хочу сюди!
 

Людмила

56 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 44-57 років

Замітки з міткою «путинизм»

7 октября. День рождения Путина и “путинизма”.

“Путинизм — это фашизм, обладающий всеми его типическими признаками. Пора признать очевидное”

Сначала — несколько уточнений, чтобы не было терминологической путаницы. Есть три значения слова «фашизм».

Узкое – идеология и практика итальянского режима в период 1922-1945 годов, связанная с именем Муссолини. Мы явно не об этом.

Сверхширокое – когда подросток кричит сверстнику: «Получи, фашист, гранату!», или прохожий ругает фашистами тех, кто ставит машины на тротуаре. Это тоже не наш случай.

А я употребляю термин «фашистский режим» в отношении путинской России в том же смысле, в котором его использовал Умберто Эко в эссе «Вечный фашизм». Эко считал, что если в стране есть хотя бы один из 14 признаков вечного фашизма, здесь образуется фашистская туманность.

В путинской России в том или ином виде присутствуют все 14 признаков фашизма: от культа традиции, неприятия модернизма и опоры на исторические травмы – до идеи международного и внутреннего заговора, культа смерти и всего, что легко можно найти и в телевизоре, и в выступлениях Путина, и в практике путинского режима.

Примерим каждый из 14 признаков, сформулированных Умберто Эко, на то, что мы наблюдаем в путинской России.

1. Культ традиции

Маниакальное увлечение Путина историческими мифами о «печенегах и половцах», культ победобесия, создание специальной «Комиссии по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России» (а в интересах России фальсифицировать можно?) – все это традиционалистское безумие за 20 путинских лет достигло наивысшей точки в виде принятия фактически новой конституции, пронизанной культом традиции и мракобесия.

Вот так выглядит одна из поправок к конституции РФ, которая будет вскоре «проголосована»: «Российская Федерация, объединенная тысячелетней историей, сохраняя память предков, передавших нам идеалы и веру в Бога, а также преемственность в развитии Российского государства, признает исторически сложившееся государственное единство… Российская Федерация чтит память защитников Отечества, обеспечивает защиту исторической правды. Умаление значения подвига народа при защите Отечества не допускается». Конец цитаты.

2. Неприятие либерализма

Слово «либерал» в путинской России – одно из самых грязных ругательств. Это оскорбление, стоящее в одном ряду с клеймом «бандеровца» и «фашиста». Впрочем «либерал», пожалуй, хуже. Поскольку, как правило, он одновременно «фашист» и «бандеровец» (есть специальный термин – «либеральный фашизм»), но помимо этого еще и «вор», «прихватизатор», а также «предатель».

Под эту господствующую в государственных СМИ точку зрения Путин подвел «теоретический фундамент». В интервью газете Financial Times от 27 июня 2019 года он торжественно объявил о конце эпохи либерализма. «Либеральная идея» «пережила свою цель», «когда общественность выступила против иммиграции, открытых границ и мультикультурализма», — сообщил Путин. По его словам, «либералы в последние десятилетия пытались диктовать миру свою волю, но совершили много трагических ошибок». Путин привел в пример решение канцлера Германии Ангелы Меркель о приеме более 1 млн. сирийских беженцев. Он назвал его «ошибочным» и противопоставил ему волю президента США Дональда Трампа, который пытается остановить поток мигрантов и наркотрафика из Мексики. «Либеральная идея предполагает, что ничего не нужно делать. Убивай, грабь, насилуй – тебе ничего [не будет], потому что ты мигрант, надо защищать твои права. Какие права? Нарушил – получи наказание за это», – объяснил Путин.

И вывод: «Либеральная идея устарела. Она вступила в противоречие с интересами подавляющего большинства населения».

В новой версии конституции либерализм как враг России явно не обозначен, и статьи за это преступление в УК РФ пока нет. Но информационные войска вместе с президентом сделали либерала наглядной мишенью. И в путинской России этого вполне достаточно.

3. Подозрительность по отношению к интеллектуальному миру

Ненависть к «шибко умным и образованным» пронизывает весь путинский «русский мир», являясь его неотъемлемой характеристикой. Путинские фельдфебели «даны в Вольтеры» во всех сферах, где должен властвовать интеллект и образование. Российская академия наук лишена автономии, и наукой руководят чиновники, ничего в науке не понимающие. Во главе Роскосмоса –клоун Рогозин. Во главе МГУ – антисемит Садовничий. Перечень можно продолжать долго. В результате интеллектуалы чувствуют себя в путинской России изгоями, а утечка мозгов нарастает.

