Днями вчені в Китаї найшли якихсь древніх бєлок - хараміід. Пізній тріас, 200 мільйонів год назад жили. Ну, не живих, конєшно найшли, а тільки отпечатки костєй на листях та камнях… Лежать на фотографії, такі розпластані, видно під машину попали… Шкурка не сохранилась. Згнила, або вкрали… Будем думать, що вони все-таки були лохматі й м’які… Це тіпо перші млєкопитающі, і відповідно наші предки. Дальні…

Що саме інтересно, так це шо вони вели себя як обичні білки. То-єсть, сверлили дупла, жрали горіхи… І ходили до дінозаврів в гості… Я думаю, що якраз од бєлок дінозаври і вимерли… Як? – Щас об’ясню…

Вообще-то щитається, що дінозаври не бухали… Ну, я цьому не вірю. Дарвін цей вопрос якось обійшов стороною… Пить вони должни були об’язательно, по моєму мнєнію…

От представте собі, що ви якийсь тріцератопс. Ростом під 4 метри, дліною в 8 метрів і вагою до 15 тонн… Мало того, шо ви огромна, некрасіва тварь з величезною целюлітною задницею і з непонятним рогом на голові, так ви ше й травоядне, яке несамовито боїться всякіх хіщніков размєром з індика… Це ж постоянний стрес і комплекс неполноценності… З’їдать тріцератопсу в день треба було кілька центнерів якогось бур’яну, або в крайньому случаї комбікорму чи силосу… От візьміть і попробуйте без випивки з’їсти бур’яну чи комбікорму, даже не центнер, а хотя би кілограм… Ніхрена не получиться…

Кроме того, вся ця отвратітєльна внєшность доповнена абсолютно бесполєзними і некрасівими лапами… дуже короткими. Так шо ні зуби почистить, ні підтертися в уборні… Не жизнь, а якісь сплошні страданія…

Тут би кожен запив, причому сильно… Воно стрес сніма і додає смєлості… Бо на трезву голову, коли до тебе приходить в гості подлий, мєлкий і голодний, допустім, велоциратопс, то ти ховаєшся під кроваттю і там дрожиш од страха… А як випив, - то вже всьо ні по чом… І тоді йому кажеш откровенно,: ей ти, як там тебе, вело,.. вело, велосіпед, бля, ану пашол нах отсюда… Ік!... І всьо – конфлікт ісчерпан…

На кілька центнерів трави треба було випивать кілька центнерів якогось алкоголю… А це таки дуже багато. Навіть для тріцератопса… Де вони брали випивку? – Та хрен його зна… Мабуть гнали з якоїсь папороті… Я увєрєн, що у найбличжі годи учоними арехеологами неодмінно буде знайдений якийсь самогонний апарат мєлового періода… Просто ще не добралися до нього…

Ну і от, значить, що після такої кількості випитого, конєшно до дінозаврів приходила бєлка, а то і сразу по нєсколько… Знатоки в курсі… Од цього вони, собственно, і передохли… А то понавидумовували – комета, метеорит, екологічна катастрофа… Антинаучна отсібятіна…

7 ФРАЗ, КОТОРЫЕ НИКОГДА НЕ ПРОИЗНОСЯТ УСПЕШНЫЕ ЛЮДИ

Несколько фраз, которые следовало бы вычеркнуть из своего рабочего лексикона в том случае, если вы хотите добиться успеха, которого непременно заслуживаете

Каждый из нас, ну или почти каждый, мечтает добиться успеха. Но слова, которые вы произносите, могут понизить ваши шансы на успех. Казалось бы, даже самые на первый взгляд безобидные слова, произнесённые вами в офисе, могут стать причиной падения с карьерной лестницы, благодаря чему желаемая должность станет почти недосягаемой.

Карьера — слишком важная составляющая нашей жизни, чтобы позволить нескольким неудачным фразам разрушить её. Хотелось бы представить вашему вниманию 7 фраз, которые следовало бы вычеркнуть из своего рабочего лексикона в том случае, если вы хотите добиться успеха, которого непременно заслуживаете:

1. «Эти обязанности не указаны в моей должностной инструкции»

Когда вы соглашаетесь на предложенную вам должность, вы отлично представляете, какие обязанности и какая рабочая нагрузка вас ожидают. Как правило, со временем список  функциональных обязанностей расширяется, пополняясь новыми задачами. Некоторые из этих обязанностей вам как бальзам на сердце, другие вызывают только негатив. Наверняка каждый из вас хоть раз в жизни сталкивался с ситуацией, когда начальство взваливало на ваши и без того загруженные плечи новые обязанности. И как же в этот момент хочется напомнить о том, что в должностную инструкцию это не входило.

