Профіль

Робер

Робер

Україна, Львів

Рейтинг в розділі:

Шукати в архіві

Останні статті

Вид:
короткий
повний

Замітки:

всі
у блог
у співтовариства

Робер

Робер

Имена всех 19-и претендентов на должность гендиректора Укрпочты


Наконец стали известны имена 19-и человек, подававших свои кандидатуры в Мининфраструктуры на конкурс на должность гендиректора Укрпочты. Как известно, пятеро из них уже успешно миновали конкурс и их кандидатуры поданы министерством на рассмотрение в номинационный комитет при Кабмине, в который входят 5 министров и 5 представителей от экспертного сообщества.

Со стороны государства в комитет входят министр экономического развития и торговли Айварс Абромавичус, главы Минэнергоугля Владимир Демчишин, Минфина Наталия Яресько, Минагропрода Алексей Павленко и Мининфраструктуры Андрей Пивоварский. Членами комитета также являются глава представительства в Украине Европейского банка реконструкции и развития Шевки Аджунер и Всемирного банка Чимяо Фан, региональный менеджер в Украине и Белоруссии Международной финансовой корпорации (IFC) Руфат Алимарданов и украинский бизнес-омбудсмен Альгирдас-Шемета, который в 2009-2010 годах был еврокомиссаром по бюджету и финансовому планированию. Также в комитет входит экс-гендиректор «Крафт Фудс Украина» Юрий Логуш.

В случае одобрения кандидатур комитетом, Кабмин окончательно утверждает кандидатуру или отклоняет предложение и назначает проведение нового конкурса.

В следующей публикации мы более подробно рассмотрим кандидатуры победителей первого этапа, а сейчас представляем обществу всех участников «открытого» конкурса, имена которых Мининфраструктуры решил держать в тайне.

Вот эти имена:
  1. Danielius Vidas – гражданин Литвы, руководитель собственной фирмочки AVG Invest, ранее работал на литовской почте и начальником автопарка Swedbank.
  2. Билоус Татьяна – сотрудник ТОВ «Фанера Прожект» (сеть баров и ресторанов).
  3. Вовк Геннадий — бывший заместитель гендиректора Укрпочты по коммерции.
  4. Данилов Борис – работал на разных должностях в различных компаниях – «Укртелеком», «Фарлеп-Инвест», «МТС-Украина», CDMA Ukraine, Teltrade, All.biz и др. Долго нигде не задерживался.
  5. Ершов Артемий – Советник министра инфраструктуры, однокурсник, друг и бизнес-партнер Левочкина. Клейма негде ставить. Просто наберите в Гугле «Ершов Левочкин Фирташ»
  6. Замараев Антон– мастер спорта по боксу, зам. мэра г. Вишневый.
  7. Зимин Евгений – бывший нардеп.
  8. Клищар Владислав – когда-то работал мелким клерком на Укрпочте, теперь в.о. гендиректора ООО «Интер-РТИ».
  9. Кравец Руслан – младший менеджер аудиторской компании.
  10. Криштоп Владимир – пенсионер из Сум, возглавлял Сумский филиал Укрпочты, депутат облсовета, регионал.
  11. Никитин Дмитрий – одессит, директор фирмы «Герц» которая занимается приемом платежей в ЖКХ, протеже Александра Малина – советника и соратника Яценюка.
  12. Олейник Сергей – отвечает за сбыт в ТОВ «Геце Україна»
  13. Перцовский Александр – родился в 1968 году в Северодонецке, имеет российское гражданство, возглавлял «Ренессанс Капитал» в России, проживает в США.
  14. Пищанская Ольга – менеджер по закупкам службы снабжения АрселорМиттал (Кривой Рог).
  15. Полищук Юлия – работая на Укрпочте финансовым директором, умудрилась в последний день 2013 года взять кредит в $23 млн «на техническое развитие в 2013 году», использовать его не по назначению и сыграть на валютных курсах.
  16. Смелянский Игорь – гражданин то ли России, то ли США, родился в Одессе. Работал в России на разных должностях, например, директором по интеграции активов Промсвязьбанка, возглавлял совет директоров Волгопромбанка. Наверняка имеет прочные связи с ФСБ.
  17. Ткачук Игорь – уже почти год в должности в.о. гендиректора Укрпочты, человек из винницкой когорты Петра Порошенко.
  18. Чалый Дмитрий – зам. гендиректора Укрпочты по коммерции, до того – бизнесмен.
  19. Чиж Юрий, финансовый директор компаний «Караван Риал Эстейт» и «НИКО-Украина».
По результатам рассмотрения пакетов документов комиссия определила, что только 14 кандидатов соответствуют квалификационным требованиям. Заслушав презентации этих участников, комиссия путем голосования определила 5 кандидатов, чьи конкурсные предложения были признаны лучшими. Ими стали Ершов Артемий, Никитин Дмитрий, Видас Даниелюс, Белоус Татьяна и Ткачук Игорь.

Людмила Осипенко, для SKELET-info

Робер

Робер

Американский сенатор Маккейн назвал Путина головорезом

В странах, которым угрожает Россия, должно быть больше присутствия НАТО.

Американский сенатор, бывший кандидат в президенты США Джон Маккейн во время своего пребывания в Таллинне заявил:

«Мы имеем дело с головорезом, имя которого Владимир Путин».

Маккейн также заявил, что в тех странах, которым теперь грозит Путин, присутствия НАТО должно быть больше. Американский политик выразил надежду, что демонстрация солидарности НАТО и сотрудничество с США дадут Путину сигнал, что, если он на кого-то нападет, то его будет ждать сильный и объединенный ответ, передает «Радыё Свабода».

Посещение Эстонии стало частью большой поездки группы американских сенаторов по Эстонии, Швеции, Норвегии и Латвии. Главная тема их визита - киберзащита.

Робер

Робер

Пивоварський і Бейлін повинні відповісти за брехню Завгороднього



За публічну брехню нового глави "Укрзалізниці" Олександра Завгороднього, який заявив, що будівельна компанія його сім'ї не співпрацює з залізницею, повинен відповісти міністр інфраструктури Андрій Пивоварський. Про це заявив народний депутат Антон Геращенко.


"Я вважаю, що тут є конфлікт інтересів. Для цього і повинне бути створене антикорупційне бюро, яке б займалося відстеженням подібного роду випадків, попередженням їх і притягненням до відповідальності за них", - зазначив парламентарій.

Геращенко повідомив, що за кадрові рішення, які приймаються радником глави АП Михайлом Бейліним, відповідальність буде нести міністр інфраструктури і прем'єр-міністр.

"Судячи з того, що я чую з різних сторін, з боку Адміністрації Президента є якийсь радник, який впливає на міністра з кадрових питань - це дуже погано. Потрібно уточнити у пана Бейліна, що він думає з цього приводу, і у пана Пивоварського. Тому що відповідальність за неякісні кадрові призначення буде нести міністр або прем'єр-міністр, а радники залишаться осторонь", - заявив нардеп.

Нагадаємо, раніше ЗМІ повідомляли, що у нового глави "Укрзалізниці" Олександра Завгороднього виявлена сімейна будівельна фірма "А. С. Інжиніринг Груп" (зареєстрована на сина і брата керівника УЗ), яка не розрахувалася із залізницею за транспортні послуги. Ще одна сімейна компанія "Сферастрой Інвест", як випливає з перевірки КРУ, завищувала коштувати робіт при проведенні будівельних робіт для Придніпровської залізниці (Придніпровська залізниця). Обидві компанії отримували підряди, коли Завгородній обіймав керівні посади на Придніпровській залізниці.

14 липня в кризовому Українському медіа-центрі Олександр Завгородній заявив, що компанія, оформлена його родичам, ніколи не працювала з залізницею.

Раніше у ЗМІ ("Українська правда", блог політичного оглядача Дмитра Тузова "Хто торпедує прозорі конкурси?" від 10.07.2015) була поширена інформація про те, що у Міністерстві інфраструктури України та Міністерстві аграрної політики і продовольства України, а також в деяких підвідомчих їм державних підприємствах, створена неофіційна система додаткового матеріяльного стимулювання держслужбовців. Суми щомісячних доплат сягають 50 тисяч доларів. Зокрема, саме стільки доплачують міністрам Олексію Павленку (Мінагрополітики) та Андрію Пивоварському (Міністерство інфраструктури).

