Память 25 сентября/ 8 октября

Преподобная Евфросиния Александрийская, нареченная Измарагдом

Родом из города Александрии, она 18-ти лет тайно оставила родительский дом и поступила в мужской монастырь под именем евнуха Измарагда. Не догадавшись, что перед ним девица, игумен отвел ей уединенную келью, где святая Евфросиния подвизалась много лет. Здесь она, по словам Церкви, “дева сущи душею и телом”, но “муж разумом и верою”, побеждала целомудрием и “огнем воздержания” все вражеские ухищрения и демонские прилоги. Угасив страсти и преумножив плоды добродетелей, она достигла высоты совершенства.

Отец же святой Евфросинии Пафнутий, скорбя о пропавшей дочери и ища утешения, много раз приходил к игумену обители, где она тайно подвизалась. Однажды игумен привел Пафнутия к молодому подвижнику Измарагду, который отличался своими бдениями и трудами. Отец долго беседовал с иноком, лицо которого было скрыто спущенным клобуком, но так и не узнал в нем своей дочери.

Тридцать восемь лет несла в монастыре свой подвиг Евфросиния, “блистая добродетелей красотами”. Перед своей блаженной кончиной (ок. половины V в.) она открылась отцу, и святой Пафнутий, раздав все имение, поселился в той келье, где спасалась его дочь, и подвизался здесь до самой своей кончины 20 (или 28) лет (память 15/ 28 февраля).

Вервиця – це щоденна розмова з Богом через Марію

7 жовтня Католицька Церква обходить спомин Пречистої Діви Марії - Цариці Св. Вервиці. Цей спомин був встановлений на згадку перемоги християнського флоту над турецькими військами, отриманої під Лепанто (над Коринтською затокою) 7 жовтня 1571р. Турецький султан Селім II мав на меті підкорити всю Європу і впровадити в неї мусульманську віру.

Тодішній Папа Римський св. Пій V, домініканець, гарячий шанувальник
Божої Матері, почувши про війну, що наближається, зі сльозами на очах під час молитви на вервиці просив у Марії про опіку. Тоді отримав видіння: йому здалося, що він опинився на місці битви під Лепанто. Побачив величезний флот, що готується до нападу. Над ним побачив Марію, що дивилася на нього спокійним поглядом. Несподівана зміна напрямку вітру зробила неможливим напад мусульман, і посприяла християнському флоту. Вторгнення турків у Європу вдалося зупинити.

Перемога була великою. Пій V, свідомий, кому завдячує чудесну перемогу, зробив день 7 жовтня святом Божої Матері Цариці Св. Вервиці і дозволив його обходити в тих церквах, де існували Спільноти вервиці. Папа Климент XI у подяку за перемогу над турками, отриману під Белградом в 1716 р., поширив це свято на всю Церкву. У році 1883 Лев XIII ввів до Лоретанської літанії
заклик "Царице святої Вервиці - молися за нас", а через два роки рекомендував, щоб в церквах відмовляли вервицю протягом цілого жовтня.

"В кінці моє Непорочне Серце затріумфує. Моліться на вервиці"

Наскільки актуальне прохання Фатімської Пані, особливо зараз, у жовтні! Жовтень - це місяць, особливо посвячений Пресвятій Діві Святої Вервиці. Божа Мати невпинно вказує на вервицю, яка, як Сама стверджує, є достатньою зброєю проти зла. Вона має бути нашим порятунком. Слуга Божий Йоан Павло II у своїх роздумах неодноразово закликав, щоб зробити цю гарну молитву принаймні частішою, якщо не щоденною, бо вона є діалогом з Богом через Марію.

Псалтир Марії

Відколи св. Домінік (1170-1221) установив вервичне набоженство і аж до 1460р., воно називалося "Псалтир Ісуса і Пресвятої Діви". Можливо тому, що він містить у собі таку ж кількість Ангельських Привітань, як і псалмів Псалтир Давида, а може тому, що прості і неграмотні люди, які не вміють читати Псалтир Давида, одержують з молитви на Вервиці плоди, рівні тим, які мають з читання Псалмів Давида.

Вони отримують навіть щедріші плоди передусім тому, що Ангельський Псалтир зродив плоди шляхетніші, тобто Втілене Слово, Псалтир же Давидів його тільки пророкував. Як дійсність досконаліша за модель, а тіло - за тінь, так, мабуть, Псалтир Пресвятої Діви довершеніший за Давидів, бо був лише його тінню і образом. Окрім того, Псалтир Пресвятої Діви або Вервиця, що складається з "Отче наш" і "Богородице Діво" був створений на прославу Пресвятої Тройці.

Псалтир Ісуса і Пресвятої Діви складається з трьох корон по п'ять десятків кожна і має за мету:

1. Вшановувати Три Особи Пресвятої Трійці.

2. Розважати про життя, смерть і славу Ісуса Христа.

3. Наслідувати тріумфуючу Церкву.

4. Брати за взірець три частини Псалтиря Давидового, перша части на якого стосується життя очищувального, друга - життя просвітлюючого і третя - життя об'єднуючого.

5. Наповнити нас ласками у цьому житті, миром у годині смерті та славою у вічності.
Вінець троянд

Відколи блаженний Алан де Рупе (1428-1475) відродив почитання набоженства, в народі, котрий є голосом Божим, це набожество було назване "Вервицею", ("Розарій" чи "Рожанець", що означає вінець троянд). Тож скільки разів побожно відмовляється Вервиця, стільки ж разів вкладається на голову Ісусові та Марії вінець зі ста п'ятдесяти білих і шістнадцяти червоних троянд Неба; троянд, які ніколи не втратять ані своєї свіжості, ані своєї привабливості.

Пресвята Діва прийняла і вподобала собі цю назву - Вервиця, наголошуючи багатьом Своїм шанувальникам на тому, що скільки "Богородице Діво" промовили б на її честь, стільки пожертвували б їй найчарівніших троянд, і скільки повторили б Вервиць, стільки б було вінців троянд. Брат Альфонс Родрігес з Товариства Ісуса молився на Вервиці з такою ретельністю, що нерідко було видно, як з кожною молитвою "Отче наш" виходила з його уст червона троянда і з кожною "Богородице Діво" - біла троянда, однаково прекрасні і запашні.

