Глава УКГЦ про результати зустрічі з Януковичем
http://vk.com/zarvanycia?z=video-36917080_167868550%2Fb3e4707d69bdebf2bd

Святая Тамара, царица Грузии

Святая Тамара (1184-1213 гг.), грузинская царица, была дочерью Георгия III от красавицы Бурдухан. При ее матери христианство уже распространилось в разных частях Грузии. Тамара оставила о себе добрую память в народе. Некоторые племена Грузии почитают Тамару, как целительницу недугов.

Грузинские сказания прославляют ее кротость, миролюбие, мудрость, религиозность и красоту. Известно еще, что святая Тамара заботилась о бедном народе, о вдовах, сиротах и содействовала духовному развитию Грузии. Кроме того, она покровительствовала поэтам, писателям, построила много храмов, а также роскошный Вардзийский дворец. Церковь за заботы и щедрые дары причислила Тамару к лику святых.

Святая Тамара созвала церковный собор, который устранил неурядицы в церковной жизни и сместил недостойных иерархов. Успешна была и ее государственная деятельность, благодаря которой Грузинское царство увеличилось и окрепло.

26 січня пам'ять мчч. Єрмила і Стратоніка. Прп. Іринарха, затворника Ростовського. Прп. Якова, єпископа Нізібійського

Святі мученики Єрмил і Стратонік
323Коли царював Лікіній нечестивий і вельми скверним своїм богам жертвами догодити намагався, настала смерть тяжка для всіх християн: через них обстежували міста, за ними шукали по краях і селах, і кожен, хто знаходив християнина і цареві про нього сповіщав, милий йому був і великої чести удостоювався. Через те всі шукати й гонити християн кинулися, щоб цареві догодити. Тому до Лікінія, що якось на високому місці сидів і творив суди, приступив один із воїнів, говорячи: "Є один тут християнин на ім’я Єрмил, який, за звичаєм християнства свого, має сан дияконський, бо, віддавна служачи Христові, над богами нашими і тобою, о царю, насміхається і ні за що має". Це почувши, Лікіній відразу шукати і взяти його звелів. І знайдений був святий десь, коли молився і руки здіймав до Господа, Бога свого. Довідавшись, що беруть його на суд і муки за Христа, радості і веселості сповнився і пішов з воїнами не примусом ведений, але наче почесті прийняти поспішав із поспіхом, і став перед царем з відвагою.

Бачачи його, цар сказав: "Скажи точно, чи християнином ти є, як же я про тебе чув?" Той же відповів: "Не лише те вільним голосом сповідую, що християнином є, але й це повідомляю, що освячений є Богові невидимому і стою перед Ним у чині диякона". Цар же сказав: "То й нашим богам будь дияконом, тобто служителем". Мученик же посміявся з його слів, казав: "Думаю, що глухий ти, о царю, і безумний: я сказав тобі, що служу Богові невидимому, а не тим вашим ідолам, які є видимими, самі ж вони не бачать ані не знають, що то є бути комусь дияконом, їх же ти, звабившись, як богів шануєш, вони ж є камінням і деревом зовсім бездушним і глухим, ділом рук людських, з них же швидше насміхатися, а не поклонятися їм випадає". Не терпів же цар вільної його промови і зразу якоюсь зброєю мідною, на муки приготованою, звелів бити мученика по лиці, а речникові ж кричати: "Не будь язиком дерзосним, о Єрмиле, шануй царя, богам принеси жертву і звільни себе від муки". Він же, сильно битий, виглядав так, наче жодного болю не відчував, але й, навпаки, катовій докоряв немочі. Тоді найяснішим голосом вигукнув, кажучи: "Рани безконечні приймеш, і страшну Божу руку на собі пізнаєш, бо залишив Творця свого, до глухих і німих богів прислухаєшся. А що більше, що й інших до тої ж своєї погибелі притягти намагаєшся, бо на спасіння їхнє заздриш". Після цього звелів цар відвести його в темницю на три дні, сподіваючись, що передумає і розкається в зухвальстві своїм. Мученик же, йдучи, співав: "Господь поміч моя, не боюся, що вчинить зі мною людина". "На Бога уповаю, не боюся, що зробить мені плоть". Входячи ж у темницю, заспівав: "Ти, що пас Ізраїля, почуй, наставляв, наче ягня, Йосифа, сидячи на херувимах, явися і прийди спасти нас". Не зневажив же Господь раба Свого, але послав ангела, щоб утішав й укріплював його, який, явившись, сказав йому: "Єрмиле, будь відважним, говори й не мовчи, далі ж не бійся, бо переможеш зразу каверзи катівські і згори приймеш за страждання вінець пресвітлий". Так Бог озброїв воїна Свого на подвиг, підперезав його силою, навчив руки його на боротьбу і дав лук мідний м'язам його і щит спасіння. Через три дні царЛікіній, сівши на судищі, наказав привести Єрмила і сказав йому: "Чи ти вже розкаявся і хочеш вже богам принести жертви, щоб звільнитися від мук, для тебе приготованих? Чи ще тим же охоплений безумством і добровільно на погибель віддаєшся?"