 "Зарплати "у конвертах" також отримують урядовці та керівники рангом нижче. Зокрема, в Мінагрополітики це - радник міністра Олександр Лієв (30 тисяч доларів), перший заступник міністра Ярослав Краснопольський (25 тисяч), заступник міністра Володимир Лапа (20 тисяч), директор продовольчого департаменту Дмитро Шульмейстер (3 тисячі). У Мінінфраструктури додаткові "гонорари" окрім міністра отримують: перший заступник Володимир Шульмейстер (30 тисяч доларів), заступник міністра Володимир Омелян (7 тисяч), аналітики міністерства, які раніше обіймали посади в компанії Dragon Capital - Олександр Мягкий (3 тисячі), Андрій Мотовиловець (3 тисячі), Олексій Соболєв (2 тисячі), Іван Макушенко (2 тисячі). Також додатково фінансуються співробітники "Укрзалізниці", яка підпорядковується Міністерству інфраструктури України: радник генерального директора з фінансових питань Дмитро Попель (30 тисяч доларів), заступник генерального директора із реформування, майнової та правової політики "Укрзалізниці" Євген Кравцов (7 тисяч), директор з персоналу Олена Марина (5 тисяч). Отримує доплату у сумі 50 тисяч доларів і новий керівник "Укрзалізниці" Олександр Завгородній.

 За даними ЗМІ, схему доплат організував Михайло Бейлін. Відомо, що ця особа вже досить давно займається підбором керівників у Мінагрополітики та Мінінфраструктури. Факт причетности Бейліна до розстановки керівників в обох міністерствах публічно визнав виконувач обов'язків директора ДП "Укрзалізничпостач" Євген Хорощак. Бейлін працює позаштатним радником голови АП Бориса Ложкіна.

 Втім, правоохоронні органи не спростовують і не підтверджують інформацію про неофіційну виплату високопосадовцям у Міністерстві аграрної політики та продовольства та Міністерстві інфраструктури надбавки до зарплати. Також немає підтвердження щодо законности діяльності Михайла Марковича Бейліна з пошуку кандидатів на керівні посади у Мінагрополітики та Мінінфраструктури і подальшого щомісячного матеріяльного стимулювання обраних співробітників.

Миша Бейлин: скромный кудесник из АП

Скандальный биллборд вновь появился у здания Министерства инфраструктуры

Подбором руководителей на крупнейшие госпредприятия Мининфраструктуры занимается партнер Ложкина Михаил Бейлин

Михаил Бейлин назначен «курировать» МинАПК и Мининфраструктуры

Экс-глава СБУ пообещал реакцию на информацию о "смотрящем" из АПУ
В МинАПК и Мининфраструктуры чиновники получают ежемесячные доплаты от 3 до 50 тысяч долларов?

http://koruptsija.blogspot.com/2015/07/pivovarskiy-beylin-dolzhny-otvetit-publichnuyu-brekhnju.html


Робер

Робер

Застаріла військова техніка Росії: бутафорія для пропаганди

Більшість російського озброєння, яке вона видає за «надсучасне», родом з 70-х

Рік після анексії Криму та розв'язання війни на Донбасі Кремль провів у стані мілітаристського чаду. Російські засоби масової агітації та пропаганди невпинно мовили про перевагу російського озброєння над західним.

А коли керівник державного інформагентства «Росія сьогодні» Дмитро Кисельов відкрив всім очі на те, що Росія – єдина країна, яка «здатна перетворити США на радіоактивний попіл», в засобах інформації країни всерйоз почали обговорювати, скільки ракет «Тополь-М» потрібно, щоб не стало США, Великобританії, Німеччини, Франції, Іспанії, і за скільки годин російські танки дійдуть до Варшави і Берліна...
Здавалося б, апофеоз. Але немає межі – не тільки досконалості, але й військово-патріотичному чаду. Парад 9 травня 2015 року, а ще більшою мірою піар-кампанія, що його супроводжувала, це довели.
Разом з тим, саме цей небувало пишний парад і пафосні коментарі, які супроводжували його, дають не тільки привід, а й нові можливості реально оцінити ситуацію зі «надновим» озброєнням російської армії.

Авіація: нове старе

Оптимістично сприйняли офіційні російські ЗМІ нещодавню ідею Сергія Шойгу про відновлення виробництва надзвукових стратегічних бомбардувальників Ту-160 «Білий лебідь»: «Ще одним приводом як слід напружитися для «натівців» стала заява міністра оборони Росії Сергія Шойгу щодо відновлення виробництва надзвукових стратегічних бомбардувальників Ту-160, здатних нести ядерну зброю на відстань до 14 тисяч кілометрів без дозаправки і які володіють купою інших корисних якостей. Для Заходу це унікальна машина, якій немає рівних у світі...».

Преса, повіривши, повторює твердження Шойгу, що це «унікальна машина, яка випередила час на кілька десятиліть» і що «кращого літака в надзвуковому класі ніхто ще не придумав».

Приблизно такі ж оцінки даються іншому стратегічному бомбардувальнику, Ту-95. Тим часом, за своїми технологічними рішеннями Ту-160 перебуває на рівні кінця 60-х років минулого століття, коли цей проект і розробляли, а Ту-95 – ще далі у часі: свій перший політ він здійснив у 1952 році.

В «аерошоу» над Червоною площею не було жодної післярадянської розробки. Був, наприклад, показаний під виглядом «новітнього» фронтовий бомбардувальник Су-24, який почали проектувати в 1965 році. Основний винищувач нинішніх російських ВПС Су-27 почали розробляти в 1969 році, а його основний російський «конкурент», МіГ-29 – розробка 1972 року. Звичайно, обидві машини неодноразово модифікувалися, але можливості будь-якої модифікації зовсім не безмежні, і стара машина, скільки її не модифікуй, на принципово нову не перетвориться.

Ще в 2009 році Міністерство оборони Росії визнало, що близько 200 з майже 300 винищувачів МіГ-29 не можуть піднятися в повітря через корозію хвостового оперення. Пізніше комісія ВВС встановила, що корозія хвостового оперення вразила не менше 80 відсотків усіх МіГ-29. При заявленому ресурсі планера близько 20 років служби (2,5 тисячі годин), значна, а можливо, і велика частина цих винищувачів відлітала вже понад 25 років. Перехоплювач МіГ-31 пішов у серію в 1979 році, але з 1993 року більше не виробляється і, як повідомлялося в квітні 2013 року на слуханнях в Держдумі, у військах залишилося не більше 120 таких машин.

Головком ВПС Росії Віктор Бондарєв тоді ж заявив, що перехоплювач і елементна база до нього застаріли морально і фізично. Важкий винищувач Су-30 – це модернізація навчально-бойового Су-27 УБ, літає з 1989 року, особливо багато їх в Індії, проте індійці нарікають на низьку якість цих машин, шість з яких вже втрачено. Основні претензії – ненадійність роботи двигунів, через дефекти яких Су-30 виходить з ладу раніше, ніж заявлено в гарантійних зобов'язаннях, багато претензій до його електроніки, яка нерідко дає збої, катапультного сидінню, яке має неприємну властивість спрацьовувати автоматично під час керування. Флагман російської військової авіації, винищувач-бомбардувальник Су-34 – це лише модифікація заслуженого ветерана Су-27, який почали проектувати на початку-в середині 1980-х рр. Офіційно він вже в серійному виробництві і щосили постачається до військ, насправді про повноцінну серійність говорити поки рано. Кілька років тому комісія главкомата ВПС надіслала висновок на ім'я міністра оборони, в якому стверджувалося, що всі Су-34, які постачаюься до військ, мають значні дефекти, що перешкоджають їхньому повноцінному бойовому застосуванню. Причому, кожна з машин мала свої індивідуальні проблеми, а сам Су-34 «викликає нарікання у екіпажів, які змушені кожен політ боротися з недоробками»: в основному це стосувалося радіолокатора і прицільно-навігаційної системи.

За кілька місяців до параду на Червоній площі йшлося про те, що флагманом повітряної його частини буде винищувач п'ятого покоління, який «не має аналогів», – перспективний авіаційний комплекс фронтової авіації (ПАК ФА) Т-50. Однак Т-50 був виключений з льотної програми параду, що говорить про невпевненість військових в його надійності. Вся істотна інформація щодо характеристики виробу засекречена. Головком ВПС Віктор Бондаренко ще в липні 2012 року обіцяв, що в 2013 році ВПС отримають перші 14 серійних Т-50, а в 2015 році почнуться планові серійні постачання. Проте літак все ще перебуває на стадії випробувань, в наявності лише п'ять льотних прототипів цієї машини, і для військових випробувань ще не випущено жодної машини. Ба більше, представники Міністерства оборони вже заявили, що замість запланованих 52 винищувачів Т-50 буде вироблено лише 12. Як вважають експерти, окрім суто фінансових проблем це пов'язано з невдоволенням військових характеристиками ПАК ФА з двигунами «першого етапу», тож якщо Т-50 і з'явиться у військах, то не раніше, ніж у 2020 році.

Не вірте, друзі, в каравани ракет!

