Ой, тужила чайка над Дніпром..

Ой, тужила чайка над Дніпром,
Над крутими бережечками літала:
- Чому Брути сіються кругом?
Куди згинула минула слава?

- Не повернуться гетьмАни-козаки,
Бо могили їх давно позаростали.
І ростуть на Запоріжжі будяки,
Там, де здавна воля мандрувала.

Вітер із степами розмовля,
Береги Дніпра весь час полоще:
- А омита кровію земля
Вже не родить славних запорожців...

Журно тужить чайка над Дніпром:
"Не глумися ти над нами, враже..."
Та співає молодь за вікном,
Що козацька слава не поляже!


"Ну що б, здавалося, слова..."



Піснею черкаського письменника Сергія Руднєва розпочалася церемонія нагородження шкільної та студентської молоді, що брала участь в обласному конкурсі "Ну що б, здавалося, слова..."
[ Читати далі ]

У чеканні зими

Забивається холод в шпарини
І висмоктує звідти тепло.
Грудень стукає в кожну хатину
Нагадати, що літо пройшло...

Кує землю морозно- холодну
У брунатно-сірявий капкан.
На асфальті чорняві ворони
Витанцьовують степ чи канкан.

Немов штучні, німі орігамі,
Не махають дерева крильми...
Вигляд зблідлий і зовсім негарний
Мають люди в чеканні зими.





Але нема сміливців

Писати можна з неї
Портрети на рядні,
Що в рамці золоченій
Висіли б на стіні.

ЇЇ б в кіно знімати
(Це так, начистоту!),
Та вже не подолати
Буденності сльоту.

З душі її - криниці -
Так хочеться напитись.
Але... нема сміливців,
Щоб в ній навік втопитись.





То язик! (гумор)

Вона відкинула із лоба
Волосся й посміхнулась мило:
- Мені бігун той до вподоби
З червоним шарфиком на шиї!

- Я теж за нього вболіваю! -
Та поступатись він не звик:
- Не шарфик то, я точно знаю!
- А що ж, нахабо? - То язик!


"Оце твоя правда?"

  "  Із своєї хатини вийшла Галя, побачила Чіпку із зв'язаними руками, дівчинку всю в крові:       — Так оце та правда?! Оце вона!!!— скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом.    Христя дізналася про страшну новину від Грицька і зразу побігла до Галі. Перегодя трохи вернулася сама не своя і сказала, що Галя повісилася.   " (П.Мирний "Хіба ревуть воли, як ясла повні?)

Рублені ворота, Дім новий, криниця...
Чому їсть гризота, Вдома не сидиться?

Все шукаєш правди, Та себе не бачиш.
В пошуках розради Навколішках плачеш.

Ти слізьми солоними Долю обмиваєш.
Молишся прокльонами,  Бо душі не маєш.

Вісім душ - родину - Вбив за "справедливість".
І згубив людину... Де ж твоя невинність?!

Молоду дружину  Міцно зашморг давить,
Матір звів могилу. Оце твоя правда?

...Погляд із-під лоба, Каяття ні краплі.
На Сибір дорога. Вслід - глухі прокляття.





Снідать не прийдеться! (бувальщина)

У лікарні виривали
Гланди одній жінці.
Репетує: "Коновали,
Щоб вам у печінці..!"

І давай словами крити.
Раптом змовкла Ванда.
"Ескулапе, що робити?!
Я...ковтнула гланду!"

Обернувся лікар стрімко
Та як засміється:
"Поталанило ж вам, жінко,
Снідать не прийдеться!"



Оголошення для поетів та керівників поетичних гуртків

Дорогі друзі!
Як керівник шкільного поетичного гуртка та упорядник шести поетичних альманахів запрошую для творчої співпраці керівників гуртків для поетично обдарованої молоді. Я готую до 200 -ї річниці з дня народження Великого Кобзаря альманах, де будуть видруковані кращі твори учнівської молоді та поезії, есе, цікаві статті їх керівників про Тараса Шевченка. Третина збірника готова. Моє починання на сьогодні підтримало декілька Черкаських шкіл, мої вихованці та колеги,  учителі із Сумської, Вінницької, Львівської областей. Обіцяють долучитися  українціі з Канади, Польщі...
Якщо хто бажає стати спонсором цієї благородної справи, будемо вельми раді.
Запрошую і моїх віртуальних друзів долучитися до цієї спільної акції - хто віршем, хто малюнком, хто фото (власними!).
Журенкова Лариса Василівна,  Ваша sonce-33

P.S.Уклінно дякую Бойку В.С. (Світанку) за вагомий внесок у благородну справу - подарував 2 поетичних збірки школі.spasibo


Україні (пам'яті голодомору в Україні)


О моя страднице Вкраїно,
Терниста путь в широкий світ.
То половецькй гніт зміїний,
То гніт Росії, польський гніт.

Тебе і гнали: босу вбогу -
Шляхами битими на схід;
Штовхали на слизьку дорогу
Безпам'яття на сотні літ.

І мордували, й гвалтували,
І роздирали на шматки,
І брудом славу поливали,
І гнули під німецькі каблуки.

В червонім вогнищі палала -
І гинув цвіт, який-бо цвіт!
Та знову, страднице, вставала,
Тверда, як криця, мов граніт.

Що ж твої діти - українці?
Хто спину гне на чужині,
Хто гірш за ворогів-чужинців...
А інші сплять - глухі, німі.

Тобі б після кайдан, розп'яття
Палати зіркою на небі.
Але, на жаль, вкраїнці-браття
Не дорівняються до тебе...

Ось і сьогодні, мила нене,
Запалено свічок, свічок...
Та сумно дивишся із неба
Очима мертвих діточок...



У Черкаській школі діти пам'ятають  трагічні сторінки історії


Малий вітрисько

- Ой ти шибеник, синочку...
Де порвав нову сорочку? -
Мама вітра запитала. -
Я півдня її латала.

Та вітрисько - хлопець вправний,
Не зважав на слова мами.
Лиш послалася на втому -
Так і вибіг хутко з дому.

Розігнав на небі хмарки,
Із хлоп'ятами у салки
Грався, доки не спітнів,
На пеньочку посидів.

І хлоп'ятам для потіхи
Горобців загнав під стріхи.
Підтягнув вітрець штанята -
Нумо сонце здоганяти!