Про св. Василія Великого

Першого січня, на початку року, наша Церква святкує пам'ять смерті одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379). Його особа з будь-якої точки зору незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ за походженням, а й аристократ духу, характеру, науки і святости. Печать його глибокої віри, героїчної любови до Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.

Знаменна прикмета святого Василія як архипастиря — це безстрашність у визнаванні й обороні святої віри. В його часи єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валент (364-379), охрещений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких гонінь єпископів і вірних лише Василій зважився стати перед самим цісарем. Історики описали зустріч святого Василія з Модестом, префектом Преторії. Він, як Валент, запеклий аріянин наказав спалити разом з кораблем 88 священиків. Модест кличе святого Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не звертається до нього як до єпископа. Кричить на святого Василія і погрожує йому вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози святий Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак, звітуючи цісареві Валентові про свою розмову з Василієм, сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і стійкий перед усякими переконуваннями". І цісар залишив святого Василія у спокої.

Святий Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинником у навчанні святої віри. Святий Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте. Оповідає святий Єфрем Сирин, який прийшов до Кесарії відвідати святого Василія і зайшов до церкви, де якраз той проповідував, і побачив білого голуба на рамені святого Василія. І тоді святий Єфрем вигукнув: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух". Вогненний стовп — це символ його геройської любови до Бога і ближнього. Він став символом і його духовних синів у Василіянському Чині.

Святий Василій Великий — митець і апостол пера. Небагато прожив, але багато написав, його велика духовна спадщина — це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма і 366 листів.

Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імени. Святе Євангеліє про це так говорить: "Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус — ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня.

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілости.

В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для ізраїльтян велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: "Сказав Бог до Авраама: "Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп'я, у ваших поколіннях" (17, 9-12).

Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік.

На Сході празник Обрізання став загальним десь у VІІІ-ІХ сторіччі, бо щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст.) має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого.

13 січня пам'ять прп. Меланії Римлянки

Преподобна Меланія Римлянка
432Преподобна Меланія народилася в християнській сім'ї. У чотирнадцять років Меланія проти своєї волі була видана заміж за знатного юнака Апініана. З самого початку сумісного життя свята благала чоловіка жити з нею в непорочності або відпустити. Апініан відповідав: «Коли за велінням Господа у нас народиться двоє дітей в спадкоємці своєму майну, тоді разом відречемося від світу». Незабаром свята Меланія народила дівчинку, яку молоді батьки присвятили Богові. Другі пологи Меланії були передчасними і болісними. Народився хлопчик, його охрестили, і він відразу помер. Бачивши страждання своєї дружини, блаженний Апініан просив Бога зберегти життя святій Меланії і дав обітницю провести залишок сумісного життя в непорочності. Видужавши, свята назавжди зняла свій шовковий одяг. Незабаром померла їх дочка. Тим часом батьки святих опиралися їх бажанню присвятити себе Богові. Тільки, коли батька Меланії спіткала смертельна хвороба, він просив у них вибачення і благословив слідувати вибраному ними шляху, і молитися за нього.
Святі відразу залишили місто Рим, і для них почалося нове життя, цілком присвячене служінню Богові. Апініану було на той час 24 роки, а Меланії – 20. Вони почали відвідувати хворих, приймати мандрівників, щедро допомагати бідним. Обходили в'язниці, місця заслань і копальні і визволяти нещасних, які сиділи там за борги. Продавши маєтки в Італії і Іспанії, вони допомагали старцям і монастирям, купуючи для останніх землі в Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині. За їх гроші було побудовано багато храмів і лікарень. Коли вони, покинувши батьківщину, відплили до Африки, під час плавання почалася сильна буря. Моряки говорили, що це гнів Божий, але блаженна Меланія сказала, щоб вони довірили корабель волі Того, Хто несе його. Хвилі прибили корабель до острова, на якому стояло місто. Це місто взяли в облогу варвари і вимагали від жителів викуп, загрожуючи місту знищенням. Святі внесли потрібні гроші, і тим врятували від загибелі місто і його жителів. Прибувши до Африки, вони і там надавали допомогу всім, хто у цьому мав потребу.
У Африці святі пробули 7 років, а потім, позбувшись, по заповіді Христовій, усіх своїх багатств, відправилися до Єрусалиму. В Олександрії, їх прийняв святий єпископ Кирил і вони зустрілися в храмі зі святим старцем Несторієм, який мав дар пророцтва і зцілення. В Єрусалимі святі роздали бідним золото, яке залишилося у них, і проводили дні свої в убогості і молитві. Після недовгої подорожі до Єгипту, де святі відвідали багато отців-пустельників, свята Меланія зачинилася в самотній келії, на горі Еліонській, лише рідко бачившись зі святим Апініаном. Поступово біля келії виник монастир, де зібралося до дев'яноста дів. Свята Меланія не погодилася бути ігуменею, а як і раніше жила і молилася усамітнено. В повчаннях свята Меланія закликала сестер молитися, берегти свої помисли і зігрівати перш за все любов до Бога і один до одного.
В обителі її стараннями був побудований молитовний будинок і вівтар, де поховали мощі святих: пророка Божого Захарія, святого Першомученика Стефана і Сорока святих, які прийняли мученицьку смерть в Севастії. До цього часу святий Апініан відійшов до Господа. Свята Меланія поховала мощі блаженного і провела близько чотирьох років біля цього місця в пості і безперестанній молитві.
Свята побажала побудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, пославши християн, які дали кошти на монастир. Прийнявши їх з радістю, свята Меланія за один рік здійснила цю велику справу. Закінчивши свої труди, блаженна покинула Єрусалим, відбувши до Константинополя до свого дядька-язичника, в надії спасти його душу. По дорозі вона молилася у мощей святого Лаврентія, на місці його мучеництва, і отримала добру ознаку. Прибувши до Константинополя, свята знайшла там свого дядька в хворобі. Під впливом її бесід хворий відкинув язичництво і помер християнином. В той час багато жителів столиці бентежило єретичне вчення Несторія. Свята Меланія приймала всіх, хто звертався до неї за повчанням. Багато чудес відбулося за молитвами блаженної. Повернувшись в свій монастир свята Меланія спокійно віддала свою душу Господу. Це сталося в 439 році.

