Весняний вечір

Весняне небо,
Світле, тепле,
Та зірок не видно,
Гасить міста світ...
Але знаю точно,
Що там вони.
І світ небесний
Сили надає мені,
І тиша ночі
Мені спокій принесе.
І вже не так, як взимку,
Чорний кіт
З’являється в мене на шляху,
А білий кіт
Перебігає мені дорогу.
Це щастя, доля,
Чи просто випадковість?
Не знаю, та радісно мені.
Все що може збутись,
Що є і вже збулося -
Зігріває душу мені.
Чи добре, чи погане
Чекає мене?
Не знаю, але хочу прожити
Бо це життя МОЄ!!!!
І дихати я хочу на повну силу!!!!!!

Ключовий момент....

Ключовий момент..... передача то фігня )) найцікавіше коли це відбувається насправді, причому незалежно, бажаємо ми того чи ні, планували чи дізналися за 10 хвилин....... часто, дуже часто не хочеться щоб таке ставалося - нехочеться змінювати звичний стиль життя, виходити з за маминої юбки, казати що я вже дорослий..... ой як не хочеться приймати рішення, але як приємно коли ти хочеш прийняти саме таке рішення, коли знаєш що від цього тобі стане краще, що ти комусь допоможеш, що ти зробиш ще один крок в майбутнє....... я тілець - консерватор, але останім часом я зрозумів що мені скучно!!!! я довше сиджу на роботі, додому я майже з'являюся щоб поспати (пару годин за компютером не враховую ;) ) і я розумію що я досі не можу вибратися з під опіки батьків.....
Якщо вийде як планується, як хочеться, то в недалекому майбутньому в моєму житті буде ключовий момент - крок до дорослості, відповідальності.... але я цього хочу, дуже!!!!!!! ))))
Я дорослішаю..... можливо ))) але я хочу за щось відповідати, розуміти що від мене щось залежить...... не знаю до чого це, але вже декілька разів я бачив у вісні свою дитину ))) неймовірно приємно!!!!!!!!
Хочу щоб життя змінювалося ))))))

PS: сонечко, якщо думаєш що кожен твій жест чи дію я буду тлумачити по своєму - ти помиляєшся ;) я надто зравомисляча людина (іноді за це себе ненавиджу ))))))

Книжка рецептів

Вже давненько написав програмку - книжка рецептів, але впринципі нікому не показував. і подумав, а чи не дати дівчатам з блогу нею покористуватися)))
В книжку можна записати рецепти, сортувати, шукати, створювати меню і список продуктів потрібний на день )))

В прямому сенсі це пробна версію, тому вона може бути не зовсім зручною - тому давайте пропозиції і поради - втілю в життя ;)

Книжка рецептів

Расплетающие Сновидения

Анастасия Парфенова
"Расплетающие Сновидения" (Танцующая с ауте - 2)




Отсебятина:

Після прочитання першої книжки я просто таки накинувся на другу. Не менш колоритна, захоплююча, але вже більш зрозуміла і рідна... Кожна книжка цієї трилогії має свій смак, чи краще сказати дух. В цій книжці я відчув дух пригод, бо саме в цій книжці вони йдуть в інші світи, ненадовго, але це має пряме відношення до самої книжки. В цій книжці можна буд прочитати про подорожі, смерті і пережитання, розлуку і кохання, честь і гумор.... книжка насичена і цікава. Читайте з задоволенням.

Відривок книжки "Расплетающие Сновидения":


