Є у альпіністів такий термін ЗОНА СМЕРТІ. Це висота, на якій повітря настільки розрідження, що тренована людина жити може лише недовго, бо при такій концентрації кисню в повітрі організм не відпочиває, а втома накопичується в геометричній прогресії. Тобто за рахунок резервів організму деякий час перебувати в цій зоні можливо, піднімаючись до вершини, а також спускаючись. Прикметою зони смерті є трупи альпіністів, що загинули раніше, їх часто навіть не спускають до низу, бо по дорозі вгору не до того, треба йти до вершини, а по дорозі вниз вже нема сили, треба поспішати спуститись назустріч повітрю, бо інакше можна скласти компанію тим, хто не встиг спуститись. Якось так. Слухаючи аналітиків, особливо економістів, можна зробити висновок, що нинішня Росія якраз і знаходиться в зоні смерті, на фронті успіхів нема і поки що не намічаються, в економіці рецесія, тобто дупа, йти до війська на контракт дурних, не те щоб зовсім нема, але все менше і менше. Зони майже пусті, дірєвні та села практично теж, мобілізацію оголошувати хло бздить, має досвід 22 року, 400 тис чмобіків набрали, а майже два мільйони втекло за кордон. Тепер взялися за студентів, тобто нищать своє майбутнє. Та і біс з ним, тим майбутнім, треба двіжуху продовжувати, бо хлу скучно. Нищать худобу по селах, для чого? Куди подінуться мужики, які тільки за рахунок неї і виживали? Мабуть підуть до війська, а хлу цього і треба. А як воно повернеться на ділі то ніхто не знає. Кажуть же що у Росії хотіли як краще, а вийшло як завжди. Сподіваюсь і цього разу вони не підведуть.

Подивився в ютубі рашистських діячив, послухав що вони думають про СВО, чи сподіваються ще на перемогу, чи вважають що треба мир на любих умовах, але доки живий цар хло ніякого миру не буде. Він і далі гнатиме орків на війну не зважаючи на втрати. Це вже розуміють навіть зетнуті на всю голову поцріоти. Пригадалося фантастичне оповідання, яке я прочитав дуже давно, здається ще школярем. Сутність його така, космічний корабель з Землі, вивчаючи якусь далеку планету, знайшов там дуже цікаву істоту, котра знала точну відповідь на любе питання. Істоту помістили в окреме приміщення корабля і полетіли додому. Один з членів екіпажу, залишившись наодинці з цією істотою, запитав: мені загрожує небезпека? Так! Як довго я буду в небезпеці? Доки на кораблі є інші люди! Тобто, щоб врятуватися мені потрібно знищити всіх? Так! Як це зробити безпечно? Він отримав інструкцію і виконав все. Тепер я в безпеці? Так! Тобто, коли я повернусь на Землю, я зможу... Ти не повернешся! Чому? Одна людина не може керувати цим кораблем! То що ж мені робити? Сам вирішуй!

Через дорогий бензин люди почали позбавлятися від моторних човнів, бо совєцькі мотори були зроблені так, що жерли той бензин як не в себе, тому кожен виїзд на пікнік виходив занадто дорого. Човни все одно стояли без діла, а металобрухт, особливо кольоровий приймали за добрячу ціну. Боліло серце дивитися як на камаз вантажать практично нові Прогреси та Казанки, бо вони були виготовлені з дюралю. Завдяки високої вартості бензину нам не загрожувало безробіття. Траплялися і кумедні випадки. Якось сталося так, що газ не завезли вчасно, чому я не знаю, та факт такий був. Заправники пішли на вихідні, а ми продовжували працювати. Сидимо ми з Сашею під навісом, заходять два хлопці, явно з тих, що не звикли чути відмови ні в чому, заносяться побутовий балон на 20 літрів, такі теж заправляли, і кажуть, мужики, заправте балон! Нема газу! Один з них починає, та ви зрозумійте, ми на дачу з тьолками їдемо, без газу ніяк! Газу нема! Другий, Рижий, ти з мужиками ніююя базаріть ні способний, сматрі, показую один раз! Мужики, от вам 100 баксов, балон заправітє? Газу нема! Що, мало бабок? Та бабок з головою, навіть більше, просто газу нема, пашлі, Рижий, що то у мєня тоже нічо ні палучаєтца!