4. Невыносимость критики

Первым шагом Путина на посту президента стало убийство НТВ: его инаугурация состоялась 7 мая 2000 года, а уже через четыре дня генпрокуратура, ФСБ и налоговая служба обыскивали офисы владельца НТВ Владимира Гусинского. Через месяц, 13 июня 2000 года, Гусинского арестовали, и судьба НТВ была решена. В стране потушили свет и выключили звук.

Пространство свободного слова неуклонно сокращалось все 20 лет путинского правления. Критиков режима включали в стоп-листы, лишая доступа к эфиру, сажали в тюрьмы и убивали. За эти годы в связи с выполнением своих служебных обязанностей было убито более 150-ти журналистов. Политическая оппозиция уничтожена, а любой оппозиционер и последовательный критик Путина в государственных СМИ вполне официально получает ярлык «национального предателя».

5. Борьба с инородцами

Этот атрибут путинизма напоминает оружие скрытого ношения. Нацизм и неприязнь к инородцам прячутся до поры до времени в складках путинского режима и внезапно обнажаются в случае необходимости.

В момент российской агрессии в отношении Грузии (08.08.08) был дан старт антигрузинским настроениям. С 2014 года в России на госканалах удобно поселились украинофобия, полонофобия и американофобия.

В культовых российских фильмах «Брат» и «Брат-2» главный герой Данила Багров, которого можно смело назвать «героем путинского времени» — обыкновенный русский фашист, симпатичный и обаятельный. Его смачные ксенофобские реплики «Не брат я тебе, сука чернож*пая», «Скоро всей вашей Америке кирдык» и другие хорошо легли на душу многим россиянам, влили мощный пиаровский заряд в общественное сознание, напитав его фашистским содержанием. А лозунг «Путин — наш президент. Данила – наш брат», выдвинутый «Комсомолкой», стал одним из пиар-ходов продвижения Путина.

6. Социальная фрустрация. Опора на фрустрированные средние классы, пострадавшие от экономического и политического кризиса

«Распад СССР – крупнейшая геополитическая катастрофа XX века» и «лихие девяностые», как последствия этой катастрофы – такова совокупность мифологем, которые 20 лет вдалбливались в головы россиян с упорством и изощренностью, недоступными советской пропаганде.

Старательное расковыривание и расчесывание имперских болячек – «Какую страну развалили!» — привело сначала к поддержке второй чеченской войны («мочить в сортире»), затем — к ликованию от «победы» над Грузией, а затем – к крымнашему угару.

От во многом искусственно созданного ощущения «национального унижения» — нас весь мир боялся и уважал, а теперь ни в грош не ставят! – до столь же искусственно созданного восторга по поводу возможного превращения Америки в радиоактивный пепел, весело смеющихся «Искандеров» и того, как наш МИД по-пацански объясняет всем этим «пиндосам» и прочим «гейропейцам», кто они есть в этой жизни. Заявление же Путина, что в случае чего «мы все попадем в рай, а наши враги просто сдохнут», должно наполнить сердца обывателя дополнительной радостью от того, что ему повезло родиться именно в этой стране и именно в это время. А также примириться с тем, что в XXI веке он живет без канализации и с удобствами во дворе.

7. Одержимость теориями заговора и ощущением осажденной крепости

«Некие организации собирают биологический материал наших граждан по всей стране. Причем по разным этносам и людям, проживающим в разных географических точках Российской Федерации. Весь вопрос только в том, зачем они это делают, делают целенаправленно и профессионально».

Это – не бред параноика, постоянно жалующегося участковому на инопланетян из соседней квартиры, облучающих его через стену. Это — фрагмент выступления президента РФ В.В. Путина на заседании Совета по правам человека от 30.10.2017. «Некие организации» действуют, понятное дело, на деньги и в интересах американцев. На вопрос о том, зачем американцам наш биоматериал, обычно следует бред про биологическое оружие, поражающее исключительно россиян. Что особенно забавно с учетом того, что гражданами России являются люди, относящиеся к разным этносам и даже расам.

«Американцы хотят нас уничтожить, а оставшихся превратить в рабов». «Англичанка все время гадит». «Гейропейцы стремятся развратить Россию, поскольку она – последняя опора истинных ценностей в мире». Подобными клише заполнены все государственные СМИ. На теориях заговоров и психологии осажденной крепости строится внешняя и внутренняя политика путинской России. В частности, недавно подписанная Путиным доктрина ядерного сдерживания предусматривает нанесение превентивного ядерного удара в случае, если кому-то из руководства показалось, что с территории какой-то страны на Россию собираются напасть.