Хроніки св. Франциска розповідають, що один молодий монах мав звичку, щодня перед обідом чигати молитви-коронки до Пресвятої Діви.

Одного разу він не встиг помолитися, а вже пролунав сигнал йти до столу, тоді попросив наставника, щоб дозволив йому все ж таки помолитися, перш ніж сяде обідати. Отримавши дозвіл, подався до келії. Позаяк довго його не було, наставник послав одного з братів, покликати його. О, диво! Той побачив його, осяяного небесним світлом і Пресвяту Діву з двома ангелами. З його вуст за кожним "Богородице Діво" виходила прекрасна троянда, яку обережно підхоплювали ангели і оздоблювали нею голову Пресвятої Діви, що з задоволенням приймала таку шану. Ця картина вразила також і двох інших братів, яких післали з'ясувати причину запізнення. Пресвята Діва не зникла, аж поки монах не відмовив цілу коронку. Вервиця 150 "Богородице Діво", таким чином, є великим вінцем, Вервиця 5 "Отче наш"- малим вінком квітів або троянд небесних, покладених на голові Ісуса і Марії.

Троянда - це королева квітів, Вервиця - це троянда серед побожних практик.

Надзвичайна цінність святої Вервиці

Важко сказати, чи віддає перевагу Пресвята Діва Вервиці над іншими побожними практиками і як щедро винагороджує тих, які поширюють її. Однаково неможливо сказати, якою грізною Вона може бути щодо противників св. Вервиці. Найдорожчим у житті для св. Домініка було прославлення Матері Божої, проповідування її величі, заохочування усіх до почитання її Вервицею. У відповідь всемогутня Цариця Неба неустанно виливала на цього святого щедрі благословення: увінчала його праці тисячами чудес; щоразу, коли він просив про щось Бога, випрошувала йому це Своїм заступництвом. Ця чудесна ласка сприяла його перемозі над єресями альбігінсів і зробила патріархом великого Ордену.

Що можна розповісти про бл. Алана де Рупе, відновника того набоженства? Пресвята Діва удостоїла його неодноразово Своєю появою щоб навчити Його, як заслужити власне спасіння, стати добрим священиком, досконалим ченцем і послідовником Ісуса Христа. У спокусах і страшних переслідуваннях, яких він зазнав від сатани, що довели його до страшенного смутку і навіть до розпачу, Вона втішала його, розганяючи Своєю солодкою присутністю усі хмари темряви, Вона навчила його, як молитися на Вервиці та як можна осягнути досконалість.

Абат Трітеміус, учений Картагінець, мудрий Мартин Наварра та інші висловлюються про нього з великою пошаною. Він залучив до Братства Вервиці більше 100 000 осіб. Помер бл. Алан в Тунолі, у Фіандрах, 18 вересня 1475 року.

Диявол, заздрячи тим великим плодам, які збирав завдяки цьому набоженству бл. Томас від св. Йоана, славний проповідник Вервиці, зіслав на нього довгу і прикру хворобу, яку лікарі визнали за невиліковну. Якось уночі, коли він думав, що вже помирає, диявол з'явився до нього. Однак він, зносячи побожно очі до образу Пресвятої Діви, що висів над ліжком, заговорив до Неї з останніх сил: "Допоможи мені, підтримай мене, найсолодша Мати Моя!" І Матір Небесна взяла його за руку й мовила йому: "Не бійся, Томасе, сину Мій; приходжу підтримати тебе; встань, встань і далі проповідуй Мою Вервицю, як це робив досі; Я захищу тебе від усіх твоїх ворогів"

Почувши ці слова, диявол утік, а хворий, вставши цілковито здоровий, подякував Пресвятій Діві і почав знову проповідувати Вервицю з дивовижним успіхом.

Пресвята Діва прихильна не тільки до проповідників Вервиці. Вона чудово винагороджує і тих, хто власним прикладом заохочує інших до цього набоженства.

Король Альфонс, прагнучи, щоб уся його родина вшановувала Вервицею Пресвяту Матір, заохочував усіх до того власним прикладом, носячи при боці велику Вервицю. Однак читання молитов на ній не було обов'язковим, лише добровільним: завдяки чому увесь його двір почав побожно молитися на Вервиці.

Незабаром він переконався, як Пресвятій Матері подобається його побожний намір. Якось король важко захворів; вирішили навіть, що він помер. Та тільки його схопив трибунал Божий, як він побачив дияволів, які звинувачували його у багатьох злочинах, і Божого Суддю, що мав винести йому присуд вічної кари. Аж ось прийшла Матір Пресвята і заступилася за Альфонса. Дияволи поклали на
одну шальку терезів гріхи короля. Вона поспішила покласти на другу шальку велику Вервицю, яку Альфонс носив на її честь, а також Вервиці тих, кого своїм
прикладом заохотив до цього набоженства. Відразу ж та шалька переважила Пресвята Діва, дивлячись на Альфонса, ласкаво мовила до нього: "Випросила тебе у Сина, як нагороду за малу послугу, яку ти зробив Мені, носячи Вервицю, щоб ти жив ще кілька років; отож використай їх добре і чини покуту".

Отямившись, Альфонс вигукнув: "О, благословенна Вервице Пресвятої Діви, завдяки якій я уникнув вічної кари!" Незабаром він виздоровів. Відтак до кінця життя щоденно молився на Вервиці.

Нехай ті, які моляться до Пресвятої Діви, подумають про те, як залучити щонайбільше віруючих до Братства Вервиці, наслідуючи Святих і короля Альфонса! І тоді тут, на землі, втішатиметеся її милістю, а у призначений день отримаєте життя вічне.

