8 січня 2014 року - Собор Пресвятої Богородиці і святого Йосифа

Празник Христового Різдва показує величний Божий план відкуплення людського роду. Божий Син з безконечної любови до нас стає малою Дитиною. На свою Матір Він вибирає Пречисту Діву Марію. Завдяки Пресвятій Богородиці Божі плани могли стати дійсністю. Без неї не було б Христового Різдва, не було б відкуплення. Відомий церковний письменник о. М. Мешлер роздумуючи про таїнство Христового воплочення і роль в ньому Пречистої Діви Марії, вигукує: "О пречудне і взнесле створіння! В її руки і серце зложив Бог наше спасення! Без неї ми не мали б Ісуса, без неї ми не були б відкуплені. Вона дала свою згоду, і дала її свобідно з безграничної любови до нас... Безпосередній наслідок воплочення для Марії був такий, Ідо вона справді стала Богородицею. Марія є дійсно Мати Божа якраз тому, що вона є Мати Христова" (Життя ГНІХ у розважаннях. Т. І, с. 72 і 79).

Східна Церква, маючи на увазі гідність богоматеринства, призначила другий день Христового Різдва на окреме звеличання гідности Пресвятої Богородиці.

Східна Церква традиційно після великого празника святкує пам'ять тих осіб, які виконували головну роль в подіях празника. У Христовому Різдві на першому місці коло Христа бачимо Пресвяту Богородицю. Тож уже в перших віках вірні разом збиралися наступного дня після Христового Різдва, щоб подякувати Пречистій Діві Марії за те, що дала нам Спасителя та віддати їй почесть, як Божій Матері. Від того зібрання вірних і сам празник називають зібранням, Собором.

Годі означити, у котрому столітті празник Собору Пресвятої Богородиці ввійшов у загальну практику Церкви. Деякі святі Отці IV ст., як святий Амвросій, святий Августин, святий Епіфаній Кипрський і святий Йоан Золотоустий з нагоди празника Христового Різдва у своїх проповідях прославляють Пресвяту Богородицю. Можливо також, що якийсь час празник Собору і пам'ять святого первомученика Степана святкували в один день, бо щойно в VII ст. вшанування пам'яті святого Степана перенесено на третій день свят.

Натяк на святкування Собору Пресвятої Богородиці наступного дня після Христового Різдва знаходимо в 79 правилі Шостого Вселенського Собору, що відбувся в Константинополі 691 року. У той час подекуди був звичай, що другого дня після Різдва вірні обмінювалися печивом, нібито на честь болю Пречистої Діви Марії при народженні Ісуса Христа. Собор таку практику засуджує і забороняє. "Божественне з Діви народження, — каже Собор, — що було безсіменним, ми визнаємо за безболісне, і це проповідуємо всім вірним. Цим способом хочемо направити тих, що через незнання роблять щось невідповідне. Тому що деякі після святого Різдва Христа Бога нашого печуть печиво і дарують його один одному на честь мук при пологах Всенепорочної Діви Матері. Ми вважаємо, що вірні не повинні робити чогось такого. Бо не приносить чести Діві, коли її невимовне родження означують і представляють наче звичайне і властиве для нас родження, тому що вона понад усяке розуміння і вислів тілом породила невмістиме Слово. Отже, якщо це робитиме духовна особа, то її позбавлять сану, а мирянина відлучать".

В НАВЕЧЕРИЕ РОЖДЕСТВА ХРИСТОВА

Христос раждается — славите,
Христос с небесе — срящите!

Во имя Отца и Сына и Святаго Духа!

В предпразднственный день Рождества Господа Иисуса Христа: особенно близко нам это приглашение нашей чадолюбивой Матери — Святой Церкви. Сегодня мы стоим в преддверии величайшего праздника. «Христос раждается» — какая это радостная весть. Может ли что-то быть больше и выше этой радости?! Ожиданием этой радости люди томились веками. Ожидание Пришествия в мир Христа, как обетованного Богом Спасителя мира красной нитью проходит через весь Ветхий Завет. Еще в Раю после грехопадения наших прародителей Господь изрек это обетование.

