Україна на самому краю…

Зараз ми всі, наша Держава Україна, перебуваємо на вирішальному етапі, вже просто біля Переходу, на самому порозі Входу–Виходу. Ми або входимо в Нове як переможці, витримавши всі випробування, або ж впадемо в прірву і все програємо! Все, і назавжди!

Сто років тому про це було сказано виразно в Декалозі націоналістів. Важливо не лише мати здатність віддавати життя на полі бою, важливіше мати здатність будувати свою незламну Державну Фортецю, і заради перемоги над єдиним небезпечним і справжнім ворогом, заради спільної мети мати здатність йти на компроміси, тобто єднатися з політичними, навіть із ідейними супротивниками (але не з ворогом). І найважливіше не втрачати даровані Богом чудесні Можливості, які випадають дуже рідко, а може і лише раз за все життя.

Світ підтримує Україну не тому, що ми такі хороші і світлі (тут всього вистачає, і темного і сірого). Старий світ вже в стадії розпаду, без майбутнього, без змісту та сенсу. Велика війна пришвидшила всі назрілі невідворотні зміни, без яких світ споживачів матеріальних речей і земних ресурсів був приречений на загибель.

Але ця війна лише починає незворотний процес змін у світі, що ніколи вже не буде таким, яким був досі. Світ підтримує Україну тому, що настав час Великих корінних змін. Україна ці зміни ототожнює, бо вона показала такий дух, якого у світі вже нема, таку ідею жаги Свободи, такої Волі, і прагнення втілювати в життя високі Ідеали, за ці Ідеали віддавати життя, захищати їх як святиню! Про це хтось там уявляв лише у мріях і не думав, що це можливо насправді.

Україна як країна хаосу, ніким не прорахована, непередбачена, видаючись слабкою, вона є сильною. Цю непроявлену повністю силу відчувають і друзі і вороги. Разом із цим весь світ вражений і захоплений великим Героїзмом українців!

Світ підтримує Україну передусім тому, що зараз зміни стали потребою і це стало вигідно для головних світових Гравців. Вони усвідомили невідворотність і потрібність Нового, усвідомили нагальну потребу в новому світопорядку, в оновленні безпекових інституцій, як і в нових технологіях в енергогалузі, а також… в нових смислах та Ідеях для Майбутнього.

Зміни не приходили через Московію, РФ — імперію Зла. Яка не лише стоїть на брехні, ненависті та насиллі. Ця імперія міцно тримала світ нафтогазовими ланцюгами, скупивши всюди і політиків і великих бізнесменів, що були зацікавлені у спільному збагаченні на старих енергоносіях і технологіях. Тепер цьому настане край. І «край» цьому приносить Україна, війна в Україні! Стане вигідно перегорнути сторінку ХХ ст. і піти туди, куди людство вже давно мало дістатися.

Світ підтримує Україну, саме як таку країну, що є виразником справжніх великих цінностей людства, де Майбутнє набуває живих рис і де можливо відбутися будь-якому захоплюючому сценарію в Театрі війни і миру, де може справдитися все досі неймовірне, все, що завгодно.

І Україна мусить запропонувати іншим країнам і лідерам світу нові рушійні смисли, які будуть достатньо вагомими, щоб спонукати йти цим шляхом, бо світом рухають не лише нові технології, а справжні рушійні Ідеї, проекти Майбутнього.

  


Дуже сумно, аж до відчаю — спостерігати, як найрозумніші, найвідданіші сини України роблять все, щоб ми знову зішли на манівці. 

