Союз українок вже не раз пояснював на конференціях, у пресі (ґаз. «Час», „Буковина»), чому ця жіноча неурядова громадсько-просвітницька організація не святкує 8 Березня, а святкує День Матері. Та дарма. Нас, на жаль, не чують і не хочуть чути перш за все самі жінки. Кажуть, що їм не завадить ще один неробочий день і приємно отримувати подарунки на роботі, дома.

         Отакою мізерною ціною розраховується наша влада в Україні сьогодні, як і колишня в Союзі, з жінками за їхнє ганебне, принизливе становище в державі.          Так, 8 Березня - Міжнародний жіночий день. Цікаво, ким запроваджений цей день і для чого?          Німецька політична діячка Клара Цеткін (1857-1933, похована в Москві, на Червоній площі) була освіченою, розумною і мудрою жінкою. Вона добре знала історію і релігію єврейського народу. Тому організована нею II Міжнародна конференція соціалісток у Копенґаґені в 1910 році (випадково чи ні) співпала зі Старозавітнім єврей-ським святом Пурімом.          Біблійна книга „Естер» повідомляє, як молода, гарна, мудра жінка Естер врятувала свій юдейський народ від загибелі. Вона зуміла стати царицею, і завдяки їй юдеї не тільки не були знищені в тій державі, а навпаки — отримали право повісити свого головного ворога Гамана з десятьма його синами та ще й знищили 75 тисяч своїх ворогів. Після такої перемоги вони зробили собі відпочинок — день гостини, радості та подарунків один одному - свято Пурім (щось подібне до того, що подобається нашим жінкам сьогодні). Ці дні „мають святкувати у кожному поколінні, у кожному роді з їхнім часом». Так розпорядився цар тієї держави, виконуючи волю цариці Естер. Виходить, що ми святкуємо перемогу Естер, вірніше, Пурім.           За рішенням Міжнародної конференції соціалісток, 8 Березня стало днем боротьби жінок за свої політичні права, за рівність з чоловіками.           То нехай собі політичні діячі чи ді-ячки святкують, захищають права жінок. А до чого тут широкий загал населення України, наші сім’ї, дитячі садочки, школи?           Жінки, школярі, діти, родини в Европі, Америці, Канаді нічого не знають про це свято, їхні права захищені їхніми державами, урядами, владою. Такого ажіотажу, як у нас, у цей день ніде в цивілізованому світі нема, і такими незахищеними, упослідженими жінки не почувають себе ніде.          Хтось скаже, що жінкам добре було в Союзі, бо вони мали роботу. Так, у колгоспах чоловіки керували і механізаторами були, а жінки компенсували відсталість сільськогосподарської техніки і гнули спини на полях з сапами, копачами, косами, серпами в руках. Це відбито в тодішньому фольклорі:          У колгоспі «8 Марта»          Уважають женскій труд.          Жінки сіють, жінки жнуть,          Мужики учот ведуть.          А де ще в світі, крім Союзу, можна було побачити жінку на залізниці з кайлом в руках? Це ті, оспівані поетами ніжні жіночі руки прокладали і прокладають шпали і рейки. Не на порожньому ж місці з’являлась така народна творчість:          Я і лошадь, я і бик,          Я і баба, і мужик.          Можливо, святкування 8 Березня додало нашим жінкам більше політичних прав, ніж мають їхні подруги за кордоном?          - Скільки жінок було в політбюро ЦК КП Союзу?          - Нуль.          - Скільки їх було в колишньому уряді?          - Нуль.          - Скільки жінок в українському уряді?          - Нуль.          - А у верховній раді України?          - 5 відсотків. Тоді як у парламентах скандинавських держав жінок до 50 відсотків. Зате в Україні серед безробітного населення 80 % жінок. А чи порахував хтось, скільки наших жінок з вищою освітою тиняється по світах у пошуках праці, щоб заробити на прожиток, на навчання дітей, на придбання житла? Закордонні пані, у котрих наймичкують наші жінки, сміються з нашого жіночого дня, що, мовляв, надто мало один тільки день на цілий рік. У цих поважних пань жіночих днів значно більше - 360.          Що ж це відбувається з нами? Коли ми прозріємо і перестанемо втягувати в це безглуздя своїх дітей, онуків - нові покоління нової держави?          8 Березня як свято ніяк не пов’язане ні з нашою історією, ні з релігією, ні з культурою. Воно нам чуже, привезене, нав’язане. Наші пращури про нього нічого не знали. Правда, коли когось дуже за щось били, то в народі казали: „Били, як того Гамана». Але ж ніхто не міг подумати, що побиття якогось Гамана стане всенародним жіночим святом. Якщо правду сказати, то воно не стільки свято, скільки зайвий привід чергової випивки для чоловіків, котрих обслуговують жінки. У кращому випадку може перепасти квіточка дружині від п’яного чоловіка.          Пора нам схаменутись і припинити, нарешті, робити те, що не підносить нас духовно, не додає нам ні людської, ні національної гідності та щей робить пустішими кишені батьків, діти, яких вчаться в школі.          Є ж у на День Матері. Святкуймо його! Шануймо матерів, бо без них не буде ні хліборобів, ні поетів, ні депутатів, ні президентів. Піднесімо престиж материнства, жінки-матері, берегині родинного вогнища. Це свято збагатить нашу духовність, додасть людяності.          Кажуть, що жіноче свято 8 Березня пустило таке глибоке коріння, що його вже неможливо викинути. Не треба нічого викидати, нехай воно буде для політики, для святкуючих Пурім.          Згадаймо, що запроваджувалось воно в нас зверху, штучно і теж нелегко. Люди протестували, обурювались і не хотіли йти на урочистості, які влаштовувала влада на місцях: „Що за жіноче свято, коли, в марті, як....?». Але партія сказала: „Надо!» - народ відповів: „Єсть!». Важливу роль в усьому цьому відіграла школа.          Шкода, що нинішня влада в Україні по духу майже нічим не відрізняється від колишньої, атеїстичної, українофобської. Тому так важко в Україні йдуть економічні і духовні перетворення. Скоро зберуться найвищі урядовці зі своїми „жонами» (їхні дружини не поїхали на заробітки за кордон) і покажуть по телебаченню урочистості з нагоди міжнародного жіночого дня.          Тому Союз українок звертається з проханням до освітян. Шановні освітяни, колєґи, дорогі посестри! Розкажіть учням і їхнім батькам, що це за свято, доведіть, що воно позбавлене здорових народних чи релігійних ритуалів, обрядів. А головне, відмовтесь від отих дратуючих всіх подарунків. Які б вони не були, ці подарунки ніколи не зможуть компенсувати борги бездарних керівників нашої держави вчителям, доведеним до межі виживання.          Повірте і батькам (ви теж батьки), що вони стомились від шкільних поборів.          Світ сміється з наших жінок і нашого жіночого дня. Вимагаймо не один, а 360 днів гідного життя в Україні і перш за все — для жінок і дітей.          А політики нехай собі святкують 8 Березня.