Кесрит тор Нед'Эстро была стервой. В принципе, любая эль-ин, какую ни возьми, была именно такой, но Кесрит свою стервозность возвела в ранг искусства и потакала ей, когда только можно. Да и когда нельзя — тоже.
И сегодняшний день не был исключением.
Кесрит высокомерно проигнорировала двери и лестницы, влетев на Авелскую Базу Эйхаррона прямо через окно. Лучше не спрашивайте, что стало с теоретически непроницаемым стеклом! Разумеется, тут же завопила сигнализация, а электронные системы принялись надрывно вещать об уничтожении защитного поля, но офицеры службы безопасности, наученные горьким опытом, лишь с мученическим видом переглянулись.
Лейтенант Дислава активировала переговорное устройство.
— Мой князь, прибыла леди Кесрит.
— Да я как-то догадался. — Голос младшего дарайюшзя Ярдока, ответственного за Оливулский Сектор, был полон раздражения. Дислава, отлично выдрессированная молодая воительница, с некоторым трудом удержалась, чтобы не скорчить не то брюзгливую, не то сочувственную гримасу. — И сделайте вы что-нибудь с проклятой сиреной! Если уж приходится ежеутренне терпеть присутствие этой, с позволения сказать, леди, это еще не значит, что нужно каждый раз возвещать о ее появлении такими фанфарами!
— Да, мой князь.
— Как она соизволила заявиться на этот раз?
— Через окно, Высокий лорд.
— Какое еще окно? Портал?
— Нет, мой князь. Обычное окно. Выходящее на Тронный парк. Она через него влетела с улицы.
— Это невозможно! Защитное поле не позволяет проникновение извне.
— Поле исчезло.
— Как?
— Мы выясняем это. — Оба понимали, что выяснить что-либо вряд ли удастся.
— Ладно, не думаю, что ей удастся выкинуть что-нибудь, чего мы уже не видели.
Дарай-князь в ярости отключился.
Уже приступая к перепрограммированию системы безопасности, Дислава подумала, что леди Кесрит, при всех ее чудачествах, гораздо симпатичнее того же Ярдока. И тут же постаралась выкинуть столь непатриотичную мысль из головы.
В соседнем коридоре Кесрит, внимательно прислушивавшаяся к разговору, согнулась в приступе беззвучного смеха. Наконец-то! Люди оказались восхитительно легко дрессируемыми созданиями. Всего неделя пробуждений под аккомпанемент надрывающейся сирены оповещения о внешней атаке — и они уже меняют настройку своих систем. Глядишь, так их можно будет рано или поздно приучить к мысли, что специально устроенные двери отнюдь не являются единственным способом проникнуть куда-либо. А там уже рукой подать до придания человеческому мышлению некоторой... э-э... нестандартности.
Но “Не сможет выкинуть чего-нибудь, чего мы уже не видели”? О, он так ошибается!
Она пролетела по коридорам безудержным ураганом, сметая крыльями мелкие безделушки и не вовремя попавшихся на пути людей. Веселый, чуть издевательский смех расцветил чинные интерьеры, и там, где его слышали, законы физики вдруг начинали сходить с ума. Гоблины поселялись в безукоризненно работавших до того механизмах, причем самые настоящие, зелененькие, с красными глазками чешуйчатые гоблины. Столовые приборы вдруг начинали самовольно летать. Столы и стулья приобретали свой, чаще всего совершенно несносный характер.
Кесрит, Мастер Чародейства и Сновидений, развлекалась вовсю. Людям оставалось лишь страдальчески возводить глаза к потолку.
Дипломатия, ничего не поделаешь!
Наконец эль-ин опустилась на ступени стартового зала и стремительно заскользила вперед. Косая тень, чуть размытая шуршащим плащом крыльев, стелилась за ней, рассекая плиты пола надвое. Князь Ярдок поспешил к одинокой фигуре, безуспешно пытаясь удержать радушную улыбку на своем красивом, благородном и сильном лице. Он не без оснований считал, что за какую-то неделю эта серокрылая девчонка превратила его до того безупречно работающую базу в сумасшедший дом. Кесрит была с дараем полностью согласна. И очень собой гордилась.
— Эль-леди, какое счастье видеть вас здесь. — Казалось, беднягу сейчас сплющит та невероятная сила, которая ему требовалась, чтобы сохранить самообладание и соблюсти правила приличия.
— О, князь Ярдок! — Кесрит, подхваченная собственным безоблачным настроением и извечным желанием достать проклятого зануду, бросилась к нему и впилась в скульптурно очерченные губы страстным поцелуем.
Сказать, что Ярдок опешил, — значит не сказать ничего. Он настолько растерялся, что даже забыл шибануть чертовку хорошей молнией, как, в принципе, должен был бы...



Скачати книжку "Расплетающие Сновидения"

Початок...

Я бачу автори даного співтовариства публікують тексти С. Кінга. Що ж за це їм хвала і повага - я дуже поважаю даного автора і зараз читаю 6 книжку з серії Темна Вежа (Темная Башня). Книжка безумно подобається і відчуваю що відходити від неї буду довго. Але зараз я хотів сказати про інше. Я теж буду публікувати відривки книжок, але.... але ці відривки будуть не дуже великими і те що я буду публікувати буде стосуватися багатьох авторів, як відчизняних так і інострінців, як класиків так і сучасних авторів. І не просто відривки а і свої думки і враження ;)


А почну я напевно з трилогії Анастасії Парфьоновой "Танцующая с Ауте"




Моє враження:


Відривок приведений нижче - це початок книжки. Чесно - почав читати в напів соному стані
десь в 12 ночі, але мене книжка зацікавила (читаємо відривок). Книжка важкувата для читання, дуже насищена і
про незвичйний світ..... фантастика, фентезі, наукова фантастика,
мелодрама і драма...... все це тут. Ця книжка, як напевно і вся трилогі
в мене відняла дуже багато часу, так довго я книжки ще не читав,
цікаво, але важко - треба розуміти, вдумуватися. Гумор в книжці присутній, але щоб зрозуміти його красу треба почитати книжку. Найбільше мені сподобалося що в книжці дуже багато роздумів, описань і розяснень від головної героїні. Потім я цю книжку перечитував ще 2 рази (вірніше всю трилогію) і думаю перечитаю ще нераз ))) Прошу на ваш розсуд ;)