Преподобный Зотик Сиропитатель

Главной заботой христиан издревле были сироты, вдовы, нищие и больные, не имущие собственных средств пропитания. К лику святых благодетелей, прославившихся призрением сирот, принадлежит и  преподобный Зотик Сиропитатель (IV в.), любимец императора Константина Великого, который пришел из Рима в Константинополь и, отвергнув мирскую честь и суету, принял пресвитерство и служил меньшей братии Христовой. Святитель Зотик открыл в своем доме странноприимницу для бездомных, больных, странников и нищих, был истинным отцом для вдовиц, немощных и сирых. Прокаженных тогда бросали в море, но милосердный Зотик выкупал их и селил за городом, где устроил больницы, и врачевал своими молитвами, ибо Господь оделил его даром исцеления.

Столь щедрый и любвеобильный к другим, преподобный был необычайно строг к себе - постом и воздержанием побеждал свои страсти, сторонился мирской жизни, молитвами возвышая свою душу.

Императору Констанцию, зараженному арианством, благочестие преподобного Зотика было не по душе. Узнав, что все средства, полученные от Константина Великого, преподобный тратил на нищих, больных и прокаженных, он велел предать его жестокой смерти. 

Свята мучениця Анісія

  Жила у м.Солуні (Фессалоніки) в царювання імператора Максиміана (284-305).

 По смерті батьків, які виховали її в дусі християнського благочестя, святая Анісія роздала майно бідним і стала проводити строге життя в недосипанні, пості та молитві.

 Під час гоніння на християн Максиміан видав едикт, за яким всякий мав право безкарно вбити християнина. Одного разу, коли Анісія йшла в храм на молитву, її зупинив воїн - язичник і зажадав, щоб вона пішла на язичницьке свято сонця. Свята Анісія лагідно відмовилася. Коли ж воїн зухвало схопив її і намагався зірвати з голови покривало, відштовхнула його, плюнула в обличчя і сказала: "Так заборонить тобі Господь мій Ісус Христос!" Воїн в люті витягнув меч і пронизав святу мученицю.