На це Христів воїн за честь Господа, що Його озброїв, сміливо відповідав: "Єдине скажу тобі, о царю, і належить тобі задовільнитися першими словами моїми й більше не питати. Є-бо для мене Бог на Небесах, для Нього ж єдиного живу і Йому ж себе самого як жертву принести намагаюся, і від Нього великої сподіваюся допомоги". Сказав цар: "Побачу, чи Той, що на Небесах, поможе тобі". І зразу звелів шістьом воїнам, міцним і лютим, взяти його і, простягнувши на землі, бити без пощади. Битий же був мученик, терпів, як безтілесний, і молився до Бога, кажучи: "Господи, Боже мій, задля мене при Понтії Пілаті рани і биття перетерпів, Сам мене, знову страждаючого задля Тебе, укріпи, щоби я зміг теперішній подвиг здійснити і причасником бути страстей Твоїх, достойний хай буду причаститися вічної Твоєї слави". Коли так святий молився, голос раптом почувся зверху, говорячи: "Амінь, амінь, Єрмиле. Після трьох днів визволишся від бід теперішніх і приймеш велику винагороду за свої страждання". Той голос велику сміливість і міцність приніс мученикові, тим, що мучили, — великий страх і трепет наклав, впали-бо на землю й не могли нічого зробити. І цар тремтів, проте не хотів Божої пізнати сили і звелів знову відвести мученика до темниці. Був же сторожем в'язниці Стратонік, йому ж зустріти мученика наказали. Стратонік же той був християнином таємно і другом святого Єрмила, за нього ж і болів серцем. Бачачи його в муках, веселився ж духом через відвагу і міцність його, але сам не міг віддатися на такі страждання. Святий же Єрмил, входячи в темницю, співав, говорячи: "Господь просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся? Господь захисник життя мого, кого устрашуся?" І осяяло його зверху світло небесне, і знову чувся голос, який велів бути відважним. І по трьох днях знову на судищі сів мучитель, Єрмила святого на випробовування привів — той же став світлий лицем, очима веселий і сповнений радости в серці. Мучитель же Лікіній, похитуючи головою і підсміхаючись до мученика, говорив: "Скажи нам, яку користь принесла тобі похмура в'язниця?

