що ми — Твої, о добра Мати. Просимо: стережи нас і борони нас, як Свою приналежність і власність.

Амінь.

(100 днів відпусту. Св. Папа Пій IX).

Свята Маріє...

32. Помічнице душ терплячих у чистилищі!

Неси осолоду і полегшу душам, терплячим у чистилищі. Просимо Тебе звільнити душі з чистилища: Н.Н., наших рідних, знайомих і всіх тих, що поручилися нашим молитвам. Жертвуй за них Найсвятішу Кров Твого Сина і весь скарб Святої Церкви, дай, щоб вони якнайшвидше могли оглядати в небі Боже лице.

Свята Маріє...

33. Співстраждаємо з Тобою, Страждальна Мати, задля смутку, що наповнив Твоє Непорочне Серце в хвилі пророцтва св. старця Симеона. О Мати улюблена! Через Твоє Серце, болем зранене, благаємо Тебе: випроси нам чесноту покори і дар страху Божого!

Свята Маріє...

34. Співстраждаємо з Тобою, Страждальна Мати, через тривогу, що наповнила Твоє Серце під час утечі з малим Ісусом до Єгипту і в часі перебування в цьому чужому краї. О Мати улюблена! Через Твоє Непорочне Серце, болем зранене, благаємо Тебе: випроси нам чесноту щедрости до убогих, а також дар правдивої побожности.

Свята Маріє...

35. Співстраждаємо з Тобою, Маріє, через невимовну тугу Твого Найсвятішого Серця в часі, коли загубила Ісуса в Єрусалимі. О Мати улюблена! Через Твоє Серце, болями стиснене, благаємо Тебе: випроси нам чесноту чистоти і дар знання.

Свята Маріє...

36. Співстраждаємо з Тобою, Страждальна Мати, через жаль і біль, який відчувало Твоє Материнське Серце на Хресній Дорозі при зустрічі з Твоїм улюбленим Сином. О Мати Страждальна! О Мати Печальна! Задля любови і болю Твого Серця, благаємо Тебе: випроси нам чесноту терпеливости.

Свята Маріє...

37. Співстраждаємо з Тобою, Маріє, Мати мучеників, через біль, що його відчувало Твоє мужнє Серце, коли Ти дивилася на розп'яття і конання Твого Сина на Хресті. О Милосердна Мати! Через Твоє Непорочне Серце благаємо Тебе: випроси нам чесноту умертвлення і дар доброї ради.

Свята Маріє...

38. Співстраждаємо з Тобою, Страждальна Мати, через меч, що прошив Твоє Серце під час пробиття копієм Христового Серця. О Пречиста Мати! Через Твоє Непорочне Серце благаємо Тебе: випроси нам чесноту любови до ближнього і дар второпности.

Свята Маріє...

39. Співстраждаємо з Тобою, Страждальна Мати, через удар і муки, що їх витерпіло Твоє Непорочне Серце під час похорону Ісуса. О Найсвятіша Діво Маріє! Через Твоє Серце, що було так дуже зранене, благаємо Тебе: випроси нам чесноти ревности у християнському житті і дар мудрости.

Свята Маріє...

40. Господи наш і Боже, складаємо Тобі подяку за те, що Ти захоронив Пречисту Діву Марію від первородного гріха і зволив дати Її нам за Царицю. Дай, о Милосердний Боже, щоб ми Її гідно почитали і вихваляли на землі і в небі во віки віков.

Амінь.

Свята Маріє...

ПОДЯКА
Подяку складаємо Тобі, Сину Божий, що зволив вибрати Пречисту Діву Собі за Матір. Подяку складаємо Тобі, Ісусе, за всі ласки і дари, що ними Ти обдарував Свою любу Неньку, а нам, негідним, дав Її за Матір. Приодінь нас, Ісусе, чеснотами, котрі мала Пречиста Діва Марія; хай наше серце наповниться дитинним довір'ям до Неї, а також любов'ю і надією на Її поміч.

Святий Духу, складаємо Тобі подяку за те, що Ти захоронив Свою Обручницю, не порушуючи Її дівицтва, так що справедливо Свята Церква величає Її Приснодівою.

