Щедра осінь барви із світанку
По орнаменту прошиє чарівні,
Щоб вквітчати блиском вишиванку,
Що матуся вишила мені.

Буде гріти знову вона серце,
бо не просто в вишивці нитки –
в ній тепла батьківського озерце,
і молитви мамині, й думки.

Береже та вишиванка вічну
Мамину любов таку святу.
Одягну її, в волосся стрічку
І калини китяги вплету.

Босоніж пройдуся по стежині,
Що колись ховалась між пшениць
І сплету вінок з волошок синіх –
Найніжніших поля чарівниць.

Як же добре серцем відчувати
Обереги рідної землі!
Не дарма навчились вишивати
Вишиванки наші матері…

Я за тобою знову так сумую…

Перераховую у небі тьмяні зорі

24.08.2010.

С Л А В А    У К Р А Ї Н І !!!

Я вже чую ніжний запах осені
У сплетінні літньої палітри,
У журливих колисанках вітру.
У небес розхристаної просині.

Запізнілими стежками-долями
Літа синьоокеє світання
Залишає теплі на прощання
Спогади, мереженії зорями.

Заглядає осінь у віконечко,
Їй немає в світі цьому рівних,
Не буває барв таких чарівних
Ніж сплетіння фарб осінніх з сонечком

Не тавруйте осінь серця холодом,
Не малюйте душу їй сльозами,
Бо її вітри – мелодій гами,
Бо дощі у неї сяють золотом.

В неї серце – ватра з діамантами,
В неї очі мов глибини далі…
Не вплітайте стрічки їй печалі,
Не тавруйте осінь смутку штампами!