Святого мученика Василиска воїна.
Василиск був племінник св. Теодора Тирона; він постраждав спільно з Євтропією і Клеоником(пам. їх 3-го березня), але прийняв смерть від меча після них. Муки, яким він був підданий, супроводжувалися вражаючими чудесами, про що свідчить свідок їх - св. муч. Евсігній(пам. його 5-го серпня.).Цей мученик Василіск, як свідчать багато істориків, з'явився св. Іоанну Златоусту перед кончиною його і сказав:"завтра будемо разом". Василіск постраждав за царювання Максиміана, в 308 році від Агріппи, який згодом, отримавши зцілення від хвороби на місці поховання Василіска, показує чудеса, сам увірував у Христа. У Кіоманах, де постраждав св. Василіск, була споруджена церква в ім'я його, і у неї перенесені його мощі
http://www.zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557
https://www.youtube.com/embed/-cd-WJr9vBA
Равноапостольные царь Константин и матерь его царица Елена
Святой император Константин (306 - 337), получивший от Церкви именование Равноапостольный, а во всемирной истории наименованный Великим, был сыном цезаря Констанция Хлора (305 - 306), правившего странами Галлией и Британией. Огромная Римская империя была в то время разделена на Западную и Восточную, во главе которых находились два самостоятельных императора, имевшие соправителей, одним из которых в Западной половине и был отец императора Константина. Святая царица Елена, мать императора Константина, была христианкой. Будущий правитель всей Римской империи - Константин - был воспитан в уважении к христианской религии. Отец его не преследовал христиан в управляемых им странах, в то время, как во всей остальной Римской империи христиане подвергались жестоким гонениям со стороны императоров Диоклитиана (284 - 305), его соправителя Максимиана Галерия (305 - 311) - на Востоке и императора Максимиана Геркула (284 - 305) - на Западе. После смерти Констанция Хлора сын его Константин в 306 году был провозглашен войсками императором Галлии и Британии. Первым делом нового императора было провозгласить в подвластных ему странах свободу исповедания христианской веры. Фанатик язычества Максимиан Галерий на Востоке и жестокий тиран Максентий на Западе ненавидели императора Константина и злоумышляли его низложить и убить, но Константин предупредил их и в ряде войн, с помощью Божией, разбил всех своих противников. Он молил Бога дать ему знамение, которое воодушевило бы его войско храбро сражаться, и Господь явил ему на небе сияющее знамение Креста с надписью "Сим побеждай". Сделавшись полновластным правителем Западной части Римской империи, Константин издал в 313 году Миланский эдикт о веротерпимости, а в 323 году, когда воцарился как единственный император над всей Римской империей, распространил действие Миланского эдикта и на всю восточную часть империи. После трехсот лет гонений христиане впервые получили возможность открыто исповедовать свою веру во Христа.
Отказавшись от язычества, император не оставил столицей империи древний Рим, бывший центром языческого государства, а перенес свою столицу на восток, в город Византию, которая и была переименована в Константинополь. Константин был глубоко убежден, что только христианская религия может объединить огромную разнородную Римскую империю. Он всячески поддерживал Церковь, возвращал из ссылки исповедников-христиан, строил церкви, заботился о духовенстве. Глубоко почитая Крест Господень, император желал найти и самый Животворящий Крест, на котором был распят Господь наш Иисус Христос. Для этой цели он направил в Иерусалим свою мать - святую царицу Елену, дав ей большие полномочия и материальные средства. Вместе с Иерусалимским Патриархом Макарием святая Елена приступила к поискам, и Промыслом Божиим Животворящий Крест был чудесным образом обретен в 326 году. Находясь в Палестине, святая царица многое совершила в пользу Церкви. Она приказала освободить все места, связанные с земной жизнью Господа и Его Пречистой Матери, от всяких следов язычества, повелела воздвигнуть в этих памятных местах христианские церкви. Над пещерой Гроба Господня сам император Константин повелел соорудить великолепный храм в славу Воскресения Христова. Святая Елена отдала Животворящий Крест на хранение Патриарху, часть же Креста взяла с собой для вручения императору. Раздав в Иерусалиме щедрую милостыню и устроив трапезы для бедных, во время которых сама прислуживала, святая царица Елена возвратилась в Константинополь, где вскоре скончалась в 327 году.
