хочу сюди!
 

Трям

44 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-45 років

Замітки з міткою «сербія»

Сребрениця...


Офіційний представник Росії, прес-секретар президента Російської Федерації Володимира Путіна, Дмитро Пєсков заявив днями, що на Донбасі існує ризик повторення трагедії в Сребрениці. І що Росія не може цього допустити…

Кремль йде на будь яку брехню, намагаючись виставити себе в очах власного народу та міжнародної спільноти в образі борця за справедливість та мир в усьому мирі. Глашатаї Кремля настільки звикли брехати, що вже самі не розуміють, про що і як вони говорять. Але те, що сказав Пєсков – це навіть не брехня, це повна безглуздість хворої людини.

11 липня 1995 р. підрозділи боснійських сербів під командуванням генерала Ратко Младича в результаті наступальної військової операції захопили Сребреницю, яка входила в "зону безпеки" ООН. Голландські миротворці, замість того, щоб дати відсіч боснійським сербам, вступили з ними в переговори. Младич пообіцяв безпеку усьому населенню Сребрениці, але відокремив усіх чоловіків у віці від 12 до 65 років, загалом більше ніж вісім тисяч чоловік. Жінкам, дітям та людям похилого віку серби запропонували терміново евакуюватися під супроводом голландських миротворців. Голландці прийняли пропозицію Младича і залишили захищений рішенням РБ ООН "анклав безпеки", супроводжуючи величезну колону мусульманських жінок, дітей та старих людей. Але, як тільки "блакитні шоломи" разом з колоною пішли, усе чоловіче населення Сребрениці, а це 8 тис. чоловік, було розстріляно.

Після ліквідації боснійських мусульман в Сребрениці, армія генерала Младича атакувала ще один анклав під захистом ООН – населений пункт Жепу, де знаходилися 10 тис. боснійських мусульман та хорватів. Захищали Жепу українські миротворці. Всього 79 українських військових, оточених багатотисячною армією боснійських сербів, на відміну від голландців, українці рішуче відмовилися залишити чоловіків анклаву, на чому знову наполягав Младич. Не дивлячись на погрози взяття Жепи штурмом, українці залишилися на позиціях. Тоді генерал Младич пішов на компроміс та дозволив вивезти з Жепи усе мирне населення, включаючи 4 тис. чоловіків, яких українці спасли від вірної загибелі.

Влада Республіки Сербської в 2003 році визнали відповідальність за вбивства мусульман, а в 2019 році парламент Сербії засудив різанину в Сребрениці, але відмовився визнавати її геноцидом. У 2015 році Великобританія весла в РБ ООН проект резолюції щодо подій в Сребрениці, що визнає різанину актом геноциду, але Росія ветувала цей документ. А коли в 2017 році Міжнародний трибунал виніс вирок генералу Ратко Младичу, чиї солдати здійснювали вбивства, офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова заявила, що він «є продовженням політизованої і упередженої лінії, яка спочатку домінувала в роботі Міжнародного трибуналу по колишній Югославії». Більш того, РФ також виступила з ініціативою відпустити генерала Младича з в’язниці доживати свій вік в Росії, так як він хворий, проте Гаазький трибунал відмовив.

Що мав на увазі Пєсков, проводячи паралель між Сребреницею та Донбасом незрозуміло мабуть самому Пєскову. Адже всім відомо, що саме Москва надавала всіляку підтримку боснійським сербам під час війни в Боснії. Саме в їх армії воював російський добровольчий батальйон, бійці якого скоїли масу військових злочинів. Чи розуміє Пєсков те, що саме ці підрозділи росіян разом з армією Младича атакували оточену Сребреницю і, не виключено, що теж брали участь в масових розстрілах боснійських мусульман?! Чи знає Пєсков, що на тій війні «зійшла зірка» Стрелкова/Гіркіна, який користувався не аби якою повагою серед російських добровольців? Того самого Стрелкова, офіцера ФСБ, який брав активну участь в окупації Криму а потім залишив кривавий слід на Донбасі, будучи "міністром оборони" не визнаної ДНР.Источник: https://censor.net/ru/b3260075


Росіянам потрібно боятися не українців, які в своїй історії не раз самі страждали від масових вбивств та геноциду, при цьому спасаючи інші народи. Справжня загроза для росіян – це власна кремлівська влада. Влада, яку не цікавить взагалі нічого, окрім власних імперських амбіцій. Влада, яка ні в що не ставить власний народ. Влада, яка народжує таких нелюдей, як яскравий представник "руського міра" Гіркін. Влада, яка своїми діями несе іншим країнам смерть, горе та сльози.
https://censor.net/ru/blogs/3260075/srebrenitsya?fbclid=IwAR26tg1YiuEfacnRfNMuFPobB1uYDKInE1EhHH7vbvku7l5Vkg2lmnk65GI

Сербський патріотизм

Ми сидимо біля багаття. Ніч. Свято. Літо. Серпень. Зорепад.

Так я раптово дізнаюсь, що людина, котру я знаю не перший рік – вчились в одному університеті з різницею в рік. Кожного року сиділи так в експедиції біля багаття. – за етнічною належністю – серб. Народився в Чорногорії. Більше того, чудово пам’ятає війну (яка призвела до розпаду Югославії) і має паспорт Югославії. Ні, він не біженець. Біженець – це схопитись і побігти. Вони спокійно знайшли будинок і роботу тут.  

Опа, оце відкриття. За п’ять років знайомства!

Чому про це не здогадатись раніше? Слов’янський європеоїдний антропологічний тип. Ніякого акценту. З чого можна зрозуміти, що людина – не твоєї нації.

Він каже, що, мабуть, так було треба. Що не просто знає, а любить українську мову. Одне «але» - бісять написи-оголошення «Розмовляйте рідною мовою». Все таки рідна мова – це мова батьків, мова молока матері. Бачить таку табличку – і хоче перейти на сербську, але згадує, яка мова мається на увазі.

Може, припинимо кричати про гноблення української мови? За мою п’ятирічну практику спілкування на вулицях Донецька українською важко було лише під час Помаранчевої революції. Зі зрозумілих причин. Минулого літа нас з другом ледь не побили, але то були гопники. Може, їм хайер мого друга не сподобався. Може, писати: «Поважай країну, в якій живеш. Розмовляй українською»?

Мій нічний співрозмовник каже, що знає, любить і співає гімн України. Любить футбол, але ненавидить футболістів-найманців, які перед матчем не співають гімн. Це він каже в дуже грубих фразах. І він таки правий. Виступаючи за українську команду, можна під гімн України хоча б руку на серце класти.

Ось такий він – звичайний сербський патріотизм до...України. Якби ж то всі українці так любили свою батьківщину. Як би тоді все змінилось на краще.