Но в таком случае лучше всего обсудить с руководством вашу роль в компании. Именно такая беседа прекрасно подойдёт для того, чтобы чётко усвоить, в чём заключаются ваши должностные обязанности. Но какими тяжёлыми они бы не оказались, ни в коем случае нельзя произносить эту фразу, иначе вы создадите себе репутацию ленивого работника.

2. «Это невозможно сделать»

Подобные фразы произносят люди, пасующие перед сложностями, а о повышении им можно и не мечтать. Вместо того чтобы «махнуть рукой» на проект предложите альтернативный вариант выполнения работы. На самом деле в жизни не так много невозможного. Большинство менеджеров и исполнительных директоров предпочитают продвигать тех сотрудников, которых не пугают трудности.  Так что если вы не пасуете перед сложными задачами, а предлагаете своё решение, вы становитесь бесценным сотрудником в компании.

3. «Это не моя ошибка»

Никто не хочет работать с людьми, которые перекладывают вину на других. В конце концов в какой-то момент наступит и ваш черёд. Так что вместо того, чтобы указывать на чужие ошибки, пусть каждый отвечает за свои собственные. Способность признавать ошибки — то качество человека, которое позволяет учиться и расти дальше, извлекая из всего урок. А когда вы «тыкаете» пальцем на своего коллегу – это признак того, что вы не сможете учиться на своих ошибках.

4. «Это займёт всего минуту»

Никогда не произносите подобную фразу, если вы неуверенны на 101% , что этих 60 секунд достаточно, чтобы справиться с задачей. Когда вы говорите, что справитесь с поставленной задачей «за минуту», вы тем самым принижаете свои достижения. Скорее всего, вы справляетесь с задачей так быстро благодаря своему профессиональному опыту и сообразительности. Но, обещая, что выполните поручение «всего» за минуту, вы тем самым создаёте впечатление, что каждому это под силу.

5. «Мне не нужна помощь»

Брутальный «одинокий волк» может стать героем очередного боевика, но маловероятно, что он станет героем компании. Вы можете быть уверенным в том, что вам под силу справиться с проектом или построением карьеры в одиночку, но работа в команде имеет немаловажное значение. Если вы умеете работать в команде, это признак прекрасного лидера. Вряд ли вы сможете высоко подняться по карьерной лестнице, если всегда будете сами по себе.

6. «Это несправедливо»

Жизнь несправедлива. Эта несправедливость может проявляться во всём, в том числе и в карьере. Вместо того чтобы жаловаться, необходимо искать действенные решения проблем, с которыми вы столкнулись. Проект, о котором вы так мечтали, отдали вашему коллеге? Это так несправедливо! Возможно, но вместо постоянного предъявления претензий, начните работать усерднее. В профессиональной жизни отдавайте предпочтение поиску решения проблемы, чем постоянному бесполезному нытью.

7. «Мы всегда так делали»

В бизнесе делать «всё как всегда» — не самая лучшая бизнес стратегия. Это подтвердит любая компания, которая подчинялась правилам, принимала status quo, а в итоге прогорела. Адаптация к постоянно меняющемуся рынку — это, пожалуй, действительно  единственный способ выжить в условиях экономики, которая постоянно взрывается какими-то новинками.

Не нужно быть рабами трендов, не стоит прятать голову в песок, надеясь, что скоро всё вернётся на круги своя. Вместо этого начните вводить новшества и предлагать креативные решения проблем, и уже совсем скоро именно вы станете человеком, который поведёт компанию в будущее.

Каждый из нас мечтает об успехе, поэтому следите за тем, чтобы ваши слова не стали преградой на пути к нему. Вышеупомянутые семь фраз – это «ахиллесова пята» вашей карьеры.  Вычеркните их из своего лексикона, и тогда вы непременно станете успешным человеком.

http://www.cluber.com.ua/lifestyle/rabota-lifestyle/2014/09/7-fraz-kotoryie-nikogda-ne-proiznosyat-uspeshnyie-lyudi/

Куми розгадують кросворд
- Чотири літери, "...те, що може зупинити Путіна".
- Куля.
- Взагалі то підходить НАТО. Але ваш варіант, куме, мені подобається більше.

