Немає історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. 

Свято має подвійний зміст: зрозуміла людська скорбота поєднується з радісною упевненістю в тому, що смерті як знищення і небуття просто не існує. На це вказує і слов'янська назва : «Успіння» — тобто «Сон», за яким буде пробудження і слава. 

Про земне життя Діви Марії відомо мало: канонічні Євангелія говорять про Неї тільки у зв'язку з Ісусом Христом. Відомо, що вмираючий Христос просив Її усиновити Свого улюбленого учня — св. Іоанна Богослова. Нарешті, Книга Діянь апостольських говорить про Її перебування серед апостолів в свято П'ятидесятниці. Після Пятидесятниці Діва Марія перебувала в Єрусалимі близько 10 років. Подальше життя Богоматері описане тільки в апокрифічних джерелах, що не увійшли в Біблію і не мають догматичного авторитету. 

Один з переказів свідчить про участь Марії у розподілі між апостолами земель, куди їм належало відправитися для проповіді. За жеребом Їй випала Іверія (Грузія), з якою Вона згодом опинилася таємничо пов'язана через Іверську ікону Божої Матері. Але ангел вказав Їй інший шлях — на Афон (північний схід Греції), і ця Свята гора стала пізніше світовим центром православного чернецтва, місцем особливого шанування Богоматері. 

Uspenie Bogorodino Nagoriane 
Під час гоніння Ірода на юну Церкву Христову (Діян. 12, 1-3), Пресвята Діва Марія разом з апостолом Іоанном Богословом в 43 році пішла в Ефес (на західному узбережжі Малої Азії), в якому проповідувати Євангеліє випав жереб апостолу Івану Богослову. Молилась і займалась рукоділлям, і відвідувала місця, які стосуються земного життя її Сина що рано пішов з життя. Вона була також на Кіпрі у святого Лазаря Чотириденного який був там єпископом, і на Святій Горі Афонській, про яку, як каже святий Стефан Святогорець, Матір Божа пророчо сказала: «Це місце буде Мені в жереб, даний Мені від Сина і Бога Мого. Я буду Заступниця місцю цьому і Богу молитмусь за нього». 

Події останніх днів, безпосередньо пов'язані з Успінням Богоматері, символічно відтворюють найважливіші моменти Її життя. Новим Благовіщенням стає сповіщення архангела Гавриїла про близьку кончину, а прийняття Марії разом з тілом в «небесну славу» — новим Введенням в Храм. Як колись Богоматір тримала на руках немовля Христа, так тепер Її Син, що спустився з небес до смертного одра, приймає на Свої руки маленьку і тендітну душу Марії, яка народилася в нове життя. Такою, у вигляді сповитого немовляти, зображується Її душа на православних іконах свята. 

Незабаром настає кульмінація: розлучена з тілом душа Богоматері знову чудово з ним возз'єднується, і потім воскресле тіло йде в потойбічний світ. Апостоли, які зібралися в Єрусалимі для Її поховання з усіх кінців Всесвіту, розкрили на третій день гробницю для запізненого апостола Фоми. І цей апостол, що колись засумнівався в Воскресінні Христа, тепер сам сповістив товаришам про воскресіння Його Матері: бажаючи поклонитися тілу Марії, він знайшов у печері самі лише похоронні пелени. 

Час Успіння Діви Марії невідомий. Очевидно лише, що це було до перших гонінь на християн, розв'язаних божевільним імператором Нероном в 64 році. Старохристиянська традиція вказує гробниці Діви Марії, Її батьків Іоакима та Анни, а також Йосипа Обручника в Гефсиманському саду, в східній частині Єрусалиму. 

Передання про тілесне піднесення Богоматері на Небо поділяють християни і Православної, і Католицької Церков. Відсутній у Православ'ї урочистий момент увінчання (коронування) Діви Марії як «Цариці Небесної» Ісусом Христом — улюблений сюжет західного релігійного мистецтва живопису, добре знайомий відвідувачам Ермітажу. Успінню Богоматері присвячені багато храмів Сходу і Заходу, в тому числі раніше головний парафіяльний храм Русі — Успенський собор Московського Кремля. Назва свята відбилася також в одній з найпоширеніших на Русі «священичих» прізвищ — Успенські. 