Тепер про міжконтинентальні балістичні ракети (МБР). Відомо, що вже давно минув гарантійний термін експлуатації ракетних комплексів УР-100Н УТТХ – вона ж РС-18, за західною класифікацією SS-19 mod.3 Stilleto. РС-18 – двоступенева рідкопаливна МБР шахтного базування, розроблена понад 40 років тому. Точніше, це модифікація балістичної ракети УР-100Н розробки 1967-1973 рр. З 1984 року ця МБР більше не виробляється, а з кінця 1990-х років поступово знімається з озброєння. Своє ця система відслужила, і навряд чи хтось зважиться дати гарантії продовження терміну її експлуатації: невідомо, як поведе себе агресивне рідке паливо, яке поступово роз'їдає баки. Не кажучи вже про застарілу радянську електроніку, розроблену чотири десятки років тому. Формально цю проблему вирішили розчерком пера, продовживши минулий гарантійний термін ще на п'ять років і довівши до 25.

«Тополь-М», якщо вірити російській телепропаганді і промовам керівників оборонної промисловості і міністерства оборони, – надсучасна зброя. У обивательській свідомості воно міцно прижилося просто-таки як суперзброя – пам'ятаєте надписи на футболках: «Не смішіть наші «Тополя»?

Однак ця МБР – дещо модернізований варіант «Тополя» РС-12М, рішення про розробку якого взяли в 1977 році. Мобільність і невразливість «Тополя» - теж «звістка з минулого»: їхнє переміщення відслідковуються сучасною космічною розвідкою.

Ще одна всім росіянам відома, нехай і з чуток, МБР – твердопаливна балістична ракета морського базування Р-30 «Булава», призначена для озброєння атомних підводних човнів проекту 955 «Борей». Всі пам'ятають її випробування: «Булава» то не злітала зовсім, то самоліквідувалася, то відхилялася від курсу, то у неї відмовляли різні ступені двигуна, а боєголовки або не досягали мети, або не розділялися... Проте виріб визнали боєздатним, хоча, як помітив в одному з інтерв'ю директор Центру з проблем національної безпеки полковник Анатолій Циганок, для взяття на озброєння необхідно 95 відсотків успішних пусків.

Не вийшло і запланованої уніфікації «Булави» і «Тополя»: морська ракета товща за наземну, але коротша за неї майже вдвічі і легша у понад 10 тонн. Та й закидає «Булава» меншу бойову вагу, ніж «Тополь-М», летить на 3000 км «ближче» (коли летить). Залишається констатувати, що вже шостий десяток років російські конструктори марно намагаються сконструювати надійну і ефективну твердопаливну балістичну ракету морського базування. Спеціально під «Булаву» була розгорнута надзвичайно дорога програма будівництва серії атомних підводних човнів (АПЧ) проекту 955 «Борей». Спочатку планували до 2020 року спустити на воду вісім підводних носіїв «Булави», потім плани скоротили до п'яти. Наразі спущені на воду і введені в дію три АПЛ цього типу, будується ще два підводних ракетоносця, також під «Булаву» перероблена АПЛ проект 941 («Акула») «Дмитро Донський». Але при цьому, йдеться в доповіді Центру аналізу стратегій і технологій, «їхнє бойове чергування до теперішнього часу так і не почалося».

Ще один широко розрекламований проект – бойовий залізничний ракетний комплекс (БЖРК) «Баргузин». Як сказано в блозі міністра оборони Сергія Шойгу «Вконтакте», «БЖРК мають низку унікальних переваг. По-перше, неперевершена мобільність – за день ракетний поїзд може пройти до тисячі кілометрів. По-друге, скритність – з супутника складно підрахувати кількість візків під вагоном , зате легко заховати склад в мішанині вагонів будь-якої великої станції. До того ж у вільний від бойового чергування часу БЖРК ховалися в скельних тунелях, де їх було не дістати не те що супутнику, але навіть балістичній ракеті».

Було оголошено, що до 2020 року планується розгорнути до п'яти ракетних полків, оснащених БЖРК «Баргузин». Проте генеральний конструктор Юрій Соломонов, виступаючи днями перед випускниками декількох московських шкіл, заявив, що «розробка такого комплексу ведеться, але завершиться вона дуже не скоро», відмовившись назвати навіть приблизні терміни надходження БЖРК на озброєння РВСН.

Як вважають експерти Центру аналізу стратегій і технологій, на озброєнні РВСН є «невиправдана безліч типів бойових ракетних комплексів» (вже 10 типів), а «виробництво і розгортання цих ракетних комплексів в перспективі поглине колосальні ресурси і збільшить багатотипність систем, які перебувають на озброєнні. При цьому раціональність витрат на рухливий залізничний ракетний комплекс «Баргузин» взагалі викликає сумніви...».

Академік Олексій Арбатов і зовсім вважає, що справжня причина майже істеричної ядерної риторики – заклопотаність російського керівництва перевагою НАТО у силах загального призначення, особливо в частині новітніх ударних та інформаційно-керуючих систем. При цьому він посилається на думку військового експерта, редактора «Військово-промислового кур'єра» полковника Михайла Ходаренка, який змоделював таку гіпотетичну ситуацію: що б сталося, якби на стороні української армії зі своїм штатним озброєнням, на своїй штатній техніці почали би битися «добровольці і відпускники» із США та Європи. На думку полковника, противник цих «відпускників» протримається кілька годин.

Ходаренок, зокрема, пише: «Успіх збройного протиборства із застосуванням тільки звичайних засобів ураження в цьому випадку очевидний. Він, безумовно, буде на боці Заходу. На жаль, сучасна російська армія ще мало чим якісно відрізняється від радянської попередниці зразка 1991 року. І новітнього озброєння, що відповідає високим вимогам XXI століття, в ній не так вже й багато».

Звідси і висновок: «За жодних обставин не можна допустити втягування в конфлікт на південному сході Збройних Сил Російської Федерації. Наша країна, армія і флот... ще не готові до масштабного збройного протиборства із застосуванням тільки звичайних засобів ураження».

Ось і поговоримо тепер про «звичайні засоби ураження».

Танки бруду не бояться

Кампанія з рекламування новітніх зразків бойової техніки досягла свого піку до параду 9 травня 2015 року. Техніку, яка пршла того дня Червоною площею, величали чудо-зброєю, здатною переломити хід будь-якого бою. В офіційних коментарях переважали епітети «легендарний», «унікальний», «новітній», «найсучасніший», «який не має аналогів», «не має рівних», «кращий у світі»...
«Родзинкою» став вперше показаний публіці танк Т-14 «Армата», на компліменти якому не скупилися. Віце-прем'єр Дмитро Рогозін навіть заявив, що Захід відстав від російського танкобудування на 20 років. В унісон мовили інформагентства: «майже невразливий високотехнологічний комплекс», може вести «одночасно десятки цілей на землі і в повітрі, оснащений унікальною композитною бронею і електронними системами, що не мають аналогів», здатний «розпізнавати і купірувати левову частку небезпек» і, зрозуміло, «стріляти на відстань, недоступну для кращих натівських зразків». Виявляється, навіть у головного конкурента Т-14, німецького танка «Леопард-2» «немає снарядів, здатних пробити броню «Армати». Знову ж таки, гармата «Армати», точніша на 120-мм за гармату L-55 модернізованого «Леопарда-2А7», «при цьому зносостійкість російського стовбура набагато краща, ніж у конкурентів».
«Сказати, що нова машина не має собі рівних за своїми технічними показниками, – захоплюється вже головна урядова газета, – це не сказати нічого. Вона перевершує основні бойові танки інших країн: «мало того, що її вежа ненаселена, так «її управління повністю цифрове», екіпаж перебуває в спеціальній броньованій капсулі і це «величезний крок вперед для російського танкобудування». Та й знаряддя американського «Абрамса» ось «уже понад 25 років не знає значних модернізацій. Ба більше, вона є ліцензійною копією німецької гармати Rheinmetall Rh-120, яка має досить скромні характеристики».

Зауважимо, що принизливі репліки видані на адресу гармати Rheinmetall Rh-120 (вона ж L-55), яка майже одностайно визнана військовими фахівцями кращим на сьогоднішній день танковим знаряддям. У той час, кли гармату «Армата» в дії якщо хтось і бачив, то лише гранично вузьке коло осіб на секретних полігонах. Проте головна урядова газета примудрилося порівняти «Армату» навіть з ... винищувачем Т-50: «крім ураганної міці обох, на них буде встановлено унікальну радіолокаційна станцію», яка «може одночасно тримати в «захваті» до 40 наземних і 25 повітряних цілей, а також візуально контролювати територію в радіусі 100 кілометрів». Щоправда, щоб «візуально» оглянути територію в зазначеному радіусі, «Арматі» довелося б здійнятися, але і це навряд чи допомогло б: дальність виявлення цілей навіть бортової РЛС «Арбалет», призначеної для ударних вертольотів Ка-52 і Мі-28, не перевищує 30-57 км, та й супроводжує вона не більше 10 цілей.
Під час репетицій параду диво-машина не менше трьох разів виходила з ладу. Причому один раз прямо на Червоній площі, під час генеральної репетиції. «Гвоздь параду» тоді не змогли відбуксирувати до завершення репетиції навіть за допомогою спецтехніки.