8. Враг оскорбительно и несправедливо богат, но слаб. Поэтому победа – за нами

На пике своего роста в начале 2014 года экономика России составляла 18 процентов от экономики США. В 2019 году – 7 процентов. В этой связи соловьевы-киселевы, а также захаровы-симоньян вынуждены решать две задачи. Во-первых, объяснить, как же так получилось, что мы такие замечательные, и вдруг на порядок беднее каких-то янки. И во-вторых, доказать, что, несмотря на их многократное превосходство в экономике, мы их все равно закопаем.

Оказывается, США такие богатые потому, что все время кого-то грабили и эксплуатировали: сначала индейцев, потом негров, а потом вообще весь мир. И еще: если у США отобрать печатный станок, вся их экономика рухнет. На вопрос, почему, если все дело в печатном станке, Россия не может запустить свой, телевизор обычно мычит нечто невнятное. Что же касается нашей неотвратимой победы над любым противником, то Путин очень любит рассказывать о неких видах российского чудо-оружия и в доказательство показывать мультики, в которых наши мультяшные ракеты уничтожают штат Флорида.

9. Нет борьбы за жизнь — есть жизнь ради борьбы

Пацифизм равен предательству. Миф о Победе – та ось, на которой держится вся мифология «Русского мира» и путинской России в целом. То обстоятельство, что та победа была в первой половине прошлого века, а при Путине Россия смогла одержать «победы» лишь над крошечной по сравнению с собой Грузией, да еще над временно отвлекшейся на внутренние проблемы Украиной, не смущает путинских мифотворцев. Поскольку в условиях полного отсутствия в медийном поле хоть сколько-нибудь слышной критики мифы могут носить самый нелепый и внутренне противоречивый характер.

10. Популистский элитаризм

Одна из самых характерных черт «вечного фашизма». Популистский элитаризм решает важнейшую для любого фашизма задачу — а именно декларируемого объявления всех граждан этого государства наилучшим народом в истории человечества. И одновременно построения иерархической вертикали, в которой каждый вышестоящий плюет на всех нижестоящих. Нацизм решал эту двуединую проблему с помощью создания иерархической партии фюрера и расовой теории, соединенной с расистской практикой уничтожения «неправильных» народов. В путинском фашизме эта проблема решается двумя механизмами: телевидением, отвечающим за создание народных галлюцинаций, и чиновничьей вертикалью, держащейся за счет страха и личной преданности.

11. Культ героизма и культ смерти

Тут опять все крутится вокруг Дня Победы. Трудно представить другую страну, которая гордилась бы числом погибших и при этом никак не могла посчитать, сколько всего погибло. Хотя бы с точностью до миллиона. Официальная цифра – 26,6 миллионов – была с гневом отвергнута профессиональными патриотами на парламентских слушаниях в Госдуме, где была названа цифра в 40-41 миллион погибших граждан СССР. Чем больше, тем лучше! Чем больше крови и смерти, тем больше патриотизма!

Акция «Бессмертный полк», которая началась как народная инициатива, по мере того, как ее перехватило государство, приобрела характер какого-то дикого языческого ритуала. По улицам носят портреты давно умерших людей. Порой это – портреты чужих людей, которые подростки должны нести по разнарядке. Но даже если это действительно погибший на войне дед или прадед, у нормального человека рано или поздно должен возникнуть вопрос: зачем я каждый год выхожу с его портретом на улицу и несу в колонне каких-то незнакомых людей? Кому и что я демонстрирую? Кто видит этот портрет и зачем кому-то его видеть?

Беда в том, что культ смерти, сформированный путинским фашизмом, настолько глубоко вошел в психологию миллионов россиян, что даже многие неглупые и образованные из нас не понимают, насколько чудовищно устраивать шествия с мертвецами на палках, превратив в парад одну из величайшей трагедий в истории человечества.

Дни, когда весь мир скорбит со словами «Никогда больше!», путинская Россия, охваченная культом смерти, празднует с криками «Можем повторить!»

12. Культ «мужественности», перерастающий в гомофобию

Гипертрофированная, доведенная до паранойи гомофобия стала одним из главных атрибутов путинского режима. Включение в конституцию преисполненной глубочайшего смысла фразы о том, что «брак – это союз мужчины и женщины», преподносится как величайшее завоевание, а главной претензией к цивилизации Запада – лояльное отношение к гомосексуализму.