Свята Рівноапостольна преподобномучениця Текля

Святу Теклю за участь у проповіді Євангелія названо рівноапостольною. Коли апостоли Павло і Варнава перебували в Іконії, вони зупинились у домі благочестивого Онисифора. Серед людей, які в ту пору відвідали будинок Онисифора, була донька знатних і багатих батьків Текля. На той час вона вже була заручена, але коли почула проповідь апостола Павла - таємно прийняла християнську  віру і вирішила не вступати в шлюб, а присвятити своє життя Богові. Після неодноразових страждань за Христа Текля поселилася в одному пустельному місці на горі. Свята зцілювала хворих і повчаннями навертала язичників. Там вона в молитві і добрих ділах прожила багато років, прославившись  строгим  і цнотливим життям. Померла св. Текля в глибокій старості, доживши до 90 років.

О, християнська душе! Якщо ти не маєш у собі сили поклонятися Богові у дусі й правді (Йо. 4:23), якщо твоє серце ще не відчуває тепла й солодкого смаку в умовій і внутрішній молитві серця, то принеси в молитовну жертву те, що можеш, що відповідає твоїй волі, що співрозмірне твоїм силам. Але передусім нехай твої уста часто, безперервно призивають могутнє Ім'я Ісуса Христа. Це не становитиме великих труднощів, воно до снаги кожному! Крім того, цього вимагає і заповідь святого Апостола приносити завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають Його їм 'я (Євр. 13:15). Частота молитви неодмінно викличе навик і переміниться в натуру, захопивши згодом ум і серце. Уявімо собі, що людина буде невідступно сповняти цю єдину Божу заповідь про постійну молитву. Тим вона виконає усі заповіді, бо якщо б вона безперервно, завжди, під час усіх діл і занять молилася, тайно призивала Божественне Ім'я Ісуса Христа, хоча спочатку і без душевного тепла й ревности, можливо, навіть силоміць змушуючи себе до цього, - тоді б вона не мала вже часу осуджувати ближніх чи суєтно бесідувати або задовольняти низькі чуттєві потреби грішної людської природи. Кожна нечиста думка зустрічала б перешкоду в своєму розвиткові, кожне гріховне діло не обдумувалось би так плодовито, як в умі, сповненому марнотою цього світу; зменшились або й зовсім зникли б велемовність і пустослів'я, і кожна наша провина негайно очищувалася би благодатною силою часто призиваного Божого Імени. Багаторазове вправляння в молитві завжди відхиляло б душу від гріховних діл і притягало б її до найважливішого для неї заняття - з'єднання з Богом! Чи бачиш тепер, якою важливою і необхідною є кількість молитов? Частота в молитві - єдиний спосіб здобути чисту І правдиву молитву, найкраще і найдієвіше приготування до молитви і правильний шлях осягнути молитовну мету і спасіння!

Щоб ще більше переконатися в необхідності частої молитви, зверни увагу:

1. Кожне спонукання, кожна думка про молитву є діянням Святого Духа і голосом твого Ангела Хоронителя.

2. Ім'я ІсусаХриста, призиване в молитві, містить у собі самостійно існуючу благотворну силу, а тому:

3. Не бентежся розсіяністю або сухістю твоєї молитви, а терпеливо очікуй плоду від того, що часто призиватимеш Боже Ім'я. Не слухай невтаємниченого, нерозумного навіювання суєтного світу, нібито невідступне, але холодне призивання є безкорисним багатослів'ям... Ні! Сила Імени Божого й частота призивання дадуть результат свого часу! (з книги "Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві")

5 Обітниць Матері Божої тим, хто молиться на Вервиці

1. Кожен, хто вірно служитиме мені, відмовляючи Вервицю, одержить особливі ласки.

2. Обіцяю свій особливий захист і найбільші ласки всім, хто відмовлятиме Вервицю.

3. Вервиця стане потужною зброєю проти пекла; вона буде руйнувати зло, нищити гріх, і перемагати єресі.

4. Вервиця сприятиме процвітанню доброчесности та добрих трудів; вона отримає для душ щедре Боже Милосердя, вона відвертатиме серця людей від любови до світу і його марнот, і піднесе їх до прагнення вічних цінностей. О, щоб тільки душі себе тим способом освячували!

5. Душа, котра присвятить себе мені через молитву на Вервиці, не загине.

6. Хто побожно відмовлятиме Вервицю, заглиблюючись в розважання її святих Таїнств, того не подолає нещастя. Бог в Своєму правосудді того не каратиме; він не загине несподіваною смертю; якщо він буде справедливим, то залишиться в Божій ласці і стане достойним вічного життя.

7. Кожен, хто матиме правдиву набожність до Вервиці, не помре без святих Тайн Церкви.

8. Ті, що вірно відмовлятимуть Вервицю, будуть мати Боже світло і щедрі Божі ласки на протязі життя і в час смерти, а в хвилину смерти матимуть свою частку і заслугах святих у раю.

9. Я звільнятиму з чистилища тих, що з набожністю ставилися до Вервиці.

10. Вірні діти Вервиці заслужать на високій ступінь слави у небі.

11. Відмовляючи Вервицю, ви одержите все, про що мене попросите.

12. Кожному, хто поширює молитву на Святій Вервиці, я допомагатиму в їхніх потребах.

13. Мій Божественний Син запевнив мене, що кожен, хто пропагує молитву на Вервиці, матиме заступниками цілий Небесний Двір впродовж свого життя та в годину смерти.

14. Всі ті, що відмовляють Вервицю, є моїми синами, і братами мого єдиного Сина Ісуса Христа.

15. Любов до моєї Вервиці є важливим передвісником майбутньої долі людини.

Подано cв. Домініку і блаженному Аляну де ля Рош

6 жовтня - зачаття святого Івана Хрестителя

святий Іван ХрестительЗачаттся святого Івана Предтечі відбулось славно і чудно. Багато матерів зачинають дітей, мало тих, зачаття яких славила і святкувала Божа Церква. Три тільки матері є, у їхніх-бо утробах сотворилося зачаття, що світ здивувало: свята праведна Анна, свята Єлизавета і Пресвята й Пречиста Діва Марія. Праведна Анна Богородицю, Єлисавета Предтечу, Діва Марія зачала Христа, Спаса нашого.

