В середині листопаду Національний банк України склав список із понад десяти дрібних і середніх за розміром банків, які необхідно вивести з ринку, і передав його керівництву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Офіційні мотиви майбутнього виведення з ринку вищевказаних фінустанов - їх участь у незаконному відмиванні грошових коштів та неплатоспроможність. До переліку банків, куди найближчим часом може бути введена тимчасова адміністрація, потрапив Златобанк.

На весь Київ закритий і непублічний Златобанк має всього три відділення і три банкомати. Він є одним з "лідерів" в Україні за проблемністю кредитних портфелів та часткою безнадійних кредитів у кредитних операціях. За темпом приросту сумнівних боргів фізичних осіб Златобанк із 200,6% займає друге місце в країні після Сбєрбанку Росії (298,2% приросту). Златобанк має труднощі із відшкодуванням депозитних вкладів, а починаючи з 21 листопада він не проводить платежі і не видає готівкою гроші з рахунків ФОП.

Вже після появи новини про ймовірне банкрутство банку, в той час коли Інтернет рясніє повідомленнями на кшалт "поспішайте забрати свої гроші з Златобанку", в той час коли вкладники в паніці достроково вилучають з цього банку свої депозити, в той час коли Златобанк вчасно не виконує платіжні доручення – "Укрпошта" закачує свої "вільні" обігові кошти в сумі 57 мільйонів гривень на депозитний рахунок Златобанку під 12% річних.

Чи знало керівництво "Укрпошти" про жахливе становище Златобанку і про те що його очікує введення тимчасової адміністрації, яке є першим кроком до банкрутства банку? Так, знало – не треба бути фінансовим аналітиком щоб знайти ці відомості в інтернеті і дізнатися що пишуть про цей банк вкладники. 

Але навіщо проблемному банку перерахували 57 мільйонів гривень?

Златобанк заснував бізнесмен Леонід Юрушев в 2008 році після скандального продажу банку «Форум» і оформив його на ТОВ "Авангард-Експо". Власником цієї фірми і головою Правління Златобанку є Олена Якименко, яка вірна Юрушеву, адже він ще в 90-і роки врятував її з-під арешту у справі банку «Слов'янський».

Вихідця з Донеччини бізнесмена Леоніда Юрушева називають «вчителем Рената Ахметова». Крім Ахметова його бізнес-партнером був екс-міністр оборони Павло Лебедєв. Кажуть, що саме Юрушев проштовхнув призначення Лебедєва на цю посаду. Цікаво, що Павло Лебедєв встигав і армію розвалювати і управляти бізнесом екс-голови СБУ Олександра Якименка.

Проте невідомо, чи залишається сьогодні частка Лебедєва в бізнесі мільярдера Юрушева. Набагато цікавішим є те, що саме Леонід Юрушев у 2008-2009 роках був основним спонсором президентської кампанії Арсенія Яценюка, а рахунок виборчого фонду майбутнього Прем'єра знаходився в банку Юрушева. Сам Яценюк не заперечує, що Леонід Юрушев спонсорував його виборчі кампанії.

В інтернеті можна виявити причетність до бізнесу Юрушева родички Арсенія Яценюка Лідії Лещьової і нашукати, що брат Арсенія – Володимир Яценюк працює в компанії «БФ Груп», яка належить Юрушеву. 

Політичним і бізнесовим партнером Юрушева також є давній друг і бізнес-повірений Арсенія Яценюка – Андрій Іванчук. Сьогодні Юрушев із Іванчуком утворили при Прем'єр-міністрові потужну бізнес-групу, про бойові подвиги якої чимало написано у ЗМІ: обидва глибоко запустили свої щупальця в інфраструктурні проекти, зокрема - в аеропорт "Бориспіль" та "Укрзалізницю". 

Саме в той час, коли відбувалася зміна Уряду, Андрій Іванчук і Леонід Юрушев намагалися повністю взяти під свій контроль державного монополіста у сфері залізничних перевезень. Вони поставили на "Укрзалізницю" людину Юрушева – Максима Бланка, який, незважаючи на купу відкритих проти нього кримінальних справ і замість того, щоб цілодобово сидіти в кабінеті слідчого ГПУ, спокійно ходить на роботу і відкрито обкрадає одвічно "збиткове" держпідприємство. Хто на найвищому рівні організовує йому "дах" в СБУ, МВС та ГПУ – здогадатися неважко.