І час, що минув у злостражданні, чи переконав тебе підкоритися законові царському й віддати богам честь належну? Чи ще треба буде пошукати мук проти такого загрубілого серця твого?" Мученик же відповідав: "Мені похмура в'язниця велику світлість виклопотала, і нині душа моя є в мирі, і радості, і невимовному просвітленні, що добру мені дає надію отримати блага майбутні. Я ж дивуюся вельми, що та пітьма, яка в тобі, ніяких не зазнає змін, але завжди потьмарює душевні твої очі, щоб не бачити істини". Коли так святий блуд царя викривав, закричав Лікіній: "Нічого ж іншого, як же бачу, звик ти лише відкрито дошкуляти через нестримний язик і зухвалу душу й безумство своє. Проте відповідай і кажи відкрито: чи принесеш жертву богам і чи нашому підкоришся велінню? Чи достойні за ділами своїми муки приймеш?" Христовий же мученик Єрмил відповідав: "Маєш вже відповіді мої, о царю, і нічого більше від мене не почуєш. Роби далі, що хочеш, і здійснюй на ділі, що замислив". Розгнівався Лікіній, звелів простягти святого на землі нагого, палицями по животі бити. Святий же в накладених ранах одну мав відраду — Христа, до Нього ж душевні зводячи очі, молився: "Боже, поспіши на допомогу мені, почуй, Господи, поспіши допомогти мені". Кат же, лютувавши гнівом через терпіння святого, звелів кігтями орлиними розшматовувати його живіт, щоб "бачив, — казав, — своїми власними очима нутрощі свої". Мученик же говорив: "Серце моє і плоть моя зраділи в Бозі живому". "Бо ситтю і єлеєм сповнилася душа моя, й устами радості вихваляють Тебе уста мої".

Стратонік, бачачи святого Єрмила, друга свого, так нелюдськи мученого й утробу його розшматовану, почав плакати, що побачили деякі з тих, котрі там стояли, і зразу цареві сповістили, говорячи, що Стратонік, сторож темниці, відкрито виявляє, що він причетний до блуду християнського і дружній з Єрмилом, бо співчуває йому і за ним плаче. Цар же, Стратоніка прикликавши, питав його, чи друг йому Єрмил? Стратонік же, не хотівши брехати, цей учень істини, і бачачи, що прийшов час подвигу його, визнав себе другом Єрмиловим і християнином, і ганьбив ідолів, що бездушні, і тих, що кланяються їм, що є безумні. Єдиного ж Бога, що Небо і Землю створив, прославляв. Цар же люті сповнився, звелів Стратоніка нагого по цілому тілу палицями бити. Битий же святий був, зводив до святого Єрмила, друга свого, очі, і говорив: "Моли за мене Христа, Єрмиле, щоб подав мені сильну й непохитну зберегти віру і бути вищим від тих, що мучать мене". Підсміхався ж із Лікінія і вмовляв його, щоб перестав поклонятися сліпим і бездушним кумирам, щоб побоявся ж помсти істинного Бога, в Його ж руки впасти є страшно. І битий був святий доти, поки, знемігши, замовк.

Після цього звелів цар обох, Стратоніка і Єрмила, вкинути в темницю. Молився ж святий Стратонік, говорячи: "Господи, не згадуй беззаконня мого першого". Але й обоє промовляли до Бога: "Поможи нам, Боже, Спасителю наш, задля слави імені святого Твого". І чули божественний голос, який говорив: "Біг закінчите, віру збережете, далі відкладеться вам вінець правди, його ж завтра приймете". Коли настав ранок, приведений був знову Єрмил на судище, і спитав його Лікіній: "Чи принесеш жертви богам?" Відповідав святий: "Як же і спершу говорив тобі, так і нині говорю, через що печи, січи і як же хочеш муч мене: навчився-бо не боятися тих, що убивають тіло, душі ж убити не можуть". Кат же звелів повісити на дереві святого й ножами різати плоть його. Святий же у лютому тому болю безперестанно молився, говорячи: "Будь мені помічником, Господи, Спасителю мій". І чув зверху голос: "Не бійся, з тобою є Бог твій". Після цього цар засудив святого Єрмила на потоплення в ріці Істрі. Стратоніка ж святого привівши, вмовляв його принести жертву богам. "Щоб і ти, — казав, — окаянний, не постраждав, як же і друг твій". Відповідав блаженний Стратонік: "Справді окаянний був би, якби послухався безумної твоєї ради. Як же я живим бути схочу, коли помре за Христа друг мій?" Лікіній сказав: "Що-бо — умерти хочеш з Єрмилом?" Відповідав святий Стратоник: "І дуже хочу. Годиться-бо справжнім друзям як біду разом терпіти, так і добром разом насолоджуватися. Що ж для нас солодше від того, щоб страждати й умерти задля Христа?" Бачачи, що нічого не досягне, Лікіній-цар засудив і святого Стратоніка на таку ж смерть, щоб у воді з Єрмилом утоплений був. Ішли-бо обидва святі мученики на потоплення і співали весело: "Слава на Висотах Богові, і на землі мир, серед людей благословення". Привівши до ріки Істри, воїни вклали їх у сіті і в безодню водну вкинули. І так ріка прийняла тіла святих мучеників, Небо ж душі їхні у своїх оселило покровах. На третій день знайдені були святі їхні тіла на березі, і поховали їх вірні чесно, за вісімнадцять стадій від града Сінгідона, в одному поклали гробі, аби все для них було спільне і дружнє: спільне Христа сповідання, спільна в'язниця, спільні муки, спільне утоплення, спільне тіл поховання, спільна і слава на Небесах благодаттю і чоловіколюбством Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж з Отцем і Святим Духом належить всіляка слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