Або так. Клієнт залишив машину, в сам пішов по своїх справах. Я стирчу під капотом, роздивдивляюсь, думаю. Тут під заправочну колонку підлітає машина, різко гальмує, здійнявши хмару пиляки, пару хвилин нічого не відбувається, потім починає бібікати, я не реагую, займаюся своїм ділом. Через ще пару хвилин водій біжить до мене, ти що глухий? Ні! Що, не чуєш? Чую! Ну!!! Що ну? Ти мене заправляти думаєш? Ні! Потім вже трохи розгублено, а чому? Ти маленьким колись був? Та начебто було діло, як і всі. До школи хоч інколи заходив? Заходив, а що? Літери всі знаєш? Та всі, а це важливо? Коли залітав на заправку перед воротами фанерку бачив? Не звернув уваги. Я ж про літери не дарма питав, бо там все написано чітко і ясно ГАЗУ НЕМА! Це перше, а друге я не заправник. А чому ж ти одразу не сказав? Так і ти нічого не запитав! А зразу почав псіхувати. Ми працювали, клієнти були нами задоволені, та прийшла біда звідки не чекали. Олег повідомив, що оренду на заправці нам скасовують, але нічого страшного, ще майже місяць ми можемо тут працювати. А у нього є на приміті інше приміщення, так що переїдемо туди. От тільки одна проблема, з собакою туди неможна. Господар заправки сказав свого Балона давайте куди хочете, інакше я викличу ветслужбу, щоб його приспали. До себе його взяти ніхто не міг, таки біда! Але почув Бог наші молитви і якось на нашу територію потихеньку заповзає міліціянтський жигуль, хлопці, допоможіть будь ласка, машина зовсім не їде! Що, теж на газі? Та ні на бензині щойно заправилися і от маємо клопіт! Зараз гляну, відчиняй капот, Балон, ключ на 10! Пес починає лапами перекидати інструменти, хлопці в шоці, невже принесе? Та ні, це він дуркує! А хто навчив? Та ніхто, він сам придумав! А чий це собака? Наш, спільний. Тобто конкретного господаря у нього нема? Виходить нема. Поки слово за слово, я пропшикав їм карбюратор, засвітився головний жекльор, таке буває. Завівся, погазував на місці, начебто все нормально. Тоді віддайте його мені, я кінолог, за нього можете не хвилюватися, він буде ситий, привитий, в хороших умовах, це я вам обіцяю. Ну якщо він до тебе піде то забереш! Я завтра заїду, добре? Добре! На другий день він приїхав на бобіку, там була постелена товста ковдра, кінолог підійшов до Балона, щось довго шепотів йому на вухо, а потім відчинив задні дверцята своє машини і покликав собаку. Пес підійшов до кожного з нас, тикнувся носом, так би мовити попрощався і попросив вибачення, потім побіг до міліціянтської машини і заскочив туди. Ну, все, як і домовлялися собака собака твій! Щасливої служби, Балон! Через кілька днів цей кінолог приїхав і привіз нам 10 пляшок пива, хлопці, ви просто не розумієте кого ви мені віддали! Це не собака, це щось унікальне! Я таких ще не бачив! То бережіть його! А як же! Ви головне не хвилюйтеся!

Стали ми з Сашею автомеханіками. Я пригадав свої слюсарні навички, набуті свого часу в училищі та на заводі, Саша згадав освіту електронщика і досить швидко розібрався з електричною частиною автомобіля, що не раз нам стало в нагоді. Одного разу мало не до скандалу дійшло. Пригнав на монтаж клієнт новеньку Камрі і тут виникла проблема, за допомогою одного датчика система керування бензиновою і газовою системами об'єднуються в одне ціле, так повинно бути. Саша подивився на товстенні жмути різнокольорових дротів і сказав, що йому потрібна схема, інакше ніяк. Клієнт поїхав додому і привіз товстий альбом, де і була надрукована схема. Саша розглядав схему, дивився під капот і врешті решт сказав, що схема не відповідає дійсності. Клієнт закотив істерику, що ти за спец, нічого не розумієш, вимагаєш схему, на тобі схему, не така.