Подумай, Палажко!

Ось на цьому фото - Шкетівщина, землі, що колись належали моєму прапрадіду Якову, вуличне прізвисько якого було "Шкет", хоча отримав він його коли вже мав далеко на сорок років.
  Вчора мала розмову, що нагадала мені про нього.. от і хочу розповісти одну, дуже по-своєму цікаву історію, а для мене - родинне минуле, що раптом переплелося з миттю сьогодення.

 Прапрадід мій Яків по батьковій лінії був чоловіком примітним, і якщо хто, прочитавши перші рядки, міг подумати, що якщо "шкет" - то малий і худий, то якраз навпаки - він був високим, під два метри зросту, кремезним і привабливим парубком, ще й мав спокійну, врівноважену вдачу. Не дивно, що на такого парубка дівчата задивлялись. Але батьки, без сумніву бажаючи йому найкращого життя, вмовили одружитися з Варькою, тобто Варварою, єдиною дочкою дуже заможних батьків. Послухав їх Яків, і пішов в прийми, але проживши там менше місяця, повернувся додому, і сказавши батькам, що якщо Варька їм до душі, то хай самі з нею живуть, побрався з Палажкою, моєю прапрабабцею, звичайною дівчиною з бідної родини.
  Ледве встигли до осені побудувати невелику хатину, як прийшла в їх родину біда - Якова записали в солдати. В той час служба на царя була 25 років... Так і залишилась Палажка вдовою при живому чоловікові.. З тих, хто потрапив в солдати рідко хто повертався взагалі, і якщо повезе, то про смерть чоловіка чи сина можна було дізнатися за рік-два, коли офіційна бумага прийде, а приходила не всім і не завжди... А без неї вінчану вдруге заміж ніхто не візьме, тому чоловік в солдати - то жінка вважай сама на світі залишиться.
  Це зараз інтернет, мобільний зв'язок, а тоді - вони обоє взагалі неписьменні були. Пішов - і все. Тиша.

  Але Яків повернувся. За 25 років - повернувся. Такий як був - високий, кремезний, спокійний чоловік. І без осуду поставився до того, що Палажка за ці роки нажила п'ятірко дітей. Ставився як до рідних, діти то діти і є, відразу родина )) Спільну дитину мали тільки одну, але всі шестеро були йому одинаково за рідних.
  За вірну службу й військові заслуги Якову цар вділив 25 десятин землі, що приблизно зараз 25 гектарів. Нарізали наділ не бозна де, серед боліт і солонців, де ж ще, коли вся земля навколо - панська, але царська бумага є царська бумага, дав пан. Ось так прапрадід мій став досить заможним на ті часи чоловіком, побудував гарний будинок, стодолу, комору, сараї і мав власний млин на невеличкій річечці Хвилевій, що протікає і зараз. Я часто буваю в тих краях і навіть місце, де був будинок - добре ще видно велике печище, по якому відразу можна сказати, що заможний двір був, великий.
  Ось тоді, коли повернувся додому, він і отримав прізвисько Шкет )) А взялося воно ось звідки - солдатом Яків був в ті часи, коли саме була російсько-японська війна, і приймав участь в боях з японцями, і часто розповідаючи односельцям про свої роки згадував цю війну, і японців)) Слова "а вони всі шкети отакі" завжди супроводжувались показом рукою їх зросту, десь собі по пояс))) Ось так і пристало до нього прізвисько Шкет, хоча коли не знати передісторії - вперше побачився кремезного Якова всі думали, що то жартівливе прізвисько.

 А ось чому я згадала про розповіді свого батька про його діда... вчора в розмові з давнім, дуже давнім і дуже хорошим другом, і навіть трішки все ж більше, ніж другом))) він мені сказав, що між нами такі давні й міцні стосунки виключно тому, що він вміє пропускати мимо вух багато що мною сказаного)))
От стерво, до речі!!)))
І саме тоді я пригадала Якова і Палажку. Палажка була маленькою, енергійною жіночкою невисокого зросту й тендітної статури, але страшне буркотливою.. і от коли вона вже геть зовсім набридала чоловікові, той вставав, брав її в боки руками, піднімав догори, пару раз легенько стукав маківкою об стелю і спокійно, розважливо казав "Подумай, Палажко!".
  Просто зрозуміла, що мені б теж, іноді не завадило Зберегти