Сотворив мир и видя, что все сотворенное добра зело, Господь по неизреченной любви. Своей хотел сделать человека участником мирского блаженства. Человек был поселен в Раю. От него требовалось только послушание воле Божией. Но и этого самого малого человек не выполнил. Он преступил, нарушил данную ему Богом заповедь. Праведным судом Божиим человек был изгнан из Рая, и с того времени начался скорбный путь для всего человечества. Но Всемогущий Создатель не отвратился вконец от Своего создания. Изгоняя из Рая согрешивших прародителей, Он изрек Свой праведный приговор. Адаму Он сказал: «В поте лица твоего снеси хлеб твой, пока не возвратишься в землю, из которой взят был еси, яко (потому что) земля ты и в землю отыдеши». Праматери нашей Еве сказал: «В болезнях будешь родить детей». Диаволу, который, приняв вид змия, соблазнил Адама и Еву и ввел их в грех, сказал: «Вражду положу между тобою и между Женою, и между семенем твоим и семенем Тоя; Той в тою будет блюсти — сокрушать главу, а ты будешь жалить Его в пяту» (Быт. 3, 15). Вот первое обещание Божие о Пришествии в мир Спасителя, Который должен был сокрушить диавола и возвратить людям утерянное блаженство Рая. Жена, о Которой упоми¬нает Господь в Своем приговоре диаволу, есть Пречистая Дева Мария; Семя же Ее — Родившийся от Нее Господь Иисус Христос.

На протяжении веков всей ветхозаветной истории люди не забывали этого обетования Божия. Взоры всех лучших людей были устремлены к Востоку. Все смотрели, не идет ли оттуда Тот, Кто был обетован Богом. Какой неизречен¬ной радостью исполнился мир, когда звезда на Востоке указала на исполнение ветхозаветного обетования Божия, на Пришествие Того, Кого с таким благоговением ожидал этот мир.

Сегодня мы с вами, дорогие братие и сестры, стоим в преддверии этой радости — величайшего праздника Рождества во плоти Господа Иисуса Христа. « Христос раждается — славите». Славьте же Христа все, славьте Его здесь, в храме Божием, славьте Его в домах ваших, славьте Его в семействах ваших, славьте Его во всей жизни вашей. «Христос с небес — срящите». Встречайте Его все, выйдем к Нему навстречу. Принесите к Нему все наши скорби, болезни, забудьте о всех печалях и невзгодах своих, слейтесь воедино, во един хор с небожителями и одними устами, и одним сердцем прославим наступающий праздник Его Рождества. Аминь.

Євгенія, муч.св.

Преподобномучениця Євгенія, родом римлянка, жила в Олександрії, куди її батька, Филипа, імператор Коммод (180–192) призначив намісником Єгипту. Євгенія здобула добру освіту і вирізнялася доброю вдачею і красою. Багато вельможних юнаків домагалися її руки, але одружуватися вона не хотіла. Після того, як Євгенія прочитала Послання апостола Павла, вона всією душею навернулася до християнства і таємно від батьків, у супроводі своїх двох рабів, Прота і Гіацинта, переодягнувшись у чоловічий одяг, пішла в чоловічий монастир. Там вона зі своїми рабами і супутниками прийняла Хрещення від єпископа Елія, який побачив її у видінні, і єпископ благословив її піти в монастир в образі монаха Євгенія.

Свята Євгена мала дар зцілення. Одного разу до неї за допомогою звернулася багата молода вдова Меланія. Побачивши юного ченця, ця жінка запалала нечистою пристрастю, але коли була відкинута, то вигадала наклеп про спробу насильства. Свята Євгенія постала на суді перед правителем Єгипту, тобто перед своїм батьком, і була змушена відкрити свою таємницю. Її рідні зраділи, бо знайшли ту, яку довго оплакували. Через деякий час всі вони прийняли Хрещення.

