Тінистий зелений оазис посеред пекучої пустелі центральної Персії, її столиця в епоху Сельджуків та Сефевідів, місто Авіценни та головний туристичний центр сучасного Ірану, що його мешканці недвозначно називають «половина світу».Це все Ісфахан, третє за величиною місто країни і чи не найгарніше – сьогодні ми вирушаємо у віртуальну прогулянку його площами й мечетями. Відносно усього цікавого, що тут є, я побачив лише незначну частину, але й це само по собі так багато, що краще поділити розповідь навпіл.

Здається, ще ніколи в житті ні перед ким мені не було так соромно.

Починалося все як звично, традиційний одноденний виїзд по Вінниччині. В Іллінцях я був вперше у жовтні благословенного доковідного 2018, тоді ж подивився майже все, що тут є цікавого. Цього ж разу моєю основною метою було таємниче озерце в сусідньому селі Райки.

Одним із дуже цікавих місць для відвідування в Ірані є етнічне село Аб’яне за 90 кілометрів від показаного у попередній частині Кашану. Це один із найстаріших населених пунктів країни віком близько 2000 років, на прикладі якого можна подивитись, як виглядали місцеві села ледь не в середньовіччі. Включення Аб’яне у всі можливі путівники й маршрути, певно, встигло порушити його недоторкану атмосферу, але зараз із зрозумілих причин попсовість місця на деякий час втратила свою актуальність.

У квітні 2018 року у Вінниці відкрився музей моделей транспорту, у якому знаходиться понад 5 тисяч мініатюрних автомобілів, танків, автобусів, тролейбусів, мотоциклів, літаків, словом, легше перелічити, чого там немає – то все було зібрано за понад 45 років колекціонером Олександром Вдовиченком. Розмаїття та кількість експонатів постійно збільшується.

1. Музей розташований у самому центрі міста, ціни демократичні, фотографувати можна, тобто само собою напрошувалось відвідування цього місця. І я таки потрапив туди… за без малого три роки опісля. Ну, краще ж пізно, ніж ніколи.

Подорожувати в часі набагато простіше, ніж здається. Усього три години льоту зі Стамбулу, і з 2021 можна переміститися у 1400 рік, який трохи більше місяця назад почався згідно з іранським літочисленням. Що я і зробив на початку квітня.

1. Прямо із аеропорту, полишивши столицю наостанок, ми вирушили на південь, у першу із запланованих точок. Мова про Кашан, центр шахрестану (типу нашого райцентру) в остані (області) Ісфахан. Не велике й не мале місто, яке зразково годиться для початку знайомства з Іраном і демонстрації того, що можна від нього очікувати.

Наприкінці листопада минулого року відкрив для себе вінницький мікрорайон Масложир (непрості часи вимагають непростих подорожей, ага). Так-то я був, здається, чи не на всіх районах міста, а цей досі пропустив, хоча не сказати, що він якийсь дуже далекий. Прийшла пора нарешті це виправити.

Після короткої денної пробіжки по основним пам’яткам Харкова залишилось глянути на його мурали і нічну ілюмінацію.

1. З муралів і почну. Як і в кожному шанованому великому місті, тут повно як централізованих картин, так і стихійного стріт-арту. Спеціально цього разу я їх не шукав, часу б не вистачило, але й так між іншим чимало попалось на очі.

Бажання оновити враження про друге за розмірами місто України у мене виникло ще минулої, докарантинної зими 19/20, і майже через рік потому можна було уже йти свічку ставити, настільки цей напрямок виявився для мене зачарованим. Щораз можлива поїздка зривалася, то захворів, то різко зіпсувалась погода, то п’яте-десяте. Ну а в серпні-жовтні стримувало й те, що місто впевнено влетіло в ударники ковід-індустрії, потіснивши на якийсь час навіть чумний Київ.

1. Зрештою не витримав і спонтанно зірвався на один день на початку грудня, просто коли побачив прогноз сонячної погоди, такої нечастої для того місяця. Короткий зимовий день залишав мені небагато простору для маневрів, максимум пробігти більшу частину центру, а поночі подивитись святкову ілюмінацію. Харків’яни не побачать на моїх фото чогось несподіваного для себе, максимум погляд зі сторони. Ну а решті, може, буде цікаво, все ж якось у туристичному плані Харків міцно засів у тіні й багато хто навіть не підозрює, наскільки це місто красиве.

Перший рік карантину вніс свої корективи і в традиційні вилазки з друзями на непопсові чи околичні місця навкруги рідного Кривого Рогу. Та попри все, принаймні одна таки відбулася, наприкінці жовтня. Сьогодні відправляємось у невідомі села на південь від міста, де збереглося трохи старовини, ну а в плані природних несподіванок Криворіжжя і так уміє дивувати.

1. І перше фото не просто для привернення уваги, а зроблене саме під час тієї вилазки, тому знаходитись тут має повне право.