Про зовнішнє управління

Нас лякають «зовнішнім управлінням». Розповідають, що це страшно, жахливо й узагалі згубно, що ми самі розумні й нам Усі ці залякувачі по суті є ворогами України.
А чи таке вже жахливе зовнішнє управління? Звісно, якщо воно кваліфіковане, некорумповане і його метою є розвиток підконтрольної країни, а не «хапнути й утекти». Не вірите? Тоді давайте згадаємо Грузію часів Саакашвілі. Для Грузії американцями була розроблена покрокова програма реформування всіх сфер життя. Мудрість Мішико полягала в тому, щоб сидіти рівно й виконувати все точно, що він і робив. То чого ж вдалося досягти в Грузії реформаторам?
Дебюрократизація — радикально спрощені процедури, за якими громадянин має звертатися до органів влади. Радикально зменшилася кількість необхідних погоджень у будівництві. Усе це призвело до того, що в рейтингу Doing Business Грузія піднялася на 7-ме місце зі 183 можливих.
Лібералізація — кількість податків зменшено з 22 до 6, самі податки суттєво спрощені.
Приватизація — з 2004 року держава розпродала величезну частину своєї власності: землю, готелі, промислові об’єкти, інфраструктуру тощо.
У Грузії максимально спростили податкове законодавство, зменшивши загальне фіскальне навантаження: із 22 податків залишилося 6, а з 2012 року їх мало б бути 4. Одночасно скоротили ставки податків, прибутковий — до 12%. Замість 16 митних тарифів, які сягали 30%, залишилося три — 0%, 5% і 12%; тут був запозичений досвід Сінгапуру та Гонконгу.
Теімуразі Майсурадзе, керівник Департаменту поліцейського нагляду, повідомляв:
«З 2004 року по місцевому ТБ показували десятки сюжетів, як за хабарі заарештовують чиновників, суддів. Через пів року “героями” антикорупційних роликів стали ті, хто пропонує хабар. За рік чиновники вже як вогню боялися тих, хто приносив їм гроші. Одразу починали телефонувати в поліцію з криками, що прийшли осквернити їхню честь. А все тому, що в кожну держструктуру, чи то мерія, уряд або поліція, регулярно навідуються працівники спецслужб і пропонують гроші за вирішення проблеми. При вигляді хабародавця в голові одна думка: “Це перевірка”. Після того як тисячі людей отримали великі строки, хабарі і брати, і давати бояться. Причому різниці немає, на якій сумі погориш — 20 чи 20 тисяч ларі. Покарання однакове. Дрібний чиновник за те, що вимагав у водія маршрутки 50 ларі (близько 30 доларів) за ліцензію, отримав 9 років, а центральний канал тиждень показував його обличчя. Жити в країні, де немає корупції, — величезне задоволення».
Пенсія зросла з $4 до 100, а середня зарплата перевищила 500.
У 2004–2009 роках грузинська економіка отримала 6,5 млрд доларів прямих іноземних інвестицій; за обсягом накопичених прямих іноземних інвестицій на душу населення маленька й позбавлена корисних копалин Грузія наздогнала величезну Росію; за обсягами отриманих зовнішніх інвестицій і привабливістю для іноземних інвесторів вона зрівнялася з новими членами ЄС.
Грузинські реформи відзначалися чіткою системністю: скасовано пожежну інспекцію, при цьому кількість загиблих під час пожеж зменшилася; скасовано обов’язковий техогляд транспорту, однак кількість загиблих у ДТП у розрахунку на 1000 автомобілів знизилася з 1,79 у 2003 році до 1,05 у 2010 році; ліквідовано антимонопольну службу та інспекцію цін; знято обмеження на продаж деяких медикаментів у супермаркетах і роздрібних магазинах, скасовано додаткові перевірки ліків, схвалених для споживання в країнах ОЕСР; проведено податкову амністію та «кадрову чистку» податкової служби, тобто перекрито можливості брати хабарі й «вирішувати питання».
У такій корумпованій республіці, якою була Грузія, перемогти корупцію — це було просто дивом, фантастикою, але це вдалося зробити.
Але, на жаль, не всі були задоволені таким ходом справ. Хто був незадоволений? Старі менти, старі чиновники, які значно краще жили на хабарях, злодії в законі, яких нова влада сильно притиснула, ну і, звісно ж, найдобріший північний сусід. «Як, якась вошива Грузія, не маючи ні нафти, ні газу, житиме краще за нас? Не бувати цьому!»
Саакашвілі — антиросійський політик, а отже, проамериканський. У цьому й полягає суть російського невдоволення ним. Однак поставмо собі запитання: наскільки природною була б проросійська орієнтація Саакашвілі, якщо до влади його привели американці? Зрозуміло, це нереально. Чи дивно тоді, що на той момент він відчував певні симпатії до американців?
Що було далі — відомо всім: російська агресія, віджаті території і як підсумок — повалення Саакашвілі. До влади прийшли проросійські політики, і результат був закономірним. Чиновники та поліція знову почали брати хабарі, реформи були згорнуті, іноземні інвестори розбіглися. Давно помічено й неодноразово підтверджено практикою, що ті країни, які дружать зі США, живуть добре й динамічно розвиваються, а ті, хто зробив ставку на СРСР, а потім на Росію, провалюються в усіх відношеннях (дві Кореї — яскравий тому приклад). Та й «вугільні Швейцарії» самі себе прогодувати не можуть. Якось так