Символічно, що Успіння — останнє двунадесяте свято православного церковного року (завершується 13 вересня за новим стилем). А першим загальнохристиянським святом Нового року є Різдво Богоматері (21 вересня н. ст.). 

Основу свята Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та одностайна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства але в Євангелії про цю подію немає свідчень. 

Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Святкування його почалося в Єрусалимі невдовзі після Собору в Ефесі (431 р.). Первісне святкування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося «Свято Марії-Богоматері». В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня «Пам'ять Богоматері», тобто пам'ять її Успіння. У Сирії в п'ятому столітті це свято мало назву «Пам'ять Блаженної». 

Аж у шостому столітті празник отримує свою теперішню назву: «Успіння Пресвятої Богородиці». У перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одночасно. Олександрійський патріарх Теодосій (†567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує «Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії», а 9 серпня «Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо». Вірменська церква святкує Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582–602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557  
https://www.youtube.com/embed/4vRguZgeNUM

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557  
https://www.youtube.com/embed/cv1r7K1qhag

www.zarvanycia.cc.ua Святий Дометій жив у часі царювання Костянтина Великого. Він походив з Персії, де його навернули до християнства. Святий покинув родину і нечестиву язичницьку батьківщину і вирушив до кордону з Грецією в місто Нізібію. Там, в одному з монастирів, він був охрещений, а з часом і пострижений в монахи і жив там непорочно та у строгому пості. 

Але завдяки дияволу, решта монахів зненавиділи його, тому святий Дометій втік в монастир святих мучеників Сергія і Вакха в місті Феодосіополь. Там він наслідував життя архімандрита Нурвела, про якого розповідають, що 60 років він не їв нічого вареного, спав дуже мало, та й не лежачи, а стоячи, спершись на жезл. Архимандрит Нурвел призначив преподобного Дометія дияконом, але коли святий дізнався, що його хочуть змусити стати священиком, то втік звідти. Святий Дометій усамітнився на одній з пустельних гір. Там він жив, служачи Господу, терплячи спеку, мороз і всі примхи погоди. Пізніше він ввійшов у вертеп, де Іменем Христовим звершував дива: багатьох зцілював від недуг, навернувши їх до християнства. 

Згодом в цю місцевість навідався Юліан Відступник. Дізнавшись про діяльність святого Дометія, правитель наказав його закидати камінням. Слуги, що мали виконати нечестивий наказ, застали святого з двома учнями, коли вони в піснях прославляли Господа. Так святий Дометій і його учні стали мучениками Христовими, будучи укаменованими язичниками. 

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 

http://vk.com/zarvanycia , 

https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 

http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 

https://twitter.com/Zarvanycia , 

http://blog.i.ua/user/6200557  

https://www.youtube.com/embed/41Ii47wa1m4

"Величаємо Тебе, життєдавче Христе, і почитаємо пречистого Твого Тіла преславне Преображення" 

Величання на утрені празника 

Шостого серпня наша Церква святкує празник світлого Господ­нього Преображення. Завдання цього празника — звеличувати славну подію Преображення з життя Ісуса Христа, яке деякі святі Отці називають другим Богоявленням. Важливість події видно з того, що її записали аж три євангелисти: Матей, Марко й Лука. Тож погляньмо на подію Преображення, на установлення празника та на дух його богослужби. 