Всі оті зачаття вісником небесним благовістилися, благодаттю Божою завершилися, але не через бесіду між благовісником та тими, що зачинали, оскільки сам Бог вимагав зволення тих, що зачинали. Благовісник же святий архангел Гавріїл, увійшовши в олтар до священика Захарії, що служив тоді з черги своєї перед Богом, почав бесіду таку: "Не бійсь, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлизавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван. І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато хто втішиться". Відповів Захарія: "Дивне й несподіване мені вістиш, о віснице радісний! Та ж бо родити в старості єству є річ супротивна; я ж є старий і жона моя перестаріла у днях своїх, як же можемо зачати і народити сина?" Ангел рече: "З цих слів твоїх маловірним знаходжу тебе, Захаріє, що не сподіваєшся здійснення словам моїм; коли ж супротивна єству твоєму річ звіщається, то не супротивна Божій силі, бо їй нема неможливого. "Бог може підняти дітей Авраамові з цього каміння". Хіба не знаєш, що зміг Бог Адама від землі, Єву ж з кістки Адамової створити, і престарілій Саррі подати сина Ісаака; тож і твоїй жоні всеможний Бог подає народити в старості сина, оскільки почута молитва твоя". Відповів Захарія: "Я нині приношу молитви свої до Бога про пришестя сподіванного Месії, його ж обіцяють вуста святих пророків його, щоб послав скоріше на землю врятувати сім'я Авраамове від рабства поганського. Та ж бо молюся про мої гріхи і про людське невігластво, але про те, щоб мати сина тепер, не молюся, уже бо я у ветхих літах і жона моя постаріла". Каже йому ангел: "Я є Гавриїл, що стоїть перед Богом, його одкровення знаю, що нині не про прийняття сина молишся, але про гріхи кажеш. Одначе раніше, ніж постарів і раніше, ніж заматеріла дружина твоя Єлизавета, молився ти смиренно, щоб дав вам Бог сина мати. Всемилостивий же Господь, якому й найменьший порух серця людського не буває таємний, вислухавши молитви тих, що моляться Йому, і творячи волю тих, що бояться Його, Той, колишні твої думки почувши, дарує тобі, хоч і не скоро, але добре: до благодаті однойменного сина; знає-бо, коли за своїм доброзволенням, виконуючи прохання святих своїх, має народити тобі сина, великого перед Господом". Відповідає Захарія: "Бачу тебе, благовісниче, та ж ангел ти Божий, небо й бесіда твоя явним тебе творять і бачення доброти твоєї являє, і сила словес твоїх свідчить те; на початку ж бо явлення й віщання твого я раптово жахнувся, як колись злякався, побачивши ангела й Даниїл-пророк: "І бачив це, — рече, — велике видіння, — і не зосталося в мені сили". Також і мати Самсонова каже: "Божий чоловік приходив до мене, а вигляд його — як вигляд Божого ангела, дуже грізний". Тому злякався і я і не дерзаю ангельським твоїм словам супротивне віщати. Одначе спитаю: "Через що син,який має народитися, буде великий? Чи ж більший та чесніший буде Єремії-пророка? Йому ж слово було Господнє, що казало: "Ще поки тебе створив у утробі, я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із матері, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам". Відповідає ангел: "Буде великий перед Господом син твій, не рівний духовною величчю, але нею перевисить Єремію: коли ж бо той освятився перш ніж народитися, то цей набагато більше Духа Святого наповниться ще з черева матері своєї. Єремія тільки пророкувати про Месію настановлений, цей же і руку на Нього покласти і хрестити наставиться. Не тільки Єремію, але й інших великих святих перевисить величністю благодаті Божої, і не постане серед народжених жінками більшого Івана Хрестителя. Як зоря від зорі збільшується у славі, так і між святих Божих один одного славою і честю перевищується, бо в наших ангельських ієрархіях (каже Гавриїл) тим, що лице Боже завжди бачать, не всім однаково Бог відкриває таємниці свого бажання, але через посередництво являючи, через вищі чини нижчим. Численні зорі схід сонця передвіщають, але одна тільки денниця іде перед сонцем. Численні пророки пришестя Месії проповідували, але дитя, яке має від тебе зачатися й народитися, не тільки словом проповість, але й перстом своїм покаже людям Божого Агнця, що візьме гріхи світу, і через те буде великий, над усіх народжених жінками більший. Наскільки-бо виконання радісної вісті є приємніше, аніж сама вість, настільки чесніший має бути пророк, котрий має зачатися і народитися більшим за інших пророків. Усі пророки й закон до цього пророка прорекли: цей-бо буде всім пророкам вивершення і закону старого кінець, предтеча нової благодаті", Каже Захарія: "Добра й радісна вістка твоя, о ангеле! Коли ж бо всякий син премудрий веселить батька, настільки наипремудрішии за всіх пророків син звеселив би мене, старця. Але як маю веселитися, коли сумніваюся в словах твоїх, радість бо та веселість у речах сумнівних не буває, хіба в достовірних. Молю тож тебе, ангеле Божий, скажи мені: з чого переконаюся про благовіщене тобою?" Відповідає ангел: "Ще ти сумніваєшся і не маєш віри словам моїм, о Захаріє? Чи може неправду говорити той, що посланий од Бога, що є в усіх словах своїх вірний і преподобний у всіх ділах своїх, бо "жодне слово Його не може знемогти"? Ієрей та вчитель ти Ізраїлевий і чи того не знаєш, що пришестя Месії настав час, який я седминами літ вирахував, посланий бувши у Вавилон до Даниїла-пророка, чи ж ти не читав пророцтва його? Випробуй і подивись, що вже наближається той, котрий врятує Ізраїль, і предтеча, посланий перед лицем його ангел у плоті, і це має бути син твій, що уготує путь Месії, що йтиме перед духом і силою Іллівною. Але оскільки не вірив ти словам моїм, що збудуться в часи свої, будеш мовчати і не зможеш говорити, і до його днів буде це". І тоді Захаріїв язик німотою зв'язався, а Єлизавети вузи непліддя розв'язалися; ангел же відійшов постати перед престолом Вседержителя Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського)

Життя  св. Фаустини

Св. Марію Фаустину Ковальську, відому сьогодні у цілому світі проповідницю Божого Милосердя, теологи відносять до числа видатних містиків Церкви.