схема! Мало грошей то так і скажи, а не мороч голову! Грошей досить, вона дійсно не відповідає! Це ж ваша машина, то покажіть мені який саме дротик іде на керування інжектором, щоб я його перерізав і приєднав до датчика емуляції вприску! А щоб тобі добра не було, поїхали на фірмове СТО, там тобі пояснять що коли не шариш то не берись! Та поїхали, нема питань! Поїхали, через годину повернулися, Саша сяє як нова копійка, клієнт наче в лайні скупаний. Ну що, розібралися? Авжеж! Ріжемо ось цей дротик. Схема і правда не відповідала? Ясна річ, ви ж не думали, що я свідомо голову морочу! Зробили все, перевірили, все працює як треба. Поїхав клієнт. Саня, розповідай! Приїхали, тамошні специ поглянули на машину та альбом і сказали, ясна річ не відповідає, бо машина зібрана в Індонезії, а альбом від Філіппінської. А мені в салоні казали чиста японка, це клієнт. Запізнився ти, браток, чистих японок вже років десять як нема, вони вже нічого самі не збирають, вони виготовляють комплектуючі, а збирають по всій Азії, а ще в Туреччині, там найкраще. Ось так все і закінчилося. Були інші цікаві випадки, якось до нас прокотився пухнастий колобочок, цуценя, хлопчик. Погодували, постелили лежанку під навісом, прижився, назвали Балон. Потроху підріс, стало ясно що вівчар можливо від непланової в'язки тому і викинули. Пес виявися унікально розумний, він сам розумів що від нього хочуть. Була у нас у всіх така проблема, коли довго лежиш під машиною на топчані, голова на вісу, шия затікає і треба час від часу робити перерву, якось саме склалося, шия затекла, даєш команду, Балон, подушку! Песик прибвгає і лягає під голову, лежить хвилин десять, потім йому стає скучно, він починає крутитись, то йому кажуть, дякую іди побігай, що він і робить.коли ще трохи підріс навчився ще одному номеру. На ряднинні розкладений інструмент, Балон гуляє десь поруч, команда, Балон, ключ на 17, і він починає ритись в інструменті, ніби шукає. Потім треба було сказати, не треба, я вже знайшов.На клієнтів це справляло враження, що, він і ключі подає? Авжеж! Виріс Балон у вівчара переростка, був дебелий і міцний, вирісши взяв на себе ще один обов'язок, став стерегти інструменти, а то деякі клієнти, особливо маршрутники, цяця-цяця і в кишеню, нам чатувати ніколи, а Балон пильнував, побачить що щось покладено до кишені, стане перед хитруном, і всім виглядом показує, зробиш хоч крок, кинусь! Той починає панікувати, приберіть собаку! Поклади на місце те, що звиздонув і він тебе відпусте. Та я нічого! Твоє діло, тоді не ображайся! Та я хотів лише болтика підкрутити! Сказати треба було. Ось кладу на місце, Балон одразу заспокоювався і відпускав людину. Окрім того деякі з клієнтів взяли за звичку підвищувати на нас голос, Балон цього не дозволяв, якщо хтось намагався крикнути, особливо грізним голосом, пес теж приймав грізну стійку і тихенько гарчав. До охочих кричати доходило дуже швидко. А ще був такий випадок, один клієнт наїхав на Сашу, ти чорт криворукий, ти мені все зіпсував, та ти все життя будеш на мене працювати безкоштовно і зробив агресивний жест рукою, Балон став між ними, різко підвівся на задіх лапах і клацнув пащею в кількох сантиметрах від його носа, мовляв ти лякаєш, так і я налякати можу! Але на цьому все не скінчилося, пес обійшов мужика, понюхав його дупу і зробив голосне ФУ, як роблять собаки, коли хочуть позбавитися від неприємного запаху. Інші клієнти схопилися за животи від сміху. Цей герой почервонів як рак, та ні, я нічого! Сподіваюсь цей урок пішов йому на користь.