Така сама схема "кради все що бачиш – а високі покровителі тебе відмажуть" діє й в "Укрпошті". Там з подачі Іванчука Яценюк призначив генеральним директором львів’янина Михайла Паньківа, який до того він був топ-менеджером конкурента "Укрпошти" – поштового оператора «Міст Експрес», що належить Ростиславу Киселю (в минулому львівський кримінальний авторитет, а нині канадський олігарх і приятель Яценюка). Також Іванчук узгодив з Яценюком призначення на посаду комерційного директора «Укрпошти» львів'янина Василя Веселого – колишнього водія кримінального злочинця Васі Пушка. З приводу цих зухвалих кадрових призначень один з поштарів висловився так: «Укрпошту львівські жигани виграли в карти на Майдані...».

Сумнівні львівські підприємці одразу почали неприховано обчищати "Укрпошту". Сьогодні Паньків і Веселий є фігурантами кількох кримінальних розслідувань. Певний час Веселий навіть ходив на роботу із спеціальним електронним браслетом, який на нього одягнули правоохоронці за рішенням суду. Медіа відкрито і безперервно розповідають про запроваджені на "Укрпошті" шахрайські схеми та їх організаторів. Проте цім злодіям, так само як на "Укрзалізниці", забезпечений міцний "дах" – кримінальні справи в багатьох випадках не порушуються, вже порушені справи гальмуються, суди відпускають явних злочинців і ігнорують докази. Навіть підозріле і нічим не виправдане переведення згаданих 57 мільйонів гривен в проблемний банк сталося під час перевірки генеральної дирекції "Укрпошти" Держслужбою фінансового моніторингу та комісією з Міністерства інфраструктури, з якими треба погоджувати всі платежі, що перевищують 100 тисяч гривен!

Можна лише здогадуватися навіщо люди Іванчука перевели в майже збанкрутілий банк Юрушева чималі кошти, які мали б бути спрямовані на розвиток інфрастуктурних проектів «Укрпошти». Але виходячи з сумного досвіду гучних махінацій збанкрутілих "Родовід-банку" та "Брокбізнесбанку", можна проректи що ті 57 мільйонів гривен на "Укрпошту" ніколи не повернуться. Так само на ці установи перед введенням тимчасової адміністрації заводили великі суми державних грошей, які потім безслідно зникали, а винних не існувало в принципі. 

Абсолютно тупоумним шахрайством виглядає й розміщення в Златобанку такої величезної суми під невиправдано низькі 12% річних. Сам Златобанк на своєму сайті пропонує корпоративним клієнтам розміщення депозитів під 23,5% річних в гривні - тобто в 2 рази більше ніж для депозиту "Укрпошти"! Простий підрахунок показує, що "Укрпошта" могла б отримати відсотків на 6,5 млн гривен більше. Ця примітивна оборудка цілком відповідає піратському стилеві групи Іванчука-Юрушева і абсолютно зрозуміло, що саме вони покладуть ці 6,5 мільйонів собі в кишеню. 

Можливо, схема виведення оборотних коштів підприємства задумана з метою ініціювання процедури банкрутства "Укрпошти" після "неочікуваного" банкрутства банку і втрати грошей. Ця версія не здається неймовірною - адже працівники "Укрпошти" давно ділилися із журналістами підозрами, що львівська команда шахраїв планує «розчленувати» національного поштового оператора для подальшої передачі «корєшам» з «Міст Експрес» найсмачніших шматків держпідприємства.

Цs ганебні схеми схеми "чесного відбирання" державних грошей і майна не нові. Новою є безмежна нахабність і безкарність нинішньої влади та наближених до неї шахраїв. Майдан старі схеми не тільки не зламав, а навіть не похитнув. Триває зухвале розкрадання державних коштів і каналізація фінансових потоків наближеними до влади бізнесменами за сприяння правоохоронних органів і судів. Вкрай дивує лише те, що нова влада, яка здобута ціною сотень життів, жодним чином не відрізняється від влади часів Януковича.

Непевно, аферу щодо виведення з "Укрпошти" 57 мільйонів гривен ще вдасться зупинити і повернути гроші держпідприємству, але для цього потрібне втручання найвищих осіб в державі. Однак, вже зрозуміле, що цього не стануть робити Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, друзі якого намагаються провернути цю оборудку, Міністр МВС Арсен Аваков, який потонув в популізмі і не звертає уваги на витівки своїх політичних партнерів, новий Міністр інфраструктури Андрій Пивоварський, який позбавлений жодного впливу на підконтрольне йому держпідприємство.

Хоча, навіть якщо хтось із найвищих посадовців і виявить бажання поборотися з тим неприкритим шахрайством, без сумнівів виявиться, що депозитну угоду розірвати неможливо, і справа приречена на нескінченний розгляд в судах...

Таміла Поліщук

Джерело: http://ukrpochta.blogspot.com/2014/12/Navishho-Ukrposhta-zadarma-viddala-57-miljoniv-problemnomu-banku.html

Ольшанский бьется в каком-то перманентном экстазе:

"Ведь понятно, чего хотим "мы".