За даними військових, під час репетицій на полігоні в Алабіно виникали проблеми з органами управління агрегатами трансмісії. Представники «Уралвагонзавода» намагалися перекласти провину на самих військових, стверджуючи, що «екіпажі там зовсім ненавчені» і солдати-строковики просто не впоралися з керуванням. Але представник Міністерства оборони у відповідь назвав твердження про непідготовлених строковиків «цілковитою дурницею». Та й під час самого параду було помітно, що Т-14 деколи робила ривки під час поворотів, в той час як техніка старих зразків, включаючи навіть воістину легендарні Т-34, рухалася і поверталася цілком плавно. Виходить, праві військові, і розробники представили виріб з «сирою» ходовою частиною, яку ще доводити і доводити? Але якщо навіть є вина армійців-водіїв, питати все одно з розробників: значить, машина складна в управлінні, примхлива і занадто чутлива до класу водіїв.

Утім, все це не має жодного значення. «Якщо завтра війна, якщо завтра в похід», воювати доведеться не на «Арматі», а на техніці старих зразків: жодної «Армати» у військах немає, на озброєння вона не взята. Ба більше, поки це навіть не серійний або хоча б передсерійний зразок: існує лише кілька екземплярів досвідченого прототипу, зроблених, схоже, тільки для параду. Навіть гіпотетично міркувати про якісь видатні якості нового виробу неможливо: його тактико-технічні параметри відомі гранично вузькому колу фахівців, та й то лише теоретично. Проведено лише попередні заводські випробування, але поки не було випробувань полігонних, військових, а потім і державних. Лише після цього може відбутися рішення Держкомісії, і танк відправиться до військ для дослідної експлуатації в усіх природно-кліматичних зонах. Поки ж ніякого танка Т-14 «Армата» немає – ні юридично, ні фізично: був показаний лише досвідчений екземпляр-прототип якоїсь перспективної платформи.

Що можна сказати щодо інших «родзинок параду»? Бойова машина піхоти (БМП) на базі платформи «Армата» Т-15 – той же танк Т-14, хіба лише з іншою вежею-модулем. Знову ж таки, в наявності лише кілька примірників досвідченого прототипу, які не пройшли випробувань, держкомісією не прийняті, на озброєнні не перебувають і в серійному виробництві не знаходяться. Перспективна гусенична платформа «Курганец-25» розроблена ще в кінці 1990-х – початку 2000-х років, однак досі на озброєння не прийнята і в серійне виробництво не запущена. Колісний БТР «Бумеранг» вперше показаний в 2013 році, але це теж розробка, якої немає ні в серії, ні у військах.

Але раз немає «проривного» танка, який нібито «обнуляє» всю західну бронетехніку, виникає питання: а чому раптом знадобилося влаштовувати таку гучну рекламу не реальній машині, а фактично її праобразу? Адже ще зовсім нещодавно керівники російського воєнпрому запевняли, що Т-90 – новітній і кращий в світі, та й модернізований до його рівня Т-72 нітрохи йому не поступиться.

Однак війна з Україною виявила реальну ціну цим деклараціям. Як констатує Центр аналізу стратегій і технологій, саме під час військових дій на південному сході України «основні радянські танки покоління Т-64 / Т-72 / Т-80 остаточно дискредитували себе своєю низькою живучістю і, як наслідок, високими втратами екіпажів... Можна з упевненістю констатувати наявність гострої необхідності повної заміни всіх танків Т-72 і Т-80 у Збройних силах Росії... Армія озброєна морально застарілими танками Т-72 і Т-80, до того ж небезпечними для своїх екіпажів». Той же «конфлікт в Україні показав, що БМП-1 / БМП-2 близькі до повної втрати свого бойового значення і зазнають важких втрат».

Виходить, питання про заміну бронетехніки морально застарілих типів буквально «горить», як і танки в донецьких степах. Причому горить все це від протитанкових засобів навіть старих поколінь. А при застосуванні противником високоточних протитанкових керованих ракет третього покоління західного виробництва, наприклад, американського ПТРК FGM-148 Javelin, шансів у російської бронетехніки взагалі немає ніяких.

Гармати до бою їдуть задом

Артилерію розхвалювали дещо менше бронетехніки. У цій сфері лаври дісталися в основному самохідній артилерійській установці (САУ) «Коаліція-СВ». До параду стверджувалося, що САУ буде нести на шасі «Армата» вежу з двома 152-мм гаубицями, і рівних їй просто немає. Однак з самохідкою щось явно пішло не так, оскільки показані на параді «нові» САУ виявилися на шестикатковому шасі старого зразка, аналогічному тому, що використовується для лінії бронетехніки Т-72 / Т-90, та й стовбур виявився один-єдиний.
Зовсім новинкою цю САУ назвати важко: це розробка 2002-2006 років. Проте донині не взята на озброєння. Зроблена вона на базі САУ 2С19 «Мста-С», яка, в свою чергу, розроблена в 1976 році, але взята на озброєння лише в 1989-му. Наразі нова САУ мало відрізняється від попередника, незважаючи на формально корінні відмінності в будові вежі. Стверджувалося, що нова САУ має удвічі більшу дальність, ніж у «Мста-С» і навіть самохідні артустановки країн НАТО. Але головна проблема вітчизняної ствольної артилерії у відсутності керованих артилерійських боєприпасів категорії «вистрілив-забув». Вітчизняні керовані боєприпаси (системи «Краснопіль», «Китолов», «Сантиметр» та ін.) – лазерного наведення, а, значить, вимагають розрахунку, який буде підсвічувати ціль, ризикуючи життям: в сучасному бою такий навідник обчислюється дуже швидко. Навіть найбільш просунутим вітчизняним системам потрібно хоча б короткочасне опромінення цілі. До того ж сама можливість такого підсвічування сильно залежить від погодних умов: застосування таких снарядів неможливо за низької хмарності, туману, дощу. Та й дальність її не особливо велика. У «наших партнерів», як любить називати Захід Володимир Путін, з цим справи йдуть набагато краще. Американському «інтелектуальному» керованому активно-реактивному снаряду Excalibur (випробуваний у бойових умовах в Іраку) таке наведення не потрібно: для наведення він використовує GPS-приймач, б'є до 57 км. Рівних цьому снаряду за точністю, потужністю і дальністю практично немає. Конкурують з ним в цій сфері лише німецький SMArt 155, що також належить до категорії «вистрілив і забув», французький 155-мм снаряд ADC з автономним радіолокаційним самонаведенням та аналогічного типу шведський 155-м BOSS. Безумовно, це дуже дорогі снаряди, зате вони для будь-якої погоди, не вимагають оператора, що ризикує життям при наведенні на ціль, дозволяють вирішити бойове завдання кількома пострілами. Проблема російського відставання в розробці боєприпасів такого типу очевидна: це наслідок катастрофічного відставання російської електроніки від західної.

Півтора роки тому у «Військово-промисловому кур'єрі» з'явилася стаття про занепад вітчизняної артилерії з дуже характерним заголовком: «Відстали чи то на 10 років, чи то назавжди». Автори констатували катастрофічне відставання вітчизняних розробок у сфері розвідувально-інформаційного забезпечення артилерії і систем автоматизації управління вогнем. Резюме експертів жорстке: стан російської артилерії «не відповідає вимогам ведення сучасних бойових дій». Час підготовки даних для стрільби залишився на рівні Першої світової війни, а система зв'язку і передачі даних з командно-спостережного пункту на вогневі позиції – на рівні Другої світової. Про що говорити, якщо основним навігатором Збройних сил Росії залишається топопривязчик, спроектований ще в 40-х роках минулого століття: він входить до складу всіх основних ракетно-артилерійських і зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) – системи залпового вогню «Смерч», ЗРК С-300 різних модифікацій. До заводської комплектації топопривязчика входить курсопрокладач: фактично, це варіант одографа – датчика шляху, відомого ще... древнім грекам і римлянам.