Моє безробіття тривало недовго, за кілька днів до мене завітав старий друг, турист, з яким ми пройшли чимало походів, і довідавшись що я зараз вільний запропонував зайнятися переобладнанням автомобілів з бензину на скраплений газ, він цьому навчився в Польщі, де прожив майже 5 років. Я зацікавився і погодився. То поїхали! Що, просто зараз? А навіщо відкладати? Ми приїхали на газову заправку, що знаходилася біля 4 причалу напроти інституту фізкультури. Там Олег, так звали нового роботодавця орендував вагончик для переодягання та зберігання інструменту і обладнання, а також слюсарний верстак. Почалася мої нові трудові будні. Це був кінець 90-х, ціни на бензин дуже кусалися, тож перейти з бензину на дешевший газ вистачало. Основними клієнтами були маршрутники і приватні таксі, був і окремий клас клієнтів, вживані іномарки, на яких газове обладнання вже було, але довгий час не використовувалося. Згадавши про нього власники автомобілів заправляли в балони газ, але часто було, що машина або не їхала зовсім, або їхала ледве-ледве. Причини було досить багато, але ми навчилися боротися і з ними. Тобто робота була цікава та творча. До того ж доволі вигідна матеріально. Обладнання для переобладнання машин Олег привозив з Польщі, їздити приходилося майже щомісяця. Прийшов час їхати по нову партію обладнання, мене залишив на хазяйстві і проінструктував: роби що можеш, будуть клієнти на монтаж- призначай дату десь днів через 5-6, я якраз повернусь. Я і залишився. На другий день подзвони ї Саша, і запитав, у тебе якісь гроші є? Не те щоб багато, але трохи маю. Якщо я до тебе завтра зайду, позичиш мені пару гривень, я хоч хліба додому куплю? Давай не додому, а на газову заправку напроти інфізу! Якщо я приїду о десятій, це буде нормально? Цілком! Тоді домовилися. Саша приїхав, перед ним якраз заїхав клієнт на Вольво з проблемою, не працює зараза, зможеш щось зробити? Сподіваюсь що так. То давай! Я зняв редуктор, серце системи, більшість проблем крилося саме в ньому. Тут прийшов Саша, я не заважаю? Добре що прийшов, ось бери, розбирай! Як? Розкручуй все що се що розкручується! А далі що? Далі то вже моя справа! Усі деталі промивай у цьому тазику і складай тут. Дали ми раду цьому клієнту, більше на цей день нікого не трапилось. Тим часом настав вечір і чекати когось було марно, і я запропонував збиратися додому. Саша поступив очі і запитав, чи позичу я йому хоч пару гривень, я простягнув йому двадцять, на той час це був дуже пристойний денний заробіток, він перелякано сказав, а як же я буду віддавати, а це не в борг, це твій чесний заробіток, якщо сподобалось приходь завтра! А можна? Звичайно! Почали ми працювати разом. Клієнти були різні, в основному профілактичні ремонти іномарок, тих, що хотіли монтаж записували в чергу. Оплату ділили за принципом 50/50, тобто половина на фірму, половина майстрам. Тим часом повернувся з Польщі Олег, я його поставив перед фактом, що у мене тепер напарник, він не дуже зрадів, але заперечувати не став. Щоправда трохи поскаржився, що геть витратиася за поїздку, на останні заправився щоб лише додому доїхати, що робити далі не знаю. Зачекай! Ми тут кілька профілактики зробили, тримай ось 85 гривень! Олег здивовано подякував і остаточно змирився з новим співробітником.

Давно було діло. Я сидів без роботи і раптом дізнався, одна фірма набирає співробітників. Поїхав за вказаною адресою, швидка співбесіда, вердикт, ви прийняті. Фірма займалася продажем мінеральної води та напоїв марки "БІОЛА". Ну що ж вода так вода! Серед інших прийнятих на роботу був і хлопець на ім'я Саша, з яким ми здружилися. Мені дуже подобався його постійний оптимізм, бажання навчитися чомусь новенькому і специфічний єврейський гумор. Почалася нова праця, фірма займалася продажем мінеральної води та напоїв марки БІОЛА. На цій фірмі ми пропрацювали десь із чотити місяці, а потім керівництво вирішило зробити ротацію, звільнити всіх нас незалежно від результатів роботи і набрати людей що пройшли стажування в ділерів Coca Cola, вирішивши що ті працюватимуть краще бо там дійсно було серйозне навчання і навіть деякі стажувалися за кордоном. Прикро, а що поробиш! Так чи інакше, ми зрозуміли як треба працювати з подібним товаром. Але Саша якось знайшов фірмочку, що теж намагалася налагодити збут мінеральної води та напоїв, виготовлених в Криму, хазяйкою цієї фірми була донька господаря заводу, дівчина розбалувана і зовсім без