Я сама. Я знаю,як треба. Я не помилюся,ми призначені одне одному і я зроблю нас щасливими. Ти - мій чоловік,просто ще не усвідомів цього. З такими думками,травнево-квітневим вінком і надіями,що ти обов'язково повернеш мене до себе. Я пішла задля цього,аби ти зрозумів надала час, всипала нашу кімнату травами аби ти згадував мене... Все це правда. До цього дня я не знала,що настільки помилялася в тобі. Ти не міг бути Моїм чоловіком,бо не здатен довіритися коханню. Нікому Нічому не здатен...

Читати далі...

Коснись меня взглядом и я прощу боль рукопожатия.

Дивно чи не так ? Трави після квітіння... Як буденнощі після весілля:)

Ти прийшла,а я вже і не жду Довго ти десь швондяла,кохана І не те що більше не люблю Стан цей амнізією назвала б. Вже й забула, як воно - Чекати. Серед ночі ім'я шепотіти Як воно крізь всі шляхи стрічати Промінь у очах небес ловити. Я вже інша я тепер байдужа Ти до інших йди Я - обійдусь Я занурюсь у свої калюжи І за те на тебе не сержусь.

Понурий вечір Лютнева ніч Чергова зустріч - Тягар із пліч

Я тобі відправила листа Ніяк не заснути серед ночі... Як згадала я твої вуста Як здійснились сни мої дівочі. А на ранок ти не відповів Другим із зізнаннями накрила Сьодні черга ще одним Думаю останнім і простим - "Прощавай,тебе я розлюбила."

Бо за Маріуполь вже люди гартуються і гуртуються. Московія банально сцить. Це черговий виклик,який підійме нас українців знову і вкотре вже проти цієї Нечисті. Переможемо,бігти я і моя родина не стане!

Доброго ранку, день новий, рік. Вип'ємо кави? Віскарь остогид. Як я чекала тебе такого В білому светрі простого земного. Доброго дня, мій чоловік, Йдемо далі вдвох. Стілько доріг! Було до тебе та все ж я дійшла:) Не загубилася - тебе знайшла!

Він був єдиним чоловіком в її житті, що без вагань виконував всі її бажання. І він став першим її чоловіком. Але це стало і причиною їхнього розриву, Бо, згодом, він змушений був брехати...

Нарешті, Олені вдалося в темряві нащупати замок та відкрити двері в зимовий дощ. Приходилось тримати дві двері обома ногами та руками аби іі старенька собачка не застрягла в якій-небудь з них. Зранку до ночі дощ. Зима, скільки ще нам прийдеться гуляти серед калюж!!! - не стримавши себе, голосно вигукнула Оленка в порожній чорний та мокрий простір. Я вже більше ніж двадцять днів зірок не бачила -тихо додала і засмутилась би та це вже було... Вони з собакою розійшлися за різними інтересами...

Читати далі...