За свои великие заслуги перед Церковью и труды по обретению Животворящего Креста царица Елена именуется Равноапостольной.
Мирное существование христианской Церкви было нарушено возникшими внутри Церкви нестроениями и раздорами от появившихся ересей. Еще в начале деятельности императора Константина на Западе возникла ересь донатистов и новациан, требовавших повторения крещения над отпадшими во время гонений христианами. Эта ересь, отвергнутая двумя поместными соборами, была окончательно осуждена Миланским Собором 316 года. Но особенно губительной для Церкви оказалась возникшая на Востоке ересь Ария, дерзнувшего отвергнуть Божественную сущность Сына Божия и учить о тварности Иисуса Христа. По повелению императора, был созван в 325 году Первый Вселенский Собор в городе Никее. 318 епископов собрались на этот Собор, его участниками были епископы-исповедники в период гонений и многие другие светильники Церкви, среди которых - святитель Николай Мирликийский. Император присутствовал на заседаниях Собора. Ересь Ария была осуждена и составлен Символ веры, в который был внесен термин "Единосущный Отцу", навсегда закрепивший в сознании православных христиан истину о Божественности Иисуса Христа, принявшего человеческую природу для искупления всего человеческого рода.
Можно удивляться глубокому церковному сознанию и чувству святого Константина, выделившему определение "Единосущный", слышанное им в прениях Собора, и предложившему внести это определение в Символ веры.
После Никейского Собора равноапостольный Константин продолжал активную деятельность в пользу Церкви. В конце жизни он принял святое крещение, подготовившись к нему всей своей жизнью. Скончался святой Константин в день Пятидесятницы в 337 году и был погребен в церкви святых Апостолов, в заранее приготовленной им гробнице.
http://www.zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557
https://www.youtube.com/embed/NLzWpjrmOK8
Мученик Фалалей Эгейский
В царствование Нумериана (283 - 284) правитель города Эгеи разослал воинов разыскивать христиан. К нему привели Фалалея, 18-летнего белокурого юношу. На расспросы правителя святой Фалалей отвечал: "Я христианин, родом из Ливана (Сирия). Отец мой, по имени Берукий, был военачальником, а мать зовут Ромилией. У меня есть брат в сане иподиакона. Я же обучен врачебному делу врачом Макарием. Во время гонения на христиан в Ливане я был приведен к правителю Тиверию, но едва избежал казни. Теперь стою перед судом, делай со мной, что хочешь. Желаю умереть за Христа Спасителя и Бога моего, надеясь с Его помощью претерпеть все муки".
Свирепый правитель приказал двум палачам Александру и Астерию просверлить голени мученику, продеть в отверстие веревку и повесить вниз головой. Однако палачи, по устроению Божию просверлили обрубок дерева, который повесили вместо мученика. Когда правитель увидел, что его обманули, то приказал жестоко избивать Александра и Астерия, которые исповедали себя христианами и прославили Бога. Правитель повелел немедленно отсечь им головы. Дважды пытался сам выполнить казнь - просверлить голени святому, но благодать Божия не допускала его, и он в бессилии повелел утопить святого Фалалея.
Возвратившиеся слуги доложили правителю о совершенной ими казни, но внезапно, когда они еще не окончили речь, явился святой Фалалей в белой одежде. Все долго пребывали в оцепенении, наконец правитель сказал: "Смотрите, этот волшебник околдовал даже море". Тогда один из приближенных, волхв Урвикиан, посоветовал правителю бросить мученика на съедение зверям, но ни свирепая медведица, ни голодные лев и львица не тронули святого, но смиренно припали к его ногам. Видя происходившее, народ начал громко кричать: "Велик Бог христианский. Бог Фалалея, помилуй нас!". Толпа схватила Урвикиана и бросила его зверям, которые тут же растерзали волхва. Наконец правитель приказал убить мечом святого мученика. Свидетеля Христова отвели на место казни, называвшееся Егеи, где он помолился Богу и склонил голову под меч. Это произошло в 284 году. Мощи святого мученика Фалалея находятся в храме святого Агафоника в Константинополе и совершают многие чудеса. Святой мученик Фалалей как врач, безвозмездно лечивший больных, назван Церковью Бессребреником и призывается в молитвах над больными в таинстве Елеосвящения и при освящении воды.