ПОДІЯ ПРЕОБРАЖЕННЯ 

Христова прилюдна діяльність закінчується. Невдовзі наступлять Його муки і смерть. Хоча апостоли вірили, що Ісус це Богом посланий Месія і ту віру прилюдно визнали устами апостола Петра, все-таки їхня віра ще не була укріплена. Христос хоче скріпити їхню віру надзвичайним актом. Тому через кілька днів після того, як предсказав їм свої страсті і смерть, Він бере із собою Петра, Якова й Йоана, виходить з ними на гору Тавор і тут на молитві привідкриває перед ними промінчик Свого божества. Святий єван гелист Матей про чудесну Христову переміну каже: "І преобразився перед ними: Обличчя Його засяяло наче сонце, і одежа побіліла наче світло" (17, 2). Коло Христа явилися старозавітні пророки Мойсей і Ілля і розмовляли з Ним про Його смерть. Апостол Петро, захоплений блиском Христової слави, вигукує: "Господи, добре нам тут бути!" А втім, як при Христовому хрещенні в Йордані, так і тут почули голос з неба: "Це — мій улюб­лений Син, що Його я вподобав: Його слухайте" (Мт. 17, 5). Святе Євангеліє нічого не говорить про місце Христового Преображення. Зате християнська традиція з IV ст. загально приймає, що тим місцем була гора Тавор. 

Чому Ісус Христос тільки трьом вищеназваним учням показав славу свого божества? На думку святого Йоана Дамаскина, Хри­стос узяв із собою Петра, щоб той, хто прилюдно визнав Христове божество, почув підтвердження свого визнання і від Небесного Отця. Господь узяв на Тавор Якова, бо той мав бути першим єпископом Єрусалима і першим з апостолів повинен був віддати своє життя за Христа. Укінці Спаситель зробив свідком Своєї переміни й апостола Йоана, бо той був його улюбленим учнем і дівственник. Євангелист Йоан, збагнувши Христове божество на Таворі, опісля у своєму Євангелію писав: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог" (1, 1). 

Усі три апостоли, свідки Христової слави на Таворі, будуть опісля свідками і Його агонії в Оливнім Городі. Як глибоко Христова переміна записалася в їхніх серцях видно з того, що вони писали про неї через багато років. Апостол Петро у другому посланні віру в Христа скріплює згадкою про Його славне Преображення, кажучи, що вони були "наочними свідками Його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: "Це мій Син любий, якого я вподобав". І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі" (11, 1, 16-18). А святий євангелист Йоан із захопленням писатиме у своєму Євангелію: "І ми славу Його бачили — славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого" (і, 14).

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557  
https://www.youtube.com/embed/cU7pY2qMvpg

www.zarvanycia.cc.ua 16 серпня Церква вшановує святих Ісаакія, Далмата і Фавста

Преподобний Далмат жив у час царювання Феодосія Великого. Він служив у війську і правитель поважав його. З часом, відкинувши все світське заради Бога, він залишив дружину і дітей, взяв лише одного сина Фавста і вирушив до преподобного Ісаакія. Святий мешкав в обителі, неподалік Константинополя. Там батька і сина постригли і вони вели богоугодне життя у постійному строгому пості. Коли преподобний Ісаакій відчув свою близьку кончину, зібрав братію і призначив своїм наступником Далмата. Саме тому, згодом, обитель була названа Далматською.

Патріарх Константинопльський висвятив преподобного Далмата в священики. Преподобний у всьому стримував тілесні бажання. Одного разу він 40 днів не вживав їжі. Постом і молитвою Далмат перемагав бісів. Він відкрито боровся і з єретиками-несторіанами, які зневажали Пресвяту Богородицю. Преподобний був помічником святих отців Третього вселенського Собору, чим і заслужив любов царя та святих отців, які призначили його архімандритом Далматської обителі. Так чесно відслуживши Господеві майже все своє життя, в дуже похилому віці преподобний відійшов у вічність.

Преподобний Фавст, так само як і батько, був великим подвижником. Він строго дотримувався чернечих обітів, особливо строгого посту. Тому після тілесної смерті був взятий Господом і причислений до лику святих.

http://vk.com/zarvanycia ,

https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,

http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,

https://twitter.com/Zarvanycia ,

https://www.youtube.com/embed/VGeKCVt0if0

Ієромонах САМУЇЛ 

(Степан Мосціпан)

студит

5.VIII.1955 – 28.VII.2016

Ієромонаха Самуїла (в миру Степана Мосціпана) Господь послав у цей світ у дуже непростий час, коли не було й проблиску надії ані на свободу Церкви, ані на незалежність України. Народився він 5 серпня 1955 року у сім’ї Олекси та Марії у шахтарському бараку Горняцька, Копейського району, Челябінської області (Росія). Саме там його батьки відбували покарання на засланні за «приналежність до бандерівських родин». Сім’я Олекси та Марії народила у засланні двох діточок – дівчинку Анну, яка була старшою, та Степана. 