http://nation.org.ua

Склад крові українців є незаперечним свідком автохтонності українського
народу на теренах України. А.Ф.Мурант писав : "Українці виявляють
помітно високу частоту резус-негативних , до 20,6 % . Це вище ніж
будь-яке дотепер перевірене населення за винятком басків,деяких
берберів, ірландців та голандців. Різниця щодо іншого європейського
населення статистично багатозначна. Обмеженні дані з Росії показують
частоту резус-негативних від 11 до 17,5 %."

Як бачимо склад крові
українців свідчить про їхню належність до найдавніших у Європі народів і
вказує на їх прямий генетичний зв'язок з людністю , що першою заселила
теріторію України.

Антропологічна однорідність населення усіх
регіонів України та відсутність азійських впливів (отже,автохтонність
українців) виявляється у найрізноманітніших антропологічних
дослідженнях.

Відомий російський антрополог В.П.Алексєєв на
підставі численних краніологичних досліджень приходить до висновку про 
відсутність відмінностей у краніологичному типі українців різних
теріторіальних груп.Відсутні помітні відмінності мііж краніологичними
типами сучасних українців і їхніх викопних предків , чого не можна
сказати про населення Росії.

Найбільше різняться між собою
сучасні росіяні та їхні предки - кривичі,в'ятичи та словени. Менша
різниця між драговичами ,радимичами та білорусами , і зовсім не помітна
між українцями та древлянами ,полянами,сіверянами.

"Таке попарне 
зіставляння сучасного і середньовічного населення для трьох великіх
ареалів східнослов'янських народів - Російської рівнини ,Білорусі та
України - показує , що антропологічні відмінності , які можна трактувати
як наявність фінського субстрату ,чітко виражені на Російський рівнині
,менш чіткі у Білорусі і сходять на ніщо на теріторії України.Іншими
словами , середньовічне населення України тому і не відрізняється від
сучасних українців у тому , в чому відрізняються середньовічні слов'яни
від росіян , і меншою мірою від білорусів , що середньовічні слов'яни
України не ввели до свого складу чужорідних етнічних груп з
монголоїдними домішками "

Отже ,попри всі біди і лихоліття ,
населення України не залишало своєї землі і продовжувало розвивати на
ній свою матеріальну і духовну культуру. І не назви етносу , а його
антропологичний тип,культура ,традиції,звичаї та фольклор є тим
показником ,який дає змогу надійно ідентифікувати його минуле , його
історичний процес.