Кум смс-ку прислав:
- Приїжджай уже...
-Куди?
-та пох@й
- о котрій?
-пох@й
-шо пить будем?
- Тоже пох@й...
Люблю актуальних конкретних людей. В принципі ніфіга не понятно, але все абсолютно ясно... Поїхав...

Знайшла фотку дебілкуВАТОго пікапєра 

Один з наймолодших бійців української арміїЄвген Гончаренко завчасно покинув вінницький шпиталь, в який потрапив з контузією після боїв на Савур-могилі, і повернувся в зону АТО. 17-річний боєць приєднався до свого підрозділу "Крим" і погодився поспілкуватися про ту операцію.

Євген - доброволець. В армію його не взяли, бо ще не виповнилося 18. Зрештою, обманним шляхом, він потрапив до одного з добровольчих підрозділів. Подробиць не розповідає.

- Женю, чому ти покинув госпіталь? Скільки ти взагалі там був і скільки потрібно було?

Був я там чотири дні. Взагалі ж лікарі говорили про місяць на госпіталізації і місяць вдома на відновленні. Чому повернувся? Бо відчуваю себе відмінно. Написав рапорт на ім'я начальника госпіталю на виписку і поїхав до своїх на фронт".

- Зрозуміло. До речі, про фронт. Перемир'я...

Всі засмучені цим. Нам команди стріляти не дають. Але у сепаратистів перемир'я немає. Вони як стріляли, так і продовжують. І ЗСУ зазнають втрат.

- Тоді чим зараз займається підрозділ, якщо армія не бере участі в збройних сутичках?

Ми готові, чекаємо наказу висуватися. Поки ж що тренуємося на базі і доукомплектовуємося. Як людьми, так і спорядженням. Вчора ось, наприклад, отримали дуже класні берці.

- Міністерство оборони чи волонтери?

На весь підрозділ ми отримали від МО один пістолет ТТ і три ПМ. І то, ТТ потім забрали. Автомат у мене, наприклад, трофейний. Втім, як і у всього підрозділу. У чому вони нас не обділяють, то це в боєприпасах, яких тут повно.

- А форма? Взуття?

Нічого такого від МО нам не приходило. Спочатку ми все купували за свої гроші. Але одяг і взуття - витратний матеріал. Гроші ж закінчуватися мають властивість. На даний момент, все, що на нас одягнене, і у що ми взуті - виключно від волонтерів.

- Берці, дивлюся, і справді класні...

Так, привезли 10 пар. Дуже зручні, спасибі величезне людям, які перераховували на них гроші! Як нам пояснили, це подарунок за Савур-могилу, коли ми 6 днів її утримували. А за два тижні до цього наш підрозділ брав активну участь і в штурмі цього кургану.

- Ти теж штурмував?

Особисто я не брав участь в штурмі, мене командир не пустив. Сказав, щоб я залишився на базі і справи з документами порішав, а вони, мовляв, на якесь там несерйозне завдання їдуть.

- Ти так це розповідаєш, нібито засмутився сильно?

Звичайно! Мене б і на оборону не взяли. Просто потрібні були сапери, а в підрозділі таких не було. У мене ж є відповідна підготовка. Ось я і вмовив. Півдня нив, щоб взяли.

- Сапер? У 17 років? Коли ти встиг?

До цього я займався історико-пошуковою діяльністю. Там часто доводилося стикатися з вибухівкою, з підривами і розмінуваннями. Це все проводили сапери МНС, а я у них дуже швидко всьому навчився. Плюс ще в зоні АТО пройшов короткий курс підготовки.

- Твоя мама зараз прочитає це все, і отримаєш ти ременем по одному місцю.

Мама думає, що я працюю волонтером у Дніпропетровську, в госпіталі, доглядаю за пораненими.

- Все зрозуміло. На Савур-могилі страшно було?

Першого дня, коли нас безперервно бомбили. Потім звик. Десь навіть було весело. А коли новенькі прийшли, змінити нас, вчив навіть, як ховатися.

- Вас тільки бомбили чи штурм живою силою теж був?

