Чисте повітря - лише для олігархів?
- 22.08.09, 14:15
В Національному природному парку «Святі гори» є підрозділ «Теплінський заказник». Теплінський заказник – це ліс на крейдяних горах. Адміністративна прив’язка – за селом Богородічне Слов’янського району Донецької області, на правому березі ріки Сіверський Донець. Ліс утворився десь в XVII ст., в ХІХ ст. зустрічаємо його описи в історика Дмитра Багалія. Звичайно, Велика Вітчизняна війна чимало порушила цілісність лісу, адже Сіверський Донець слугував лінією фронту. Після війни йде висадка нових дубів замість тих, що були знищені під час обстрілів.
До XVII ст. гори, ймовірно, ще не були покриті лісом. Як і в сучасні часи війни, вони були зручними для оборони, а, до того ж, і для проживання. Саме тут розташовується Теплінське городище, засноване ще сарматами в ІІІ ст. н.е., однак освоєне повною мірою хазарами в VII ст. Городище продовжувало існувати і за часів раннього середньовіччя. Ще на початку ХХ ст. історик Микола Вікентієвич Сібільов висунув версію, що Теплінське городище – це легендарна літня столиця половців – Шарукань. Ця версія поступово підтверджуються археологами Світланою Плетньовою, Костянтином Міхєєвим, Михайлом Швецовим, Едуардом Кравченко. Зараз на городищі на підставі Відкритих листів, виданих Польовим комітетом Інситуту археології НАНУ ведуться розкопки експедиції Донецького національного університету під керівництвом доцента Олександра Вікторовича Колесника. В ході експедиції на території заказнику крім Шарукані виявлено ще стоянку доби неоліту Савонова балка і декілька козацьких поселень.
Тобто Теплінський заказник – це унікальне поєднання листвяно-хвойних лісів на крейдяних скелях на березі Сіверського Дінця і історичної пам’ятки ІІІ-ХІХ ст.
Однак насолоджуватись красою Теплінки стає дедалі важче. Ще в 2004 р. при виході на заказник з села почали щось будувати, відтявши при цьому добрячу частку заказнику, при цьому – за зеленим дротяним парканом самого заказнику. В 2009 р. спостерігаємо тут два трьоповерхових будинки з підземним паркінгом, дерев’яну зрублену баню, майданчик для барбекю, фонтан і розарій. Гарно, але чому – замість соснового лісу?
Літом 2008 р. студенти-практиканти Донецького національного університету цю красу сфотографували. З-за паркану миттєво вискочив охоронець. Після неприємної розмови, що загрожувала перелитись у бійку, фотографію довелось стерти.
Весною 2009 р. група туристів йшла походом берегами Сіверського Дінця. Спочатку – лівим берегом. На Харківщині в районі села Студенок перейшли ріку і пішли правим берегом. Вийшли на кромку берега, де йти можна лише ланцюжком по одному. І раптово на них вискочила озброєна охорона з автоматами. З питанням: хто такі і що робите в нашому лісі? Доводити, що – туристи, довелось довго. До села йшли під конвоєм.
Добре, що влітку господарі згадали, що Богородічне – курортне село, де багато рекреантів. Влітку подібного конвою ніхто не зазнавав. Та скільки триватиме це розуміння? Чи господарі дачі не подумають, що ліс – їх і лише їх. Остаточно.
Табличка «Державний заказник «Теплінський ліс». Охороняється законом» вже переїхала на самий берег Дінця. Щоб зайвий раз око не муляло.
А хто ж – господарі дачі?
Весь Донбас знає, що – Віктор Янукович. Щоправда, на дачі місцеві мешканці його ніколи не бачили. Однак бачили народного депутата Віктора Зубанова з тієї ж таки Партії регіонів. Чи дача насправді його, чи – приїздив в гості – сказати важко.
Та що виходить – чисте повітря – лише для олігархів?
. На цвинтарі теж відсутні майже всі таблички, крім прізвищ сержантів. Дивно. Щоправда, біля пам’ятника радянському воїну лежать квіти. І за те спасибі. Двоповерхова школа. На другому поверсі всі вікна – пластикові. Ми йдемо до шкільного музею. Грець із тим, що вітрина з нашими археологічними знахідками стоїть в кутку. Зате як там оформлені «сучасні» стенди про декабристів (були декабристи і з Ізюмського району Харківщини), кріпацтво, революцію і війну. Де ретельно зібрані всі дані з сусідніх сіл. І окремий куток з казахською етнографією. Дізнаємось, що казахи регулярно приїздять сюди і оплачують поїздки місцевих дітей до Казахстану. Так Казахстан пам’ятає своїх воїнів.
А в мене ще й повний рюкзак яблук від Гутирі