http://www.zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557
https://www.youtube.com/embed/4vEoC_hEy1U
Святой Патрикий Прусский
Святой Патрикий жил в I веке и был епископом города Пруссы в Вифинии (Малая Азия). Он открыто и смело проповедовал учение Христа Спасителя и обличал заблуждения язычников. За это был взят вместе с тремя пресвитерами Акакием, Менандром и Полисном и приведен на допрос к правителю города Юлию. В то время Юлий уезжал лечиться на горячие источники, он приказал вести за собой и христианского епископа с его пресвитерами, заключенными в железные оковы. Омывшись в теплых источниках, Юлий принес жертву своим богам и, призвав святого Патрикия и других узников, предложил им принести жертву языческим богам, угрожая в случае отказа истязаниями.
Святой Патрикий на это отвечал: "Я христианин и поклоняюсь Единому Истинному Богу, Иисусу Христу, Который создал небо и землю и эти теплые источники на пользу всем людям". По повелению Юлия святого бросили в горячий источник, с твердой верой мученик молился о помощи: "Господи, Иисусе Христе, помоги мне, рабу Твоему", - и остался невредим.
В бессильной ярости Юлий приказал отсечь головы святителю Патрикию и трем его пресвитерам.
Кончина мучеников последовала около 100 года по Рождестве Христовом.
http://www.zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557
https://www.youtube.com/embed/uF3kPHZ20Rw
Священномученик Мокій (295)
Святий Мокій був пресвітером в Македонії, в місті Амфіполі. Під час гоніння на християн імператора Діоклетіана (284-305) святий Мокій переконував язичників, що зібралися для святкування язичницькому божеству Діонісу (Бахусу), залишити беззаконні і погані звичаї, що супроводжували це торжество, покаятися, навернутися до Господа Ісуса Христа і очиститися в святому хрещенні.
Святий був приведений на суд до правителя Лаодикії, визнав перед ним істинну віру, а на погрози відповідав: "Смерть за Христа – велике придбання для мене". Святого Мокія піддали катуванням, які він переносив з дивним терпінням, не припиняючи викривати зло ідолопоклонників. Приведений у капище Діоніса, святий Іменем Ісуса Христа поламав ідола, після чого його був вкинуто в розпечену піч, де залишився неушкодженим, а полум'ям, які вийшло з печі, був спалений правитель.
Новопризначений начальник піддав святого Мокія жорстоким катуванням, які він за допомогою Божою стійко переніс; відданий на розтерзання диким звірам, він залишився неушкодженим – леви лягали біля ніг святого. Народ, врозумившись такими чудесами, став вимагати, щоб мученика відпустили на свободу. Правитель розпорядився відіслати святого в місто Перинф, а звідти до Візантії, де святий Мокій був страчений.
Перед смертю він у молитві дякував Господу, Який дав йому силу до кінця пройти мученицький подвиг. "Господи, прийми в мирі дух мій", - були його останні слова, після чого йому відрубали голову. Святий Мокій помер близько 295 року. Згодом імператор Костянтин побудував на честь священномученика Мокія храм і переніс до нього святі мощі страстотерпця.
http://www.zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557
https://www.youtube.com/embed/15BsGyuul0M
Євангеліст Симон Зилот
Праведний апостол Симон Зилот походив з Кани Галілейської, був сином святого Обручника Йосифа. Йосип Святий, Обручник, по плоті братом Господа, і одним з 12-ти апостолів. Перше чудо, яке створив Спаситель, - втілення води на вино, трапилося в будинку Симона: під період бенкету для гостей недостало вина. У той час Господь, по предстательству Пресвятої Богоматері, втілив воду на вино. Приголомшений дивом, Симон всім серцем і душею увірував в Господа Ісуса як обіцяного Месію і, все залишивши, пішов за Ним. Симон отримав назву "зілота", тобто ревнителя. У число Пятідесятніц. Сходження Святого Духа на апостолов. Він прийняв разом з іншими Апостолами дар Святого Духа. Праведний апостол Симон проповідував наставляння Христове в Юдеї, Єгипті, Лівії, Киринеї і Британії. В Абхазії прийняв мученицьку кончину, був розіп'ятий на хресті. Похований в місті Нікопсіі близько Сухумі. Після (в XIX в.) На місці подвигів святого Апостола, поблизу Іверської гори, був споруджений Новоафонский монастир Симона Кананіта. Донині збереглася печера, в якій трудився святий Апостол.