Після цього Филипа, за доносом поган, вигнали з посади правителя. Але олександрійські християни обрали його своїм єпископом. Новий правитель, побоюючись народного гніву, не став відкрито страчувати Филипа, а підіслав убивць. Під час молитви на самоті на єпископа напали розбійники і тяжко поранили його, від ран він через три дні помер мученицькою смертю. Після смерті Филипа його дружина Клавдія з дочкою Євгенією і слугами виїхала у свій маєток на околицях Риму. Там Євгенія продовжувала жити монашим життям. Вона привела до Христа багатьох дівчат, а Клавдія облаштувала свій будинок для потреб прочан і служила вдовам. Після декількох спокійних років імператор Галлієн (260–268) знову почав гоніння на християн, і багато з них знайшли притулок у святих Клавдії та Євгенії.

У той час осиротіла молода римлянка із царського роду, Василла, почувши про християн і про святу Євгенію, захотіла зустрітися зі святою і написала їй листа. У відповідь свята Євгенія прислала своїх друзів і сподвижників, Прота і Гіацинта, які проповідували для  Василли, і вона прийняла святе Хрещення. Служниця Василли розповіла її нареченому Помпею, що його наречена стала християнкою, і Помпей поскаржився імператорові на християн, що проповідують безшлюбність. Коли про це спитали Василлу, то вона відмовилася брати шлюб з Помпеєм, і за це її закололи мечем.

Святих Прота і Якинфа потягли до ідольського храму для принесення жертви, але лише вони увійшли, ідол впав і розбився. Святим мученикам Проту і Гіацинту відрубали голови. Тоді у храм Діани насильно привели святу Євгенію, але не встигла вона ще переступити поріг, як усе капище разом з ідолом зруйнувалося. Святу мученицю кинули в Тібр з каменем на шиї, але камінь випав, і вона залишилася неушкоджена.

Неушкодженою залишалася вона і в вогні. Тоді її кинули в рів, де вона перебувала 10 днів. У цей час їй з'явився Сам Спаситель і сповістив їй, що вона увійде в Царство Небесне в день Різдва Христового. Коли 262 року настало це свято, кат вбив Євгенію мечем. Незабаром прийняла мученицький вінець і свята Клавдія, яку донька, свята Євгенія попередила про день її смерті.

Толкование Евангелия на каждый день года.
Неделя пред Рождеством Христовым, святых отец

Мф, 1 зач., 1, 1—25

Родословие Иисуса Христа, Сына Давидова, Сына Авраамова. Авраам родил Исаака; Исаак родил Иакова; Иаков родил Иуду и братьев его; Иуда родил Фареса и Зару от Фамари; Фарес родил Есрома; Есром родил Арама; Арам родил Аминадава; Аминадав родил Наассона; Наассон родил Салмона; Салмон родил Вооза от Рахавы; Вооз родил Овида от Руфи; Овид родил Иессея; Иессей родил Давида царя; Давид царь родил Соломона от бывшей за Уриею; Соломон родил Ровоама; Ровоам родил Авию; Авия родил Асу; Аса родил Иосафата; Иосафат родил Иорама; Иорам родил Озию; Озия родил Иоафама; Иоафам родил Ахаза; Ахаз родил Езекию; Езекия родил Манассию; Манассия родил Амона; Амон родил Иосию; Иосия родил Иоакима; Иоаким родил Иехонию и братьев его, перед переселением в Вавилон. По переселении же в Вавилон, Иехония родил Салафииля; Салафииль родил Зоровавеля; Зоровавель родил Авиуда; Авиуд родил Елиакима; Елиаким родил Азора; Азор родил Садока; Садок родил Ахима; Ахим родил Елиуда; Елиуд родил Елеазара; Елеазар родил Матфана; Матфан родил Иакова; Иаков родил Иосифа, мужа Марии, от Которой родился Иисус, называемый Христос. Итак всех родов от Авраама до Давида четырнадцать родов; и от Давида до переселения в Вавилон четырнадцать родов; и от переселения в Вавилон до Христа четырнадцать родов. Рождество Иисуса Христа было так: по обручении Матери Его Марии с Иосифом, прежде нежели сочетались они, оказалось, что Она имеет во чреве от Духа Святаго. Иосиф же муж Ее, будучи праведен и не желая огласить Ее, хотел тайно отпустить Ее. Но когда он помыслил это, — се, Ангел Господень явился ему во сне и сказал: Иосиф, сын Давидов! не бойся принять Марию, жену твою, ибо родившееся в Ней есть от Духа Святаго; родит же Сына, и наречешь Ему имя Иисус, ибо Он спасет людей Своих от грехов их. А все сие произошло, да сбудется реченное Господом через пророка, который говорит: се, Дева во чреве приимет и родит Сына, и нарекут имя Ему Еммануил, что значит: с нами Бог. Встав от сна, Иосиф поступил, как повелел ему Ангел Господень, и принял жену свою, и не знал Ее. [Как] наконец Она родила Сына Своего первенца, и он нарек Ему имя: Иисус.

