Про одружених чоловіків



  Вчора спілкуючись з одним знайомим впіймала себе на думці, що навіть якщо одружений чоловік не носить обручку це дуже помітно - він відразу втрачає сексуальність, з'являються примарні бігуді, халат на "блискавці" і чути сильний запах борщу і домашніх котлет...wakeup lol

П.С. Друга звуть Діма , Андрій це я не про тебе lol

Рожевий зефір і зелений змій



  Один з коментарів до замітки про "як скучно ми живемо" нагадав мені одну історію про зефір, яка трапилася зі мною років десять тому.
  Ми саме будували літню кухню, і будівельну бригаду традиційно в нас годують обідом, до якого завжди йде аперетив в вигляді як зараз багато хто правильно подумає - ста грамів.
  Вдома в мене такого не водиться, ні магазинного розливу, ні тим більше самогону, тому щодня десь о десятій годині я сідала на велосипед і їхала по свіжу хлібину, якраз завозили в цей час, і півлітровку. Ціна була стабільна, я завжди брала одну й ту ж купюру, якої вистачало і ще там пару гривень решти залишалося. Того разу треба було ще пачку солі купити, і це аккурат виходило до копійки всі гроші.
  Зайшла в магазинчик наш і створила чергу - продавчиня одна, біля каси вже купувала щось жіночка, тоді я, а за мною став в чергу якийсь незнайомий мені чоловік з дорожньою сумкою на плечі, схоже якраз з того автобуса, що від'їхав щойно від зупинки.
  В черзі стояти не люблю - коли довго роздивлятися вітрини може щось захотітися lol, що й сталося - на прилавку стояв ящик ще не відкритого навіть свіжесенького зефіру. Я зефір не люблю, його любить молодша сестра і тому вдома він з'являється ( і швидко зникає)) часто, я можу ну половинку з'їсти, причому рожевого, але маючи великий досвід легко своїм тренованим оком бачу той зефір, який саме мені смакує, бо зефір буває дуже різним. І от в тому ящику лежить саме ВІН - ідеальний, апетитний, виблискуючий кристалами цукрової пудри рожевий зефір... Тут якраз моя черга, вітаюся з продавчинею, однокласницею старшої моєї сестри, хоча в принципі тут всі один одного знають по-любому))), перечислюю свій специфічний список "продуктів", який виставляється нею з скляним дзенькотом на прилавок переді мною, дістаю гроші...і не витримую lol
  Кажу - Таня, а можеш мені два зефірчики зважити і під запис? Я ж завтра знову по оце все заїду і заодно віддам. Вона під мій монолог важить зефір - як зараз пам'ятаю що на дві гривні рівно))), а я в цей момент закінчую "а то бачиш - грошей немає"
   І тут не витримує чоловік позаду мене і з непередаваною інтонацією , такою сумішшю зневаги з гидливістю, досить голосно каже - "грошей в неї немає...а на водяру так є!" lol
   Ось так зефір зробив з мене алкоголічку unsmile lol
   Скільки років пройшло, а дівчата-продавчині й досі мені це пригадуютьlol

  Ну і картинка не в тему, звичайно, але...
   

Феї бувають різні...


  Вирішила змінити наповнення наступного року за принципом "як рік зустрінеш так його і проведеш" і просто лягла спати, і тільки чула, що опівночі брат дзвонив нас привітати, але , слава богу, не на мій телефон lol
  Виспалась. Принаймні так здавалося до цього моменту, тому зараз ще годинку подрімаю. 
  Але відчуття були чудові - весь день , крім необхідного мінімуму, займалися тим, що нічого не робили, так само як і вчора, в минулому році. Єдиний мінус - після не дуже вдалої спроби подригавши ногами поправити пледик тепер знову відчувається стара мушкетерська рана і було боляче все - і лежати, і сидіти, і ходити, але ніби попустило і думки про те, що "жінки починають старіти вже в 19-ть а мені майже сорок" покинули нічим іншим не зайняту голову lol
  Трохи нудно. Варто мені відпочити, як відразу "дурна голова ногам спокою не дає" і це не про пледик lol , хочеться чимось зайнятися, але погода ну дуже розчаровує - плюсова температура і постійно дощ unsmile , а мене є велике бажання вигуляти одночасно кобилу і бензопилу, бо пару днів тому в наш снігопад з сильним вітром в мене на сінокосі завалило велику білу осику, треба прибрати, ну і заодно дрова будуть десь на наступний рік... але це якби справжню зиму , щоб невеликий мінус і трошки снігу, бо по мокрій землі дуже не поїздиш... Тому в мене перший день нового року розпочався з неробства, а отже невдоволення і прокрастинації lol
  

Вибір моменту



  Мої ще в п'ятницю намагалися переконати мене, що саме час купувати солодощі на Новий рік.
  