ДО ЧОГО МИ ДОКОТИЛИСЯ?!!

У четвер, 23 січня, телебачення та Інтернет показали таку сцену з вулиці Грушевського в Києві: повністю роздягнений хлопець, а довкруги нього люди в міліцейській формі, які його б’ють і з нього насміхаються.

Мимоволі насувається спогад про те, як колись римські воїни знущалися з Ісуса Христа… Але наразі облишмо це порівняння.

Через деякий час після того з’явилося повідомлення, що міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко публічно попросив пробачення за те, що сталося, і заявив, що винні будуть покарані. Не знаю, що і як буде далі, але хотів би сказати, що, на мою думку, повинно відбутися.

Припускаю, що міністр Захарченко оголошував своє вибачення, стоячи перед відеокамерою в одному з приміщень міністерства, оточений своїми підлеглими, одне слово, перебуваючи в психологічно комфортній атмосфері.

Натомість він мав би перепрошувати, дивлячись в очі батькові і матері хлопця. А після цього стати перед власними батьками і признатися, що накоїли підлеглі йому особи, за поведінку яких він офіційно відповідає.

Люди в міліцейській формі, які чинили наругу над хлопцем, незалежно від того, чи їх колись знайдуть і будуть належно судити, мусять також стати перед власними татом і матір’ю і признатися, що вони зробили, а тоді їхні батьки - піти до батьків постраждалого і перепросити їх за те, що їхні сини йому вчинили.

Батьки "героїв" з вулиці Грушевського в переважній більшості, напевно, свого часу старалися добре виховати своїх синів. А якщо знайдуться такі, що не дбали про це (може, більше уваги звертали на накопичення матеріальних благ чи на отримання впливових позицій), почувши слова вибачення, повинні замислитися, до чого призвело їхнє недбальство у вихованні власних дітей.

А хто попросить пробачення за рівень моральності, який панує в середовищі правоохоронців, типу "героїв" з вулиці Грушевського чи з Михайлівської площі від 30 листопада минулого року?

Міністр внутрішніх справ запевняє, що такі випадки вже не повторяться. Однак напрошується питання: як відбувається моральна формація тих, котрі мають виконувати високу місію правозахисників?

За останніх кілька років відбулося дуже багато дискусій на тему політики, економіки та суспільного життя. А чи не варто було б замислитися серйозно над тим, до чого ми докотилися в ділянці моралі.

Події останніх місяців показали дуже низький рівень навіть особистої моралі, не згадуючи вже про публічну мораль, яку своєю поведінкою засвідчили чиновники різних рівнів. Звертаюся навіть не до них, а до їхніх батьків і матерів: шановні і дорогі, робіть щось, щоб рятувати своїх дітей від повної моральної загибелі.

+ Любомир

http://catholicnews.org.ua/do-chogo-mi-dokotilisya

“ДИВЕНЪ БОГЪ ВО СВЯТИХЪ СВОІХЪ”

СВЯТА МУЧЕНИЦЯ ТАТІАНА

Православна Церква 25-го січня (н. ст.) вшановує пам'ять святої мучениці Татіани. Багато православних жінок і дівчат названі цим іменем. Свята Татіана є їх молитвеницею і небесною покровителькою. Увесь православний люд, а особливо жінки, повинні знати про життя і про подвиг святої Татіани.