досвіду в бізнесі. Вона арендувала складське приміщення на лівому березі, батько завіз їй продукцію свого заводу в асортименті і пустив доньку у вільне плавання. Вона знайшла знайому в Дніпропетровську, десь вони підчас відпочинку познайомилися і взяла її на роботу. Дівчата сиділи на складі і чекали коли до них набіжать оптові покупці. За місяць очикуваня ніхто не прибіг. Як їх знайшов Саша, ас випадково, Люда, це та знайома хазяйки порадила дати об'яву в газету, її побачив Саша і вирішив навідатися по вказаній адресі. Там він поговорив з дівчатами і запропонував їм налагодити збут продукції, маємо з напарником досвід. Галя, так звали хазяйку погодилися. Ми були прийняті на и, умови виторгували собі начебто непогані одразу пояснили ді , що чекати покупців сидячи на місці справа марна, треба ходити по магазинах та оптових базах і пропонувати свій товар і якось вирішити питання з власною доставкою, бо інакше толку не буде. Якраз це питання вирішилося дуже легко, тато відгукнувся на прохання доньки і прислав їй грузовичок, саме тоді бундесвер робив оновлення техніки і до України потрапило досить багато таких машин, щось на кшталт газелі, за розміром, але за виглядом більше схожих на шишигу. Почали ми з Сашею топтати лівий берег, на правий домовилися поки що не лізти щоб не ускладнювати логістику. Потихеньку пішов збут, на фірму почали капати гроші, поки що не надто великі, але все-таки. Якось стало веселіше. Придбали для фірми комп'ютер та принтер щоб набирати т друкувати накладні Скоро ми стали помічати, що не встигаємо набивати нових клієнтів, про це ми вирішили поговорити з Галею, Галю, ми зашиваємося, бо ми і торгові агенти і логістики, бо кожного вечора набираємо накладні на завтрашній день, ми і вантажники, бо самі вантажимо машину, самі ж і розвантажуємо фури з Криму, ми і експедитори, бо хтось повинен їхати з водієм, а скоро літо, попит на воду та напої підскочить саме час заробляти, а нам нема часу займатися збутом! Гроші ж на фірмі є, давай наймем пару хлопців нехай допомогають нам, ми візьмемо на себе клієнтів і логістику, а вони нехай все інше. Не мели дурниці! Гроші я витратю на іміджеву акцію в нічному клубі! Галю, ну яка іміджева акція? Аби у нас був хороший кон'як або елітне вино, то була б інша справа! Ти просто не розумієш, які круті люди ходять в нічний клуб! Яка б не була людина крута, але більше однієї пляшки води вона за вечір не вип'є, та і не воду ходять люди пити в нічний клуб! А я хочу іміджеву акцію! Я вже про все домовилася! Ніяких нових людей! Працюйте як працювали! І буде як я хочу! Галю, це бізнес і треба не як хочеш, а як треба! Ти ще вчити мене будеш! Галю, ти дурепа! Все, ти звільнений! Добре, я завтра заскочу десь о 12 годині підготуй мені розрахунок! Я встав і пішов, Саша за мною. Стій, я тебе не відпускала! Галюся, ти мене вибач, але я з ним повністю згоден! Саня, нехай мене вигнали, ну а ти чого? Та що мені самому залишитися з цією дурепою! Та ні, ходімо разом!

Послухав в ютубі російського економіста, який розкритикував самого царя батюшку, що, мовляв, стратегічне планування у нього нище плінтуса, бо на одній сторінці доповіді якась цифра чогось важливого зовсім не б'ється з іншою на другій сторінці, а от в сесесері було стратегічне планування на дуже високому рівні. Планування може і було, але куди не плюнь всюди дефіцит, всюди нестача, і не тільки про товари для людей, продовольства та запчастин для обладнання теж. Він каже, от якби взяти продовольчу програму радянських часів та виконати її! То все було б добре, всього всім би вистачало. Наївний, він, мабуть не читав ту програму, а лише чув про неї
А я, коли був студентом, нас навіть примушували її конспектувати, спершу ніж братися до конспекту я вирішив з цією програмою ознайомитися, зрозуміти що ж таки пропонує партія та уряд. Читаючи я зрозумів, що вся ця програма це просто констатація великої дупи з продовольством в країні, а що стосується дій по подоланню проблеми то взагалі нічого, наприклад, про тваринництво, тільки ПОДНЯТЬ, УВЕЛИЧИТЬ, УЛУЧШИТЬ і так по всім показникам. Те саме і по рослинництву і по сільгосп машинобудуванню, і по добривам, і по науці скрізь те саме, нічого іншого. Це тепер я розумію, що це ніщо інше як ознака тихої паніки. Тобто проблема є, в як її вирішити хто знає знає, але партія може і спитати, а відповісти нічого, а так от, ми попрацювали, і розробили, а вам лише виконати. Прийшов час