 Присутні над її тілом плакали і голосно нарікали на жорстокого імператора, який видав настільки нелюдський указ. Християни поховали мученицю поблизу міських воріт, а над її могилою був споруджений молитовний будинок.

Преподобный Маркелл,

игумен обители «Неусыпающих»

Преподобный Маркелл, игумен обители «Неусыпающих», был родом из г. Апамеи в Сирии. Он рано лишился своих родителей-христиан. Образование получил сначала в Антиохии, затем в Ефесе. Все имение, доставшееся от родителей, он роздал нищим, порвав связь с миром. В Ефесе под руководством опытного старца Маркелл вступил на путь подвижничества, но затем ушел в Византию к преподобному Александру, игумену обители «Неусыпающих». Обитель получила название от того, что в ней псалмопение совершалось беспрерывно – день и ночь. Преподобный принял Маркелла и постриг его в иночество. Ревностно подвизаясь в бдении, посте и молитве, святой рано удостоился великих духовных дарований и дара прозорливости. Он провидел день кончины аввы Александра и свое избрание игуменом, но, будучи сам еще молод, не захотел иметь подначальных и временно удалился из обители, обходил монастыри, получая назидание от старцев.

После смерти святого Александра, когда игуменом был поставлен авва Иоанн, Маркелл вернулся, к великой радости братии. Авва Иоанн сделал Маркелла ближайшим своим помощником. После смерти Иоанна святой Маркелл, вопреки своему желанию, был избран игуменом монастыря и в этом сане пребывал 60 лет. Далеко распространилась слава о его святой жизни. К Маркеллу приходили издалека знатные и простые, богатые и убогие. Окружавшие святого много раз видели Ангелов, сопутствовавших святому и охранявших его. Помощью Божией обитель «Неусыпающих» благоустраивалась. Святой Маркелл, получая от верующих людей средства на ее расширение и украшение, построил прекрасную большую церковь, больницу, странноприимный дом. Своей молитвой преподобный врачевал болезни, изгонял бесов и творил чудеса. Так, один из иноков был послан в Анкару и там заболел. Будучи при смерти, он мысленно воззвал к своему авве. В тот же час преподобный Маркелл духовным слухом услышал вопль ученика, встал на молитву, и больной тотчас же выздоровел. Когда корабль, на котором находились его иноки, находился в опасности, молитвой преподобный утишил морскую бурю. Когда святому сказали, что в Византии бушует пожар, он слезно помолился за погибающий в огне город, и пожар утих, как бы потушенный слезами преподобного.

Однажды слуга некоего вельможи Ардавурия, незаслуженно обвиненный, укрылся в обители от гнева господина. Ардавурий дважды требовал от святого Маркелла, чтобы он выдал ему Иоанна, но тот всякий раз отказывался. Тогда Ардавурий прислал отряд воинов, и монастырь был окружен. Упавшие духом братия пришли к авве, прося избавления от беды. Святой Маркелл один бесстрашно вышел за ворота монастыря к воинам, держа крест. Преподобного окружало сияние, от креста исходили молнии; слышался гром. Тогда отряд обратился в бегство. Ардавурий, узнав от воинов о случившемся, пришел в ужас и, ради святого Маркелла, простил слугу. Преподобный мирно преставился к Богу в 485 году. Его верный ученик Лукиан тяжко скорбел о нем, но на пятый день после кончины преподобный Маркелл явился ему и утешил, предсказав скорую кончину.

11 січня – память святих мучеників 14 000 младенців, від Ірода у Вифлиємі убитих

11 січня Православна Церква вшановує память святих 14 000 тисяч младенців, невинно убитих царем Іродом.

Ці безневинні немовлята іудейські чоловічої статі постраждали заради вічного Немовляти Христа - Сина Божого.

Почувши від волхвів про народження Іісуса Христа - нащадка Давидового, Ірод, що походив не з царського роду, зніяковів і весь Єрусалим з ним. Ірод запитав первосвящеників і книжників іудейських: «Де повинен народитися Христос?». Цар таємно вивідував від волхвів про час бачення зірки, що привела їх до Єрусалиму, і сказав волхвам: «Підіть і ретельно розізнайте про Немовля, і коли знайдете Його, повідомте мені, щоб і я поклонився Йому».

