Дідусеві розкопки

Мій прадідусь мешкав у Лоцманській Кам'янці, звали його Трохим Петрович, він був письменний, любив читати, що на той час для селянина досить рідкісним явищем. Добре вчитись він примусив і сина, мого дідуся Семена. Якось Трохим Петрович знайшов у піску на березі старовинну гармату, приніс її додому, за що отримав прочухана від дружини, мовляв на чорта вона тобі здалась! Про свою знахідку він розказав місцевому учителю, а той порадив, через пару днів я буду їхати до Катеринослава, то давай по дорозі до тебе заскочу, відвезем твою знахідку в музей, там є такий професор Яворницький, він за такі знахідки щедро платить, викупляє для музейної колекції пістолі, рушниці, шаблі і гармати, особливо цінує все, що стосується козацької доби. Домовились!
Так і познайомились Трохим Петрович з Дмитром Івановичем, за гармату професор дав Трохи у Петровичу цілого карбованця, що по тих часах була добряча сума. Треба сказати, що Яворницький досить часто відвідував Лоцманську Кам'янку, він любив поговорити зі старими лоцманами, до того ж саме тут йому частенько приносили старовинні речі, які він викупляв для музею. Якось він прийшов до мого прадідуся і сказав: Трохиме Петровичу, є у мене давня задумка покопати мис, що на протилежному березі від вашого села, там русло Дніпра повертає, а значить все, що потрапило у воду вище за течією, навіть якщо потонуло, рано чи пізно на той мис винесе. Тобто щось та викопаємо. Мені б найняти мужиків чоловік десять, як думаєш, знайдуться охочі? Можливо і знайдуться, дивлячись яка платня! Щодо платні, то 20 копійок на день, більше не зможу. Мужикам така платня не цікава, давайте я краще з сином поговорю, нехай він хлопців набере, бо перше, хлопці копатимуть не гірше за мужиків, друге хлопцям і самим буде цікаво, третє 20 копійок для пацанів доволі пристойний заробіток. Коли думаєте розпочати? Сьогодні середа, добре було б аби з понеділка. Добре, Семене, ти все чув? Чув, тату! Хлопці будуть, про човни, аби переравлятись на протилежний берег подбаємо, а Ви, Дмитре Івановичу у понеділок одразу на берег приходьте аби часу не гаяти. От і домовились! На ранок понеділка Дмитро Іванович, як і було домовлено, прийшов на берег, де його вже чекали 12 хлопців на 4 легких човнах. Він тепло привітався з лоцманами і вислухав доповідь Семена, що всі готові працювати, всі мають лопати, а також у всіх є чим пообідати і запас питної води. Добре, Семене! Давай ти і будеш старшим над хлопцями! Ніхто не проти? Тих, хто б заперечив не знайшлося. Тоді з Богом! Човни рушили до протилежного берега, скоро вони пристали до пісчаного берега, куди вказав Яворницький. От звідси і почнемо копати. Розкопки почались, спершу не попадалось нічого, нарешті чиясь лопата стукнула об щось тверде. Дмитре Івановичу, тут щось є! Тепер обережно, не поспішайте, дайте я погляну! Обкопуйте кругом, треба подивитися що воно таке. Обкопали, поглянули, виявилося що то човен, та Дмитро Іванович радів як дитина, хлопці, ви не уявляєте собі що ви знайшли! Це ж справжнісінька козацька чайка, до того ж у хорошому стані. Виймайте акуратно, звільняйте від піску та відкладайте в бік, продовжуємо працювати, в перший день більше нічого цікавого не знайшли, але цій знахідці професор дуже радів. Потім було багато днів і багато знахідок, знаходили зброю (рушниці, пістолі, шаблі) у сухому піску вони непогано зберігалися, гармати, ті взагалі були як нові, знаходили і людські кістяки, якщо череп був з оселедцем, тих акуратно переховували, читали заупокійну молитву і обов'язково ставили хрест. Серед цікавих знахідок ще був шкіряний мішечок з якимись дивними монетами, Яворницький розповів нам, що це так звані кримські "гнилі гроші", справа в тому, що Кримське ханство було бідне і не мало срібла для карбування своїх монет, тому клепали олов'яні, але за вказівкою хана прирівнювалися по вартості до срібних. Під страхом смерті було заборонено відмовлятися приймати їх в якості платні за товар чи послугу. Більше ніде окрім Криму ці гроші не ходили, не дуже їх шанували і в Криму, бо всі були раді отримати срібло чи золото в якості оплати. Подібний фінт намагався прокрутити у своїй імперії і Петро І, коли прирівняв по ціні мідні монети до срібних, але все скінчилося мідним бунтом. Тобто економіку не надуриш, а люба спроба це зробити закінчується погано і в давнину і в наш час. Пам'ятаю, як дідусь повів мене до історичного музею, з яким захопленням він водив мене по залах, присвячених козацтву, як він радісно мені показував, дивись, це та сама чайка, що ми знайшли в перший день, а ось мала мортирка, на дерев'яній колоді, такі ставили на чайки, стріляли вони недалеко, але за рахунок малої віддачі не загрожували перекинути легку чайку. Це моя особиста знахідка. Працювати з Яворницьким було цікаво, бо про кожну знахідку була ціла історія. Особливо цікавими були вечори, коли по закінченню роботи ми поверталися на свій берег, з сухого верболозу розпалювали багаття, смажили на тонких гілочках хліб та сало і слухали розповіді Дмитра Івановича про запорізьку Січ, характерників, військове містецтво козаків, про підступність московських царів, які врешті-решт таки зруйнували січ, бо їм не потрібні вільні люди, а лише раби. Скінчилося літо, скінчились і наші розкопки. По закінченню роботи Дмитро Іванович подарував мені гарну дерев'яну скриньку, в якій було десяток книжок по історії.