Св. Фаустина була третьою з десятьох дітей у бідній і побожній селянській родині. Була охрещена і отримала ім'я Гелена. З дитячих років відзначалася побожністю, любов'ю до молитви, працьовитістю і послухом, а також великою чуйністю до людських бід. Шістнадцятирічною дівчиною покинула родинний дім, щоб на службі в Александрові і Лодзі заробити на своє утримання і допомогти батькам.

Голос покликання відчувала у своїй душі ще від сьомого року життя. 1 серпня 1925 року переступила поріг монастиря Сестер Матері Божої Милосердя у Варшаві У своєму Щоденнику призналася: "Мені здавалося, що я вступила в райське життя. З мого серця линула одна молитва - подячна" (Щ. 17). Проте через кілька тижнів пережила сильну спокусу перейти до іншого монастиря, в якому було б більше часу для молитви. Тоді Господь Ісус, показуючи їй своє зранене і змучене обличчя, сказав: "Ти мені завдаси болю, якщо вийдеш з цього монастиря. Сюди Я тебе покликав, а не куди-інде, і приготував багато милостей для тебе" (Щ. 19).

У монастирі Гелена отримала ім'я сестра Марія Фаустина і через п'ять років склала монаші обіти: чистоти, убогості і послуху. Перебувала у різних монастирях, найдовше у Кракові, Плоцьку і Вільно. Назовні ніщо не видавало її надзвичайно багатого містичного життя. Старанно виконувала свої обов'язки, чітко дотримувалась усіх монаших правил, була зосереджена і мовчазна і, разом з тим, природна, лагідна, сповнена доброзичливої і безкорисливої любові до ближніх.

Усе її життя було зосереджене на постійному прагненні до щонайповнішого поєднання з Богом і на жертовній співпраці з Ісусом у справі рятування душ. "Ісусе мій, - визнала у Щоденнику, - Ти знаєш, що з дитинства я прагнула любити Тебе такою великою любов'ю, якою Тебе ще досі жодна душа не любила" (Щ. 1372).

Глибину її духовного життя розкриває Щоденник. Уважне читання цих нотаток дає образ високого ступеня поєднання її душі з Богом. Господь обдарував ї великими ласками: даром глибокого пізнання таємниці Божого Милосердя, видіннями,. з'явленнями, скритими стигмами, даром пророцтва і читання в людських душах.

Суворий спосіб життя і виснажуючі пости так виснажили її організм, що вже у послушництві виникла нагальна потреба лікування. Після першого року новіціату з'явилися надзвичайно болісні містичні випробуванняі, а пізніше духовні і моральні страждання, пов'язані намаганням здійснити посланництва, яке отримала від Христа Господа. Св. Фаустина своє життя віддала справі рятування душ грішників. В останні роки життя посилилися внутрішні страждання і недомагання організму: сухоти поширилися на легені і стравохід. З цієї причини двічі протягом кількох місяців перебувала на лікуванні у шпиталі у Кракові. Вкрай виснажена фізично, але цілком дозріла духовно, містично поєднана з Богом, померла 5 жовтня 1938 року у віці 33 р.. Її тіло було поховане на монастирському цвинтарі у Кракові - Лагсвниках, а в 1966 році перенесено до каплиці.

31.1.1968 Декретом Конгрегації до Справ Святих було розпочато беатифікаційний процес Слуги Божої св. Фаустини.

7.3.1992 Святіший Отець Іван Павло II підтвердив геройські чесноти Марії Фаустини Ковальської і підтримав беатифікаційний процес.

18.3.1993 Святіший Отець Іван Павло II проголосив Марію Фаустину Ковальську блаженною.

30.4.2000 У Римі відбулася канонізація сестри Марії Фаустини Ковальської.

Цій простій, неосвіченій, але мужній, безмежно відданій Богові монахині Господь Ісус довірив велику місію: послання Милосердя, адресоване усьому світу. "Посилаю тебе, - сказав, - до усього людства з Моїм Милосердям. Не хочу карати зболіле людство, а прагну його зцілити, пригортаючи до свого милосердного Серця (Щ. 1588). Ти секретарка Мого Милосердя; Я вибрав тебе на цей пост у цьому і майбутньому житті (Щ. 1605), (...) щоб ти давала душам пізнати Моє Велике Милосердя, яке маю для них, і заохочувала їх вірити у безодню Мого Милосердя" (Щ. 1567).

Посланництво св. Фаустини.

Кількома словами, воно полягає на нагадуванні про здавна відому, але забуту правду віри про милосердну любов Бога до людини і відродження релігійного життя в дус і християнської довіри і милосердя. Щоденник св. Фаустини, який вона писала протягом останніх чотирьох років є формою спогадів "спілкування" своєї душі з Богом. Щоб із цих записок виділити те, що становить суть її послання, необхідно було зробити їх науковий аналіз, який і виконав відомий і визнаний теолог, священик - проф. Ігнатій Ружицький... Він наводить п'ять форм набожності до Божого Милосердя.

а) Образ Милосердного Ісуса. Його малюнок був показаний у видінні, яке св. Фаустина мала 22 лютого 1931 року в келії Плоцького монастиря. "Увечері, коли я була в келії, — пише у Щоденнику, - я побачила Господа Ісуса у білих шатах. Одна рука піднесена для благословення, а друга торкалася шат на грудях.

Зі складок одягу на грудях виходили два великі промені, один червоний, а другий блідий. Через хвилину сказав мені Ісус: намалюй образ згідно з малюнком, який бачиш, з підписом: Ісусе, довіряю Тобі (Щ. 47). Хочу, щоб цей образ був урочисто посвячений у першу неділю після Великодня, ця неділя повинна бути святом Милосердя" (Щ. 49)...