Прекрасні люди, мужні жертовні патріоти, з найкращих намірів роблять багато дурниць і на психологічному рівні вже програють війну, тому що сконцентровані на уявленні, що нинішня українська влада — є причиною і колишніх і майбутніх проблем, поразок і завад. І замість того, щоб збиратися на силі в єдиному кулаці проти ворога, вони ставлять на зраду, збираються на хибах, бачать не вихід і майбутню перемогу, а кричать, що вони як реалісти, знають, наскільки все погано, а тим самим вони створюють безвихідь! Не усвідомлюючи своєї обмеженої компетентності в розумінні ситуації, не усвідомлюючи всіх своїх помилкових оціночних суджень і висновків, не усвідомлюючи того, як завязто вони допомагають ворогу сіяти скрізь песимізм і зневір'я… Адже песимізм і зневір'я — це теж моральна зброя, яка нищить душу. Як часто в пекельному бажанні всіляко принижувати Президента і його справді неідеальну команду (а з ним і всю Державу), лише шукають зраду, відшукують лише помилки, лише недоліки, вигадуючи навіть неіснуючі вади.

І якщо вони справді уявляють, що в світі є країни, де влада ідеальна, і де нема питань до лідерів та можновладців, якщо вони гадають, що на землі є ідеальні воїни і лицарі на білих конях, ідеальні Президенти, керівники, владні структури й виконавці — то вони трохи помилилися із локацією. Таке можливо лише в Раю.

На жаль в усі часи і в усіх народах і землях зрада продається більше, приваблює і мотивує на дурниці. Але всі перемоги в історії людства відбувалися всупереч цим найгучнішим голосам більшості.

Цей дивний «клоун», якого ніхто не чекав, який всіх обманув, бо виявився не таким, яким його хтось побачив. Чи то надто патріотичним націоналістом для москви, чи то надто «ватним» і «тупим» для націоналістів…

Він по суті є таким собі непередбачуваним джокером. Так, з усіма вадами і вразливими сторонами, він в дечому слабкий, залежний від оточення, але його сила полягає в тому, що він здатний не слідувати шаблонам Старого світу, а також в тому, що він відкидає стару школу «крєпкіх хозяйствєнніков» і готовий слухати «провокаторів», таких як Арестович, про яких люди взагалі нічого не знають окрім чуток, але які мають особливі здібності, недоступні «гвардійцям» в царині договорняків, і незмінного корупційного кумівства… Саме цей Джокер (завдяки «провокаторам» із оточення) завчасно перед вторгненням російської армії встиг позбутися слабкого Хомчака, замінити Тарана на ефективнішого Резнікова, і головне — вибрати геніального Залужного Головнокомандуючим ЗСУ, без якого нам усім було б надскладно.

Але світ захоплюється саме цим «клоуном», як Джокером. Тому що люди, іноземці, потребують міфів, «хайпу», йдуть за «мейнстрімом». Патріоту Порошенку не давали б тої допомоги, зокрема в озброєнні, що дають цьому артисту Зеленському, який вправно грає свою роль безстрашного лідера. Шкода, що цього ніхто не розуміє.

Справа в тому, що звичайні люди дуже вже програмовані, ведуться за будь-яким «вкидом», фейками, емоціями, ІПСО(інформ.психологічними спецопераціями), навіть за брехнею, яка бажаніша за Реальність!

І зараз це точно видно, як проти Зеленського, об’єднавшись, діють разом багато впливових і зовні патріотичних гравців. Чому? Тому що вони не готові прийняти іншу реальність, де переможцем москви і путіна виявиться «клоун» Зеленський, що казав про-шашлики, україну-повію, мир-в-очах-путіна, розмінував-чонгар, не-готовився-до-війни і ще «вагнергейтівся» по всіх фронтах…

 Українські патріоти не готові прийняти іншу Реальність, і здається лише тому, що воліли б самі бути на місці Зеленського. Але через це неймовірне хибне жадання і необ’єктивну ворожість заслужені в минулому патріоти не бачать, що разом із ненависним Зеленським вони готові знищити свою Державу! — В цей особливий час, коли Божою Ласкою завдяки допоміжної участі всіх сильних союзників ми маємо останній шанс здолати московську імперію, головного свого ворога, монстра, якого ми колись і створили, а потім самі ж століттями годували і живили. — В цей особливий час, коли ми можемо нарешті позбутися власного тисячолітнього прокляття і переможцями увійти в Нове Життя!