Мы хотим, чтобы Игорь Иванович Стрелков вел войска все дальше и дальше на запад, и чтобы бывшие незалежные территории становились русскими губерниями, и чтобы воскрес Александр Третий, и всем было бы наплевать на то, что скажут Эштон, Баррозу и Псаки"  (текст из ФБ)

Для меня все эти "мы" - какое-то однозначное сборище фриков и придурков. Лично я не хочу никаких новых "русских губерний" (со старыми бы разобраться!), воскрешения Александра Третьего, умершего от алкоголизма, я хотел бы в последнюю очередь, ну и "войскам Игоря Ивановича Стрелкова" я мог бы пожелать успеха только в масштабах Донбасса и только в том случае, если эти войска никаким боком не будут иметь отношения к Российской Федерации.

России, на мой взгляд, вообще не надо ни в какую сторону распространяться прежде всего потому, что РФ - плохое, негодное государство, с никуда не годной системой госуправления. Зачем расширять плохой пример на другие территории? Это и глупо, и жестоко по отношению к другим странам. Собственно, единственное крупное достоинство нынешней РФ - это то, что здесь все на русском языке, и русский язык здесь нигде не дискриминируют.

Но это всё. Да и то, русский язык - специфическое довольно достоинство государства, которое особо ценно, опять-таки, разве что для Донбасса и, может, еще для пары-тройки украинских областей. А что еще? Что и куда нам "нести" - нашу сказочную коррупцию? Нашу сверхцентрализацию? Наше "атомное", прости господи, православие? Да нахрен кому такие "подарки" нужны!

Озверевший Ольшанский, которого в этой же самой РФ самого уже давно выперли и выгнали отовсюду, отобрали у него два издания; тот же Кашин, который из-за той же искусственной невостребованности вообще был вынужден свалить из страны и жить на жениных харчах - вся эта публика теперь алчет, чтобы РФ расползлась как можно дальше "по шарику"! Я не пойму, это что - месть? "Пусть все почувствуют, как нам было хреново"?

Я, однако, вижу, что народу в целом сама идея экспансии на самом деле чужда; беснуется, требуя "больше огня", группа маргиналов, почуявших возможность "перевернуть доску" и разом отквитаться за все неудачи. 

Другое дело, что делами РФ заправляют непонятные, никому неподконтрольные люди, чьи намерения абсолютно непредсказуемы. Это тот самый органический порок системы госуправления, о котором я говорил в самом начале. Если у нынешней заварушки может быть какой-то позитивный итог (а будет он, скорее всего, после тысяч смертей, полного упадка и разрухи) - то он должен выразиться во всеобщем убеждении народа - что государством все-таки надо управлять, не выпуская из рук контроля за правительством ни на секунду.

Иначе получать удовлетворение - хотя тоже недолгое - будут лишь бесноватые фрики и безумцы всех мастей.

Оригинал взят у sapojnik в Безумие нарастает

Адам Михник,  один из наиболее активных представителей рабочего движения «Солидарность» в 1980-х, а ныне главный редактор «Газеты Выборчей», рассказал в статье «Пришли поджечь дом соседа» (Przyszli podpali dom ssiada) в своей газете о русских и их вожаке Путине. Он в частности отметил:

«Владимир Путин сбросил маску. Это четко доказывается тем, что он начал агрессию русских войск на территорию восточной Украины.В европейских СМИ раздаются голоса по релятивизации действий Путина. Однако пора наконец понять смысл своей зловещей имперской политики, чья цель заключается в подавлении и порабощении независимой Украины.

Люди умирают, города разграблены и опустошены, президент Путин и Лавров лгут с наглостью и цинизмом, достойным Сталина и Молотова.

Можно ли остановить экспансию Путина? Я не знаю, но у меня ощущение, что отсутствие сопротивления только поощряет бестию. Мы слышим голоса, что антипутинские санкции больно ударят по польской экономике. Да, за санкции надо платить. Но за трусливую капитуляцию надо платить намного больше.

Политика Путина — недальновидная и агрессивная — характеризуется прагматической верой в бессилии Североатлантического Пакта и Европейского Союза. Эти учреждения характеризуются невежеством и идиотизмом…Это логика трусости и слепоты — то же самое, что позволило молчаливо согласиться со сталинской агрессией против Литвы, Латвии и Эстонии.

Агрессоры пришли сжечь дом нашего соседа. Это требует пересмотра текущей политики в отношении Кремля. Украине нужна помощь, а так же нужно помочь самим себе. Поляк должен быть мудрым до травмы.