В воскресенье перед Рождеством Христовым за Божественной литургией слышим мы книгу родства Иисуса Христа. Это память богоизбранного народа, память человечества. Каждый народ и каждый человек имеет свою родословную, которую мы не храним. Память богоизбранного народа хранится вечной памятью — Духом Святым. Вся родословная Господа Иисуса Христа делится в Евангелии от Матфея на три части по четырнадцать родов в каждой. Первая часть рассказывает об истории народа до Давида, величайшего царя Израиля: Давид был тот, кто превратил Израиль в славный народ, иудеи стали могущественной силой в мире. Вторая идет до вавилонского пленения, которое было позором нации и крушением ее, третья — до Иисуса Христа, Который спасает народ Свой от рабства и гибели.

Это родословная всего человечества в лице избранных его и каждого из нас. Накануне Рождества Христова каждый из нас призывается с новой силой осознать свое человеческое достоинство. Бог сотворил человека по образу Своему и подобию, человек создан для общения с Богом. Мы имеем родство с Самим Богом, мы Его и род, каждый из нас рождается, чтобы быть царем, чтобы принадлежать царскому Христову роду. И каждый из нас прежде чем наступил светлый праздник, должен глубоко осознать свою греховность, свое отпадение от Бога, потому что Господь наш приходит спасти не праведников, но грешников. И оттого, что Бог становится человеком, в Нем крепость и любовь неодолимая, и нет ничего для Него невозможного, чтобы восстановить попавших в диавольский плен — в достоинство, которое дает благодать.

Эта родословная открывает нам, что Иисус Христос не ворвался в историю человеческого рода, как метеор. Рождество не есть случайность, непредвиденная милость Божия. Иисус Христос — Тот, Чьи корни, Чьи предки вполне человеческие, именно человеческие. Иисус Христос — Тот, приход Которого уготовлялся в течение всех веков, пока не пришла полнота времен и пока не нашлось в роде человеческом столь чистого Существа, способного стать вместилищем Бога, как Пресвятая Дева Мария. И мы видим, как вся история богоизбранного народа, в особенности со дня, когда Бог призвал Авраама, направлена к Рождеству Христову.

Евангелие от Матфея было написано прежде всего для иудеев — в нем больше, чем в других Евангелиях, цитат из Ветхого Завета, которые возвещают о конце мира, о Царстве Божием. Через эту родословную святой Евангелист Матфей как бы взывает к богоизбранному народу. Он от нас, но мы — входим ли в Его родословную, принадлежим ли мы Его роду, оттого что Ему надлежало так прийти в мир?

Эта родословная заканчивается именем праведного Иосифа, «мужа Марии», — как сказано в Евангелии, — «от Которой родился Иисус, называемый Христос». И далее мы слышим, какое место занимает праведный Иосиф в родословной Христа. «Рождество Иисуса Христа было так. По обручении Матери Его Марии с Иосифом, прежде, нежели сочетались они, оказалось, что Она имеет во чреве от Духа Святого. Иосиф же, муж Ее, будучи праведен и не желая огласить Ее, хотел тайно отпустить Ее, но когда он помыслил это, се, Ангел Господень явился ему во сне и сказал: «Иосиф, сын Давидов, не бойся принять Марию, Жену твою, ибо Родившееся в Ней есть от Духа Святого». Так просто и чудесно нам показано, что эта родословная праведного Иосифа не есть в полном смысле родословная Христа. Однако Господь принимает праведного Иосифа и всех людей, имена которых мы слышали, за Своих предков.