Умберто Эко отмечает, что постоянные военные игры героев вечного фашизма «имеют своей подоплекой неизбывную invidia penis». Судя по паталогической страсти Путина к всевозможным парадам и прочим военным играм, эта характерная для всех фашистских лидеров «зависть к пенису» приобрела у него гипертрофированный характер.

13. Фашистский популизм – против «прогнивших парламентских демократий»

Выборы и парламентаризм стали второй жертвой путинского правления. Сразу после свободы слова. На смену выборности и делегированию пришла практика назначения нужных людей в Совет Федерации, в Госдуму, в липовые организации типа общественных палат, общероссийских народных фронтов, а также телешоу с участием Путина, в ходе которых президент демонстрирует ручное управление страной, а специально отобранные персонажи играют роль Народа.

14. Новояз

Профессор Гасан Гусейнов назвал язык путинской России «клоачным и убогим». Это, пожалуй, наиболее краткая и точная характеристика путинского новояза, в создание которого заметный вклад внесли как сам Путин, так и сотрудники его МИДа, а также обитатели российского телевизора в своих бесконечных шоу ненависти.

Эссе Умберто Эко – не Библия. Но он сумел выделить те общие признаки, которые характерны для фашистских режимов Муссолини, Франко и Салазара. С исчезновением этих режимов фашизм не покинул планету.

В заключение приведу еще одну цитату из его эссе:

«Ур-фашизм до сих пор около нас, иногда он ходит в штатском. Было бы так удобно для всех нас, если бы кто-нибудь вылез на мировую арену и сказал: «Хочу снова открыть Освенцим, хочу, чтобы черные рубашки снова замаршировали на парадах на итальянских площадях». Увы, в жизни так хорошо не бывает! Ур-фашизм может предстать в самых невинных видах и формах. Наш долг – выявлять его сущность и указывать на его новые формы, каждый день, в любой точке земного шара».

Нам остается добавить, что в случае с путинизмом выявление его фашистской сущности — задача не слишком сложная, поскольку этот режим настолько уверовал в свою безнаказанность, что не считает нужным маскироваться.

Игорь Яковенко, «Детали».
https://kievtime.com/za-rubezhom/7-oktyabrya-den-rozhdenyya-putyna-y-putynyzma/?fbclid=IwAR34gkLxX30fQpE8uwHsgJO7MCIICpEsP01YV3oHqleY3tuiuVz0X43zJYY

Рашизм - идеология пропагандирующая превосходство русских

Рашизм - наиболее популярная идеология современной России, пропагандирующая превосходство русских над всеми остальными нациями и этносами в мире и стремящаяся распространять и использовать ее, посредством прямых угроз и актов насилия, для незаконного захвата и оккупаций территорий независимых и суверенных государств.
  
  Как и большинство -измов, таких, к примеру, как: фашизм, нацизм, расизм - рашизм стоит прежде всего на безосновательном утверждении превосходства одной части общества, нации или государства над другими, посредством которого, собственно, и происходит оправдание актов агрессии, оккупации или войны против назначенного "врага" и "виновника" всех прошлых и нынешних бед и неудач данной социальной, этнической или религиозной группы. В данном случае - России и русских.
  
  Как фашизм и нацизм в свое время апеллировали к "возрождению нации", "позорному договору" и "угнетаемому этническому большинству" (вспомним Германию времен Гитлера) и защите прав этнических групп и лиц, говорящих на одном языке с носителями данных идеологий, точно также сегодня рашизм апеллирует понятиями: "возрождения России", "несправедливых договоров", "русский мир" и "русскоязычное большинство" для того, чтобы оправдать свои агрессивные действия в отношении независимых государств.
  
   И, пользуясь, тем единственным правом, которое только и признают все нацисты, фашисты, рашисты - СИЛА, осуществлять акты агрессии и устрашения, в отношении "бендеровцев", "чурок", "лабусов" и прочих "врагов" России, то есть в отношении независимого государства Украина сегодня или Грузия в не далеком прошлом, захватывать и оккупировать территории этих государств под предлогом "защиты русских", "русскоязычных" или "граждан России".
  
  Таким образом, рашизму, как и всякой человеконенавистнической и тоталитарной идеологии, существовавшей в прошлом, присущ ряд характерных особенностей и черт "характера", по которым собственно он и определяется, как опасная, человеконенавистническая идеология и мировоззрение:
  
  - собственное "превосходство" на основании расовой, этнической или лингвистической "чистоты" (для этих целей может быть использовано, в принципе, любое иное понятие или определение) в отношении других этносов и наций.
  
  - наличие каких-то "утрат" и "несправедливых" договоров, решений или "предательства" в прошлом, которые являются основанием для последующего оправдания агрессии и захвата чужих территорий и народов.
  