Після «балу»

Звичайно, ніякого ноу-хау в параді 9 травня 2015 не було. У тому сенсі, що це старожитня радянська традиція – пустити пил в очі, показавши під виглядом новинок муляжі, бутафорію або, в кращому випадку, штучні екземпляри «ручної роботи». Можна згадати і те, що сама ідея подібних парадів з масовою демонстрацією технічної потужності насправді належить Гітлеру. Паради надихали німців, пробуджуючи в них мілітаристський дух і гордість за відроджену армію, одночасно це був і особистий тріумф фюрера, і наочна демонстрація успіхів військової промисловості Третього рейху. Цю ідею перехопив Сталін – адже йому теж потрібно було показати успішність індустріалізації і тріумфально відзначити закріплення особистої влади. Не випадково один з найграндіозніших парадів на Красній площі провели 9 лютого 1934 року на честь «з'їзду переможців» – 17-й з'їзду ВКП(б). Небувало велика кількість бронетехніки була настільки приголомшливою, що подію охрестили «парадом сталі і моторів». А «родзинкою» парадів 1930-х років став п'ятибаштовий монстр – танк Т-35, який жартома іменували тоді «п’ятиголовий Змій Горинич». «Горинич» добре ходив по бруківці, але застрягав навіть у калюжі. За Хрущова і Брежнєва на паради вивозили макети неіснуючих ракет: нехай американці вірять, що СРСР штампує їх, як сосиски. Над площею пролітали літаки, які не пішли в серію, і колами ганяли бомбардувальники – нехай подумають, що у СРСР їх вдесятеро і у сотні разів більше, ніж є насправді...

Володимир Воронов  

Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода

Робер

Робер

На России солдата вермахта сделали "защитником отечества"


Памятник Защитнику Отечества / Фото: Тобольская правда

Еврей Вернер Гольдберг, изображенный на памятнике, в свое время послужил нацистским пропагандистам как "идеальный германский солдат"

В российском поселке Сумкино (Тобольский район) установили памятник "Защитникам Отечества во все времена", сообщает "ЗНАК" со ссылкой на местные СМИ.

Вот только не совсем понятно, защитникам какого именно отечества этот памятник, поскольку на нем изображен Вернер Гольдберг – военнослужащий вермахта еврейского происхождения, послуживший фотомоделью в нацистской пропаганде как "идеальный германский солдат".

Заказчик передал фирме-изготовителю (тобольский "Дом камня") эскиз памятника, откуда тот был направлен в некую московскую фирму, приславшую обратно готовый файл для гравировального станка.

Ни изготовитель, ни заказчик подвоха не почувствовали, хотя на картинке у солдата явно не советская каска.

После того, как главред газеты "Тобольская правда" и поселковый голова сравнили рисунок на памятнике и фотографию нацистской модели, изображение на камне изменили.



Справка

%25D0%2592%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25BD%25D0%25B5%25D1%2580%2B%25D0%2593%25D0%25BE%25D0%25BB%25D1%258C%25D0%25B4%25D0%25B1%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25B3.jpg
В 1939 году во многих газетах Третьего Рейха появилась фотография с подписью "образцовый арийский солдат". Моделью для нее послужил еврей Вернер Гольдберг.  Когда в геббельсовском ведомстве спохватились, то было уже поздно: "образцовый немецкий солдат" красовался на стенах многих немецких домов. Герр Гольдберг, между прочим, вполне благополучно пережил нацизм, стал журналистом в ФРГ и в течение двадцати лет был сенатором Западного Берлина.

http://holocaustrevisionism.blogspot.com/2015/06/Na-Rossii-evrejskogo-soldata-vermahta-sdelali-zashhitnikom-otechestva.html

Робер

Робер

Турфірми в Україні "шоковані" новими шенгенськими візами

З 23 червня вводяться нові правила оформлення шенгенської візи для українців – тепер будуть потрібні і біометричні дані.

6275_1434613502_viza.jpg (308.81 Kb)

Нову систему хотіли запровадити ще в минулому році, але не встигали за термінами. На жаль, зміна правил припала на розпал туристичного сезону. Однак це необхідно, так як інші країни вже давно перейшли на біометрію при отриманні віз. Експерти пояснюють, що українцям не слід приймати нові правила на свій рахунок – по них працюють у всьому світі. Ті країни, де ще не ввели дане правило, до кінця року також освоять новий спосіб отримання шенгену. Передбачається, що найбільш складно буде тим, хто прописаний не в столиці, а також туристичним компаніям, які ризикують втратити, принаймні, на перших порах велику кількість клієнтів.

Для українців проблема полягає в тому, що їм доведеться особисто приїжджати в консульство, щоб сканувати відбитки пальців – туроператори не мають права збирати відбитки.

Робер

Робер

Геннадий Вовк идет на Укрпочту возрождать коррупционные схемы

Вовк
Геннадий Вовк

Несколько дней назад в интернете промелькнуло сообщение о том, что на «Укрпочту» возвращается работать некий Геннадий Вовк. Неизвестно, на какую должность его собираются назначить, но, видимо, будущий руководитель Вовка совершенно не знаком с его трудовой биографией.

Дело в том, что где бы Геннадий Вовк не работал – его деятельность всегда заканчивалась большими скандалами и уголовными делами. Он даже умудрился стать одним из героев нашумевшей книги «Фармрынок. Рекрутинговые и промоционные банды», где немало страниц посвящено его мошенническим деяниям и подробно описывается его деятельность в фармацевтических компаниях, которые занимались дистрибюцией лекарственных средств.

Геннадий Вовк родился в Донецкой области в Артемовске. В 2004 г. закончил в Харькове фармацевтический университет по специальности «провизор». Затем работал провизором в одной из аптек Славянска. В 2006 году - региональный менеджер фармацевтической компании «Ранбакси». В 2007 году Вовк в этой компании уже руководил медицинскими представителями – это сотрудники, которые занимаются личными продажами, продвигая препараты среди врачей и фармацевтов. Медпредставителям Вовк устанавливал нереальные планы с тем, чтобы уменьшать им зарплату. Также он ввёл для них требование ежедневно вбивать в CRM-систему километраж служебного авто на начало и на конец рабочего дня, при этом установил такие лимиты топлива, при которых план было выполнить нереально.

Тех, кто не выполнял фантастические планы, Вовк штрафовал, а некоторым не выплачивал зарплату вообще. При этом лишь небольшая часть зарплаты выплачивалась официально - остальная в конвертах: таким образом, немалые штрафы из конвертов оседали в карманах Вовка.

В 2008 году Геннадий Валерьевич был взят на должность заместителя главы правления по вопросам маркетинга на заводе «Биофарма». В ту пору «Биофарма» не имела собственной внешней службы, а промоция препаратов велась через аутсорсинговые фарммаркетинговые конторы «Фармальянс» и «Фармлинк». Эти фирмы служили «Биофарме» для ухода от налогов, отмывания и обналичивания денег. За этими конторами стояли сотрудничавщие с оборотнями в погонах уголовные элементы, которые также отмывали деньги через маскируемые под частный сыск и ускорение прохождения таможенных процедур грязные бизнесы - такие как рэкет, выбивание долгов, физическое запугивание журналистов, юристов и т.д.. Вовк давал указание перечислять «Фармальянсу» и «Фармлинку» деньги за якобы предоставленные маркетинговые услуги по продвижению биофармовских препаратов, а руководство компаний «Фармальянс» и «Фармлинк» эти деньги обналичивали, часть из них оставляли себе, а часть отдавали Геннадию Вовку. Эту часть Вовк клал себе в карман, хотя она должна была идти в конвертах на зарплаты медпредставителей, работавших (официально или неофициально) в штатах конторок «Фармальянс» и «Фармлинк». Но на самом деле, медпредставители работали на «Фармальянсе» и «Фармлинке» не более трёх месяцев, затем наслушавшись обещаний «скоро будет зарплата», «ой, у нас задержка с прохождением зарплаты на Вашу карточку», «всё будет хорошо и зарплату скоро выплатим» и т.п. вешанье лапши на уши, в конце-концов уходили не солоно хлебавши.