Когда проф. Андрей Сахаров охарактеризовал в русском парламенте войну в Афганистане как похабную войну, лагерь великорусского самодержавия ответил яростью. Сегодня враги Сахарова отомстили храбрым и благородным русским защитникам свободы, достоинства и демократии. Это бунт великорусской черни. Страшный русский бунт — по словам Пушкина — бессмысленный и беспощадный», — подытожил Михник.

Источник: http://elise.com.ua/?p=35089

Нове керівництво Укрпошти протягом найближчих місяців планує «розчленувати» національного поштового оператора й пригостити «корєшів» з «Міст Експрес» найсмачнішими шматочками.

Ще й 2 місяців не пройшло після призначення керівником УДППЗ «Укрпошта» Михайла Паньківа а новоспечений «керманич» разом зі своїм незмінним «сірим кардиналом» Василем Веселим (комерційним директором підприємства, колишнім очільником Львівської Укрпошти) вже встигли розрахуватися за своє призначення з вищим керівництвом уряду (3 млн. доларів) й навіть мати непоганий власний прибуток (5,5 млн. $). Тобто всього за 2 місяці затрати окупилися майже вдвічі. 

Як це можливо? Все дуже просто.

Бізнес і тільки бізнес… 

Після призначення пана Паньківа колектив Укрпошти було позбавлено можливості виконувати свої обов’язки. В систему державного підприємства «Укрпошта» фактично інтегрована приватна кур’єрська компанія «Міст Експрес», заступником директора якої, до призначення па посаду генерального директора Укрпошти, був М.Паньків. Щоденно корпоративні клієнти Укрпошти за дивних обставин стають клієнтами кур’єрської компанії «Міст Експрес», що наносить непоправну шкоду державному підприємству Укрпошта у вигляді істотного спаду доходів. 

Як це працює: 

Корпоративним клієнтам пропонується суттєва знижка (близько 20%) на послуги з пересилання кореспонденції, з умовою переукладання договорів з «Міст Експрес» й відправку потоків простої письмової кореспонденції через вищевказану групу компаній! Але в силу того, що дана компанія не пристосована здійснювати доставку й обробку великих обсягів письмової кореспонденції, основні функції з доставки листів одержувачу залишилися за Укрпоштою, а доходи – за «Міст Експрес»! Тобто, вище згадана кореспонденція потрапляє в мережу Укрпошти, але оплачується лише їх частина. Доставляє кореспонденцію Львівська Дирекція Укрпошти. Саме туди, минаючи всі офіційні процедури обліку та контролю, завозиться кореспонденція компанією «Міст Експрес» без документів, та фактично безкоштовно вкидається в поштову мережу, розчиняється в ній і доставляється до адресата разом з основним потоком. 

Серед таких компаній Платінум Банк (щомісячний об’єм кореспонденції складав 1,5 мільйона гривень), Компанія Віасат (щомісячний об’єм кореспонденції складав 250 тисяч гривень), Банк Руський Стандарт (щомісячний об’єм кореспонденції складав 200 тисяч гривень).

Але це не поодинокі докази афер з боку нового керівництва Укрпошти. Варто згадати вказівку щодо розповсюдження агітаційних листів одного з кандидатів в президенти, а саме Юлії Володимирівни Тимошенко. За період передвиборчої кампанії було відправлено неоплачених листів, за скромними підрахунками, на суму більш ніж 16 мільйонів гривень (більш ніж 7 мільйонів листів було фактично «вкинуті» с систему поштового зв’язку). До речі,  саме за вказівкою топ-менеджменту Укрпошти листи розносилися саме 24 травня в «день тиші». При цьому за договором це були звичайні листи, але по строкам доставлялись як пріоритетні, що призвело до ще більших збитків. 

На сьогодні правоохоронні органи вже проводять слідчі дії по даних оборудках, порушено кримінальні провадження.

Людський фактор – ніщо, франчайзинг і аутсорсинг – всьо!

У своєму останньому зверненні до журналістів пан Паньків говорив про нову стратегію розвитку підприємства, використовуючи багато модних слів: франчайзинг, аутсорсинг, "e-commerce". Але, мабуть, Михайло Петрович має поверхове уявлення про те, наскільки дані поняття релевантні для національного оператора. Впровадити систему франчайзингу на підприємстві – це значить віддати функцію поштового відділення третім особам за гроші. Запитання: а як же поштарі, що виконують соціальну функцію? Викинути їх на вулицю?

А ще новий керівник планує відкривати так-звані «віконця Міст-Експрес» у відділеннях Укрпошти. Вже й назву розробили для нового бренда – «90 секунд». Таким чином, працівник Укрпошти буде працювати на «Міст Експрес», а заробітну плату йому буде платити національний оператор, бо офіційна комісійна винагорода від конкурента Укрпошти така мізерна, що ледве покриє витратні матеріали. Інше діло – неофіційні комісійні, що йдуть до кишені керівників-аферистів. 