Святу Тайну Хрещення і Миропомазання малий Степан прийняв також у бараці з рук греко-католицького священика, який після свого ув’язнення відвідував українські поселення. Коли малому Степанові виповнилося 5 років батьки отримали дозвіл повернутися в Україну, в рідне село його мами Новосілки, Бучацького району, Тернопільської області. Цей період заслання настільки сформував світогляд молодого хлопця, що поняття Бог і Україна стали для нього головними і нероздільними до кінця його днів.

У 1962 році Степан розпочав навчання у Новосілківській початковій школі, а середню освіту завершив у Язлівецькій середній школі. Повернувшись на рідну землю, його батьки не втрачали контакту з підпільною Українською Греко-Католицькою Церквою і саме в ній виховували своїх дітей. Тому до Першої Сповіді і Причастя юнак Степан приступив у підпіллі. 

Після закінчення середньої школи він працював різноробом на Тернопільському «Машбуді», а 13 листопада 1973 року був покликаний до військової служби, яку завершив у 1975 році. У 1976 році Степан Мосціпан розпочав навчання у професійно-технічому училищі у Калуші, після закінчення якого залишився працювати у цьому ж місті на заводі. У 1978 році знову пішов вчитися до професійно-технічного училища, тепер вже у Кам’янці-Подільському, яке закінчив у 1980 році. Після його закінчення також залишається тут працювати. 

У 1985 році Степан повертається до рідної Новосілки і до моменту самого вступу до монастиря працює у місцевому колгоспі. У своїй біографії ієрм. Самуїл зауважує, що його повернення до рідного села було пов’язане з тим, що він вирішив стати священиком. Пошук священика, який би міг його попровадити дорогою покликання привів його до Преосвященного Владики Павла Василика, який на той час провадив активну душпастирську діяльність на Тернопільщині. 

Однак, Господь приготував для Степана іншу дорогу священичого покликання. Наприкінці лютого 1990 року у Дорі Степан знайомиться з монахами Студитами. Саме ця зустріч стала вирішальною у його житті, і він постановляє вступити до монастиря. Приглянувшись кілька місяців до монашого життя, він просить у тодішнього Ігумена Студитів Преосвященного Владики Юліяна Вороновського благословення на новіціат, яке отримав 21 липня 1990 року. 5 жовтня 1991 року бр. Степан Мосціпан отримав чин Облечин, а у листопаді 1992 року вже склав перші монаші обіти. 

У 1993 році монахи студити разом з ініціативною молоддю зорганізували паломництво до Святої Землі, як колись це зробив митрополит Андрей Шептицький. Це паломництво, причому автобусом, розпочалося у листопаді і завершилося наприкінці грудня 1993 року. У ньому активну участь взяв також бр. Степан. Воно так запало йому в душу, що він постійно повертався до нього спогадами у найтяжчих хвилинах життя.

Пройшовши приписані Уставом випробування, бр. Степан звертається з проханням до Загальної Ради Свято-Успенської Унівської Лаври уділити йому Схиму, на що отримав схвальну відповідь. 19 жовтня 1996 року бр. Степан приймає Схиму з ім’ям Самуїл.

Від початку свого вступу до монастиря і аж до складення Схими схм. Самуїл здобував філософсько-богословські студії у Семінарії ОО. Редемптористів. На підставі цього 2 жовтня 1998 року Преосвященний Владика Юліян Вороновський уділяє йому дияконські свячення, а 2 січня 1999 року – священичі. 