Дякуємо Тобі, Милосердний Боже, що Ти дав нам, грішним, Пречисту Діву за Посередницю і Заступницю перед Твоїм Всемогутнім і Справедливим Маєстатом.

Святий Духу, наповни наші душі Твоїми Дарами і вчини, щоб ми завжди були вірні Твоїм святим натхненням. Подяку складаємо Тобі, Пресвята Тройце, від усіх сотворінь за славу, привілеї, ласки і дари, що ними Ти увінчала Пречисту Діву Марію.

Слава... І нині...

22 грудня - Зачаття Пресвятої Богородиці

непорочне зачаття Пресвятої Богородиці22 грудня ми відзначаємо Торжество Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці.
Це свято широко відзначалося на сході вже у восьмому столітті. У дев'ятому столітті ця традиція прийшла на Захід. 8 грудня 1854 року Папа Пій IX чітко визначив і подав вірним істину про непорочне за Пресвятої Діви Марії як догмат.

11 лютого 1858 відбулося явлення Богородиці, яке підтвердило вірність цього догмату. Діва Марія з'явилася маленькій дівчинці Бернадетті Субіру в Люрді. На питання дівчинки хто вона, Богородиця відповіла «Immaculata conceptio». На латині це означає «Непорочне зачаття». Це було настільки дивно і складно, що неграмотна дівчинка просто не могла придумати таке. Вона по пам'яті передала почуте священикові.

Непорочне зачаття означає, що Пресвята Богородиця була з самого моменту зачаття позбавлена від первородного гріха. Вона була зачата звичайним чином своїми батьками Іоакимом та Анною. Але свята Анна прийняла Марію у своє лоно, збережену від усякого гріха. Таким чином Господь готував пришестя у світ Ісуса Христа, зачатого в найчистішому лоні Своєї Пресвятої Матері.

Не варто плутати Непорочне зачаття Марії з зачаттям Ісуса. Пресвята Богородиця зачала Ісуса Христа від Духа Святого, зберігши своє дівоцтво. У Неї не було звичайної подружньої близькості.

Невинність Марії є для нас прообразом нашого звільнення від гріха. Прообразом нашої мети - повної святості в Ісусі Христі. У Хрещенні Бог починає наше освячення. І Він хоче зробити це освячення до кінця. І ми будемо непорочні, і ми будемо без гріхів, і ми будемо подібні до Марії.

Марія є для нас одночасно і прикладом. Прикладом прямування за Христом і прикладом перепоручення свого життя в руки Бога. Прикладом того, як ми повинні сказати Богові своє «Так», своє «так буде мені по слову Твоєму».

Преподобный Патапий Фивский, Константинопольский

Святой Патапий родился в египетском городе Фивы, вероятно, в V–VI веках и был воспитан в благочестивой семье. Возжелав всем сердцем достигнуть совершенства, он решил оставить родителей, богатства и все, что привязывало его к миру, и поселиться в пустыне, дабы там беседовать наедине с Богом.

Со временем слава о пустынножителе, много лет избегавшем людей, несмотря на все старания Патапия, стала распространяться, подобно неудержимому свету горящего светильника. Желая избавиться от множества посетителей, отвлекавших его от молитв и размышлений, святой покинул те края и поселился в Константинополе, близ Влахернской церкви. Здесь ему легче было затеряться среди незнакомой разноликой толпы, чтобы всецело предаться скрытому от посторонних глаз духовному подвигу.

Постепенно через непрестанную духовную брань, сопряженную с богоугодной молитвой и размышлением, святой Патапий достиг совершенства, подобного ангельскому. Уподобляясь небесному воинству, он ни днем, ни ночью не переставал славить Господа, Который по достоинству наделил Своего раба даром чудотворения[2]. Именем Христовым преподобный вернул зрение слепому от рождения, с верой припавшему к его стопам; исцелил человека, все тело которого раздулось от водянки, осенив его крестным знамением и помазав елеем из церковной лампады; изгнал бесов из одержимого юноши, как некогда делал Сам Господь. По мере того как Патапий все более преуспевал в соблюдении заповедей Христовых и возрастал духовно, он получал от Господа дар творения тех самых чудес, о которых говорит нам святое Евангелие. По этой причине верующие во множестве стекались к жилищу отшельника, даже вопреки его желанию.