   

  Дивує не це, а те, що вони й досі вірять, що я така наївна lol
   Але правда в тому, що я як ніхто інший знаю наскільки слабка в мене витримка smutili lol

Замість кави



  

  До цього часу в нас була наче весна, затяжна і холодна, з дощами, але з "вже" зеленою травою. 
  Що тут скажеш...не хочеться, тільки хто питатиме? unsmile

Спорно. Чоловічі поради жінкам

Не моє, бо я жінка, а текст російськоюpodmig lol

Обычно правила для мужчин устанавливают женщины, но мужчины собрались с духом и озвучили свои правила для женщин. Вот так девчонки... придерживаемся этих правил, иначе полный баян...

Девочки, читаем внимательно!)))Ясно!!! Внимательно!!!!)))) и без хи"хи - ха" ха))) там))

ЖЕСТКО, ЧЕСТНО, ПО - МУЖСКИ...

Мужские правила для женщин.

"Прочитав, будьте добры — принимайте во внимание. Как говорится, предупрежден, значит вооружен.

Мы постоянно слышим о «правилах» от женщин. Что ж, пусть будут и мужские правила.

1. Слезы – это шантаж.

2. Если ты чего-то хочешь — говори прямо. Расставим точки над i: Полупрозрачные намеки не работают! Прозрачные намеки не работают! Даже суперпрозрачные намеки не работают! Просто скажи прямо!

3. Научись взаимодействовать с туалетной седушкой. Ты же не маленькая! Если она поднята, опусти. Нам нужно, чтобы она была поднята, тебе – чтобы была опущена. Мы же не жалуемся на то, что вы ее не поднимаете.

4. «Да» и «Нет» отлично подходят в качестве ответа почти на любой вопрос.

5. Делитесь с нами только теми проблемами, которые надо решить. Для того мы и нужны. За сочувствием – к подружкам.

6. Если головная боль не проходит 17 месяцев, с тобой явно что-то не так. К доктору.

7. Все сказанное нами 6 месяцев назад не может быть использовано в качестве аргумента в споре. Более того, срок годности любой реплики или комментария автоматически истекает не позже чем через 7 дней.

8. Если ты считаешь себя толстой, скорее всего, так оно и есть. У нас спрашивать не надо.

9. Если сказанное нами можно трактовать двояко, и одна из трактовок действует на тебя как красная тряпка на быка, мы имели в виду второе.

10. Можно попросить нас сделать что-то или сказать, как мы должны это сделать. Но не оба варианта вместе. Если знаешь, как сделать то, что тебе надо в лучшем виде, — пойди и сделай сама.

11. Если возможно, прибереги всё, что хотела сказать до рекламы.

12. Христофору Колумбу никто не говорил куда плыть. И нам не надо!

13. Все мужчины видят только 16 цветов, как в стандартной цветовой схеме Windows. Персиковый – это сок, а не цвет. Тыквенный – это пирог, тоже не цвет. Что такое коралловый или розовато-лиловый мы понятия не имеем.

14. Если что-то чешется, надо почесать. Точка.

15. Если мы спрашиваем что случилось, а вы отвечаете «ничего», то мы и будем вести себя так, как будто ничего не случилось. Понятно, что вы врете, но смысл спорить?!

16. Если вы задаете вопрос, на который не хотите слышать ответ, ожидайте ответ, который вы не хотите слышать.

17. Если нам нужно куда-то сходить вместе, абсолютно любая одежда подойдет… Правда.

18. Не надо спрашивать о чем мы думаем, если не готовы обсуждать такие темы, как трансфер Аршавина, устройство материнских плат или результаты вчерашнего ралли.

19. Тебе ЕСТЬ что надеть.

20. Туфель БЫВАЕТ много.

21. Я в форме. Круглый – это тоже форма.
Спасибо за то, что прочли. Да, знаю, сегодня я сплю на диване.." ))


П.С. Від мене - багато в чому він точно не правий wakeup

"Хорошее имя Катя" (с)


  Прочитала тут одну наївну таку копіпасту, про дівчинку Катю. І відразу пригадалося мені три чи то цитати, чи то народні мудрості...