Також пан Паньків говорив про те, аби передати окремі маршрути в аутсорсинг іншим перевізникам. Це означає що роботу національного поштового оператора зможе виконувати той же «Міст Експрес» (який славиться репутацією компанії – перевізника контрабанди), й заробляти на цьому. Знову питання: а як же поштовики? Відповідь очевидна: поштовиків – на вулицю. Нема чого заважати контрабанді… Керманичі Укрпошти ще не добудували свої хороми.

Багатотисячний колектив Укрпошти на сьогодні фактично кинутий напризволяще, падає заробітна плата рядового працівника, незабаром слід очікувати масові звільнення працівників робочих професій, що в свою чергу призведе до масових протестів поштарів та неможливістю Укрпоштою виконувати свої обов’язки в повній мірі. 

«…Вася, конечно Вася…ну кто его не знает?»

Хто вигадує і впроваджує такі вигідні для себе схеми: франчайзинг, аутсорсинг..? Відповідь словами з пісні групи «Браво»:  «…Вася, конечно Вася…ну ктоего не знает?». Так,  це – Василь Васильович Веселий, той самий, що забороняв львівським поштарям ходити на Майдан та змушував працівників продавати прострочену ковбасу й купувати соціальні картки за власний кошт.

Василь Васильович неодноразово попадав у поле зору ЗМІ, бо ж є найкращим аферистом сьогодення, який може давати майстер-класи по темі: «Як правильно направляти державні грошові потоки у власні кишені». Звісно, він не сам це робить, у нього є радники, один з них – Валентин Калашник, власник групи OS Direct та куратор майже всіх «модних» проектів Укрпошти, який вже багато років шукав «підходи» до різних керівників національного оператора і таки найшов «достойних». Пан Калашник мріє забрати собі послугу з перед поштової підготовки. А що ж тоді буде з виробничим персоналом Укрпошти?! На вулицю? Керівників це не хвилює. Головне – зробити «дерібан» Укрпошти швидко, поки у країні «нєразберіха».

Поштовий Майдан – не за горами.

На сьогодні працівники численного колективу Укрпошти та їх сім’ї з нетерпінням очікують дій нового ЛЕГІТИМНОГО керівництва країни, що будуть направленні на зміцнення позицій Укрпошти, а не на «розпил» бюджетів та розвал економіки підприємства. Та перш за все працівники вимагають призначення нового генерального директора Укрпошти з досвідом роботи та авторитетом в системі Укрпошти. Інакше – поштовий Майдан не за горами!

P.S. І ще декілька моментів, які вказують на ціленаправлене знищення Укрпошти:

•           Проект SAP, який Паньків називав «розпилом коштів» попередників й хотів відмовитися від нього, не тільки не було анульовано, а й виділено на нього вдвічі більше коштів (за чутками – 200 млн.грн. на 2015 рік). Звісно ж, після визначення конкретної суми «відкату» керманичам.

•           Говорячи про розвиток міжнародної співпраці, Михайло Петрович скорочує найдосвіченіших працівників у цьому напрямку. Це робиться задля того, щоб прибрати конкурентів і не заважати «Міст Експрес» розвивати даний напрямок, швидко збагачуючись на цьому.

•           В жодному зі своїх виступів пан Паньків не згадував одну з найважливіших послуг Укрпошти – передплата періодики (мабуть не придумав схему, як на ній заробляти). Точніше згадував – але лише в контексті збільшення вартості послуги, основними споживачами якої є соціально незахищені верстви, мінімум в два рази.

Юрій Шеляженко

(Лист працівників "Укрпошти" до редакції газети "Правдошукач" http://blogs.korrespondent.net/blog/business/3381808/)

На чрезвычайно конкурентном рынке почтовых перевозок Украины разворачивается нешуточный скандал. Руководство государственного предприятия почтовой связи «Укрпочта» подозревают в попытках за счет компании усилить рыночные позиции частного оператора «Мист Экспресс». Сама «Укрпочта» при этом может быть признана банкротом.

21 июля пенсионеры Крыма, которые, несмотря на российскую оккупацию, решили сохранить украинское гражданство, получили радостное известие — «Укрпочта» впервые с момента аннексии полуострова начала осуществлять туда пенсионные переводы. К сожалению, за последние несколько месяцев это едва ли не единственная хорошая новость о государственном почтовом операторе.