Татіана жила в III-му столітті, родом з Риму. Рідний батько тричі обирався консулом, він був християнином. У вірі Христовій, у відданості Богу і Церкві виховав свою дочку. Вона була прикладом побожності і християнських чеснот. Ставши повнолітньою, Татіана відмовилася виходити заміж і своє дівоцтво посвятила Богові. Молилася, творила добрі діла. Чиста серцем, а “чисті серцем... Бога побачать”(Мф. 5, 8), вона була поставлена діаконисою в одному з римських храмів служити Богу постом і молитвою. Доглядала хворих і немічних, допомагала бідним. Кожне биття свого серця присвячувала виконанню волі Божої, просила Бога дати силу кожній жінці побороти гріх, як найбільше зло. І Бог нагородив високими чеснотами святу діву по вірі її.

В 222-235 роках правителем Риму став Олександр Север. Вся влада знаходилась в руках ворога і гонителя християн Ульпіана. Кров невинних християн полилася рікою. За наказом Ульпіана взяли погани і діаконису Татіану. В поганському храмі Аполлона силували її принести жертву ідолу, то свята так щиро молилася Господу, що стався землетрус. Ідола рознесло на куски, а частина поганського храму обвалилася і придавила жерців і багатьох язичників. Біс, який знаходився в ідолі, рикаючи, втік від того місця, і, навіть, бачили його тінь. Тоді язичники схопили святу діву і піддали тортурам. Кати викололи очі, але Бог уздоровив, вони стали зрячими. Різали тіло різаками, але замість крові, як говорить передання, з ран витікало молоко. Рвали залізними гаками, а, накінець, зранене тіло кинули лютим левам. Та леви тільки лизали рани святої мучениці. І серед страждань свята мучениця Татіана молилась за своїх мучителів, просила Господь відкрити їм духовні очі. І Господь почув молитви. Мучителі побачили видіння: чотири ангели оточили святу Татіану і відводили від неї удари. Всі вісім мучителів духовно прозріли, увірували в Христа, припали до ніг святої і просили в неї прощення, оголосили себе християнами і були засуджені на смерть. Вони прийняли святе хрещення мученицькою кров'ю. На слідуючий день святу Татіану знову жорстоко катували. Зірвали одяг, ножами різали її святе тіло, а з ран знову замість крові витікало молоко, а повітря наповнилося пахощами. Мучителі втомилися і заявили, що хтось невидимий неперервно б'є їх залізними палицями і дев'ять з них на місці померли.

Кати кинули святу Татіану в темницю, де вона всю ніч щиро молилася разом з ангелами, віддаючи хвалу Всевишньому.

Наступного дня Татіану вивели. Вражено дивилися мучителі на святу і не впізнавали її. Після страшних побоїв і тортур вона виглядала здоровою, а лице світилося, як у ангела. Знову почали вмовляти її принести жертву поганській богині Діані. Свята зробила вигляд, що погодилась, і тому її привели в храм. Перехрестившись, свята Татіани стала усердно молитися Господу. Несподівано, з оглушливим громовим звуком заструменіла небесна блискавка, охопивши вогнем ідола, жертву і жерців, і спалила їх дотла. Мученицю знову жорстоко били залізними прутами і на ніч кинули в темницю. Молилася за всіх, так щиро бажаючи всім прийти до істинної віри, що серед молитви явився їй святий ангел і зцілив рани.

Наступного дня святу Татіану привели на арену цирку і випустили голодного і розлюченого лева. Але звір тільки лагідно лизав їй ноги. Лева почали заганяти в клітку, але лютий звір кинувся на одного з мучителів і розірвав його на шматки. Тоді святу мученицю вкинули в вогонь, але і вогонь не завдав шкоди їй. Як чародійці, язичники обстригли їй волосся, щоб позбавити чародійної сили і вкинули в поганське капище - храм Зевса. Але сила Божа невидима і непереможна.