Тем более мы не являемся Его наследством по крови. Однако Он называет нас Своими родными и Своими чадами. Это совершается по дару Его благодати. Как избрание Избранной от всех родов Пречистой Его Матери и как избрание праведного Иосифа быть Ее обручником. Мы не можем сравнивать себя с кем-либо из великих избранников Божиих, но Рождеством Христовым мы все вступаем с Богом в родство.

Эти имена родословной свидетельствуют, что Христос восхотел воспринять всех предков праведного Иосифа, тех, от кого Он не родился, но которых Своей Божественной благодатью Он возводит в достоинство Своих предков, предков Христа Мессии. В этой родословной мы встречаем имена достойнейших святых людей, возлюбивших более всего Бога, Божие добро. Таких как Авраам, Исаак, Иаков, Вооз, Езекия и Иосия. И имена людей, о которых, по существу, ничего не сказано, потому что о них ничего не известно. Людей, которые не оставили в истории никакого яркого следа — ни плохого, ни хорошего. Таких большинство. Большинство таких людей в истории рода человеческого. И в этой родословной большинство таких. Следует череда неизвестных людей, о которых Священное Писание ничего не сообщает, кроме их имен. Мы знаем, что эти Елиаким, Азор, Садок, Аким, Елеазар, Матфан — люди из какой угодно среды и какого угодно происхождения.

Но самое поразительное, что в родословной Спасителя мы находим имена людей, совершивших тяжкие постыдные грехи прелюбодеяния, убийства и идолопоклонства. Однако и они, — оттого что Бог был для них единственным смыслом и надеждой в жизни, — несмотря на свои падения, продолжали, падая и вставая покаянием, — и с ними все человечество — свой путь к Богу. Здесь начало Евангелия, поистине благой вести для всех людей. Бог, ставший человеком, принимает их в Свое родство. Из какой бы то ни было среды, с какими бы то ни было грехами. Всех без единого исключения принимает Христос. И мы знаем, что Он будет постоянно называть Себя Сыном Давидовым не только за любовь Давида к Богу и за кротость Его, но и потому что Давид не уберег себя от страшных грехов. Горе было бы нам, если бы в родословной Христа были только безупречные по чистоте и вере люди, если бы Бог наш был только Богом Авраама, Исаака и Иакова. Мы понимали бы, что Его жизнь — не наша жизнь. Но это не так, и надежда наша велика.

Как хорошо, что Церковь напоминает нам об этом накануне Рождества Христова! Он плоть от нашей плоти, Он от нас, От берет на Себя грехи Своих предков и наши грехи. Со слезами любви и благодарности приблизимся к источнику нашей радости. Будем читать и перечитывать в Библии историю мужей и жен, описанных в этой книге, и находить в них свою жизнь. Это история нашего усыновления Богу, история нашего прощения. Приготовиться к Рождеству Христову значит приготовиться к тому, чтобы принять дар от Бога — Его любовь, Его прощение, Его родство. Принять Того, Кого никакой человек не отпугивает, никакой грех не отталкивает, никакой грешник не приводит в отчаяние. И только этой Его любовью может измеряться наше покаяние. Придя в мир, Он взял на Себя судьбы всех людей, грехи всех людей, жизнь и смерть всех людей. Принесем новорожденному Богомладенцу, как воспевает Церковь непрестанно в своих стихирах, золото, ладан и смирну — нашу веру, надежду и любовь. И наше благодарение и хвалу за Его родословную от лица всех тех, с кем Он восхотел быть в вечном родстве.