Сегодня стотысячный трудовой коллектив ГП «Укрпочта» пребывает в состоянии, близком к панике. Более месяца назад он обратился с открытым письмом к украинским властям с настоятельной просьбой уволить с занимаемой должности исполняющего обязанности гендиректора предприятия Михаила Панькива. По словам работников «Укрпочты», с момента его прихода в руководящее кресло в апреле текущего года, все самые прибыльные направления, которые приносили «Укрпочте» львиную долю доходов — обслуживание крупных корпоративных клиентов, в том числе и зарубежных, стремительно сворачиваются. Сами компании массово отказываются от контрактов, заключенных с «Укрпочтой», переходя на обслуживание к конкуренту госпредприятия — во львовскую курьерскую компанию «Мист Экспресс», по некоторым сведениям, связанную с Михаилом Панькивым.

На этот интересный момент некоторые участники рынка почтовых перевозок обратили внимание сразу же после назначения Михаила Петровича на должность гендиректора «Укрпочты». Нехорошие предчувствия усиливало то, что в «Мист Экспрессе» он трудился не как наемный менеджер, а был заместителем главы совета директоров — куда входят, как правило, либо акционеры (то есть, собственники), либо лица, особо к ним приближенные. Михаил Панькив относился именно ко второй категории. А значит, имел прямую материальную заинтересованность в лоббировании интересов львовской компании.

На работу в украинский «Мист Экспресс» Панькива пригласил Ростислав Кисель, уроженец Львовской области, а ныне владелец канадской корпорации Meest Corporation Inc. Сегодня украинская «дочка» канадской корпорации «Мист Экспресс» занимает третье место в стране по объемам почтовых перевозок после «Укрпочты» и «Новой почты». При этом львовская компания — единственная среди всех частных операторов Украины, которая имеет право заниматься международной почтовой связью. Ведь для этого, по закону, необходимо быть членом Всемирного почтового союза, который уже несколько лет не принимает в свои ряды частные фирмы. Каким-то образом «Мист Экспрессу» удалось получить статус участника ВПС как раз накануне того, как эта организация решила работать только с государственными операторами.

Эксперты говорят, что международная почтовая связь является очень перспективным сегментом рынка. «Можно сказать, что за ним будущее украинской почты. Кто будет доставлять почту за рубеж — получит сильное конкурентное преимущество перед другими операторами», — утверждает экс-замгендиректора «Укрпочты» Геннадий Вовк. По его словам, до недавних пор за развитие этого направления на госпредприятии отвечал специальный отдел по взаимодействию с международными клиентами, но после назначения гендиректором Михаила Панькива он был расформирован. «А в Украине, кроме «Укрпочты», международной почтовой связью занимается еще только одна компания. Все. Естественно, клиенты, которым нужна эта услуга, перейдут туда»,- говорит Вовк. Таким образом, «Мист Экспресс» получит новые контракты, а у «Укрпочты» останутся лишь малоприбыльные, а то и вовсе убыточные направления — вроде подписки на периодику или пенсионные выплаты.

Впрочем, учитывая наполеоновские планы Михаила Панькива, вскоре, наверное, могут быть ликвидированы и эти участки работы. Новый гендиректор не устает повторять, что «Укрпочта» находится на грани банкротства, от которого ее может спасти передача львиной доли рабочих процессов на аутсорсинг и серьезная реструктуризация. В частности, закрытие нерентабельных отделений, которых по Украине насчитывается более 13 тысяч. При этом большая часть из них находится в сельской местности, где выполняют не столько бизнес-, сколько социальную миссию — выплачивают пенсии, принимают коммунальные платежи, обеспечивают связь с внешним миром. Закрытие этих отделений означает, что миллионы сельских пенсионеров в одночасье предстанут перед серьезной проблемой — ведь столь привычные для города пенсионные карты до сел еще практически не дошли, а если и дойдут — то что с ними делать в глухих украинских деревнях, где почти нет банкоматов, а о терминалах в торговых точках даже не слышали? А ежемесячно ездить в райцентр обналичивать пенсию могут позволить себе единицы сельских пенсионеров.

Есть основания полагать, что если руководство страны не прислушается к мольбам трудового коллектива «Укрпочты» и позволит Панькиву закончить начатые им «реформы», десятки тысяч сотрудников госпредприятия очень скоро рискуют остаться без работы, а миллионы украинцев — без жизненно необходимых услуг, которые им оказывал государственный почтовый оператор. Методы, которые выбрал новый гендиректор для спасения «Укрпочты», очень напоминают действия неопытного врача, который вместо того, чтобы лечить пациента терапевтическими методами, сразу направляет его на операцию, даже не разобравшись, что у того болит. Но ведь даже самый плохой врач не заинтересован в смерти своего пациента. Разве не так?

