- Наша слава не вмре, не загине,

Наша слава піде край землі.

Наша слава підніме з могили,

Всіх, хто впав у прийдешні бої.

Наша слава лунатиме вічно,

Наша слава є приклад для вас.

Тож борітеся денно і нічно,

Пам’ятаючи щиро про нас.

Наша слава не вмре, не поляже,

Наша слава піде крізь віки.

І усім, всьому світу розкаже

Все, що трапилось у тойдешні роки.

А десь там далеко-далеко

Козацька могила братерська лежить.

Прилинь ти до неї, сердего,

Бо без цього не можна прожить.

Наша слава – це є вічно-безсмертне,

Наша слава у серці живе.

- Ми шануємо вас і посмертно

Подаруєм все те, що святе.

Ви герої, ви є дійсно герої,

І ми схилемо чуба до вас.

Схилемо там, де є козацькая воля,

Там, де трупи козацькі лежать.

09.10.05

З цим твором у мене свій рахунок. О, так! По-перше назва – „Дикий Ангел”. Перший раз почувши цю назву я нарешті зрадів. Ось чому: протягом року ми читали багато різних творів, і хоч які б вони цікаві та захоплюючі не були, вони все одно про щось земне – про землю, про нещастя, про страждання, про розлуку і т.д. Так, ці твори неперевершені у силі слова, у своїй правді, у дійсностях та реаліях. Проте великий їх об`єм хоч-не-хоч, а зменшує їхню силу адже не встигаєш гаразд зрозуміти та відчути усе, як треба вже читати інший. А інколи так хочеться політати десь у країні мрій разом із захоплюючим твором лета слова та душі. Бо надто важко бути завжди у важких земних проблемах і тому мені інколи хочеться відірватися від землі і полетіти у далекий та захоплюючий світ світ легкості та прозорості з таким твором як „Озерний вітер” Юрка Покальчука. І щоб ви мені не казали та я нізащо в житті не назву цей твір казковим. Адже в ньому є те досконале передання життя природи та природного кохання, яке властиве лише справжньому майстру пера та слова.

Я переконаний, що цей випадок із Павликом був для них двох гарним навчанням. Адже кожен зробив для себе висновок. Павлик зрозумів батькову науку і, що найголовніше – довів, що може бути самостійним , а батько зрозумів, що за допомогою своєї праці вони вже вийшли з того часу, коли не можна потримати дітей зайвих кілька місяців, бо перебиратися все одно треба, і що, зрештою, він також батько, який любить свого сина і хвилюється за нього. І подолавши всі життєві негаразди сім`я Платона Микитовича нарешті стала однією щасливою родиною, і більше він вже тут не потрібний, тож він може нарешті іти відпочивати чи не в вперше в житті.

Юлі

Чому не вийшло в нас нічого?

Чому тебе більше нема?

Чому гуляючи з тобою

У мене серце завмира?

Чому немає тебе більше?

Чому раптово так втікла?

Хоч поцілуй мене міцніше

Щоб знов любов до нас прийшла.

Ну де ж ти, де ти забарилась?

Прийди до мене ще, прийди.

Чи може ти уже втомилась

До свого милого іти?

Та знай, що тебе теж шукаю я.

Що тебе також прагну я знайти.

Тож не кидай мене у полум`ї життя,

Шукай мене і знайдеш мене ти.

Боже, які щасливі ми з тобою могли бути

В об`єднані двох наших сердець.

А замість цього – муки та розлуки.

І, мабуть, не знайдем ми золотих кілець.

Та треба вірити, що це ще не кінець,

Що ще побачимось ми із тобою.

Що, зрештою, ми знайдем свій вінець

І вічно будем молодим із молодою!

31.05.05

Общаясь с девчонкой вконтакте,

Не думал, что понравиться мне.

Но тёплое слово её так приятно

Что я расцветаю как мак по весне.

Едва лишь увидев отметку «On-line»

Начинаю сходить я с ума.

О, Боже, ведь мне так приятно

Прочитать: «О, привет! Как дела?»

Гуляли мы с ней под луною,

Сидели в шикарном кафе.

Всё это казалось мечтою!

Удастся ль воплотить это мне?

И вот я её представляю:

Смеётся, играют глаза.

Ведь ей позвонил этот парень

Ну тот, ну который с Днепра.

Подружкам не терпеться: «Кто там?»

Ты можешь ответить: «Да так, ерунда!»

А можешь, смутившись, краснея,

Сказать: «Тот парень, ну, тот, из Днепра!»

С тобой так приятно общаться,

Расстоянье, это всё не беда!

Будь красива, прекрасна, чудесна

И не забудь про того, что с Днепра!