Не менее «яркие» отзывы можно найти в интернете о работе Геннадия Вовка в компании «Намафарм», в которой он являлся соучредителем:
«старший менеджер, и.о. генерального директора Вовк незаслуженно увольняет сотрудниц, кидает на зарплатах. В течение работы зарплата выплачивается с длительными задержками, постоянно кормит "завтраками". Многие менеджеры уже ушли, ввиду отсутствия перспектив. За последний месяц работы зарплата не выплачивается»;
«тех кто РАБотал на Намафам - РАБотали бесплатно. Зарплату там выплачивали, хотя все пахали до 9 вечера. Зарплаты не платил преступник Геннадий Вовк - и.о. ген. директора - кидала-рецидивист, раньше он работал на Киевском заводе «Биофарма», где посредством аутсорсинговых контор «Фармлинк» и «Фармальянс» отмывал промо-бюджеты. Украденные таким образом деньги Волчара ложил себе в карман, а люди сидели без зарплат и уходили»;
«Гена, покайся! Хватит людей кидать! Не думай, что если большинство покорно и склонив голову ушли и не потребовали ЗП за отработанное время, то это хорошо! Запомни, ГНИДА БРЕХЛИВАЯ - никакая крыша в СБУ тебе не поможет, закрой свой бизнес и уедь на ... из страны! Это мой тебе хороший совет! Можешь и Молчанова с Лысовой из "Фармлинка" с собой прихватить!»;
«во время моей работы в «Намафарме» и при увольнении Геннадий Вовк хотел кинуть меня, и не только меня, по зарплате. Вовк Г.В. — человек, у которого нет ничего святого, подлость, вранье — основные его качества. За свои немалые годы я таких сволочей не встречал еще».
Кстати, гендиректором компании «Намафарм» числилась жена Вовка – Надежда, которая находилась в декрете, а сам Геннадий с 2009 года являлся генеральным директором «Медэкспо Инвест».

Так и дальше реализовывал бы фармацевт Вовк медицинские препараты, кидал медпредставителей на зарплатах, отбивался от прокуратуры и налоговой и собирал негативные отзывы о себе в интернете, но судьба в лице Оксаны Плотниковой в мае 2012 года неожиданно предложила Геннадию Вовку должность директора департамента курьерской доставки, а менее чем через месяц — заместителя директора «Укрпочты» по торговле.

С Оксаной Плотниковой, которую за пару месяцев до этого назначили и.о. генерального директора «Укрпочты», Геннадий Вовк был знаком по совместной работе на заводе «Биофарма» - Плотникова была там его начальницей и возглавляла правление завода. А хозяином завода являлся министр инфраструктуры Константин Ефименко, который и поставил Плотникову возглавлять «Укрпочту».

Провизор Геннадий Вовк до 2012 года понятия не имел о специфике почтовых услуг, однако совместно с Плотниковой он развернулся на «Укрпочте» в полную силу: его коррупционные схемы прокуратура распутывает до сих пор. Благодаря этому тандему на «Укрпочте» была введена централизация торговли и из Генеральной дирекции на региональные дирекции шла четкая установка, чем им торговать и, главное, с кем. Доходность дирекций мгновенно упала в разы, однако личная доходность парочки взлетела до небес.

Удивительного в этом ничего не было, поскольку в стоимость реализованного товара закладывался процент заработка (не менее 30%), к тому же Волк (не посвящая в детали Плотникову) ввел ноу-хау: почтальонов в 2012 году заставляли продавать по селам просроченный цитрамон и анальгин, даже доводили планы продаж. Об этом в интернете встречаются такие комментарии: «Моя сестра работает почтальоном, так их заставляют продавать просроченные товары намного дороже, чем они стоят в магазине, за невыполнение плана продаж заставляют писать докладные. Не у всех хватает совести впаривать пенсионерам товар в 2 раза дороже, чем он стоит в магазинах, когда уже это закончится?». То же что и почтальоны, в свое время о Вовке писали медпредставители, называвшие Вовка главным воротилой черного фармацевтического рынка Украины…

Плотникова
Оксана Плотникова

Еще один вид заработка для Вовка и Плотниковой заключался в откатах. Поставщикам, которые не входили в круг их бизнес-интересов, была назначена такса от 10 до 15 процентов за возвращение выручки от реализованного товара. Этот «небольшой» приработок позволил скромному менеджеру государственного предприятия пересесть на нескромный автомобиль Touareg, за короткое время купить в Киеве роскошную квартиру и приобрести частный домик в черте столицы площадью в 400 квадратных метров.

И тут между 30-летним Геннадием Вовком и 42-летней Оксаной Плотниковой вспыхнул настолько бурный роман, что руководство Мининфраструктуры было вынуждено уволить Плотникову за «аморалку».

Однако художества Вовка впечатлили нового генерального директора (назначенного по квоте Сергея Арбузова) - Константина Кривенко, и он, вместо подключения правоохранителей, решил, что «таланты» Вовка могут ему послужить.

В октябре 2013 года было возбуждено уголовное дело о массовых отравлениях контрафактным алкоголем, купленным в отделениях «Укрпочты». В поле подозреваемых правоохранительными органами по делу «О продаже в сети отделений Укрпочты некачественного алкоголя под видом лекарственных бальзамов» кроме топ-менеджеров «Укрпочты» попал первый замминистра здравоохранения Александр Качур. Его подпись стояла под разрешительными документами торговой марки ТМ «Цілющий».

Оказывается, аферисты замаскировали под "Целебный бальзам" дешевую водку и продавали ее в отделениях «Укрпочты» даже детям. Содержание альдегидов в этой бурде превышало норму в 30 раз, эфиров - втрое, также было превышено допустимое содержание метилового спирта. Расследование Генпрокуратуры инициировала группа народных депутатов, один из которых заявил: «Фактически мы имеем дело с грандиозной аферой, когда без акцизов и налогов людям продают низкокачественные спиртные напитки, которые являются губительными для организма».

Главным фигурантом расследования стал инициатор аферы - заместитель генерального директора УДППЗ «Укрпочта» Геннадий Вовк. Вовку, обвиняемому в продаже через сеть отделений «Укрпочты» просроченных медикаментов и некачественного алкоголя под видом бальзамов, пришлось рассказать следствию, какая роль в этой схеме отводилась генеральному директору государственного предприятия «Укрпочта» Оксане Плотниковой. Также он выдал следствию фамилии тех, кто курировал схему от налоговой и санитарно-эпидемиологической службы.

Однако, благодаря высоким покровителям Плотниковой, дело удалось замять, и оно было возобновлено лишь в августе 2014, когда никто из этих аферистов на «Укрпочте» уже не работал.

После увольнения Плотниковой Вовка перевели на место технического директора, а на должность коммерческого директора назначили Василия Веселого - давнего львовского друга Геннадия, с которым их связывал общий бизнес: ПрАТ «Партиот», ООО «Фарион», ООО «Мистецтво», ООО «Лидер Снек», ООО «Гемопласт», ООО «Петрус-кондитер», ООО «Ареал», компания «Сан ИнБев», ООО «Тульчин мясопродукт» и другие. Были там и подставные компании, с которыми сейчас разбираются правоохранительные органы.

В конце лета 2014 года, в ходе оперативно-следственных мероприятий СБУ, бывший генеральный директор «Укрпочты» Константин Кривенко согласился назвать главных организаторов коррупционных схем и рассказать о способах вымывания средств государственного предприятия «Укрпочта». В частности, речь шла о связке бывшего генерального директора Плотниковой с заместителем генерального директора Вовком и их роли в продаже через сеть отделений «Укрпочты» фальсифицированных спиртных напитков под видом лекарств, просроченных фармацевтических препаратов от подставной фармацевтической компании, и просроченных продуктов.

Геннадия Вовка уволили с «Укрпочты» в апреле 2014-го и с тех пор о нем не было слышно. Но до сих пор к государственному предприятию проверяющими и правоохранительными органами предъявляются претензии по коррупционным сделкам, которые организовывались этим редкостным плутом. Его трудовая биография свидетельствует, что Вовк, не имея склонности к интеллектуальной деятельности, зато обладая мошеннической хваткой, авантюризмом и вздорным характером, везде демонстрировал влечение к построению схем для личного обогащения. Поэтому можно с уверенностью заявлять о том, что возможное назначение Вовка на «Укрпочту» могут лоббировать лишь жулики для дальнейшего совместного участия в возрожденных им коррупционных схемах.

Робер

Робер

УПЦ МП грає в Україні таку ж роль, як Чорноморський флот в Криму


Демарш керівництва Української православної церкви Московського патріархату на урочистому засіданні ВР, присвяченому 70-літтю Перемоги у Другій світовій війні, чітко показав на чиєму боці вона знаходиться. Можна будь-яким чином ставитися до військових дій, але показова зневага до людей, які загинули за свою Батьківщину, стала не просто питанням порядності – це була демонстрація антиукраїнської позиції.

Через цей вчинок УПЦ МП понесла значні «іміджеві втрати»: поведінка її керівництва опустила «нижче плінтуса» рівень довіри до неї та була визнана гидкою навіть вірянами цієї церкви. Московські попи не могли не передбачати таких наслідків, але свідомо вчинили бридкий демарш. Чому?

Жодних ілюзій щодо уподобань цієї церкви немає вже півтора року – УПЦ МП, виконуючи вказівки свого московського керівництва, була єдиною серед українських церков, яка не підтримала Євромайдан і виступала проти євроінтеграції України. За останній рік ми також побачили багато відкритих антиукраїнських вчинків з боку цієї церкви: її священики брали в руки зброю і приймали участь в бойових діях проти сил АТО, закликали вступати в «православні дружини» і воювати з «хунтою», вели антиукраїнську пропаганду, агітували проти мобілізації до ЗСУ, надавали допомогу терористам на Донбасі, відмовлялися відспівувати загиблих героїв АТО.