Ірод, обманутий волхвами, які, поклонившись Немовляті Христу, не повернулися до нього, а іншим шляхом відправилися в країну свою, сильно розгнівався. Побоюючись, щоб новонароджений цар іудейський не відняв у нього царства, Ірод послав через рік після народження Іісуса Христа, не знаючи точне Його місцезнаходження, наказав винищити усіх немовлят у Вифлеємі і його околицях, від двох років і молодше, щоб в числі їх погубити і Немовля Христа. Так злобний і суєтний Ірод приніс в жертву своєму неприборканому владолюбству 14 000 немовлят, не знаючи, що Іісус Христос народився заснувати царство не земного владарювання, а вічного спасіння; не відаючи, що всі підступи людські безсилі та марні для всемогутнього Промислу Божого, безперешкодно звершуюючого спасіння світу. Як наслідок - життя самого Ірода, самовпевнено піклуючогося про себе, тривало не більше року: суд Божий, за словами церковних письменників, спіткав Ірода страшними хворобами, і він помер в тяжких муках.

Немовлята-мученики увійшли до царства небесного не через двері святого Хрещення, а мученицькою смертю за Іісуса Христа, яку Сам Він назвав Хрещенням (Мк. X, 39). І цим Хрещенням, у разі потреби, замінюється саме таїнство Хрещення водою.

Пам'ять немовлят, заради Христа вбитих від Ірода, Церква почала звершувати ще з перших часів християнства. Про це свідчать в своїх бесідах отці Церкви IV, III і II століття, такі як: святитель Іоанн Златоуст, святий Кипріан, єпископ карфагенський, Оріген і інші. Останній називає вифлеємських немовлят початком християнських мучеників. Перший з святих Отців, хто почав прославляти вифлеємських Немовлят, як першомучеників, був святий Іріней, єпископ Ліонський (II століття).

Згодом святий Андрій Крітський і вже згадуваний Кипріан Карфагенський написали для Церкви хвалебні пісні на день побиття немовлят і ці пісні звершуються Церквою цього дня.

мчч. 20000, спалених у Нікомидії

Поганський імператор Діоклетіан жорстоко переслідував християн за їхню святу віру в Ісуса Христа. Тисячі вірних у той час прославили Бога мученицькою смертю. Багато відважних християн загинули 303 року в місті Нікомидії в Малій Азії. Всіх замучених за Христову віру Церква прославляє як святих мучеників нікомидійських.

Святий Теодор Студит

          Св. Теодор Студит народився приблизно в 759 році в багатій сім’ї з Константинополя, яка мала великі заслуги в розвитку монашого життя і його ідеалів. Разом з своїм братом Йосифом, який в майбутньому стане митрополитом Солуні, вступив до відомого монастиря Секкудіон на горі Олімп. В цей час монастир був під опікою його вуйка Платона. Після семи років (787 або 788) Теодор став священиком. Незважаючи на те, що кількість послушників Платона збільшувалась, в певному віці він вже не був спроможний керувати монастирем, і тоді Теодор став на його місце настоятеля монастиря (795). Наступного року він зайняв негативне становище в справі розлучення імператора Константина IV і потрапив в немилість влади та імператора. Його і монахів було приречено на вигнання. Теодор відбув його в Солуні. Пізніше на деякий час він повернувся з монахами в Секкудіон, але незабаром знову був змушений залишити монастир і шукати притулку в столиці. Тим часом в 798 році Теодор отримав пропозицію, щоб оселитися на землях Псаматії, в монастирі, який колись започаткував консул Студита. Таким чином став він „студитом”, зрештою, так само, як його підвладні, яких пізніше так називали.