Відривок:


Если ты идиот, то это неизлечимо.
Если ты настолько идиот, что ввязываешься в драку один против дюжины, это уже диагноз.
Если при всем этом ты даже ради сохранения собственной жизни не сможешь исполнить более менее приличную связку, а в мишень попадаешь, только если та подпрыгнет, ловя удар…
В общем, вы поняли.
Все это я не устаю вновь и вновь повторять себе на разные лады. Смысл? Да никакого.
Клинический случай.
Я скорчилась под потолком, закрывшись крыльями и полностью сливаясь с окружающим, уши слегка подрагивают, ловя малейшие колебания воздуха. Разум и тело напряжены в готовности, имплантант болезненно разгорячен на влажной коже лба. Почти все ресурсы этого маленького чуда биотехнологий ушли на то, чтобы справиться с головоломной математикой, необходимой для открытия Вероятностного портала. Теперь программа, активизирующая путь отступления, плавает где то на краю сознания, но вот толку от этого… Чтобы отступить, надо прежде всего иметь достаточно мозгов для принятия сего эпохального (ну, для меня точно эпохального) решения. А вот с мозгами у меня, как выяснилось…
Мысли крутились по заданному кругу с того самого момента, как я узнала о готовящемся нападении на станцию дараев. Их много. Я одна. Не вмешиваться. Что, впрочем, не помешало мне сломя голову примчаться сюда, пролезть через считавшуюся непроницаемой систему безопасности и вот уже десять минут висеть под потолком а ля летучая мышь, не без интереса наблюдая, как мои соотечественники складывают в штабеля бесчувственных людей.
Должна отдать ребятам из клана Витар должное: весь налет они провели очень скоренько и очень профессионально. Ни о каком сопротивлении даже речи не было, и арров и дараев выключили практически мгновенно, электронные и биологические системы охраны взяли под контроль с изяществом, выдающим тщательную подготовку.
Впервые за всю историю человеческой расы наблюдательная станция дараев была захвачена со всеми потрохами. Не могу не признать, что чувствую некоторую гордость за эль ин. Но это отнюдь не поможет в решении текущих вопросов.
Нападение на станцию означает войну, которую я, по идее, должна предотвратить. Что возвращает нас к проблеме дюжины воинов клана Атакующих, с которыми некая Антея тор Дернул ну никак не сможет справиться в одиночку.
Так что же я тут в таком случае делаю?
Мои уши тревожно дергаются, шею приходится изогнуть под немыслимым углом, чтобы увидеть, что творится внизу.
Двое воинов эль ин отделили одного из безвольных пленников от остальных и грубо бросили на пол. Бледная кожа даже в тусклом свете отливает чистым перламутром истинного дарая, длинные темные волосы рассыпались по ковру. Даже находясь без сознания, человек продолжает сжимать рукоять меча, так и не извлеченного из ножен.
Выдох прорывается сквозь сжатые зубы яростным шипением.
Аут те.
Я его знаю…
Ненависть, чистая, взлелеянная годами ненависть поднимается откуда то из глубин, о существовании которых я и не подозревала.
Убийца.
Монстр.
Аррек арр Вуэйн.
Время замедлилось.
Тело действует помимо затуманенного яростью рассудка. Подаюсь вперед, напрягая крылья. Это даже не полет, а скорее левитация: плавное, совершенно бесшумное и невидимое скольжение между слоями воздуха. Зрение двоится, имплантант прямо на сетчатку глаза выводит требуемые расчеты. Время открытия, место нахождения и угол портала. Угол моего падения, оптимальный вектор движения, оптимальная скорость. Количество и потенциал возможных противников, наиболее вероятные траектории их реакции. И кучу всякого о том, как лучше запутать следы.
Человека пинками переворачивают на спину, и даже издали меня бьет его чуждая, многоцветная красота. Кто то из воинов втягивает воздух, кто то формирует сен образ восхищения.
– В этой Вселенной есть некая высшая справедливость, если она создает существа, столь совершенные…
Голос синекрылого кланника Атакующих тих и мечтателен, уши его чуть приподнимаются в древнем жесте участника философского диспута.
Над остальными вспыхивают падающими звездами согласные сен образы. Я с трудом удерживаюсь, чтобы не присоединиться к всеобщему хору.
«Философ» грубо пинает бесчувственного человека и заносит меч.
Я срываюсь со своего места.
Даже воины эль ин не могут двигаться так  быстро. Всплеск скорости – я рывком хватаю обмякшее тело и, опережая летящий меч, ныряю во вдруг вспыхнувший в нескольких сантиметрах портал.
Мы исчезаем, но остается еще крошечная миллисекунда, которая требуется проходу, чтобы закрыться.
Они успевают.
Все таки клан Витар не зря называют кланом Атакующих. Луч дз зирта настигает меня уже в глубине портала, в то невероятное мгновение, когда ты уже не здесь,  но еще и не там.
И мир взрывается безумием.