http://www.zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557
https://www.youtube.com/embed/-RvrZxapL08
Перенесення мощей Святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар
В XI сторіччі грецька (візантійська) імперія зазнавала переживала важкий період власної історії. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців, та супроводжували свої жорстокості паплюженням святих храмів, мощів, ікон і книг. Мусульмани намірялися знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. В 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда пограбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд подався в Мири Лікійські з наміром розорити гробницю святителя Миколая. Але замість неї він поруйнував іншу, яка була поруч з гробницею Святителя. Тільки-но святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.
Опоганення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.
В 1087 році барські і венеціанські купці відбули в Антиохію для торгівлі. І ті і ті думали дорогою назад взяти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. В цьому намірі мешканці Бару випередили венеціанців і першими прибули в Мири. Наперед були послані два чоловіки, які, повернувшись, повідомили, що в місті — все тихо, а в церкві, де перебуває найбільша святиня, вони зустріли лише чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, прибули в храм святителя Миколая, ченці-сторожі, нічого не підозрюючи, показали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужоземців помазували миром від мощів святителя. Чернець розповів при цьому про з’явлення напередодні святителя Миколая одному старцеві.
Саркофаг, у якому був похований святитель Миколай. Місто Демре.
В цьому видінні Святитель наказував бережливіше утримувати його мощі. Ця розповідь надихнула мешканців Бару; вони побачили для себе в цьому явленні побажання і ніби вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри і запропонували їм викуп — 300 золотих монет. Сторожі відмовилися від грошей і хотіли сповістити місцевих мешканців про нещастя, що їм загрожує. Але прибульці зв’язали їх і поставили коло дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким була гробниця з мощами. У цій справі особливою ревністю вирізнявся юнак Матфей, який бажав якнайшвидше знайти мощі Святителя. У нетерпінні він розбив кришку і баряни побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Співвітчизники барян, пресвітери Лупп і Дроґо, звершили літію, після якої той самий Матфей почав виймати з переповненого миром саркофагу мощі Святителя. Це сталося 20 квітня 1087 року.
Через відсутність ковчега, пресвітер Дроґо загорнув мощі у верхній одяг і в супроводі барян переніс їх на корабель. Звільнені ченці повідомили містові сумну звістку про викрадення іноземцями мощів Чудотворця. Юрби народу зібралися на березі, але було вже пізно…
8 травня кораблі прибули в Бар, і незабаром радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто було перенесено в церкву святого Стефана, що була поблизу моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була збудована церква в ім’я святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.
Подія, пов’язана з перенесенням мощів святителя Миколая, викликало особливе шанування Чудотворця й ознаменувалася встановленням особливого свята 9 травня. Спочатку свято перенесення мощів святителя Миколая відзначалося тільки мешканцями італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу і Заходу воно не був прийняте, незважаючи на те, що про перенесення мощів було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим для середньовіччя звичаєм вшановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам’яті, тому що втрата мощів Святителя була для неї сумною подією.
Ікона перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар.
Руською Православною Церквою святкування пам’яті перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у Бар 9 травня встановлено згодом після 1087 року на основі глибокого, вже зміцнілого шанування руським народом великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно із прийняттям християнства. Слава про чудотворення, виявлені Святителем на землі і на морі, була широко відома руському народові. Їхня невичерпна сила й велич свідчать про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного Чудотворця-Доброчинця, став особливо дорогим серцю нашого народу, бо він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу. Незліченними чудотвореннями ознаменувалася віра народу в щедру допомогу Угодника Божого.