здавати залік, на залік потрібен конспект, я приніс загальний зошит з написом на палітурці "Продовольча програма", сів навпроти викладача, поклав перед ним цього зошита і приготувався слухати запитання. Він перш ніж щось запитувати розгорнув мій конспект і на першій сторінці побачив виведені фломастером три слова: ПОДНЯТЬ УВЕЛИЧИТЬ УЛУЧШИТЬ Це було все. Як, і все? Мало не закричав викладач, ось текст, він помахав у мене перед носом товстою брошурою. Так, але окрім цих слів там нічого більше конкретного нема, все інше вода! Як вода?! Це ж програмний документ величезної державної важливості! Ніякий це не документ, бо в ньому нема ніякої конкретики, жодної цифри, жодної дати! Як нема?! Не може бути! Ну якщо є, то знайдіть хоч одну! Він схопив брошуру і почав швидко гортати, потім гортав повільніше, потім зовсім повільно і нарешті здався, так, дійсно нема! Але як же це так? Та ось так! Ви хоч розумієте що це значить? Не дуже, а що? Це взагалі то ознака кризи і паніки, це значить, що ніхто не знає що толком робити, а робити щось треба. Тільки я вам цього не казав, і ви нічого не накопали в цій брошурі. Залік, наступний! Тепер повернемось до того російського економіста, він довго говорив про відсутність стратегічного бачення, в економіці купа проблем, грошей все менше, а витрати ростуть. Цар воювати хоче аж хехоче, мир йому не потрібен, тобто витрати будуть зростати і далі, в борг ніхто не дасть, навіть великий друг Сі, податки збільшувати далі вже нікуди, залишилося тільки забрати заощадження росіян, які лежать в банках. Припинити війну? А що продати плебсу як перемогу? Жодна голосно заявлена ціль СВО не досягнута, навіть Донбас не захопили. Знаходити орків на війну все важче, бо грошей нема, в добровільно ніхто не хоче, навіть зеки за амністію Виходить перемоги не видно, майже мільйон вбитих та скалічених мужиків це ні заради чого, просто щоб цареві було весело, щоб двіжуха була? Розкажіть це матерям, вдовам та дітям-сиротам!

Мій прадідусь мешкав у Лоцманській Кам'янці, звали його Трохим Петрович, він був письменний, любив читати, що на той час для селянина досить рідкісним явищем. Добре вчитись він примусив і сина, мого дідуся Семена. Якось Трохим Петрович знайшов у піску на березі старовинну гармату, приніс її додому, за що отримав прочухана від дружини, мовляв на чорта вона тобі здалась! Про свою знахідку він розказав місцевому учителю, а той порадив, через пару днів я буду їхати до Катеринослава, то давай по дорозі до тебе заскочу, відвезем твою знахідку в музей, там є такий професор Яворницький, він за такі знахідки щедро платить, викупляє для музейної колекції пістолі, рушниці, шаблі і гармати, особливо цінує все, що стосується козацької доби. Домовились!
Так і познайомились Трохим Петрович з Дмитром Івановичем, за гармату професор дав Трохи у Петровичу цілого карбованця, що по тих часах була добряча сума. Треба сказати, що Яворницький досить часто відвідував Лоцманську Кам'янку, він любив поговорити зі старими лоцманами, до того ж саме тут йому частенько приносили старовинні речі, які він викупляв для музею. Якось він прийшов до мого прадідуся і сказав: Трохиме Петровичу, є у мене давня задумка покопати мис, що на протилежному березі від вашого села, там русло Дніпра повертає, а значить все, що потрапило у воду вище за течією, навіть якщо потонуло, рано чи пізно на той мис винесе. Тобто щось та викопаємо. Мені б найняти мужиків чоловік десять, як думаєш, знайдуться охочі? Можливо і знайдуться, дивлячись яка платня! Щодо платні, то 20 копійок на день, більше не зможу. Мужикам така платня не цікава, давайте я краще з сином поговорю, нехай він хлопців набере, бо перше, хлопці копатимуть не гірше за мужиків, друге хлопцям і самим буде цікаво, третє 20 копійок для пацанів доволі пристойний заробіток. Коли думаєте розпочати? Сьогодні середа, добре було б аби з понеділка. Добре, Семене, ти все чув? Чув, тату! Хлопці будуть, про човни, аби переравлятись на протилежний берег подбаємо, а Ви, Дмитре Івановичу у понеділок одразу на берег приходьте аби часу не гаяти. От і домовились! На ранок понеділка Дмитро Іванович, як і було домовлено, прийшов на берег, де його вже чекали 12 хлопців на 4 легких човнах. Він тепло привітався з лоцманами і вислухав доповідь Семена, що всі готові працювати, всі мають лопати, а також у всіх є чим пообідати і запас питної води. Добре, Семене! Давай ти і будеш старшим над хлопцями! Ніхто