Найкращий день
- 24.01.22, 13:42
Написати хотілося, але спати дужче, останні днів шість спала не більше п'яти годин на добу по два заходи, вчора так взагалі в маршрутці свою зупинку ледве не продрімала . Не до оцих маленьких буковок , коли екран пливе перед очима.
Але зайшла сьогодні на ай.юа... Пишу! День ще не закінчився))))
Найкращий день мого життя. Я не пам'ятаю точно дату, тоді про таке не думалося, але зараз якраз річниця - це сталося 31 рік тому якраз десь в ці дні, на початку січня.
О, як давно ми з сестрою чекали на це! І ось вона, мрія, вже є, тільки ховається у діда з бабусею по батькові, вже три дні як є, а завтра їдемо побачити... Пів ночі заснути не могли))) І ось він ранок! Вірніше який там ранок - прямо скажемо обід, бо то нам аби пошвидше, а що батькам - поки ми виспались ( пів ночі ж не спали)) , поснідали, вдяглися, тоді батько завів свого "Запорожця" ( машина-звір , класичного жовтого кольору була в батька)) і ми поїхали.
День був як сьогодні, до речі - морозець, яскраво-сліпуче сонце і пухнастий мерехтливий сніг, на який було навіть боляче дивитись.. гарно. Чомусь немає спогадів про те , "як довго їхали", мабуть тоді такою дорога не здалася, пам'ятаю тільки вкриті інеєм вікна і оце відчуття, що ось-ось.. зараз... Зараз, коли вже дорослою іноді трапляється щось отримати схоже, давно омріяне, завжди є відчуття невеличке неможливості, нереальності того, що це ось, бери, а тоді батько сказав - значить точно! Діти завжди вірять. Тільки доросле життя вчить, що слова іноді кажуть просто щоб сказати ((
Пригадую наче зараз, як машина зупинилася біля воріт, і як з нетерпінням , бо не можеш відразу вискочити, задніх дверей в "запорожці" немає, чекали поки батько обійде машину і відкине переднє сидіння.
- Па, куди, куди??
Батько сміється і відразу веде не в будинок, вітатися з дідом і бабусею, те почекає, а направо, за літню кухню. Дід з бабусею обоє невисокі, і все побудовано під них, дощаті двері з накинутою клямкою невисокі, старі вже, причорнілі, з даху звисають сяючі на сонці бурульки.
А за дверима...
Скільки дитині треба для щастя?
Одна красивенна, пухнаста наче хороший такий зимовий кіт, сіра в яблуках кобила )))))
Вона висунула до нас у відкриті двері сарайчика свою голову і з цікавістю, нашорошовши пухнасті, з гострячками зверху вуха-рурочки , дивилася своїми вологими чорними розумними очима. В мене й досі перед очима ця картина - білосніжний сяючий сніг, скляні бурульки і наче рама з сіруватого почорнілого нефарбованого дерева з якої виглядає біло-сріблясто-чорна Зорька.
Своя коняка!! Вдома, і тепер можна буде щодня ходити її гладити і годувати хлібом..О, скільки планів на неї відразу в дитячій уяві))) Дорослі інакше дивляться на світ, а я й досі так само часто))) Я іноді й зараз не можу багато кому пояснити нащо я тримаю коней? З ними ж мороки більше як прибутку, бо от чесно - буває, що за день тільки поїсти присяду, зате вони обидві лежать ліниво в тіньку під грушею, ще й перебирають накошеною мною і принесеною досить здалека травою)))) От як пояснити отим всім "практикам", що кінь він не для роботи, він для погладити, дати яблуко і полюбуватися?
Зорьки в нас давно немає, хоча мені на все життя рам'ятатиметься оте перше погладити по боку, по пружній густій і дивно пухнастій для коней шерсті, і своє захоплене "ой, яка пухнаста!", на що батько засміявся і з виразом сказав - "так, як ковер" )))
Ось це завжди буде в моїй пам'яті.
Дитячі мрії мають справджуватися....
З тих пір в мене було повно щасливих днів, з тихим чи навпаки - неймовірним щастям. Були здобутки і взаємне кохання, були перемоги і просто - вперше вдалі пиріжки. Але ось той день для мене найщасливіший. Просто тому, що я згадую його вже 31 рік і не можу забути.
Якось так от. Відклала справи і пишу оце зараз, хоча думала, що таки ні, ручки не стоять, оченята не бачать))), але прочитала Сказочника конкурсне, про скарб, і так щемливо подумалося - дитячі мрії мають справджуватися... Я щаслива людина, в моєму житті це було 