  - необходимость "защищать" или "освобождать" кого-то или что-то, чаще всего выражается посредством угроз, требования каких-то уступок и последующем нападении на "врага". Таким образом, рано или поздно, но рашизм, точно также, как и нацизм в прошлом или фашизм, вырвется наружу и развяжет военный конфликт.
  
  - обязательное разделение на "свой-чужой", только и только черно-белое восприятие всей информации, поступающей извне. А значит обязательное разделение мира на мы и все остальные (враги). Собственно за счет такого разделения рашизм, как впрочем, и нацизм и фашизм, получает свою основную подпитку и поддержку внутри страны.
  
  - оправдание совершаемых носителями такой идеологии преступлений, а также, деградация их моральных принципов и правил человеческого и международных взаимоотношений, что следует исходя из имеющихся у них (носителей данной идеологии) в обязательном порядке - претензий, каких-то "обид", "несправедливых договоров" и прочих "притеснений" в прошлом.
  
  - полное отсутствие рычагов, способных остановить преступную и агрессивную политику подобной идеологии сверху или изнутри самой системы. Однажды запущенный механизм рашизма, фашизма, нацизма, будет работать до тех пор, пока вся система не будет полностью разрушена извне. Иначе, даже "тлеющие" угольки такой бесчеловечной идеологии могут вспыхнуть снова через определенный промежуток времени.

  Кроме этого рашизму присущи - вождизм, национализм, экстремизм, а также насильственные способы подавления инакомыслия внутри страны.
  
  Что ждет рашизм в будущем? Да, в общем то, все тоже, что и все предыдущие до него нацистские, расистские или фашистские идеологии - в начале, широкое распространение и поддержка со стороны государства, проникновение во все слои общества и всеобщее одобрение, потом использование наиболее "зомбированной" части населения в своих корыстных целях, в качестве "пушечного мяса", для "освобождения "исконно наших" территорий и населения, а потом осознание человечеством того факта, что оно, человечество, стоит на краю, за которым миру снова грозят уничтожением на основании "расовой", "национальной" или еще какой-то "неполноценности".
  
  И следом за осознанием этого простого факта придет понимание - или человечество победит это зло, в чистом виде или оно, зло, уничтожит все остальное человечество, следуя своим, каким-то "высшим" целям, смыслам и предназначениям. А значит, снова, объединившись всем миром, человечество будет сражаться против этого зла и победит его. Потому что иного пути или исхода, оно, зло, самим своим существованием просто не подразумевает.

Борисов Сергей Сергеевич

См. также:

Рашизм

Победим, наша сила несметна,
Гений Сталина в бой нас ведет.
Наша армия в битвах бессмертна,
Как бессмертен cоветский народ. 
З інтернету

Тези цієї статті не є результатом моєї творчості. Усе вже було багато разів проговорено іншими авторами, і просто зібрано тут в одне ціле.
Рашизм - це ідеологія й практика правлячого режиму Російської Федерації, яка базується на ідеї зверхності "російських співвітчизників", їхньої "особливій цивілізаційній місії", антидемократизмі й неоколоніалізмі радянсько-імперського типу, використанні православ'я як моральної доктрини, та на геоекономічних інструментах, у першу чергу, енергоносіях.
Паралелі з нацизмом напрошуються самі собою. Обидва режими, мімікруючи й використовуючи слабкість світового порядку, витікаючи з бажання реваншу, граючи на конфліктах між гравцями-державами, змогли достатньо окріпнути й кинути виклик усьому світові. Обидва вони базувалися на неподоланій моральній спадщині своїх попередників-імперій.
Втім, теперішня РФ оперує набагато більшим людським і збройним потенціалом, аніж Німеччина кінця 30-х. Чого вартує тільки ядерна зброя.
Термін "рашизм" - неідеальний, бо вже містить у собі закид росіянам.
Але словосполучення "німецький нацизм" міцно закріпилося в усьому світі. Адже більшість німців підтримало його, або принаймні пасивно прийняло.
Тож тепер саме від росіян залежатиме, чи отримає таку ж етнічну конотацію режим сучасного Кремля.
Ідеологічні засновки й внутрішні обставини рашизму
"Ужасным поступком было закрытие Саровской обители, изгнание монахов, осквернение святынь, но промысл Божий даже этот дурной и страшный поступок обратил к добрым последствиям: именно здесь, в обители преподобного Серафима, наша страна получила то, что мы называли "оружием сдерживания". В условиях холодной войны именно появление ядерного оружия предотвратило третью мировую войну с ее самыми страшными и губительными последствиями."
Митрополит Московський і Всея Русі Кірілл, 11 вересня 2009 року