І за всіма хвилями пошуку зради, звинувачень і нападу на Зеленського і його неоднорідну, м’яко кажучи, неідеальну команду — завжди стоять впливові диригенти. Деякі з них базуються в москві, але чимало і в Україні! Олігархи напевно знають, що лише особа «клоуна» Зеленського хоч трохи стала загрожувати їхньому необмеженому пануванню в Україні, тому вони за допомогою всіх ручних ЗМІ, інтернет ресурсів і численних ботоферм готові на все — на будь-які нав’язані москвою і слабкою Європою нові «мінскі», нові сценарії здачі України, якщо це гарантуватиме їм подальшу владу.

Принижуючи Президента України, живлячи зраду всіх сортів, вони дають сигнал і світовим Гравцям, що Україна має завжди залишатися під сильним зовнішнім контролем, бути лише сировинними придатком, лише плацдармом для нищення небезпечного для світу безконтрольного путіна і його імперії зла. І ця наша зацикленість на зраді просто підштовхує їх триматися сценарію, який буде вигідним лише їм, а не Україні! До того ж іноземні лідери не мусять бути патріотами України, яку вони або зневажають за слабкість і численні вади, або остерігаються за потенційну силу.

У запалі безумної політичної ворожнечі безтямні патріоти не бачать Зеленського переможцем у війні, яку вони самі хотіли б виграти без «клоуна», бо в їхніх очах «клоун» негідний бути лідером великої України, тому вони просто відкидають цю можливу реальність, намагаючись цьому завадити всіма засобами! І майже так само багато сильних країн світу не готові до реальності, у який Україна перемагає Російську Федерацію, і виходить на світову арену новим сильним Гравцем в потужному союзі з Польщею, східними слов’янами та балтійцями.

Нехай нарешті скінчиться це жахіття сумного анекдоту-притчі, коли десь у пеклі за українцями навіть не наглядають чорти (аби ті не втекли із киплячого казана кудись на волю), бо вони ж самі один одного тримають за ноги… Розбрат сьогодні — це шлях до пекла, до остаточної загибелі Держави!

Ми маємо врешті не рівнятися на ворога, а перемогти і знищити, вороги не зникнуть самі, «як роса на сонці». А це відбудеться лише за нашої духовної переваги, нашої інакшості, і здатності не шукати вад під ногами, а прагнути поступу, дивитися не назад, а вперед і вгору. Якщо ми не змінимося, якщо в нас буде мало сили Світла, ми не переможемо зло. Воно повертатиметься, в різних личинах. Ми маємо стати сонцем, що випалить пітьму.

«Кому багато довірено, від того і вимагатимуть більше» (Лк.12:48).

Або ми скинемо ярмо несприйняття своїх успіхів і самознищення Державності, або ми покажемо себе її негідними, як і негідними Волі та щасливої долі, про що співаємо у нашому державному славні! Всі наші Герої дивляться з далеких небес і очікують на втілення того, заради чого вони віддали свої життя!

© Олександр Ладік. Київ, 15.06.2022.

Цена победы

Прочитайте до конца! Потрясающие стихи! – 
Это стихотворение заслуживает особого внимания, ведь здесь очень ярко проявляется правда о культе "победы". (Не случайно советский культ победы начали отмечать только с 1965 г.. Кто-то метко сказал об этом: "Победа Колымы и Соловков над Бухенвальдом и Аушвицем»).
"Цена победы" 

И было так: четыре года
В грязи, в крови, в огне пальбы
Рабы сражались за свободу,
Не зная, что они – рабы.

А, впрочем, – зная... Вой снарядов
И взрывы бомб не так страшны,
Как меткий взгляд заградотрядов,
В тебя упертый со спины.

И было ведомо солдатам,
Из дома вырванным войной,
Что города берутся – к датам.
А потому – любой ценой.

Не пасовал пред вражьим станом,
Но опускал покорно взор
Пред особистом-капитаном
Отважный боевой майор.

