Било сонце в золотаві бубни -
Цілувались звуки у небесній далі.
Щемно розтривожив жайвір струни,
Відірвав він від землі печалі.
Засоромились стрункі лілеї,
Ой, які цнотливі та хороші!
І сміялись пелюстки космеї,
Заплескали у долоні пишні рожі.
В царстві квітів закружляли бджоли,
Хутко підхопили їх в танок джмелІ.
"А ще кажуть, - цвіркуни пищать зокола, -
Що немає раю на землі!"
О, яким був той кінь, щоб ви знали!
Стугоніла земля, як іржав,
Очі блискавки гострі метали,
Як копитами жар викресав!
Гордовито він спину тримав,
Пишна грива до сонця здіймалась,
А до неба той коник злітав -
Два потужних крила виростали!
Що ж тепер із тобою,
Мій омріяний коню?
Де ж подівся огонь,
Де згубив ти підкови?
Де політ до небес?
Де стрімкі твої крила?
Погляд-блискавка скрес…
Посивіла вже грива…
Обізвався він тихим іржанням:
- Вже не ваблять мене манівці.
І такого, як я, загнуздали,
Бач, тримаю синицю в руці…
І тихенько подибав до стайні.
А підкову на згадку,
Це оту, що остання,
Підібрала із пилу журавка…
Такі подібні і такі несхожі.
Зустрілися вже влітку, на порі.
А м'ята пахла, пахла матіола,
І коники сюрчали у траві.
Здавалося, що вік уже знайомі,
І не уста вели розмову, а душа.
Та в нього били в сполох дзвони,
Вона ж складала Небесам вірша.
Кохалися, як вперше чи востаннє.
Із болем розлучалися навік.
Припала до грудей кохана,
Схилився на коліна чоловік...
Минуть роки- не позабуть ніколи,
Бо ж пам'ять в клітку не загнати,
Як п'янко вабила улітку матіола,
Як помірковано студила м'ята.
Важкенькі хмарки нашвидку
Заволочили небо - і почався дощик!
Він грався з яблучками у садку
І пестив вишеньці волосся...
Та швидко стих. Як і почавсь.
Крислата яблуня гойднула віти -
Веселий сонях в пригорщі зібрав
Повнісінько сріблястих самоцвітів.
Грайливе сонце впало на траву
Й розсипало кульбабки по обніжку.
Манішку жовту джмелик одягнув-
Поніс назустріч сонечку усмішку.
Заквітчалася земля й чекає літа.
Бжділкам до вподоби медвяні коктейлі.
Грає в піжмурки в вербових вітах
Суголосний спів пташок веселих.
Пурхають у високості бабки,
В нірки ящірки шугають польові.
І уже не розібрати: чи кульбабки,
Чи курчата загубилися в траві.
Сонечком й теплом зігріта,
В ніжній млості, а не у шаленім герці,
Жде земля приходу літа -
Щемно щось захлюпало у серці...
Червоне тісто сходить важко,
Ще росу не струсив із себе сонях,
А вже проснулась перша пташка
І жабка кумкнула спросоння.
Дрімає біля тину бузина -
Купаюся у млості її цвіту.
Спориш лоскоче ноги й лобода,
А я не намилуюсь літом!
Біжу в повітку по ціпок -
Пора корівку виганяти!
Жену Лисуню на лужок,
Де прохолодно й пахне м'ята.
Вже цятки білі й цятки чорні
Складаються у пазли череди.
А двоє пастушків моторних
Корівок завертають до води.
Я озираюсь - тільки крапки
Видніються ген на горі!
Нехай пасуться! Жаль телятка,
Що сумно мукає в дворі...
К кому-то спешу,
Кому-то пишу
Кровью.
А кто-то молчит...
Лишь эхо кричит
Болью.
Лечебный бальзам
Не по годам,
Видно...
Курить фимиам
Друзьям иль врагам
Стыдно.
А жизнь давит вниз,
А я все же ввысь -
К небу!
Я не пропаду,
На землю паду
Снегом.
А летом - дождем,
Весною - травой
Сочной.
Я точно приду,
Во сне иль в бреду.
Ночью.
Всемогутній, сильний і вічний
Вседержителю Неба й Землі!
Низько вклоняюся, ставлю свічку
І прошу Тебе, і молю:
Завтра Різдво Твого Сина Спасителя,
З появою Зірки світ хрещений радітиме.
Завтра родини позбавляться злості,
Від хати до хати ходитимуть гості.
Люди гулятимуть, щирі й щасливі,
Сусідам бажатимуть щастя та миру.
"Син Божий родився" - сповіщатимуть дітки,
Колядники співом наповнять домівки.
Господаря зватимуть місяцем-паном,
Ясним сонечком - господиню і маму.
Дітки-зірки, серйозні й смиренні,
Нестимуть хрещеним і рідним вечерю.
А вночі скрипне сніг під копитами коників.
Ой, як гарно дзвенітимуть дзвоники!
Дід Мороз у яскравому клунку
Рознесе всім слухняним дарунки...
Господи милостивий, Вседержителю,
В Твоїй волі, щоб так і було.
Хай шанують господарів завжди,
А в оселях панує тепло.
Хай Вкраїна моя буде вільною,
У народі не топчуть мораль.
Й не соромляться, за традицією,
Найрідніших на "Ви" називать.
Збережи, милий Боже, різдвяну картину:
Батько-мати на покуті й хліб на столі...
Діти веселі... Осонцена днина...
І віра у Тебе! І мир на Землі!
Всемогутній, сильний і вічний Вседержителю Неба й Землі! Низько вклоняюся, ставлю свічку І прошу Тебе, і молю: Завтра Різдво Твого Сина Спасителя, З появою Зірки світ хрещений радітиме. Завтра родини позбавляться злості, Від хати до хати ходитимуть гості. Люди гулятимуть, щирі й щасливі, Сусідам бажатимуть щастя та миру. "Син Божий родився" - сповіщатимуть дітки, Колядники співом наповнять домівки. Господаря зватимуть місяцем-паном, Ясним сонечком - господиню і маму. Дітки-зірки, серйозні й смиренні, Нестимуть хрещеним і рідним вечерю. А вночі скрипне сніг під копитами коників. Ой, як гарно дзвенітимуть дзвоники! Дід Мороз у яскравому клунку Рознесе всім слухняним дарунки... Господи милостивий, Вседержителю, В Твоїй волі, щоб так і було. Хай шанують господарів завжди, А в оселях панує тепло. Хай Вкраїна моя буде вільною, У народі не топчуть мораль. Й не соромляться, за традицією, Найрідніших на "Ви" називать. Збережи, милий Боже, різдвяну картину: Батько-мати на покуті й хліб на столі... Діти веселі... Осонцена днина... І віра у Тебе! І мир на Землі!
Шел снег... А мы с тобой так близко -
Сплелись в ажур две наших тени.
Шептали губы... ты сказал: "Артистка,
Тебе бы роль играть на сцене..."
Звенела тишина... Наверное, с тех пор
Я поняла вдруг истину простую:
Откроешь душу - и пронзает боль,
Наденешь маску - боль уйдет к другому.
Я многим в жизни причиняла боль,
Сейчас я в этом, безусловно, каюсь.
И с каждой маской я меняла роль.
И с каждой ролью я срасталась.
Так длилось долго. Но однажды поняла,
Что подошла к такому Рубикону,
Когда теряет смысл моя игра,
Поскольку я готова к боли.
И в тот же миг вся боль моя ушла.
Пришел покой, за ним - свобода.
Я маску с облегчением сняла -
И стала вмиг сама собою.