  "Не існує такого чоловіка, який будучи сам навіть страшний як Квазімодо, не вірить щиро, що вартий уваги самої гарної жінки"

   "Найкращі дружини виходять з повій"

  "Про просте сімейне щастя не написано жодної книги і не знято жодного фільму , бо немає в світі більш нудної розповіді. Тим більше нудно розповідати, що щастя це те, що робиш своїми руками, воно ніколи не зійде тобі з неба "

  А так да, "хорошее имя Катя"(с)

Квіти акації



  В дитинстві ми страшенно любили солодкі квіти акації. В нас це дерево вважалося дуже екзотичним і декоративним , раніше як би зараз сказали - було модно саджати його біля будинку, і в моєму дитинстві на вулиці, де жили мої дід з бабусею, всі будинки, а це з сорок дворів, були хоча б з одним деревом акації. Весною було неймовірно гарно, а мій улюблений момент і досі - коли осипається цвіт і всі обочини вкрити сухими білими квітами, вони пахнуть інакше ніж свіжі, тонше, приземленіше, і ввечері, коли сідає сонце, втихає вітер і падає роса - в повітрі стоїть цей п'янкий аромат.
  Але я ніколи не задумувалася, чому по ці квіти ми бігали завжди "на вулицю", бо в діда з бабусею акації не було. 
  А тоді якось, коли  мені було років 12 мабуть, я принесла цілий букет, і поставила на кухні на столі в невеликій вазі. Кухня була справжнім центром дому. Будинок в них був вже сучасний, не на "дві половини", а дійсно абсолютно сучасного планування - центральна вітальня, на яку казали "прихожа", і з неї двері в три кімнати і на кухню. В вітальні стояв великий круглий стіл, а на стіні окрім невеликих картин висів годинник " з боєм" - страшна штука, його навіть надворі чути було )))
  За цей стіл завжди сідали їсти, особливо якщо кухня була "зайнята" - там пекли пиріжки чи готували щось до свят, завжди стояла скляна зеленкувата цукерня з карамельками, на нього ставили всі букети, але якщо прибігаєш голодний і щоб швидко - в кухні біля столу стояв стілець і можна було зручно поїсти поряд з відкритим вікном. ( Тут відволічусь - саме в це вікно бабуся контролювала поглядом щоб ми не брали в день більше за дві сушені рибини з горища гаражу, що було завжди прикро бо це мало))) але дістати непомітно було неможливо - треба було принести і поставити важку дерев'яну драбину щоб потрапити до риби))), а для нас це була ціла операція на три людини з гуркотом і мінімум на 15 хвилин роботи)))
  Стіл на кухні завжди був накритий клейонкою в дрібних квітках і на ньому стояла хлібниця, ота скляна тарілка на високій ніжці, куди бабуся клала дбайливо накраяного на вузькі шматочки, точно як "має бути")), хліба, щоб зручно було виносити у вітальню коли сідали їсти.
  От біля нього я й поставила букет акації. Обідала і насолоджувалася абсолютною гармонією свіжого повітря з вікна, бубусиного смачнющого борщу, без якого дід вважав що в домі немає що й з'їсти)), свіжого хліба з хрусткою шкуринкою і аромату акації.
  А тоді прийшла бабуся і я помітила якесь чи то напруження, чи то невдоволення на її обличчі. Вона присіла на табурет біля печі і в задумі сказала - "це ти поставила? Й досі цей запах терпіти не можу, все відразу згадується смак коржиків, які бабуся моя пекла з акації, жолудів і трохи муки". Тоді додала - " а нас п'ятеро в матері було, всі живі залишилися, але як квітує акація мені завжди від повітря тошнить. Віднеси їх надвір."
  Я й досі пам'ятаю той її вираз обличчя, коли вона подумки перенеслася в своє дитинство, в 33-му їй було вже сім років. Це вперше, коли бабуся згадала про голодомор , потім ми ще розмовляли про це, але в моїй уяві й досі голод асоціюється саме з цим, солодким і п'янким, ароматом квітів акації.

Просто (відредаговано)



  Справжні почуття це не тоді, коли тобі добре з кимось, а тоді, коли без цього"хтось" тобі поганно. 
  Мені й досі так - закриваю очі, згадую і накривають оті емоції, я вперше з кимось була така щаслива. Відкриваю, і щоразу думаю - от нащо воно все згадується, на контрасті відразу "без нього" зростає в ступені від звично хріновенько до боляче.



  Все так просто в житті, нічого складного

П.С. Я ніколи в житті не буду сміятися з себе за те, що кохала. Так може робити тільки той, хто знає свою вину в тому, що зрадив чиюсь довіру

Хай буде без заголовку


ПАЗЛИ

У нас із нею лінії одні -
Ті лінії, що в’ються на долонях.
Чому ж вони так дорогі мені,
Чому тоді від них я у полоні?

Думки у нас із нею теж одні,
І мріями їх доля поєднала.
Чому ж вони так дорогі мені,
Чому мені завжди ії замало?

Вуста у нас із нею теж одні
Тоді, коли злилися в поцілунку.
Чому ж вони так дорогі мені,
Чому від них немає порятунку?

У нас із нею все одне на двох.
З таким коханням і життя замало.
І скласти пазли так міг тільки Бог.
Так скласти, щоб ніщо не роз'єднало.


Ніхто так, як розлучені чоловіки, не вміє співати про мрії