Источник: http://fraza.ua/analitics/30.07.14/202584/ukrpochtu_zalechivajut_do_smerti.html

Мы являемся свидетелями одной из последних пролетарских революций в Белом Мире – в Донбасе. Там индустриальный пролетариат и деклассированные элементы борются против мелкобуржуазно-крестьянского и олигархического классов. Но в Донбасе нет революционной партии, боевой пролетариат не нужен и России – потому революция там обречена проиграть.

Российский пропагандистский аппарат придумал несколько мемов-обманок о ситуации, происходящей на Востоке Украины. Первый – «русская весна»; второй – «сторонники федерализации». Ну и третий – «народное волнение».

Первый мем предполагает, что в Донбасе происходит национальное освобождение. Второй – борьба за расширение самоуправления (гражданский протест). Третий – всеобщую заинтересованность жителей Донбаса в переменах («весь народ»).

Все три мема взаимоисключают друг друга, но пропагандистов это не смущает. Потому что обманка страшнее правды – на самом деле на Востоке Украины происходит пролетарская революция в классических декорациях индустриальной цивилизации первой половины ХХ века, диковинное движение для Белого Мира, где рабочий класс и минимален по численности, и размыт «пограничными» классами.

Для начала кратко о тех самых «декорациях» Донбаса. Здесь одна из самых высоких концентраций рабочего класса в Первом и Втором мире – около 40% от всех занятых. Для сравнения: в среднем в России эта цифра около 25%, на Западе – 10-15%. Причём Восток Украины это не современные сборочные заводы или вторичный пролетариат (занятый на стыке сферы обслуживания – логистика, транспорт, ремонт). Это угольные шахты, металлургические и химические предприятия, оборудованные по последнему слову техники первой половины ХХ века (вплоть до нескольких доменных печей в регионе – атрибута металлургии столетней давности). Т.е. работает там самый что ни на есть настоящий пролетариат, о котором ещё писали Ленин и Сталин.

Вторая значительная страта в этом регионе – это деклассированные элементы. Статистика не даёт точной цифры по ним, но ряд наблюдателей оценивают её в 20-30%. Эти люди заняты криминалом (в Донецкой области уровень убийств в 4 раза выше, чем на Западе Украины), нелегальной добычей угля, мелкой торговлей и т.п.

Две эти страты в совокупности дают классический набор начала ХХ века для той же территории, ставшей позднее Восточной Украиной. Именно здесь, кроме Москвы и Подмосковья, отмечались самые ожесточённые столкновения с властью в Революцию 1905 года. В 1917-1920 годах регион бурлил от активности большевиков, анархистов и лихих людей.

Сегодня мы видим повторение картины начала ХХ века в Донбасе. Активное сопротивление Киеву возглавили деклассированные элементы – типа «народного мэра» Пономарёва или ныне содержащегося в застенках «народного губернатора» Губарева. Силовое сопровождение осуществляют такие же потерянные люди, очень легко их представить почти век назад в отрядах батьки Махно. Массовку сопротивления и вспомогательные действия осуществляет местный пролетариат.

Противостоит же им мелкобуржуазно-крестьянская стихия из Центра и с Запада Украины, а также олигархический капитализм. Первые, как учит история, крайне реакционны, а потому сегодня они представляют крайне—правый пласт местной политики (нередко переходящий в неонацизм как у «Правого сектора») и неолиберальный у капитализма (как у почти всех глобализированных элит современного мира). В союзники к ним можно причислить и чиновничество – в основном выходцев из местной крестьянской среды, т.е. крайне правое по сути (или неолибарльное в крупных городах). Т.е. пролетариат Востока противостоит национал-либерализму остальной Украины. И никакой тут борьбы «русского» против «украинского», как нам внушает госпропаганда.

Данные большого массива социологического исследования по Востоку Украины, проведённого в апреле Киевским международным институтом социологии, только подтверждают наши выводы (ранее этот институт подыгрывал немного Партии регионов, так что его результаты можно признать относительно объективными).

Первый же ответ на вопрос, признают ли в Донецкой и Луганской областях (а нас интересуют в основном именно эти регионы, как центр пролетарской борьбы на Украине) легитимность и.о. президента Турчинова, даёт удручающий для Киева ответ: 14% и 16% поддержки, соответственно.

Подавляющая часть населения Донбасса не считает новую киевскую власть законной. Это для нее действительно проблема, особенно если эта власть посылает войска в Донбас: если новую власть не считают законной, то к таким войскам отношение соответствующее. Но с другой стороны, и Януковича считают законным президентом всего около 30% жителей Донецкой и Луганской областей. Т.е. попытка Москвы «накачать» эту фигуру как потенциального лидера Востока – затея, обречённая провал.

