В мене був вчора дуже насичений день, який завершився неочікуваною і дуже приємною розмовою з далекою настільки, що здається іноді вигадкою)) Швецією. Пан Михайло дав мені дуже цікаві і корисні поради щодо мого бажання побачити полярне сяйво, як людина, що живе в Швеції вже кілька років.

  Саме тому я пропустила весь движ на сайті, і аж оце прочитала запит пана Миколи щодо вареників з вишнями. Там один дуже хороший і дієвий рецепт написали, "взяти одну жінку і поставити біля плити..."

  Сама четвертий день дивлюся на дерево і вишні в листі, хочу отих вареників.

  Єдине питання - кого ж мені "поставити до плити"?

  Всі люди діляться на тих, хто любить огірки і хто любить помідори.

  

  А є ті, хто просто любить борщ.

Напишу тут трішки мені особистого, що мені рідкісно.

  

 Цей місяць тяжкий на втрати, для мене. Про одну з них хочу написати трохи пізніше, коли трішки спокійніше почуватимуся при згадці , ще одна , теж від ковіду, це молода смішлива сусідка сорока з хвостиком років, "баба-вогонь", а вчора вночі дізналася, що помер Горький Лук. Багато кому цей нік нічого не скаже, але мене ця смерть дуже вразила.

  Я цікавлюсь новинами і життям, і маю кілька улюблених джерел, їх небагато, як і мого вільного часу. От наприклад на ЖЖ це один дуже відомий блог-мільйонник, і значно скромніший блог військового медика з позивним Горький. Врятувавши десятки життів сам не переніс планову операцію.

  Мені важко писати про це.. не знаю навіть чому. Я бачила його тільки на фото, ніколи не читала його книг, не була серед підписників і ніколи не пересікалась з ним ніде, просто любила іноді почитати його короткі пости. 

  Писав він чудово. Мріяв про журфак, став педагогом, був письменником, закінчив життя медиком передової. Все це поєднувалося в ємні, короткі замітки, які я цінувала за те, що після їх прочитання я завжди мала щось"для подумати", а це найцінніше. Думки, образи, емоції... Накладаєш на себе, приміряєш те, що можеш, уявляєш те, що не дай Боже самій побачити, просто бачиш життя очима іншої людини.

  Він багато писав того, що просто про життя, без війни. Про дружбу, про стосунки, про дітей. Його думки часто хотілося, та й хочеться, цитувати, настільки вони точні.

  Такі речі особисті.. і коли читаєш, мимоволі вимальовуєш собі штрихами людину. За словами завжди вимальовується характер, сутність, ставлення до життя і ті цінності, що мають значення. Мені все це було близько. Але я точно знаю, що він би мені категорично не сподобався б в житті в його двадцять чи тридцять , хоча чоловічий типаж ще той... Його легко кохати, але важко бути щасливою при цьому. Навіть зараз, в його п'ятдесят, легко було відчути, що це чоловік, якого часто хочеться вбити, але якого точно вірно чекають . Жіноче щастя і жіноче горе ) . Харизма, яка відчувається навіть там, де її прямо не видно. 

  Мабуть саме це віртуальне відчуття чоловічої сутності було тим стримуючим фактором, через який одночасно я ніколи б не хотіла якось більш близько до нього "підійти", і тим, чого мене так вразила смерть абсолютно мені чужої і фактично незнайомої людини.

  Таких чомусь небагато , неспокійних, самодостатніх, знайшовших своє призначення в житті і таке різнопланове, багатогранних і разом зі всим цим - простих. 

  Ненавиджу ці слова, але земля тобі пухом...

  Трава цього року 

  Іноді якісь прості слова зачеплять щось таке всередині, забуте, і пригадаєш раптом, і стільки всього з*явиться перед закритими очима, спогади, слова, емоції, і посмішка сама розтягне губи вбоки і не сходитиме з обличчя подовгу щоразу, коли тільки очі прикриєш, і знову все тут, в пам*яті ...

  От в мене це раптом сталося після слів "дышать, кричать и безобразничать"  ,   якими Kettlebell нагадав мені неочікувано дитинство. І я хоч і в справах моталась містом весь час наспівувала подумки найулюбленішу пісню моїх дитячих років - "эх была не была, два бумажных крыла мы приделаем к телу..." і підсміювалась, через що всі сьогодні відмічали мій вогник в очах і гарний настрій 

  

  І так, ми стрибали з зонтом з підвіконня, і навіть робили парашут з простині, на якому двоюрідний брат стрибав з дровника , зробленого зі списаного ПТС-са , спереду заплетеного лозою винограду (саме його запах квітів я згадую щовесни) так, що бабусі з вікна кухні не було видно задній торець, а причип ПТС зручний тим, що на ньому є драбинка на дах, на якому ми гралися, і з якого опробовували парашут  , який прогнозовано на наше розчарування не розкрився   зламати нічого нікому не вдалося якимось дивом, а от за два зіпсовані старі зонти бабця нас сварила , було 

  І додам ще й текст, я, читаючи його, на куплеті про лошадку аж сльози на очах протерла, так сміялась . Прочитайте окремо, не пожалуєте 

          Вадим Егоров

  Якось сьогодні день такий, грозовий, але й зі спокійним "грибним" дощиком, спокійний, зелено-мокрий, сирий і теплий..

 

Вечір...лягає туман, затихли пташки в лісі, час відпочити... а коні в "нічному", їсти і товстішати  

   

  Всім гарних снів, я сьогодні як ніколи останнім часом рано знакаю з мережі, і всім цього бажаю, відпочивайте!

  Весь день стараєшся-стараєшся, а результат

  

  В кінці так і хочеться дописати "отак він і помер" 

  Час від часу нічого так не хочеться, як телепорт. Ілон Маск, задумайся про нього 

  

  

  Щось мені підказує, що це якраз про цьогорічне літо

  З цим коронавірусом настільки звикла вже до маски, бо коли їжджу в справах навіть не знімаю її, просто стягую , бо весь час то маршрутка, то в приміщеннях.. Сьогодні ж резинки надавили вуха і я таки поки йшла через два парки її зняла, і тут вийшла на людне перехрестя біля центрального ринку і раптом відчула давно забуте відчуття наче я не зовсім одягнута випадково вийшла з дому 

  Що характерно коли в маркеті знімаючи сумочку зачепилась за блузку і легким непомітним мені рухом розстібнула чотири верхні гудзики так, що опустивши очі гарно роздивилась яка в мене модель бра, а не просто якого кольору білизна - цього відчуття не було... 

 Ну і картинка трохи не в тему, але...