Центральна категорія рашизму - "соотєчєствєннікі", аналог нацистських "фольксдойчів" із російськомовністю як основною ознакою. Вторинна їхня ознака - приналежність до спільного "отєчєства" як підстава для подальшого спільного громадянства, та для включення всіх "своїх" в одну державу.
Рашизм не є вузько етнічним. Він тут ближчий до "арійської" концепції, котра включала в себе практично всі германські народи Європи. Риторика "захисту співвітчизників" також неначе взята з 1938-го.
Рашизм є ідеологією, базованою на міфі переможної "Великої Вітчизняної Війни". Саме це й дає моральне право на подальше насильство щодо "нацизму". Агресивна військова доктрина, із правом війни за кордонами РФ і правом на превентивне застосування ядерної зброї, завершують світогляд атаки під маскою "захисту".
Рашизм базується на дефіциті пам'яті й відповідальності за імперські та комуністичні часи. Геббельсівська пропагандистська практика сучасної Росії нав'язує цензуровані картини минулого. Свіжі фільми-агітки на замовлення російського Федерального агентства з культури і кінематографії є "танками свідомості", мотиваторами вбивати "ворога". Вони готують людей до війни.
Широкі верстви ностальгуючих за СРСР, що прагнуть реваншу після "великої поразки" 1991 року, є опорою рашистського режиму.
Покруч радянських і російських імперських традицій, що формується пропагандою, ренесанс Сталіна - наслідок моральної пустоти суспільства.
Брак сенсу в щоденному існуванні простого росіянина ,з його безробіттям і алкоголізмом, штовхає до військової героїки як простого змісту життя.
Вкотре відроджується стадний колективізм, падіння вартості індивіда.
Рашизм твориться елітами із кримінально-кагебістською свідомістю. Для цих людей можливо все, вони - без моральних гальм.
Безкарність злочинців попередніх часів заохочує до нових злочинів. І Путін, і Янукович, власне, як і Гітлер, прийшли до влади демократичним шляхом. Це свідчить, що їхні погляди й методи є близькими для широкого кола громадян.
Моральне опертя рашизму - Російська православна церква, яка не опонує антигуманному режимові, а навпаки - освячує його, виправдовує й організаційно підтримує.
Міжнародні обставини
"Ми довідалися про це з повідомлень ЗМІ. 
Це (угода між Росією і Україною щодо продовження терміну 
базування ЧФ у Севастополі) - двостороння справа Росії й України, 
які є партнерами НАТО".
Джеймс Аппатурай, 
офіційний представник НАТО, 22 квітня 2010 року.
Зона впливу Росії - це беззаконня й насильство, це вбогість і безглуздя. Придністров'я, Південна Осетія й Абхазія, Чечня й Дагестан - яскраві приклади "нового російського порядку".
Україна, руками свого керівництва знищуючи свій суверенітет, також стає частиною цієї зони.
Пробою сили рашистського режиму була війна в Грузії.
І знову аналогії прослідковуються досить чітко: Південна Осетія - це "Судети" сучасного світу. Місцеві "судетські росіяни" стають форматом, у якому російський паспорт стає територією путінської РФ. Цинічне спонсорство місцевих режимів, цинічна роздача російських паспортів, і таке ж цинічне "миротворство", "захист співгромадян", і не допуск міжнародних сил - усе цевдалося. Усе залишилося безкарним.
Невиразна резолюція ОБСЄ не мала жодних практичних наслідків - ні санкцій, ні обмежень для російської політичної еліти. ООН - копія довоєнної Ліги націй, та ще й із правом вето в агресора.
Далі - ще веселіше. Світоч демократії США, самоусунувшись з Європи, займається із Кремлем ядерною "розрядкою" без особливих обтяжень для останнього, без кари за акт агресії проти суверенної держави.
Аналогічно виглядає "розрядка" між Польщею й Росією на фоні ран Грузії, що кровоточать. Цинізм. Продаж "Містралів" Францією - цинізм.
Еліти ЄС є або "шрьодеризованими", або залежними від Кремля. "Цивілізованому світові" чужі наші проблеми. Вони ніколи не опинялись в ситуації, щоб саме їхнє право на існування заперечувалося, з репресіями й асиміляцією такої глибини, з таким колоніальним визиском.
Як результат, для рашистської еліти на найближчі 4 роки відкривається унікальний коридор можливостей. Можна робити майже все, і нічого за це не буде. "Це - внутрішня справа Росії й України", кажуть єврочиновники на останні події. Справжній зміст цієї фрази: "це внутрішня справа Росії".
Приблизно така внутрішня справа, як її зачистки чеченських аулів.
Роль України, та наслідки для неї
"Украинцы - это растерянный народ - 60% - 
нашого, русского народа, и 40% - 
ненавидящего нас народа, это проамериканские враги". 
Олександр Дугін, 11 серпня 2009 року