У вітчизняній писемності дуже рано склалося про нього багато літератури. Оповіді про чудеса Святителя, що відбувалися в нашій землі, почали записуватися ще в давнину. Незабаром після перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар, з’явилася руська редакція життєпису й повісті про перенесення його святих мощів, написана сучасником цієї події. Ще раніше було написане слово похвальне Чудотворцеві. Щотижня, щочетверга, наша Православна Церква особливо шанує його пам’ять.
На честь святителя Миколая споруджувалися численні храми й монастирі, його ім’ям називали дітей при Хрещенні. В Україні немає жодного дому й жодного храму в Церкви, де не було б образу святителя Миколая Чудотворця.
http://www.zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557
https://www.youtube.com/embed/tN_yfP1jW84
21 травня також споминаємо Івана Богослова
Воспоминание явления на небе Креста Господня в Иерусалиме в 351 году.
После кончины первого христианского благоверного императора Константина Великого императорский престол занял его сын Констанций, который уклонился в ересь Ария, отрицавшего единосущие Сына Божия с Отцом. В утверждение святого Православия Господь явил в Иерусалиме дивное знамение. В дни Святой Пятидесятницы, 7 мая 351 года, в третьем часу утра на небе явилось изображение равноконечного Креста Господня, сиявшее неизреченным светом, превосходившим свет солнца. Свидетелем был весь народ, пораженный великим ужасом и удивлением. Явление знамения Креста началось над святой Голгофской горой, на которой был распят Господь (Мф. 27, 32 - 33; Ин. 19, 17, 41; Евр. 13, 12), и достигало горы Елеонской (Ин. 8, 1; 18, 2), отстоящей от Голгофы на расстоянии 15 стадий. Знамение переливалось всеми цветами радуги и привлекло к себе взоры всех людей. Многие люди, оставив свои дела, выходили из домов и со страхом созерцали чудное явление. Потом многочисленные толпы жителей Иерусалима с трепетом и радостью поспешили ко святому храму Воскресения.
О совершившемся чудесном явлении знамения Креста Святейший Патриарх Иерусалимский Кирилл (350 - 387) известил посланием императора Констанция, увещевал его обратиться к православной вере. Историк Древней Церкви Созомен свидетельствует, что через это явление Святого Креста многие иудеи и еллины пришли к истинной вере, покаявшись Христу Богу, и приняли Святое Крещение.
http://www.zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557
https://www.youtube.com/embed/SRDrmK82uL0
Благочестивий праведний Іов Багатостраждальний
Бездоганний праведний Іов жив за 2000 - 1500 років до Різдва Христового, в Північній Аравії, в країні Авситидийскій. Існування і страждання його описані в Біблії(Книга Іова). Є здогад, що Йов був племінником Авраама. Святий Авраам і племінник його Лотікон. Праотець Авраам; був сином брата Авраама - Нахора. Іов був людиною богобоязливою і благочестивою. Всією душею він був відданий Господу Богу і в усьому діяв відповідно Його волі, віддаляючись від усього злого не тільки в справах, але і в думках. Господь бог благословив його земне життя і наділив праведного Іова великим багатством: у нього було надлишок худоби і всякого маєтку. Сім синів праведного Іова та три дочки були дружні між собою і збиралися на спільну трапезу все спільно чергуючись у кожного з них. Через кожні сім днів святий Іов приносив за своїх дітей жертви Богові, кажучи: "Може бути, хто з них згрішив або похулив Бога в душі своїй". За свою справедливість і сумлінність святий Іов був у великій шані у співгромадян і мав великий вплив на громадські справи.
Колись, коли перед Престолом Божим постали Святі Ангели, з'явився між ними і лукавий. Господь Отець Небесний запитав сатану, чи не бачив він раба Його Іова, чоловіка праведного і чужого всякого пороку. Лукавий зухвало відповідав, що не дарма богобоязливий Іов - Бог береже його і примножує його скарби, але якщо послати а нього нещастя, то він перестане дякувати Богу. У той час Господь, бажаючи показати терплячість Іова і віру, сказав сатані: Все, що є в Іова, Я даю у твої руки, тільки самого його не чіпай". Після цього Іов раптом позбувся всіх своїх Багатств, а потім і всіх своїх дітей. Святий Йов звернувся до Богв і сказав: "нагим вийшов я з утроби матері моєї, нагим повернуся до матері своєї землі. Господь бог дав, Господь і взяв. Так буде Ім'я Господнє благословенне!" І ніяк Йов не згрішив перед Господом Богом, і не вимовив жодного нерозумного слова.