Характерними для цього зображення Христа є два промені. Господь Ісус їх значення пояснив так: "Блідий промінь означає воду, яка очищує душі; червоний промінь означає кров, яка є життям душ (...). Щасливий, хто в їх тіні буде жити" (Щ. 229). Очищає душу Тайна Хрещення і Сповіді, а найщедріше живить її Євхаристія, отже, ті два промені означають святі Тайни. Образ Божого Милосердя підписаний - з волі Христа - словами: "Ісусе, довіряю Тобі". "Цей образ, - сказав Господь Ісус, - повинен нагадувати вимоги Мого милосердя, бо навіть найсильніша віра нічого не допоможе без вчинків" (Щ. 742).

"Через цей образ уділятиму багато ласк для душ, а тому хай кожна душа має доступ до нього" (Щ. 570).

б) Свято Милосердя. Найважливіше з усіх форм набожності до Божого Милосердя, які були об'явлені св. Фаустині. Вперше про встановлення цього свята Господь Ісус говорив в 1931 році, коли переказував свою волю щодо образу: "Я прагну, щоб було Милосердя святом. Хочу, і щоб цей образ, який намалюєш пензлем, був урочисто посвячений у першу неділю після Великодня; ця неділя повинна бути святом Милосердя" (Щ. 49)...

Це свято є не лише днем особливого величання Бога в таємниці милосердя, але і часом ласки для усіх людей. "Прагну, - сказав Господь Ісус, - щоб свято Милосердя було притулком і захистком для усіх душ, а особливо для бідних грішників (Щ. 699). Душі гинуть, незважаючи на Мою гірку муку. Даю їм останню надію на порятунок, тобто свято Мого милосердя. Якщо не величатимуть Мого Милосердя, згинуть навіки" (Щ. 965).

Знаменність цього свята визначається мірою незвичайних обітниць, які Господь Ісус пов'язав із цим святом. "Хто в цей день приступить до Джерела Життя, — сказав Христос, - той отримає цілковите відпущення (Щ. 300). У цей день відкрита глибина Мого Милосердя, виливаю ціле море милостей на душі, які наблизяться до джерела Мого Милосердя; (...) хай не боїться наблизитися до Мене жодна душа, навіть якщо її гріхи були як пурпур" (Щ. 699).

Щоб скористатися цими великими дарами,. треба виконувати умову. набожності до Божого Милосердя (довіра Божій доброті й дієва любов ближнього), а також бути в стані освячуючої ласки (після святої Сповіді) й гідно прийняти святе Причастя. "Не знайде жодна душа виправдання, - пояснив Ісус, - доки не звернеться з довірою до Мого Милосердя, і тому перша неділя після Великодня повинна бути святом милосердя, а священики повинні у цей день говорити душам про це велике і незглибиме Моє Милосердя" (Щ. 570).

в) Вервиця до Божого Милосердя. Цю вервицю продиктував Господь Ісус св. Фаустині 13-14 вересня 1935 року як молитву. щоб перепросити таі угамувати Божий гнів (див. Щ. 474-476). Ті, хто промовляють цю вервицю, жертвують Богу Отцю "Тіло і Кров, Душу і Божество" Ісуса Христа, щоб перепросити за гріхи власні, своїх близьких і усього світу, а, єднаючись із жертвою Ісуса, звертаються до тієї любові, якою небесний Отець обдаровує свого Сина, а у Ньому всіх людей. У цій молитві просять і про "милосердя для нас і цілого світу і цим самим здійснюють вчинок милосердя.

Додаючи до цього своє довір'я і виконуючи умови кожної доброї молитви (покора, витривалість, зміст, що відповідає волі Божій), вірні можуть надіятися на сповнення Христових обітниць, які стосуються, зокрема, години смерті: ласки навернення і спокійної смерті. Отримають її не тільки особи, які відмовляють цю вервицю, але і вмираючий, біля якого інші молитимуться її словами. "Коли біля вмираючого промовляють цю вервицю, - сказав Ісус, - вгамовується Божий гнів, і милосердя огортає душу" (Щ. 811). Обітниця в загальному звучить так: "Через відмовляння цієї вервиці подобається Мені дати все, "Через промовляння цієї вервиці, - сказав в іншому місці Господь Ісус, - наближаєш людство до Мене (Щ. 929). Душі, які промовлятимуть цю вервицю, Милосердя Моє огорне (...) В житті, а особливо у годину смерті" (Щ. 754).

г) Година Милосердя. У жовтні 1937 року Господь Ісус доручив ушановувати годину своєї смерті: "Скільки разів почуєш, як годинник б'є третю годину, вся занурюйся у Моєму Милосерді, величаючи і прославляючи його; викликай його всемогутність для цілого світу, а особливо для грішників, бо у цю хвилину воно було навстіж відкрите для кожної душі" (Щ. 1572).

Господь Ісус досить детально визначив і способи молитви до Божого Милосердя: "Старайся в цю годину, - сказав св. Фаустині, - відправити хресну дорогу, наскільки тобі це дозволять обов'язки; а якщо не можеш відправити хресної дороги, то хоча б вступи на хвилину до каплиці й вшануй Моє Серце, яке повне милосердя в Найсвятіших Тайнах; а якщо не можеш зайти до каплиці, занурся у молитву там, де ти є, хоч на коротеньку хвилину" (Щ. 1572).

Священик Ружицький наводить три умови відправи молитов, Проказаних у цю годину:

1 - молитва повинна бути звернена до Ісуса,

2 - повинна бути проказаною о третій годині пополудні,

3 - повинна бути зверненою до вартості й заслуг Господніх Страстей.

"У цю годину, - обіцяв Господь Ісус, - випросиш все для себе та інших, у цю годину сталася ласка для усього світу - Милосердя перемогло Справедливість" (Щ. 1572).

д) Поширення культу Милосердя. Описуючи форми набожності до Божого Милосердя, священик Ружицький називає і таку форму: поширення культу Милосердя, бо і її стосуються певні обітниці Христа. "Душі, які поширюють Моє Милосердя, оберігатиму їх протягом усього життя, як ніжна мати своє немовля, а в годину смерті не буду для них Суддею, а милосердним Спасителем" (Щ. 1075).