Молитва до святого Отця Василія Великого

Святий Отче Василіє! Преславний учителю вселенської Церкви, неустрашимий пастирю Христового стада, бездонна глибино Божої мудрості, перший Законодавче й Основнику монашого Чину, дзеркало чистоти, взоре покори й лагідності, живий образе терпіння, правило стриманості, непереможний побідниче єресей, ревний ісповідниче єдиного божества Пресвятої Тройці, безустанний проповіднику й заступнику непорочного дівства й Божого материнства Пресвятої Богородиці! Я, нужденний і многогрішний припадаю перед Тобою і прошу: Навчи мене так ступати дорогою Божих Заповідей і скріпи мене так, щоб я ніколи не схибив(-ла) з тієї дороги. Випроси мені в Бога ласки, щоб я думав(-ла) лише про небесні речі. Розігрій мою зимну волю й запали її, щоб я погорджував(-ла) усіми земними принадами, а бажав(-ла) лише небесних дібр. Скріпи мою пам’ять, щоб усе пригадувала мені ціль, до якої я сотворений(-а) і мої гріхи, що ними образив(-ла) я Господа Бога, зроби, щоб я за них жалував(-ла) та говорив(-ла) з пророком Давидом: Не пам’ятай, Боже гріхів, моєї молодості й не входи в суд зі слугою Своїм, бо ніхто з живучих не може бути оправданий перед Тобою. Знаю добре, предобрий Отче Василіє, що я весь переповнений(-а) злими й безсоромними ділами, знаю, що всіми своїми думками кожної хвилі тяжко ображаю доброту Божу. Тому гаряче прошу Тебе й сердечно молю: отвори мої очі, що так засліпилися марностями цього світу. Затикай вуха мої на непотрібні й злі розмови й відчиняй їх лише на слухання Божої мудрості святого Євангелія. Мої нечисті уста і язик навчи, щоб ніколи не вимовили пустого слова. Дай, щоб я ніколи не говорив(-ла) зле про свого ближнього. Мої руки осквернені грішними, нечистими ділами направ, щоб лише добре чинили, лише до добрих та Богу вгодних діл посвятилися. Заборони мені ступати такими дорогами, що відводять мене від Сотворителя й ведуть на загибель. Так, премудрий Пастирю Христового стада, візьми мене цілого(-у) під Свою опіку й охороняй від усякого зла, а направляй на дорогу всяких чеснот. Роби з моєї душі добру, вірну, чисту обручницю Христову. Від сьогодні відмовляюся від усіх гріхів й від того, що веде до гріха. Скріпи мене у вірі й надії на Боже, безконечне милосердя і любов. А коли наступить кінець мого життя, то Ти, преподобний Отче Василію, прийди мені на поміч з Пречистою й Преблагословенною Дівою Марією, яку Ти так почитав і любив, і будь мені захороною проти злих духів, що будуть мене всією силою тоді занапащати. Щоб я під Твоєю захороною спокійно, без боязни в щирому розкаянні, з любов’ю й надією переніс(-ла)ся там, де Ти тепер перебуваєш у вічному щастю, щоб я міг(-ла) там з Тобою прославляти Господа Бога в Тройці одного на віки.
Амінь.

Десять святих мучеиків Критських

Десять святих мучеників Критських: Феодул, Саторнин, Євпор, Геласій, Євникіан, Зотик, Помпій, Агафопус, Василід та Єварест постраждали за Христа у III столітті за імператора Декія (249 - 251). Правитель Криту, однойменний з імператором Декієм, жорстоко переслідував Критську Церкву. Одного разу до нього привели 10 християн з різних міст Криту, котрі твердо сповідували на суді свою віру у Христа та викривали хибність поклоніння ідолам. На протязі 30 днів до них застосовували жорстокі тортури, але при допомозі Божій вони все перетерпіли, прославляючи Господа. Перед смертю вони молились, що Господь просвітив їх мучителів світлом істинної віри. Усі святі були усічені мечем.

Прошу ваших молитв о р.Б. Еве, ей 14 больное сердце. Спаси Вас Господи!

4 січня, Великомучениця Анастасія Узорішительниця

Свята великомучениця Анастасія, родом римлянка, постраждала за Христа в часі гоненіння при Діоклитіані. Батько її був язичником, мати - таємною християнкою. Учителем святої Анастасії був благочестивий та освічений християнин Хрисогон. Після смерти дружини батько видав святу Анастасію заміж за язичника Помплія, але под приводом вигаданої хвороби вона зберегла  дівоцтво.