За весь час російсько-української війни УПЦ МП жодного разу не висловила підтримки захисникам України та жодного разу не засудила агресію Росії. Більш того, УПЦ МП визнала Крим частиною Росії, передавши все майно кримських єпархій на баланс Російської церкві.

Відповідно до вказівок з Москви, керівництво УПЦ МП постійно переконує, що війна на Сході є «громадянською», «братовбивчою» і подає її як війну, яку «розкольники» і «уніати» ведуть проти канонічного православ’я. Така позиція доводить , що УПЦ МП є «штурмовим загоном» росіян у релігійній війні, яку Росія веде з Україною. Засади цієї війни в березні 2015 року озвучив глава МЗС РФ Сергій Лавров, який на зустрічі в Женеві заявив: «Православні християни піддаються гонінням не тільки на Близькому Сході. На Україні, де слідом за антиконституційним переворотом була розв’язана братовбивча війна, націонал-радикали взяли курс на нагнітання міжрелігійної ворожнечі. Знищуються православні храми і монастирі, священики і віруючі піддаються залякуванню і знущанням!».

Таким чином, церква Московського патріархату працює або скоріше воює заради вигідного для Кремля розколу в Україні. Стратегією УПЦ МП є збереження існуючого стану розділення Української Церкви, адже для Москви є бажаним відтворення донбаського і кримського варіантів розколу в церковній та інших сферах українського буття. І те що відбулося в Верховній раді – було яскравим проявом реалізації цієї стратегії розколу. Побічно про наявність такої стратегії свідчить і шалена протидія з боку УПЦ МП створенню в Україні Єдиної Помісної православної церкви.

За цих умов бентежить повна байдужість української влади до послідовної антиукраїнської діяльності УПЦ МП. Ця ситуація нагадує події в Криму річної давнини, коли Київ мовчки спостерігав за тим, що відбувається на півострові і не втручався. Тут напрошується ще одна «кримська» аналогія: церква Московського патріархату сьогодні виконує таку ж саму роль в Україні як свого часу Чорноморський флот Росії в Криму. УПЦ МП, так само як ЧФ РФ, під гаслами відстоювання миру і протидії «нацистам», має за мету послаблення і розкол нашої країни, замороження військового конфлікту і визнання автономії окупованих росіянами територій на Сході – тобто всього того чого домагається Москва. Автономія на Сході України є цікавою для УПЦ МП також тому, що там не буде місця іншим церквам – московські попи здійснять там таку ж саму релігійну «зачистку» як в Криму.

Отже, УПЦ МП визначилася на чиєму вона боці у російсько-українській війні – тепер для українців настав час визначатися щодо ворожої діяльності філіалу російської церкви в Україні. Закликаю не повторювати наших традиційних українських помилок і не демонструвати вчергове нашу безмежну толерантність до знущань над святими для українців поняттями. Остання провокація знахабнілих московських попів у Верховній раді зайвий раз показала, що в Україні розпалюють релігійну війну, тому наша подальша байдужість може коштувати надто дорого.

Петро Маковей
http://moscow-orthodox.blogspot.com/2015/05/upts-mp-vykonuye-v-ukrayini-taku-samu-rol-yak-svogo-chasu-chornomorskyj-flot-v-krymu.html

Робер

Робер

Реформа «Укрзализныци»: ни одного шага вперед и два назад


Правительство на словах намерено провести реорганизацию стратегического предприятия в 2015 году, но у нынешнего руководства железной дороги свой «взгляд на реформу».

 О необходимости провести реформу сферы железнодорожных перевозок в Украине говорят уже не первый год. Нынешнее правительство также говорит о своих намерениях реорганизовать «Укрзализныцю», превратив ее в акционерное общество. По словам министра инфраструктуры Андрея Пивоварского, новую юридическую и организационную структуру якобы представят уже в сентябре этого года. Однако слова министра, который славится невыполненными обещаниями, сами по себе ничего не значат, ведь успех реформы будет напрямую зависеть от ее непосредственных исполнителей, в частности руководства «Укрзализныци». А у подчиненных Пивоварского, как показывает практика, свое видение реорганизации, диаметрально противоположное интересам государства в этом вопросе.

Единственная реальная реформа
Достижения властей в плане реформирования монополиста железнодорожных перевозок за последние несколько лет можно перечислить на пальцах одной руки. Если не причислять к таковым повышение тарифов и провальная попытка Пивоварского провести «конкурс» на должность гендиректора, то единственной реальной и эффективной реформой «Укразализныци» стало внедрение системы «Электронный билет».

 Начало было положено в 2012 году и с тех пор сегмент он-лайн продаж демонстрирует стабильный рост. Если в 2012 году через Интернет продавалось около 3,5% билетов, а в 2013 году – около 9%, то в 2014 году этот показатель достиг 13%. С начала текущего года уже каждый пятый билет был куплен в он-лайне. Система «Электронный билет» разработана украинской IT-компанией и обошлась в десятки раз дешевле иностранных аналогов. Затраты на внедрение системы окупились уже за первые несколько месяцев работы. 21 августа 2014 года Приемная комиссия «Укрзализныци», созданная приказом тогдашнего первого зама гендиректора «Укрзализныци» Максима Бланка (№449-ЦЗ/Од от 19.08.2014 г.), своим решением ввела систему в промышленную эксплуатацию.

Система позволила украинцам бронировать и покупать билеты без очередей через Интернет с помощью компьютеров, мобильных устройств, платежных терминалов, а также через агентские сети. Жители небольших и отдаленных населенных пунктов получили возможность купить проездной документ даже без Интернета – в любом отделении «Укрпочты». Взаимодействие с Единой государственной электронной базой Минобразования сделало возможным онлайн-продажу билетов со скидкой для студентов. Поменялся и механизм возврата купленных проездных документов. Если раньше возврат оформлялся через кассу, деньги возвращались почтовым переводом и процедура могла затянуться на пару месяцев, то с электронным билетом время возврата сократилось до нескольких часов.

 Система сделала прозрачной и нивелировала пресловутую коррупционную составляющую в системе продажи билетов и в самой «Укрзализныце». Деньги от агентов по продаже билетов поступают прямо на счета монополиста без компаний-посредников. Минимизированы затраты «Укрзализныци» на обслуживание он-лайн оплат. Все агенты и банки-эквайеры получили равные условия доступа к системе. Правда, равенство это устроило не всех и «Электронный билет», приносящий многомиллионную прибыль, стал предметом коррупционного интереса тех, кто привык зарабатывать на перепродаже билетов через аффилированные фирмы.
 
Частное госпредприятие
Вопреки декларируемому курсу на оптимизацию организационной и финансовой структуры, открытость, прозрачность и публичность, 23 февраля 2015 года все тот же Максим Бланк (уже в должности и.о. гендиректора «Укрзализныци") издает приказ №055-Ц/Од «О некоторых вопросах организации централизованной продажи проездных/перевозочных документов электронными каналами обслуживания». Фактически, спустя полгода после внедрения «Электронного билета», руководство «Укрзализныци» вновь затеивает «реформу» сферы он-лайн продаж и выделяет миллионы гривен на разработку того, что и так уже создано, успешно работает и приносит прибыль. Сам этот факт, в котором налицо коррупционная составляющая, уже заставляет задуматься об успешности заявленного курса на реформы.

 Но куда большее беспокойство вызывает другой нюанс, связанный с приказом №055-Ц/Од. С 2012 года он-лайн продажей билетов занимается ГП «Главный информационно-вычислительный центр «Укрзализныци» (ГИВЦ), стратегическое предприятие со штатом в 350 специалистов, которое с внедрением системы начало генерировать стабильную прибыль. Февральский приказ руководства фактически предполагает перевод системы «Электронный билет» из ГИВЦ в некое ГП «Расчетный центр Министерства инфраструктуры Украины», созданное в июле 2008 года, и имеющее в штате около десятка не отличающихся компетентностью сотрудников. За 6 лет своего существования «Расчетный центр» не выполнил ни одной из стоявших перед ним задач и «засветился» при этом в ряде коррупционных скандалов. В июне 2014 постановлением Кабмина № 200 от 25 июня 2014 года по непонятным причинам «Расчетный центр» включили в Перечень предприятий и учреждений, на базе которых планируется организовать ПАО «Украинская железная дорога». Работая, как агент по распространению ж/д билетов он-лайн, «Расчетный центр» продает около 9 тыс. проездных документов в месяц (0,1% от их общего количества), что также свидетельствует не в его пользу.