Коли Ангели Всемилостиві знову постали перед Господом і середи них лукавий, то обманець сказав, що Йов праведний, поки сам неушкоджений. У той час Господь сповістив: "Я попускаю тобі зробити з ним, те що хочеш, тільки душу його бережи". Після цього лукавий вразив праведного Іова лютою хворобою - проказою, яка покрила його з ніг до голови. Страстотерпец примушений був виселитися з товариства людей, сів за межами міста на купі попелу і глиняним черепом СКОБЛОВ свої гнійні рани. Всі друзі і знайомі залишили його. Дружина його примушена була добувати собі харчування, працюючи і блукаючи з будинку в будинок. Вона не тільки не підтримувала свого чоловіка в терпінні, але думала, що Князь світу карає Іова за таємні гріхи, плакала, нарікала на Бога, докоряла і чоловіка і нарешті порадила праведному Іову похулити Бога і померти. Святий Йов тужив, але і в цих стражданнях залишився вірний Богові. Він відповідав дружині: "Ти кажеш, як одна з божевільних. Невже ж ми будем приймати від Бога добро лише, злого не прийматимемо?" І не згрішив святий ні в чому перед Богом.
Почувши про нещастя Іова, три його друга прийшли здалеку нього розподілити його скорботу. Вони вважали, що Йов покараний Богом за гріхи, і переконували праведника зізнатися. Свята людина відповідала, що він страждає не за гріхи, але що ці випробування послані йому від Господа по незбагненній для людини божественній волі. Друзі, одначе, не вірили і продовжували обчислювати, що Господь діє з Іовом за законом людської відплати, караючи його за скоєні гріхи. У тяжкій душевній скорботі святий Іов звернувся з молитвою до Бога, просячи Його Самого запевнити перед ними його невинність. Тоді Бог явив Себе в бурхливому вирі і докорив Іова за те, що він намагався проникнути своїм розумом в таємниці світобудови і доль Божих. Свята людина всім серцем розкаялася у цих думках і сказала: "я нікчемний, відрікаюся і каюсь у поросі й попелі". У той час Господь повелів друзям Іова звернутися до нього і просити його принести за них жертву, " бо, - сказав Господь, - тільки обличчя Іова я прийму, щоб не відкинути вас за те, що ви говорили про Мене не так вірно, як раб Мій Йов". Іов приніс жертву Богові і помолився за друзів, і Господь бог прийняв його прохання, а також повернув праведному Іову здоров'я і дав йому вдвічі більше того, що він мав раніше. Замість померлих дітей в Іова народилося семеро синів та три дочки, прекрасніше яких не було на землі. Після перенесених страждань Іов прожив ще 140 років(всього ж він прожив 248 років) і бачив потомство своє до четвертого роду.
Праведний Іов прообраз Господа Ісуса Христа, що зійшов на землю, постраждалого заради порятунку людей, а потім прославився славним Своїм Воскресінням.
"Я знаю , - говорив святий Іов , вражений проказою , - знаю , що Самовидець мій живий і Він підійме із пороху в останній день шкіру, що розпадається мою , і з тіла свойого я Бога. Сам я побачу Його , й мої очі , не очі іншого побачать Його . сподіванням сього истаивает серце моє в моїм нутрі! " (Іов 19 , 25 - 27 ) .
"Знайте, що є суд, на якому виправдається тільки той що має справжню мудрість - страх Господній, і істинний розум - віддаленя від зла".
Праведний Іоанн Златоуст каже: "Ні нещастя людського, якого не переніс би цей чоловік, твердейший всякого адаманта, що випробував раптом і голод, і недолік, і хвороби, і втрату дітей, і позбавлення багатства, і потім, зазнавши підступність від дружини, образи від друзів, напад від рабів, у всьому виявився твердіший всякого каменю, і був у Законі та Благодаті"
http://www.zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557
https://www.youtube.com/embed/f1I4sOoRPxA