Переодягаючись убогою, у супроводі лише однієї служниці вона відвідувала в'язниці: годувала, лікувала, траплялось частенько навіть викуповувала в'язнів, як потерпали за віру у Христа. Коли служниця розповіла про все Помплієві, він застосував щодо дружини тортури і не дозволив виходити з домівки. Тоді свята Анастасія стала таємно листуватись з Хрисогоном, котрий запропонував святій озброїтись терпінням, пришпелитись усема думками до Хреста Христового, готуючи себе до служіння Господеві, і передрік швидку погибель Помплія в морі. Незабаром, вирушаючи в складі делегації до Персії, Помплій дійсно утонув. Після смерти чоловіка свята Анастасія стала щедро раздавати свої маєтки убогим та знедоленим.

Діоклитіану донесли, що християни, котрими заповнені в'язниці Риму, відважно переносять муки. Тоді він наказав за одну ніч умертвити усіх їх, а Хрисогона прислати до нього в Аквілею. Свята Анастасія слідом прямувала за своїм учителем.

Імператор особисто допитував Хрисогона, та не зумівши схилити його до відречення, наказав зтяти йому голову і кинути в море. Тіло та усічена голова святого мученика були винесені хвилями на беріг. Їх за Божественним об'явленням знайшов пресвітер Зоїл и, вклавши до ковчегу, приховав у своєму домі. Тоді святий Хрисогон явився Зоїлу та об'явив йому, що невдовзі зазнають мучеництва Агапія, Хіонія та Ірина - юні християнки, які мешкали неподалік, і звелів спрямувати до них святу Анастасію. Самому Зоїлу Хрисогон пророчив швидке мирне упокоєння. Одночасно, у видінні, Хрисогон показав святій Анастасії дорогу до Зоїла. Завітавши до пресвітера, вона помолилась біля мощей святого Хрисогона, а потім духовно укріпила трьох дів перед тортурами. Коли мучениці віддали душі Господеві, вона сама похоронила їх.

Виконавши заповідане учителем, свята почала мандрувати. Оволодівши на той час майстерністю лікування, вона повсюди з ревністю прислуговувала в'язням. За свої подвиги свята Анастасія здобула собі ім'я Узорішительниці, оскільки своїми чисельними трудами звільнювала від тяжких кайданів тривалих страждань багатьох сповідників Імені Христового.

Якось вона познайомилась з благочестивою молодою вдовою Феодотиєю і знайшла в її особі собі вірну помічницю. Незабаром обоє зазнали гонінь. Святу Анастасію схопили, коли вона перебувала в Іллірії. Тоді, коли за наказом Діоклитіана в впродовж однієї ночі були знищені всі в'язні-християни, свята Анастасія прийшла до однієї з темниць і, не знайшовши там нікого, почала гучно ридать. Наглядачі зрозуміли, що вона християнка, і доправили її до управителя області, котрий намагався переконати святу відректись від Христа, лякаючи її стражданнями, а після цього передав її до рук Капітолійського жреця Ульпіана. Лукавий жрець запропонував святій Анастасії вибір між розкошами, богацтвом і важкими стражданнями, поклавши перед нею з однієї сторони золото, дорогоцінні каміння та  одяг, а з іншої - страхітливі знаряддя тортур. Язичницький підступ був засоромлений нареченою Христовою - свята Анастасія відкинула богацтво й обрала тортури. Але Господь продовжив шлях земного подвигу святої. Приголомшений вродою Анастасії, жрець вирішив осквернити її чистоту, однак при першій спробі торкнутися до неї він раптово осліп. Потерпаючи від болю, він поспішив до язичницького храму, волаючи до ідолів допомогти, але напвдорозі впав і помер. Святу Анастасію бузо звільнено, вона разом з Феодотією знову почала прислуговувати  страждальцям християнам. Невдовзі свята Феодотія і троє її синів прийняли мученицьку смерть. Її старший син Євод відважно тримався перед суддею і з покорою переніс побої. Після тривалих тортур їх усіх кинули до палаючої печі.

Святу Анастасію було схоплено вдруге і присуджено їй голодну смерть. Вона пробула у темниці без їжі 60 днів. Мучениці кажної ночі являлась свята Феодотія і укріпляла її. Побачивши, що голод не завдав святій Анастасії жодної кривди, суддя наказав утопити її разом з засудженими злочинцями. Серед цих людей був і переслідуваний за християнську віру Євтихіан.