 Фактически речь идет о попытке Максима Бланка вывести из-под контроля «Укрзализныци», крупные финансовые потоки - минимум 7-8 млрд. грн. ежегодно.
Как утверждает ряд СМИ в свое время проверки «Укрзализныци» обнаружили факты кредитования «Расчетным центром» частной компании «Аргест Групп», которая занимается продажей он-лайн билетов и принадлежит Александру Кашперскому. Он же одновременно является первым заместителем директора «Расчетного центра».

 Наряду с Кашперским в этой афере непосредственное участие принимает и новоназначенный руководитель ГИВЦа – Игорь Павленко. Почему он не задается вопросом о правомерности своих действий и о судьбе стратегического предприятия, которое он возглавляет, ведь в результате махинаций руководства «Укрзализныци», ГИВЦ станет убыточным. А отвечать придется ему, а не его кукловодам.
 
Назад в прошлое
Схема по переводу «Электронного билета» в «Расчетный центр», лишь формально являющийся государственным предприятием, по сути своей предполагает возврат к старому коррупционному механизму, при котором агентами становятся одна или несколько аффилированных компаний, через которые и реализуются билеты другим контрагентам и населению. Частные фирмы собирают «сливки» в виде чистой прибыли, а «Укрзализныця» в этом случае лишается контроля над продажей билетов – как технологически, так и финансово, и несет миллионные убытки. ГИВЦ в этом случае вновь превратится в убыточное предприятие, финансирование которого ляжет дополнительным бременем на бюджет «Укрзализныци». Рядовым украинцам возврат к прежней схеме продажи он-лайн билетов тоже не сулит ничего хорошего: не будет возможности использовать многие из ныне действующих дополнительных сервисов, ухудшится качество обслуживание клиентов и ввиду отсутствия квалифицированных кадров в «Расчетном центре», приходится ожидать и значительных сбоев в работе системы в целом. В конечном итоге все убытки лягут на плечи пассажиров, что неминуемо приведет к росту цен на билеты.

В «Укрзализныце», к слову, уже анонсировали повышение тарифов на перевозки на 25%, но пока не назвали точной даты. Можно ли связывать февральский приказ Максима Бланка с его же заявлением о необходимости повышать стоимость перевозок, сделанным месяц спустя? Ответ очевиден. И при всех громких заявлениях о борьбе с коррупцией, воз и ныне там. С коррупцией на «Укрзализныце» мало того, что не борются, судя по всему её возглавили и развивают!

Пивоварскому придется ответить за коррупцию в Укрзалізниці

Робер

Робер

Міністр інфраструктури Пивоварський більше обіцяє, ніж виконує



На сайті «Слово і діло» зявився моніторинг виконання обіцянок, які Андрій Пивоварський давав, вступаючи на посаду міністра інфраструктури. З аналітики сайту   видно, що він більше обіцяє, ніж робить. 

Ні було б нічого, якби Андрій Пивоварський не виконував якісь свої приватні обіцянки. Від цього не страждали б підзвітні Пивоварському галузі. Але річ у тім, що вступаючи на посаду міністра він давав цілком конкретні обіцянки по реорганізації роботи транспорту, зв’язку, аеропортів, ремонту і будівництва доріг тощо. Частина цих обіцянок – не ініціатива Пивоварського, вони записані в Коаліційній угоді. 

Отже, коли Андрія Пивоварського ВРУ затверджувала міністром інфраструктури, від дав 22 обіцянки щодо реформ в міністерстві. Ці обіцянки мають бути виконані впродовж року.  З них виконано лиш три. Дві обіцянки – не буде виконано ніколи. А 16 – в процесі виконання, при чому, це виконання ніхто в Кабміні не контролює. 

Виконав Пивоварський лише три обіцянки: він оскаржив рішення Дніпропетровського суду щодо керівників "Укрзалізниці", аеропортів "Бориспіль" та "Львів"; відкрив навігацію річкового транспорту у березні 2015 року; провів формальну реорганізацію міністерства.

Не виконав (і вже ніколи не виконає) міністр наступне: не подав впродовж 2-3 тижнів на розгляд інвесторів перший проект концесійної дороги "Львів-Краковець"; законопроект про річковий транспорт так і не був направлений до парламенту.

А ось які обіцянки «зависли» на невідомий термін. І ще не ясно, будуть вони виконані взагалі, чи ні.

Пивоварський пообіцяв передати місцевим громадам територіальні та місцеві дороги.

Аудит "Укрзалізниці" має завершиться до середини червня.

Міністр обіцяв, що уряд децентралізує дорожнє господарство.

Провести реорганізацію "Укравтодору".

Пивоварський заявив, що Міністерство інфраструктури України розпочне будівництво концесійних доріг і платних доріг.

Міністр заявив, що міністерство планує представити пілотний проект публічного партнерства в порту "Південний".

Обіцяв, що залізничі лікарі не будуть перепрофільовані (тим часом, вони вже перепрофілюються).

Запевнив, що в аеропорту "Бориспіль" не буде скорочень рядових працівників (скорочення вже йдуть).

І це лиш деякі з обіцянок Пивоварського, над якими ніби то працюють в міністерстві, а на справді – імітують роботу. 

Погоджуючись на призначення Андрія Пивоварського, депутати ВРУ сподівалися, що призначають ефективного менеджера, який не маючи зав’язок на транспорт, зв'язок та інші інфраструктурні галузі, він наведе порядок і реорганізуватиме міністерство для ефективної роботи інфраструктури. 

Але виявилося, що Андрій Пивоварський – людина підконтрольна олігарху і нардепу Ігорю Єремеєву. І міністр робить усе, для забезпечення нафтового бізнесу останнього. Саме через фірми олігарха заправляється пальним «Укрзалізниця» (за цінами вищими, вівд ринкових) , а Пивоварський прагне впровадити ці схеми і в інші підконтрольні міністерству держкомпанії і галузі.

І це єдина обіцянка, яку Пивоварський виконує неухильно.

Довідка

Перед призначенням га посаду міністра Андрій Пивоварський працював гендиректором групи "Континіум" (заправки WOG, ТМ "КОМО", молочна компанія "Галичина" та ін.). Андрій Пивоварський є креатурою Ігоря Єремєєва (одного з власників групи "Континіум", нардепа). У 2006 році нинішній міністр приєднався до інвесткомпанії Dragon Capital, де працював на посаді директора інвестиційно-банківського департаменту (сектори роздрібної торгівлі, будівництва, IT та ЗМІ). До цього він працював фінансовим аналітиком і бізнес-девелопером в київській інвестиційній групі BLASIG, а також в московському офісі IFC.

Приналежність Пивоварського до фінансової групи Єремєєва накладає негативний відбиток на кар'єру міністра.

Справа в тому, що компанії, які входять в "Континіум" або пов'язані з ним ("Вог Аеро Джет", "Укрпостач-Нафтотрейд", "Континент Нафто Трейд", "ВК Імпекс" і "Континіум - Галичина") є великими постачальниками палива для "Укрзалізниці" (УЗ). Приміром, наприкінці 2013 року "Вог Аеро Джет" виграла тендер УЗ на поставку 200 тис. тон дизельного палива на 2,6 млрд грн. Згідно з інформацією в "Віснику держзакупівель", в цілому підприємства Єремєєва в 2013 році поставили залізницям палива на 3,45 млрд грн, в 2014 - 1,3 млрд грн.

Загалом саме залізничний ринок можна вважати "ласим шматочком" для нафтотрейдерів. Відповідно до фінплану "Укрзалізниці" на 2014 рік, в 2013 році відомство витратило на закупівлю палива 4,33 млрд грн, у тому числі на дизпаливо - 3,63 млрд грн. Разом з тим на 2014 рік планувалося витратити на нафтопродукти всього 4780000000 грн., А на "дизель" - близько 4 млрд грн. Фінансовий план на 2015 рік станом на 1 травня 2015 року ще не затверджений в Мінінфраструктури, що свідчить про зіткнення чиїхось інтересів, від яких страждає підприємство.

"Виправдалися побоювання, що міністр інфраструктури представлятиме інтереси однієї з найбільших фінансово-промислових груп. Адже всі його поки що непідтверджені таланти та досягнення не приносять ніякого позитивного результату Україні", - кажуть експерти галузі.

Див. також:
Министра инфраструктуры Пивоварского необходимо срочно уволить
Сторінки:
1
…
6
7
8
9
10
11
…
17
попередня
наступна
Радіо онлайн Слухай улюблені радіостанції в одному місці
 
I.UA, 2006—2024.
Ok Для зручності користування сайтом використовуються Cookies. Детальніше у політиці конфіденційності
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more