Був. Один раз. За кілька заходів. Ми були на самому верху, біля стели. Внизу, на вході, біля музейних танків, був наш секрет. З посадки в поле виїхали три танки, це тільки ті, які я бачив, може, їх було і більше. Нас обстрілювали міномети, а танки стріляли по стеллі і кам'яній стіні, за якою ми ховалися. Хвилин через 20 ми почули внизу автоматні черги. Це наш секрет прийняв бій. Але ми години дві, напевно, не могли навіть висунути голови, щоб подивитися, що там відбувається.

- А коли змогли?

Мабуть, снаряди скінчилися. Обстріл став набагато менш інтенсивним. Тільки тоді ми змогли підняти голови і побачити, що відбувається внизу. Там було купа народу і було відразу складно розібрати, хто ворог, а хто свій. Наш кулеметник помітив групу людей у полі і відкрив по них вогонь. Я взяв бінокль, який тут залишився від попередньої групи, і побачив, що чоловік 20 у жовтих пов'язках з різних сторін штурмують будівлю. Я відразу крикнув кулеметнику, щоб той припинив вогонь.

- Жовтими пов'язками себе ж ідентифікують бійці української армії...

У тому-то й річ. Я подумав, що це наші. Ми зв'язалися з низом по рації. Командир секрету сказав, що це сепари, що наші всі в будівлі. Ну тут ми себе вже не обмежували. Відкрили вогонь по них.

- Яка відстань була від вас до сепаратистів?

Від 300 до 700 метрів. Складно було влучити, хоча нашому командирові Ісі з АК-74 це вдалося. Трьома короткими чергами йому вдалося влучити в сепара. Я потім вже трофейним далекоміром, який ми знайшли на місці бою, вимірював - 715 метрів.

- А з "низом" що там було?

Вони вели бій на той момент вже три години. Артилерія не могла допомогти, оскільки бій був ближнім. Їм викликали резервну групу підкріплення. Три кілометри з Петровського вона їхала півтори години. Тим часом з секретом зник зв'язок. Я зголосився добровольцем, щоб спуститися до них і відновити зв'язок. Зі мною Іса відправив ще двох. Спустилися туди під обстрілом. Командир секрету виявився контужений і був не в змозі віддавати накази. Зовсім цілих не було, якщо говорити не тільки про поранення. Ще кілька легких "300-х" і двоє контужених. На той момент вже під'їхала резервна група і поранених відправили на броні в госпіталь.

- А хто був цілий, що робили?

Надійшов наказ всім, хто може вести бій піднятися на верх. З усього секрету таких виявилося двоє. Це ті, хто був контужений. Вони могли виїхати, але піднялися на гору.

- Втрати були?

У нас ні. У ворога - більше третини групи. Хоча складно судити. Особисто я бачив шість трупів. Решту вони могли забрати. Цих шістьох на ранок вже теж не було.

- Ти говорив про трофейний далекомір...

Так. Знайшов такий у вбитого корегувальника. Там ще й рація була і спеціальний прилад для наводки.

- Що за далекомір?

Лазерний прилад розвідника-1, з російськими інвентарними номерами. На 20 км. Ще знайшов РПГ-26. Три штуки. Поряд з трупом. Мабуть, кинули, коли тікали. Теж російські. 1996-го випуску, Україна таких не випускає.

- На цьому бій закінчився?

Поки ми на гору піднімалися, вони здалеку по нас стріляли. Чути було, як свистіли кулі. Деякі поруч лягали, біля ніг. Через приблизно дві години, як тільки стемніло, вони знову пішли на штурм.

- Багато їх було?

Там я вже погано пам'ятаю подробиці, оскільки був контужений. Знаю тільки, що вони піднялися на 2/3, а ми в підсумку викликали вогонь артилерії на себе.

- Ого...

Тричі.

- Допомогло?

Ага. Після цього вони більше не зважилися штурмувати курган. Мабуть, не очікували такого опору і таких втрат особового складу. У нашого ж підрозділу втрат взагалі не було, хоча нас було набагато менше. Наступні дві доби вже росіяни крили гору артилерією і мінометами, але без успіху.

- Як дізнався, що росіяни?