Невдовзі по тому монастирський провід вирішив поручити ієрм. Самуїлу провід монастиря св. пророка Іллі в Дорі, який він розпочав того ж 1999 року і пробув там до 2003 року. Ієромонах Самуїл походив з Тернопільщини і дуже любив Зарваницю – відомий на весь світ марійський відпустовий центр. Ще перед війною у Зарваниці діяв студитський монастир, з яким митрополит Андрей Шептицький пов’язував великі надії, які перервало воєнне лихоліття. Знаючи про любов ієрм. Самуїла до цього місця, тогочасний Ігумен ієрм. Венедикт поручає йому місію настоятеля Свято-Троїцького монастиря у Зарваниці. Прослужив він ревно і жертовно цій обителі цілих 9 років. 

У Зарваниці досить серйозно проявилися ознаки хвороби ієрм. Самуїла, з якою він боровся вже доволі довго. Тому Ігумен ієрм. Теодор вирішив перевести ієрм. Самуїла до львівського монастиря св. Архистратига Михаїла, щоб таким чином полегшити йому постійний нагляд лікаря. 

Період перебування у Свято-Михайлівському монастирі у Львові був найбільш творчим житті ієрм. Самуїла. Передчуваючи різні варіанти розвитку своєї хвороби, він активно видає свої вірші, які писав у різний час, а також пише нові. Окрім того, ієрм. Самуїл постійно допомагає у душпастирстві, служачи тим, які до нього приходили своїми молитвами, порадами і Сповідями. 

Коли промені ранішнього сонця 28 липня 2016 року прославляли св. Володимира Великого, князя Київського, а монаша братія розпочинала Утреню, Господь покликав до себе ієрм. Самуїла, щоб у цей день він відслужив свою першу небесну Літургію, споглядаючи того, кого так бажав бачити ціле своє життя – Христа воскреслого!

Ієрм. Самуїл з вигляду був людиною сильної статури, але у душі був надзвичайно делікатним і чуйним. У першу чергу ця його чуйність проявлялася у любові до Бога і свого рідного Українського Народу, за добру долю якого він жертвував своє терпіння. Ці чесноти він отримав ще у засланні від своїх батьків і проніс їх через ціле своє життя. Це можна зрозуміти з його вірша, якого він написав з початком війни з Росією у 2014 році:

БОЖЕ, НАРОД БЛАГОСЛОВИ!

Я прошу, я не повчаю,

Я сам згрішив і гідний кари,

Мрію про щастя України,

Я щиро каюсь, я благаю.

Я молюся, переживаю

І все це пишу на папері.

То я так душу виливаю,

Співаю, бо надію маю,

Я вірю, що все чується на небі.

Де гріх, там вже не Божа воля,

Війна є вибором людини,

Багатолітня дивна доля …

Наше нещастя – це сусідська злоба,

Молитись маємо щосили.

Чому так люди винахідливі в тортурах?

Чому так різновидні смерті до смаку?

Надійна оборона – не в ровах і мурах,

Вона у тому дусі, в тих потугах,

Які з гріхом ведуть немилосердну боротьбу.

Господи, прости мене, помилуй,

Навчи і просвіти, і думку дай,

Мудрість мені, второпність подаруй,

Лукаві хитрощі розвій і заблокуй,

Щоб серцем я завжди шукав Твій рай.

Пречиста, я Тобі співаю,

Не кожен сладкопівцем стане,

Та я про це чомусь не дбаю,

Я просто люблю Україну,

За неї я Тебе благаю!

Прийми, Господи, душу раба Твого і брата нашого ієрм. Самуїла і осели її там, де немає болю, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне!

Вічная йому пам’ять!

ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНУ ПРОЩУ У ЗАРВАНИЦІ 2016 року відвідало понад 200 000 прочан. 

Більше про Зарваницю

http://vk.com/zarvanycia ,

https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,

http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,

https://twitter.com/Zarvanycia ,

Відео

https://www.youtube.com/watch?v=fpnN9blp5uM

https://www.youtube.com/watch?v=V9-JaZMYCdY

https://www.youtube.com/watch?v=hkek2P6OnK4