Коли корабель вийшов у відкрите море, воїни просверлили у ньому отвори, а самі пересіли до човна. В'язням явилась свята Феодотія і повела корабель до берега. Зійшовши на сушу, чудом спасенні 120 чоловік увірували у Христа та були хрещені святими Анастасією та Євтихіаном. Уже згодом усі вони були схоплені та віддані на мученицьку смерть. Святу Анастасію крестовидно розтягнули між чотирма стовпами над разпаленим вогнищем. Її тіло, не ушкоджене вогнем, одна благочестива жінка Аполінарія поховала в саду. В V столітті мощі святої Анастасії були перенесені до Константинополя, де на її честь було побудовано храм. Пізніше голову та правицю великомучениці перенесли до створеного неподалік від Святої Гори Афон монастир святої Анастасії Узорішительниці.

Мучениця Юліанія i ті, що з нею в Нiкомидiї потерпіли

Свята мучениця Юліанія, донька заможного язичника Африкана, народилась в м. Нікомидії. В дев’ятирічному віці була заручена з Елевсієм. Свята Юліанія таємно прийняла святе Хрещення. Коли настав час весілля, Юліанія рішуче відмовилась від нього. Батько намагався різними способами схилити дочку, щоб вона вийшла заміж, але, не досягнувши бажаного,  жорстоко над нею знущався.

Після чого віддав доньку на суд правителеві міста Елевсію, колишньому нареченому Юліанії. Елевсій просив Юліанію вийти за нього заміж, обіцяючи не примушувати її відрікатися віри в Христа.

Свята Юліанія відмовилась, обравши муки. Святу довго и жорстоко били, але вона після кожного допиту отримувала від Бога зцілення і нові сили. Тортури здійснювали при великому натовпі людей, з котрих 500 чоловіків і 130 жінок, бачачи незламність та відвагу святої та чудесні зцілення її ран, теж сповідали Христа. Вони були вбиті мечем, охрестившись власною кров’ю.

Бачачи незламність мучениці, Елевсій присудив Юліанію на смерть. Сповідниця з покорою сприйняла вирок та з радістю прославила Господа, Який сподобив її прийняти мученицький вінець.

Святу мученицю Юліанію стратили в 304 році.

Ігнатій Богоносець або Ігнатій Антиохійський (грец. ), († 107, Рим) — один з перших отців Церкви, єпископ Антіохії, учень апостола Івана Богослова, святий, мученик.

Святий Ігнатій Богоносець був учнем св. Івана Богослова. Згодом він став єпископом Антіохії і, як добрий пастир, впродовж 40 літ підтримував дух свого стада в час переслідування християн. За правління імператора Траяна його ув'язнили і повезли до Рима на суд. Під час довгої подорожі Ігнатій укріпляв місцевих християн у правдах святої віри. Тоді ж він написав сім листів до різних церковних громад. Саме Ігнатій Богоносець у листі до вірних міста Смирни в Малій Азії вперше використав вислів «Вселенська Церква».

Коли християни Рима намагалися визволити Ігнатія від смерті, він сказав їм: «Дозвольте мені стати поживою диких звірів, щоб тільки дістатися до Господа. Я — Боже зерно, і мене мають змолоти зуби диких звірів, щоб я міг стати чистим Христовим хлібом». Помер Ігнатій мученицькою смертю 107 року в Римі, а його святі мощі перенесено в Антіохію.
Мученицька смерть Святого Ігнатія

Св. Ігнатій Богоносець загинув мученицькою смертю в Римі за імператора Траяна, який наказав кинути його на розтерзання звірам. Вірні позбирали кості св. Ігнатія і поховали у Римі. Згодом святі мощі відіслали до Антіохії, де їх поховали у храмі на дафнійському передмісті. У 450 році святі мощі перенесли до нової церкви, збудованої на місці зруйнованої поганської богині Фортуни. Мощі св. Ігнатія прославилися численними чудами. У середині VII ст. їх перенесли до Рима в церкву св. Папи Климента.