Мати! Образ! Мати, мати - це образ (релігійний). Так, він не стоїть у кутку, проте ти завжди молишся на нього і йому, ти разом з ним радієш і плачеш, смієшся та журишся, хворієш та одужуєш, ти переживаєш із ним. Ти з матірью одне серце, одне тіло, одне ціле, одна душа. Що з нею, те й з тобою. Ви наче сіамські близнюки, що зв`язані ланцюгом любові та довіри. Це твій найкращий друг. Буває, прийдеш до неї, мов до священника, на сповідь чи на прощю, виллєш своє серденько за лиху годину і за добру хвилину, виспіваєш усю душу, мов соловейко, спитаєш поради, заплачеш, мов мала дитина, у неї на грудях, побалакаєш трохи та й заснеш! А вона тобі колискову заспіває, приголубить, поплаче від щастя, казку розкаже, позакручує тобі волосся, погладить по голівці, поцілує та й теж засне. Так, ти будеш спати, але ці слова, ці емоції, краплі дрібних сліз, прийдуть до тебе у вигляді білого голуба, що полетить у далеку далечінь до Бога, а ти будеш бігти за ними своїми маленькими босими ніжками, добіжиш до золотих воріт і знайдеш за ними щастя.

Потім прокинешся, розповіси усе матері, пообідаєте, пограєтесь та до роботи.

До тієї самої роботи, що до неї беруться і бідний і багатий, і добрий і злий, і малий і дорослий, бо треба ж хліб їсти. За неї бралися і Оришка і Христя, і Явдоха і Мотря. Це головні образи матерів. Так, була ще генеральша, перша дружина Хруща із дітьми, може хто ще був, та хіба їх усіх запам `ятаєш? Та й слово до них якось не горнется.

На мою думку, ці чотири людини можна поділити на дві групи: веселі й жартівливі та сумні і засмучені горем. Хочеться назвати й причини чому я їх так поділив. Навіть не так. Сприймання горя – критерій визначення, поділу на групи.

У кожної з них було своє горе. Наприклад, Христя. Доля цієї дівчини сумна й невесела. З самого малку вона була сиротою, їй довелося наймитувати для того, щоб вижити. Щоб робота не здавалась занадто важкою, вона весело співала, сміялась. Дружина Грицька змирилася з горем. Наймитування зробило її трудящою, чесною людиною. Жартівливість не заважала Христі філософствувати, плакати над важкою долею. Якби ми могли заглянути в майбутнє, то побачили б добрих, чесних, чутливих, співчутливих, веселих дітей. Отже, вона сміливо переборола своє горе.

Сирітство Христі залишило шрам у її душі. Та як це бути сиротою при живих батьках? Мабуть, це не можливо уявити. Таке нещастя припало Явдосі. Ніхто, ніхто не турбувався за долю маленької дівчини. Робити вона була ще маленька, а їсти ж треба? От і почала вона брати усе, що погано лежить. То там щось візьме, то там що-небудь дзизне. Потім принесе додому, а батьки і нагодують, і напоють, і по голівці погладять, і горілки наллють. А чому ж вона потім не стала працювати, спитаєте ви? Е-е-е-е! Та нащо ж гнути свою спину, коли можна зайти “у гості”, порозмовляти з кимось, один раз “стрільнути” рукою, та й бувай здоровий? Їй і так непогано жилося. Нужда навчила Явдоху такого способу життя. Пізніше у Явдохи з`явилася дочка. Її звали Галя. Мені здається, що дружина Максима ставилася до коханої Чіпки трохи байдуже, бо й сама не мала за плечима материнської турботи. Хоча Явдоха любила свою дочку, піклувалася про неї та доглядала її, вміла вислухати переживаня та емоції Галі. Горе прийшло до неї один раз, та що робити коли воно супроводжує тебе усе життя?

Так усе життя Мотрі і Оришки було суцільною недолею. Розпочала дочка (мати Чіпки) у страшних злиднях. Мабуть, і батько рано помер. Потім працювала важко, щоб прогодувати сім`ю. На своє горе, вийшла заміж за вже жонатого Хруща. За це люди осудили її, прогнали від себе, цуралися неї. За це і Чіпці дісталося. Не було їй і коли за сином ходити, бо тяжко робилося. Не могла вона з ним і душевно побалакати, адже якщо не буде чим годувати, то й ні з ким буде сердешно порозмовляти. Одного разу тільки Мотря мала щастя – коли Чіпка одружився на Галі і не прийшла до них ще Явдоха. Та що ця хвилина радощів порівняно з життям, повним нещасть? Це як піщинка цукру у пустелі солі, гірка сльоза матеріу морі крові вбитого сина. І Оришка натерпілася лиха. Було воно і злидні, і нещастя Мотрі, і нещастя Чіпки, і людські докори та неповага.

Все, все відобразилося на здоров`ї їх обоїх.

Це мені нагадує образ української матері. Завжди у клопотах, біля худоби і дітей. У важкій праці та постійних злиднях проходить життя нашої покріпаченої, якщо не паном, то життям, матері.

Мотря виглядає як справжня мучениця. Недоля значно скоротила її вік, примусила злягти раніше.

Отже, Мотря є справжнім прототипом української матері, сумна доля якої змушує моє серце здригатись.