Суть культу Божого Милосердя полягає у християнській довірі до Господа Бога і діяльній любові до ближніх. Господь Ісус вимагає "довір'я від усіх створінь" (Щ.1059) і здійснення вчинків милосердя: дією, словом або молитвою. "Милосердя ти повинна виявляти завжди і всюди до ближніх, не можеш від цього ні усунутися, ні відмовитися, ні оправдатися" (Щ. 742). Христос прагне, щоб Його шанувальники виконали протягом дня хоча б один акт любові ближнього.

Поширення культу Божого Милосердя вимагає не багатомовності, а насамперед християнської віри, довір'я Богові й прагнення до того, щоб ставати щораз більш милосердним. Прикладом такого апостольського служіння протягом усього свого життя була св. Фаустина Ковальська.

Святий пророк Йона син був Аматин. Цього пророка мати, овдовівши,
жила в Сарепті Сидонській, і та вдова прогодувала Іллю-пророка
в час голоду, більше ж вона живилась від нього, бо "дзбанок
муки не скінчиться і не забракне в горняті олії" в домі її,
коли прийшов пророк. Йона ж був малий хлопець, розболівсая й
помер. І рече вдовиця до Іллі: "Що тобі до мене,
чоловіче Божий? Прийшов ти до мене, щоб покарати мій гріх та щоб
убити мого сина". І рече ІЛЛЯ ДО ЖІНКИ: "Дай мені сина свого".
І він узяв його від неї і виніс його в горницю, де він сидів, і
поклав його на своєму ліжку. І кликнув до Господа й сказав: "Господи,
що знаєш удову, що я в неї мешкаю, чи ж скривдиш її убиши її
сина". І дунув на хлопця тричі і покликав Господа й рече: "Господи, Боже мій, нехай вернеться душа цієї дитини в неї".
І було так: воскрес-бо хлопець, маючи бути прообразом
воскресіння Христового в китовому череві. Коли ж виріс, жив
чеснотливо, безпорочно дотримуючись усіх заповідей Господніх,
добродогодив же Богові настільки, що сподобився пророчого дару і
пророкував про муки Господні і про запустіння Єрусалима, і про
кончину: "Колись, — рече, — уздрять камінь, що кричить
тонким голосом і жалісливим, і від дерева віщання Богу, тоді
наблизиться спасіння і підуть усі народи в Єрусалим на
поклоніння Господнє; буде Єрусалим омерзений у запустіння звірів, і
тоді прийде кончина всякому диханню". До цього Йони було якось
слово Господнє, що звістило: "Устань, іди до Ніневії, великого
міста й проповідуй в ньому, бо прийшло волання злоби його до
Мене". Йона ж, розмірковуючи, подумки сказав: "Коли ж не
повірять словам моїм ніневітяни і почнуть мене мучати?"
Злякався-бо і, вставши, втік у Тарсис, од лиця Господнього
сховатися бажаючи, але нема такого, що сховається від Нього,
Господня-бо є земля й кінці її, хто ж сховається від Того, що
скрізь є і все наповнює. Втікши, прийшов Йона в Йоппію і знайшов
корабля, що їхав у Тарсис, і, давши плату за проїзд, ввійшов у
нього, бажаючи пливти до знаміреної країни. Господь же, бажаючи
викрити раба свого і виправити його малодушшя, попустив
великий вітер на морі, і була буря велика. Корабель же, посеред
хвиль мечучись, розбивався і вже мав бути розбитий. "І
налякалися моряки і кликали кожен до своїх богів, і викидали ті речі,
що були на кораблі, до моря, щоб полегшити його. А Йона зійшов до
споду корабля і ліг, і заснув", і хропів. "І приступив до
нього керманич корабля, і сказав йому: "Чого ти спиш", чи не
чуєш біди, яка найшла, адже гинемо? "Уставай, заклич до свого
Бога — може, згадає цей Бог за нас, і ми не загинемо". "І
сказали вони один до одного: "Ідіть і кинемо жеребка, та й
пізнаємо, через кого нам це лихо" від Бога, хто з нас є
грішніший? "І кинули вони жеребки — і впав жеребок на Йону. І
сказали до нього: "Об'яви, через що нам це лихо? Яке твоє
зайняття, і звідки ти йдеш? Який твій край і з якого народу?". І
рече до них Йона: "Раб Господній я є і Господа Бога небесного,
я пошановую, що створив море і сушу. І согрішив перед ним, злякавшись,
і тепер тікаю від лиця його. "І налякалися ті люди великим
страхом", почувши це. "І вони казали до нього: "Що ми зробимо
тобі, щоб утихомирилося море, щоб не заливало нас. Бо море
бушувало все більше". І рече до них Йона: "Візьміть мене, і
киньте мене до моря і втихомириться море перед вами, бо я знаю,
що через мене оця велика буря на вас". І взяли Йону й кинули
його в море, і зупинило море хвилювання своє. "І налякалися ці
люди Господа великим страхом, і приносили Господові жертви, і
складали обітниці". І повелів Господь киту великому пожерти Йону.
"І був Йона в середині цієї риби три дні та три ночі", стоячи
й молячись, простер свої долоні на образ хреста і кликав до Господа в
печалі своїй. Господь же милосердний, караючи, покарав його,
але смерті не віддав, бо "звелів рибі — і вона викинула Йону на
суходіл". Він же опинився на землі і уздрів світло дня, і
небо, і землю, і море, і поклонився Богу, що збавив від
зітління життя його. По тому "було Господнє слово до Йони
вдруге таке: "Устань, іди до Ніневії, великого міста і
проповідуй на нього те слово, що Я говорив був тобі. І Йона встав
і пішов до Ніневії ... А Ніневія була місто велике-превелике, на три
дні ходи. І зачав Йона ходити по місті — на один день ходи — і
проповідував, і казав: "Ще сорок день — і Ніневія буде
зруйнована. І ніневітяни вірували в Бога й оголосили піст і
позодягали верети від найбільшого з них аж до найменшого. І
дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зі свого трону і
скинув плаща свого з себе і покрився веретою та й сів на
попелі". І він звелів наказати в Ніневії: хай зберігають поста три
дні не тільки люди й худоба, і води хай не п'ють. І одяглося все
місто у верети, і піст прийняло, і кликнули старанно до Бога, і
звернув кожен із шляху свого лукавого, і каялися. Побачив Бог
навернення їхнє, помилував і не навів на них зла, яке хотів був
навести, а сотворив із ними за невимовним своїм милосердям.
Йона ж після третього дня вийшов із міста, (і вийшов на гору),
"поставив собі там куреня, і сів під ним у тіні", аж поки
побачить, що буде в місті". І, побачивши, що нічого лихого
місту не сталося, опечалився печаллю великою і рече до Господа: "О
Господи, чи ж не не моє слово, поки я ще був на своїй землі? Тому я
перед тим утік до Тарсису, бо я знав, що ти Бог милостивий та
милосердний, довготерпеливий та многомилостивий ... А тепер,
Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені смерть від
мого життя". "І виростив Бог рицинового куща, і він вигнався
понад Йону, щоб бути тінню над його головою", щоб покрити його
від вару сонячного. "І втішився Йона від цього рицинового куща
великою радістю" і спочив під ним той день. "А при сході
зірниці другого дня повелів Бог черв'якові, і він підточив рицинового
куща і той усох". І було сонце, палячи варом на голову Йони і
знемагав Йона, і впав у відчай, і рече: "Краще мені смерть від
мого життя". І промовив Бог до Йони: "Чи слушно запалився ти за
рициновий кущ?" А той відказав: "Дуже розлютився я — аж на
смерть". І сказав Господь: "Ти змилувався над рициновим кущем,
над яким не трудився і не плекав його, який виріс за одну ніч і
за одну ніч згинув. А я не змилувався б над Ніневією, цим
великим містом, що в ньому більше дванадцяти десяти тисячок
люда", що навернулися до мене і покаялися. Повернувся ж Йона з
Ніневії, не залишившись у землі своїй, а забрав матір свою і
пішов у землю Асирійську, в країну іноплемінну, казав-бо: "Візьму
усю зневагу собі, оскільки збрехав, пророчачи Ніневійському місту".
Коли ж померла мати його, поховав її біля Ливана Девориного.
Поселився ж у землі Асирійській, помер там і похований був у
вертепі Кенезеєвому, провістивши Христове Різдво за вісімсот
літ. Тепер же перед Христом Господом на небесах стоїть і
образом лиця Його насичується, славить Його з пророками та
апостолами і з усіма святими вовіки. Амінь.