Сделавшись по воле Божией живым наставлением для всех верных и чудесами утвердив в вере многие души, святой Патапий почил в Господе, оплакиваемый монахами из окрестных обителей, которые пришли к его одру. Тело преподобного было погребено в монастыре Египтян, расположенном недалеко от его отшельнической кельи.

Этот монастырь носит с тех пор имя святого Патапия. И у его раки по-прежнему совершаются многочисленные чудеса. Много веков спустя после кончины святого его мощи были обретены нетленными во время работ в церкви небольшого монастыря, стоящего на горе Герания, расположенной на возвышенности Лутраки, примерно в четырех километрах от Коринфа[3].

Существует мнение, что он жил в начале V в., ранее основания храма Богородицы во Влахернах, когда этот квартал столицы еще не был заселен. Св. Иоанн Мавропод указывает, однако же, что св. Патапий прибыл из Египта между 475 и 518 гг. вместе с двумя другими известными аскетами: св. Варой, основателем монастыря Петра, и св. Раввулой, основавшим монастырь, названный его именем. Впрочем, поскольку из других источников известно, что св. Раввула был по происхождению сирийцем, достоверность этих сведений может быть поставлена под сомнение.

Св. Андрей Критский посвятил св. Патапию три похвальных слова (PG 97, 1205–1253), которые приурочил к празднованию его памяти в монастыре Египтян. В них рассказывается о нескольких чудесах, произошедших от мощей преподобного.

Существует гипотеза, согласно которой примерно в год падения Константинополя в 1453 г. Ангелис Нотара, племянник Мануила II Палеолога и родоначальник знатной фамилии Нотара, перевез в окрестности Коринфа часть ценностей, хранившихся в монастыре Петра, в том числе мощи св. Патапия. В таком случае становится понятным, почему в крипте, где несколько веков спустя были обнаружены мощи святого, рядом с ними находилась также икона св. Ипомонии (в переводе с греч. – «терпение»). Так в монашестве звали Елену Палеолог (Драгаш) и, предположительно, на иконе изображена сама Елена († 1450), супруга императора Мануила II Палеолога и дочь деспота Сербии Константина Драгаша. Ее прах покоился в монастыре Петра, поэтому обитель получила от этой семьи многочисленные вклады. После перенесения из обители мощи прп. Патапия, по-видимому, были спрятаны в крипте от турецких набегов.

http://vk.com/zarvanycia?z=video167930286_166906151%2F57ac1a820fae5cdcfc

20 грудня - день пам'яті святителя Амвросія, єпископа Медіоланського (397).

Святий Амвросій народився в 340 році у північній Італії в багатій і знатній римській сім'ї. Здобувши прекрасну юридичну освіту, він з 370 року обійняв посаду консульського профекта (правителя) провінцій Лігурії і Емілії. Одного разу в Медіолані (сучасному Мілані), головному місті Лігурії, відбувалося обрання єпископа, і між православними і аріанами йшли гарячі суперечки. Амвросій з'явився в храм для впровадження порядку, і раптом якийсь голос, наче дитячий, пролунав: «Амвросій – єпископ». Народ і сам імператор Валентин побачили в цьому Боже обрання. Амвросій, який був тоді ще в числі оголошених, відмовлявся і навіть втік з Мілана. Але згодом він змушений був погодитися на обрання, прийняв хрещення, і протягом восьми днів пройшов всі церковні ступені і був висвячений в єпископа (374 р.).

Одразу після рукопокладення він роздав бідним своє майно. Потім почав старанно вивчати Священне Писання і творіння отців східної Церкви. Тільки після цього він розпочав активне єпископське служіння.

Святий Амвросій мужньо боровся проти аріанської єресі, яку підтримувала імператриця Юстина. В пам'ять перемоги над аріанством він склав гімн «Тебе Бога хвалимо», який до цих пір співається на подячних богослужіннях. Саме його стараннями було вилучено з імператорського титулу язичницьке звання верховного священика (pontifex maximus), жерці і ідольські капища були позбавлені підтримки, був погашений так званий священний вогонь весталок і винесена з сенату статуя Перемоги.