23 серпня 2011 року на офіс Харківського обласного об'єднання Всеукраїнського Товариства “Просвіта” ім.Т.Г.Шевчанка було вчинено збройний напад. Нападник — відомий в мережі Інтернет українофоб і радянський шовініст Сергій Колесник. Напад було вчинено з мотивів ненависті до України та українців. По приходу до офісу «Просвіти» С.Колесник вихопив травматичну зброю і силоміць, з криками про те, що він готовий перестріляти всіх «хахлов» заштовхав активіста «Просвіти» Ігоря Михайленка у двір (це не було йому особливо складно, адже 49-річний Колесник важив близько 120 кг, в той час як 23-річний Михайленко — лише 65). Там нападник намагався залякати Ігоря, вистріливши йому під ноги.

В цей час ще один патріот — Віталій Княжеський, що був у той час на подвір'ї і займався ремонтними роботами, побачив дану ситуацію і намагався зупинити Колесника словами. Але той його не слухав, а просто підняв пістолет і кілька разів вистрелив у Віталія. Ігор спробував зупинити нападника, поваливши його на землю, але натомість отримав вистріл упритул в шию. В цей час вже поранений Віталій підбіг і вдарив Колесника молотком, що лежав серед ремонтних інструментів. Але навіть це нападника не зупинило: його довелося зв'язати. Лише зв'язаному Колеснику змогли надати першу медичну допомогу його ж жертви і просвітяни, що вибігли у двір на звук пострілів. Міліцію і швидку допомогу викликав Головний Провідник ХОГО “Патріот України” і член Ради ХОО ВУТ “Просвіта” Андрій Білецький. По приїзду міліціонери, окрім пістолета і рації, вилучили у С.Колесника кілька пачок грошей у американській, європейській та українській валютах на загальну суму у кілька тисяч доларів США.

У лікарні Ігор Михайленко і Віталій Княжеський провели більше тижня, а на денному стаціонарі лікувалися майже місяць. Їм були проведені операції по вилученню з тіла куль. Всі ушкодження були небезпечними для життя у момент нанесення: у Ігоря — поранення шиї впритул, що супроводжувалося значним опіком; у Віталія — три поранення в область серця і прострелена долоня правої руки. Якби пістолет був заряджений бойовими кулями, вони обидва загинули б на місці.

Оригінал статті тут :
bilozerska.livejournal.com

13 квітня 1944 року НКВС і НКДБ СРСР ухвлили спільну постанову "Про очищення теріторії Кримської АРСР" від антирадянських елементів. Офіційно причиною депортації вказувалася співпраця деяких кримських татар з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. У 1989 році депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною і злочинною. Кримські татари вимагають визнати депортацію геноцидом.

Мешканець Маріуполя вирішив змінити своє призвище на Око , а ім'я одному зі своїх синів дав О , саме так , просто О  На питання , хто підказав йому таку ідею , він відповідає що іншопланетяні з літаючої тарелки і він має навіть її креслення.

Куйчук-Кайнарджійська угода Росії з Туреччиною 1774 року стала для царизму поштовхом у практичній реалізації смертного вироку Запорізькой Січі. За наказом Катерини Другої, російські війська оточили батьківщину козацтва та зрівняли її з землею. 12 тисяч козаків були примусово мобілізовані до регулярної армії, багато з них загинули, не витримавши жорстокої системи покарань у російських військах. Троє найбільш шанованих козацьких кошових на чолі з Петром Калнишевським були заслані у монастирі. Ще 5 тисяч запорожців обрали добровільне вигнання.

Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш». Після того, як Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності, він вирішив використати умови, створені Північною війною (1700—1721 рр.) для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII, який ішов на Москву, завернув в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини. "Отрывки и заметки" Кіндрат Федорович пише: "Для Мазепы кажется ничего не было священым ,кроме цели к которой он стремился : ни уважение оказываемое им Петром ,ни самые благодеяния , излитые на него сим великим монархом, ничего не могло отвратить его от измены. Хитрость в высочайшей степени , даже самое коварство почитал он средствами , дозволенными на пути к оной..." А метою Івана Мазепи була Незалежність України