И генералам, осужденным
В конце тридцатых без вины,
А после вдруг освобожденным
Хозяином для нужд войны,

Не знать, конечно, было б странно,
Имея даже штат и штаб,
Что раб, по прихоти тирана
Возвышенный – всё тот же раб.

Так значит, ведали. И все же,
Себя и прочих не щадя,
Сражались, лезли вон из кожи,
Спасая задницу вождя.

Снося бездарность поражений,
Где миллионы гибли зря,
А вышедшим из окружений
Светил расстрел иль лагеря,

Безропотно терпя такое,
Чего б терпеть не стали псы,
Чтоб вождь рябой с сухой рукою
Лукаво щерился в усы.

Зачем, зачем, чего же ради –
Чтоб говорить бояться вслух?
Чтоб в полумертвом Ленинграде
От ожиренья Жданов пух?

Чтоб в нищих селах, всё отдавших,
Впрягались женщины в ярмо?
Что детям без вести пропавших
Носить предателей клеймо?

Ах, если б это было просто –
В той бойне выбрать верный флаг!
Но нет, идеи Холокоста
Ничуть не лучше, чем ГУЛАГ.

У тех – все то же было рабство,
А не пропагандистский рай.
Свобода, равенство и братство...
Свободный труд. Arbeitmachtfrei.

И неизменны возраженья,
Что, дескать, основная часть
Из воевавших шла в сраженья
Не за советскую-де власть,

Мол, защищали не колхозы,
Не кровопийцу-подлеца,
А дом, семью и три березы,
Посаженных рукой отца...

Но отчего же половодьем
Вослед победе в той войне
Война со сталинским отродьем
Не прокатилась по стране?

Садили в небеса патроны,
Бурлил ликующий поток,
Но вскоре – новые вагоны
Везли их дальше на восток.

И те, кого вела отвага,
Кто встал стеною у Москвы,
За проволоками ГУЛАГа
Поднять не смели головы.

Победа... Сделал дело – в стойло!
Свобода... Северная даль.
Сорокаградусное пойло,
Из меди крашеной медаль.

Когда б и впрямь они парадом
Освободителей прошли,
То в грязь со свастиками рядом
И звезды б красные легли.



Пусть обуха не сломишь плетью,
Однако армия – не плеть!
Тому назад уж полстолетья
Режим кровавый мог истлеть.

И все ж пришёл конец запретам,
Но, те же лозунги крича,
Плетется дряхлый раб с портретом
Того же горца-усача.

Он страшно недоволен строем,
Трехцветным флагом и гербом...
Раб тоже может быть героем,
Но все ж останется рабом.

И что ж мы празднуем в угоду
Им всем девятого числа?
Тот выиграл, кто получил свободу.
Ну что же, Дойчланд - обрела.

А нас свобода только дразнит,
А мы – столетьями в плену...
На нашей улице – не праздник.
Мы проиграли ту войну...

9 мая 2002
(Ю. Нестеренко) 

«"Священная" война СССР против Гитлера была всего лишь душераздирающей борьбой за право сидеть не в чужеземном, а в собственном концлагере, питая надежды расширить именно его на весь мир». (А.Кузнецов «Бабий яр»).

Саме ця поезія варта особливої уваги, адже тут дуже яскраво виявляється правда про "перемогу".
(Не випадково радянський культ перемоги започаткували лише з 1965 р. Хтось влучно сказав про це: "Перемога Колими та Соловків над Бухенвальдом та Аушвіцем").