Святий Амвросій явив приклад пастирської твердості та мужності, коли наважився не пустити до храму імператора Феодосія, після кривавого побиття фесалонікійців, які повстали проти нього. Амвросій сказав імператору: «Людина, яка пролила стільки крові, не може бути в храмі Бога миру». Імператор заперечив: «І Давид згрішив, але не позбувся милості Божої». На що Амвросій відповів: «Ти наслідував Давида в злочині, наслідуй же його і в розкаянні», і наклав на нього епітимію для примирення з Богом і Церквою.

У 387 р. під впливом його проповідей увірував і прийняв хрещення блаженний Августин, який став потім єпископом і одним з найбільших богословів Західної Церкви.

Останні роки життя Амвросій провів в постійній молитві, спокійно очікуючи своєї кончини, яка наступила у 397 році. Святий Амвросій шанується в числі найбільших богословів і отців Церкви. Він відомий також, як упорядник церковного співу: він ввів розмірний такт, правильні ритми і різноманітні мелодії в співі. Багато текстів пісень він запозичив у святого Єфрема Сиріна і у Іларія, але і сам написав близько 30 гімнів.

Преподобный Савва Освященный

Преподобный Савва Освященный родился в V веке, в Каппадокии в благочестивой христианской семье Иоанна и Софии. Его отец был военачальником. Уехав по делам службы в Александрию, он взял с собой жену, а пятилетнего сына оставил на попечение дяди. Когда мальчику шел восьмой год, он поступил в находившийся поблизости монастырь святой Флавианы. Одаренный ребенок скоро научился читать и хорошо изучил Священное Писание. Напрасно родители уговаривали святого Савву вернуться в мир и вступить в брак.

В 17 лет он принял монашеский постриг и так преуспел в посте и молитвах, что был удостоен дара чудотворений. Проведя десять лет в обители Флавианы, преподобный отправился в Иерусалим, а оттуда в обитель преподобного Евфимия ВеликогоЖитие.. Преподобный Евфимий ВеликийИкона. Евфимий ВеликийМолитвы. Но преподобный Евфимий (память 20 января) направил святого Савву к авве Феоктисту, настоятелю близлежащего монастыря со строгим общежительным уставом. В той обители пробыл преподобный Савва послушником до 30-летнего возраста.

После смерти старца Феоктиста, его преемник благословил преподобного Савву затвориться в пещере: лишь в субботу святой покидал затвор и приходил в обитель, участвовал в Богослужении и принимал пищу. Через некоторое время преподобному разрешили совсем не оставлять затвора, и святой Савва подвизался в пещере в течение 5 лет.

Преподобный Евфимий внимательно следил за жизнью юного инока и, видя, как он духовно возрос, стал брать его с собой в пустыню Рув (у Мертвого моря). Они выходили 14 января и пребывали в ней до Недели ВаийО празднике.. Вход Господень в ИерусалимИкона. Вход Господень в ИерусалимМолитвыХрамы. Преподобный Евфимий называл святого Савву отроком-старцем и заботливо воспитывал его в высших иноческих добродетелях.

Когда преподобный Евфимий отошел ко Господу (+ 473), святой Савва ушел из Лавры и поселился в пещере близ обители преподобного Герасима ИорданскогоЖитие.. Преподобный Герасим ИорданскийИкона. Преподобный Герасим Иорданский (+ 475; память 4 марта) Через несколько лет к преподобному Савве стали собираться ученики - все, кто хотел иноческой жизни. Так возникла Великая Лавра. По указанию свыше (через огненный столп) иноки устроили в пещере церковь.

Преподобный Савва основал еще несколько обителей. Многие чудеса были явлены по молитвам преподобного Саввы: среди Лавры забил источник, во время засухи пролился обильный дождь, происходили исцеления больных и бесноватых. Преподобный Савва написал первый устав церковных служб, так называемый "Иерусалимский", принятый всеми Палестинскими монастырями. Святой мирно преставился к Богу в 532 году.