Cьогодні рік як ти померла,

Моя бабуся дорога,

Та хочу знать, що ти не вмерла,

Що ти й досі, й досі ще жива.

Хоч як не хочеться пустити,

Та мушу, мушу це зробити

І вічно буду я тебе любити

І вічно буду пам’ятать,

А разом з тим і проклинать

Жахливий той січневий день

Коли залишивсь я без старших нень.

Дідів ніколи я не бачив,

А знав лиш прадіда свого.

Я в Господа дідуся клянчив,

Щоб повернув мені його.

Та він не тільки не вертав,

А ще й прадіда забрав.

А так хотілось мати діда

Такого старенького діда,

Щоб разом із бабусей жив

Та видно Бог не так судив.

Пізніше, ще через чотири роки,

Коли почав я зводитись на ноги,

Померла інша дорога мені людина

І знов настала тяжка, смутна днина.

Тоді ще мало розумів

І може я не все цінив,

Бо був маленький ще тоді,

Коли залишивсь я на  самоті.

Тепер не стало і тебе,

Моє ти серце дороге;

Я за тобою буду сумувати

І за тобою в далечінь тікати,

Туди, де зараз ти живеш на небі

І дивишся звідтіль за своїм бейбі.

Я знаю, ти поряд зі мною

Та ще хоч раз хочу побачить вроду твою,

Що так запам’яталася мені.

Усіх любила ти, усі тебе любили

Аж поки ті тебе не вбили

Ота хвороба і та мука

Ота до бісу клята штука,

Що нишпорить усюди й шука

Кого б ще десь задавити

І як побільше люду задавити.

Тепер немає вже нікого

Із моїх старших поколінь

І ходить, нишпорить від того

Забутих предків вічна тінь.

„Де є правда?” – „В душі”

„А справедливість?” – „У людях”

„Де природа?” – „В землі”

„А де хвилі?” – „У бурях”

“Де є щастя?” – “ У мріях”

„А де мрії?” – „В тобі”

„Де є праця?” – „У ділах”

„А діла?” – „У житті”

„Де є сила” – „У серці”

„А де мертві?” – „В бутті”

„А раби?...” – „Незалежні”

„А де воля?” – „Це ти”

„Де сумління?” – „У вчинку,

А у діях є честь”

„Де справляють поминки?” –

„Там, де сталася смерть”.

„Де любов?” – „У людині коханій”

„А де мати?” – син в батька спитав

„Все ти знайдеш окрім рідної мами” –

Сказав батько, а далі змовчав.

„Чи стану в житті я щасливим?

Чи стану людиною я?

Можливо, та завжди наболілим

Залишиться мати моя.

Цілковитого щастя не буде,

І любові не буде сповна.

Навіть все поєднавши у купі

Повноцінним не виросту я.

Я без мами лише половина,

Бо ми з мамою ціле одне.

Життя – це жива домовина

Як немає її у тебе.

Лиш найбільше щасливі моменти

Трохи щастя подарують тобі.

Лише найпалкіші компліменти

Що коханій казав у ночі.

Лиш народження твоєї дитини

Підбадьорити здатне тебе.

Лиш в її щасливіші хвилини

Посміхнутись примусиш себе.

Я не знаю, та мені так здається,

Що самітником буду завжди.

А у серці те слово шкребеться,

Їй не сказане слово – „Зажди!”

Рідну матір я навіть не бачив,

Не сказав їй крізь сльози – „Не йди!”.

І я долі цього не пробачив,

Не пробачу я, Боже, й тобі.

Немає, немає нікого

Лише батько, і то він один.

О, немає, немає у мене нічого,

І життя моє – смутності плин.

А у серці така порожнеча

Наче зроду ніхто там не жив.

І в душі у моїй ворожнеча,

Хоч би смуток мене цей не вбив.

І дитинства у мене немає,

І ніколи його не було.

Моя мати, вона не вертає,

І не верне її вже ніхто.”