Рашизм не придумав нічого нового щодо України. Як Австрію в 1938-му, її чекає аншлюс.
Втім, специфічною рисою є те, що не всі українці надаються до такого недружнього поглинання. Тому частину з них треба звести до "галичан", затаврувати як "нацистів", щоб потім успішно "денацифікувати".
Романтична концепція "об'єднання слов'янських народів" виявляється просто потребою свіжого гарматного й дешевого трудового м'яса, можливістю подальшого ефективного економічного визиску й промивання мізків для гарантування собі легітимності.
З чим Україна входить у цю кризу?
У нас немає власних моральних авторитетів світового рівня. Немає високих адвокатів України у світових столицях. Немає власного голосу на чужині. Адже нас видно або крізь московські окуляри, або дуже здалека - депресивно, нецікаво й неважливо.
При негативному сценарії подій, в Україні встановиться маріонетковий режим, керований зсередини радниками Кремля. Відбудеться знищення й витіснення в еміграцію тих, хто вміє, і має сміливість говорити альтернативно, потужне придушення громадянських свобод, заблокування кордону для звичайних громадян. Цей сценарій видається мені вірогідним.
Можна розглядати й страшніші версії.
У Сербії й Чечні були можливі етнічні чистки - чому це неможливо в Україні? Невже "зачистка" України руками самих громадян України, за дружньої допомоги правлячих рашистів - настільки нереальна? Хочеться повоювати з Китаєм чи знову освоювати Сибір - невже неможливо організувати й таку можливість, чи тепер такий страшний дефіцит товарних вагонів?
А чи традиція колабораціонізму була перервана люстрацією й адекватним осмисленням нашого минулого?
При середньозваженому сценарії - триватиме повільна "азієінтеграція", правитиме тупуватий неефективний авторитарний режим. Проявиться конфлікт інтересів спайки Янукович-Кремль з економічними націоналістами Донбасу. Ми й надалі житимемо в болоті неприйнятих рішень. Цей сценарій я вважаю найвірогіднішим.
Існує й позитивний сценарій.
Потужний виступ опозиції з переконливою перемогою на місцевих виборах хоча б у частині України, з потужною парламентською кампанією, з успішною мобілізацією громадян, та перемогою на президентських виборах 2015 року.
Я б найбільше хотів вірити в нього. Але поки що українська опозиція займається прикладною граблістикою, а не боротьбою за Україну й за свою політичну перспективу.
Який із цих сценаріїв зреалізується - прямо залежить від нас.
Насамкінець
Ситуація не є безнадійною.
Існує інша Європа, яка не сп'яніла від газу й "перспектив модернізації Росії", для якої цінності демократії й прав людини не є пустим звуком. І ми повинні до тої Європи достукатися.
Існує США, котре також пам'ятає про свої цінності.
Існують європейські еліти, прикриті власними ядерними парасольками, якісний національний інтерес котрих у кінцевому результаті таки переможе короткотерміновий економічний егоїзм. Об'єднана Європа, як один із центрів світу, не дозволить себе руйнувати рашистській Росії.
Сама нова рашистська імперія буде недовговічною - надто багато протиріч усередині неї. Її демографічна катастрофа, фальшива ідеологія, пробудження пригноблених народів, у тому числі й росіян, - змете корумпований режим, і створить новий порядок денний для цілого регіону.
Але найважливішою є наша сила й солідарність, наша віра в майбутню Україну. І наші дії задля того, щоб її зберегти.
Остап Кривдик, спеціально для УП
______________________________


Рашизм - квазіідеологієя, що склалася на території Росії на початку XXI століття. Являє собою еклектичну , суперечливу суміш імперства, великодержавного шовінізму, ностальгії за радянським минулим і релігійного традиціоналізму. Рашизм протиставляє себе західним, ліберально-демократичним цінностям та інститутам, таким як вільні вибори, громадянські права і свободи. У зовнішній політиці є обгрунтуванням агресивної, загарбницької позиції, відомої як «збирання земель руських» . Академічно рашизм не формалізований і існує тільки для виконання тактичних завдань уряду Росії початку XXI століття за допомогою щоденної масованої пропаганди серед населення країни.