А вот легитимность Рады в глазах Востока Украины даже выше, чем легитимность Януковича – 32% в Донецкой и 35% в Луганской областях.

Один из главных вопросов исследования: «Вы поддерживаете или не поддерживаете действия тех, кто с оружием в руках захватывает административные здания в вашем регионе? Это однозначно не пользуется поддержкой на Востоке- 24,4% полностью или скорее поддерживают в Луганской области, в Донецкой – 18,1%. Однако, по разным причинам считают, что эти захваты можно оправдать 51% в Луганской области и 45% в Донецкой области.

Считают, что их область должна отделиться от Украины и присоединиться к России около 30% в Луганской и Донецкой областях. Лишь 40% жителей Донецкой области считают, что на Украине ущемляются права русскоязычного населения, в Луганской – 30%.

Самым популярным ответом стала не федерализация и не унитарное государство, а «Унитарным, но нужно провести децентрализацию власти и расширить права областей». То есть такое впечатление, что на Украине действительно у слова «федерализация» получился какой-то негативный оттенок, хотя сама идея децентрализации власти и расширения права областей имеет высокую поддержку. Не говоря уже о выборности губернаторов.

Ввода российских войск в их регион желают по 19% в Донецкой и Луганской областях.

Также не пользуются поддержкой политики, на которых делает ставку Кремль. Губернатор Харьковской области даже у себя в регионе имеет поддержку 14%, а в Донецкой и Луганской областях – и вовсе 8% и 10%. Политическим карликом выглядит и Царёв – 2% и 1,5% соответственно. Социологи не задавали вопрос относительно «народных лидеров» региона – тех же Пономарёва или Губарева, но складывается ощущение, что процент их поддержки был бы выше, чем у тех политиков, которых открыто поддерживает Москва, местные олигархи и политбеженец Янукович

Зато крайнее воодушевление у жителей двух областей вызывает идея национализация «добра» олигархов (с разной степенью изъятия – всю собственность или только ту, что «наворовали») – по 73% в Донецкой и Луганской областях (для сравнения – в Николаевской области 57%).

Если кратко суммировать эти данные, то они будут выглядеть так: Восток Украины не признаёт легитимными новые украинские власти; не легитимным он считает и Януковича; присоединяться к России он не хочет, также как не желает и ввода в регион российских войск; захватывать административные здания, может быть, и не очень хорошо, но «ситуация заставляет»; олигархов надо раскулачивать.

Политическое в этих требованиях перевешивает экономическое. Но это и объяснимо – люди реагируют на ситуацию в краткосрочном промежутке времени и совершенно не занимаются стратегическим планированием. Из марксизма же мы знаем, что экономическое определяет политическое. Среди основных лозунгов донетчан мы не видим, как они себе представляют идеальную жизнь – в сфере рабочих отношений, местного самоуправления, собственности (кроме раскулачивания), внешней политики и т.д. Не видим никаких попыток выстроить альтернативную жизнь в захваченных городах, хотя никакого противодействия этому не оказывается.

Сегодня происходящее на Востоке Украины напоминает стихийный анархизм, и это объяснимо – в регионе нет политической силы, способной возглавить протест. От своих собратьев сто лет назад их отличает то, что тогда была большевистская партия, эсеры, меньшевики и т.д. – каждая со своей политической программой, с активом, готовым положить жизнь за идею, но прежде – увлечь ею тёмный народ. Сегодня же мы видим во главе оппозиции на Востоке пусть и энергичных, но совсем политически безграмотных, да и просто случайных людей.

Неудивительно, что единственными политическими силами, попытавшимися возглавить протест там, стали… российские карликовые движения, испытывающие на родине давление, и оттого с удвоенной энергией развернувшие деятельность, «когда можно». Это сектантско-левацкая и тоталитарная организация КОБ (запрещённая в России), нацболы Лимонова (находящиеся в России на полулегальном положении; тоже с большой примесью левого) и секта Мавроди МММ. Никаких надежд, что эти три силы получат популярность в Донбасе, нет.

Но есть ещё одна причина, по которой Донбас не нужен России – это местные люди, стихийная оппозиция с оружием в руках, которая уже попробовала и знает, как разговаривать с властью на языке автомата Калашникова. Несколько десятков тысяч таких бунтарей просто опасны для «стабильности» (либо их придётся ставить на ренту-прокорм – как Чечню, вторую Чечню Россия тоже экономически не выдержит).

События в Донбасе – хороший урок для всех политических сил на постсоветском пространстве. С людьми и идеями надо работать заранее, пусть и на уровне кружков и фантазёрских программ. История на наших землях всегда случается внезапно, и обидно упускать шанс, которого может не быть ещё десятилетия.