На третій день поганські жерці вирішили віддати її в жертву богу Зевсу. Але відкривши храм, побачили тільки розбитого ідола і святу мученицю, що прославляла Ім'я Господа Ісуса Христа. Тут сповнились слова Святого Письма “Бог зневаженим не буває”.

Суд виніс мучениці смертний вирок - її усікли мечем разом з батьком-християнином. Сталося це близько 225 року.

Свята мученице, Татіано! Ти сьогодні за свою непохитну віру і страждання за Спасителя Господа Ісуса Христа знаходишся в Царстві Небесному. О свята мученице! Вознеси свою святу молитву перед престолом Всевишнього Господа, за мир і спокій на землі, а також за нашу святу Православну Церкву і за всіх тих, хто носить твоє святе ім'я, за всіх православних християн!

Свята мученице, Татіано, моли Бога за нас!

Преподобний Теодосій Великий

Святий Теодосій Великий народився 423 року в містечку Гарисі у провінції Каппадокії, що в Малій Азії. Юнаком вирушив до Єрусалима, щоб у пустелі вести богопосвячене життя. За благословенням св. Симеона Стовпника замешкав на горі Сіон. Невдовзі він поселився у печері, де прожив 30 років у молитві, пості й чуванні. Теодосій збудував великий монастир, в якому монахи жили за правилами чернечого життя св. Василія Великого.

Теодосій мужньо обороняв святу віру від єретиків. Його красномовні проповіді та численні чуда навертали до правдивої віри багато людей. Коли імператор довідався, що в Єрусалимі одна жінка зцілилася від раку, діткнувшись одежі Теодосія, то вигнав його з країни. Повернувшись із заслання, Теодосій прожив ще 11 років і відійшов у вічність 529 року.

Молитва до Пресвятої Богородиці на честь Її чудотворної ікони «Семистрільна» («Пом’якшення злих сердець»)

О, багатостраждальна Мати Божа, вища за всіх дочок землі, за Своєю чистотою і за безліччю страждань, що перетерпіла Ти на землі, прийми багатоболісні зітхання наші і збережи нас під покровом милості Твоєї. Іншого бо пристановища і теплого заступництва крім Тебе ми не маємо, але як Та, що має сміливість перед Тобою Народженим, допоможи і спаси нас молитвами Твоїми, щоб ми безперешкодно досягли Царства Небесного, де зі всіма святими будемо оспівувати в Тройці єдиного Бога нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Ікони Божої Матері
«Семистрільна» і «Пом'якшення злих сердець»

На іконах Божої Матері «Семистрільна», «Пом'якшення злих сердець» або «Симеонове пророцтво», які відносять до іконографічного типу Семистрільна, символічними образами показане пророцтво святого Симеона Богоприємця, вимовлголшене ним в Ѓрусалимському храмі в день Стрітення Господнього:

    І благословив їх Симеон і сказав Марії, Його матері: Ось призначений Цей багатьом на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, - і Тобі Самій зброя пройде душу, - так відкриються думки багатьох сердець. (Лк. II :34-35)

Так Симеон віщував Небесній Владичиці глибоку скорботу, яку Вона зазнає від хресних мук Її Предвічного Сина Ісуса Христа.

Тому на іконах іконографічного типу Семистрільна, Пресвята Богородиця зображається з сімома віткнутими в серце мечами. Сім мечів пронизують Тіло Пречистої і означають повноту страждань Божої Матері в її земному житті. Мечі розтащовані по три праворуч і ліворуч і один внизу, або три праворуч і чотири ліворуч.

Святкування ікон Пресвятої Богородиці «Семистрільна» і «Пом'якшення злих сердець» відбувається:

    2/15 лютого (день Стрітення Господнього);
    Перша неділя після дня П'ятидесятниці (день Всіх Святих);
    13/26 серпня.

Сьогодні в УГКЦ день пам’яті Пратулинських мучеників

«Як це солодко – помирати за віру!» — такими були останні слова Пратулинських мучеників, які віддали своє життя за Христову віру і вірність Греко-Католицькій Церкві. День пам’яті про них УГКЦ відзначає 23 січня (10 січня за Юліанським календарем).