не проти? Тих, хто б заперечив не знайшлося. Тоді з Богом! Човни рушили до протилежного берега, скоро вони пристали до пісчаного берега, куди вказав Яворницький. От звідси і почнемо копати. Розкопки почались, спершу не попадалось нічого, нарешті чиясь лопата стукнула об щось тверде. Дмитре Івановичу, тут щось є! Тепер обережно, не поспішайте, дайте я погляну! Обкопуйте кругом, треба подивитися що воно таке. Обкопали, поглянули, виявилося що то човен, та Дмитро Іванович радів як дитина, хлопці, ви не уявляєте собі що ви знайшли! Це ж справжнісінька козацька чайка, до того ж у хорошому стані. Виймайте акуратно, звільняйте від піску та відкладайте в бік, продовжуємо працювати, в перший день більше нічого цікавого не знайшли, але цій знахідці професор дуже радів. Потім було багато днів і багато знахідок, знаходили зброю (рушниці, пістолі, шаблі) у сухому піску вони непогано зберігалися, гармати, ті взагалі були як нові, знаходили і людські кістяки, якщо череп був з оселедцем, тих акуратно переховували, читали заупокійну молитву і обов'язково ставили хрест. Серед цікавих знахідок ще був шкіряний мішечок з якимись дивними монетами, Яворницький розповів нам, що це так звані кримські "гнилі гроші", справа в тому, що Кримське ханство було бідне і не мало срібла для карбування своїх монет, тому клепали олов'яні, але за вказівкою хана прирівнювалися по вартості до срібних. Під страхом смерті було заборонено відмовлятися приймати їх в якості платні за товар чи послугу. Більше ніде окрім Криму ці гроші не ходили, не дуже їх шанували і в Криму, бо всі були раді отримати срібло чи золото в якості оплати. Подібний фінт намагався прокрутити у своїй імперії і Петро І, коли прирівняв по ціні мідні монети до срібних, але все скінчилося мідним бунтом. Тобто економіку не надуриш, а люба спроба це зробити закінчується погано і в давнину і в наш час. Пам'ятаю, як дідусь повів мене до історичного музею, з яким захопленням він водив мене по залах, присвячених козацтву, як він радісно мені показував, дивись, це та сама чайка, що ми знайшли в перший день, а ось мала мортирка, на дерев'яній колоді, такі ставили на чайки, стріляли вони недалеко, але за рахунок малої віддачі не загрожували перекинути легку чайку. Це моя особиста знахідка. Працювати з Яворницьким було цікаво, бо про кожну знахідку була ціла історія. Особливо цікавими були вечори, коли по закінченню роботи ми поверталися на свій берег, з сухого верболозу розпалювали багаття, смажили на тонких гілочках хліб та сало і слухали розповіді Дмитра Івановича про запорізьку Січ, характерників, військове містецтво козаків, про підступність московських царів, які врешті-решт таки зруйнували січ, бо їм не потрібні вільні люди, а лише раби. Скінчилося літо, скінчились і наші розкопки. По закінченню роботи Дмитро Іванович подарував мені гарну дерев'яну скриньку, в якій було десяток книжок по історії.

Діло було на прикінці 80- х років минулого стіття. Я закінчив Металургійний інститут в Дніпропетровську і за розподілом був направлений на роботу в секретний проектний інститут, це був інститут без назви, він писався як п/я Р-6334, все більше нічого. На розподіл мені було гріх жалітися, бо по перше я залишився в своєму місті, а по друге робота чиста заробітки нормальні, перспективи цікаві. Та часи в країні наставали нелегкі, грошей начебто було багато, а щось купити все важче, особлива скрута була з продовольством. Щоб якось допомогти колективу, директор інституту домовився з директором підшкірного совхозу, таке практикувалося в союзі, практично кожне промислове підприємство мало підшефний совхоз чи колгосп, куди час від часу посилало людей на сапання, а також на збір урожаю. Наш совхоз знаходився в с. Пісчанка, назви не пам'ятаю, та це і не суттєво. Це по дорозі на Новомосковськ. Так от, наш директор домовився щоб для співробітників нашого інституту виділити ділянку під городи. Ділянка була колись полем, наші геодезисти поле розмістили на городи по 4 сотки. Городів вийшло десь 800, а працівників в інституті біля 2000, як не крути та всім не вистачить. Як тільки по колективу пішла інформація про наявність городів, кабінет директора почали практично брати в облогу, я 20 років працюю, маю право, а я 30, тобто більше право! А у мене сім'я велика, мені потрібніше! Доходило до справжніх трагедій, я звільняюся! Чому? Бо мене не цінують, тому ось дають город, а мені з голоду дохнути?