"Гради", приміром, просто видно було звідки летіли. З території РФ. А на самій Савур-могилі знайшли снаряд, що не розірвався. Дуже великий. За словами полковника, це був 203 мм снаряд. У нас таких гармат на озброєнні немає, а у сусідів є. Наприклад, 2С7 "Піон". Дальність стрільби - близько 40 км. А до кордону від гори трохи більше ніж 10.

- Добре. Як ви вийшли з гори?

Прийшла зміна ввечері. Ми їм все показали, допомогли з окопами. Насилу всі вмістилися вночі там, бо окопів не вистачало. А якщо немає окопу, то шанси стати 200-м різко зростають. Нас удень, на наступний ранок, відправили в Петровське.

- На відпочинок?

По ідеї, ми повинні були через два дні знову повернутися. На зміну. Ми знайшли собі місце, пару людей встигли в душ сходити, тільки чайник поставили... Прибігає полковник: "Терміново, на гору! Там штурм!". Ну, ми одягатися. Тут розвідка доповідає, що єдину дорогу перекрили танки. У такій ситуації керівництво прийняло рішення людьми не ризикувати.

- Що було потім?

Тієї ж ночі Петровське зрівняли з землею артилерією. Втрати техніки, яка перебувала в селі, сягали близько 80%. Зруйнований був госпіталь, знищений склад боєприпасів. Будинок, в якому ми були, був знищений першим. Перші два снаряди приземлилися у двір, третій потрапив у будинок. Почалася пожежа, у якій ми втратили всі речі. Поки ще було можливим, підрозділ перебував у будинку, але пожежа робила свою справу - будинок руйнувався. Довелося по вулиці, під розрив снарядів, перебиратися в інший підвал. А це дві вулиці.

- Добралися без втрат?

Ми - так. Трьох медиків поранило, коли в госпіталь потрапив снаряд. Два з них виявилися важкими. Плюс з гори привезли одного вбитого і п'ятьох поранених, трьох важких. Коли артобстріл закінчився, виявилося, що їхати на гору просто нема кому. Усі мехводи відмовилися. Був там один реально безстрашний. Діма "Скажений". Він постійно на гору мотався, під "артою", доставляючи воду і припаси. Готовий був нас везти і цього разу, але в попередній поїздці, коли він вивозив поранених з Савур-могили, танковий снаряд, розірвавшись поруч, вибив один каток з "бехи". На чесному слові і якимось дивом він дістався з пораненими до села.

- Герой!

Так, саме так! Йому дали БМД, але він відмовився туди везти людей. Сказав: "Краще я один здохну, аніж ви всі". Йому навантажили боєприпасів і їжу, і він повіз це на курган. Коли він повернувся, у машини заклинив двигун.

- Пішки йти на гору варіант розглядався?

Розглядався. Але було вирішено, що це самогубство. Дорога прострілювалася танками і снайперами. Можна було пройти тільки на великій швидкості, як "Скажений" це і робив постійно. Отож нам було дано команду відступати. Ми пішли після обіду, а вже вночі село захопили сепари.

- Яка доля тих, хто на той момент залишався на Савур-могилі?

Це поки що секретна інформація, яку в інтересах тих же хлопців розголошувати не можна.

Розмовляв Родіон Шовкошитний.

По словам лидера партии «Блок Петра Порошенко», советника Президента Украины Юрия Луценко, треть территории Донбасса получит особый статус, но в составе целостной Украины.

Такое заявление Луценко сделал в эфире телепередачи «Свобода слова» на ICTV.

«Протокол четко определил: речь не идет об особом статусе двух областей. Там четко написано: только те районы, которые не подконтрольны украинской власти в двух областях», — сказал он.

Кроме того, советник президента добавил, что в данный момент идет процесс демаркации позиций, «которые занимают украинские войска и которые на сегодняшний день украинские войска не могут занять».

Всего особый статус получат ряд районов Донетчины и Луганщины, которые в целом занимают около трети территории Донбасса. В результате будет создана в составе целостной Украины «специальная зона», которая может быть изолирована посредством инженерных сооружений.

«Минский протокол означает, что Украина является целостной. Даже временно неподконтрольные нам районы „лугандона“ (Псевдореспублик Донбасса. — Ред.) все равно являются частью Украины», — заявил он.

Ранее Луценко высказал мнение, что президент Российской Федерации Владимир Путинпризнал себя участником конфликта на Донбассе.