Україна. – Коли та звідки походить назва

Україна – це саме Край (але не лише в значенні "країна", а в значенні Вістря боротьби, Форпосту), як Передній Край бойових дій, і аж ніяка не «малая "окраина" большой империи». Україна як земля з коренним стародавнім етносом (що звалася і Араттою і Скіфією і Київською Руссю), споконвіку стоїть на перетині великих цивілізаційних шляхів "із варяг в греки" і зі сходу на захід!
Україна з давнини стоїть між Заходом та Сходом, Європою та Азією в духовному та ментальному сенсі. Україна як Передній Край битви — держава. що стоїть на «грані двох світів», на перетині різних цивілізаційних шляхів і тому була і є переднім Краєм Боротьби світових сил… І нині Україна — має перетворитися на Форпост Світла на Землі проти занепаду, безладу, ницого матеріалізму…бо вона стоїть на Перехресті двох цивілізаційних Світів.
© Олександр Ладік
"Найдите хоть одно упоминание об Украине, неучи" (пост-исследование): http://oleg-leusenko.livejournal.com/3704304.html

Читати також:

Дух Майдану, що знов оживає перед очима!

Дуже особливий кліп, Дух Майдану, що знов оживає перед очима!



Miroslav Gai:
Кліп німецького друга Герда Крамбера " Спогади про Майдан ". Герд був там на барикадах, проникся духом революції Гідності і зізнався у коханні до українців, що перемогли диктатуру! Сповідь, згадка, віра у наше краще майбутнє. 
Дивіться і репостіть))) Даємо усім право на безкоштовне використання та росповсюдження!))

Русский – это прилагательное!

Певица Анастасия Приходько:. «Русский – это прилагательное. Так именуют себя большинство жителей РФ, на вопрос: «Вы кто?», они говорят «я – русский!». Нелепо звучит и лозунг: «Россия для русских»... Мы же не говорим Украина для украинских... Украинец – имя существительное, как поляк, белорус, фин, немец, француз... Да все существительные! И только русский – прилагательное. И люди эти прилагательные! Они прилагаются к чему бы то ни было в комплекте со всеми худшими человеческими качествами и амбициями их президента. Сегодня они лишь довесок к нефти, газу, золоту, алмазам и прочим природным богатствам, что так умело прибрала к рукам путинская клика. Русские – серый обслуживающий персонал. Без права собственного голоса.



А адекватные россияне, к сожалению, все меньше слышны, да и все меньше хотят быть услышанными. Жаль вас, россияне, не хочется чтоб вы тоже стали прилагательными». (украинская певица Анастасия Приходько)

Знаки Герба России-Московии

Варто знати! Придивіться до гербу РФ та поміркуйте, на чому збудована вся ця запозичена імперія! 
Для раздумий про историю образования Российской Империи с её нынешним заимствованным от Византии (но переделанным) гербом:

Олексій Арестович: «Мало кто знает, что герб Российской Федерации содержит "рекурсию" - то есть вмещает в себя само себя. — В правой лапе изображённого на гербе двуглавого орла зажат скипетр, на котором, в свою очередь, расположена уменьшенная копия самого герба.  На этом гербе в правой лапе орла также находится скипетр с гербом и так до бесконечности. 
Вот в этой бесконечной ссылке на саму себя и заключается истинная сущность государства российского».

"Матрицу глючит" и выскакивают такие вот знаки, вскрывающие суть искусственной подделки!

Україна містична

Україна – країна з давньою історією та досвідом духовного життя.
Це одна з небагатьох земних місцин, що з часів прадавнього утворення Землі не зазнавала значних змін і не заливалася великим потопом – сюди сходили звідусіль різні грязьові потоки, які спрямовували води, що утворили згодом родючі чорноземи!

Московия – Империя-кровопийца

Московия – Империя-кровопийца. Уже в самом названии есть указание на генезис и заложен ответ, что такое есть Московия-РФ, кто её создал и населяет. 
Все свои богатства Московия высасывала из земных недр или из крови других народов. Ведь даже само название города Москва происходит от названия болотистой реки, где водились кровососущие насекомые: комары, мошкара, что и дало реке название "Москва". С таким «болотным» названием столицы – главного города государства – просто не могло возникнуть ничего хорошего. Редкие исключения лишь подчёркивают правило, к тому же очень много "великих русских", которых использует для собственной пропаганды государственная машина Московии, с давних времён и до сей поры были носителями крови иных народов, будучи выходцами из ближнего и дальнего зарубежья (учёные, мыслители, художники, композиторы, знаменитые писатели и поэты).
Так было, таким это и остаётся. Империя зла, как она есть.
Читать подробнее тут:
http://ladik-alexander.livejournal.com/3613.html