Холмщина та Підляшшя були єдиними територіями Російської імперії, де у другій половині ХІХ століття легально діяла Греко-Католицька (Уніатська) Церква. На Правобережній Україні і Волині ліквідація ГКЦ розпочалася ще в кінці ХVIII ст. і була довершена в 30-х рр. ХІХ ст. Російська влада, дотримуючись курсу на уніфікацію імперії, намагалася винищити і цей «оплот уніатизму» на крайньозахідних українських територіях. У другій половині ХІХ століття почастішали утиски греко-католицьких священиків на Холмщині, їх виселяли з рідних місць, натомість туди скеровують православний клир.

Наприкінці 1873 року пратулинський священик о. Йосиф Курманович, боячись арешту за неприйняття ним православ'я, відслужив Різдвяну Літургію і покинув село та перейшовши кордон з Австрією, переселився в Галичину. Парафіянам він сказав, що скоро влада заборонить Греко-Католицьку Церкву. А вже у січні 1874 р. в село було відправлено о. Леонтина Урбина, який лише недавно перейшов у православ’я. Та селяни, замкнувши храм, не дозволили священику зайти туди. Після чого, на скаргу о. Леонтина, в Пратулин прибуває царський поліцейський виконавець Катунін. Миряни знову відповіли відмовою на бажання віддавати храм. Через кілька днів, 24 січня, в село повернулись о. Леонтин та Катунін разом зі солдатами.

Розстріл в Пратулині

Біля церкви зібрались близько півтисячі мирян. Вони відмовлялись віддавати церкву православним. Розпочалися переговори і селяни нагадали попередні обіцянки влади не чіпати церкви, про заборону биття мирного населення і про те, що вони захищатимуть свою віру. Коли солдати спробували підійти до дверей храму, селяни їх зустріли камінням. Після цього почався розстріл і було вбито 13 селян, які захищали своє право на віру.

Хрест Пратулинських мучениківЧерез 12 років після розстрілу церкву розібрали, люди впродовж того часу туди так і не ходили. Проте залишилося збереженим розп’яття, яке під час обстрілу тримав Данило Кармаш, а потім – Ігнатій Франчук. Зараз воно знаходиться у греко-католицькій церкві села Костомлоти в Польщі.

У 1996 році, на 400-ту річницю Берестейської унії, Папа Іван Павло ІІ оголосив блаженними цих 13 мучеників за віру: Данило Кармаш, Вінкентій Левонюк, Іван Андреюк, Костянтин Лукашук, Максим Гаврилюк, Михайло Ваврищук, Лука Бойко, Ігнатій Франчук, Микита Грицюк, Костянтин Бойко, Пилип Герилюк, Онуфрій Василюк, Вартоломій Осип’юк.

Святий Григорій, єпископ Ніський

Святитель Григорій, єпископ Ніський, був молодшим братом святителя Василія Великого. Народження і виховання його співпало з самим розпалом аріянских суперечок. Отримавши прекрасну освіту, він був у свій час наставником красномовства. У 372 році був рукопокладений святим Василієм Великим на єпископа міста Ніси в Каппадокії.

У 379 році помер його брат святий Василій Великий. Святий Григорій важко переживав втрату свого наставника. У тому ж році святий Григорій брав участь в Антіохійському Соборі проти єретиків, що не визнавали непорочності Божої Матері, і тих, що поклонялися Богоматері як божеству. Він був вибраний Собором для огляду церков в Аравії і Палестині і утвердження православного вчення про Пресвяту Богородицю. По дорозі назад святий Григорій відвідав Єрусалим.
В 381 році святий Григорій був одним з головних діячів II Вселенського Собору, який було скликано в Константинополі проти єресі Македонія, який неправильно вчив про природу Святого Духа. На цьому Соборі, за ініціативою святого Григорія, був доповнений Нікейській Символ віри.
Доживши до глибокої старості, святий Григорій Ніський помер, незабаром після Константинопільського Собору.