Відривок з першої книги трилогії "Танцующая с Ауте"

Скачати книжку

Ким ти себе вважаєш??

  • 24.03.09, 19:21
Я зіткнувся з багатьма людьми які доставляють масу проблем оточуючим і задумався. Навіщо це роблять, для кого і шо вони відчувають. Я цих людей не розумію, хоча знаю що в само багатенько грішків.
Тому хочу щоб кожен хто захоче хай напише про себе щось, не критикувати інших, а себе і задумається над цим.

Я людина яка шукає для себе вигоду, при чому буває що деякі люди від цього страждають чи просто себе погано. хоча я і сам себе іноді відчуваю погано. Я не брешу, але багато недоговорюю праду, тому що це мені вигідно. після таких речей я відчуваю що зробив щось не так.ю але змінити це не можу, а іноді і нехочу. Я незнаю чи це мій єдин грішок, але про цей я точно знаю.

Хто хоче відпишіться, просто для себе ;)

Кольори життя!!!!!!

Якого кольору небо,
А зорі що сяють в ночі
І сонце яскраве і ніжне,
В теплі весняні дні??
А ж кольори особливі,
Що змінюють наше життя,
Що поряд і разом із нами,
Залишаться на довге життя.
Це ніч випускного -
Теплого літнього дня,
Коли життя просте безтурботне,
А позаду відрізок життя.
Це сонця промінчик,
Що з за горизонne проб’ється,
В літньому лагері,
Після ночі без сну...
Чи просто кольори під настрій,
Ти х самих вікон в ночі,
Чи трави на світанку,
Чи водиці грози....
А є колір кохання,
Радості, суму і сліз,
Чи колір бажання,
Чи насолоди утіх.
Не знаю, не памятаю,
Можливо нема,
Та є, я точно знаю,
Без кольорів яскраве життя!!!!


Просто задумався, помріяв, згадав.... мене чомусь ностальгія хапає і тягне до себе, хочу рік назад!!! ))))

Просто весна прийшла ))))

Подих....
Ясний, свіжий,
Але не холодний
І весняний.
І всюди видно,
По небу,
По хмарам
І навіть по зорям,
Ясним - весняним.
Весна наближається,
Весна наближається
І сяє обличчя моє,
Від радості,
Щастя, почуттів
І кохання в мені ;)
А серце все гріє,
Нагадує все,
Але тільки ясне,
Радісне, світле.
І тепло мені
І знаю я що...
Все буде просто неймовірно!!!!
Хочу весну
І вона йде,
Але не тільки до мене
І ще більше радію
І більше свічусь,
Тим полум’ям щастя в мені )

Зі святом!!!!!!!!

Не знаю, можливо це вже заїзджано, повторювалося неоднократно, але скажу...

ВІТАЮ всіх дівчат, жінок, дівчинок, всіх-всіх прекрасних жінок цього світу!!!!!!!!!! В цей день весни, щастя, краси - станьте ще прекраснішими, розпустіться, як сотні квітів, станьте богинями і не тільки сьогодні, а на весь наступний рік, бо чоловіки не можуть встояти перед вашою красою!!!!!!!! І хай для вас буде все не тільки сьогодні а завжди - бо ви цього достойні!!!!!!!!



Весна і кохання.

І весь світ мені не чути,
Через білий, радіо, шум,
І нікого не бачу,
Тільки її.
І ніхто не відкриє двері,
Щоб спіймати хвилю
І ніхто не відкриє вікно,
Щоб побачив я сонця світ.
А очі її наче зорі,
Що зеленим світять в пітьмі,
А полум’я волосся,
Гріє душу, навіть в морозний день, мені.
Мене оточують друзі,
Чи може все ж я на самоті?
Я дуже люблю свободу,
А чи зможу я бути з кимсь?
Можливо я не знаю чого я хочу,
Можливо не дам щось в замін,
Та знаю я точно - кохаю,
ЇЇ І ЛИШ ЇЇ!!!!!!!!!!!!


Дівчина якій я це написав зрозуміє що це їй )))) Сонечко - я тебе люблю!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!