Лев Толстой о жестокости русских завоевателей



Сегодня обнаружил для себя шокирующие описания Льва Толстого о низкой жестокости "русских". А ведь суть этого так ярко проявилось также и после 1917 г., а потом и в СССР, особенно против Украины, и творится сегодня на Донбассе! Захватчики всегда приносят горе и смерти, но мало кто способен плевать и гадить в душу другому народу!
Лев Толстой "Хаджи-Мурат" (1904):
"О ненависти к русским никто и не говорил. Чувство, которое испытывали все чеченцы от мала до велика, было сильнее ненависти. Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, было таким же естественным чувством, как чувство самосохранения.
Перед жителями стоял выбор: оставаться на местах и восстановить с страшными усилиями все с такими трудами заведенное и так легко и бессмысленно уничтоженное, ожидая всякую минуту повторения того же, или, противно религиозному закону и чувству отвращения и презрения к русским, покориться им".
----------------
 Аул, разоренный набегом, был тот самый, в котором Хаджи-Мурат провел ночь перед своим выходом к русским.
 Садо, у которого останавливался Хаджи-Мурат, уходил с семьей в горы, когда русские подходили к аулу. Вернувшись в свой аул, Садо нашел свою саклю разрушенной: крыша была провалена, и дверь и столбы галерейки сожжены, и внутренность огажена. Сын же его, тот красивый, с блестящими глазами мальчик, который восторженно смотрел на Хаджи-Мурата, был привезен мертвым к мечети на покрытой буркой лошади. Он был проткнут штыком в спину. Благообразная женщина, служившая, во время его посещения, Хаджи-Мурату, теперь, в разорванной на груди рубахе, открывавшей ее старые, обвисшие груди, с распущенными волосами, стояла над сыном и царапала себе в кровь лицо и не переставая выла. Садо с киркой и лопатой ушел с родными копать могилу сыну. Старик дед сидел у стены разваленной сакли и, строгая палочку, тупо смотрел перед собой. Он только что вернулся с своего пчельника. Бывшие там два стожка сена были сожжены; были поломаны и обожжены посаженные стариком и выхоженные абрикосовые и вишневые деревья и, главное, сожжены все ульи с пчелами. Вой женщин слышался во всех домах и на площади, куда были привезены еще два тела. Малые дети ревели вместе с матерями. Ревела и голодная скотина, которой нечего было дать. Взрослые дети не играли, а испуганными глазами смотрели на старших.
   Фонтан был загажен, очевидно нарочно, так что воды нельзя было брать из него. Так же была загажена и мечеть, и мулла с муталимами очищал ее…"
(Лев Николаевич Толстой повесть "Хаджи-Мурат" (1904):

Історія героїчного "ГУЛАГівського Майдану" 1956 р. в Кенгірі

Неймовірна історія героїчних в’язнів-українців! Справжнім ГУЛАГівським Майданом стало Кенгірське повстання, що тривало рівно 40 днів, розпочалося саме українцями внаслідок протесту проти безглуздого розстрілу охоронцями після привітання «Христом Воскрес! – Воістину воскрес!» на Великдень 1954 року…
Не пошкодуйте часу, подивіться всю історію, почуйте дивовижні свідоцтва та спогади учасників героїчних повстанців, що зробили маленьку "республіку" вільних людей, справжній 40-денний Майдан у застінках пекельного табору імперії зла! 
Повстання придушили лише військовими танками, що давили безстрашних і безбройних чоловіків і жінок! (Це був єдиний випадок в історії СРСР, коли проти ув’язнених, що не мали зброї, крім саморобних ножей, використали танки!)



Сторінки:
1
2
4
попередня
наступна