В решті решт директор сказав, ви зі своїми городами мене в труну зажените! Буде так: на кожні 100 робітників 40 городів, і як хочете так і діліть, а мене в це більше не вплутуйте. У нашому відділі якраз було біля 100 працівників, городи було вирішено ділити жеребкуванням, було заготовлено 100 папірців, 40 з них були з хрестиками, тобто виграшні. Перед загальними зборами учасників розподілу я взяв слово і запитав, а що росло на тому полі? Соняшник. Як довго? Не менше ніж три роки. Вся ця катавасія з городами цілковита дурня, в якій я брати участь не хочу, земля там виснажена, нічого не виросте, це перше, поливу нема, це друге. Якщо ви думаєте, що ви приїхали навесні, розкидали насіння, а восени нагрянули з лантухами, зібрали урожай і забезпечили собі ситну зиму то все зовсім не так. Так що жеребкуйте без мене, а я краще на ПМЗ збігаю, у чавуноливарний цех, реконструкцією якого я зараз займаюсь. Ні, нікуди не йди доки не потягнеш жеребок! Мені не треба! Що, самий заможний? Пролив таки є, поруч річка! Поруч, це скільки? Десь з кілометр! Тобто полива нема. Тоді мені точно не треба! Тому, щоб посаджені рослини на чотирьох сотках просто не загинули раз на тиждень, частіше не вийде, туди треба вилити не менше куба води. Ви його відрами наносите? А я 20 літрову каністру у рюкзак поставлю і нема проблем! Щоб принести потрібну кількість води тобі треба зробити 50 ходок порожнім і стільки ж з водою, ти пройдеш за світовий день 100 кілометрів? Фізично неможливо! Самий розумний? Ні, я просто виріс в приватному секторі і знаю що таке город і скільки праці треба вкласти аби щось з нього мати. Нічого не знаємо, тягни папірець, бо потім ще скажеш, що тебе обділили, без тебе жеребкування провели! Ну добре, тягну, розгортаю, з хрестиком! Тим часом жеребкування скінчилося, хто витяг хрестики раділи як малі діти, а хто пусті сумували, мовляв що таке не везе і що з цим робити. Дуже сумувала Оленка, дівчина з нашої групи, ну як дівчина, юна заміжня панянка, я тихенько віддав їй свій папірець і сказав, щоб не дуже вона раділа, і не поспішала дякувати. Бо як добиратися туди то нема проблем, бо з річпорту, там кінцева, тоді було саме так, ідуть автобуси на Новомосковськ, тобто сісти нема проблем, а от назад як? З Новомосковська автобуси ідуть забиті, чи захоче водій брати ще пасажирів? Невідомо. Нічого, якось впораємося! А тобі все одно велике спасибі! Пройшли перші вихідні після жеребкування, щасливі власники кинулися до своїх фазенд, в понеділок Оленка прийшла на роботу як з хреста знята. Ой і чому я тебе одразу не послухала? Все так і вийшло, автобус не спіймали, накопались, втомлені та змучені дійшли до траси, ніхто нас не підібрав, тюпали пішки до кінцевої зупинки тролейбусів на Правді, додому добралися зовсім ніякі, тільки і вистачило сили сполоснути ноги, проспали ніч з суботи на неділю і майже всю неділю. Чоловік сказав, та пропади він пропало той город, якось жили без цього і далі проживемо. Що запам'яталося, голосніше всіх репетували за землю ті, хто не дуже розумів яким боком треба лопату встромляти в землю, а сапка то взагалі якась незрозуміла дивина. На наступний рік ті фазенди ніхто брати вже не хотів, та воно і не дивно. Років через 10 після описаних подій я, проїжджаючи по трасі в бік Новомосковська я помітив, що наше поле знову засіяне соняшником, тобто земля відпочила, відновила свою родючість і знову почала давати врожай.

Пригадався випадок з часів армійських служби. Три камради знайшли десь пігулку сухого спирту, такі продавалися для туристів, і вирішили спирт "відновити" та бухнути. Вкинули її у склянку з водою, а вона розчинятися не хоче! Та хіба така дрібниця може відлякнути справжніх джижітів? Все одно свого досягнем! Пігулку вони розтерти в дрібний пил, висипали у воду, добре розколотими і по черзі випили. Скоро всім стало зле, їм було так погано, що хлопці не побоялися сказати про це офіцеру, який і здав пияків-невдах до шпиталю, де хлопцям промили шлунки і це їх врятувало. Бідні Джигіти не знали що таке "сухий спирт", вони думали що це звичайний, тобто питний, з якого випарувана вода, а якщо води добавити, то можна буде його знову пити. Погано хлопці вчили у школі органічну хімію. Вчитись треба, бо знання ніколи не буває зайвим, за плечима його не носити, а досить часто знання можуть не тільки допомогти, а і врятувати життя, відсутність же знань може призвести до трагедії.