Обніми мене, обніми мрійним подихом долі-осені, поцілуй мене, пригорни і зігрій у долонях своїх. Хай ридають дощі слізьми, що печаллю і смутком зрошені, та всміхатимусь я крізь них, взявши радість в очей твоїх. Обніми мене, обніми… Як же добре з тобою дихати! Забуваю про все на мить і лечу, куди мрія зове… Посміхнись мені й позови У шалені любові вихори… На край світу піду… лиш ти Обніми й позови мене!

[Приєднана картинка] Щедра осінь барви із світанку По орнаменту прошиє чарівні, Щоб вквітчати блиском вишиванку, Що матуся вишила мені. Буде гріти знову вона серце, бо не просто в вишивці нитки – в ній тепла батьківського озерце, і молитви мамині, й думки. Береже та вишиванка вічну Мамину любов таку святу. Одягну її, в волосся стрічку І калини китяги вплету. Босоніж пройдуся по стежині, Що колись ховалась між пшениць І сплету вінок з волошок синіх – Найніжніших поля...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Моєю казкою ти став немов учора, А стільки вже сторіночок життя, Де плаче небо і сміються зорі Перегорнули разом ти і я… Такий чарівний і такий привітний із ароматом вишуканих снів, із затишком замисленого літа й з зажуреним туманом вечорів... Я неприховано у тебе закохаюсь знов, сонними алеями йдучи… Тернополе! Мій неповторний раю, в мені душею сонця ти звучиш, в мені ти розливаєшся любов’ю і напуваєш радістю без меж. Тернополе! Спасибі, що зі мною...

Читати далі...

Я за тобою знову так сумую… Перераховую у небі тьмяні зорі і їх холодним подихом цілую, мов перед долею схилилась у покорі. Хтось скаже : «Ні, вона ж бо не любила, що легко так відмовилась від нього!» Не сперечатимусь… Навіщо? Та й не сила… Немає більше крил у серця мого… Не розлюбила… просто перестала про це щомиті шепотом кричати, і не тому, що слів мені замало, – тому, що знати це тобі не варто, бо раптом там у тебе чисте небо і ти у нім літаєш вже щасливо...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Україно моя! Я вклоняюсь низенько тобі За одвічно святе твоє небо безхмарно блакитне, За колосся твоє золочене душею землі, За до волі і правди стремління твоє ненаситне. Україно моя! В барвінковому зелен вінку, В калиновім намисті й волошкових мрій вишиванці Ти в серця засіваєш надію, любов, доброту І всміхаєшся сонцем, росинками вмитим уранці. Україно моя! Я навіки частинка тебе І я горда, що в мене таки українське коріння, І що мова моя солов’їним...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Я вже чую ніжний запах осені У сплетінні літньої палітри, У журливих колисанках вітру. У небес розхристаної просині. Запізнілими стежками-долями Літа синьоокеє світання Залишає теплі на прощання Спогади, мереженії зорями. Заглядає осінь у віконечко, Їй немає в світі цьому рівних, Не буває барв таких чарівних Ніж сплетіння фарб осінніх з сонечком Не тавруйте осінь серця холодом, Не малюйте душу їй сльозами, Бо її вітри – мелодій гами, Бо дощі у неї...

Читати далі...

Бодай у сні до мене ти прийди, хай в ньому буду я лише твоєю. Для мене сонце з неба укради, а я для тебе стану світ-зорею. Бодай у сні до мене доторкнись, хай я відчую стук твого серденька, хай я на мить, як мріяла колись, до тебе, милий, пригорнусь тихенько. Люби мене, та так, щоб цілий світ з любов’ю заздрив нашому коханню, залиш мені в думках цілунку слід навіть тоді, коли прийде світання. Бажай мене! Я буду диким сном, в якому мить розпусно-грішна кожна… Кохай...

Читати далі...

Пожовтілими картинками в альбомі фотографії, де ми такі смішні і обличчя, що до болю нам знайомі усміхаються із них. У тишині я сторіночки усі перелистаю, полечу думками ще раз в світлий клас, де учитель, як сьогодні пам’ятаю, з «Першим вересням» вітав маленьких нас. Вправи, приклади, контрольні і диктанти, Читанки опісля перших букварів… Карти, атласи, іменники, константи… І екзамени, що вчили до зорі… Перші промахи, невдачі, але згодом І досягнення – змогли! самі! невже?!....

Читати далі...

Проллюся дощем. Чорнобілим, сумним і безкраїм. Проллюся за край, щоб втопити весь розпач і біль… Самотнім плачем хай про мене цей дощ нагадає, лиш ти не шукай тої пам’яті більше в собі. Мене вже нема і не треба дзвонити, писати. Тепер я лиш тінь і без сонця життя в ній нема, а ти… й крадькома моїм сонцем не зможеш вже стати, а я в темноті задихатимусь в клітці одна. У мрій за плечем я ховатись втомилася дуже. Не треба в казках, наяву мені жити дозволь!.. Проллюся...

Читати далі...

Я у тобі залишуся лиш спомином солодкої роси і прісних губ, я розіллюся солов’їним гомоном і твоє тіло прагнутиме згуб. Я озовуся в серці твоїм тишею, що заховалась в м'яті й спориші і зацвітуть в тобі душею-вишнею прості, та щирі всі мої вірші. Я буду тліти у тобі бажаннями, хоч ти й мене в собі не впізнаєш, та я – це ти, з смішними запитаннями, з дитячими очима, що без меж. Та я –це ти… і іншого не прагну я, й не хочу бути іншою, о ні! бо у тобі якась нестримна магія...

Читати далі...