був родом із міста Синопійського, син Памфіла та Марії. Ще з малих літ наповнений був благодаттю Святого Духа, щоб бісів від людей проганяти йому і недуги сцілювати. Коли ж виріс у зрілого мужа, через чеснотливе своє життя вибраний був на єпископство міста того і, сидячи на престолі своєму, добре пас словесних овець словом та ділом, приклавши до подвига свого велику працю, і явлені були всім його добрі діла, за які прославляється Отець Небесний, бо навернув багатьох людей од облуди їхньої, відвернув еллінів од ідолопоклоніння і привів до пізнання єдиного Бога. Коли ж захотів Господь сподобити його вінця мученицького, звістив Своєму рабу те Своє бажання у видінні таким чином: голуб із висоти прилетів, маючи у дзьобі своєму вінка із квітів; його ж на голову блаженному поклавши, провістив людським голосом, кажучи: "Вже чаша твоя наповнилася, яку тобі належить випити". Від цього видіння святий зрозумів, що мають бути йому за Христа муки. Ми ж із цього пізнаємо велике його добропригодження Богу, як сподобився ще в тілі з небес бути вінчаний. Так преблагий Бог праведних угодників своїх любить, славою та честю їх вінчає і покладає на головах їхніх вінці.

Був той Фока святий чистотою своєю душевною та тілесною — Жених небесний, із ним-бо небо з'єднатися хотіло, вінця на нього наклавши, але вінець той був прознаменуванням вінця ліпшого в світлиці Спасовій, яким вічно має бути вінчаний, аби веселитися на весіллі Агнця. Після преславного того знамення схоплений був на мучення у царство Троянове від князя Африкана, що довго принуджував святого, щоб приніс жертви ідолам, але він сам себе хотів принести в жертву Богу. І, коли не покорився і не віддав ділу рук людських тієї честі, яка єдиному Богові, що на херувимах сидить, подобає, тоді князь повелів до дерева прив'язати святого, терзати члени його, і було тіло його ранами дроблене й на частини розшарпане; як хижі птахи, голодні бувши, нападають на трупа, так терзали мучителі чисте тіло Христового страждальця. Але він перетерпів доблесно і чув голос із висоти, що укріплював його і так через укріплювача його Ісуса переміг муки, страждаючи ніби в чужому тілі, не жалів він плоті своєї за ісповідання Того, котрий душі своєї не пожалів, але за нас на хресті поклав її і, мов райську прохолоду, страждання за Христа Господа поклав, котрий за нас постраждав. Що ж бо вірному рабу Господньому не стерпіти заради божественної до Господа свого любові? Коли б з усього світу зібрано було на нього мучителів і всі муки, то він готовий був усі за улюбленого свого терпіти, кажучи з Давидом: "Готове серце моє, Боже, готове серце моє!" Тоді поклали його мучителі на сковороду, вогнем розпалену, але сковорода охолола, перемагає-бо духовний вогонь до Бога, розпаленого серця, силу вогню відчутого, і в усіх муках, скільки їх на нього нанести могли, переможцем виявився: воїнство-бо ангельське і світло Боже безмірне охрест нього з'являлося. І був у темницях світлом небесним просвічений, у вузах звеселений надією небесної свободи, у скорботах ангелами втішений, у ранах Ісусом укріплений. По багатьох же різних муках укинений був у розпечену лазню і там, помолившись, віддав дух свій у руки Божі і вінчався вінцем переможним у церкві тих, котрі торжествують. Тіло ж його святе вірними поховане було чесно і численні при гробі його Господні чудеса здійснювалися.