          Новий монастир інтенсивно розвивався, а кількість монахів в ньому досягала тисячі. З цього приводу, спільноту треба було реорганізувати. Частково це була ідея Платона, однак розвинув і реалізував її саме Теодор. Він підготував план кожного заняття в монастирі, створив цілу ієрархію становищ, уточнив справи монашої убогості, встановив щось на зразок кодексу покути. Одночасно вмів знайти золоту середину між молитвою, роздумуванням над Св. Письмом і працею в монастирі. Реформа монастирського життя, відповідно до тих законів, дуже швидко поширилася на інші монастирі. Пізніше перейняли її монaхи на Св. Горі Афон. Змінені правила монашого життя поступово поширилася в південній Італії та на Русі.

          Теодор мав настільки великий авторитет, що на протязі віків захоплювалися ним люди, віддані монашому життю. В ХХ столітті митрополит Шептицький заснував монашу спільноту на ідеалах Св. Теодора, а монахів, які належали до неї, названо студитами. Св. Теодор був чудовим реформатором монашого життя, а також стійким послідовником і охоронцем культу ікон. Лише він повернувся з одного вигнання, а вже його незадоволення вчинками патріарха Никифора І призвело до наступного ув’язнення і повторного заслання. Під час другого етапу іконоборства, за імператора Лева, Св. Теодор знову був засланий цього разу в Смирну. В місцях свого зіслання писав листи, утверджуючи своїх послідовників в ортодоксії і мужності для справи.
         
          Помер Св. Теодор 11 листопада 826 року.

Святий першомученик і архидиякон Стефан

Святий Стефан походив з євреїв, які жили за кордоном, тобто поза Святою Землею. Такі євреї називалися елліністами, оскільки в них відчувався вплив грецької культури, яка домінувала в Римській імперії. Після зішестя Святого Духа на апостолів Церква стала швидко зростати, і виникла необхідність піклуватися про сиріт, вдів і бідних – всіх тих, хто прийняв хрещення. Апостоли запропонували християнам виділити сім достойних мужів для опіки над тими, хто мав у цьому потребу. Висвятивши цих сімох чоловік в диякони (що означає помічники, служителі), апостоли зробили їх своїми найближчими помічниками. Серед дияконів виділявся своєю міцною вірою і даром слова молодий Стефан, якого називали архидияконом, тобто першим дияконом. Незабаром диякони, окрім допомоги бідним, почали приймати найближчу участь в молитвах і богослужіннях.

Стефан проповідував в Єрусалимі слово Боже, підкріплюючи істинність своїх слів знаменнями і чудесами. Успіх його був дуже великим, і це породжувало проти нього ненависть ревнителів закону Мойсея – фарисеїв. Вони схопили його і відвели в синедріон – найвище судилище у євреїв. Тут фарисеї представили лжесвідків, які стверджували, що він у своїх проповідях зневажає Бога і пророка Мойсея. У своє виправдання святий Стефан розповів синедріону історію єврейського народу, показуючи на яскравих прикладах, як євреї завжди опиралися Богові і вбивали посланих Ним пророків. Члени синедріону слухаючи його, все більш розгорялися гнівом.

В цей час Стефан побачив, як над ним розкрилося Небо, і він вигукнув: «Я бачу небеса, що розкрились, і Сина Людського, який стоїть праворуч Бога» (Діян. 7, 56). Почувши це, члени синедріону розлютилися. Закриваючи свої вуха, вони кинулися на Стефана і відвели його за місто. Тут, за законом, свідки, які перші звинуватили Стефана, першими почали побивати його каміннями. При цьому був присутній хлопець Савл, якому було доручено стерегти одяг тих, хто побивав камінням Стефана.

Так архидиякон Стефан став першим мучеником за Христа у 34 році після Різдва Христового. Після цього почалося в Єрусалимі переслідування християн, від якого вони змушені були бігти в різні частини Святої Землі і в сусідні країни. Так християнська віра почала розповсюджуватися в різних частинах Римської імперії. Кров первомученика Стефана не пролилася дарма. Незабаром Савл, який спочатку схвалював це вбивство, пізніше увірував, прийняв хрещення і став відомим апостолом Павлом – одним з найуспішніших проповідників Євангелія. Через багато років після цих подій апостол Павло, відвідавши Єрусалим, був також схоплений розлюченим натовпом юдеїв, які хотіли побити його камінням. У своїй бесіді з ними він пригадав про безневинну смерть Стефана і про свою участь в ній (Діян. 22).