Ватник - рядовий апологет рашизму. Психологічно відрізняється низькою здатністю до самостійного критичного мислення, високим ступенем сугестивності. Часто малоосвічений. Відтворює окремі, сформульовані в лозунговій формі (див. «Крим наш!") положення рашизму. Модель споживання ватником інформації міцно пов'язана з телемовленням: для функціонування в активній фазі йому потрібно 2-3 години телепропаганди на день.

Георгіївська стрічка (в критичній літературі також «Колорадська стрічка») - відмітний знак агресивних прихильників рашизму під час скоєння ними актів насильства щодо дисидентів. Так рашісти відрізняють один одного під час мітингів, маршів, нападів на прихильників альтернативних точок зору, а також на окупованих територіях. Ідея використовувати георгіївську стрічку як символ з'явилася ще до встановлення рашизму в якості панівної ідеології. Спочатку вона була даниною пам'яті в свято 9 травня - день перемоги СРСР над нацистською Німеччиною. За своїм початковим призначенням використовується нечастл.
http://yury-nesterenko.livejournal.com/190735.html

Див. також
Имперский «рашизм»: бессмысленный и беспощадный

___________________

Що таке «рашизм»?
Про ідеологічне коріння російсько-українського конфлікту
В основі будь-якої загрози для нормального життя людей у світі, хоч би в чому ця загроза  виявлялася — соціальні конфлікти, злочинність, аморальність тощо, - лежить соціопатія.

Соціопатія — це соціальна хвороба особистості, зумовлена ураженням її волі і свідомості так званим «комплексом сваволі та ілюзій», тобто «комплексом», що перетворює волю на свавілля, а свідомість - на ілюзії. Ця хвороба в різних країнах і в різні часи виявляється в різних видах, що мають свою власну специфіку і симптоматику. Вона може вразити будь-який народ: наприклад, у ХХ столітті ця біда сталося з німцями, що захоплювалися нацизмом.

Російсько-український конфлікт став виявом соціопатичного «комплексу», що вразив частину росіян, який зветься «Рашизмом» (від слова Russia в англійській транскрипції).

Рашизм, як різновид соціопатії, можна визначити таким чином: «Рашизм - це ідеологія, що базується на ілюзіях і обґрунтовує, у свою чергу, припустимість будь-якого свавілля заради хибно трактованих інтересів російського суспільства».

У зовнішній політиці рашизм виявляється, зокрема,  у порушені принципів міжнародного права, нав’язуванні світові своєї версії історичної правди виключно на користь Росії, у зловживанні правом вето в Раді Безпеки ООН тощо.

У внутрішній політиці проявом рашизму є порушення прав людини на свободу думки, переслідування учасників «руху незгодних», використання ЗМІ для дезінформації свого народу тощо.

Взагалі в політиці рашизм виявляється як порушення «золотого» правила політичної етики: «Не створи свавілля! Бо свавілля руйнує світоустрій». Створений Російською Федерацією конфлікт з Україною - це прояв рашизму у вигляді політичного свавілля — порушення суверенітету України.

Використання саме такого «пояснювального інструментарію», як концепція «рашизму», дає змогу, зокрема, глибше зрозуміти коріння сьогоднішнього російсько-українського конфлікту, який не можна зводити лише до підступів політичних маргіналів, бо вони роблять те, що їм дозволяє народ.

Але ліки від хвороби рашизму, що вразила частину росіян, які підтримують антиукраїнську політику, вже визрівають в російському суспільстві. Найефективнішими ліками від цієї хвороби стануть російські ж АНТИРАШИСТИ.

Росія, завдяки їм, неодмінно одужає, і тоді російсько-українські відносини стануть справді братніми.

Олександр КОСТЕНКО, професор
______________________________________________________________

Рашизм - це ідеологія і соціальна практика правлячого режиму Російської Федерації , які характеризуються такими [шістьма] ознаками і рисами:
[1] обгрунтування за расовою ознакою переваги і винятковості лише російської нації, що в силу цього проголошується панівною;
[2] нетерпимість і дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин;
[3] заперечення демократії і прав людини;
[4] насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності і вождизму;
[5] затвердження насильства і терору з метою придушення політичних противників і будь-яких форм інакомислення;
[6] мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань [дружини, казаки - те саме що штурмовики в Третьому Рейху] і виправдання війни як засобу вирішення міждержавних проблем.
Рашизм веде до повного заперечення прав і свобод людини, він несе в собі потенційну і реальну загрозу миру і безпеки людства.